Результати пошуку

#Інклюзивне зростання
Як малим та середнім підприємствам України стати національними та глобальними чемпіонами?

Малі та середні підприємства є основою будь-якої національної економіки. Економіка з високою часткою сильних малих та середніх підприємств (МСП) користується декількома перевагами, такими як інклюзивне та стале зростання та економічне зростання, засноване на знаннях та інноваціях. МСП також є більш гнучкими та інтегрованими у спільноти.

У Німеччині розвиток потужного сектору МСП (відомого як Mittelstand) призводить до появи «прихованих чемпіонів», які сприяють економічному успіху країни.

У даній роботі ми вивчаємо ключові внутрішні фактори управління ресурсами в компаніях, які відносяться до Mittelstand, та політики, які сприяли успіху німецького сектору МСП, а також можливість застосувати німецький досвід в Україні.

Наш документ базується на кабінетному дослідженні, попередніх дослідницьких проектах Інституту економічних досліджень (Київ), візитах до німецьких МСП та органів, що займаються розробкою політик, а також глибинних інтерв’ю з українськими та німецькими політиками та бізнесом.

Що стосується України, то існують загальні фактори, які необхідно враховувати при розробці стратегічних політик для МСП, включаючи низький рівень довіри та відносно слабке верховенство права, політичну та економічну нестабільність. Ці довгострокові обставини мають сильний вплив як на державне управління, так і на управління бізнесом.

Щоб сформулювати рекомендації для українських політик у сфері МСП, ми проаналізували розвиток бізнесу від індивідуального підприємництва до перетворення у міжнародного чемпіона. По-перше, ми порівняли абсолютну і відносну кількість населення і бізнесу за останні роки для обох країн, за які доступна інформація. Показник діючих підприємств на 1000 населення в певний момент часу демонструє як готовність, так і здатність керувати бізнесом або бути підприємцем. Тоді ми проаналізували причини, чому більше підприємств досягають успіху та / або ростуть у Німеччині, ніж в Україні на кожному рівні.

Незважаючи на те, що структура малих і середніх підприємств та індивідуальних підприємців в Україні схожа на структуру Німеччини, українському сектору МСП не вистачає можливостей і продуктивності, які могли б призвести до успішності на національному або міжнародному рівні. Зокрема, Україна істотно відстає у кількості малих та середніх компаній, які успішно працюють на міжнародних ринках.

Таким чином, після проведення порівняльного аналізу сектору МСП Німеччини та України на кожному розмірі та рівні ринку, ми пропонуємо рекомендації, які допоможуть збільшити частку підприємств, які здатні та готові розвиватися до вищого рівня, аж до розпочатку експортної діяльності:

Для потенційних та нових підприємців:

  • Розробка довгострокової політики Міністерства освіти і науки та Міністерства економічного розвитку і торгівлі, що буде направлена на пожвавлення існуючих інноваційних та наукових парків у університетах та створення нових.
  • Надання реформованим кластерам університетів необхідного рівня автономії та свободи взаємодії з можливими стейкхолдерами.
  • Фінансування впровадження відповідного кластерного управління та заочне залучення науковців до їх роботи.
  • Фінансування консультативної підтримки кластерів.
  • Підтримка кластерів базується на принципах співфінансування, стабільності, об’єктивної продуктивності та реалістичних цілей.
  • Підтримка ідей інноваційних та конкурентних стартапів серед студентів шляхом долучення бізнесу до навчального процеса, особливо в технічних галузях.
  • Впровадження програм заохочення українських трудових мігрантів та інших уразливих груп населення до започаткування власного бізнесу.

Для створення суб’єкта господарювання:

  • Уніфікація системи податкової системи, спрощення переходу від мікро- до малого підприємства, включаючи зміну правової форми.
  • Мікрогранти та мікрокредитування повинні розподілятися місцевими органами влади та українськими банками у співпраці з міжнародними фінансовими установами з метою мінімізації ризику неналежного розподілу коштів.
  • Об’єднання кредитування з програмами консультування або наставництва для пом’якшення ризиків неповернення кредитів.
  • Центри підтримки інновацій для МСП можуть бути створені в регіонах України через міністерський офіс з розвитку МСП у співпраці з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності та місцевими стейкхолдерами та з використанням передового досвіду Німецького агентства Mittelstand 4.0. Основну увагу слід приділяти менш економічно розвиненим регіонам або типам поселень.

