262. Чи буде зв’язок під час блекаутів? Лілія Мальон

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви слухаєте і дивитеся подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я економіст ЦЕС.

Ангеліна Завадецька: З нами сьогодні Лілія Мальон, голова українського регулятора електронних комунікацій, радіочастот та поштових послуг. Для початку спробуємо розібратися, за що саме ви відповідаєте, але й поговоримо про те, чи готові ми до блекаутів у плані зв’язку, чи буде у нас зв’язок та інтернет. І що означатиме вільний роумінг з ЄС, до якого ми офіційно приєднаємося вже буквально у наступному році, чи будемо ми дзвонити у Францію за нашим звичним українським оператором? 

Але давайте для початку розберемося за що ви відповідаєте. Така дійсно складна назва органу: і електронні комунікації, і радіочастоти, і поштові послуги.

Лілія Мальон: Вітаю! Тут складно не погодитися. Назва, насправді, важка, довга, але для зручності можна називати нас за абревіатурою НКЕК або просто телекомрегулятор, і одразу стає очевидно, чим ми займаємося.

Як національний регуляторний орган, ми регулюємо три сфери, ви їх уже дуже правильно назвали. Електронні комунікації — в електронні комунікації ми відносимо мобільний зв’язок, фіксований голос (наша стандартна слухавка), фіксований інтернет і також доступ до інфраструктури, якщо це пов’язано з телекомом. Другою великою сферою є радіочастотний спектр. Це щось таке дуже невидиме, те, що ми регулюємо, тому що ніхто його не бачить, але, насправді, саме завдяки радіочастотному ресурсу у нас з’являються нові технології: 4G, 5G, в майбутньому 6G. Ми, власне, ліцензуємо його. Тобто ми продаємо частоти на аукціонах і встановлюємо умови, за якими будуть користуватися цими частотами. І третя сфера, яку ви назвали, це послуги поштового зв’язку. Тут ми слідкуємо за якістю поштових послуг, за їхньою доступністю і за тим, щоб вони надавалися населенню у вигляді універсальної послуги (я пізніше можу сказати, що це таке).

Але загалом, щоб було зрозуміло, телекомрегулятор – це дуже традиційний орган, скажімо, для Сполучених Штатів і для Європи. В Україні його ще складно сприймають, але це особливий державний орган. Ми не формуємо державну політику, ми її реалізуємо, але основна суть – бути арбітром і таким плеймейкером-арбітром, коли ти балансуєш інтереси держави, інтереси ринку і інтереси споживача. Чим краще ці інтереси збалансовані, тим ми маємо розвинутий ринок, впроваджену державну політику і захищеного споживача. Наша місія полягає в тому, щоб споживачі мали доступ до якісних послуг на всій території України. Якщо ми говоримо про роумінг, то це не тільки на території України, і, щоб люди були задоволені зв’язком, при цьому ринок розвивався, а держава отримувала правильний курс, який вона визначає для цих секторів. 

Ангеліна Завадецька: У мене виникли два питання. По-перше, радіочастоти – це не тільки з радіо пов’язано, правильно? Зараз буде список питань для третього класу. Це взагалі всі можливі частоти, за якими передається зв’язок, повідомлення якісь.

Лілія Мальон: Глобально, радіочастотний спектр класифікується для потреб загальних користувачів і для спеціальних користувачів – якщо ми говоримо про військових. Якщо про загальні користування, це для радіо, телебачення і зв’язку. Ми, як регулятор у нашій сфері компетенції, регулюємо саме ті частоти, які пов’язані з розвитком технологій для мобільного зв’язку.

Ангеліна Завадецька: Поштові послуги – це лише державна Укрпошта чи це всі можливі пошти, які ми знаємо, усі можливі послуги, і іноземні постачальники цих послуг? Кого саме ви регулюєте?

Лілія Мальон: Ми обмежуємося передусім національним виміром, тому поштові оператори, які здійснюють діяльність на території України. З ними ми взаємодіємо по-різному. Ви сказали про Укрпошту — вона є державним призначеним оператором. Що це означає? Це оператор, який уповноважений надавати так звані універсальні послуги, про які я говорила. Це послуги, гарантовані державою для населення за певними цінами, тобто тут відбувається цінове регулювання.

Інші поштові оператори взаємодіють з нами трохи інакше. Вони зобов’язані бути включені в наш реєстр, і ми маємо їх ідентифікувати як поштових операторів. Ми збираємо звітність, щоб розуміти, як розвивається ринок, які послуги превалюють, а які – ні. Так само, якщо є скарги споживачів на якість поштових послуг, ми захищаємо права споживачів, впливаючи на операторів і розглядаючи кожен кейс окремо. Тут різна взаємодія: якщо говоримо про Укрпошту, це державне регулювання; з усіма іншими – більш ринкове.

