Результати пошуку

#погані борги
Як банківська криза пов’язана з правовладдям?

Банківські кризи в Україні напряму пов’язані з правовладдям. Щоб у майбутньому фінансова система мала сталий розвиток та заслуговувала на довіру, налагоджувати потрібно не лише діяльність банків чи НБУ, але й верховенство права в країні.

Для багатьох політиків, які не розуміються на питаннях фінансового сектора, банки та їхні проблеми ніби стоять відокремлено. Хтось звинувачує у кризі НБУ, хтось — банки, але існує глибша системна проблема, яка не дає сектору стабільно розвиватися та призводить до мільярдних втрат через погані борги. Це проблема верховенства права — корупції, зловживання владними повноваженнями (захоплення держави), неспроможності державних органів забезпечити виконання законів. Банківський ризик пов’язується з верховенством права трьома чинниками, зміст та вплив яких розглянемо далі.

Чинник перший: ймовірність дефолту

Уявімо, що всі позичальники сумлінні та бажають повернути борг. Проте в країні, де правовладдя слабке, вони будуть гірше захищені в судах, їхні контракти з контрагентами будуть виконуватися гірше (або зовсім не будуть виконуватися), а також не виключене рейдерство. Компанії можуть просто втратити кредитоспроможність та навіть за бажання заплатити не матимуть на це коштів. Таким чином, недружнє правове та бізнес‑середовище збільшує ймовірність дефолту позичальника. На це звертають увагу, зокрема, рейтингові агентства, коли проводять оцінку кредитоспроможності компанії: який в країні законодавчий та нормативний клімат, як дотримуються закони та виконуються контракти.

Однак у площині правовладдя є ще один чинник, специфічний для державних банків. Це «кредити на замовлення», коли політики використовують свій статус та вплив на банк у приватних цілях. Ймовірність дефолту зростає, якщо для виконання такого «замовлення» банкіри порушують процедури оцінки банківських ризиків. Особливо небезпечною ця ситуація є тоді, коли в країні змінюється влада, а бізнесмени, які мали міцні зв’язки та підтримку, раптово її втрачають. Державні банки (частково внаслідок такої політики «кредитів на замовлення» та частково через інші чинники, які ще потребують дослідження) мають набагато вищу частку дефолтних кредитів у портфелях, ніж іноземні чи приватні українські банки (див. таблицю).

Винятком є Укргазбанк, де діє наглядова рада, та ПриватБанк, проблеми якого пов’язані з колишніми власниками, а не з політичними замовленнями. За аналогічним принципом зараз планують створити наглядові ради з незалежними членами в Ощадбанку та Укрексімбанку.

Сьогодні держбанки займають більше ніж половину банківського сектору. Їх можна розглядати як «too big to fail», адже їх падіння мало б катастрофічні наслідки для сектору та економіки загалом. Саме тому специфічні для них проблеми важливі й торкаються усіх.

Чинник другий: величина ризиків дефолту

Величину ризиків покликані контролювати внутрішні банківські процедури (акціонери мають бути зацікавлені у стабільності банку) та нормативи НБУ (центральний банк зацікавлений у стабільності всієї банківської системи). Це не працює у двох випадках. По‑перше, якщо банк орієнтований на те, щоб «спилососити» з ринку депозити та спрямувати їх на кредитування своїх акціонерів або просто веде надто ризиковану діяльність. По‑друге, якщо корумповані працівники банківського нагляду «закривають очі» на порушення. Поодинокі випадки такої поведінки можуть не видаватися загрозливими, але якщо проблема стає поширеною та системною, якщо нормативи по ризиках порушують всі банки, тоді під час кризи вся система починає «сипатися».