Для зростання до національного рівня і розширення ринку:

  • Розширення можливостей співпраці та мереж для малих і середніх підприємств (бізнес-асоціацій, робочих рад, технологічних парків тощо) для вивчення нових можливостей для бізнесу, надання їм не тільки консультаційних послуг, але й повноваження щодо спільного прийняття рішень у процесі вироблення політики.
  • Підвищення використання цифрової інфраструктури та її оновлення за межами великих міст.
  • Компенсація дефіциту персоналу та невідповідності навичок, наприклад, створення програм спільного професійного навчання з технічними університетами за підтримки бізнес-асоціацій.
  • Обмін інформацією про найкращі практики механізмів підтримки бізнесу на місцевому та регіональному рівнях з метою більш ефективного використання повноважень та фінансових ресурсів, що надаються місцевим органам влади в рамках децентралізації.

Для виходу на зовнішній ринок:

  • Заохочення компаній розвивати власний бренд, а не надавати послуги аутсорсингу при виході на зовнішні ринки.
  • Заохочення розширення за кордоном через створення дочірніх компаній при збереженні штаб-квартири, R&D та виробництва в Україні.
  • Подальші заходи з валютної лібералізації для полегшення експортних операцій.
  • Розвиток сталих можливостей з працевлаштування для робочої сили та менеджерів, які мігрували, чи, які знають іноземні мови завдяки короткострокової освітньої та трудової мобільності.

Розвиток конкурентоспроможного сектору МСП на основі рольової моделі Mittelstand може допомогти Україні вирішити економічні та соціальні проблеми, такі як монополізація, безробіття та нерозвиненість окремих регіонів. Це відкрило б шлях до більш інклюзивного та стійкого економічного зростання в країні.

27 Вересня 2019
Як втримати макростабільність та прискорити економіку. Порядок денний для нової парламентської коаліції та уряду

У 2019 році новий президент та уряд  стартують з набагато стійкішої економічної ситуації, ніж у 2014 році. Тоді попередня влада в перші ж місяці своєї каденції опинилася перед низкою викликів: війна на Сході, анексія Криму, падіння сировинних ринків, девальвація гривні, банківська криза, яка коштувала бюджету понад 10% ВВП, «чорна діра» (більше ніж 5% ВВП у бюджеті «Нафтогазу України»), катастрофічно низькі залишки на державних рахунках та у валютних резервах. Зараз економіка зростає темпом 2,5-3,5% на рік, дефіцит зведеного бюджету –  нижче 2,5% ВВП, банківська система та «Нафтогаз» більше не потребують фінансових вливань з боку держави; споживчі настрої після виборів досягли піку завдяки позитивним очікуванням від нової влади, інфляція в річному вимірі опустилася нижче 10%, українські компанії за 2018 рік збільшили капіталовкладення на 30%, а іноземні інвестори вперше за п’ять років активно зацікавилися українськими облігаціями.

Втім, і перед новою владою стоять серйозні виклики: як утримати макроекономічну ситуацію стабільною в період пікових погашень зовнішніх боргів, як прискорити зростання економіки та скоротити розрив між Україною та її сусідами-країнами Євросоюзу. І подолати ці виклики треба в умовах серйозних демографічних проблем, які потребують як термінового, так і довгострокового плану реагування. Економічне зростання має бути стійким – роки економічного спаду коштують країні у довгостроковій перспективі дуже дорого, адже просування за принципом «крок вперед, а два – назад» призводить до значних втрат.

Швидкого та стійкого зростання економіки України можна досягти лише через одночасну роботу за трьома напрямками:

  • збереження макроекономічної стабільності;
  • підвищення продуктивності через залучення інвестицій, більшу ефективність використання природних ресурсів, розвиток інфраструктури та покращення бізнес-клімату;
  • збільшення кількості та якості людського капіталу.

Для цього країна має спиратися на правовладдя, що забезпечить захист права власності та виконання контрактів, та використовувати можливості, які дає інтеграція України до ЄС.

