Результати пошуку

#реформи
Інструменти зміцнення довіри до суду в Україні

В українському суспільстві переважали й продовжують домінувати переконання щодо корумпованості більшості суддів, залежності їх від політиків та олігархів, кругової поруки в судовій системі. Відтак відсутня достатня довіра населення та бізнесу до судів.

Нідерланди мають успіх у досягненні великої довіри громадськості до правосуддя. Голландські організації мають унікальний досвід впровадження різних проектів судової реформи в інших державах (включаючи Україну, балканські держави, Молдову тощо). Тому досвід Нідерландів був надзвичайно корисним для підготовки цього документа.

Документ поділено на такі частини:

«Традиція» – чи залежить рівень довіри від геополітичного розташування країни, історії та культури, як довіра до суду пов’язана з довірою до інших публічних інституцій, які є тенденції зміни рівня довіри до судів у часовому вимірі та залежно від наявності досвіду участі в судових провадженнях;

«Кадри» – яким чином забезпечити високу якість суддівських кадрів через механізми відбору, підготовки, підзвітності;

«Сервісна орієнтованість» – як зробити суди ефективними, зручними, зрозумілими, орієнтованими на забезпечення потреб учасників судових проваджень;

«Комунікації» – як підвищити довіру до судів за допомогою надання якісних інформаційних послуг.

Документ розроблено, щоб сприяти поінформованій дискусії з високопосадовцями, відповідальними за прийняття рішень щодо підвищення довіри до українських судів. Документ підготовлено на основі: аналітичного кабінетного дослідження (включаючи оцінку результатів соціологічних опитувань українських та міжнародних організацій / інституцій); обговорень з практиками сектору юстиції в Україні та Нідерландах.