Для прикладу візьмемо норматив, який часто порушували банки до кризи 2014‑2015 рр. — кредитування пов’язаних осіб. Фонд гарантування вкладів, який отримав активи багатьох банків «у спадок», звітував про те, що 30% кредитів у портфелях були «пов’язаними». Про ПриватБанк пишуть, що така частка складала близько 90%. Згідно з нормативом Н9, сьогодні співвідношення сукупної суми всіх вимог банку до пов’язаних з банком осіб та суми всіх фінансових зобов’язань, наданих банком щодо пов’язаних з банком осіб, до загального розміру капіталу 1‑го та 2‑го рівнів має бути не більше ніж 30%. Це значно менше ніж пов’язані кредити, про які мова йшла вище.

Однак навіть після виведення з ринку банків‑порушників, виведення депозитів населення на свій бізнес, всупереч законам та нормативам, не мало негативних наслідків для власників банків — досі жоден не був покараний. Це проблема виконання закону, незворотності покарання, яке запобігло б виникненню подібних схем у майбутньому. Заплющені на це очі регулятора є наслідком або корупції всередині регулятора, або безкарності у приватному секторі (серед банкірів, аудиторів, оцінщиків). Вірогідно, це і те, й інше.

Проблема була характерною не лише для України. У 90‑ті роки через це пройшли майже всі країни, що розвиваються. Навіть у Європі проблема пов’язаних кредитів досі повністю не подолана. НБУ зробив велику роботу в цьому напрямку після трансформації у 2015 р. Було введено відповідальність власників банків, вдосконалено розкриття інформації, проведено серйозну роботу з власними процедурами, створено горизонтальні комітети замість одноосібного прийняття рішень. Однак самостійно регулятор не може забезпечити незворотність покарання, це площина органів слідства, прокуратури та судів.

Чинник третій: відсоток повернення кредитів

Саме система правовладдя — чесні та неупереджені суди, виконавці, органи слідства — забезпечує справедливе відновлення кредитів. В Україні Світовий банк оцінює відновлення кредитів на рівні 10 центів на долар (10%). В США коефіцієнт відновлення — 82%, в Європі — 70‑90%, навіть у Греції — більше ніж 30%. З боргами ліквідованих банків все ще гірше: ФГВФО рапортує про перемогу, коли спромігся продати пул кредитів, що були в заставі НБУ, за 2 центи на долар.

Якщо компанія може підкупити суддю, виконавця, оцінщика майна, якщо продаж прав вимоги за кредитом замість звичайної фінансової операції називають не інакше як «квитком на війну», то не можна говорити про поліпшення відсотка повернення за кредитами.

Отже, правовладдя — це основа довіри та обов’язкова умова для інвестицій, це виконання контрактів та репутація фінансової системи. Якщо цей фундамент не буде міцним, то Україна ходитиме по граблях, на які вже наступила у 2008 р. та у 2014 р. Банківському сектору не потрібна чергова кредитна бульбашка, що розірветься, залишаючи після себе сміття замість портфелів. Системі потрібне стійке зростання, яке здатне забезпечити інвестиції та надати поштовх економіці країни. Без довіри зростання неможливе, а довіра неможлива без правовладдя.

10 Січня 2020
Як слабке правовладдя робить банківську систему крихкою?

Записку було випущено для європейського аналітичного центру Centre for European Policy Studies за напрямком «Свобода і безпека в Європі» (CEPS. ‘Banking Fragility Rooted in Justice Failures’, 10 May 2019), ми пропонуємо вашій увазі її переклад.

Широке поняття «правовладдя» узагальнює такі аспекти, як незалежність судів, запобігання корупції, невикористання державними посадовцями своєї посади задля особистої вигоди, ефективна правозастосовча система та відсутність захоплення держави. Воно впливає на безліч аспектів суспільного життя та економіки. Конкретний приклад такого впливу аналітики ЦЕС проаналізували у записці «Як слабке правовладдя робить банківську  систему крихкою».

