Результати пошуку

#Державна власність
Комунальні підприємства: продати чи залишити?

Оригінал статті на VoxUkraine


В Україні існує понад 5000 комунальних підприємств. Їхній сумарний збиток становить близько 7 млрд грн на рік.

За даними YouControl, у 2017 році в Україні існувало 5244 комунальних підприємства. Із них 1360 – монополії. Це переважно підприємства інфраструктури – ТЕС, водоканали, постачальники природного газу, транспортні підприємства. 

Ми аналізуємо дані надані партнерами нашого дослідження компанією YouControl, щоб зрозуміти, наскільки гіршими є показники комунальних підприємств порівняно з державними та приватними та що з ними робити.

Ці монополії є природними. Це означає, що у цих галузях конкуренція є невигідною через те, що бар’єри для входу інших компаній (найчастіше – це фіксовані витрати) є високими. Натомість, монополіст є більш ефективним, оскільки за рахунок великого обсягу виробництва його фіксовані витрати на одиницю продукції є порівняно низькими.

Найяскравішими прикладами таких ринків є водопостачання, передача та розподіл електроенергії, використання залізничних колій.

Чи є комунальні підприємства більш прибутковими порівняно з держпідприємствами та приватними компаніями? Чи залежить їхня прибутковість від монопольного статусу? Щоб відповісти на це питання, ми використали дані про фінансові показники українських компаній, надані компанією YouControl.

Ми визначаємо прибутковість як прибуток поділений на власний капітал (наскільки прибутковою була одиниця власного капіталу).

Аналіз медіанної прибутковості підприємств дозволяє зробити такі висновки:

  1. Комунальні підприємства є найменш прибутковими: їхня медіанна прибутковість близька до нуля. На другому місці – державні підприємства, а найприбутковішими є приватні. Це можна побачити й на рисунках, що відображають розподіл прибутковості для підприємств різної форми власності (рис. 2-4). Серед підприємств приватної форми власності розподіл є найбільш «зсунутим» в бік прибуткових підприємств, тоді як серед підприємств комунальної форми власності розподіл є найбільш симетричним, що означає, що кількість прибуткових та неприбуткових підприємств серед підприємств комунальної форми власності є приблизно однаковою.
  2. Різниця між монополіями та іншими підприємствами серед компаній усіх форм власності не є значною. Серед комунальних підприємств монополії є менш прибутковими, ніж інші підприємства, тоді як серед приватних і державних підприємств вони є дещо більш прибутковими (рис. 1).

Рисунок 1. Розподіл медіанної прибутковості за типом власності та статусом монополії


Рисунок 2. Розподіл прибутковості серед підприємств комунальної форми власності

Рисунок 3. Розподіл прибутковості серед підприємств державної форми власності

Рисунок 4. Розподіл прибутковості серед підприємств приватної форми власності

Для встановлення причинно-наслідкового зв’язку ми здійснили регресійний аналіз, а саме – доступний узагальнений метод найменших квадратів (FGLS).Залежною змінною є прибутковість підприємств (ROE), яка показує, скільки чистого прибутку приносить одна гривня власного капіталу. Результати свідчать, що монополії в середньому не відрізняються за прибутковістю від інших підприємств. Це співвідноситься з результатами графічного аналізу на Рисунку 1. 

Як і очікувалося, коли ми контролюємо інші фактори за допомогою регресійного аналізу, приватні підприємства є найбільш прибутковими, зокрема прибутковішими за державні в середньому на 3,7 відсоткових пункту, а за комунальні підприємства – на 5,5 відсоткових пункти. Окремий аналіз підприємств з монопольним статусом та без нього показує, що приватна власність збільшує прибутковість для монополій та інших компаній майже однаковою мірою. Отже, чи є підприємство монополією – не так важливо порівняно із його формою власності (статистично значущої різниці у прибутковості між монополіями та іншими підприємствами немає). Разом із тим, комунальні підприємства є менш прибутковими за державні чи приватні (і ця різниця є статистично значущою).

Також ми дослідили, яку прибутковість монополії різної форми власності показували в різні роки. У 2007–2017 роки приватні монополії були значно прибутковішими за державні, які, своєю чергою, були прибутковішими за комунальні (Рисунок 5).

Рисунок 5. Динаміка медіанної прибутковості монополій за формою власності.