Макроекономічна стійкість – це необхідний базис і для зростання, і для стійкості перед загрозами. Держава, де відбуваються одна за одною фінансові кризи, не зможе ані наздогнати за рівнем розвитку сусідів, ані опиратися зовнішнім ворогам та витримувати економічні шторми, ані забезпечувати добробут громадян. Пріоритетами у порядку денному нових політичних лідерів обов’язково мають бути бюджетна стійкість, цінова стабільність та стійкість фінансового сектору.  Це створить безпечний фундамент для макроекономічних стимулів зростання економіки. Найкращим індикатором макростійкості є кредитний рейтинг країни. Зараз рейтинг України від агентства Fitch перебуває на рівні В-. Серйозним свідченням того, що Україна через 5 років стане більш стійкою до зовнішніх шоків та економічних катаклізмів, було би підвищення рейтинговими агенціями цього рейтингу до рівня ВВ-. А дуже гарним результатом став би рейтинг ВВ+ (за одну сходинку до так званого «інвестиційного» рівня, коли країни переходять із класу високоризикових «сміттєвих» емітентів до класу країн із помірним кредитним ризиком).

Підвищення продуктивності праці є основним способом досягнення інтенсивного економічного зростання, доступним в умовах обмежених людських ресурсів. Зараз продуктивність праці українців нижча, ніж у сусідніх країнах-членах ЄС (Україна – 8 тис. дол. США на одного працівника, Польща – 38 тис. дол. США). На нашу думку, для зростання продуктивності в Україні насамперед потрібні інвестиції, які дозволять залучити нові технології. Для комфортних умов інвестування потрібна відповідна політика держави щодо бізнесу. Для продуктивного ведення бізнесу потрібна ефективна інфраструктура. Інтеграція України в світову економіку також створюватиме стимули для підвищення продуктивності, оскільки продуктивність визначає конкурентоздатність українських товарів та послуг на зовнішніх ринках. Оскільки держава є менш ефективним власником, ніж приватний власник, приватизація та роздержавлення активів сприятиме підвищенню продуктивності роботи компаній.

Людський капітал – це основний ресурс, від кількості та якості якого залежить економічне зростання та добробут мешканців країни. Висока передчасна смертність, невелика тривалість працездатного життя, невідповідність освіти та навичок вимогам сучасного світу гальмує зростання добробуту українців. За показниками розвитку людського капіталу[1] Україна посідає 50-те місце із 157 країн світу. Гарним свідченням того, що Україна рухається у правильному напрямку, буде підвищення інтегрального показника розвитку людського капіталу, коли Україна потрапить у тридцятку країн-лідерів за цим показником. Одночасно потрібно дати відповідь загрозливим демографічним тенденціям. Вже з 2020 року найбільш економічно активна частка працездатного населення  почне скорочуватись. Якщо рівні економічної активності та народжуваності залишатимуться незмінними, то робоча сила в Україні зменшиться на 15% до 2035 року. Скорочення кількості працівників, які створюють додану вартість, і зниження з віком продуктивності їх праці гальмуватиме економічне зростання, якщо не вжити запобіжних заходів. Відповіддю на ці виклики має стати активна державна політика на ринку праці – стимулювання економічної активності населення старшого віку (освітні програми, перекваліфікація) та внутрішньої мобільності робочої сили, а також дружня міграційна політика — полегшення процедур тимчасового проживання та працевлаштування в Україні та набуття громадянства.

За цими трьома напрямками ми виділяємо 10 ключових ініціатив для нової коаліції та уряду, що сприятимуть стійкому економічному зростанню:

  1. Щорічне прийняття бюджетної декларації на базі трирічного бюджетного планування.
  2. Перегляд усіх бюджетних видатків згідно із функціями та цілями.
  3. Незалежність НБУ та продовження політики інфляційного таргетування та гнучкого курсоутворення.
  4. Запровадження режиму вільного ринку між Україною та ЄС в галузі фінансових послуг.
  5. Запуск великої приватизації (продавати мінімум 20 підприємств на рік, зокрема й тих, які зараз заборонені до приватизації; за п’ять років продати усі державні банки).
  6. Продовження реформи корпоративного управління держпідприємствами (створення незалежних наглядових рад мінімум на 10 підприємствах на рік).
  7. Відкриття ринку сільськогосподарських земель з 2020 року.
  8. Інтеграція енергетичної системи України з європейськими електричними мережами згідно з вимогами ENTSO-E та мережею транспортування газу ENTSO-G.
  9. Успішне завершення запланованих реформ освіти та охорони здоров’я.
  10. Активне залучення громадян до ринку праці та дружня міграційна політика задля припливу робочої сили до України.

