110. Гліб Вишлінський: “Бюджет перемоги”. Які є варіанти розвитку подій наступного року?

Юрій: Це подкаст «Що з економікою». Ми говоримо на економічні теми простими словами, але цікаво і по можливості занурюючись у саму суть питань.

Сьогодні з вами Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії. Сьогодні ми будемо говорити з виконавчим директором Центру економічної стратегії про проєкт держбюджету на 2023 рік.

21 вересня міністр фінансів Сергій Марченко на засіданні ВР представив проєкт держбюджету. І у нас велика невизначеність. У нього була важка задача – підготувати зі своїми колегами, органами влади бюджет в час, коли прогнозувати щось дуже важко, не так, як в мирні роки. Це бюджет невизначеності, бюджет воюючої країни, як назвав його С.Марченко.

Зрозуміло, що багато чого буде мінятися. Але параметри бюджету, котрі ми зараз бачимо, і макропрогнозу Мінекономіки на які спиралися ті, хто верстали цей бюджет, вони можуть для нас багато всього цікавого розповісти.

Про це хочу поговорити сьогодні з Глібом Вишлінським, який вже уважно подивився на цей бюджет як і багато економістів, яким цікаво, що ж буде далі.

Глібе, привіт. Скажи, що в першу чергу тобі кинулося в очі, чим цей бюджет особливий.

Гліб: Привіт, Юро. У нас сьогодні внутрішньо-ЦЕСівський ефір на радіо і подкаст «Що з економікою?».

Ми кожного року з 2015 року, коли ЦЕС з’явився, аналізуємо проєкт бюджету. І разом з колегами, з моєю заступницею Марією Репко, цього року ми ще підключили Віктора Мазурчака, який є радником Голови Рахункової Палати, для того щоб детальніше подивитися на бюджет.

Але цього року виглядає так, що більш важливим є не сам бюджет, а макроекономічний прогноз. Тому що зазвичай макропрогноз був змінною в процесі бюджетного планування.

Тому що головною ціллю було для політиків розподілити бюджетні витрати, щоб це відповідало їхньому політичному баченню, потребам просування своєї політичної сили чи, як робиться в більшості демократій, підкупу виборців своїх мажоритарних округів або в найгіршому випадку – фінансування якихось корупційних схем, відкатів тощо.

Так само процес формування дохідної частини найменшою мірою був пов’язаний з різноманітними лобістськими спробами, тому що зазвичай… і Юра, як наш головний експерт з податкової політики, це добре пам’ятаєш, що у нас кожного разу, крім цього року, неймовірну кількість років (я не можу згадати, коли такого не було) з бюджетом подавався так званий ресурсний законопроект.

Це була довга пачка змін до Податкового Кодексу, з якої нормальна людина мало що могла аналітично зробити, тому що цей законопроект виглядав, як набір неймовірної кількості змін до пункту такого то податкового кодексу України, а іноді ще інших законів.

Юрій: Так, це класично – доповнити 3-ій абзац 2-го пункту 5-го пункту статті такої-то словами «10» і замінити число 15 числом 5. Це класика, викликана тим, що бюджет це завжди перерозподіл і всі, хто мали і мають політичну вагу і вплив на процеси, хочуть, щоб перерозподіляли від інших учасників економіки до них.

Гліб: І те, що ти навів як приклад з голови, насправді, може означати, що 15 замінити числом 5, означає збирання 15 млрд. грн.. податків з якогось ринку на 5 млрд. грн.. податків з якогось ринку.

Або часто бувало, що фактично використовувалися якісь способи боротьби з конкурентами на ринку, зокрема, на тютюновому ринку це дуже любили робити, коли різні гравці активніше працювали в різних сегментах і витісняли один одного з ринку тютюнопаління в Україні.

І цього року все по-іншому, тому що ресурсного законопроєкту немає, не зважаючи на численні обговорення, зокрема, і в цих ефірах і в цьому подкасті різноманітних потенційних податкових змін.

Мінфін вийшло свідомо з проєктом бюджету на чинній податковій базі. Не пропонується разом з ним жодної зміни. Єдина зміна, яка відбувається і вона вже прийнята, це зміна акцизу на пальне. І вона не прив’язана до бюджету, але закладена відповідно в проект бюджету.

І тоді коли ми бачимо, що є бюджет… по суті, один такий закон, по суті змін в податках немає, то основні питання, які виникають, це те, як формувалися доходи і як формувалися видатки, і як прораховувався дефіцит.