Максим Самойлюк: Давайте поговоримо про, мабуть, найбільш помітну сторону вашої діяльності – оператори мобільного зв’язку. Розкажіть, будь ласка, на практиці, як відбувається взаємодія між вами і, умовно кажучи, трьома найбільшими операторами. Їх, зрозуміло, більше, але все одно. Ви сказали, що не формуєте державних політик. Водночас оператори собі якось працюють, встановлюють тарифи. А яка тут ваша роль? Ви як наглядач стоїте з палкою і кажете їм…

Ангеліна Завадецька: Тут ціни не підвищуйте!

Максим Самойлюк: Так, чи от у чому полягає ваша роль у взаємодії з мобільними операторами?

Лілія Мальон: Дивіться. Тут, насправді, треба розділяти економічне регулювання і взаємодію, тому що тут будуть два виміри. Якщо говорити конкретно про мобільних операторів, ми з ними взаємодіємо десь трішки більше, ніж з іншими суб’єктами на ринку, а десь так само.

Для більшості присутніх на ринку операторів, чи то мобільних, чи то інших послуг, ми взаємодіємо за наступним алгоритмом: він, фактично, починається з моменту, коли оператор починає здійснювати діяльність. Для того щоб він здійснював діяльність, він має пройти процедуру авторизації. Тобто повідомити нам: ми оператор, ми хочемо здійснювати цю діяльність. Ми його включаємо в реєстр, і фактично протяжність наших відносин, взаємодії, буде завершуватися, коли він завершить свою діяльність. Але там такий часовий континіум, ми будемо по-різному взаємодіяти. Перше, це, я вже сказала, ми включаємо його в реєстр.

Друге, ми збираємо регуляторну звітність. Вона може бути достатньо важкою, складною, детальною, але все це дає нам розуміння, наскільки працює регулювання, де воно потрібне, де не потрібне, які є тенденції на ринку, які його фінансові показники. Тобто це такий тест, який дає нам зрозуміти, куди ринок рухається і розвивається. Ми так само тісно взаємодіємо з ними, коли захищаємо права споживачів. Тобто коли є скарги від споживачів, ми безпосередньо взаємодіємо з операторами, щоб задовольнити права споживачів. 

Якщо говоримо дуже конкретно про мобільних операторів, то особливий елемент їхньої взаємодії, це, як я вже сказала, коли ми видаємо частоти під конкретні технології, проводимо аукціон, визначаємо ліцензійні умови і перевіряємо їхнє виконання. Але з рештою суб’єктів ми як регулятор маємо відповідати певним критеріям: незалежності, гласності, прозорості, відкритості і недискримінації в нормах, які приймаємо. Тому будь-який регуляторний акт, будь-яка політика, яку ми приймаємо для ринку, має гласність процесу. Будь-який акт, який ми публікуємо, перед тим як схвалити, проходить громадське обговорення. Абсолютно всі оператори, громадськість, будь-хто зацікавлений може висловити свою думку, яку ми обов’язково враховуємо.

Перед тим як приймати акти або впроваджувати амбітні проєкти, ми постійно створюємо платформи, робочі групи, де напрацьовуємо рішення, тестуємо їх, щоб зрозуміти, наскільки ринок їх сприймає і які можуть бути «підводні камені». Ми також маємо контрольну функцію: перевіряємо, чи суб’єкти дотримуються законодавства, чи не зловживають своїм становищем або цінами. Тобто ми здійснюємо заходи державного нагляду. І тут це безпосередня взаємодія, тому що ми як перевіряючий орган приходимо на перевірку. Насправді, ми взаємодіємо на всіх рівнях, забезпечуємо повну відкритість, і суб’єкти господарювання, оператори, мають доступ до нас.

Ангеліна Завадецька: Десь раз на рік мій оператор Київстар надсилає повідомлення про те, що пора переходити на новий тариф, що підвищується ціна, і ось акційна, будь ласка, переходь. Потім у мене починає гірше працювати інтернет і зв’язок, я ще починаю трішки матюкатися в трубку, просто біля телефону, і він починає працювати краще хвилин 10. Можливо, то в мене ефект плацебо в голові. У будь-якому разі, ціни зростають і на мобільні послуги, і на інтернет. Чи регулюєте ви ці ціни?

Ми розуміємо, що у кожного оператора різні ціни і, я так розумію, є акційні послуги для певних абонентів, є така система контрактів. Як взагалі встановлюється межова ціна, яку зараз дозволено ставити, що це межа, більше не можна, як у Київстар, або у Vodafone?

Максим Самойлюк: І чи є взагалі таке?

Ангеліна Завадецька: Так, і чи воно так працює?

Лілія Мальон: Ні, не працює. Тому що ми не маємо жодного стосунку до формування або встановлення ціни для кінцевого користувача — для вас, Ангеліно, у випадку, який ви описали. 