Висновки і рекомендації

  • Є суспільства з високим рівнем довіри до державних та суспільних інституцій, а є  – з низьким. Наразі українське суспільство відноситься до останніх. Тут загалом невелика кількість публічних інституцій користується довірою більшості населення. Судам довіряє лише 12% опитаних.
  • Низький рівень довіри до суду в Україні можна пояснити як недовірою до влади загалом, так і особливими причинами. Адже суди в Україні здебільшого користуються меншою довірою, ніж політичні органи. Цим Україна відрізняється від країн Західної Європи, де суди мають вищу довіру, ніж інші гілки влади.
  • Великий потенціал для зміцнення довіри до суду несе той факт, що користувачі судових послуг більше довіряють судам, ніж ті, хто не був учасником. Власний досвід може руйнувати стереотипи. Важливо, щоб досвід спілкування з судами був позитивним.
  • Люди, які надають судові послуги, є обличчям правосуддя. Саме вони мають найбільший вплив на формування авторитету судової влади, а відповідно й довіри до неї. В Україні був і залишається високим суспільний запит на очищення та оновлення суддівського корпусу.
  • Для подолання кругової поруки і протекціонізму в українській системі правосуддя органи з добору суддів доцільно змінити у такий спосіб, щоб вони включали більшість представників громадського сектору, яким довіряє суспільство  (правозахисники, журналісти, представники авторитетних громадських організацій тощо), а не самих суддів. Тимчасова участь в органах з добору суддів представників міжнародних організацій також посилить прозорість і довіру до процесу з боку українського суспільства та міжнародної спільноти.
  • Важливо запровадити перевірку кандидатів до місцевих судів на відповідність критеріям доброчесності і професійної етики, та посилити вагу цих критеріїв у конкурсних процедурах до судів вищого рівня.
  • У світлі голландського досвіду доцільно переорієнтувати професійну підготовку майбутніх суддів в Україні із надання чітких інструкцій щодо застосування закону на розвиток спроможності суддів керуватися принципами, цінностями у вирішенні різних дилем. Не можна як тренерів для суддів залучати осіб, які мають сумнівну репутацію.
  • Механізми підзвітності суддів можуть мати стримуючий ефект, але вони не так затребувані у суспільствах, де система правосуддя користується довірою, а суддя заслужив авторитет у суспільстві. Потрібно прагнути, щоб доброчесна поведінка суддів була їхнім свідомим вибором, щоб вони були стійкими до впливів та спокус. Цього можна досягнути якісним відбором суддівських кадрів з огляду на їхнє минуле і чесноти, навчанням, а також забезпеченням справедливої винагороди і належних умов праці для судового персоналу.Водночас в Україні подальший розвиток механізмів підзвітності, а головне, належне їх застосування можуть мати позитивний вплив на поведінку чинних суддів.
  • Сервісна орієнтованість поширена в бізнесі і починає впроваджуватися в публічному секторі України. Є прогрес у створенні зручних умов для отримання адміністративних послуг. Але суди досі не сприймаються як зручна і комфортна інституція, спрямована на забезпечення потреб людей.
  • Ефективність судової системи в Україні потерпає від надмірного навантаження та недостатності суддів. Тому наразі важливо заповнити суддівські вакансії. Також потрібно вдосконалювати тайм-менеджмент в судах і запровадити систему завчасного інформування учасників процесу про відкладення судових засідань. Щодо виконання судових рішень, то важливо розвивати інститут приватних виконавців, що працює на конкурентних засадах, поступово зменшуючи частку державної виконавчої служби з перспективою відмови від неї взагалі.
  • Потрібно провести ревізію судових послуг, ресурсів і технологічних процесів, пов’язаних з їх наданням, під кутом зору орієнтованості на задоволення потреб користувачів цих послуг. Також важливо сформулювати і впровадити стандарти якості судових послуг. Судові процедури бажано зробити менш формальними, олюднити їх. Проекти приміщень судів мають максимально враховувати потреби користувачів судових послуг.
  • Впровадження сучасних технологій у судочинство (електронний суд) дозволить пришвидшити обіг інформації, зменшити витрати часу і грошей як держави, так і користувачів судових послуг. Зменшаться ризики зриву судових засідань у зв’язку з неприбуттям когось із учасників, а їх відкладення не матимуть таких негативних наслідків. Таким чином буде забезпечено можливість отримати правосуддя, перебуваючи вдома чи на робочому місці і не витрачаючи на це багато часу. Завдяки цьому суд стане доступнішим для людей, у тому числі людей з інвалідністю.
  • Доцільно внести зміни до процесуальних кодексів, якими передбачити екстериторіальний розподіл справ між судами, якщо вони вирішуються за допомогою електронного суду. Це дозволить вирівняти навантаження на суди, оскільки справи, що вирішуються через систему «Електронний суд», розподілятимуться між судами і суддями без урахування традиційних правил територіальної підсудності, оскільки дистанційний розгляд робить неважливим місцезнаходження суду.
  • У більш віддаленій перспективі за допомогою впровадження штучного інтелекту електронний суд без участі людини-судді може виступити медіатором у різноманітних суперечках, а в деяких ситуаціях, можливо, навіть перебрати окремі функції судді.
  • Рівень довіри до судів залежить не лише від якості виконання ними основної функції – здійснення правосуддя, а й від того, яка інформація доходить до суспільства про таку діяльність. В українському інформаційному просторі переважає негативна інформація про суди і суддів (на жаль, судова система «продукує» багато приводів для цього), що безумовно впливає на зменшення довіри. Однак те, що учасники проваджень схильні більше довіряти судам, свідчить про можливість використання комунікаційних інструментів для підвищення довіри з боку тих, хто не був у суді.  
  • Забезпечення процедурних гарантій також є важливим: уважне заслуховування сторін з дотриманням рівності, прокладання чіткого містку між нормами права і фактами, зацікавленість у «правді», шанобливе поводження з людьми; правосуддя має не лише вершитися, а має бути видно, ЯК воно вершиться; приділення уваги на головному завданню суддів: ґрунтовному обґрунтуванню / вмотивуванню кожного рішення. Люди / суспільство повинні бути в змозі зрозуміти логіку аргументації судового рішення.
  • Слід рекомендувати Вищій раді правосуддя розробити і впровадити методологію збору і аналізу на регулярній основі інформації, яка є необхідною для формування ефективної комунікації із різними цільовими групами. 
  • Слід відзначити значний прогрес, який робить українська судова влада для покращення комунікації із суспільством. Водночас ця комунікація потребує вдосконалення. Потрібно надавати перевагу не кількості, а якості інформаційних продуктів. Суди мають продукувати контент, який би покращував враження від діяльності судової гілки влади (позитивні зміни), але при цьому не вводив би в оману (чесна комунікація). Стиль інформаційних повідомлень має бути більш «олюднений» і орієнтований на споживача (суха бюрократична мова є шкідливою).
  • Щодо резонансних, суспільно важливих справ доцільно надавати перевагу проактивній комунікації, замість реактивної. Проактивна комунікація може полягати в організації прес-конференцій одразу після судових засідань, передусім тоді, коли проголошено рішення, поширення прес-релізів з основними мотивами суду.
  • Доцільними є зміни до процесуальних кодексів, які уповноважать суд після оголошення присуду давати коротке, зрозуміле сторонам та публіці обґрунтування судового рішення (сьогодні суди найчастіше зачитують лишу резолютивну частину рішення, відкладаючи виготовлення повного тексту на певний час). Водночас у кримінальних справах суди зазвичай зачитують у судовому засіданні повний текст судового рішення. Однак від цього можна відмовитися на користь короткого і зрозумілого усного вмотивування у судовому засіданні з подальшим наданням повного тексту рішення сторонам та розміщенням його в реєстрі судових рішень.
  • У комунікаційній стратегії судів молоде покоління потрібно виділяти як окрему цільову аудиторію, яка потребує особливої уваги і створення особливого контенту (мультфільми, відеоролики, навчальні фільми, комп’ютерні ігри, комікси тощо). Створення такого контенту наразі можливе із зацікавленими громадськими організаціями.
25 Вересня 2019
Як врятувати антикорупційну реформу в Україні (базуючись на досвіді Румунії)?