Здоров’я банківської системи – одна із головних складових макроекономічної стабільності в країні. Здорова банківська система забезпечує кредити в інвестиційні проєкти, і таким чином – зростання продуктивності та економіки країни. В Україні цього не відбувається – кредитування корпорацій дуже слабке. Ці проблеми фінансового сектору України можна пов’язати зі слабким правовладдям через три складові підвищеного кредитного ризику:

  • величезний масштаб проблеми поганих кредитів, яку банки не вирішили досі;
  • високу ймовірність дефолту позичальників, яка реалізувалася під час банківської кризи,
  • вкрай низький рівень повернення коштів кредиторів після процедур банкрутства та стягнення.

Записку присв’ячено опису каналів, через які правовладдя впливає на ці три складові кредитного ризику. Вона базується на серії глибинних інтерв’ю із експертами та колишніми і теперішніми посадовцями, банкірами, аналітиками, проведених восени 2018 року.

Великі обсяги проблемних кредитів, які поховали під собою майже половину українських банків, окрім кризи та війни частково пояснюються розповсюдженістю шахрайств, а частково – обсягами «пов’язаного» кредитування, яке широко використовували до кризи «банки-пилососи», а регулятор або не міг, або не хотів цьому протидіяти.

«Існувало три типи нагляду: перший – ви описуєте все, як є, і потім ваш шеф змушує вас переписувати все; другий – ви йдете на виїзну перевірку вже поінформованим про те, що потрібно написати; і третій – ви просто описуєте все, як є», – цитата з інтерв’ю.

Ймовірність дефолту позик пов’язана як із загальною проблемою юрисдикції, де право власності та виконання контрактів погано захищене, так і зі специфічними проблемами, зокрема, кредитами «за вказівкою», які можуть проходити неповний ризик-аналіз. В результаті впливу цього та інших факторів якість кредитного портфелю у державних банках за звітністю вдвічі гірша, ніж у приватних.

“Багато народних депутатів отримують вигоду від зв’язків з фінансово-промисловими групами, і навпаки. Вони хочуть збільшити свій вплив [на державні банки]. Ось чому деякі з них проти незалежних членів наглядових рад [у державних банках]” – цитата з інтерв’ю.

Рівень повернення коштів після процедури банкрутства або стягнення в Україні один з найнижчих у світі.   Це означає, що кредитори у разі дефолту позичальника за кредитом втрачають майже усе, у той час як в інших країнах можуть повернути собі 60-90% вартості.

«Головна перешкода ефективного врегулювання – це, беззаперечно, суди. Банки просто не могли отримати свої застави, оскільки ця процедура  блокується приватними інтересами на багатьох етапах. Корпоративні позичальники широко використовують лазівки та корупцію», – експерт Асоціації українських банків.

Щоб розв’язати проблему «поганих» боргів, зробити банківську систему більш стійкою та стимулювати стале зростання країни, Україні необхідно одним із фокусів реформи системи правовладдя зробити оздоровлення фінансового сектору. Для цього команди із реформи фінансового сектору та реформи правоохоронних органів та судової системи мають працювати спільно за цим компонентом.

Із можливих варіантів поліпшення ситуації – створення бюро фінансових розслідувань, бази знань про судову практику у фінансових справах, впорядкування процедури врегулювання неплатоспроможності, забезпечення незалежності регулятора, підтримка реформи державних банків.

3 Січня 2020
Чому гарантування вкладів на 100 тисяч євро — погана ідея для України

ФГВФО виступив з ініціативою підняти суму, яку вкладникам гарантують до повернення у випадку банкрутства банку із 200 тис грн до 100 тис євро, тобто майже до 2,8 млн грн за поточним курсом

Така ідея відповідає короткостроковим інтересам самого Фонду, але система гарантування та фінансова стійкість країни в цілому від цього можуть програти. Більше того, настільки значне підвищення не потрібно навіть самим вкладникам. Серед інших, більш вдалих, ініціатив, які запропонував Фонд, саме ця, на наш погляд, потребує переосмислення.

