Уряд звільнив Коболєва в обхід наглядової ради – як це зашкодить економіці країни?

19 Травня 2021
Поділитись

Нещодавно, уряд звільнив голову “Нафтогазу” Андрія Коболєва “в обхід” наглядової ради держкомпанії. Згодом усі члени наглядової ради подали заяви на припинення повноважень.

Чим загрожує така криза у реформі корпоративного управління? Чи допоможе часткова приватизація зменшити вплив політики на держпідприємства? І які мають бути зарплати у їх керівників?

З цими питанням розбиралися разом з Дмитром Яблоновським, експертом з корпоративного управління Київської школи економіки.

 

Андрій Федотов: Вітаємо. Це подкаст «Що з економікою?» на Громадському радіо. Мене звати Андрій Федотов. Я з Центру економічної стратегії.

Щотижня ми записуємо розмови з економістами та експертами щодо ситуації в економіці, а також розбираємось з актуальними темами. Сьогодні будемо говорити про корпоративне управління.

Зараз ця тема дуже актуальна, тому що дуже багато новин зараз про НАК «Нафтогаз». І це дуже важлива тема в контексті реформи корпоративного управління.

Ми запросили Дмитра Яблоновського – експерта з корпоративного управління Київської школи економіки. І ми поговоримо про те, що зараз взагалі відбувається, і чому занепокоєні посли іноземних країн.

Дмитро Яблоновський: Добрий день.

Андрій Федотов: Можеш розповісти, як ти бачиш те, що відбулося? І чому це викликає сплеск таких обговорень?

Дмитро Яблоновський: Якщо прочитати розпорядження КМУ і спробувати розповісти про нього простою мовою… По-перше, КМУ, який виконував функцію власника НАК «Нафтогаз-Україна» визнав незадовільною роботу наглядової ради і виконавчого менеджменту правління Нафтогазу.

Чому він визнав її незадовільною? Зокрема були згадані збитки, які компанія отримала минулого року. І те, що насправді цих збитків не планувалося у фінансовому плані, який було прийнято на 2020 рік лише в кінці цього ж 2020 року.

Там планувалися прибутки, але компанія показала великий збиток. І на думку уряду, як власника, це є ознакою незадоволення роботи наглядової ради та правління. І відповідно далі уряд, як власник, спочатку звільнив наглядову раду, а потім він звільнив голову правління.

Якщо б наглядова рада продовжила працювати, то відповідно до статуту голову правління можна було звільнити лише за пропозицією наглядової ради. А так, оскільки наглядову раду було звільнено то відповідно і пропозиції такої не було потрібно.

І уряд рішенням загальних зборів звільнив голову правління, а також призначив Юрія Вітренка новим головою правління. Після цього уряд повернув повноваження наглядовій раді, але тимчасово, до проведення конкурсу та призначення нової наглядової ради.

Це одне розпорядження, яке хронологічно виглядає саме так. Я взагалі не юрист, але з юридичної точки зору розумію, що це важливо було зробити саме в такому порядку, щоб дотриматись тих процедур, які прописані в статуті.

Андрій Федотов: Я так розумію, судячи з того, що я читаю в ЗМІ та в соціальних мережах… Дуже багато хто говорить, що це дуже сильно б’є по реформі корпоративного управління та ставить питання яким чином вона має розвиватись далі?

Тому що, повноваження наглядової ради, яка має призначати, звільняти чи оцінювати голову правління були порушені. І воно не стало фільтром для того, щоб призначити керівника найбільшого з точки зору бюджету та стратегічного значення підприємства. Чи справді це так?

Дмитро Яблоновський: Є як мінімум два виміри в цієї проблеми. Перший вимір – суто юридичний. Я не є фаховим юристом, тому що кінця не можу коментувати, наскільки можна буде оскаржити це рішення. Але я тому і розповів, як уряд намагався діяти в рамках законодавства.

Є думка юристів, що все відбулося правильно, але з точки зору стандартів корпоративного управління – неправильно. Наприклад, якщо подивитись джерело найкращих практик корпоративного управління для державних підприємств – це керівні принципи ОЕСР, на які зазвичай посилаються експерти та які є відображенням найкращих світових практик.