У нас журналісти, які щороку нам дзвонять і питають нашої думки щодо проекту бюджету, вони… це навіть видно по тому, як це подається в медіа, більшою мірою зосереджені на цифрах. І так про них говорять, ніби ці цифри для людей щось означають. Що подано проект бюджету з доходами в стільки трильйонів, видатками – стільки-то, дефіцитом таким-то і от вам інформація.

Насправді, цього року… питання «що ці цифри означають» мало для кого важливе, тому що головне, на мою думку, це який економічний сценарій закладено в доходах і відповідно, на який військовий сценарій закладено цей сценарій доходів.

І так само рух з двох сторін – це скільки нам потрібно фінансування бюджетного дефіциту, щоб при цих доходах покрити хоча б мінімальні видатки, які має фінансувати бюджет. І з іншої сторони – на яку реальну цифру допомоги від міжнародних партнерів по фінансуванню цього дефіциту ми можемо розраховувати. Тому що розраховувати на приватні запозичення, як ми це робили в мирний час, ми не можемо.

Відповідно, ми тут так само дивимося на реальний досвід. Який був і є в Україні щодо того, який обсяг бюджетних видатків, при якому більш-менш держава може існувати. Ті, хто потребує допомоги, цю допомогу отримує, військові мають належне грошове і матеріальне забезпечення. І так само, на який обсяг фінансування від наших партнерів ми можемо розраховувати в реалістичному сценарії.

У нас фактично є змінні в цьому рівнянні. Що ми очікуємо щодо війни і впливу цього очікування на економіку? Який мінімум бюджетних видатків, який нам потрібно фінансувати? І як це все більш-менш стикується з готовністю фінансувати дефіцит бюджету з боку міжнародних партнерів.

Тому що з їхнього боку є по суті, готовність при цьому реалістичному військовому сценарії бюджетних доходів, реалістичній картині мінімальних бюджетних витрат цю дірку нам закривати. А все, що понад, це зокрема стосується і відновлення, і швидкого відновлення, і далі більшого відновлення, це те, щодо чого треба вести набагато більш важкі переговори і доводити нашим партнерам, що у нас є чіткий план.

Ці гроші будуть витрачені стратегічно правильно, не на намагання якось підлатати щось, що було старе і все одно розвалиться і що воно вкладається в загальну логіку і звісно, що воно не буде розграбоване.

Юрій: Чи справді ми можемо очікувати, що наступного року… точніше, з якою ймовірністю наші західні партнери дадуть нам необхідний обсяг допомоги, тому що сигнали, які публічно просочуються, стосовно нової програми з МВФ, вони амбівалентні, не дуже оптимістичні. Поки що там багато невизначеності.

На що саме ти спираєшся, коли робиш припущення, що є готовність партнерів закривати цю дірку?

Гліб: Тут ми повертаємося до війни. Тому що ключовий чинник, який визначає все включно великою мірою з бюджетною та економічною політикою, це сценарії війни і це хід війни так само.

Відповідно, ми тут бачимо продукт того, як йде війна і як змінюються очікування і ставлення наших міжнародних партнерів у фінансуванні бюджетного дефіциту з їхнього боку.

Коли війна почалася, це був великий форс-мажор. Але на цей форс-мажор, в принципі, були готові інструменти. І нам швидко дали гроші, які забезпечили нам березень і початок квітня.

А потім був, з одного боку, стан невизначеності у війні, коли до якогось  моменту було очікування, що от зараз будуть переговори і війна закінчиться, і відповідно, фінансування буде потрібно на якесь відновлення України після закінчення бойових дій. А потім стало зрозуміло, що цей сценарій не працює.

Але поки всі чекали, що війна закінчиться, ніхто не думав, а як же фінансувати довгу війну. І у нас був дуже важкий період в Мінфіні в травні-червні, коли не було зрозуміло, як фінансувати бюджетний дефіцит, тому що готових грошей від міжнародного фінансування не було.

Воно було на рівні 1,5 млрд. на місяць. А бюджетний дефіцит зростав і досяг максимуму в один з місяців понад 6 млрд. доларів. І доводилося Нацбанку друкувати гроші. Це створювало дуже негативні очікування. При чому, друкувати гроші в великих обсягах, максимум був близько 100 млрд, наскільки я пам’ятаю.

Врешті-решт, це спричинило девальвацію гривні, коли Нацбанк був змушений збільшити офіційно курс долара до гривні. Врешті-решт, наші міжнародні партнери «роздуплилися», сформували з одного боку, бюджетне фінансування з бюджету США як гранти для України на 8,5 млрд. доларів.

