Результати пошуку

#Ефективне врядування
Інструменти зміцнення довіри до суду в Україні

В українському суспільстві переважали й продовжують домінувати переконання щодо корумпованості більшості суддів, залежності їх від політиків та олігархів, кругової поруки в судовій системі. Відтак відсутня достатня довіра населення та бізнесу до судів.

Нідерланди мають успіх у досягненні великої довіри громадськості до правосуддя. Голландські організації мають унікальний досвід впровадження різних проектів судової реформи в інших державах (включаючи Україну, балканські держави, Молдову тощо). Тому досвід Нідерландів був надзвичайно корисним для підготовки цього документа.

Документ поділено на такі частини:

«Традиція» – чи залежить рівень довіри від геополітичного розташування країни, історії та культури, як довіра до суду пов’язана з довірою до інших публічних інституцій, які є тенденції зміни рівня довіри до судів у часовому вимірі та залежно від наявності досвіду участі в судових провадженнях;

«Кадри» – яким чином забезпечити високу якість суддівських кадрів через механізми відбору, підготовки, підзвітності;

«Сервісна орієнтованість» – як зробити суди ефективними, зручними, зрозумілими, орієнтованими на забезпечення потреб учасників судових проваджень;

«Комунікації» – як підвищити довіру до судів за допомогою надання якісних інформаційних послуг.

Документ розроблено, щоб сприяти поінформованій дискусії з високопосадовцями, відповідальними за прийняття рішень щодо підвищення довіри до українських судів. Документ підготовлено на основі: аналітичного кабінетного дослідження (включаючи оцінку результатів соціологічних опитувань українських та міжнародних організацій / інституцій); обговорень з практиками сектору юстиції в Україні та Нідерландах.