[1] World Bank Human Capital Index (HCI) https://www.worldbank.org/en/data/interactive/2018/10/18/human-capital-index-and-components-2018

9 Липня 2019
[анонс] Як українці ставляться до популістських реформ?

Програми кандидатів в Президенти рясніють економічним популізмом.  Політики воліють говорити лозунгами – простими та лаконічними. Ця тактика працює – українці вважають, що обіцянки реалістичні, а їх реалізація позитивно вплине на їх добробут. Надання додаткової інформації та раціональних контраргументів дозволяють зменшити підтримку популізму.

Ці результати були отримані шляхом аналізу даних соціологічного опитування 2000 респондентів проведеного міжнародною дослідницькою компанією Kantar TNS в Україні на замовлення Центру економічної стратегії.

В цьому дослідженні до переліку популістських реформ ми включили:

  • Зниження ціни на газ в два рази;
  • Газ, видобутий в Україні, спрямувати на потреби населення;
  • Підвищення мінімальної пенсії до 5000 грн;
  • Зниження пенсійного віку;
  • Гарантоване державою працевлаштування всім громадянам;
  • Наказати роботодавцям збільшити зарплатню до 1000 доларів;
  • Державне регулювання цін на ліки та продукти;
  • Максимальна зарплата повинна бути не більше ніж в п’ять разів вища за мінімальну.

Корисними реформами ми вважали:

  • Збільшення видобутку українського газу і припинення його імпорту;
  • Перехід від солідарної до накопичувальної пенсійної системи;
  • Поступове збільшення стажу, необхідного для виходу на пенсію;
  • Живі гроші замість негрошових пільг та субсидій;
  • Зростання зарплат повинно відповідати зростанню виробництва, щоб не підштовхувати рост цін.

В середньому, 84% респондентів вважають, що популістські реформи покращать добробут їх родини. Найбільш популярною популістською реформою є державне регулювання цін на продукти та ліки. 90% вважають, що це покращить добробут їх родини. Насправді ж як економічна теорія, так і історичний досвід вказують, що регулювання цін закінчується дефіцитом продуктів та ліків, адже виробники не готові продавати за встановленими державою цінами. Найменш популярною популістською реформою є зниження пенсійного віку: 74% українців вважають, що це позитивно вплине на їх добробут.

Корисні реформи позитивно вплинуть на добробут їх родини, вважають 62% опитаних. Серед корисних політик найкращою для добробуту вважають зростання зарплат пропорційно до росту виробництва, яку підтримують 91%. Найбільш болючою зміною українці вважають поступове збільшення стажу необхідного для виходу на пенсію – це підтримує лише 24% українців.

Українці, які вважають популістські реформи позитивними для добробуту власної родини, також схильні вважати їх реалістичними. В середньому, 69% громадян, які думають, що популістські реформи позитивно вплинуть на добробут їх родини, вважають, що підтриманий ними кандидат в Президенти зможе виконати їх.

Найбільш реалістичною серед популістських реформ українці вважають державне регулювання цін на продукти та ліки – його вважають реалістичним 83% серед тих, хто підтримує встановлення такого регулювання. Ця реформа мала і найбільшу підтримку серед популістських реформ. Найменш реалістичним українці вважають збільшення мінімальної зарплати до 1000 доларів (55%). Найменше у можливість втілення популістських реформ обраним ними кандидатом вірять прихильники Петра Порошенка (58%), а найбільше – прихильники Тимошенко (74%).

Таблиця 1 показує, скільки відсотків українців вважають популістські реформи позитивним впливом на свій добробут, а скільки відсотків вважають їх одночасно позитивним впливом на добробут та реалістичними.

tabl 1 2903

Корисні реформи вважають більш реалістичними: в середньому 78% серед тих, хто підтримує такі реформи, вважають їх реалістичними. Найбільш реалістичною (83%) вважають монетизацію пільг та субсидій, що не є несподіванкою, адже цю реформу вже почали втілювати.