ЄвроКомісія вийшла з макрофінансовою підтримкою на 9 млрд. євро, з яких фізично, на зараз ми отримали лише 1 млрд. але тут допомогли США, окремі країни ЄС, такі, як Німеччина, яка дала нам в липні 1 млрд. євро гранту. І останні місяці якось ми кінці з кінцями зводимо. І виглядає так, що так само ми будемо їх зводити і до кінця цього року

А на наступний рік нам якою мірою допоміг путін з рішенням про часткову мобілізацію. Тому що зараз будь-які очікування, які могли бути хоч в когось з наших міжнародних партнерів, що війна відносно швидко закінчиться, щезли. І стало зрозумілим, що той військовий сценарій, як його назвав міністр фінансів, помірно консервативний і який передбачає, що війна триває весь 2023 рік, більш-менш за тим сценарієм впливу на економіку  і на бюджет, як це є зараз.

Тобто це фактично економічна активність на тому рівні, яка вона є зараз, з невеликим зростанням ВВП в макропрогнозі на 4,6%. Такі самі витрати на оборону, відповідно, дуже великі. Тобто весь рік ми маємо фінансувати ЗСУ на тому самому високому рівні, як ми фінансуємо зараз. Це виходить на цифру між 30-40 мільярдами доларів, які нам потрібні на фінансування бюджетного дефіциту.

Фактично 3 млрд. доларів на місяць. Це той рівень, який закладає мінімальну картину, коли Нацбанк в гіршому випадку друкує ще 1 млрд. доларів приблизно – 30 млрд. грн.. а в кращому випадку, як закладено в бюджеті, не друкує взагалі. І або за рахунок зростання економіки, зростання цін у нас бюджетний дефіцит зменшується до цього рівня 3 млрд. доларів на місяць, або гірша ситуація – він є більшим і тоді доводиться цей мільярд додруковувати.

Приблизно так виглядає ця картина, яка є з одного боку, досить стабільною. Ми бачимо, як економіка функціонує в такому режимі протягом останніх місяців. Тобто якось вона функціонує, якось ми живемо.

Зрозуміло, що для найбідніших це погана ситуація, тому що фактично, подивимося, чи буде в України можливість зробити індексацію пенсії навесні наступного року. А ця індексація буде велика. Це буде індексація не менше, ніж на 20%. А це означає додаткові витрати бюджету на фінансування дефіциту Пенсійного Фонду. Але якщо цього не буде зроблено, то фактично це означає зменшення реальних доходів, зокрема, пенсіонерів, на 1/5 частину, тобто це багато.

Це фактично означає, що вони мають споживати зі свого і без того маленького бюджету на 1/5 частину менше. Відповідно, тому нам потрібно більше фінансування від міжнародних партнерів.

А тут ще додається питання відновлення. Тому що все це передбачає зовсім мінімальні гроші на відновлення. Тобто буквально, відновлення критичної інфраструктури, мостів, якихось доріг, а на щось більше нам потрібні додаткові гроші міжнародних партнерів, які формуються зараз як окремий фонд на двозначну цифру мільярдів доларів.

Юрій: Тобто ми бачимо, що Уряд склав такий… провів базову лінію бюджету, що надходжень може бути мало. І тоді просто реальні видатки по тих напрямах, які не проіндексовані, не збільшили видатки, вони фактично будуть зменшуватися за рахунок інфляції протягом року.

А якщо у нас все буде гаразд з міжнародним фінансуванням, то варто очікувати індексації соціальних видатків. І думаю, найбільш критичних інших видатків, в першу чергу, медицина, освіта, можливо критична інфраструктура.

Гліб: Очевидно, що буде багато витрат в ад-хок режимі на відновлення. Тому що, як мені здається, загальна логіка і полягає в тому, щоб зробити… як мені здається, багато бізнесу теж робить. Фактично робиться базовий бюджет, де часто немає перегляду зарплат і фінансуються критично необхідні видатки. А все інше вже за рахунок якихось більш оптимістичних, ніж було заплановано, доходів.

Приблизно так само, як в більшості українських бізнесів зараз виглядає і державний бюджет.

Юрій: Як взагалі такі зміни в перерозподілі видатків, коли у нас зараз наступного року, як і цього, фактично 70% доходів держави і те, що ми збираємо податками і неподаткові надходження, вони будуть йти на Міноборони. Це величезні кошти – 850 млрд. закладено в 2023 році. Як ці зміни перерозподілу коштів в економіці проявиться на практиці? Що ми побачимо наступного року в економіці?