Дійсно, поточні гарантовані 200 тис. грн. вже недостатні, щоб захистити заощадження людей. Цю суму треба збільшувати. Під час запровадження у 2012 році, цієї суми було достатньо, щоб придбати третину 45-метрової квартири у Києві, зараз її вистачить лише на 1/6 частку. У 2012 році гарантована сума у 200 тис грн покривала 5,5 середніх річних зарплат українця, зараз — лише 1,7 середніх річних зарплат. Тож підвищувати гарантовану суму — абсолютно адекватне рішення.

Але 100 тис євро — пряма калька із Директиви 2014/49 ЄС — це сильно завищений поріг, адже доходи та заощадження європейців сильно більші за доходи та заощадження українців. Наприклад, для країн ЄС-28 середній річний дохід однієї особи — 24,7 тис євро (в Україні – майже в шість разів менше). Це означає, що сума гарантування у 100 тисяч євро покриває приблизно 4 річні доходи європейця та аж 23 річні зарплати пересічного українця. Більше того, Угода про Асоціацію не вимагає прямого та негайного копіювання цієї норми. Питання стане актуальним тільки якщо (коли) буде відкрито спільний ринок фінансових послуг, але навіть тоді гарантована сума може бути питанням переговорів.

Інтерес ФГВФО поставити якомога вищу суму гарантування цілком зрозумілий: якщо гарантована сума збільшиться, цим можна буде виправдати іншу ініціативу — збільшення ставок регулярних внесків банків до Фонду. Її поки що не анонсували, тож це — гіпотетична, хоча й дуже ймовірна можливість. Поки що такі внески — квартальні платежі у розмірі 0,5% середньоденного розміру гривневих депозитів та 0,8% валютних депозитів. Якщо внески з банків підвищать, у розпорядженні Фонда опиниться більше коштів, якими можна буде гасити борг перед Мінфіном. Цей борг перевищив 100 мільярдів гривень і до кінця року має бути реструктуризований. Питання боргу виявилося настільки непростим, що навіть стало однією із вимог МВФ. По ідеї, Фонд мав би відчайдушно намагатися вичавити усе можливе із проблемних активів ліквідованих банків на сотні мільярдів гривень, що висять на балансі фонду із часів 2014—2015 років, та гасити борги із цих коштів. Але поки що результати роботи невтішні – кредити продаються пулами за ціною у 1−2% номінальної вартості, директор-розпорядник Фонду Світлана Рекрут говорить про середню конверсію у 8%. Із притягненням до відповідальності власників ліквідованих банків чи шахраїв-позичальників теж все поки що сумно. Тож для Фонду простіше покрити борги через притік нових коштів.

Але при цьому настільки суттєве збільшення гарантованої суми крім того, що покладе додаткову вагу на банки, зробить країну менш стійкою перед майбутніми кризами. В найтяжчі часи бюджет буде змушений виплачувати компенсації по мільйонних депозитах замість підтримки малозабезпечених.

На наш погляд, рівень гарантованої суми — це саме той випадок, коли потрібно «винайти український велосипед» замість кальки із європейського законодавства. Самі європейці встановлювали цю суму як рівень гарантування на вкладника (не на один вклад, як в Україні), що має бути гармонізований для всіх країн, зважаючи на спільний ринок фінансових послуг. Вираховуючи розмір, європейські законодавці брали до уваги два фактори: покриття більшості вкладів гарантією та помірне навантаження на Фонди гарантування.

Для України рівень покриття у 100 тис євро очевидно дуже щедрий: зараз більшість вкладів вписуються у суму 200 тис через те, що люди диверсифікують ризики, розподіляючи накопичення між різними банками в рамках гарантованої суми, і це правильно. Що ж до навантаження на український Фонд гарантування, то він без бюджетної підтримки не зміг впоратися навіть з виплатами гарантованих 200 тис грн, а за підвищення суми цей фактор у навантаженні на Фонд зросте майже у 14 разів.

