92. Чи будуть віялові відключення електроенергії в Україні?

Чи будуть віялові відключення електроенергії в Україні?

Андрій Федотов: Всім привіт! Це подкаст “Що з економікою?”, з вами Андрій Федотов з “Центру економічної стратегії”. Кожного тижня ми запрошуємо гостей, які фахово розбираються у тих чи інших питаннях економіки.

На цьому тижні у нас важлива тема. Тема, пов’язана з енергетикою, з електропостачанням, яка останніми тижнями дуже багато обговорюється у контексті кризової ситуації в газовій галузі.

Активно обговорюється питання чи будуть відключення електрики в Україні, як взагалі Україна пройде цей сезон опалення. І тому ми запросили до нас в гості Олексія Хабатюка, експерта в енергетичній галузі. Олексію, вітаю!

Олексій Хабатюк: Доброго дня!

Сучасні проблеми галузі енергетики

Андрій Федотов: З одного боку, декілька експертів активно обговорювали в медіа те, що справді, дуже вірогідно, що у цьому році потрібно буде впроваджувати віялові відключення.

З іншого боку, РНБО і Міненерго заявляють про те, що все нормально, у нас достатнього ресурсів – навіть імпорту з Білорусі, якихось додаткових ресурсів, вугілля не потрібно.

Що зараз відбувається? Чи справді є якісь серйозні ризики? І, на ваш погляд, що має робити Україна?

Олексій Хабатюк: На мою думку, існують досить серйозні ризики в енергетиці. І ризики, які пов’язані і з запасами вугілля на складах теплоелектростанцій.

Тому що теплоелектростанції в основному забезпечують балансування енергосистеми взимку, при тому що атомні електростанції працюють в базовому режимі і покривають базове навантаження.

Тобто вони працюють практично рівним графіком протягом доби, і тримають таку свою базу що вдень, що вночі. А теплові електростанції у нас виконують балансуючу роль – і вранці, і ввечері закривають піки споживання, які виникають.

Звичайний режим роботи для нашої енергосистеми, і це пов’язано просто з життєвим циклом людини: вранці на роботу – вмикають прилади, ввечері повертаються з роботи – вмикається освітлення і різні прилади, плюс включається освітлення вулиць, і багато-багато різних факторів.

Тому ці пікові години найбільш проблемні для енергосистеми, і вони закривались, як я казав, за рахунок ТЕС.

Що у нас із запасами вугілля? Тому що ТЕС у нас працюють, в основному, на вугіллі. Звичайно, є у нас і на газу станції, але тут треба розуміти ситуацію, що газ на сьогодні дуже дорогий, і, найбільш вірогідно, що газ не будуть використовувати.

А якщо і будуть використовувати, то у най-найекстримальніших випадках. Все-таки я б сказав, що із запасами вугілля ситуація насправді є критичною.

Щоб не говорило РНБО, спеціалісти, енергетики, ті, хто займається безпосередньо балансуванням системи – це системний оператор “Укренерго”.

Він якраз опікується надійністю і стабільністю роботи, у своїх щотижневих моніторингах, які він дає, так прямо і каже, що запаси є критичними.

Вони не те, що суттєво нижче, скажімо так, запланованих – тому що у нас заплановані дуже великі цифри у Прогнозному балансі палива на цю дату. Тобто вони зараз нижче цього рівня приблизно разів, напевно, у 5, якщо я не помиляюся.

Але вони навіть нижче тих, дуже низьких рівнів, які були у попередні роки – тобто вони нижче попередніх років у два рази, у три рази. І на сьогодні на ранок було десь 620 тисяч тон вугілля. Щоб так собі уявляти: за рік Україна спалює 20 мільйонів, а зараз їх 600 тисяч.

Що таке 600 тисяч? Якщо подивитися на динаміку, як протягом останніх тижнів зменшуються запаси палива на ТЕС, то десь протягом останніх 5-6 тижнів у нас постійно знижуються запаси із середнім темпом приблизно біля 50-60 тисяч тон на тиждень.

Тобто з такими темпами, якщо так далі буде продовжуватися падіння – то це дуже мало. Вичерпуються запаси. І при тому, що вони вичерпуються і вони дуже низькі, у першу чергу, на державних станціях.

Скажімо так: не рівномірно розподілені ці  запаси між станціями, і найменші запаси – це на державному “Центренерго”. Воно оперує трьома тепловими електростанціями, досить великими: це Трипільська, Зміївська і Вуглегірська ТЕС.