Румунський Національний антикорупційний директорат (НАД) та НАБУ об’єднує спільна концептуальна модель – відокремити розслідування топ-корупційних злочинів від системи органів досудового розслідування в державі. Метою такого відокремлення є створення нових інституцій “з нуля”, тобто забезпечення незалежності через формування кадрів на конкурсній основі з інших органів або з осіб, які в них не працювали, створення законодавчих запобіжників до зловживань з боку політиків тощо. Як румунський Директорат, так і українське Бюро об’єднує спільна гіпотеза – зниження рівня корупції на високому рівні має запобігти вчиненню дрібніших корупційних злочинів через страх невідворотності покарання, водночас шкода від топ-корупційних правопорушень завжди більша, ніж від сукупності дрібних побутових хабарів тощо.

Румунський Директорат став прикладом формування такого органу для України. Разом з тим модель «орган досудового розслідування + орган прокуратури», що здійснює процесуальне керівництво за його діяльністю, яка є властивою для української кримінальної юстиції, не відповідає румунській моделі, де мова йде про абсолютно незалежну від влади прокуратуру. Таким чином, українські політичні еліти намагаються створити та поглибити “конфлікт” між двома органами в Україні, – проблема, яка невідома румунським колегам. Між тим, румунський приклад має ряд небезпідставних звинувачень у свою адресу щодо непрозорості діяльності, порушенні законодавства і прав людини, а також “секретній” співпраці з іншими органами з порушенням норм закону.

Винесені уроки:

По-перше, в Румунії це об’єднаний орган прокуратури та орган правопорядку (НАД), тоді як в Україні два різних органи (НАБУ і САП) діють відокремлено як орган розслідування та орган процесуального керівництва в кримінальному провадженні. Таким чином, НАБУ – орган виконавчої влади, тоді як САП – підрозділ органу правосуддя, а точніше Генеральної прокуратури.

По-друге, політичні аспекти стосовно сприяння та перешкоджання діяльності обох антикорупційних механізмів в чомусь схожі і водночас різняться. Сприяння відбувалось від міжнародних партнерів і донорів згаданих країн, перешкоджання – від політичних еліт, які пручалися розслідуванням антикорупційних органів та намагались зруйнувати їхні інституційні спроможності довести до обвинувального вироку суду топ-корупційні злочини.

По-третє, ключова різниця в тому, що на відміну від НАБУ-САП, станом на травень 2019 року, НАД великою мірою досягло поставлених цілей і сотні корупціонерів-посадовців різних рівнів були засуджені за вчинені кримінальні правопорушення. Однак, важливо також уточнити, що це відбулося не відразу після запуску, а лише за кілька років (орган створено в 2002 році, тоді як Лаура Ковеші, яка не безпідставно вважається однією з “авторок” результативних розслідувань, обійняла цю посаду лише в 2013 році).