Порівняння із докризовими роками дозволяють приблизно зорієнтуватися, яким міг би бути раціональний рівень підвищення гарантованої суми. Якщо мислити в термінах частки середньої вартості квартири, суму треба було би збільшити вдвічі – до 400 тис грн. Якщо орієнтуватися на інфляцію, оскільки за період із вересня 2012 року до середини 2019 року ціни зросли приблизно у два з половиною рази, гарантована сума має підвищитися до 500 тис. грн. Якщо повернутися до покриття 5 середньорічних зарплат (це більше, ніж в Європі), сума гарантування мала би становити приблизно 600 тис. грн.

Важливо пам’ятати, що гарантування вкладів, від початку покликане запобігти«набігам вкладників на банки», запускає складний поведінковий механізм. Він у тому числі викликає негативні наслідки — моральний ризик, коли люди не зважають на ризиковість банку чи репутацію його акционерів, а несуть депозити туди, де вища процентна ставка, бо держава все прогарантує. Така поведінка спричиняє зростання ризику в системі в цілому, адже банки, б’ючись за вкладників, змушені підвищувати ставки за депозитами та у свою чергу видавати більш ризиковані кредити під вищі процентні ставки. В Європі цим питанням не переймаються: ставки там дуже низькі і неспіврозмірні із українськими. Тож ми вважаємо, що в українській дискусії про зміни правил гарантування вкладів зараз дуже не вистачає діалогу про відміну гарантування процентів.

3 Вересня 2019
Як реформувати систему гарантування вкладів?

Аналітична записка присвячена проблемі недосконалості існуючих запобіжників банківських криз.

В Україні один із таких запобіжників – система гарантування вкладів населення. Вона одночасно має захищати банки від «набігів» (англ. bank run), а вкладників – від «морального ризику» (англ. moral hazard).

Для України характерна ситуація, коли вкладники несуть кошти до банків, що пропонують найвищі відсотки за депозитами. При цьому люди не зважають на надійність банків, бо Фонд гарантування вкладів фізичних осіб все-одно поверне їхній вклад із відсотками в рамках гарантованої суми (зараз 200 тис грн).

Це змушує банки конкурувати між собою, збільшуючи процентні ставки за депозитами. Банки, у свою чергу, змушені шукати все більш дохідні, а значить більш ризиковані інструменти – тобто кредитувати ризикових позичальників за підвищеними ставками.

Така поведінка вкладників та банків збільшує сукупний ризик системи і у підсумку призводить до «банкопадів»

Проблема ефективного дизайну системи гарантування вкладів, покликаного знайти баланс між «моральним ризиком» та «набігами на банки», тим більш актуальна для України, що рятувати банки – дорога справа для платників податків. На рекапіталізацію банків Україна витратила 5% ВВП у кризу 2008-2009 рр. а у кризу 2014-2015 – 14% ВВП. Кожного разу це призводило до зростання державного боргу (ОВДП) та, відповідно, погіршення фінансової стійкості країни.

Для того, аби система гарантування могла більш ефективно протидіяти кризам, ми пропонуємо 5 змін:

  • Збільшити гарантовану суму до 500 тис. грн. (проіндексувати на інфляцію);
  • Зменшити до 7 днів строк початку виплат вкладникам (від визнання банку неплатоспроможним);
  • Зменшити гарантування відсотків за депозитами до половини облікової ставки НБУ;
  • Стимулювати реалізацію політики відповідальності власників усім своїм майном на практиці, а не тільки на папері;
  • Сприяти підвищенню фінансової грамотності населення та зменшенню інформаційної асиметрії.

При розрахунку оптимальної суми гарантування ми врахували:

  • рівень інфляції, яка за період із вересня 2012 року (коли було встановлено суму у 200 тис. грн.) до середини 2018 року склала 140%;
  • європейські практики гарантування, зокрема, відношення суми гарантування до ВВП у країнах ЄС (пострадянських, наприклад, Естонії, Словаччини).

Дослідження за схожою темою: Як слабке правовладдя робить банківську систему крихкою?

27 Лютого 2019
Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною?

Відсутність правовладдя в Україні неодноразово називається однією з основних причин недостатнього інвестування, отже і повільного економічного зростання в країні.