Я поясню питання роздробу. Чому ми не регулюємо ціни для кінцевих користувачів, так званих роздрібних цін? Тому що ринок мобільного зв’язку та ринок фіксованого інтернету в Україні розвинений і конкурентний, а ринок фіксованого зв’язку взагалі висококонкурентний, бо в нас декілька тисяч суб’єктів господарювання, провайдерів, які надають цю послугу. Коли досягається конкуренція на ринку, цінове регулювання не має сенсу. Є дуже поодинокі випадки, коли регулятор може втрутитися, але в Україні їх жодного разу не було, і це дуже поодинокий прецедент у світі або в Європі. Тому такого типу регулювання ми не здійснюємо, і повірте, це добре, бо конкуренція сама себе регулює.

Що ми регулюємо, це оптовий рівень – взаємовідносини між операторами. Тут є два рівні. Перший – встановлюємо граничні ціни, вище яких не можна піднятися. Наприклад, для такого складного терміну, як «ставка термінації завершення зв’язку». На практиці, коли ви з телефону, абонент Київстару, дзвоните абоненту іншого оператора – Vodafone чи Lifecell– щоб людина підняла слухавку, оператори платять одне одному гроші. Ось цю ціну ми регулюємо. Ми більше сфокусовані на оптовому регулюванні, бо коли оптове регулювання працює добре, роздріб теж працюватиме добре. Чим нижча оптова ціна, тим теоретично нижча роздрібна ціна. Для роздрібної ціни слід враховувати супутні витрати операторів для розвитку мереж, наприклад, під час блекаутів. Є багато факторів, які впливають на кінцеву ціну для споживача, але опт ми регулюємо.

Ми також регулюємо доступ до інфраструктури, щоб мережі розвивалися, використовували чужу інфраструктуру власника. Деякі речі ми регулюємо, щоб це не підвищувало ціну. Але наша мета не бути наглядачем і втручатися у роздріб. Ми прагнемо балансувати інтереси та забезпечити правильне конкурентне поле для кінцевого користувача, це ефективніше. У професійній лексиці це називається ексантерегулювання – ще один складний термін, але його суть проста: коли ви правильно відрегулюєте заздалегідь, потенційні негативні наслідки стають неможливими.

Максим Самойлюк: Чудовий підхід. Ви згадали, що на ціну послуг операторів впливають всі витрати, які вони несуть, і останні декілька років, очевидно, додались витрати на підготовку до блекаутів. Внаслідок російських атак на енергоінфраструктуру страждають усі, в тому числі зв’язок, і потрібно залишатися на зв’язку. Для цього оператори встановлюють різне обладнання, яке мають закуповувати, і далі ми або маємо зв’язок під час блекаутів, або не маємо. На ваш погляд як регулятора, якою зараз є ситуація з цим? Чи ми готові до зимового сезону, до потенційних блекаутів з точки зору зв’язку?

Лілія Мальон: Вочевидь, ми значно більше готові, ніж були, наприклад, у 2022 році, і до потенційних блекаутів ми вже частково почали стикатися — минула п’ятниця — Київ, весь минулий тиждень — інші регіони, і цей тиждень теж. Тому фактично ми вже перебуваємо в часткових блекаутах цього сезону.

Абсолютно правда: з перших днів масштабного вторгнення ворог атакував телекомінфраструктуру. І це було, вочевидь, чому? Тому що, коли люди не на зв’язку, дуже легко поширювати паніку і дезінформацію. Взагалі, мені здається, що у 2022 році ми трошки переосмислили зв’язок. Він для нас став настільки невід’ємною частиною життєдіяльності, що коли з ним почалися перебої, для нас це стало…

Ангеліна Завадецька: Це депресія.

Лілія Мальон: Як це? Ми хочемо знати, що відбувається. І, власне, я вам більше того скажу: навіть для деяких моїх європейських колег було певним відкриттям, що ой, точно, а мобільний зв’язок чи фіксований зв’язок залежить від електроенергетики. Ми вже перестали сепарувати деякі речі, бо сприймаємо їх цілісно.

Повертаючись до вашого питання — до блекаутів і забезпеченості стійкості та стабільності мереж — ми почали готуватися з 2022 року. Оператори отримали вимоги щодо забезпеченості: це акумулятори, генератори. І варто сказати, що готуються мережі не лише операторів мобільного зв’язку, а й операторів фіксованого інтернету і не тільки інтернету. Тобто всі готуються до блекаутів, як і будь-який маленький бізнес: коли вимикають світло, кожна кав’ярня має генератор. Тому тут не можна сепарувати.

З 2023 року ми, як регулятор, почали перевіряти готовність операторів: перевіряємо генератори, запаси пального, акумулятори, мобільні бригади, наявність людей. Бо найпростіше закупити техніку, обладнання, пальне чи генератори, але завжди впираємося у людей, бо люди — це найбільша цінність, і хтось має все це обслуговувати. А з пересуваннями по країні є свої складнощі, тому зараз ми набагато більш підготовлені. Ми бачимо, що оператори дійсно вкладають багато у забезпечення роботи мереж під час відключень. Ще раз підкреслюю: всі оператори, не лише мобільні.