Відповідно до цих практик, наглядова рада повинна мати повноваження, призначати і звільняти генерального директора чи голову правління (в залежності від того як він називається в конкретній компанії). Але якщо подивимось на те, що написано в статуті Нафтогазу… То там наглядова рада може подавати лише пропозицію. Тобто відразу присутня невідповідність до кращих практик.

Також є питання до того, чи дійсно збитки за минулий рік є причиною незадовільної роботи наглядової ради? Чи для цього були об’єктивні чинники? Але також є питання, як це визначати…

Про це детально не пишуть керівні принципи ОЕСР, але загальна практика каже про те, що є певна процедура оцінки ефективності і наглядової ради і правління. В Україні ця процедура досконально не розроблена, а також не закріплена законодавчо.

Наприклад, як це могло би бути, коли був би вичерпний перелік підстав для звільнення наглядової ради. І було би прописано, що щорічно є оцінка ефективності діяльності наглядової ради, яка здійснюється урядом у ролі власника.

І ця оцінка, наприклад, робиться незалежними експертами відповідно до політики власності компанії. Тобто коли була б чітка закріплена процедура, то тоді було б зрозуміліше чи дійсно наглядова рада і правління спрацювали погано.

Або насправді ці збитки – це наслідки обставин кризи, яка була через пандемію. Чи наслідок не платежів збоку облгазів. Була б більш зрозуміла оцінка ефективності – відповідно рішення про звільнення наглядової ради, як наслідок звільнення голови правління теж було б зрозумілим.

З одного боку є правила такі як зараз, які прописані в законодавстві чи в статуті. І тут виникає питання, чи діяв уряд відповідно до вже існуючих правил? Так, але остаточне рішення мають робити фахові юристи.

Але питання чи відповідають ці правила найкращим практика корпоративного управління? Я, як експерт, можу сказати однозначне ні, не відповідають. Тому що, по-перше, відповідно до керівних принципів ОЕСР призначення та звільнення голови правління мало би бути виключною компетенцією наглядової ради.

Необхідно, щоб був прописаний чіткий перелік підстав звільнення наглядової ради. Щоб була прописана процедура оцінки діяльності наглядової ради.

І якщо ці процедури та правила відповідали б найкращим практикам і уряд діючи до цих найкращих практик вирішив би звільнити наглядову раду, то тоді питань було б менше. А так очевидно, що можливо діючи в рамках закону, ми бачимо рішення, яке не відповідає тим найкращим практикам.

Андрій Федотов: Які наслідки ти бачиш конкретно в цьому випадку? З точки зору порушень уявлень та сприйняття принципів корпоративного управління в Україні нашими міжнародними партнерами.

І з точки зору незалежності і більш корпоративного підходу до управління Нафтогазом… Чи будуть тут зміни якісь? Які наслідки будуть для всього сектору корпоративного управління?

Дмитро Яблоновський: Тут потрібно дивитись на аспекти цих наслідків. Якщо говорити про міжнародних партнерів, то вони вже висловили своє занепокоєння. Ми бачимо заяви послів Великої сімки, заяви збоку ЄС, ЄБРР, Світового банку, МВФ – вони всі висловлюють своє занепокоєння.

Вони всі говорять, що це рішення, і те ,як воно було прийняте – не відповідає визнаним практикам корпоративного управління. Це те, про що ми говорили раніше.

І якщо корпоративне управління не відповідає найкращим практикам, то коли державна компанія захоче залучити міжнародну фінансову компанія, як інвестора, чи продати їй корпоративні облігації – їй буде складніше це зробити.

Одним з критерієм прийняття такого рішення входження в капітал або надання позик – є якість корпоративного управління. Якщо інвестори оцінюють цю якість погано то відповідно і рішення буде прийматись набагато складніше, щодо того чи позичати гроші державним українським компаніям, чи входити в їх капітал.

