213. Чи можливий експорт української зброї під час війни? Катерина Михалко з ТСУ

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю! З вами подкаст «Що з економікою?». Ви можете слухати нас на хвилях Громадського радіо або на зручних вам подкаст-платформах. З вами Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії. 

Сьогодні ми говоритимемо про зброю з Катериною Михалко – виконавчою директоркою Технологічних Сил України. Для початку, поговоримо з нею про те, що це таке.

Катерино, вітаю!

Катерина Михалко: Вітаю, дякую за запрошення велике.

Юрій Гайдай: Розкажи, будь ласка, що таке Технологічні Сили України?

Катерина Михалко: Технологічні Сили України – це об’єднання приватних виробників, які забезпечують військових, лінію фронту різними технологічними зразками озброєння. Найбільше у нас виробників дронів. Всі провідні інженери і компанії, які займаються і наземними роботизованими системами і літаками автоматизованими, і морськими системами, входять до об’єднання. 

Але ми цим не обмежуємося. У нас також є виробники рацій, засобів зв’язку, електроніки, боєприпасів для тих самих дронів. Тому це таке ком’юніті приватних виробників.

Ми, безпосередньо наша команда, займаємося державним регулюванням і допомагаємо державі краще взаємодіяти з бізнесом ОПК. Ми є єдиним голосом індустрії, тому адвокатуємо багато різних проєктів, починаючи від покращення процедур контрактування, закінчуючи відкриттям контрольованого експорту зброї – дуже з багатьма питаннями працюємо.

Юрій Гайдай: Ви є такою бізнес-асоціацією на кшталт Спілки українських підприємців чи Європейської бізнес-асоціації, але ваш фокус на українських приватних виробників зброї.

Катерина Михалко: Саме так.

Юрій Гайдай: Що у вас зараз на часі, які основні ключові речі, які непокоять?

Катерина Михалко: На початку 2024 року ми зібрали власників бізнесів і запитали їх, які проблеми є найбільшими для галузі. Ці проблеми стали пріоритетами нашої роботи на поточний рік. 

Всі вони зійшлися на кількох речах. Першочергово – це проблеми контрактування. Треба передбачуваність закупівлі зброї, бо в правилах гри, які існують на сьогоднішній день, на жаль, виробництва простоюють від 3 до 6 місяців у році, що є абсолютно поганим для галузі і для забезпечення лінії фронту. Тому ми працюємо з передбачуваністю контрактування, наполягаємо на тому, що державі важливо навчитися купувати зброю хоча б на 2 роки вперед і планувати такі закупівлі, а також робити контракти на закупівлі, базуючись на ринкових принципах економіки, для того, щоб приватний сектор міг комфортно і ефективно виконувати ці постачання озброєння.

Юрій Гайдай: Я тебе переб’ю на цьому моменті. Наскільки я розумію, на сьогодні всі державні озброєння досі базуються на річному циклі. Незважаючи на те, що у нас запроваджене середньострокове бюджетне планування (трьохрічне і так далі), всі закупівлі в межах одного бюджетного року.

Катерина Михалко: Це довгострокове планування точно не розповсюджується на закупівлю озброєння. Наразі всі державні контракти можуть укладатися в рамках одного бюджетного року. Інколи трапляються перехідні контракти, але це велике виключення для галузі. Більше того, коли такі перехідні контракти підписуються з виробником, це все рівно не гарантує, що держава має кошти на виплату цього контракту в наступному році.

Відповідно, це створює ситуацію в галузі, коли на початку року державний замовник сфери оборони знає, яку кількість грошей він може витратити на зброю. Він приходить до виробників і питає, скільки вони можуть відгрузити, в які терміни і скільки це коштує. Перемовний процес займає ще кілька місяців. 

У кращому випадку, всередині весни з виробником підписується державна угода. Після цього виробник отримує передоплату. Тільки після цього закуповує комплектуючі на дрон або на танк, на бронетехніку, і чекає цих комплектуючих ще кілька місяців, оскільки більшість з них імпортні і треба ще перетнути кордон і замовити їх.

Така ситуація є, бо виплати за контрактами приходять на казначейські рахунки. З казначейства можна тільки цільову витрату роботи. Тому виробники чекають, щоб замовити комплектуючі саме по передоплаті з цього контракту. Тільки влітку розпочинається виробництво.