Але потрібно розуміти, що без електроенергії є обмеження: базові станції не можуть працювати довго. Банально сідає акумулятор, який треба перезарядити, закінчується пальне у дизельгенераторі, його треба вимкнути, охолодити, заправити. Або сталася аварія — треба підвезти генератор. Тому не можна трактувати це як панацею, що це надовго, це в певному часовому континіумі. 

Фіксований зв’язок буде стабільніший, бо вдома Wi-Fi роутер можна підключити до павербанку або іншого альтернативного джерела живлення. Можна зателефонувати оператору і дізнатися, чи забезпечений він генератором. Зараз оператори масово переходять на технологію PON, яка дозволяє тримати мережу до 72 годин. Є комбінація заходів і ще чудовий інструмент — національний роумінг. Коли мережа вашого оператора не витримує і падає, можна переключитися автоматично або вручну на мережу іншого оператора. У блекаути ми бачимо статистику, що це може охоплювати мільйон користувачів на день. Це реально працюючий інструмент.

Але я хочу закликати наших глядачів дуже ощадливо і відповідально користуватися мобільним та фіксованим зв’язком під час блекаутів. Ми маємро розуміти, що чим важчий контент ми використовуємо, завантажуємо, це сильно навантажує мережі, знижує якість, і швидко розряджаються акумулятори або дизельгенератори. Тому завантажуйте полегшені апки, не переглядайте зайвий контент, пам’ятайте, що під час блекаутів зв’язок виконує екстрену функцію: бути на зв’язку, мати можливість дзвонити в екстрені служби та отримувати інформацію, а не дивитися стріми на YouTube.

Ангеліна Завадецька: Їду в потязі в Україні. Десь за великим містом, за обласним центром, переривається зв’язок, так само і вздовж магістралі. Уже в Польщі, на заході, зв’язок значно кращий, здебільшого гарний мобільний інтернет. До речі, наш український мобільний інтернет добре працює в роумінгу. Чи можливо зробити повсюдний зв’язок? Щоб навіть у найменшому селі, в горах чи на сході, був зв’язок.

Максим Самойлюк: Або навіть не лише в селах і горах, а вздовж головних автомагістралей і залізничних колій.

Лілія Мальон: Абсолютно так, якщо коротко. Зараз держава має стратегію розвитку електронних комунікацій до 2030 року. У нас є чіткі KPI, які мають виконати як регулятор, так і міністерство та всі дотичні органи, щоб був повсюдний, якісний і доступний зв’язок. Це мета держави, бо ми будуємо цифрову державу, і всі цифрові сервіси будуються на наявності інфраструктури. Зараз будемо говорити про не дуже приємні речі в контексті показовості, але я хочу сказати, що телеком-інфраструктура України зараз щонайменше найстійкіша і найсталіша в Європі. Навіть якщо досвід користувача трішки інший, є чим гордитися і багато досвіду, щоб бути рольово. моделлю. Кожен, хто зараз в Україні працює у сфері зв’язку, чи то у бізнесі, чи у державі, роблять величезну справу, щоб українці були на зв’язку.

Щодо автомобільних, залізничних шляхів і їхнього покриття: держава ставить мету до 2030 року покрити 95% автошляхів швидкістю не менше 25 Мбіт/с і 70% залізних доріг — не менше 2 Мбіт/с. З залізницею історія достатньо складна: ми маємо маленький пілотний проєкт, тестуємо рішення на невеликих ділянках, але не на популярному напрямку. Про результати говорити ще рано, просто треба зрозуміти, що зараз поєднати нову телеком-інфраструктуру, якої фактично ще не існує, з існуючою інфраструктурою Укрзалізниці, і, щоб вони гармонізували — достатньо складний процес, процес точно не одного року, і дуже дороговартісний проєкт. Ми маємо розуміти, що це більше не про бізнес, а про споживача. У нас є певні напрацювання, певні пілоти, подивимося, як складеться, не хочу швидко забігати наперед. Але вже зараз, щонайменше у Інтерсіті на відрізку Київ-Львів працює зв’язок через Starlink, пасажири можуть користуватися безкоштовно. Воно має обмеження 2 ГБ, але тим не менше, вже використовуються такі рішення.

По автошляхах максимально працюємо над покриттям. Зокрема, у 2023–2024 роках, попри війну, мали проєкт «14 доріг». Ми обрали 14 важливих транспортних артерій з точки зору вантажоперевезення, пасажиропотока в умовах воєнного стану і працювали з операторами та міністерством, щоб покращити там якість зв’язку і встановили 470 базових станцій — на цих відрізках ви побачите, що якість значно покращилася.