Одна із них тут під Києвом, недалеко. І зараз, на сьогодні на ранок, у кожній з них працювало по одному енергоблоку, при тому, що у них там на кожній, в залежності від станції, від шести до десяти енергоблоків. Але на кожній з них по одному енергоблоку працювало.

Андрій Федотов: Коли ця ситуація стане справді критичною, що буде далі відбуватися? Як далі має відбуватися? І чи має влада от прямо зараз щось зробити?

Олексій Хабатюк: З цим ще треба було робити, умовно кажучи, позавчора, тому що цій ситуації і не день, і не тиждень, тобто вона вже триває дуже довго. Запаси були низькими ще на початку осені, критично низькими.

А взагалі, зниження запасів почалося ще влітку. Тому ситуація давно загрозлива. Просто поки немає серйозних холодів і немає серйозного приросту енергоспоживання – то ще так-сяк, електростанції працюють “з колес”.

А ситуацій декілька, як на мене. Питання, по-перше, у фінансах, якщо говорити про державне “Центренерго”. “Центренерго” – це досить великий боржник, як за вугілля, так і за природний газ.

Воно не розрахувалося з державою, з державним “Нафтогазом”, здається, на близько одного мільярда гривень, також з вугільними підприємствами були великі проблеми з розрахунком, а також з приватними постачальниками.

Тобто перше питання – це наявність фінансового ресурсу для закупівлі палива.

Друге питання – це фізична наявність ресурсу – вугілля, для закупівлі. На світових ринках зараз вже досить тривалий час – тобто це вже місяцями є нестача ресурсу. І ціни дуже сильно зросли.

Якщо говорити про середні ціни попередніх років на рівні, наприклад, 50-60 доларів за тону, то в останні місяці вона була 160 і досягала більше двохсот доларів за тону, тобто зросла в 3-4 рази.

І при тому дефіцит фізичного ресурсу. Плюс це досить велика логістика – тому що якщо це морем, то це декілька тижнів доставки, якщо залізницею закордоном – то це тижні.

Що робити в цій ситуації? У першу чергу, треба думати про альтернативні, скажімо так, ресурси, які можна спалювати на електростанціях. Це треба згадати про ТЕС, тобто теплоелектроцентралі, які працюють на природному газі.

При тих високих цінах, які існують на сьогодні, про них вже повідомили, що вони не планують виробляти електроенергію, але у них є можливість спалювати мазут. Тут якраз питання, що, можливо, потрібно розглядати можливість спалювання мазуту.

Такий досвід є, це питання і технічні – тобто наявність і стан мазутного господарства, резервуарного парку. І друге питання – це питання регуляторне, тому що у спаленні мазуту є свої екологічні проблеми і є обмеження по вмісту сірки, по викиду сірки.

Тому це питання теж потрібно врегулювати, тому що держава контролює ці питання. Також, якщо говорити про фінанси, то тут питання яким чином забезпечити “Центренерго” фінансуванням.

Наскільки я знаю, були перемовини з державними банками щоб вони профінансували, дали позики. Чим вони закінчилися – наразі невідомо, але була  інформація, що вони не дали достатньо фінансування для закупівлі.

Тому тут треба вирішувати, чи надалі державі вкладати кошти у “Велике будівництво”, освоювати кошти, чи надати в якійсь формі – це питання форми, допомогу “Центренерго” для закупівлі цього палива.

Які можливі сценарії розвитку подій

Андрій Федотов: Скажіть, а який зараз найбільш реалістичний сценарій ви бачите, з урахуванням тих заяв? Чи взагалі твої динаміки, яка відбувається? І чим це загрожує звичайним споживачами електроенергії та опалення?

Олексій Хабатюк: Якщо ситуація буде продовжуватися у такій динаміці, в якій вона йде останніх декілька місяців, то, вірогідно, що можна очікувати на віялові відключення у випадку похолодання.

На щастя, те, що видно з середньострокових прогнозів погоди – тобто приблизно на два тижні – три тижні, критичних похолодань поки не планується Але далі зима, і там вже без похолодань якби не пройти, як то кажуть, “не проскочити”.

Можливі сценарії, до яких можуть вдатися – це використовувати природний газ на ТЕС для виробництва електроенергії, скажімо так, у “добровільно-примусовому порядку”.