Динаміка медіанної прибутковості монополій за формою власності

З комунальними підприємствами ситуація є більш проблемною, ніж із державними. Річ у тім, що хоча ці підприємства набагато менші, ніж державні, їх значно більше. Тобто збитки від кожного окремого комунального підприємства можуть видаватися незначними, але загальний їхній обсяг є більшим, ніж на державних підприємствах. Так, загальний обсяг збитків комунальних підприємств становить майже 7 млрд грн (сумарний прибуток прибуткових комунальних підприємств становить близько 1,6 млрд грн, а сумарний збиток збиткових – 8,5 млрд грн), тоді як державні підприємства сумарно приносять прибуток 44 млрд грн. Щоправда, 89% із цих 44 млрд – це прибуток «Нафтогаз України», чистий прибуток якого за 2017 рік становив 39,3 млрд грн.

Велика кількість комунальних підприємств означає, що процес приватизації чи організації корпоративного управління на комунальних підприємствах буде тривалішим, ніж на державних. Звісно, законодавство дозволяє створювати на комунальних підприємствах наглядові ради та покращувати корпоративне управління. Однак їх запровадження є політичною волею кожного окремого органу місцевого самоврядування, що ускладнює ситуацію ще більше.

Що ж держава має робити з комунальними підприємствами в цілому, і з комунальними монополіями зокрема?

Наші результати показують, що усі комунальні підприємства – як монополії так і інші підприємства – є менш прибутковими, ніж державні чи приватні підприємства. Отже, прибуток не може бути мотивом для залишення таких підприємств у комунальній власності. Існування комунальних підприємств може викривлювати конкуренцію за рахунок отримання ними допомоги з бюджету, а також нести в собі корупційні ризики. Комунальні підприємства можуть завищувати витрати через корупцію. При цьому дуже часто вони не можуть отримати більше виручки – особливо якщо вони є природними монополіями, і місцева чи державна влада регулює їх ціноутворення. Тому вони стають неприбутковими і врешті-решт, щоб залишити їх «на плаву», місцева влада змушена надавати їм допомогу.

На нашу думку, потрібно розділити комунальні підприємства на ті, які виконують певну соціальну функцію, яка не може бути виконана приватними підприємствами, та ті, що не мають такої функції. При цьому, виходячи з того, що комунальні підприємства є набагато менш прибутковими за приватні, ми підтримуємо приватизацію переважної більшості комунальних підприємств. Для тих підприємств, які все ж залишаються у комунальній власності, потрібно запровадити корпоративне управління. Загальні правила корпоративного управління мають бути визначені законом. Можна надати певний ступінь свободи місцевій владі у визначенні деяких аспектів цих правил. Водночас законодавчо мають бути встановлені такі запобіжники корупції: 

  • Для кожного комунального підприємства має існувати політика власності,
  • Незалежна наглядова рада (обрана на відкритому, чесному конкурсі), 
  • Висока оплата праці членів наглядової ради, 
  • Призначення та звільнення керівництва КП наглядовою радою, 
  • Прозорість звітування, відкриті дані, для великих підприємств – незалежний аудит
  • Жорсткі умови невтручання політиків в управління компанією (політики не мають право призначати, звільняти керівництво КП, тиснути на прийняття рішень наглядовою радою тощо).

При цьому, як зазначалося раніше, важливо пам’ятати, що близько п’ятої частини комунальних підприємств мають монопольний статус. Приватизація таких підприємств може бути додатковим викликом. Адже якщо монополія є приватною, щоб вона не зловживала монопольним становищем, на противагу їй має бути сильний та незалежний регулятор. Який саме орган є регулятором – залежить від галузі, в якій комунальне підприємство здійснює діяльність, а також від його розміру. Для малих підприємств регулятором є місцева влада, а для великих – національні регулятори. Однак, який би орган не був регулятором, перед приватизацією комунальних монополій важливо надати йому незалежність та захистити від захоплення.

7 Жовтня 2019
Як за допомогою приватизації збільшити інвестиції в економіку України?

Продаж державних підприємств іноземним інвесторам сприятиме залученню приватних інвестицій, які є ключовим рушієм економічного зростання. При цьому успішність залучення інвестицій залежить від методу приватизації та того, хто саме буде новим власником підприємства.

Такого висновку дійшли аналітики Центру економічної стратегії, автори аналітичного бріфу «ЯК ЗА ДОПОМОГОЮ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗБІЛЬШИТИ ІНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ?».

На базі іноземного досвіду та досліджень практик приватизації в Україні автори записки серед факторів, що сприятимуть успішній роботі державного підприємства після продажу приватному інвестору наводять наступні:

  • Купівля підприємства іноземним інвестором;
  • Відсутність попередніх зв’язків покупця з діяльністю та менеджментом компанії;
  • Заміна попереднього менеджерського персоналу;
  • Мінімізація контролю та частки підприємства у власності держави після приватизації;
  • Збільшення конкурентного тиску внаслідок втрати державної підтримки та вирівнювання правил гри;
  • Надання гарантій та повага до прав власності покупців державних підприємств;
  • Прозорість угоди та зменшення інформаційної асиметрії.