І це ускладнює та погіршує інвестиційні перспективи для державних підприємств. Але тут знову ж таки виникає питання, що з цим робити? Тому що уряд буде обґрунтовувати це так, що вони діяли в рамках законодавства.

Тоді виникає питання, що потрібно змінювати законодавство. Тому що ми знаємо, що є законопроект, який розміщений на сайті Мінекономіки і який декларує покращення корпоративного управління.

Але там зберігається для великих окремих компаній можливість впливу КМУ на призначення директорів та голів правління. І наслідки звичайно є. Тому що та частина, яка пов’язана з корпоративним управлінням державних підприємств і політика, яка є в цій галузі стає менш передбачуваною для наших партнерів та потенційних інвесторів.

Це потрібно змінювати. Але змінювати законодавчо. І тут ми переходимо до питання цих змін і чи будуть готові депутати підтримати їх.

Бо той законопроект, який є, лише частково наближає Україну до дотримання найкращих стандартів корпоративного управління і не дозволяє нівелювати можливості таких дій в майбутньому.

Андрій Федотов: А чому на твій погляд депутати зацікавлені в тому, щоб зберігати цей вплив? Яка там може бути мотивація? Та чому важливо мати можливість призначити людину, яка не буде проходити через багато фільтрів?

Та яка після розмови з президентом чи прем’єром буде просто призначена постановою КМУ.

Дмитро Яблоновський: Ми говоримо конкретно про Нафтогаз чи про державні підприємства взагалі?

Андрій Федотов: На прикладі з Нафтогазом пояснити, як це взагалі працює.

Дмитро Яблоновський: Якщо брати державні підприємства в цілому, я думаю, що всі слухачі з нами погодяться, що державні підприємства – це джерело корупції. Тобто перший потенційний інтерес – це корупція.

Якщо ти можеш впливати на те, кого призначають головою або директором, то відповідно ти можеш на нього тиснути задля збереження або покривання певної схеми. Такі корупційні ризики для всіх державних підприємств.

І якраз мета реформи корпоративного управління – зменшити такі корупційні ризики.

Друге питання стосується політичного інтересу. Тому що, наприклад, таке підприємство, як Нафтогаз – є постачальником газу, зокрема напряму населенню. Або вона постачає збутовим компаніям, які продають населенню.

Також Нафтогаз постачає газ теплокомуненерго, які здійснюють централізоване опалення для багатоквартирних будинків взимку. Відповідно ти маєш компанію, яка може встановлювати ціну для всіх груп споживачів.

Звичайно в ідеальному світі у нас мав би бути ринок, велика конкуренція і тоді ціни для споживачів встановлювались ринком, а Нафтогаз не мав би суттєвого впливу на це.

Але зараз, коли уряд побачив, що ціни зростають, а для багатьох українців вони є непідйомними, коли побачив, що зростання цін впливає на фінансовий стан таких підприємств, як теплокомуненерго.

Тоді було прийнято рішення обмеження встановлення граничної ціни на газ для того, щоб стримати зростання.

І це важливий приклад. Тому що багато підприємств є постачальниками суспільно важливих послуг, вони виконують public service obligation, а українською «суспільно важливі послуги» або товари постачають і держава вважає, що такі послуги мають постачатись за певною ціною.

І тому Нафтогаз має роль в постачанні газу населенню, і це політичне та чутливе питання. Укрзалізниця перевозить всіх електричками та пасажирськими вагонами, ціни на які крос-субсидіюються з вантажних перевезень.

Багато великих державних компаній виконують певну соціальну функцію. І зрозуміло, що уряд, якщо хоче мати народну підтримку…

І взагалі політики чи депутати, якщо хочуть мати народну підтримку, вони намагаються впливати на вартість надання суспільно важливих послуг чи їх обсяг надання.

І як примусити державну компанію надавати ці послуги за певною ціною? Наприклад, мати вплив на призначення і звільнення керівника підприємства.

