“Дійні корови” для олігархів та популістів: зміни в державних компаніях під загрозою

29 Липня 2020
Поділитись

Ексміністр економіки Тимофій Милованов активно просував реформу державної власності. Інтерв’ю з претендентами на голів держпідприємств, ідея створення Фонду національного добробуту, 500 переданих на приватизацію підприємств – так чиновник боровся з неефективним управлінням державним майном.

Новий міністр економіки Ігор Петрашко публічно майже не говорить про державну власність і приватизацію, а в незатвердженій програмі уряду відповідний розділ складається із загальних фраз.

В Україні все ще існують 3 565 державних підприємств, з яких працюють 1 977, а працюють з прибутком – лише 707, тобто менше 20%. Та й загалом державні підприємства менш прибуткові за приватні.

Крім того, держава є найбільшим лендлордом і рантьє: здає в оренду 9 млн га земель сільськогосподарського призначення та 17 тис об’єктів нерухомості.

Що влада робить для ефективного управління народним добром, а які її дії спрямовані на “відкат” реформ?

Про хороше

Перемога 1. Фонд держмайна повертає підприємства під контроль

За окремими винятками, ФДМ зазвичай діяв у тіні президентів та прем’єрів і був номінальним представником держави на підпорядкованих йому підприємствах.

Нинішній голова фонду Дмитро Сенниченко, хоч і наголошує на важливості “політичної волі”, демонструє більше самостійності, у тому числі щодо зміни менеджменту і членів наглядових рад підприємств в управлінні фонду.

Так сталося з двома титановими підприємствами.

Після рейдерських захоплень нових менеджерів отримала Об’єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК), що видобуває і збагачує титанову сировину, та Запорізький титаномагнієвий комбінат (ЗТМК). Останній, єдиний виробник губчатого титану в Європі, на 49% належить структурам Дмитра Фірташа.

Начебто завершилася епопея з поверненням державі контролю над “Центренерго”. Держава володіє основною часткою підприємства, але в останні роки компанією фактично управляли ставленики олігархів.

“Центренерго” – це 20% теплової генерації країни, яку виробляють три ТЕЦ. Піврічна історія з “мінуваннями”, перевезенням документів у село, раптовою збитковістю у 2019 році досі прибуткової компанії буцімто добігла кінця. Почалася підготовка підприємства до приватизації, є іноземний інвестор.

Заяви нових директорів та історії з хабарями, від яких відмовився голова ФДМ, повинні свідчити, що фонд справді хоче проводити приватизацію. Він не планує утримувати у своєму портфелі купу напівживих підприємств.

Перемога 2. Великі концесії по-новому

Хедлайнером руху за відродження концесії після ухвалення в жовтні 2019 року прогресивного закону “Про концесію” стало Міністерство інфраструктури.

Концесія – один з механізмів державно-приватного партнерства (ДПП), який часто застосовується для природних монополій. Це передавання об’єкта в управління приватному власнику, який бере на себе інвестиційні зобов’язання та сплачує на користь держави регулярний платіж.

На відміну від приватизації, концесія дозволяє залишити активи у власності держави. Остання зобов’язується не перешкоджати інвестору в отриманні узгодженого рівня прибутку. Така взаємодія дозволяє розподілити ризики реалізації проєкту між державою та приватним інвестором.

Не без судової тяганини порти “Херсон” та “Ольвія” передані в концесію стратегічним інвесторам. Перший отримала грузинсько-швейцарська компанія Risoil на 30 років, другий – катарська QTerminals на 35 років.

Це перші великі концесійні проєкти в Україні. Досі в концесію віддавали хіба що шахти та комунальні об’єкти, і то лише місцевим фірмам. В інфраструктурному відомстві плани щодо залучення приватних інвесторів грандіозні: ще чотири порти та кілька аеропортів. Принаймні, такими вони були до пандемії.

Недавно про намір віддати в концесію кілька вокзальних комплексів заявила “Укрзалізниця”. Для цього всі вокзали з 1 липня передають у філію “Вокзальна компанія”. Зараз ці привабливі об’єкти в центрах міст приносять збитки.

Перемога 3. Мала приватизація б’є рекорди

Мережа автостанцій “Київпассервіс” була продана в березні 2020 року за 230 млн грн. До продажу готелю “Дніпро” це був найдорожчий лот малої приватизації за два роки оновленого приватизаційного законодавства.

Незважаючи на карантин і напівмертвий туризм, першим великим об’єктом приватизації у 2020 році став готель “Дніпро” на Хрещатику. Його продали за 1,111 млрд грн. Ціна зросла із стартових 80 млн грн майже в 14 разів.