Найменш реалістичним вважають поступове підвищення стажу, необхідного для виходу на пенсію (73%). Можливо, це пов’язано з тим, що така реформа не є популярною (як зазначалось раніше, це найменш популярна із обраних нами реформ), тому навіть її прихильники не вірять, що обраний ними кандидат наважиться втілити її у життя.

Таблиця 2 показує, скільки відсотків українців вважають корисні реформи позитивним впливом на свій добробут, а скільки відсотків вважають їх одночасно позитивним впливом на добробут та реалістичними.

Tabl 2 2903

Однак, наші результати показують, що підтримка популізму зменшується, коли людям дають обрати між різними альтернативами, апелюють до особистої вигоди людини від непопулістської державної політики, а також надають раціональні аргументи на користь непопулістських рішень. За цих умов підтримка популістських рішень падає в середньому з 84% до 54%.

На думку заступника виконавчого директора Центру економічної стратегії Дмитра Яблоновського, політики не зацікавлені боротися із популізмом конкурентів, бо самі воліють використовувати популістську риторику. Громадянське суспільство – одна з зацікавлених сторін, що може вплинути на ситуацію. ЦЕС планує і надалі займатися просвітництвом з метою зменшення суспільного попиту на прості рішення, які не працюють.

ЦЕС закликає всі зацікавлені сторони до аргументованої дискусії з приводу державної політики замість використання порожніх, часто шкідливих лозунгів. Ми також звертаємо увагу на важливість розвитку критичного мислення в виборців, щоб формувати економічно обгрунтовані та реалістичні очікування від політиків.

29 Березня 2019
Яка модель підтримки агросектору потрібна Україні?

Україна активно субсидіювала національне сільське господарство починаючи з часів незалежності. При цьому, за розрахунками ОЕСР, до 2017 року левова частка державної підтримки сільського господарства надходила на підприємства не як прямі державні субсидії, а у формі податкових пільг.

Окрім податкових пільг держава використовувала прямі субсидії на тону випуску та субсидії загального характеру. В 2017 році, на вимогу МВФ та Світового банку, держава відмовилась від спеціального податкового режиму та переключилась на прямі дотації. В 2017 році розподіл цієї підтримки відбувався пропорційно сплаченому ПДВ[1], а в 2018 році уряд розділив 6,3 млрд грн підтримки на спеціальні «ресурсні субсидії»Наразі нові платежі спрямовані на:

  1. Розвиток фермерських господарств – 1 млрд грн;
  2. Часткову компенсацію витрат на будівництво та реконструкцію тваринницьких ферм, в тому числі за рахунок кредитних коштів – 2,3 млрд грн;
  3. Підтримку та закупівлю молодняка великої рогатої худоби та дотацію на утримання ВРХ молочного та молочно-м’ясного напрямку – 1,2 млрд грн;
  4. Програму кредитної підтримки – 200 млн грн;
  5. Часткову компенсацію витрат на купівлю сільськогосподарського обладнання українського походження[2] – 945 млн грн.

В 2017 році найбільшою статтею витрат на агросектор була бюджетна тваринницька дотація. За Законом України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» її основна мета – підтримка рівня платоспроможного попиту споживачів та захист підприємств тваринництва від банкрутства. З економічного погляду це означає збільшення внутрішньої пропозиції споживчих товарів та підвищення продуктивності, що забезпечує реальний захист від банкрутства. Але проведений нами аналіз показав, що в Україні це не спрацювало, адже пряма підтримка:

  1. Мала негативний вплив на розвиток господарств, не надаючи реального захисту від банкрутства та заважаючи їм розвиватись;
  2. Зменшувала внутрішні запаси сільськогосподарської продукції через зменшення обсягів виробництва та збільшення експорту;
  3. Збільшувала частку сировинного експорту;
  4. Заважала інклюзивному зростанню галузі через пошук ренти та надання левової частки підтримки чотирьом найбільшим виробникам.