Підсумовуючи, румунський досвід є надважливим у розумінні того, наскільки сильно політична кон’юнктура впливає на формування і роботу антикорупційних органів. При чому, не тільки шляхом прямого перешкоджання роботі, а й будь-яких тимчасових “союзів”, які може неформально укладати цей орган з владою. Проте не менш сильним впливом володіють західні партнери і потужне громадянське суспільство, які сприяють прозорому, аполітичному та незаангажованому конкурсному відбору як керівництва антикорупційних інституцій, так і моніторингу та оцінки їх подальшої роботи. Без двох останніх факторів – підтримки міжнародних інституцій та громадськості – існують сумніви, що пострадянські країни можуть запустити як нові органи правопорядку, так і правосуддя, на основі принципів, що панують в західних демократіях.

25 Вересня 2019
Як втримати макростабільність та прискорити економіку. Порядок денний для нової парламентської коаліції та уряду

У 2019 році новий президент та уряд  стартують з набагато стійкішої економічної ситуації, ніж у 2014 році. Тоді попередня влада в перші ж місяці своєї каденції опинилася перед низкою викликів: війна на Сході, анексія Криму, падіння сировинних ринків, девальвація гривні, банківська криза, яка коштувала бюджету понад 10% ВВП, «чорна діра» (більше ніж 5% ВВП у бюджеті «Нафтогазу України»), катастрофічно низькі залишки на державних рахунках та у валютних резервах. Зараз економіка зростає темпом 2,5-3,5% на рік, дефіцит зведеного бюджету –  нижче 2,5% ВВП, банківська система та «Нафтогаз» більше не потребують фінансових вливань з боку держави; споживчі настрої після виборів досягли піку завдяки позитивним очікуванням від нової влади, інфляція в річному вимірі опустилася нижче 10%, українські компанії за 2018 рік збільшили капіталовкладення на 30%, а іноземні інвестори вперше за п’ять років активно зацікавилися українськими облігаціями.

Втім, і перед новою владою стоять серйозні виклики: як утримати макроекономічну ситуацію стабільною в період пікових погашень зовнішніх боргів, як прискорити зростання економіки та скоротити розрив між Україною та її сусідами-країнами Євросоюзу. І подолати ці виклики треба в умовах серйозних демографічних проблем, які потребують як термінового, так і довгострокового плану реагування. Економічне зростання має бути стійким – роки економічного спаду коштують країні у довгостроковій перспективі дуже дорого, адже просування за принципом «крок вперед, а два – назад» призводить до значних втрат.

Швидкого та стійкого зростання економіки України можна досягти лише через одночасну роботу за трьома напрямками:

  • збереження макроекономічної стабільності;
  • підвищення продуктивності через залучення інвестицій, більшу ефективність використання природних ресурсів, розвиток інфраструктури та покращення бізнес-клімату;
  • збільшення кількості та якості людського капіталу.

Для цього країна має спиратися на правовладдя, що забезпечить захист права власності та виконання контрактів, та використовувати можливості, які дає інтеграція України до ЄС.

Макроекономічна стійкість – це необхідний базис і для зростання, і для стійкості перед загрозами. Держава, де відбуваються одна за одною фінансові кризи, не зможе ані наздогнати за рівнем розвитку сусідів, ані опиратися зовнішнім ворогам та витримувати економічні шторми, ані забезпечувати добробут громадян. Пріоритетами у порядку денному нових політичних лідерів обов’язково мають бути бюджетна стійкість, цінова стабільність та стійкість фінансового сектору.  Це створить безпечний фундамент для макроекономічних стимулів зростання економіки. Найкращим індикатором макростійкості є кредитний рейтинг країни. Зараз рейтинг України від агентства Fitch перебуває на рівні В-. Серйозним свідченням того, що Україна через 5 років стане більш стійкою до зовнішніх шоків та економічних катаклізмів, було би підвищення рейтинговими агенціями цього рейтингу до рівня ВВ-. А дуже гарним результатом став би рейтинг ВВ+ (за одну сходинку до так званого «інвестиційного» рівня, коли країни переходять із класу високоризикових «сміттєвих» емітентів до класу країн із помірним кредитним ризиком).