Висновки і рекомендації

  • Є суспільства з високим рівнем довіри до державних та суспільних інституцій, а є  – з низьким. Наразі українське суспільство відноситься до останніх. Тут загалом невелика кількість публічних інституцій користується довірою більшості населення. Судам довіряє лише 12% опитаних.
  • Низький рівень довіри до суду в Україні можна пояснити як недовірою до влади загалом, так і особливими причинами. Адже суди в Україні здебільшого користуються меншою довірою, ніж політичні органи. Цим Україна відрізняється від країн Західної Європи, де суди мають вищу довіру, ніж інші гілки влади.
  • Великий потенціал для зміцнення довіри до суду несе той факт, що користувачі судових послуг більше довіряють судам, ніж ті, хто не був учасником. Власний досвід може руйнувати стереотипи. Важливо, щоб досвід спілкування з судами був позитивним.
  • Люди, які надають судові послуги, є обличчям правосуддя. Саме вони мають найбільший вплив на формування авторитету судової влади, а відповідно й довіри до неї. В Україні був і залишається високим суспільний запит на очищення та оновлення суддівського корпусу.
  • Для подолання кругової поруки і протекціонізму в українській системі правосуддя органи з добору суддів доцільно змінити у такий спосіб, щоб вони включали більшість представників громадського сектору, яким довіряє суспільство  (правозахисники, журналісти, представники авторитетних громадських організацій тощо), а не самих суддів. Тимчасова участь в органах з добору суддів представників міжнародних організацій також посилить прозорість і довіру до процесу з боку українського суспільства та міжнародної спільноти.
  • Важливо запровадити перевірку кандидатів до місцевих судів на відповідність критеріям доброчесності і професійної етики, та посилити вагу цих критеріїв у конкурсних процедурах до судів вищого рівня.
  • У світлі голландського досвіду доцільно переорієнтувати професійну підготовку майбутніх суддів в Україні із надання чітких інструкцій щодо застосування закону на розвиток спроможності суддів керуватися принципами, цінностями у вирішенні різних дилем. Не можна як тренерів для суддів залучати осіб, які мають сумнівну репутацію.
  • Механізми підзвітності суддів можуть мати стримуючий ефект, але вони не так затребувані у суспільствах, де система правосуддя користується довірою, а суддя заслужив авторитет у суспільстві. Потрібно прагнути, щоб доброчесна поведінка суддів була їхнім свідомим вибором, щоб вони були стійкими до впливів та спокус. Цього можна досягнути якісним відбором суддівських кадрів з огляду на їхнє минуле і чесноти, навчанням, а також забезпеченням справедливої винагороди і належних умов праці для судового персоналу.Водночас в Україні подальший розвиток механізмів підзвітності, а головне, належне їх застосування можуть мати позитивний вплив на поведінку чинних суддів.
  • Сервісна орієнтованість поширена в бізнесі і починає впроваджуватися в публічному секторі України. Є прогрес у створенні зручних умов для отримання адміністративних послуг. Але суди досі не сприймаються як зручна і комфортна інституція, спрямована на забезпечення потреб людей.
  • Ефективність судової системи в Україні потерпає від надмірного навантаження та недостатності суддів. Тому наразі важливо заповнити суддівські вакансії. Також потрібно вдосконалювати тайм-менеджмент в судах і запровадити систему завчасного інформування учасників процесу про відкладення судових засідань. Щодо виконання судових рішень, то важливо розвивати інститут приватних виконавців, що працює на конкурентних засадах, поступово зменшуючи частку державної виконавчої служби з перспективою відмови від неї взагалі.
  • Потрібно провести ревізію судових послуг, ресурсів і технологічних процесів, пов’язаних з їх наданням, під кутом зору орієнтованості на задоволення потреб користувачів цих послуг. Також важливо сформулювати і впровадити стандарти якості судових послуг. Судові процедури бажано зробити менш формальними, олюднити їх. Проекти приміщень судів мають максимально враховувати потреби користувачів судових послуг.
  • Впровадження сучасних технологій у судочинство (електронний суд) дозволить пришвидшити обіг інформації, зменшити витрати часу і грошей як держави, так і користувачів судових послуг. Зменшаться ризики зриву судових засідань у зв’язку з неприбуттям когось із учасників, а їх відкладення не матимуть таких негативних наслідків. Таким чином буде забезпечено можливість отримати правосуддя, перебуваючи вдома чи на робочому місці і не витрачаючи на це багато часу. Завдяки цьому суд стане доступнішим для людей, у тому числі людей з інвалідністю.
  • Доцільно внести зміни до процесуальних кодексів, якими передбачити екстериторіальний розподіл справ між судами, якщо вони вирішуються за допомогою електронного суду. Це дозволить вирівняти навантаження на суди, оскільки справи, що вирішуються через систему «Електронний суд», розподілятимуться між судами і суддями без урахування традиційних правил територіальної підсудності, оскільки дистанційний розгляд робить неважливим місцезнаходження суду.
  • У більш віддаленій перспективі за допомогою впровадження штучного інтелекту електронний суд без участі людини-судді може виступити медіатором у різноманітних суперечках, а в деяких ситуаціях, можливо, навіть перебрати окремі функції судді.
  • Рівень довіри до судів залежить не лише від якості виконання ними основної функції – здійснення правосуддя, а й від того, яка інформація доходить до суспільства про таку діяльність. В українському інформаційному просторі переважає негативна інформація про суди і суддів (на жаль, судова система «продукує» багато приводів для цього), що безумовно впливає на зменшення довіри. Однак те, що учасники проваджень схильні більше довіряти судам, свідчить про можливість використання комунікаційних інструментів для підвищення довіри з боку тих, хто не був у суді.  
  • Забезпечення процедурних гарантій також є важливим: уважне заслуховування сторін з дотриманням рівності, прокладання чіткого містку між нормами права і фактами, зацікавленість у «правді», шанобливе поводження з людьми; правосуддя має не лише вершитися, а має бути видно, ЯК воно вершиться; приділення уваги на головному завданню суддів: ґрунтовному обґрунтуванню / вмотивуванню кожного рішення. Люди / суспільство повинні бути в змозі зрозуміти логіку аргументації судового рішення.
  • Слід рекомендувати Вищій раді правосуддя розробити і впровадити методологію збору і аналізу на регулярній основі інформації, яка є необхідною для формування ефективної комунікації із різними цільовими групами. 
  • Слід відзначити значний прогрес, який робить українська судова влада для покращення комунікації із суспільством. Водночас ця комунікація потребує вдосконалення. Потрібно надавати перевагу не кількості, а якості інформаційних продуктів. Суди мають продукувати контент, який би покращував враження від діяльності судової гілки влади (позитивні зміни), але при цьому не вводив би в оману (чесна комунікація). Стиль інформаційних повідомлень має бути більш «олюднений» і орієнтований на споживача (суха бюрократична мова є шкідливою).
  • Щодо резонансних, суспільно важливих справ доцільно надавати перевагу проактивній комунікації, замість реактивної. Проактивна комунікація може полягати в організації прес-конференцій одразу після судових засідань, передусім тоді, коли проголошено рішення, поширення прес-релізів з основними мотивами суду.
  • Доцільними є зміни до процесуальних кодексів, які уповноважать суд після оголошення присуду давати коротке, зрозуміле сторонам та публіці обґрунтування судового рішення (сьогодні суди найчастіше зачитують лишу резолютивну частину рішення, відкладаючи виготовлення повного тексту на певний час). Водночас у кримінальних справах суди зазвичай зачитують у судовому засіданні повний текст судового рішення. Однак від цього можна відмовитися на користь короткого і зрозумілого усного вмотивування у судовому засіданні з подальшим наданням повного тексту рішення сторонам та розміщенням його в реєстрі судових рішень.
  • У комунікаційній стратегії судів молоде покоління потрібно виділяти як окрему цільову аудиторію, яка потребує особливої уваги і створення особливого контенту (мультфільми, відеоролики, навчальні фільми, комп’ютерні ігри, комікси тощо). Створення такого контенту наразі можливе із зацікавленими громадськими організаціями.
25 Вересня 2019
Як врятувати антикорупційну реформу в Україні (базуючись на досвіді Румунії)?