Але що варто зауважити: мобільний зв’язок обмежений законами фізики. Якщо відповідати на питання, чи можливо зробити зв’язок сталим на всьому відрізку, то відповідь ні, тому що це дуже залежить від швидкості руху, автотранспорт це чи потяг, який рельєф, погода. Радіохвиля має властивість перериватися, тому він завжди однаковим не буде, але як споживач ви можете сильно або несильно відчувати ці коливання. Зараз, до речі, за ліцензійними умовами оператори зобов’язані покрити всі міжнародні автошляхи 4G до квітня, національні дороги — до кінця 2026 року. Якість буде покращуватися, але вона різниться: вимірювана мережею і сприйнята користувачем. У користувачів завищені очікування.

Ангеліна Завадецька: Розбалувані.

Лілія Мальон: Ні-ні, у них виправдано завищені очікування, просто для досягнення їх потрібен час: оператори розбудовують мережі, збільшують ємність, а держава піднімає стандарти якості, до яких мають оператори дійти, щоб користувач був цим задоволений.

Максим Самойлюк: Ви сказали, що в Україні є мета до 2030 року вийти на певні показники. А хто за це буде платити? Це державні інвестиції, чи це приватні інвестиції операторів зв’язку?

Лілія Мальон: В основному це приватні інвестиції, але безумовно ми говоримо і про державно-приватне партнерство, про якісь пілотні проєкти, де можемо отримувати фінансування від донорів, від Європейського Союзу, особливо якщо йдеться про залізницю — український потяг, який перетинає кордон і їде в Польщу. Це так зване транскордонне співробітництво: можуть бути європейські програми, які покриватимуть саме транскордонне співробітництво та так звані транспортні зв’язкові коридори. Тобто це різні формати. Держава загалом поставила собі ціль по показниках, а тепер застосовуються різні типи інструментів, щоб досягти цієї цілі.

Ангеліна Завадецька: З 1 січня 2026 року Україна офіційно приєднується до єдиної роумінгової зони ЄС. Україна стала першою країною за межами ЄС, яка це зробила. Що це означатиме для нас? Чи підвищуються, наприклад, тарифи на зв’язок через це?

Лілія Мальон: Я вдячна Ангеліно, що ви підкреслили, що Україна — перша, яка це зробила. Це прецедент для України і, напевно, ще важливіше — для Європейського Союзу. Вперше ЄС поширив свою внутрішню політику на державу, яка не є членом ЄС або Європейської економічної зони. Це навіть трохи більше стосується споживачів, тому що саме в сегменті ринку роумінгу ми вже є членом ЄС.

Тобто більше немає українського ринку роумінгу та європейського ринку роумінгу — тепер це єдиний ринок. Ми повністю живемо за європейськими правилами, і наші українські абоненти, які їдуть у 27 держав ЄС, користуються зв’язком так само, якби вони залишалися в Києві, Львові чи Харкові, або будь-якому іншому місті. Те саме стосується і європейських абонентів, які приїжджають в Україну. Для нас це єдина географічна зона та єдина зона з однаковими правилами.

Роумінг як вдома: умовно кажучи, більше немає роумінгу. Послуга вже автоматично включена у ваш щомісячний тарифний пакет, і не треба при перетині кордону перевіряти, скільки це коштуватиме, скільки коштуватимуть смс, голосові дзвінки чи передача даних, на скільки днів і за яку плату. Ми можемо вільно їхати в Європу, як і останні три роки, до речі, завдяки пільговому роумінгу з ЄС. Для споживачів це максимальний комфорт і економія. 

Що стосується операторів, є певні обмеження, з якими можуть стикатися абоненти. У нас дуже гарні комерційні пропозиції для споживачів в Україні, але, наприклад, безлімітний пакет в Україні в роумінгу повністю безлімітним не буде, бо оператори несуть різного роду витрати. Якщо в Україні у вас безлімітний інтернет, перебуваючи в роумінгу, ваш оператор, якщо бачить, що це збиткова історія, може трішки зменшити ліміт — контрольовано. За цим будемо ми спостерігати і моніторити, бо є формула, за якою оператор обрахує: з вашого безлімітного пакета в роумінгу ви можете отримати, наприклад, 20 ГБ або 10 ГБ. Але це стосуватиметься тільки безлімітних пакетів. Якщо у вашому тарифі 100 хвилин на місяць, 100 смс і 20 ГБ даних, ви отримуєте все це в роумінгу. Але ще є делікатний момент: у вас немає 100 хвилин в Україні і в роумінгу. Ваші 100 хвилин покривають і Україну, і 27 країн Європейського союзу. Тобто, якщо спожили 20 хвилин в Україні, поїхали до Німеччини і там ще спожили 20 хвилин, то залишилося 60 хвилин. Тобто це один пакет.