Підвищення продуктивності праці є основним способом досягнення інтенсивного економічного зростання, доступним в умовах обмежених людських ресурсів. Зараз продуктивність праці українців нижча, ніж у сусідніх країнах-членах ЄС (Україна – 8 тис. дол. США на одного працівника, Польща – 38 тис. дол. США). На нашу думку, для зростання продуктивності в Україні насамперед потрібні інвестиції, які дозволять залучити нові технології. Для комфортних умов інвестування потрібна відповідна політика держави щодо бізнесу. Для продуктивного ведення бізнесу потрібна ефективна інфраструктура. Інтеграція України в світову економіку також створюватиме стимули для підвищення продуктивності, оскільки продуктивність визначає конкурентоздатність українських товарів та послуг на зовнішніх ринках. Оскільки держава є менш ефективним власником, ніж приватний власник, приватизація та роздержавлення активів сприятиме підвищенню продуктивності роботи компаній.

Людський капітал – це основний ресурс, від кількості та якості якого залежить економічне зростання та добробут мешканців країни. Висока передчасна смертність, невелика тривалість працездатного життя, невідповідність освіти та навичок вимогам сучасного світу гальмує зростання добробуту українців. За показниками розвитку людського капіталу[1] Україна посідає 50-те місце із 157 країн світу. Гарним свідченням того, що Україна рухається у правильному напрямку, буде підвищення інтегрального показника розвитку людського капіталу, коли Україна потрапить у тридцятку країн-лідерів за цим показником. Одночасно потрібно дати відповідь загрозливим демографічним тенденціям. Вже з 2020 року найбільш економічно активна частка працездатного населення  почне скорочуватись. Якщо рівні економічної активності та народжуваності залишатимуться незмінними, то робоча сила в Україні зменшиться на 15% до 2035 року. Скорочення кількості працівників, які створюють додану вартість, і зниження з віком продуктивності їх праці гальмуватиме економічне зростання, якщо не вжити запобіжних заходів. Відповіддю на ці виклики має стати активна державна політика на ринку праці – стимулювання економічної активності населення старшого віку (освітні програми, перекваліфікація) та внутрішньої мобільності робочої сили, а також дружня міграційна політика — полегшення процедур тимчасового проживання та працевлаштування в Україні та набуття громадянства.

За цими трьома напрямками ми виділяємо 10 ключових ініціатив для нової коаліції та уряду, що сприятимуть стійкому економічному зростанню:

  1. Щорічне прийняття бюджетної декларації на базі трирічного бюджетного планування.
  2. Перегляд усіх бюджетних видатків згідно із функціями та цілями.
  3. Незалежність НБУ та продовження політики інфляційного таргетування та гнучкого курсоутворення.
  4. Запровадження режиму вільного ринку між Україною та ЄС в галузі фінансових послуг.
  5. Запуск великої приватизації (продавати мінімум 20 підприємств на рік, зокрема й тих, які зараз заборонені до приватизації; за п’ять років продати усі державні банки).
  6. Продовження реформи корпоративного управління держпідприємствами (створення незалежних наглядових рад мінімум на 10 підприємствах на рік).
  7. Відкриття ринку сільськогосподарських земель з 2020 року.
  8. Інтеграція енергетичної системи України з європейськими електричними мережами згідно з вимогами ENTSO-E та мережею транспортування газу ENTSO-G.
  9. Успішне завершення запланованих реформ освіти та охорони здоров’я.
  10. Активне залучення громадян до ринку праці та дружня міграційна політика задля припливу робочої сили до України.

[1] World Bank Human Capital Index (HCI) https://www.worldbank.org/en/data/interactive/2018/10/18/human-capital-index-and-components-2018

9 Липня 2019
Принципи реформ в Україні від громадянського суспільства

Візійний документ «Принципи Торонто» — це принципи пріоритетних реформ в Україні від громадянського суспільства, розроблені експертами громадянського суспільства та підтримані понад 90 громадськими організаціями за координації Коаліції Реанімаційний Пакету Реформ (РПР) у рамках підготовки до Третьої конференції з питань реформ в Україні (2-4 липня 2019 р., Торонто, Канада).