Зрозуміло, що газ дуже дорогий і електроенергія з нього навіть по собівартості буде суттєво перевищувати ринкові ціни і вона буде йти в збиток. Точно так само, як це було у лютому минулого року, точніше цього року, коли “Центренерго” працювало на газу.

Але це буде такий захід, який зроблять, як то кажуть, “щоб не втратити лице” і не вдатися до віялових відключень. Треба розуміти, що це приведе до різкого зниження запасів газу у сховищах газу.

А запаси газу на початку опалювального сезону ще не критичні, тому що важливими є не тільки те, скільки газу фізично знаходиться в обсязі, а  скільки в середньому потрібно на опалювальний сезон цього разу.

Критичними є швидкості відбору природного газу в кінці опалювального сезону – це в кінці січня-лютого, початок березня, коли особливо є холоди.

І якщо на початку сезону почати відбирати багато газу, то на кінець сезону просто не буде вистачати тиску в підземних сховищах для того, щоб забезпечити нормальний режим відбору для забезпечення власних потреб, особливо коли буде похолодання.

Це такий небезпечний сценарій, до якого гарячі голови можуть вдатися для того, щоб рятувати або політичний рейтинг, або продовжувати показувати, що у нас все добре.

І цього сценарію, як на мене, треба вберігатися, тому що та геополітична ситуація, яка розвивається зараз між Росією і Європою щодо поставок газу, і на фоні цього запуск Північного потоку-2, який хочуть зробити в екстреному режимі – провести його сертифікацію, запуск.

Це все може привести до того, що Росія може вдатися до обмеження транзиту природного газу через Україну. Вона і так вже з початку року десь три рази знижувала свій обсяг.

І взимку, при настанні холодів в Україні і Європі може вдатися до сценарію, який був у 2009 році, коли була “Друга газова війна” і Росія тимчасово припинила транзит.

А це досить серйозне випробування для цієї газотранспортної системи, незважаючи на те, що, з технічної точки зору, газотранспортна система і може розвернути, скажімо так, свої потужності із заходу на схід, як це було у 2009 році.

Але треба розуміти, що запаси газу почнуть тоді дуже різко танути, і всім не вистачить газу для забезпечення. Для цього екстреного сценарію і потрібні максимальні запаси газу в ПСГ.

Що буде з цінами?

Андрій Федотов: Ага. А скажіть, будь ласка, наскільки є шанс, що будуть підвищувати тарифи на електроенергію чи на газ? З урахуванням того, що зараз, наприклад, в Європі дуже різке підвищення цін, в Іспанії вони найвищі.

І там влада говорить про те, що насправді споживачі мають платити більше лише тому що держава самостійно не здатна покрити всі збитки, які зараз вона має через цю кризу. І те, що ви кажете: якісь такі моделі, які дозволяють отримувати електроенергію, але дуже дорого.

Чи є шанс пройти цю кризу без подорожчання тарифів? Чи це нереально?

Олексій Хабатюк: Це чисто політична ситуація, і має бути не тільки техніко-економічне пояснення. В Україні це чисто політичне питання. Зазвичай, влада маніпулює цінами і старається тримати максимально низькі ціни для населення і не піддавати населення цим ціновим шокам.

Це ми спостерігаємо в останній час протягом каденції президента Зеленського. Це було цієї зими, напевно, всі пам’ятають ціну на природний газ 6,99, яка була штучно обмежена в лютому-березні.

Потім, скажімо так, фактично примусове встановлення ціни Нафтогазом після цього, починаючи з квітня, на рівні 7,69 і продаж приватних газбутам для того щоб вони продавали по 7,99, тобто не вище 8 грн.

Тобто це все має політичний підтекст, і тільки політичний підтекст. Я не бачу там жодного економічного обґрунтування, і ніколи його не бачив під ці цифри.

Те саме стосується і електроенергії. Якщо ви знаєте, з 1-го жовтня електроенергія не те що подорожчала, а подешевшала для більшої частини населення: вона знизилася для тих, хто споживає менше 250 кіловатгодин на місяць з 1,68 гривень до 1,40.

Це теж чисто політична штука. Зрозуміло, що це все оплачують ті самі споживачі, просто в інший спосіб. Тому що це все реалізується через недоотримання доходу і прибутку державними компаніями: на ринку газу, зрозуміло, це Нафтогаз, а на ринку електроенергії – це Енергоатом.

Два основних, скажімо так, цього всього “бенкету”.