І тут ми підходимо до того навіщо політикам мати вплив на керівництво підприємств. Перше – це може бути суто корупційний інтерес. Друге – це коли підприємство задіяне в наданні суспільно важливих послуг – інтерес в тому, щоб послуга далі надавались і за певною вигідною ціною.

Іноді відбувається так, що погіршується фінансовий стан підприємства. Але все одно політики намагаються зберегти та продовжити надання цих послуг і ціну загалом.

Андрій Федотов: Де зараз ще є проблеми з корпоративним управлінням? Ви, як експерт відслідковуєте, аналізуєте різні кейси. До яких ще питань потрібна суспільна увага?

Дмитро Яблоновський: Якісь речі такі відбуваються постійно. Ми як команда випускаємо SOE Weekly, який щотижня виходить на Економічній правді. І там можна читати добірку новин, зокрема про корпоративне управління в державних підприємствах і пов’язані з цим проблеми.

Зміни відбуваються практично в усіх великих підприємствах. В Укрзалізниці нещодавно було звільнено керівника. Зараз закінчуються повноваження в ряді наглядових рад, які були призначені в 2018 році.

І там мають пройти конкурси на призначення нових членів до наглядових рад. Проблеми є, проблеми політичного втручання залишаються і ми це бачимо. Якщо в тебе на прикметі є конкретні кейси – можемо про них поговорити.

Андрій Федотов: Чи є у вашої команди якесь рішення, як вирішити таку очевидну проблему? Того що наглядова рада не здатна захистити від політичного впливу?

Ми поговорили про нюанси законодавства та складнощі змін, а чи може бути виходом з цієї ситуації часткова приватизація таких підприємств?

Щоб акціонером була не тільки держава, а також великі міжнародні інвестори. Які впливатимуть на добір наглядової ради та слідкуватимуть за тим, щоб корпоративне управління відповідало певним принципам? І надаватимуть більше уваги для прозорості та незалежності.

Дмитро Яблоновський: Наша команда відповідає за напрямок аналітики корпоративного управління в Київській школі економіки. В рамках цього напрямку КШЕ ми робимо аналіз цього законопроєкту, який покликаний покращити корпоративне управління.

І зовсім скоро вийде аналітична записка з приводу того, наскільки цей законопроєкт відповідає найкращим практикам корпоративного управління. Зокрема ті, що описані в керівних принципам ОЕСР. І на мою думку, потрібно починати встановлювати правила.

Правила повинні бути закріплені законом. Бо якщо цього не буде прописано – завжди можна зробити щось в рамках закону, але воно не буде відповідати найкращим практикам. А політичну доцільність для цього рішення знайдуть.

І будуть повторюватись такі ситуації коли будуть занепокоєні наші партнери, і ми будемо занепокоєні через те, що все робиться по закону, але не відповідає найкращим практикам.

Щодо приватизації. Я прихильник того, щоб якомога більшу кількість підприємств передати приватним власникам. Тому що, державу не можна назвати ефективним власником.

Але якщо дивитись на наші реалії – велика кількість підприємств буде залишатись у державній власності. Зараз їх більше 3500. Малі підприємства потрохи продають.

Зокрема підприємства, які знаходяться під Укрспиртом та готелі. Але все одно є великий перелік підприємств, який залишиться у державній власності. Той самий Нафтогаз. Реально, політики зараз навіть не розглядають жодні варіанти приватизації Нафтогазу.

Андрій Федотов: Навіть частково? Правильно я розумію?

Дмитро Яблоновський: Півтора року тому коли ми випускали аналітичну записку про Укрзалізницю, то керівництво говорило про те, що будуть вести Укрзалізницю до IPO. Але реально з того часу так і нічого не відбулось.

Не знаю чи вона справді це хотіли робити, але нічого не відбувається. І тут є дві проблеми. Перша, що частина державних підприємств в принципі не будуть приватизовані. Але навіть там де держава та керівництво розповідали, що рухатимуться в напрямку IPO – то я не бачу реальних кроків.

Державні банки, наприклад, навіть не згадаю коли були перші згадки про те, що ЄБРР має намір увійти в капітал Ощадбанку. По Укргазбанку – Міжнародна фінансова корпорація планувала увійти до його капіталу.