Галузеві брифи з питань реформ розкривають принципи Торонто та надають більш детальний опис дій у сфері реформ, які мають відбутися протягом наступних п’яти років у 12 ключових сферах публічної політики для досягнення більш заможного, демократичного та безпечного майбутнього України.

Економічним блоком принципів Торонто займався Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії, член Ради коаліції Реанімаційний Пакет Реформ, у співавторстві з Дмитром Ливчем, керівником аналітичного відділу, проектним менеджером EasyBusiness. Peer review аналізу поточного стану економіки та запропонованих економічних реформ здійснювала Анна Дерев’янко, виконавчий директор Європейської Бізнес Асоціації (EBA).

Згідно з документом, зростання інвестицій є ключовим завданням та механізмом сприяння економічному розвитку України. Важливою його передумовою є збереження макроекономічної стабільності, неможливе без відповідальної бюджетної та політично незалежної грошової політики. Наступні реформи можуть підштовхнути економічне зростання на основі інвестицій:

  • Відкритий ринок сільськогосподарських земель — прийняття закону, який регулюватиме продаж земель сільськогосподарського призначення і таким чином скасує мораторій.
  • Приватизація всіх великих державних підприємств, продаж яких дозволено, зокрема, державних банків, і значне скорочення переліку державних підприємств, приватизацію яких заборонено. На всіх великих державних підприємствах мають бути створені незалежні наглядові ради. Парламент має прийняти новий закон про розширення повноважень та збільшення політичної незалежності наглядових рад.
  • Спрощення та оптимізація митних процедур, створення інституту уповноваженого економічного оператора. Це зробить українські компанії більш конкурентоспроможними у глобальних ланцюгах вартості.
  • Реформа фіскальної служби та створення служби фінансових розслідувань, яка замінить податкову міліцію та численні відділи боротьби з економічними злочинами у правоохоронних органах. Мета полягає у формуванні податкової та митної служби, які є дружніми та прозорими, а також служби фінансових розслідувань, яка буде застосовувати аналіз, а не силу. Працівників цих нових служб треба перенабрати з повною перевіркою доброчесності. Для них слід встановити конкурентні зарплати, впровадивши персональну відповідальність, та скоротити їхню кількість через автоматизацію процесів.
  • Лібералізація руху капіталу та регулювання валютних операцій. Новий закон про валютні операції прийнято у 2018 році, він дав Національному банку свободу регулювати їх своїми рішеннями. Цю свободу слід використати для того, щоб зробити Україну відкритішою до руху капіталу і торгівлі відповідно до практики ЄС. Впровадження цих реформ зробить Україну привабливішою як для іноземних, так і для внутрішніх інвестицій, а також сприятиме зростанню економіки на 5–7% щорічно протягом тривалого часу. Крім того, це зробить українську економіку стійкішою до криз. Разом це дозволить поступово наближати добробут українців до рівня нових країн-членів ЄС.

Які реформи за іншими напрямками пропонують автори “Принципів Торонто” — читайте у доданих файлах.

2 Липня 2019
[анонс] Як українці ставляться до популістських реформ?

Програми кандидатів в Президенти рясніють економічним популізмом.  Політики воліють говорити лозунгами – простими та лаконічними. Ця тактика працює – українці вважають, що обіцянки реалістичні, а їх реалізація позитивно вплине на їх добробут. Надання додаткової інформації та раціональних контраргументів дозволяють зменшити підтримку популізму.

Ці результати були отримані шляхом аналізу даних соціологічного опитування 2000 респондентів проведеного міжнародною дослідницькою компанією Kantar TNS в Україні на замовлення Центру економічної стратегії.

В цьому дослідженні до переліку популістських реформ ми включили:

  • Зниження ціни на газ в два рази;
  • Газ, видобутий в Україні, спрямувати на потреби населення;
  • Підвищення мінімальної пенсії до 5000 грн;
  • Зниження пенсійного віку;
  • Гарантоване державою працевлаштування всім громадянам;
  • Наказати роботодавцям збільшити зарплатню до 1000 доларів;
  • Державне регулювання цін на ліки та продукти;
  • Максимальна зарплата повинна бути не більше ніж в п’ять разів вища за мінімальну.