Румунський Національний антикорупційний директорат (НАД) та НАБУ об’єднує спільна концептуальна модель – відокремити розслідування топ-корупційних злочинів від системи органів досудового розслідування в державі. Метою такого відокремлення є створення нових інституцій “з нуля”, тобто забезпечення незалежності через формування кадрів на конкурсній основі з інших органів або з осіб, які в них не працювали, створення законодавчих запобіжників до зловживань з боку політиків тощо. Як румунський Директорат, так і українське Бюро об’єднує спільна гіпотеза – зниження рівня корупції на високому рівні має запобігти вчиненню дрібніших корупційних злочинів через страх невідворотності покарання, водночас шкода від топ-корупційних правопорушень завжди більша, ніж від сукупності дрібних побутових хабарів тощо.

Румунський Директорат став прикладом формування такого органу для України. Разом з тим модель «орган досудового розслідування + орган прокуратури», що здійснює процесуальне керівництво за його діяльністю, яка є властивою для української кримінальної юстиції, не відповідає румунській моделі, де мова йде про абсолютно незалежну від влади прокуратуру. Таким чином, українські політичні еліти намагаються створити та поглибити “конфлікт” між двома органами в Україні, – проблема, яка невідома румунським колегам. Між тим, румунський приклад має ряд небезпідставних звинувачень у свою адресу щодо непрозорості діяльності, порушенні законодавства і прав людини, а також “секретній” співпраці з іншими органами з порушенням норм закону.

Винесені уроки:

По-перше, в Румунії це об’єднаний орган прокуратури та орган правопорядку (НАД), тоді як в Україні два різних органи (НАБУ і САП) діють відокремлено як орган розслідування та орган процесуального керівництва в кримінальному провадженні. Таким чином, НАБУ – орган виконавчої влади, тоді як САП – підрозділ органу правосуддя, а точніше Генеральної прокуратури.

По-друге, політичні аспекти стосовно сприяння та перешкоджання діяльності обох антикорупційних механізмів в чомусь схожі і водночас різняться. Сприяння відбувалось від міжнародних партнерів і донорів згаданих країн, перешкоджання – від політичних еліт, які пручалися розслідуванням антикорупційних органів та намагались зруйнувати їхні інституційні спроможності довести до обвинувального вироку суду топ-корупційні злочини.