Позиції України у міжнародних рейтингах залишаються вкрай посередніми:
• за індексом ПСС “Верховенство права”, Україна займає 77 місце зі 113 країн із рахунком 50 балів;
• за Індексом сприйняття корупції (ІСК) Україна займає 130 місце серед 180 країн із 30 балами;
• відповідно до індексу правовладдя за ІСВ Україна має -0,77 балів та посідає 160 місце серед 209 країн;
• відповідно до Індексу контролю за корупцією за ІСВ Україна має -0,84 бали та посідає 168 місце серед 209 країн.

Корупція та відсутність довіри до судової системи три роки поспіль залишаються основними перешкодами для іноземних інвесторів. Такі ж результати ми отримали у ході опитування стратегічних та портфельних інвесторів, проведеного Dragon Capital, Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА) та Центром Економічної стратегії (ЦЕС) у серпні-вересні 2018 року.

У дослідженні «Скільки втрачає бюджет на неефективному управлінні країною?» аналітики Центру економічної стратегії підрахували скільки коштує бюджету неефективне управління країною.

Очікувані сумарні збільшення надходжень до бюджету від покращення правовладдя оцінюються щонайменше у сумі 26,6 млрд дол США як одноразова сума та додаткові 8,6 млрд дол США щороку. Відтак, за п’ятирічний строк одноразові втрати чи недоотримані надходження коштів для державних фінансів можуть скласти 70 млрд дол США.

У дослідженні автори розглянули кілька галузевих прикладів, користуючись підходом від конкретного до загального:
– Ухилення від сплати податків на працю – недовіра до держави, низька якість державних послуг і низька очікувана пенсія у поєднанні із слабким контролем з боку правоохоронних органів стали середовищем поширення «сірої» та «чорної» заробітної плати. Через це держава недоотримує 6 млрд дол США надходжень (2,8 млрд дол США – ЄСВ та 3,2 млрд дол США – ПДФО).
– Прозорий повноцінний ринок сільськогосподарської землі замість напівофіційного ринку оренди простимулює надходження до бюджету 12,4 млрд дол США одноразово і приноситиме додаткові 52 млн дол США щорічно. А тим часом в уряді та Верховній Раді не можуть знайти спільного бачення дизайну ринку і роками продовжують мораторій на продаж землі.
– Токсичні борги у портфелях Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, державних банків та Приватбанку будуть відшкодовані, ймовірно, у дуже малих розмірах – якість судочинства та слабкий механізм стягнення приводять до того, що в суді банк може повернути лише 1-30 копійок з виданої гривні. В країнах з високим рівнем правовладдя, працюючими процедурами банкрутства і кращою системою врегулювання проблемної заборгованості повернення може становити навіть 70 центів на долар. Різниця у відшкодуванні, розрахована для українських обсягів, становить 10 млрд дол США для чотирьох державних банків та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
– Удосконалення управління інфраструктурою може принести додаткові 324 млн доларів щорічно, якщо буде запроваджено плату за проїзд вантажівок автошляхами державного значення, та 1 млрд доларів щорічно від державно-приватного партнерства;
– Ухилення від сплати податків при експорті та імпорті. Корупція в митних органах дозволяє імпортувати «в сіру» товарів на 4,05 млрд дол США, «сірий» експорт становить 4,5 млрд дол США. Як результат, бюджет втрачає 1 млрд дол США. Це дуже консервативна оцінка, оскільки «сіра» зовнішня торгівля також може використовуватися для приховування прибутку;
– Приватизація державних підприємств може допомогти зменшити корупцію у державному секторі й, таким чином, зменшити суспільні втрати через неефективні державні підприємства. Слабке правовладдя частково є причиною млявих темпів приватизації й відсутності уваги з боку іноземних інвесторів. Оцінка запропонованих до продажу 53 державних компаній за мультиплікаторами країн із кращим правовладдям та врядуванням становить 5,9 млрд дол США. За нашими оцінками продажа цих компаній при поточному рівні верховенства права принесе держбюджету 4,2 млрд дол США;
– Тіньові галузі – видобуток бурштину, вирубка лісу, гральний бізнес – можуть бути виведені з тіні, а уряд може отримувати додаткові доходи. За грубими оцінками сума може становити 0,2-0,4 млрд дол США за надзвичайно консервативними припущеннями.