Так само оператори матимуть механізми захисту, щоб абоненти не зловживали послугою і не було нелегального перепродажу. Це історія про короткострокові поїздки: подорожі, відрядження, відпочинок, а не про постійне перебування в роумінгу.

Ангеліна Завадецька: Чи зможуть європейці користуватися послугами наших операторів?

Лілія Мальон: Приїжджаючи в Україну?

Ангеліна Завадецька: Будучи десь у Франції. Чи це теж історія, що на довгострокову перспективу не працює?

Лілія Мальон: Ні, на довгострокову перспективу не працює. Довгострокове перебування тут потрібно категоризувати. Абоненти українського оператора в роумінгу підключаються до мереж іншого оператора, але залишаються абонентами свого рідного українського оператора. Відповідно, тарифний план та всі обмеження або щедрі пропозиції діють для них від їхнього домашнього оператора.

Якщо німецький громадянин є абонентом українського оператора і ви запитуєте, чи може він користуватися карткою українського оператора за кордоном, то оператор, коли побачить, що він не зовсім його, скажімо так, рідний абонент, то він може через 4 місяці попросити його підтвердити, який він має зв’язок з Україною. Розумієте? І це є захистом від перепродажу. Тому що тоді може бути зловживання. Але роумінг — це чудова історія про те, що український бізнес стає не просто українським бізнесом, він стає європейським бізнесом. І це не стільки історія про європейські правила тут, як і про нашу присутність там. Це те, де ми можемо формувати конкуренцію в Європі, де ми можемо бути трендсеттерами, і де Європа з часом може підтягуватися під нас, а не навпаки.

Максим Самойлюк: Ми згадали в цій розмові про національний роумінг, коли тимчасово можна підключатися до зв’язку іншого оператора за потреби, але є більш постійний вид перенесення взаємин з оператором — це перенесення номера до іншого оператора. Це послуга, яка з’явилася не так давно, якщо дивитися на рамки історії мобільного зв’язку в Україні. Ви як регулятор, як ви бачите, чи є ця опція популярною, і в чому її користь для ринку, як для споживачів, так і для операторів? Чи є для операторів користь, чи це радше саме для користувачів зв’язку?

Лілія Мальон: Послуга, очевидно, популярна. Чому ми вважаємо, що вона популярна? Тому що, як ви правильно сказали, вона відносно нова. Ми її запровадили в травні 2019 року. Якщо дивитися на показники, то, наприклад, у травні 2019 за півроку, з травня до січня, кількість перенесених номерів була трішки більше ніж 38 тисяч. Зараз, у 2025 році, за перше півріччя практично 400 тисяч номерів перенесено. Тобто ми бачимо, що кількість постійно зростає. Зростає кількість — очевидно, це вигідно і зручно для абонентів.

В першу чергу, що вона дає, я би сказала, державі. Це послуга для держави, для нас, як регулятора, — інструмент захищати права споживача і реалізовувати його право на вільний вибір та на якісні і доступні послуги. Як було раніше для споживача: якщо ти був абонентом мобільного оператора, тобі могли не подобатися умови. Можливо, як Ангеліна, скаржився на якісь проблеми зі зв’язком Київстару або на покриття в певному віддаленому населеному пункті Дніпропетровської області. Ти вирішував: умови мені не подобаються, але я вже 15 років маю цей номер. І якщо хотів би перейти, потрібно було всіх повідомити, тому «Хай буде, як буде».

Зараз ми цей елемент повністю нівелюємо. Абонент не зобов’язаний залишатися з постачальником послуг, яким він незадоволений — ні ціновою пропозицією, ні якістю, ні покриттям. Тому абонент може вільно обирати іншого оператора, переходити, якщо там кращі умови, зберігаючи свій номер. Наприклад, обслуговувався в іншого оператора півроку, щось йому знову не сподобалося — перейшов до ще одного, або повернувся до свого. Ми бачимо певні циклічні моменти, коли абоненти проходять усе коло і можуть повертатися до свого оператора. Тому це про свободу і право вибору для абонента. 

Для операторів це також дуже важливий і хороший інструмент. Чому? Тому що це стимулює операторів розвиватися: покращувати покриття, надавати кращу якість та пропозиції, і це знову ж таки про конкуренцію. Оператори починають конкурувати за абонента. Чим більше абонентів — тим більший дохід. І тому включається природна боротьба за кінцевого користувача. Це стимулює розвиток.

Це дуже хороша послуга з багатьох боків. Але коли вона втратить свою популярність, це також буде маркером задоволеності споживачів. Ми не виключаємо можливості, що після досягнення піку кількість переходів почне зменшуватися. Чому? Тому що у всіх гарне покриття, у всіх гарна якість, у всіх нормальні цінові пропозиції, і немає сенсу змінювати оператора. Але можливо, креативність операторів буде розвиватися — вони будуть пропонувати щось нове, і ця послуга залишатиметься дуже популярною багато років.