По-третє, ключова різниця в тому, що на відміну від НАБУ-САП, станом на травень 2019 року, НАД великою мірою досягло поставлених цілей і сотні корупціонерів-посадовців різних рівнів були засуджені за вчинені кримінальні правопорушення. Однак, важливо також уточнити, що це відбулося не відразу після запуску, а лише за кілька років (орган створено в 2002 році, тоді як Лаура Ковеші, яка не безпідставно вважається однією з “авторок” результативних розслідувань, обійняла цю посаду лише в 2013 році).

Підсумовуючи, румунський досвід є надважливим у розумінні того, наскільки сильно політична кон’юнктура впливає на формування і роботу антикорупційних органів. При чому, не тільки шляхом прямого перешкоджання роботі, а й будь-яких тимчасових “союзів”, які може неформально укладати цей орган з владою. Проте не менш сильним впливом володіють західні партнери і потужне громадянське суспільство, які сприяють прозорому, аполітичному та незаангажованому конкурсному відбору як керівництва антикорупційних інституцій, так і моніторингу та оцінки їх подальшої роботи. Без двох останніх факторів – підтримки міжнародних інституцій та громадськості – існують сумніви, що пострадянські країни можуть запустити як нові органи правопорядку, так і правосуддя, на основі принципів, що панують в західних демократіях.

25 Вересня 2019
Чи варто позбавити СБУ функції розслідування економічних злочинів?

logos-priv-1024x134

Залучення Служби безпеки України до боротьби з економічними злочинами негативно впливає на економіку країни. Відтак, функція розслідування економічних злочинів має бути відокремлена від функціоналу національної безпеки, що усуне можливість силових структур неправомірно застосовувати свої повноваження.
Такого висновку дійшли аналітики Центру економічної стратегії, автори аналітичної записки «Чи варто позбавити СБУ функції розслідування економічних злочинів? Економічний погляд на реформу силових органів України».

Економічні ефекти
Для оцінки фактичних збитків від дій силових структур ми скористалися відкритими джерелами інформації та запитали дані у постраждалих підприємств. Аналітики ЦЕС також врахували показники інфляції та привели усі збитки до вартості гривні 2018 року. За нашими оцінками, середній розмір збитку від контактів СБУ на одне підприємство дорівнює 8,23 млн грн.

СвітоваVS українська практики
Відповідно до світових практик, існують дві найбільш типові моделі організації розслідувань економічних злочинів – поліцією, або органами фіскального/економічного контролю. Для обидвох моделей властиве відокремлення сфери економічних злочинів від загальної сфери боротьби зі злочинністю. Водночас, в Україні функції розслідування економічних злочинів належать до компетенції декількох структур – Генеральної прокуратури України (ГПУ), Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, (слідчі органи Національної поліції), Національного антикорупційного бюро України, Державної фіскальної служби України. Основна кількість справ у царині економічних злочинів у 2017 році в основному порушувалися МВС та ДФС. У переважній більшості випадків за кожною силовою структурою зберігалася певна спеціалізація щодо порушених справ.

Бізнес та силові органи: українські реалії
За результатами опитування бізнесу та експертів, а також базуючись на даних офісу бізнес-омбудсмена, автори дослідження визначили: скарги бізнесу на дії СБУ переважно стосуються неправомірності її дій, перевищення службових повноважень та здійснення незаконного тиску на бізнес. Також вплив дій СБУ може стосуватися бізнес-клімату країни в цілому, оскільки неможливість вчасної реалізації інвестиційних проектів через дії силових органів завдає неабиякої шкоди міжнародній репутації України.
«Потрібно констатувати: відсутній цивілізований формат роботи СБУ з бізнесом. Адже першочерговою метою розслідування економічних злочинів підприємств є усунення ринкових викривлень, які з`являються через існування несправедливих правил гри, та отримання на користь держави справедливої компенсації за вчинені дії. Будь-які дії правоохоронних органів, що не є спрямованими на даний результат, є недоцільними та марними», – наголошують автори дослідження.

 

18 Вересня 2018
Звільнити захоплену державу Україна

У публічному дискурсі однією з причин повільного економічного зростання в Україні часто називають наявність олігархів. Відмінністю олігархів від звичайних бізнесменів є їх активна участь у політичному процесі, вплив на державні органи, який вони використовують з метою встановлення правил гри на користь власного бізнесу.