Процес приватизації значно спростили у 2018 році. Об’єкти поділили на дві групи: об’єкти малої приватизації (вартість менше 250 млн грн, продаються винятково через “Прозорро.Продажі”) і великої приватизації (вартість понад 250 млн грн, для залучення стратегічних інвесторів ФДМ продає об’єкти за підтримки спеціальних інвестиційних радників).

Малу приватизацію вважали основною перемогою Фонду держмайна у 2019 році, але 83% аукціонів стосувалися комунальної, а не державної власності, тобто їх проводила місцева влада. У 2020 році ФДМ і його регіональні відділення  продали об’єктів на вдвічі більшу суму, ніж місцеві ради.

У 2020 році за майже пів року на платформі “Прозорро.Продажі” було проведено близько 400 аукціонів на більш ніж 520 млн грн. Це в 1,6 разу більше за стартову вартість об’єктів і сума планових надходжень за весь рік.

Дослідження ЦЕС свідчить, що кількість учасників є найважливішим фактором успішності малої приватизації. Для її збільшення Фонд держмайна активно пропагує малу приватизацію в соціальних мережах, оцифровує і відкриває первинну документацію підприємств, що йдуть на приватизацію.

Якщо у 2019 році, без епідемії та зупинки бізнес-активності, за один лот боролися в середньому 2,5 учасника, а зростання ціни було меншим, то за майже шість місяців 2020 року – уже три учасники. Утім, ще є куди рости.

 

Перемога 4. ProZorrа оренда майна

Завдяки ухваленому під час “турборежиму” закону “Про оренду державного і комунального майна” оренда об’єктів теж перейде зі шпальт друкованих видань і кабінетів на ProZorrо, зменшивши поле для корупції. Державні підприємства і місцеві органи здають в оренду все: від кімнат для місцевих громадських організацій до сотень квадратних метрів для магазинів у “Борисполі”.

У 2018 році Фонд держмайна заробив на аукціонах з оренди 17 тис об’єктів понад 1 млрд грн, у 2019 році – 1,5 млрд грн. Проте оренда державної нерухомості має значно більший потенціал. Розкриє його низка технічних деталей, що допоможуть зробити інструмент оренди більш ефективним.

Відтепер балансоутримувачі не диктуватимуть орендареві цільове призначення орендованого майна. Також зменшується перелік винятків із звичайної процедури оренди (оренда без аукціонів і так звана оренда за 1 грн на рік).

На цій схемі паразитували наближені до влади підприємці. Тепер орендувати на пільгових умовах зможуть лише чітко визначені категорії громадян і тільки об’єкти із спеціального переліку, визначеного місцевою владою.

Також створюються стимули для інвестування в нерухомість з боку орендарів, зокрема через механізм суборенди, на якому зловживали багато орендарів.

Перемога 5. “Укроборонпром”: ліквідація задля розвитку

Справа “Свинарчуків” стала одним з ударів для результату Петра Порошенка і його політичної сили на виборах 2019 року, тому реформа концерну “Укроборонпром” повинна була стати візитівкою нового президента. До того ж, справа не лише в корупції: із 116 підприємств концерну лише 44 прибуткові.

Керувати концерном уряд доручив ексміністру економіки Айварасу Абромавичусу, до якого невдовзі приєдналася команда людей з-поза системи.

Проміжним результатом стало схвалення концепції ліквідації концерну та створення замість нього шести спеціалізованих галузевих холдингів на основі так званого тріажу – розподілу 116 підприємств, розташованих на підконтрольній Україні території, на три стратегічні групи.

Перша група – розвиток. 38 успішних підприємств, що виробляють конкурентоспроможну військову продукцію і приносять концерну 88% доходів.

Друга група – реструктуризація та оздоровлення. Не дуже успішні підприємства або ті, що виробляють непрофільну продукцію. Усього 50 заводів.

Третя група – передавання. Банкрути або розкрадені підприємства, які передадуть в управління іншим органам влади або на приватизацію. Наприклад, сумнозвісний завод “Буревісник”.

Підприємства з групи “Розвиток” планують корпоратизувати за найкращими стандартами ОЕСР. Вони стануть основою українського оборонно-промислового комплексу і будуть рівнятися на стандарти НАТО.

До імплементації реформи справа, на жаль, не дійшла. Для цього Верховна Рада повинна ухвалити закон про особливості реформування підприємств ОПК.

Про загрози 

“Зрад” у реформі державної власності теж вистачає. Дещо залишилося від попередників, наприклад, заборона на продаж державної сільськогосподарської землі чи вплив уряду на операційну діяльність підприємств.