І по ньому найбільший прогрес, але все одно цей процес незавершений. Вони уклали угоду про позику, яка може бути конвертована в капітал. Але поки що вона не конвертована.

Навіть там де звучали якісь плани про те, що якісь міжнародні організації могли увійти до капіталу, або звучали плани про IPO… З того часу вже пройшло декілька років, а реальних кроків, окрім Укргазбанку – немає.

Це було б гарне рішення, але на практиці цього не відбудеться. Ти уявляєш щоб хтось дозволив продати певну кількість акцій Укроборонпрому? Є такі підприємства, їх мало, але вони є. І найближчим часом держава взагалі не буде розглядати навіть часткову приватизацію.

І єдиний спосіб щось там зробити – це почати керувати ними в інтересах народу. І для цього потрібно встановити правила корпоративного управління, що будуть відповідати кращим міжнародним практикам. І я б тут брав керівні принципи OЕСР.

А далі відповідно до них прописував законодавство, а потім втілював у життя. Це з одного боку просте рішення та зрозуміле, а в умовах поточних політичних реалій – дуже складне насправді для реалізації, але на сьогоднішній день нічого кращого не придумали.

Андрій Федотов: І останнє питання. Сьогодні була прес-конференція нового керівника НАК «Нафтогаз-Україна» Юрія Вітренка. Народне питання від журналістів стосувалось його зарплати, зокрема наскільки вона буде відрізнятись від зарплати минулого керівника.

Я розумію, що питання зарплат керівників – це одне питання. Інше питання – це зарплати CEO – керівників найбільших підприємств, таких, як Укрзалізниця, Нафтогаз. Наскільки взагалі є потреба в тому, щоб ставити максимальну величину для конкретного підприємства, яка може бути зарплата?

Тому що як я розумію, питання величезних зарплат таких керівників викликає недовіру та неприйняття таких керівників, не зважаючи на їх професіоналізм та те, що вони роблять для держави.

Дмитро Яблоновський: Перед тим, як щось робити треба відповісти на питання навіщо? Ти можеш відповісти навіщо обмежувати зарплату Коболєва чи Вітренка зараз?

Андрій Федотов: Ту питання сприйняття суспільства таких зарплат.

Дмитро Яблоновський: Я можу відповісти, як людина, яка 12 років працювала в соціологічних дослідженнях, але це буде не відповідь експерта напрямку корпоративного управління КШЕ. Це абсолютно різні речі.

І якщо ти спілкуєшся зі мною, як з експертом з корпоративного управління, то я не бачу причин чому депутати чи уряд має встановлювати якусь верхню межу заробітної плати. Питання в тому як може бути одна верхня межа для Укрзалізниці та Поліграфкомбінату, наприклад?

Це ж абсолютно різні за розмірами підприємства. І якщо ми хочемо прив’язати їх до виручки, доходів чи активів… тут теж будуть питання. Є поняття конкурентної зарплати, а також є люди, які розуміються на цьому.

Будь-хто може уявити себе власником підприємства. І звичайно він може хотіти найняти професіонала за три копійки. Але якщо він хоче результату, він буде шукати відповідних людей з досвідом.

І він не зможе запропонувати їм зарплату меншу, ніж у них була на аналогічній посаді. Він не зможе цього зробити. І я думаю, що це очевидна відповідь.

Якщо ми хочемо мий приймати політичні рішення, які базуються на суспільній думці… то це питання не до експертів з корпоративного управління, а до соціологів, як це зробити. І можливо питання до маркетологів, як донести це рішення, щоб суспільство сприйняло таку велику зарплату.

Андрій Федотов: Дякую, у нас закінчується час. Це був подкаст «Що з економікою?». Сьогодні ми розмовляли з Дмитром Яблоновським – експертом з корпоративного управління, який зараз працює в КШЕ. Ми поговорили про виклики корпоративного управління та про можливі виходу з цієї ситуації. І будемо слідкувати за цією темою далі. Залишайтесь з нами.

X