Корисними реформами ми вважали:

  • Збільшення видобутку українського газу і припинення його імпорту;
  • Перехід від солідарної до накопичувальної пенсійної системи;
  • Поступове збільшення стажу, необхідного для виходу на пенсію;
  • Живі гроші замість негрошових пільг та субсидій;
  • Зростання зарплат повинно відповідати зростанню виробництва, щоб не підштовхувати рост цін.

В середньому, 84% респондентів вважають, що популістські реформи покращать добробут їх родини. Найбільш популярною популістською реформою є державне регулювання цін на продукти та ліки. 90% вважають, що це покращить добробут їх родини. Насправді ж як економічна теорія, так і історичний досвід вказують, що регулювання цін закінчується дефіцитом продуктів та ліків, адже виробники не готові продавати за встановленими державою цінами. Найменш популярною популістською реформою є зниження пенсійного віку: 74% українців вважають, що це позитивно вплине на їх добробут.

Корисні реформи позитивно вплинуть на добробут їх родини, вважають 62% опитаних. Серед корисних політик найкращою для добробуту вважають зростання зарплат пропорційно до росту виробництва, яку підтримують 91%. Найбільш болючою зміною українці вважають поступове збільшення стажу необхідного для виходу на пенсію – це підтримує лише 24% українців.

Українці, які вважають популістські реформи позитивними для добробуту власної родини, також схильні вважати їх реалістичними. В середньому, 69% громадян, які думають, що популістські реформи позитивно вплинуть на добробут їх родини, вважають, що підтриманий ними кандидат в Президенти зможе виконати їх.

Найбільш реалістичною серед популістських реформ українці вважають державне регулювання цін на продукти та ліки – його вважають реалістичним 83% серед тих, хто підтримує встановлення такого регулювання. Ця реформа мала і найбільшу підтримку серед популістських реформ. Найменш реалістичним українці вважають збільшення мінімальної зарплати до 1000 доларів (55%). Найменше у можливість втілення популістських реформ обраним ними кандидатом вірять прихильники Петра Порошенка (58%), а найбільше – прихильники Тимошенко (74%).

Таблиця 1 показує, скільки відсотків українців вважають популістські реформи позитивним впливом на свій добробут, а скільки відсотків вважають їх одночасно позитивним впливом на добробут та реалістичними.

tabl 1 2903

Корисні реформи вважають більш реалістичними: в середньому 78% серед тих, хто підтримує такі реформи, вважають їх реалістичними. Найбільш реалістичною (83%) вважають монетизацію пільг та субсидій, що не є несподіванкою, адже цю реформу вже почали втілювати.

Найменш реалістичним вважають поступове підвищення стажу, необхідного для виходу на пенсію (73%). Можливо, це пов’язано з тим, що така реформа не є популярною (як зазначалось раніше, це найменш популярна із обраних нами реформ), тому навіть її прихильники не вірять, що обраний ними кандидат наважиться втілити її у життя.

Таблиця 2 показує, скільки відсотків українців вважають корисні реформи позитивним впливом на свій добробут, а скільки відсотків вважають їх одночасно позитивним впливом на добробут та реалістичними.

Tabl 2 2903

Однак, наші результати показують, що підтримка популізму зменшується, коли людям дають обрати між різними альтернативами, апелюють до особистої вигоди людини від непопулістської державної політики, а також надають раціональні аргументи на користь непопулістських рішень. За цих умов підтримка популістських рішень падає в середньому з 84% до 54%.

На думку заступника виконавчого директора Центру економічної стратегії Дмитра Яблоновського, політики не зацікавлені боротися із популізмом конкурентів, бо самі воліють використовувати популістську риторику. Громадянське суспільство – одна з зацікавлених сторін, що може вплинути на ситуацію. ЦЕС планує і надалі займатися просвітництвом з метою зменшення суспільного попиту на прості рішення, які не працюють.

ЦЕС закликає всі зацікавлені сторони до аргументованої дискусії з приводу державної політики замість використання порожніх, часто шкідливих лозунгів. Ми також звертаємо увагу на важливість розвитку критичного мислення в виборців, щоб формувати економічно обгрунтовані та реалістичні очікування від політиків.

