Урядовий бліцкриґ по “Нафтогазу”: нащо нам взагалі ці наглядові ради?

7 Травня 2021
Поділитись

Що ми, як платники податків та виборці, втратили від юридичного шулерства уряду.

Звільнення наглядової ради НАК «Нафтогаз» на два дні, щоб замінити голову правління, викликало бурхливу реакцію світової спільноти. Заяву зробив держдепартамент США; посол Великої Британії в Україні прямо сказала, що тепер буде складніше переконати британських інвесторів прийти в Україну. І це ще до того, як члени наглядової ради вирішили достроково скласти повноваження.

Різкі заяви від міжнародних партнерів прозвучали не тільки тому, що уряд «хакнув» підтримувану ними останні 7 років реформу корпоративного управління в державних компаніях. Західні політики і дипломати добре розуміють, наскільки небезпечно, коли такими енергетичними гігантами керують швидкоплинні політики — а поряд чатує незмінний, досвідчений і озброєний газовим «кнутом» і «пряником» путінський режим. Незалежна наглядова рада — це запобіжник від використання стратегічної державної компанії в політичних цілях. А блискавичне звільнення голови правління Нафтогазу в обхід процедур дає чіткий сигнал: Україна ненадійна, політики не дотримуються законів, а реформи їм не потрібні.

Існує пропагандистський міф, що «наглядові ради — це іноземні пенсіонери, які за наші великі гроші просиджують штани». Нам розказують про великі зарплати на тлі високих тарифів. Про що нам не розказують (чи про що ми забули за останні роки) — це те, що саме завдяки наявності наглядових рад вплив політиків і чиновників на ряд великих державних компаній обмежений. А також про те, що в державних, як і в будь-яких інших, компаніях члени наглядових рад призначаються акціонером — в нашому випадку урядом. Хоча й обираються за чітко визначеними правилами, із залученням незалежних експертів.

Тому «незалежні» члени наглядових рад не від уряду, а від політичного тиску. Уряд ставить перед компанією мету, а наглядова рада вирішуватиме, яким способом цієї мети досягти. Тож саме наглядова рада має призначати і оцінювати топ-менеджмент.

В наглядових радах українських компаній (не лише державних, але й приватних) присутні іноземці. Вони мають досвід управління великими компаніями і регуляторами (як, наприклад, Клер Споттісвуд, екс-голова наглядової ради Нафтогазу, яка очолювала компанію «Gas Strategies» та була головою Ofgas — регуляторного органу Великої Британії з питань газопостачання), і водночас на них складніше «натиснути» українським судам і олігархам (наприклад, тиск з боку Ігоря Коломойського на наглядову раду Приватбанку, яку очолює Шерон Іскі).

Наведемо два приклади, коли українським державним компаніям вдалося відстояти справедливість — в тому числі завдяки запровадженню елементів корпоративного управління.

Суди Приватбанку з колишніми власниками. Зараз в судах по всьому світу та в Україні – понад 100 справ: банк намагається стягнути з Коломойського та Боголюбова $5,5 млрд, виведені з банку, а останні – отримати компенсацію та оскаржити націоналізацію банку 2016 року. Слухання одного з основних позовів — на $2 млрд у Лондоні — заплановане на 2022 рік. А в грудні 2019 року, за словами голови наглядової ради Шерон Іскі, її викликали до себе СБУ і порекомендували не подавати окремі позови в міжнародний арбітраж. Позови все одно подали.

Перемога Нафтогазу в Стокгольмському арбітражі. Нафтогаз судився з Газпромом чотири роки, і в кінці 2019 року отримав від російського постачальника газу $2,9 млрд. Тоді Зеленський та прем’єр-міністр Шмигаль заявляли, що гроші підуть в бюджет і будуть витрачені «на дороги, школи, дитячі сади і реконструкцію 210 приймальних відділень опорних лікарень».

Цієї боротьби за інтереси українських державних компаній могло й не бути, якби топ-менеджмент був призначений політиками в обхід наглядових рад та піддався би на підкуп чи шантаж (який, очевидно, був).

Що ще ми, як платники податків та виборці, втратили від юридичного шулерства уряду?

Інвестиції. Посол Великої Британії у своїй заяві прямо сказала, що тепер буде складніше переконати британських інвесторів прийти в Україну. Очевидно, що компанії зі зрозумілою структурою корпоративного управління, над якими не висить ризик неочікуваної зміни топ-менеджменту, є більш стабільними та привабливими для інвестицій.

Дешевші запозичення. 27 квітня, перед заміною Коболєва на Вітренка, Україна розмістила єврооблігації на $1,25 млрд з погашенням у 2029 році під 6,875%. Якщо б Україна виконала вимоги МВФ у минулому році (зокрема, не фіксувала ціну на газ), то могла б отримати приблизно вдвічі більше упродовж цього року за ставкою приблизно у 3% річних. Тепер очевидно, що додатково до інших умов, МВФ буде вимагати від уряду не руйнувати реформу управління держпідприємствами.

Гроші. Журналісти повідомляють, що 50 млрд грн, які НАК «Нафтогаз» перерахував в резерви на випадок непогашення боргів клієнтами, могли стати причиною стрімкого зняття Коболєва Кабміном. Буцімто, влада хоче витратити їх на Велике будівництво. З цього випливає, що сталість державної компанії політиків не хвилює, на відміну від швидких політичних проектів

Щоб зрозуміти масштаби коштів, на які зазіхають політики, руйнуючи корпоративну реформу, варто згадати спробу дати хабаря голові Фонду держмайна Д. Сенниченку. За посаду голови Одеського припортового заводу йому пропонували $5 млн.

Саме тому обурюватись незаконній заміні голови правління Нафтогазу має не лише Захід, але й ми самі. Тим більше, що це не була разова акція: уряд хоче переписати правила призначення топ-менеджменту для всіх великих державних компаній. Нам говорять, що уряд «поверне контроль над стратегічними підприємствами держави» та усуне іноземців з величезними зарплатами від управління державними компаніями бідної України. Як би це красиво не звучало, від руйнування системи корпоративного управління втратимо ми всі, і набагато більше, ніж виграємо від відсутності високих офіційних зарплат членів наглядових рад і правлінь компаній.

Матеріал був опублікований на НВ.Бізнес.

 

X