Ангеліна Завадецька: Сім-карти за паспортами на часі чи ні? Чи є якийсь відсоток, скільки насправді номерів ми не знаємо, на кого вони зареєстровані. В однієї людини може бути декілька номерів, і ми розуміємо, що це так само може використовуватися як дропи в гемблінгу, в будь-яких чорних схемах, у шахрайстві. Чи на часі видавати номер телефону за паспортом і завжди знати, розуміти, чий це номер?

Лілія Мальон: Я думаю, що ця тема залежно від того, кого ви спитаєте, матиме дуже різні відповіді. Тому що я спостерігаю навіть особисто серед споживачів: вона трішки демонізована. Демонізована в сенсі, що хтось буде володіти моїми паспортними даними, і це якийсь контроль. Насправді, як ви дуже правильно зазначили, в першу чергу історія сім-карти за паспортом — це про боротьбу з шахрайством, про якісь злочинні дії. Це питання національної безпеки в багатьох аспектах. Тому це лише один аспект. Зараз ми посеред повномасштабного вторгнення, вже четвертий рік, тому я впевнена: дуже багато хто приведе аргументи, що це могло б зіграти дуже правильну і своєчасну роль, якби всі номери були ідентифіковані.

Але відповісти на питання, скільки відсотків ідентифікованих, а скільки — ні, достатньо складно. Дуже великий відсоток вже зараз є ідентифікованим, навіть якщо люди можливо цього не усвідомлюють. Зараз ідентифікація це опція, а не обов’язок. Це право і вільний вибір абсолютно кожного користувача. Але що це означає? Бути зареєстрованим означає бути захищеним користувачем. Чому? Тому що, повертаючись до питання шахрайства, коли ваш номер закріплений за вами, ви стаєте менш привабливим для шахраїв і отримуєте більше інструментів для захисту себе.

Повертаючись до послуги перенесення номера: щоб скористатися нею, ви маєте бути ідентифікованим абонентом. Наступний елемент: коли ви звертаєтеся до нас на свого постачальника щодо незадоволеності послуг чи будь-яких інших стосунків, коли виникають суперечки, і ми вирішуємо їх між постачальником і споживачем, ми набагато ефективніше та результативніше їх вирішимо, якщо ви — ідентифікований абонент. З неідентифікованими абонентами ми не маємо інструментів перевірити, чи дійсно ваш номер, чи дійсно ви скаржитеся. Тому це про захист абонентів.

Багато послуг прив’язані до того, щоб бути ідентифікованим. Зараз це справа кожного — бути ідентифікованим чи ні. Але, повторюю, ідентифікований абонент — це більш захищений абонент.

Максим Самойлюк: В Україні з 1 січня 2026 року починається єдина роумінгова зона з ЄС. А от у Данії, наприклад, з 1 січня 2026 року державна пошта, датська компанія PostNord, припиняє доставку листів та поштівок по країні, припиняючи свою багатовікову історію доставки листів.

Чи загрожує таке Україні? Чи ведуться взагалі подібні розмови, що, мовляв, у нас повна цифровізація, пора припиняти доставку листів?

Лілія Мальон: На сьогодні — ні. Тут треба розуміти данський кейс. Дійсно, Данія — дуже цифрова держава. Але існування чи зникнення тих чи інших послуг передусім формує запит споживача. Допоки він є — послуги існують. В Данії, правда, вони анонсують, що 31 грудня буде доставлений останній лист. З 1 січня історія закінчиться.

Але тут треба дивитися на показники данської пошти: у них дійсно за 25 років, починаючи з 2000 року, кількість листів впала на 90%. І зараз вони доставляють один лист на місяць. Вони проаналізували і зрозуміли, що споживачів цієї послуги залишився мізерний відсоток, тому в цьому немає сенсу. В Україні зараз цей сценарій, я не знаю, загрожує чи ні, але в Україні досі є споживачі для цієї послуги — для відправки та отримання листів. Зокрема, якщо опиратися на дані Укрпошти, у їхній структурі доходу листи досі займають 15%, а минулого року вони відправили 85 мільйонів листів. Це дуже високий показник. Більше того, пересилання простих листів — це частина так званої універсальної послуги, тобто послуги, яку держава гарантує кожному громадянину за фіксованими тарифами. І ми, до речі, якраз у цьому контексті встановлюємо фіксовані тарифи.

Допоки ця послуга є частиною універсальної та регульованою, вона в Україні буде. Якщо на неї різко зменшиться попит, тоді ми будемо розглядати, чи нам притаманний кейс Данії. Але це не перспектива цього чи наступного року. В Україні досі є люди, які користуються цією послугою, і державні органи також користуються відправкою листів. Тому ця послуга досі популярна.