Багато країн світу вже давно відмовились від політики надання прямих субсидій сільськогосподарським виробникам. Натомість, вони застосовують інші моделі державної підтримки:

  1. Заміна прямої підтримки підтримкою загального характеру. Хоча шокова терапія та відмова від прямих трансфертів призвели до банкрутства багатьох фермерів, вже за 20 років Нова Зеландія стала однією з найуспішніших країн за рівнем розвитку сільського господарства;
  2. Заміна прямої фінансової підтримки страховими перевагами. Замість того, щоб платити сільськогосподарським виробникам за випуск, влада США та Австралії укладає договори страхування з фермерами. Ці договори дозволяють фермерам покрити збитки від несприятливих природних умов та зменшити вплив сезонних та циклічних коливань на ціни;
  3. Надання кредитів на пільгових умовах та фінансування досліджень в агросекторі. Саме таку модель субсидіювання обирають Канада та Нідерланди, допомагаючи фермерам розвиватись та забезпечуючи кращий доступ до фінансування.

Українське тваринництво унікальне не тільки тим, що його вже вісім років дотує держава, а ще й високим рівнем ринкової концентрації. За словами голови Антимонопольного комітету України Юрія Терентьєва, 55% ринку тваринництва тримають три найбільші виробники, серед яких ПАТ «Миронівський хлібопродукт», корпорація ТОВ «Агро-Овен» та ТОВ «Комплекс Агромарс»[3]. Якщо поглянути на їхній фінансовий стан, дуже складно сказати, що вони потребують якоїсь підтримки. Але механізм розподілу субсидій був побудований так, що разом з ПАТ «Укрлендфармінг» ці чотири гіганти щомісяця поглинали в середньому 44 % державної підтримки[4]

На думку аналітиків ЦЕС, скасування прямої підтримки агросектору та сприяння новим технологічним розробкам – та сама модель, що здатна привести до якісного прориву в секторі через сприяння стійкому економічному зростанню. І чим швидше відбудеться скасування таких субсидій – тим менш болісною буде економічна реакція на цю реформу.

Рекомендації ЦЕС щодо моделі субсидіювання сільського господарства наступні:

  1. Пряма грошова підтримка сільського господарства шкідлива для її отримувачів і тому має бути скасована;
  2. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства» має бути переглянутий та переорієнтований на збільшення продуктивності та прискорення реального економічного зростання;
  3. Замість надання прямих трансфертів тваринницьким підприємствам державна підтримка має зосередитись на стимулюванні науково-дослідних розробок.Це в свою чергу вимагає реформи державного фінансування аграрної науки.

[1] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/83-2017-%D0%BF

[2] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/107-2018-%D0%BF

[3]http://cdf.com.ua/uk/cdf-speakers-corner/item/387-onlayntranslyatsiya-kruhloho-stolu-stan-konkurentsiyi-na-cilskohospodarskykh-rynkakh.html

[4] Власні розрахунки за даними http://sfs.gov.ua/diyalnist-/rezalt/293962.html

 

25 Жовтня 2018
Скільки українців поїхало за кордон і що державі з цим робити

Як підрахувати реальну кількість українців, які вирішили мігрувати? Чи є підстави вважати, що масштаб міграції досяг критичної межі для української економіки? Які кроки може зробити держава для того, щоб міграційні процеси у майбутньому не загрожували економічному зростанню?

Відповіді на ці питання експерти Центру економічної стратегії запропонували в аналітичній записці «CКІЛЬКИ УКРАЇНЦІВ ПОЇХАЛО ЗА КОРДОН І ЩО З ЦИМ РОБИТИ ДЕРЖАВІ».

Зараз Україна входить до першої десятки країн-донорів міжнародних мігрантів у світі. За різними оцінками кількість трудових мігрантів сягає 4 млн осіб. При цьому, одночасно за межами країни може знаходитися близько 2,6-2,7 млн осіб.

Чому 16% працездатного населення вирішує працювати за кордоном? Найбільш потужний чинник – економічний, українці шукають вищої оплати праці. Міграційний потік зараз носить маятниковий, короткостроковий характер: більшість трудових мігрантів заробляють гроші закордоном і воліють повернутися назад в Україну.

Безперечно, анексія Криму та розгортання військових дій на Донбасі також вплинули на міграцію українців. Ці обставини, поєднані зі спрощенням законодавства у країнах Східної Європи, змінили структуру міграційних потоків. Хоча Росія – все ще один із найпопулярніших міграційних напрямків, з 2014 року міграційний потік змінив напрямок з Росії до Польщі. Загалом, за 2014-2016 роки українці почали їздити у західному напрямку на 42% частіше, а кількість мігрантів, які офіційно виїжджали на заробітки, зросла втричі.