Щодо інших питань підходи “нових облич” видаються більш жорсткими і загрозливими: тиск на наглядові ради та менеджмент державних підприємств, плани щодо створення нових державних “монстрів”.

Зрада 1. Державні аграрні землі “під сукном”

Мораторій на обіг сільськогосподарських земель знято. З липня 2021 року українці зможуть продавати і купувати землю. Проте близько 9 млн га державної і комунальної аграрної землі в останню мить вивели з-під дії закону.

Причому кількість державної ріллі постійно зменшується. За три роки близько 1,3 млн га земель передано на безоплатну приватизацію, що несе корупційні ризики. Якщо так піде далі, то держава за свої землі не отримає ні копійки.

Ці поля можна продати ефективному власнику через електронні аукціони. Держава могла б і заробити, і виміряти попит. За одним з варіантів відкриття ринку, зняття мораторію мало початися саме з продажу державних земель.

На жаль, державну землю часто використовували в “сірих” схемах, і саме вона стала одним з компромісів при ухваленні закону про обіг аграрних земель.

Зрада 2. Атака на незалежність наглядових рад

Наглядові ради складаються з представників держави як акціонера та незалежних членів. Іноді ними є іноземці, адже фахівців потрібного рівня в Україні знайти складно, а з відсутністю конфлікту інтересів – ще складніше.

Вони незалежні, бо в ухваленні рішень з досягнення цілей уряду керуються власним досвідом, а не вказівками Банкової, Грушевського чи Володимирської.

З Володимирської, 33 (адреса СБУ. – ЕП) у грудні 2019 року надійшов лист до наглядової ради Приватбанку з проханням узгоджувати всі судові позови до іноземних судів проти колишніх власників з нею та Генпрокуратурою.

У червні голова СБУ спрямував лист прем’єр-міністру з проханням “посилити контроль над прийняттям управлінських рішень” наглядовою радою “Укрзалізниці”. Це лише ті прояви “турботи” Служби безпеки щодо наглядових рад, які отримали публічний розголос.

Український суд завжди може заблокувати окремі рішення наглядових рад. Так, після обрання головою правління Ощадбанку Сергія Наумова його конкуренти подали до суду і той в рамках забезпечення позову заборонив обраному керівнику вступати на посаду до закінчення розгляду справи.

Діяльність деяких членів наглядових рад може неоднозначно оцінюватися у виробничих колах. Так, з’явилося багато питань до обґрунтованості призначення Сергія Лещенка в наглядову раду “Укрзалізниці”.

Для членів наглядових рад, особливо для іноземців, репутація – не пустий звук. Їх мета – успішна трансформація великої компанії, а не заробіток на схемах.

Тому законопроєкт депутатки від “Слуги народу” Володіної, судові позови “Батьківщини” щодо очищення наглядових рад від іноземців, ініціатива про подання ними щорічних електронних декларацій чи урізання Кабміном їхніх зарплат до 47 тис грн, нижче середньомісячної в країнах єврозони, є згубним шляхом для України, але корисним – для українських олігархів.

Наглядові ради поки що працюють лише на 11 державних підприємствах.

Зрада 3. Витискання менеджерів-реформаторів

Більшість директорів державних підприємств залежні від політичного впливу.

Зміна однієї людини в уряді чи Офісі президента та її забаганок щодо “протеже” і “пріоритетних проєктів” є дамоклевим мечем для десятків фахівців, що очолюють українські державні компанії. Кримінальні справи, оприлюднення компромату, обшуки силовиків, підкуп – арсенал інструментів величезний.

Так останнім часом витиснули Андрія Рязанцева та Антона Соболевського з “Укрзалізниці” і Юрія Вітренка та Вальтера Больца – з нафтогазового сектору.

Через штучне обмеження зарплат з “Укрзалізниці” також пішли Ремігіуш Пашкевич та Марчін Целеєвський. З 15 липня майже все правління підприємства, крім одного члена, перебуває в статусі виконуючих обов’язків.

Контрольований менеджмент приносить відчутні прибутки олігархам, а втрачають від його діяльності держава і громадяни.

Так, у травні 2020 року в останній момент був скасований конкурс на посаду голови правління підприємства – “завдяки” одному з представників державного “Нафтогазу” в наглядовій раді напівдержавної “Укрнафти”. Уже в червні лояльний в. о. голови правління продав підприємству Коломойського нафту за ціною, удвічі меншою за ринкову, завдавши підприємству 1,3 млрд грн збитків.

Інколи професіонали йдуть самі через бездіяльність міністерства в реформі корпоративного управління. Наприклад, у квітні, після чотирьох місяців роботи, з Державної продовольчо-зернової корпорації пішов Саймон Чернявський.