Якщо говорити про Європу в контексті того, що ви казали, що там влада каже, що вона не може все понести, то дійсно, це так, що вона не може взяти всі витрати на себе. В основному, як Європа працює?

Для підтримки тих споживачів, яких вони називають “вразливими” – тобто ті, хто підпадає під якісь критерії. Наприклад, той, хто тимчасово безробітний або дохід якого нижче певного рівня, або ті, хто мають якісь фізичні вади, або ще якісь ознаки.

Тобто зазвичай це не все населення, це якийсь прошарок – це або люди літнього віку, або ще хтось. У кожної держави свої механізми і критерії.

Якщо брати, наприклад, Британію.Британія, хоч і не в Євросоюзі, проте теж потерпає від високих цін, і ще більше, ніж, напевно, континентальна Європа.

У них є свої програми підтримки. Наприклад, для літніх людей: якщо тобі більше певного віку, не пам’ятаю, 63 чи 65 років, то тобі дають певну суму коштів.

Якщо наступає період холодів – тобі ще дають додаткову кількість коштів для того, щоб ти міг обігріти свою домівку. Зрозуміло, що це не перекриває всі витрати цих споживачів, це просто частина допомоги.

Так само зараз група країн в Євросоюзі – як ви казали, Іспанія, Греція, Франція, Італія, які говорять про необхідність якихось дій для ринків газу та електроенергії.

Вони кажуть про цільову підтримку, і цільова підтримка розглядається, у першу чергу, фінансово – тобто вони допомагають конкретним групам споживачів.

Друга частина, якою вони допомагають, вони вводять додаткові обмеження на відключення від електропостачання. Тобто якщо людина не могла сплатити рахунок, їй не відключать електроенергію чи природній газ.

Просто розстрочать оплату на якийсь довший період – там, можливо, ціни впадуть або зменшиться споживання, і люди зможуть виплатити свої рахунки. От в чому виражається ця допомога.

Також виконують такі функції, якими у нас не займаються – це недопущення цінових змов, аналіз ринків, усунення диспропорцій, щоб хтось не зловживав своїм монопольним становищем або близьким до монопольного становища, щоб не було трастових змов, і так далі.

Тобто за всім цим наглядає регулятор. От такі от механізми.

Як можна подолати енергетичну кризу в Україні?

Андрій Федотов: Останнє питання: як зробити так, чи яка має бути модель, більш довгострокова, для того, щоб Україна кожен рік не потрапляла в одну і ту ж саму історію?

А історія про те, що потрібно підготуватися до опалювального сезону, все не готово, якась криза, потрібно її вирішувати, потрібно шукати якісь нові рішення.

Яка є довгострокова стратегія, яка мала б бути застосована, особливо з урахуванням того, що від України вимагають більшої енергоефективності, менше викидів в атмосферу, і так далі?

Олексій Хабатюк: Якщо говорити про довгострокову – а це, щонайменше, горизонт у 10 і більше років, то напрямків декілька, як на мене. Перший напрямок – це підвищення ефективності споживання самого палива.

Це, скажімо так, стабільне рішення, яке дозволяє зменшувати вплив цінових шоків, і довгостроково зменшувати витрати споживачів на енергоресурси.

Також, звичайно, це і питання зміни клімату – тобто зменшення впливу, тому що енергоефективність скорочує споживання палива, а паливо у нас ще залишається, і ще якийсь час буде залишатися. Із викопних – це газ, вугілля.

Інший напрямок – це побудова ефективних енергетичних ринків. Тобто тих ринків, які стимулюють виробників інвестувати в своє виробництво. Ні для кого не секрет, і це доконаний факт, що у нас десятиріччями інвестиції в енергетику були дуже низькими.

При тому, що інвестиції, в основному, відбувалися у ті сектори, де була чітка, зрозуміла та довгострокова політика. І, по-перше, це відновлювані джерела. Всі знають, напевно, що ця політика почалась трошки більше 10 років, і основні інвестиції відбулися в період 2016-2019 років.

Тоді було інвестовано багато мільярдів доларів, при тому, що інвестиції, наприклад, у вугільну генерацію чи газову генерацію були мізерним, і, в основному, вони пішли на підтримання в робочому стані тих потужностей, які є.

Тому вони є і морально і фізично, і технологічного застарілими і неефективними. І ніхто навіть не дивився на серйозні інвестиції в цю галузь.