Одним із джерел прибутків для олігархів є неправомірні конкурентні переваги. Зокрема, обмеження конкуренції, монополізація певних секторів економіки, що досягається за допомогою політичного впливу, – дозволяють їм збільшувати ціну. Податкові пільги, субсидії, преференції у доступі до державних ресурсів – дозволяють зменшувати витрати. Здійснення політичного впливу через зміни законів, політику, регуляцію для отримання несправедливої вигоди конкретним бізнесом є різновидом корупції і описується терміном «захоплення держави» (state capture).
Захоплення держави призводить до значних соціальних втрат. Захоплення регуляторів дає змогу обмежувати конкуренцію. Вища ціна внаслідок обмеження конкуренції означає менший надлишок споживача (consumer surplus). Максимізація прибутку через збільшення ціни призводить до скорочення виробництва.

Метою аналітичної записки «Звільнити захоплену державу Україна» є з’ясувати, чи є в Україні ознаки захоплення держави олігархами, які цілі, типи, механізми та наслідки такого захоплення, як мінімізувати його негативні наслідки.

15 Березня 2017
Скільки коштує суспільству корупція

Корупція – одна з головних проблем України, яка постійно перебуває в центрі уваги як української, так і міжнародної спільноти. Громадські активісти та журналісти-розслідувачі постійно говорять про те, як корупція руйнує довіру та систему цінностей у суспільстві.

Проте, крім морального аспекту, корупція призводить до не менш вагомих економічних наслідків. Мета нашої записки – на основі огляду вже існуючих у світі досліджень показати, наскільки суттєво корупція гальмує економічний розвиток та знижує добробут громадян.

Ми наводимо дані про втрати через корупцію у кількісному вимірі, зосереджуючись на тих «каналах», через які вона діє найбільш токсично, гальмуючи зростання економічного та суспільного добробуту, а саме:

  • державні інвестиції та витрати;
  • приватні (у т. ч. іноземні) інвестиції;
  • якість управління державою;
  • людський капітал (якість освіти та медицини, бідність, розподіл ресурсів, продуктивність).

Активістам, що борються із корупцією, наше дослідження надає вагомий аргумент: корупція є не лише проблемою моралі, вона банально надто дорого коштує суспільству.

 

26 Жовтня 2016
Що необхідно для розвитку конкуренції в Україні

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ) спільно із Центром економічної стратегії (ЦЕС) розробило документ «Шлях до процвітання», де визначено п’ять базових принципів реформування економіки. Одним із них є вільна та чесна конкуренція.

Мета даного проекту – запропонувати напрямки державної політики для поліпшення конкурентного середовища в Україні. Тут ми бачимо чотири блоки питань:

  1. Природні монополії та суміжні ринки. Що є природною монополією, що робити з великими державними компаніями-монополістами та як забезпечити незалежність регулятора для природніх монополій?
  1. Антиконкурентні дії компаній на ринку. Чи відповідає українське законодавство кращим світовим стандартам та чи існує потреба у підсиленні інституційної спроможності Антимонопольного комітету України?
  1. Дерегуляція. Як і в радянському минулому, аби «захистити» споживачів Україна прискіпливо регулює більшість ринків. В результаті цього для входу на ринок нової фірми існують суттєві необґрунтовані регуляторні бар’єри. Як забезпечити незалежність процесу дерегуляції від політичних змін та його незворотність?
  1. Конкурентний нейтралітет. Цей блок містить два питання: приватизація та підзвітність державної допомоги як шляхи створення рівних правил гри на ринках та недопущення викривлення конкуренції.
19 Квітня 2016
Як забезпечити незалежність енергорегулятора

Необхідною умовою реформи енергоринку України є ефективний та незалежний регулятор. Проте на сьогодні Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), не відповідає згаданим вимогам.

Метою дослідження є визначити умови, за яких енергорегулятор в Україні буде політично та функціонально незалежним від інших органів влади, фінансово незалежним від держави та третіх сторін, а також сформулювати принципи призначення його членів.

9 Березня 2016
X