Тому що мені, як мешканцю Києва, насправді, поки не видно якогось фундаментального впливу війни. Ми бачимо, що працюють заклади громадського харчування. Ми бачимо авто на вулицях. Немає якогось зсуву. Якщо це триватиме другий рік поспіль, як проявляться ці зміни і чи проявляться взагалі?

Гліб: Я думаю, що звісно такий підвішений стан буде зберігатися протягом тривалого часу, якщо дивитися на цей сценарій.

У мене сьогодні було інтерв’ю з німецькими журналістами і вони запитали «Чи є у вас плани?». Це було групове інтерв’ю. там сиділо п’ятеро українців і всі сказали «ні, у мене немає жодних планів».

Фактично, що означає для економіки відсутність планів. Це означає, що немає інвестицій. Плюс-мінус за винятком невеликої кількості якихось бізнесів, які все таки бачать для себе можливість зростати, що у них є якісь унікальні бізнес-можливості. Звісно, всього, що пов’язано з тим виробництвом, яке працює на армію. Це починаючи, від очевидного – оборонна промисловість. Але так само, це легка промисловість, тому що потрібно наших захисників одягати і забезпечувати їм комфорт під час перебування в зоні бойових дій.

І те саме стосується харчової промисловості, сільського господарства. Тому що армію потрібно годувати. Як потрібно годувати і всіх інших громадян.

Коли ми розкладаємо ці витрати на Міноборони, то базовий сценарій передбачає, що абсолютна більшість витрат на озброєння і боєприпаси, по суті, йде як грант від міжнародних партнерів. Тобто щось ми купуємо на внутрішньому ринку, на зовнішньому ринку.

Не факт, що ми навіть після закінчення війни дізнаємося, що де і як купувалося, скільки було імпорту, скільки було власного виробництва. Але більша частина це грошове забезпечення військовослужбовців, як стандартне, так і залежне від інтенсивності бойових дій, власне за участь в бойових діях.

Коли ми можемо передбачити, як вони витрачають ці гроші, ми можемо подивитися, яким буде вплив від цього на економіку. Очевидно, що явно це буде стимулювати споживання, тому що як нарівні бізнесу, так і на рівні конкретного домогосподарства, конкретної сім’ї інвестувати в умовах війни досить важко і люди цього бояться з зрозумілих причин.

Тому відповідно буде з одного боку споживання товарів щоденного попиту. Воно буде перерозподілятися. Але ми розуміємо, що ті самі пенсіонери, якщо в них зменшуються реальні доходи, але є доходи від тих, хто працює захищаючи нас, то вони будуть допомагати своїм родичам, в яких гірша фінансова ситуація. Вона буде трохи перерозподілятися.

На жаль, велика частина буде впливати далі за кордон, як допомога жінкам з дітьми, які перебувають за кордоном. Ці гроші будуть повною мірою втрачатися для української економіки. Тому що це і споживання і податки, які будуть в іншій країні. Українські економіці воно нічим не буде допомагати.

І є така складова змінна, яка залежить від довіри і великою мірою від фінансової підтримки наших міжнародних партнерів, це заощадження в іноземній валюті. Це те, що негативно впливає на курс гривні, на рівень цін. Тому що ціни від цього починають зростати не тому, що атк сильно зростає споживання, виробництво за ним не встигає, а тому що збільшується тиск на курс і відповідно, імпортери починають збільшувати ціни для громадян.

Навіть в тому випадку, коли офіційний курс тримається, тому що вони дивляться на готівковий курс, тому що накопи чують готівку. І вони починають виставляти замість курсу 36. Вони ставлять курс 42-45. І це призводить до втрати купівельної спроможності громадян. Десь так воно працює.

Хотілося б, щоб хоча б уряд для себе це побачив. От спитав, наприклад, в ПриватБанку, в якого мабуть найбільша база даних військовослужбовців, які отримують своє грошове забезпечення на картки, щоб хоч якось подивитися, на що вони це все витрачають.

Тому що коли ти починаєш піднімати це питання в обговореннях, зокрема, в соцмережах, звісно тут виникають як в соціології це називається, «соціально прийнятні відповіді», що вони всі гроші витрачають на те, що їм потрібно на фронті, на дрони, на додаткове озброєння, додатковий захист тощо. Але як воно насправді загалом по військовослужбовцям, ніхто не розуміє.

Юрій: До речі, про курс.

В макропрогнозі Мінекономіки, на який спирається цей бюджет, середній курс 2023 року закладений 42,20 грн. за долар, що доволі змістовно. Вже близький до готівкового курсу, який є зараз.

