Чому гарантування вкладів на 100 тисяч євро — погана ідея для України

3 Вересня 2019
Поділитись

ФГВФО виступив з ініціативою підняти суму, яку вкладникам гарантують до повернення у випадку банкрутства банку із 200 тис грн до 100 тис євро, тобто майже до 2,8 млн грн за поточним курсом

Така ідея відповідає короткостроковим інтересам самого Фонду, але система гарантування та фінансова стійкість країни в цілому від цього можуть програти. Більше того, настільки значне підвищення не потрібно навіть самим вкладникам. Серед інших, більш вдалих, ініціатив, які запропонував Фонд, саме ця, на наш погляд, потребує переосмислення.

Дійсно, поточні гарантовані 200 тис. грн. вже недостатні, щоб захистити заощадження людей. Цю суму треба збільшувати. Під час запровадження у 2012 році, цієї суми було достатньо, щоб придбати третину 45-метрової квартири у Києві, зараз її вистачить лише на 1/6 частку. У 2012 році гарантована сума у 200 тис грн покривала 5,5 середніх річних зарплат українця, зараз — лише 1,7 середніх річних зарплат. Тож підвищувати гарантовану суму — абсолютно адекватне рішення.

Але 100 тис євро — пряма калька із Директиви 2014/49 ЄС — це сильно завищений поріг, адже доходи та заощадження європейців сильно більші за доходи та заощадження українців. Наприклад, для країн ЄС-28 середній річний дохід однієї особи — 24,7 тис євро (в Україні – майже в шість разів менше). Це означає, що сума гарантування у 100 тисяч євро покриває приблизно 4 річні доходи європейця та аж 23 річні зарплати пересічного українця. Більше того, Угода про Асоціацію не вимагає прямого та негайного копіювання цієї норми. Питання стане актуальним тільки якщо (коли) буде відкрито спільний ринок фінансових послуг, але навіть тоді гарантована сума може бути питанням переговорів.

Інтерес ФГВФО поставити якомога вищу суму гарантування цілком зрозумілий: якщо гарантована сума збільшиться, цим можна буде виправдати іншу ініціативу — збільшення ставок регулярних внесків банків до Фонду. Її поки що не анонсували, тож це — гіпотетична, хоча й дуже ймовірна можливість. Поки що такі внески — квартальні платежі у розмірі 0,5% середньоденного розміру гривневих депозитів та 0,8% валютних депозитів. Якщо внески з банків підвищать, у розпорядженні Фонда опиниться більше коштів, якими можна буде гасити борг перед Мінфіном. Цей борг перевищив 100 мільярдів гривень і до кінця року має бути реструктуризований. Питання боргу виявилося настільки непростим, що навіть стало однією із вимог МВФ. По ідеї, Фонд мав би відчайдушно намагатися вичавити усе можливе із проблемних активів ліквідованих банків на сотні мільярдів гривень, що висять на балансі фонду із часів 2014—2015 років, та гасити борги із цих коштів. Але поки що результати роботи невтішні – кредити продаються пулами за ціною у 1−2% номінальної вартості, директор-розпорядник Фонду Світлана Рекрут говорить про середню конверсію у 8%. Із притягненням до відповідальності власників ліквідованих банків чи шахраїв-позичальників теж все поки що сумно. Тож для Фонду простіше покрити борги через притік нових коштів.

Але при цьому настільки суттєве збільшення гарантованої суми крім того, що покладе додаткову вагу на банки, зробить країну менш стійкою перед майбутніми кризами. В найтяжчі часи бюджет буде змушений виплачувати компенсації по мільйонних депозитах замість підтримки малозабезпечених.

На наш погляд, рівень гарантованої суми — це саме той випадок, коли потрібно «винайти український велосипед» замість кальки із європейського законодавства. Самі європейці встановлювали цю суму як рівень гарантування на вкладника (не на один вклад, як в Україні), що має бути гармонізований для всіх країн, зважаючи на спільний ринок фінансових послуг. Вираховуючи розмір, європейські законодавці брали до уваги два фактори: покриття більшості вкладів гарантією та помірне навантаження на Фонди гарантування.

Для України рівень покриття у 100 тис євро очевидно дуже щедрий: зараз більшість вкладів вписуються у суму 200 тис через те, що люди диверсифікують ризики, розподіляючи накопичення між різними банками в рамках гарантованої суми, і це правильно. Що ж до навантаження на український Фонд гарантування, то він без бюджетної підтримки не зміг впоратися навіть з виплатами гарантованих 200 тис грн, а за підвищення суми цей фактор у навантаженні на Фонд зросте майже у 14 разів.

Порівняння із докризовими роками дозволяють приблизно зорієнтуватися, яким міг би бути раціональний рівень підвищення гарантованої суми. Якщо мислити в термінах частки середньої вартості квартири, суму треба було би збільшити вдвічі – до 400 тис грн. Якщо орієнтуватися на інфляцію, оскільки за період із вересня 2012 року до середини 2019 року ціни зросли приблизно у два з половиною рази, гарантована сума має підвищитися до 500 тис. грн. Якщо повернутися до покриття 5 середньорічних зарплат (це більше, ніж в Європі), сума гарантування мала би становити приблизно 600 тис. грн.

Важливо пам’ятати, що гарантування вкладів, від початку покликане запобігти«набігам вкладників на банки», запускає складний поведінковий механізм. Він у тому числі викликає негативні наслідки — моральний ризик, коли люди не зважають на ризиковість банку чи репутацію його акционерів, а несуть депозити туди, де вища процентна ставка, бо держава все прогарантує. Така поведінка спричиняє зростання ризику в системі в цілому, адже банки, б’ючись за вкладників, змушені підвищувати ставки за депозитами та у свою чергу видавати більш ризиковані кредити під вищі процентні ставки. В Європі цим питанням не переймаються: ставки там дуже низькі і неспіврозмірні із українськими. Тож ми вважаємо, що в українській дискусії про зміни правил гарантування вкладів зараз дуже не вистачає діалогу про відміну гарантування процентів.

X