Максим Самойлюк: Залишається ще трохи часу поговорити про внутрішню кухню національної комісії. Коли ми готувалися до подкасту, я побачив таке повідомлення — здається, це навіть з вашого інтерв’ю — що у відділі зі зверненнями громадян працює лише 7 спеціалістів із 220 штатних посад. Але, незважаючи на це, комісія встигає обробляти звернення і працює. А от питання: як вам вдається працювати ефективно і що регулятор міг би робити ще, якби не нестача людського капіталу?

Лілія Мальон: Ви знаєте, людський капітал — це дуже проблемна історія. Я думаю, зараз для держави і для державних органів, у тому числі, тому що це найцінніший капітал, який держава може мати — це люди і організація. Все, що ми робимо, ми робимо, спираючись на людей, навіть коли говоримо про генератори чи приймання якихось регуляцій. Це все люди. Люди — це найцінніший ресурс. У нас 220 — це по штату, не по факту.

По факту у нас менше людей: у нас є люди, які служать у війську, є люди, які тимчасово перебувають у декреті, наприклад. Тому це навіть не 220 людей. У відділі зі зверненнями громадян дійсно працює 7 людей, і в середньому за рік вони опрацьовують 6 тисяч звернень. Правда, треба сказати, що зараз статистика трохи покращується, зменшується кількість звернень. Але вже за 9 місяців цього року ми отримали майже 4 тисячі. Подивимося, чи за наступні 3 місяці ми доб’ємо до 6 тисяч чи ні. Але це величезні, колосальні об’єми, які вони опрацьовують.

Відповідаючи на питання, як нам це вдається? Я думаю, що це в першу чергу про відповідальність, про дуже велику відданість кожного нашого працівника і про розуміння, яку важливу роль вони виконують. Навіть якщо нам дуже складно пояснити, чим займається регулятор — повірте, це іноді дуже складно.

Ангеліна Завадецька: Ми сьогодні спробували.

Лілія Мальон: Ми сьогодні спробували, але це челендж для кожного працівника пояснити своїм рідним і друзям, де ж ти працюєш. Іноді terra incognita, і в кожного буде своя версія.

Але працівники усвідомлюють, наскільки критичну роль, особливо в умовах війни, вони виконують. Зв’язок для кожної людини зараз просто дорівнює виживанню, і це must have. Ми вже не відділяємо, що можемо жити без зв’язку. Тому це про дуже велику людську працю, відданість і про те, що люди готові максимально викладатися. Чи нам легко? Очевидно, ні. Чи люди перевантажені? Очевидно, так. Чи здається, що щось не виконуємо? Абсолютно ні. І думаю, що ми нічим не відрізняємося від будь-якого українця, який демонструє унікальну стійкість і резильєнтність в умовах, в яких ми живемо. Але, дійсно, це питання актуальне. Нам би хотілося підвищувати свій кадровий капітал, але в поточних умовах це дуже складно. Тому ми маємо дивитися трохи на інші елементи. 

Другим критичним елементом є фінанси. Коли в тебе є фінансовий ресурс, якісь речі ти все-таки можеш перекривати. З цим теж біда, як у всіх. Тому ми максимально оптимізовуємо, автоматизовуємо процеси. Ми намагаємося шукати цифрові інструменти, які допоможуть швидше і якісніше опрацьовувати дуже багато задач. Ми зараз говоримо про всю організацію, не тільки про тих, хто працює зі зверненнями споживачів. Ми зараз працюємо, можливо, нам вдасться впровадити штучний інтелект на окремих напрямках. Зараз ми розбудовуємо величезний софт, який називаємо електронно-регуляторною платформою — що теж багато про що говорить. Це про те, де всі наші автоматизовані процеси, реєстри, комунікація з операторами та зі споживачем будуть в одному місці, максимально спрощені. Тут ми дуже багато робимо на креативність і дуже багато ставимо ставку на цифрові інструменти.

Але я вважаю, що наш успіх як організації чи країни — у дуже швидкій адаптивності, гнучкості, креативності та інноваційності. Але люди — це must have. Для мене бути людиноцентричним — це про велику силу і свідомість. Зрештою, ми робимо свою роботу для людей, вона про людей, і ми робимо її з людьми. Тому це про це.

Ангеліна Завадецька: Ліліє, дякуємо, що прийшли до нас сьогодні! Дякуємо, що дивилися і слухали. Нагадаю, що це був подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. 

Разом зі мною був мій співведучий Максим Самойлюк та наша чудова гостя Лілія Мальон — голова українського регулятора електронних комунікацій. Сподіваємося, що ми сьогодні трохи прояснили, чим саме пані Лілія з колегами займається. Пишіть, як вам, коментуйте, підписуйтесь, ставте вподобайки і до наступних зустрічей.

Лілія Мальон: Дуже дякую, що запросили, і дякую абсолютно кожному, хто тримає зв’язок у цій країні. Будемо на зв’язку!