Але 50 грн. за долар на кінець року. Чи не забагато з огляду на очікування, що у нас буде достатня допомога ззовні і не буде потреби в хардкорній емісії у виконанні Нацбанку?

Гліб: Воно залежить від військового сценарію. Ти бачиш, що готівковий ринок реагує на чисто військові чинники. От, оголосив путін часткову мобілізацію і відразу стрибнув готівковий курс з 42 до 44 в якийсь момент. І це без будь-яких чинників а тільки на очікуванні того, що буде тривала війна, що не вистачить сил наших міжнародних партнерів і бажання нас підтримувати. я думаю, що великою мірою буде визначатися курсова ситуація і інфляційна ситуація подіями на фронті.

І тим, наскільки ці останні спроби путіна якось переломити хід війни на свою користь, наскільки вони будуть успішними. В разі, як ми очікуємо, що вони будуть неуспішними і навпаки, це лише допоможе міжнародним партнерам прийняти потрібні політичні рішення і щодо більш швидкого постачання озброєння, і щодо забезпечення належної фінансової допомоги для України.

То тоді курс 50 на кінець року, звісно, буде надто песимістичним. І Нацбанку не потрібно буде особливо рухати офіційний курс. Я сподіваюся, що в кращому сценарії взагалі буде можливість взагалі його відпустити.

Якщо подивитися на ситуацію на безготівковому валютному ринку, на якому зараз немає обмежено на імпорт товарів та послуг, то там ринок є більш-менш збалансованим і ми бачимо, що на щастя, зерновий коридор працює непогано є навіть більше суден з зерновими відправляється з українських портів, ніж наші очікували.

Тому є можливість отримувати більші експортні доходи, оскільки власний сільськогосподарський експорт останніми роками став ключовим для торговельного балансу і для балансу на валютному ринку України.

Юрій: Інфраструктурні видатки – ремонт доріг. Я думаю, що більшість громадян України були згодні, що коли почалася війна, що зараз ремонт доріг це точно не пріоритет, всі кошти в оборону. Зараз у нас вже є розуміння, що ця війна триватиме довше – більше року. Напевно, на наступний рік буде теж з бойовими діями.

Як ти вважаєш, чи доцільно відновлювати в великих обсягах інфраструктурні видатки? Якщо так, то як пріоритетизувати? Що важливо, а що ні? Тому що ми ніби розуміємо, що дороги це ніби артерії для економіки і для армії, але з іншого боку…

Гліб: Виглядає так, що потрібно в умовах бюджетних обмежень фінансувати найважливіше з одного боку для підтримання більш-менш стандартів життя, для українців і для цього потрібна якась мінімальна якість доріг, яка забезпечує рух товарів по Україні.

І тут ці великі витрати на дороги, які бути до війни, вони якось допомогли, тому що вони зараз дають можливість не фінансувати, щонайменше, частину доріг відновлення планове. Не від бойових дій, а від того, що по них рухаються велика кількість фур, зерновозів тощо.

А ті гроші, зокрема, і міжнародні, які ми зараз можемо отримувати як додаткові. Чи витрачати як додаткові? Я думаю, вони мають витрачатися на критичну інфраструктуру, зокрема, на посилення критичної інфраструктури, можливість резервування для неї, щоб в разі ударів росіян забезпечувалося електро, водопостачання, зокрема, в великих містах України.

І так само на відновлення можливостей повертатися для українців, які за кордоном, для того, щоб вони могли жити і працювати в Україні, посилювати економіку, бути зі своїми сім’ями. І те саме стосується і тих українців, які є ВПО. Вони теж з більшою ймовірністю будуть економічно активними якщо вдасться відновити житло, відновити те підприємство, де вони працювали.

А дуже часто, житло зруйноване, а підприємство ні. Підприємство може працювати, але працівники не можуть повернутися, тому що їм немає де жити.

Оці всі ланцюжки потрібно на локальному рівні прораховувати. І це дуже складне інтелектуальне питання, як це все узгодити, коли в нас є багато міжнародних партнерів, є центральний уряд, Офіс президента, який так само має в цьому роль і є децентралізація, і розуміння, що місцева влада найкраще знає, кому і в чому допомагати, щоб населений пункт запрацював.

Юрій: Дякую. Це був цікавий бюджетний мєждусобочік. Я пробував це слово українізувати – поміжнамчик.

З вами був внутріЦЕСівський поміжнамчик про бюджет. Подкаст «Що з економікою» від аналітичних центрів ЦЕС і «Вокс-Україна». Ми сьогодні спілкувалися з Глібом Вишлінським про бюджет.