Причина – “різні з акціонером бачення шляхів розвитку ДПЗКУ, зокрема, в питанні стратегії корпоративного управління і захисту корпорації від політичних інтересів”. Іншими словами – через небажання держави запустити реформу на збитковому підприємстві, відомому завдяки токсичній “китайській” угоді.

Щоб менеджмент державних підприємств менше залежав від політичних інтересів уряду, вибір голови і членів правління мусить бути правом наглядової ради. Звільнення керівників державних гігантів через “втрату довіри” чи їх призначення без конкурсу під прикриттям коронавірусу повинні піти в минуле.

Зрада 4. Держава – безпорадний акціонер

Кабінет міністрів та інші органи управління державними підприємствами хоч і формально відгороджені від менеджменту наглядовими радами, можуть мати неабиякий вплив на операційну діяльність підприємств як їхні акціонери.

Так, за тиждень до кінця 2019 року уряд ухвалює рішення про збільшення відрахування до бюджету частки прибутку транспортних підприємств з 50% до 90%, а на початку грудня – аналогічне рішення для інших державних підприємств. Причина – термінова необхідність закрити “діру” в бюджеті.

На жаль, державним компаніям до цього не звикати.

Фінансові плани підприємств зазвичай схвалюють з величезним запізненням або не схвалюють взагалі. Хоча Господарський кодекс передбачає, що фінансовий план повинен бути затверджений органом управління – Кабміном чи відповідним міністерством – до 1 вересня попереднього року.

У 2019 році уряд повинен був затвердити фінплан на 2020 рік близько 20 підприємств, однак ця норма була виконана тільки для “Укргідроенерго”.

Зрада 5. Ідеологія “дійної корови”

Багато нових політиків повторюють помилкові тези кількох поколінь попередників: “Не треба продавати прибуткові підприємства”, “Треба просто побороти корупцію”, “Для розвитку галузі треба створити держпідприємство”.

Президент мріє створити державну авіакомпанію і змусити її літати на вітчизняних літаках. “Укрзалізницю” замість “розчленування”, як було запропоновано раніше радником президента, змушують купувати вагони та електрички, хоча за законом платити за це повинен державний бюджет.

Рекордний прибуток “Нафтогазу”, який переважно складається з коштів, виграних у Стокгольмському арбітражі, ділять усі, хто може. За ці гроші збираються будувати дороги, садочки і дитячі лікарні, а сам “Нафтогаз” приймає “Мрію” з гуманітарною допомогою і публікує рекламу у Forbes.

Кабінет міністрів замість реформування вугільної галузі зобов’язує генерувати електроенергію з використанням вугілля із збиткових державних шахт та прибуткових шахт ДТЕК, щоб просто забезпечити роботою шахтарів.

Держава повинна позбутися своїх підприємств. Слід залишити лише кілька десятків сервісних на кшталт “Прозорро” і стратегічно важливих компаній з чітко визначеною політикою власності. Інакше нам не розірвати це порочне коло.

Зрадо-перемога 6. Демонополізований спирт

“Укрспирт”, штучна державна монополія і давня чорна діра, має 41 виробничий майданчик. За підрахунками Мінекономіки, рентабельність компанії у 2019 році становила 1,6%, а 55% ринку спирту в Україні перебувають у тіні.

Міністерство призначило нового в. о. директора “Укрспирту”, і за перший квартал 2020 року чистий прибуток підприємства зріс утричі.

У 2019 році Верховна Рада вирішила демонополізувати ринок, поступово зняти обмеження з імпорту спирту та схвалила порядок приватизації спиртозаводів. Проте галузь настільки корумпована, що спроба “відкату” не забарилася. 17 червня фінансовий комітет відклав її демонополізацію до початку 2021 року.

Попри це, з 1 липня спиртова галузь перестала бути монополією. Тепер приватні виробники можуть отримати ліцензію на виробництво спирту.

* * *

Попередній уряд у лютому подав до Верховної Ради законопроєкт із списком державних підприємств, що не підлягають приватизації. Там було 219 об’єктів.

Після його відставки, за стандартною процедурою, проєкт закону повинен був вноситися повторно. Пройшло майже пів року, а новий уряд досі не подав законопроєкт до Верховної Ради. На це вже звертають увагу самі депутати.

Залишається сподіватися, що коли Кабмін таки подасть у парламент список заборонених до приватизації об’єктів, у ньому не буде півтори тисячі “годівниць” для політиків, як це було в попередньому законі від 1999 року.

Політики намагаються змусити державні підприємства виконувати популістські забаганки, а олігархи хочуть мати над ними неформальний контроль. Завдання приватизації та реформи корпоративного управління – не допустити цього.

X