Зокрема, дослідження[1] ефектів приватизації в Україні свідчить: в середньому за 6 років державні підприємства змогли наростити продуктивність на 16-18%. Ефект від приватизації для підприємств, придбаних іноземними покупцями був на 17-33% вищий порівняно з підприємствами, придбаними вітчизняними власниками. Важливо відмітити, що цей ефект був значно слабшим для підприємств, придбаних власниками з офшорних країн та Росії.

Зараз, коли в Україні стартувала нова хвиля «великої» та «малої» приватизації, говорити про обсяг інвестицій із стовідсотковою впевненістю зарано, точно оцінити їх обсяг стане можливим через 5-10 років. Однак нова процедура із відкритими аукціонами позитивно впливає на конкуренцію під час продажу, а, отже збільшенню обсягу виручки за підприємство. При цьому найбільш сприятливим варіантом купівлі держпідприємства є його купівля інвестором а) з іншої країни; б) не пов’язаним із діяльністю підприємства; в) тим, що повністю змінить старий менеджмент.

Автори аналітичного бріфу стверджують: приватизація державних підприємств може стати джерелом притоку інвестицій як безпосередньо через придбання підприємства новим власником, так і завдяки додатковим інвестиціям, необхідним для реструктуризації переважно неефективних державних підприємств.

Відтак, автори роблять висновок, що приватизацією можна прискорити економічне зростання за таких умов:

  1. Активне залучення до приватизації іноземних інвесторів.
  2. Зниження рівня інформаційної асиметрії за допомогою залучення інвестиційних радників.
  3. Прив’язка системи фінансових та нефінансових стимулів для топ-менеджменту до виконання планів приватизації.
  4. Першочергово приватизувати підприємства, що працюють на конкурентних ринках.
  5. Держава не залишатиме собі у власності частки державних підприємств.

[1] Brown, J. D., Earle, J. S., Shpak, S., & Vakhitov, V. (2015). Is Privatization Working in Ukraine? New Estimates from Comprehensive Manufacturing Firm Data, 1989-2013. SSRN Electronic Journal. doi:10.2139/ssrn.2641200

 

4 Вересня 2018
Як подолати корупцію на державних підприємствах?

Проведення стовідсоткової приватизації державних підприємств є найбільш ефективним способом подолати корупцію у них. Цей метод долає джерело корупції – державну власність на підприємства, а не бореться з її наслідками.

Такого висновку дійшли аналітики Центру економічної стратегії, автори аналітичного бріфу «ЯК ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ НА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ?».

Автори проаналізували 3 типи можливих методів боротьби з корупцією на державних підприємствах – залучення силових органів, реформу корпоративного управління та приватизацію державних підприємств.

Як свідчать дані Національного антикорупційного бюро України, нереформована судова система не дозволяє цьому методу бути ефективним. Наприклад, лише за кількома справами щодо корупції на держпідприємствах виголошені судові вироки, немає жодного вироку щодо директора або іншої керівної особи державного підприємства. До того ж, силові структури фактично борються із наслідками корупції, але не усувають її причину.

Реформа корпоративного управління через створення незалежних наглядових рад допомагає державі усунути корупцію у вигляді «захоплення держави». Проте цей процес тривалий та не усуває ризиків повторного «захоплення».

Найефективнішим способом боротьби з корупцією на державних підприємствах є їх приватизація. Тільки приватизація дозволяє уникнути ризиків політичного впливу на підприємства в довгостроковій перспективі. Адміністративна корупція може існувати й на приватних підприємствах, але тоді вона є проблемою приватного власника, а не населення країни, яке є кінцевим бенефіциаром за державної форми власності. До того ж, приватний власник може особисто контролювати стан справ на підприємстві, на відміну від громадян України, які діють через обраних представників або чиновників.

Загалом, українці вважають, що за державної власності підприємства часто розкрадають, чого приватний власник не допустить (73,71%). Водночас, на думку 85,61% респондентів, корупцію на державних підприємствах можна подолати і без приватизації, якби було таке бажання. Тому особливу увагу під час приватизації влада має приділяти комунікації із громадянами та роз’ясненню запобіжників можливих ризиків під час приватизації.

Дослідження було презентовано під час панельної дискусії «Чи є суспільний запит на прозору приватизацію?» у четвер, 12 липня.

10 Липня 2018
[проект] Приватизація: регіональний контекст

logos priv

Центр економічної стратегії закінчив 4 місячний комплексний проект із підтримки прозорості процесу приватизації державних підприємств у регіонах. Мета проекту – сформувати суспільний запит громадян на прозору та чесну приватизацію українських підприємств стратегічними інвесторами.