Щоб зробити висновки, як міграція впливає на Україну, автори дослідження пропонують розібратися у її позитивних та негативних наслідках. Найпомітнішим позитивним чинником зовнішньої трудової міграції українців є те, що більшість зароблених за кордоном коштів повертаються в Україну. Ці кошти підтримують курс національної валюти та фінансують споживання домогосподарств. До найбільш значущих негативних чинників автори записки віднесли дисбаланси на ринку праці, підвищені очікування працівників щодо розмірів заробітної плати, можливе поглиблення нерівності в доходах між домогосподарствами, неефективне використання державних коштів на соціальний захист.

Автори підсумовують: Україні потрібно розробити ефективну політику у сфері міграції, щоб мати можливість зробити наслідки більш керованими. Розробка політики повинна базуватись на достовірних статистичних даних. Отже, першочерговим завданням держави має бути удосконалення бази знань про міграційні потоки, що вимагає міжвідомчої та міжрегіональної координації зусиль.

Більш докладно про запропоновані заходи для напрацювання ефективної політики у сфері міграції читайте у записці. Стислі висновки дослідження доступні у презентації.

11 Квітня 2018
Критичне мислення проти популізму

transition_lg_mfa

Українське суспільство з року в рік очікує кардинальних змін в країні, які покращили б рівень життя. Проте реформи, що могли б цьому сприяти, населення часто не підтримує. Великою мірою це відбувається через те, що українці є вразливими до популізму.

Популісти працюють проти реформ та отримують підтримку. Вони використовують маніпуляції, стереотипи та когнітивні упередження для просування ідей, спрямованих на збереження статусу-кво або отримання вигоди малими групами за рахунок довготермінових інтересів всього суспільства.

Проект «Критичне мислення проти популізму», ініційований Центром економічної стратегії за підтримки Посольства Чеської Республіки в Україні.

В ході реалізації проекту ми сфокусувались на п’яти основних реформах, які уряд та міжнародні донори визначили пріоритетними для України: земельній, пенсійній, реформі освіти та системи охорони здоров’я, приватизації.

Було проведено опитування громадян України, щоб визначити, яких ризиків боїться пересічний громадянин, коли мова йде про реформи. Ми оцінили, чи є ці ризики стереотипами чи загрозами, з якими потрібно додатково працювати при корегуванні ходу реформ та їх публічного обговорення. Всі висновки ми зібрали у дослідженні «П’ять реформ уряду: як отримати суспільну підтримку».

Мета дослідження – сприяння реформам та боротьба з популізмом за допомогою ефективної комунікаційної кампанії на основі принципів критичного мислення.

Дослідження демонструє такі дані за кожною з реформ:

  • оцінку інформованості населення країни щодо суті реформ,
  • ступінь підтримки реформ громадянами,
  • підтримку окремих складових пропонованих урядом реформ,
  • оцінку імовірності ризиків реформ.

Опитування здійснила компанія GfK Ukraine методом телефонних інтерв’ю та фокус-груп.

Проведено 2070 інтерв’ю за ключовими реформами – пенсійною, освітньою, медичною, земельною та приватизаційною. З метою оптимізації тривалості опитування кожний респондент оцінював в середньому дві випадково вибрані реформи.  Крім того, в Києві, Харкові, Львові, Лубнах проведено 10 фокус-груп – по дві на кожну з реформ.  Опитування проходило в липні-вересні 2017 року.

Вибірка репрезентативна дорослому населенню України за статтю, віком, регіоном проживання та розміром населеного пункту (без урахування окупованих та непідконтрольних уряду територій). Максимальна теоретична похибка вибірки – 2,2%.

Похибка вибірки за реформами:

  • Оцінка пенсійної реформи: опитано 816 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка медичної реформи: опитано 837 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка реформи освіти: опитано 848 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка приватизаційної реформи: опитано 847 респондентів,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
  • Оцінка земельної реформи: опитано 833 респондента,  максимальна теоретична похибка підвибірки– 3,4%
7 Листопада 2017
X