Тому що там немає правил гри, які дозволяють будувати довгострокові проекти, які можна профінансувати, зокрема, з банківського залученого капіталу. Банки просто не бачать там так званих “bankable” проектів. Це другий напрямок.

Третій напрямок – це зміщення акцентів у механізмах підтримки вразливих споживачів. У першу чергу, з прямого цінового регулювання у бік цільових адресних допомог та субсидій. Тобто має бути ціль: тримати ціни низькими для всіх споживачів.

Той, хто має можливість сплачувати – він має сплачувати повну вартість. Той, хто не може цього зробити – йому має допомагати держава. При тому, ця допомога немає породжувати енерговитратного витрачання ресурсів.

А має стимулювати тих самих споживачів, які отримують допомогу, витрачати їх ефективно. Тобто ця допомога не має бути надмірною. Це ось таких три стовпи, на яких має будуватися ця політика.

Але ще раз підкреслю: без інвестицій – а інвестиції базуються на чіткій, зрозумілій політиці в цій галузі, нічого не буде. І при тому, зрозуміло, що це більш широкий контекст для інвестицій.

Що не лише політика галузі, а і контекст правоохоронної системи, і судової системи – тобто взагалі функціонування базових інститутів держави, які забезпечують захист власності інвесторів.

Щоб вони могли повернути вкладені кошти і заробити свої гроші. Світ такий, що не працює просто за гарні очі. Світ занадто великий, занадто різноплановий, і інвесторам в світі є куди вкладати кошти, окрім України.

Треба розуміти, що за інвестора потрібно боротися, щоб він прийшов сюди. А не просто були олігархи, які просто “вимивають” кошти з держави.

Я думаю, ті самі олігархи з радістю працювали б і в нормальній системі, де є правові рамки, у правових межах вони б працювали. Але вони працюють і адаптуються до тих реалій, які є сьогодні.

Андрій Федотов: У нас залишається буквально декілька хвилин. Останнє питання: Центр економічної стратегії достатньо довго і багато займається питаннями приватизації: дуже багато і “колонок” пишуть, і дослідження якісь роблять.

Скажіть, на ваш погляд, чи є реальною приватизація  в енергетичній галузі без тих умов, про які ви сказали? Для того щоб залучити стратегічних інвесторів, щоб мати прямі інвестиції в цей сектор.

Наскільки багато потрібно зробити для того, щоб можна було серйозно говорити про приватизацію великих енергетичних компаній? І чи взагалі є сенс про це говорити?

Олексій Хабатюк: Я не бачу перспектив для заходу великих іноземних інвесторів, які б прийшли у поточні умови. І в цьому контексті треба повертатися до попереднього питання.

Вони не прийдуть на ринок, в якому відсутні правила або правила постійно змінюються в угоду політичній кон’юнктурі. Але якщо дивитися на те, що є в енергетичній галузі під приватизацію, то там нічого такого серйозного не залишилось, що можна приватизувати.

Окрім, напевно, Енергоатом. Тому що Центренерго приватизовують, наскільки я пам’ятаю, з 1998 року. Тобто це вже 23 чи 24 рік як його приватизовують. Його вартість, напевно, скоро буде від’ємною, враховуючи ті борги, з якими воно вийде з цього опалювального сезону.

Тому якщо й інвестувати, то там скоріше вже будуть інвестувати не в самі турбіни, техніку, станції. Можливо, будуть інвестувати гроші в доступ до інфраструктури.

Тому що на базі цих об’єктів потрібно повністю перебудувати нові об’єкти: під зовсім інші завдання, із зовсім іншими характеристиками. Тому, скажімо так, я не бачу сьогодні будь-яких передумов для заходу великого стратегічного іноземного інвестора в енергетичну галузь.

Андрій Федотов: Дякую, Олексію! Це був Олексій Хабатюк, експерт в енергетичній галузі. Сьогодні ми говорили про кризу в сфері електроенергії, енергетичній сфері, дуже складна і важлива тема.

Сподіваємося, що ми, як країна, переживемо цю кризу нормально, без відключень. Експерти, які спеціалізуються у цих питаннях, приймають рішення знайдуть, можливо, один із цих сценаріїв, про які сьогодні говорив Олексій.

Це був подкаст “Що з економікою?”. Слухайте нас на “Громадському радіо” кожну суботу о 19:00, а також на платформа Google Podcast і Apple Podcast. Дякуємо.