Це не вичерпний перелік випадків, де держава втрачає кошти, ці напрямки були обрані за наступними критеріями:
• очевидність відсутності належного управління, контролю правоохоронними органами або корупційні дії;
• значна сума зловживань чи упущених можливостей;
• наявні дані для оцінки.

Дослідження за схожою темою: Як слабке правовладдя робить банківську систему крихкою?

5 Грудня 2018
Як державним банкам позбутися поганих боргів?

Криза 2014-2015 років залишила банківську систему з величезним обсягом проблемних кредитів. При цьому в державних банках та ФГВФО (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) сконцентровано проблемних кредитів на близько 600 млрд грн, або 75% токсичних активів у секторі. Державні банки дають раду проблемній заборгованості набагато гірше, ніж приватні, а помітного прогресу із очищенням балансів немає.

Загальна рекомендація експертів Центру економічної стратегії щодо реформи державного банківського сектору: банки мають бути продані приватним інвесторам, держава має вийти із капіталу цих банків на 100%. Однак, продаж банків із настільки масштабною проблемною заборгованістю на даному етапі не виглядає реалістичним.

Відтак, найпершим завданням для державних банків є очищення балансів від проблемних активів. При цьому варіант передачі поганих кредитів з балансів банків загрожує тим, що буде «тишком-нишком» просто списано борги недоброчесним кредиторам, особливо, політично-пов’язаним особам.

Але ж позбуватися проблемних боргів все ж таки потрібно. ЦЕС пропонує застосувати рішення міжнародного досвіду до українських реалій.

До приватизації банків саме повернення проблемних кредитів (а не зростання частки ринку чи збільшення активів) мали би стати стратегічними завданнями нового менеджменту та Наглядових рад. І лише перед самим продажем банку проблемні активи можна передавати: іпотечні кредити можна передати на КУА, а корпоративні борги – або до «поганого банку», або, навпаки, виокремити для продажу здорову частину держбанку.

Потрібні зміни до законів та практик – як в частині реструктуризації іпотечних кредитів, так і для продажу корпоративних кредитів боржнику нижче номінальної вартості. При цьому важливо забезпечити повну прозорість щодо недоброчесних боржників, особливо політично-пов’язаних осіб. Така прозорість створить потужні стимули до погашення чи добровільної реструктуризації кредитів.


Дослідження за схожою темою : Як слабе правосуддя робить банківську систему крихкою?

5 Березня 2018
Що робити державі зі своїми банками?

Після націоналізації Приватбанку – найбільшого банку країни, держава отримала домінуюче становище на ринку банківських послуг, сконцентрувавши, за даними НБУ станом на кінець третього кварталу 2017 року, у своїй власності 56% активів банківської системи.

Головний аргумент на користь державних банків – їх спроможність стимулювати економічне зростання завдяки фінансуванню окремих секторів або регіонів, потреба в якому не задовольняється приватними банками.

Державні банки несуть додаткові ризики для економіки, оскільки держава часто:
• менш компетентний власник (нижчі зарплати, нижче кваліфікація)
• може фінансувати держбюджет через держбанки
• може фінансувати держпідприємства через державні банки (Нафтогаз)
• у випадку «захоплення держави» — фінансувати бізнес політиків

Мета аналітичної записки – знайти відповідь на питання: що робити з державними банками в Україні? Опираючись на фінансові показники, а також інші дані, ми намагались з’ясувати чи домінують переваги над ризиками власності.

Дослідження за схожою темою: Як слабке правовладдя робить банківську систему крихкою?

18 Грудня 2017
X