У ході проекту проведено:

  • дослідження громадської думки у містах розташування найбільших об’єктів із списку «великої» приватизації – Запоріжжі, Києві, Одесі та Харкові. На основі відповідей респондентів (працівників державних підприємств та не працівників) під час фокус-груп виявлено головні очікування та побоювання українців від приватизації;
  • 4 публічні дискусії та 2 тренінги для регіональних громадських організацій, активістів, медіа для підвищення обізнаності громадян про перебіг приватизації.

На думку більшості опитаних «ідеальна» приватизація – це:

  • гарантії модернізації підприємств, збереження робочих місць, виплати всіх боргів;
  • надання державі функцій часткового контролю за приватизованим підприємством;
  • прозорість фінансового стану підприємств, відкритість інформації про покупців;
  • контроль з боку Антимонопольного комітету;
  • незалежність радників;
  • недопущення покупців з Російської Федерації.

Водночас, існують регіональні особливості сприйняття та очікувань від продажу державних підприємств інвесторам. Зокрема, у Запоріжжі увагу приділяють питанням екологічної модернізації підприємств, в Одесі побоюються скорочень та вважають за потрібне укласти із новим власником інвестиційний договір для захисту своїх прав, а у Харкові наголошують на незалежності потенційного інвестора від політичних кіл та домовленостей.

За результатами дослідження та спілкування із громадськістю у регіонах запропоновані рекомендації для державних органів – основних стейкхолдерів процесу приватизації – щодо подальшої комунікації цієї теми.

Проект «Адвокація приватизації с фокусом на антикорупцію і регіональна активність в місцях розташування великих об’єктів» виконано Центром економічної стратегії у співпраці з Центром демократії та верховенства права в рамках проекту «Посилення коаліції РПР», який впроваджується за підтримки Європейського Союзу.

23 Червня 2018
Що робити державі зі своїми банками?

Після націоналізації Приватбанку – найбільшого банку країни, держава отримала домінуюче становище на ринку банківських послуг, сконцентрувавши, за даними НБУ станом на кінець третього кварталу 2017 року, у своїй власності 56% активів банківської системи.

Головний аргумент на користь державних банків – їх спроможність стимулювати економічне зростання завдяки фінансуванню окремих секторів або регіонів, потреба в якому не задовольняється приватними банками.

Державні банки несуть додаткові ризики для економіки, оскільки держава часто:
• менш компетентний власник (нижчі зарплати, нижче кваліфікація)
• може фінансувати держбюджет через держбанки
• може фінансувати держпідприємства через державні банки (Нафтогаз)
• у випадку «захоплення держави» — фінансувати бізнес політиків

Мета аналітичної записки – знайти відповідь на питання: що робити з державними банками в Україні? Опираючись на фінансові показники, а також інші дані, ми намагались з’ясувати чи домінують переваги над ризиками власності.

18 Грудня 2017
Чи є державні підприємства менш прибутковими за приватні?

Чи виправдане володіння державою 3444 підприємствами з точки зору досягнення фінансових цілей? І чи є інші, більш важливі, цілі для держави, аніж отримання прибутку?

Відповіді на ці питання експерти Центру економічної стратегії пропонують у аналітичній записці «Чи є державні підприємства менш прибутковими за приватні?»

Держава може володіти підприємствами з двома основними цілями. Перша, фінансова, пов’язана із отриманням прибутку на вкладений капітал, друга — виконання певної соціальної місії.

Результати дослідження демонструють, що у 2016 році держава недоотримала 4,93 млрд грн прибутку від державних підприємств. У середньому, державні підприємства є менш прибутковими, ніж аналогічні приватні підприємства на 2.9 відсоткових пункти. Для аграрного сектору цей показник вищий у рази – державні підприємства цієї галузі генерують прибутку на 14,8 відсоткових пункти менше ніж приватні.

Варто наголосити, що прибутковість може бути нижчою з двох причин — субсидіювання виконання цілі, пов’язаної із соціальною місією, або через загальну неефективність підприємства. Відтак, має бути розроблена політика власності держави щодо виконання суспільно важливої функції державними підприємствами.

Ця записка продовжує дослідження Центру, присвячені приватизації та політиці державної власності.
Загальна рекомендація експертів щодо управління державною власністю – всі державні підприємства, які не створюють унікальної суспільної користі, мають бути приватизовані або ліквідовані. Як результат, приватизація призведе до зменшення корупції, збільшення інвестицій, створення нових робочих місць, підвищення продуктивності праці та, найголовніше, економічного зростання.

6 Грудня 2017
X