Чи готова Україна до ЄС? А може, це ЄС готується до України

У новій політиці розширення ЄС кластер «Основи процесу вступу» є альфою і омегою: він відкривається першим, закривається останнім, і визначає темп для всіх інших кластерів. 

Він охоплює функціонування демократичних інститутів, верховенство права та фундаментальні права – і багато достойних людей вже висловили свою думку щодо того, що відбувається в Україні в цьому контексті. 

Тому я пропоную перейти безпосередньо до економічних критеріїв, які ґрунтуються на двох питаннях: чи має Україна функціонуючу ринкову економіку і чи може вона впоратися з конкурентним тиском всередині ЄС?

Інтрига полягає у тому, що не існує суворих кількісних критеріїв, а Комісія має велику свободу у своїх оцінках. Оцінка базується на порядковій шкалі – початковий етап, певний рівень підготовки, помірна підготовка, хороша підготовка та високий рівень підготовки – щоб показати, наскільки країна просунулася у напрямку до виконання критеріїв вступу. Прогрес вимірюється просуванням країни вгору цією шкалою з року в рік, на основі щорічної оцінки реформ, їхнього впровадження та наближення до acquis ЄС.

У першому Звіті про розширення 2023 року критерій наявності функціонуючої ринкової економіки був оцінений як такий, що знаходиться між початковою стадією та певним рівнем підготовки. Комісія в основному оцінила той факт, що українська економіка, ну… існувала і функціонувала. 

Ще до початку російської агресії в Україні вже накопичилися серйозні економічні проблеми: надмірне втручання держави, слабкі та неефективні ринки праці, нестача робочої сили і низькі приватні інвестиції (і це далеко не все).

Фінансова ситуація на папері виглядала трохи краще, але через масштаби воєнних витрат і руйнувань було очевидно, що очікувати хороших результатів нереально.

Тому Україні порадили покращувати бізнес-клімат, підтримувати макростабільність і вирішувати проблеми з високим безробіттям та неформальною зайнятістю.

Здатність України витримувати конкуренцію на внутрішньому ринку ЄС тоді оцінили як «ранню стадію підготовки». На це вплинули воєнні руйнування, хронічне недофінансування, слабка інфраструктура, дисбаланс у кваліфікаціях і довоєнна структура економіки, де переважали галузі з низькою доданою вартістю.

Через це Комісія рекомендувала прискорити відбудову інфраструктури, створити кращі умови для інвестицій і зміцнювати систему освіти й професійної підготовки.

У звіті за 2024 рік рівень підготовки України не змінився — був лише невеликий прогрес. Рекомендації Єврокомісії за обома економічними критеріями майже повністю повторювали попередні.

У 2025 році ситуація нарешті трохи покращилась. Україну оцінили вже як таку, що має певний рівень підготовки до функціонування ринкової економіки, а щодо здатності витримувати конкуренцію — між початковим рівнем і певною мірою підготовки. Це суттєвіше, ніж рік тому. Проте головні проблеми залишаються: брак фінансування, слабка інфраструктура, перекоси на ринку праці та нестача потрібних навичок у працівників. Тож Комісія знову радить тримати курс на макростабільність, продовжувати реформи держпідприємств і бізнес-клімату, а також інвестувати в інфраструктуру, освіту й кращі умови для інвестицій (знайомо звучить, правда?).

На відміну від попередніх років, цього разу у звіті прямо визнають: Україна демонструє надійне макрофінансове управління, поступово скасовує воєнні обмеження і робить реальний прогрес у податковому адмініструванні та дерегуляції. Як українка, я цьому радію. Як економістка — трохи дивуюся. Економіка України справді дуже гідно пройшла крізь війну, але я не бачу різкого прориву чи швидшого темпу реформ порівняно з минулим роком.

Моє перше припущення полягає в тому, що підвищення оцінки Комісією у 2025 році відображає не стільки раптовий прорив у реформах, скільки корекцію сприйняття воєнної економіки України. Те, що спочатку виглядало як інерція, що залишилася від мирного часу, після більш ніж трьох років повномасштабної війни видається справжньою економічною стійкістю. Я не дуже сильна у метафорах, але ось одна: моя Volvo може не бути новою, екологічною або економічною, але вона велика, надійна і без скарг продовжує їздити навіть під час відключень електроенергії. (Тим часом, до всіх власників Tesla в Україні: як ви тримаєтеся останніми днями?)

А може, є й інше пояснення: Брюссель поступово змінює власні підходи й визнає, що довоєнні стандарти вже не працюють у нових умовах. Було б чудово думати, що європейські лідери нарешті повністю усвідомили геополітичну реальність. Коли існує пряма загроза з боку Росії, найважливіше — бути сильними, конкурентними й стратегічно автономними, тобто хоча б не залежати від російських енергоресурсів. Це, звісно, дорого, але, схоже, лідери ЄС починають розуміти цю ціну.

Те, як змінюється економічне управління в ЄС — від суворих бюджетних правил до визнання важливості інвестицій у стійкість — теж натякає на це. Можливо, я занадто оптимістична, але що поробиш — дівчина може й помріяти.

У будь-якому разі, оновлення економічних критеріїв є позитивним сигналом, хоча до нього слід ставитися з обережним оптимізмом. У 2000-х роках Болгарія та Румунія змогли приєднатися до ЄС, незважаючи на те, що вони відставали від середніх показників ЄС за рівнем доходів, макроекономічними показниками, якістю інститутів та іншими основними критеріями.Вперше в історії ЄС нових членів після вступу поставили під спеціальний моніторинг — Механізм співпраці та верифікації (CVM), щоб контролювати їхній прогрес у судових і антикорупційних реформах. Його запровадили у 2007 році і скасували тільки в 2023-му.

І незважаючи на лише часткове виконання Копенгагенських критеріїв, з геополітичних міркувань та з міркувань довіри – закріплення Південно-Східної Європи в ЄС/НАТО та дотримання попередніх зобов’язань щодо вступу – прийняття Болгарії та Румунії було надзвичайно своєчасним (українці сказали б «на часі», і я не можу знайти кращого перекладу цього виразу).

Тож, навіть якщо Україна, можливо, ще не повністю готова до ЄС, давайте залишатися оптимістами і сподіватися, що ЄС потроху готується прийняти Україну.