29 Березня 2019
Критичне мислення проти популізму

transition_lg_mfa

Українське суспільство з року в рік очікує кардинальних змін в країні, які покращили б рівень життя. Проте реформи, що могли б цьому сприяти, населення часто не підтримує. Великою мірою це відбувається через те, що українці є вразливими до популізму.

Популісти працюють проти реформ та отримують підтримку. Вони використовують маніпуляції, стереотипи та когнітивні упередження для просування ідей, спрямованих на збереження статусу-кво або отримання вигоди малими групами за рахунок довготермінових інтересів всього суспільства.

Проект «Критичне мислення проти популізму», ініційований Центром економічної стратегії за підтримки Посольства Чеської Республіки в Україні.

В ході реалізації проекту ми сфокусувались на п’яти основних реформах, які уряд та міжнародні донори визначили пріоритетними для України: земельній, пенсійній, реформі освіти та системи охорони здоров’я, приватизації.

Було проведено опитування громадян України, щоб визначити, яких ризиків боїться пересічний громадянин, коли мова йде про реформи. Ми оцінили, чи є ці ризики стереотипами чи загрозами, з якими потрібно додатково працювати при корегуванні ходу реформ та їх публічного обговорення. Всі висновки ми зібрали у дослідженні «П’ять реформ уряду: як отримати суспільну підтримку».

Мета дослідження – сприяння реформам та боротьба з популізмом за допомогою ефективної комунікаційної кампанії на основі принципів критичного мислення.

Дослідження демонструє такі дані за кожною з реформ:

  • оцінку інформованості населення країни щодо суті реформ,
  • ступінь підтримки реформ громадянами,
  • підтримку окремих складових пропонованих урядом реформ,
  • оцінку імовірності ризиків реформ.

Опитування здійснила компанія GfK Ukraine методом телефонних інтерв’ю та фокус-груп.

Проведено 2070 інтерв’ю за ключовими реформами – пенсійною, освітньою, медичною, земельною та приватизаційною. З метою оптимізації тривалості опитування кожний респондент оцінював в середньому дві випадково вибрані реформи.  Крім того, в Києві, Харкові, Львові, Лубнах проведено 10 фокус-груп – по дві на кожну з реформ.  Опитування проходило в липні-вересні 2017 року.

Вибірка репрезентативна дорослому населенню України за статтю, віком, регіоном проживання та розміром населеного пункту (без урахування окупованих та непідконтрольних уряду територій). Максимальна теоретична похибка вибірки – 2,2%.

Похибка вибірки за реформами:

  • Оцінка пенсійної реформи: опитано 816 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка медичної реформи: опитано 837 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка реформи освіти: опитано 848 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка приватизаційної реформи: опитано 847 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка земельної реформи: опитано 833 респондента,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
7 Листопада 2017
Участь у розробці засад реформування економіки України — «Шлях до процвітання»

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України розробило документ, де визначено базові принципи реформування економіки, – «Шлях до процвітання». Над документом працювала команда Мінекономрозвитку за підтримки групи зовнішніх експертів, яку очолював співзасновник Центру економічної стратегії Іван Міклош. Також до складу групи увійшли: Олена Білан, головний економіст Dragon Capital, старший радник ЦЕС, та Гліб Вишлінський, виконавчий директор ЦЕС.

Головною метою документу є прискорення реформ на основі запропонованого в ньому єдиного бачення засад економічної політики. Керуючись ним, можна буде здійснювати аналіз нормативно-правових актів у цій сфері. Документ не має на меті замінити або доповнити такі документи, як Угода про асоціацію з ЄС, Стратегія 2020, Програма дій Кабінету Міністрів, Коаліційна угода, Меморандум МВФ.

У документі «Шлях до процвітання» визначено п’ять принципів, які мають лягти в основу державної політики для забезпечення економічного зростання:

  • верховенство права
  • вільна і чесна конкуренція
  • захист прав власності
  • абсолютна нетерпимість до корупції
  • нечисленний, але ефективний державний апарат.

Цей документ окреслює межі та логіку питань ЧОМУ та ЯК проводити реформи, визначає найважливіші напрямки структурних реформ та ключові заходи для їх прискорення.

Презентація стратегії «Шлях до процвітання» для представників ЗМІ відбулася 10 липня 2015 року.

10 Липня 2015
X