Це означає, що буквально з січня по червень виробництво зброї в Україні простоює, при умові, що експорт у нас зараз закритий з країни. Відповідно, ці компанії в дуже такому нестійкому положенні знаходяться, бо півроку зарплату треба платити, команди звільняти не можна, бо це дуже цінні всі інженери і не так багато зараз людей на ринку праці, можна щиро сказати. Відповідно, тільки в червні починається виконання контракту, а в грудні треба все відгрузити, бо закінчується бюджетний рік і такі умови контрактування зазвичай.

А потім починається ця сама історія знову, бо знову перерозподіл бюджету. Тобто тут дійсно для того, щоб краще планувати закупівлі зброї, для того, щоб не просідали постачання зброї на фронт, важливо підписувати хоча б дворічні контракти і не обмежувати ці закупівлі одним бюджетним роком, як це відбувається сьогодні.

Юрій Гайдай: Зрозуміло. Тобто ця ситуація створює і ризики для виробників, і справжні проблеми з плануванням, і неефективне використання навіть існуючих виробничих спроможностей. 

Для мого розуміння і для слухачів: у нас, крім держави, доволі помітним гравцем є благодійні фонди, які також роблять закупівлі на зібрані ними кошти.

Чи цих замовлень недостатньо для того, щоб вирівняти проблему ліквідності і завантаження? Наскільки вони взагалі співвідносяться з обсягами державних замовлень?

Катерина Михалко: Благодійні фонди безумовно допомагають як із забезпеченням фронту, так і, як ми це називаємо, дотаціями для компаній. У моменти, коли немає державних замовлень у якихось підприємств, благодійні фонди можуть закуповувати техніку, давати кошти, і це гарне явище в наших реаліях. 

Проте, по-перше, бюджети фондів набагато менші, ніж державні бюджети на закупівлю озброєння, а по-друге, це взагалі дуже унікальна практика, в світі ніхто ніколи, благодійні чи приватні фонди, не купують зброю. В Україні це сталося, але це велике виключення, на жаль, для того, щоб компенсувати недосконалість державного контрактування і краще забезпечити лінію фронту, наблизити перемогу.

 Тому ми, як об’єднання, радимо робити основну ставку на державного закупівельника, бо це правильно, коли саме уряди купують зброю. Коли інтенсивність бойових дій зменшиться, то все ж таки треба повертатися до класичної моделі, бо це більш безпечно, коли сама держава є замовником зброї, а не інші організації.

Юрій Гайдай: Вашим закупівельником виступає Агенція оборонних закупівель? Яким чином цей процес структурований?

Катерина Михалко: В Україні більше 15 державних замовників з сфери оборони. Агенція оборонних закупівель має найбільші бюджети, але також Державна служба спеціального зв’язку купує дрони, також СБУ, ГУР можуть окремо під свої потреби закуповувати зброю. Ще інші відомства також є замовниками.

Юрій Гайдай: До речі, якщо ви любите гратися з цифрами, любі слухачі, то можете зайти на портал OpenBudget, де публікується статистика виконання бюджетів, і подивитися динаміку витрат за програмами, які стосуються Держспецзв’язку. Не так давно Тарас Чмут, директор фонду Повернись живим і співзасновник Мілітарного, увійшов до Наглядової ради Агенції оборонної закупівлі, і я сподіваюся, що це піде на користь. Зрозуміло, що сама Агенція не може нічого поміняти, тому що це ширше питання бюджетного циклу Міністерства фінансів, створення захищених програм, які тривають більше року і які не залежать від голосування за наступний бюджет. 

Це цікава історія, яка навіть виходить за рамки цієї теми. Наступного разу, коли у нас буде гість з Міністерства фінансів, я його обов’язково про це порозпитую. Але сподіваюся, що до того часу питання вже буде вирішене. 

Окей, це перша така проблема. А які ще?

Катерина Михалко: Повертаючись до Агенції оборонної закупівель, вони мають вплив на формування умов контрактів, тому закликаємо їх реагувати на галузь, на виробників. У нас є цей діалог, тому державні закупівельники можуть трохи покращити систему контрактування в Україні. 

Друге велике питання, з яким ми працюємо – це відкриття контрольованого експорту озброєння з України. Може видаватися дивним, коли ми говоримо про це в умовах великої війни, яка триває в Україні. І коли ми бачимо, що фронт критично недозабезпечений зброєю. Але поясню, чому ми так активно займаємося цією темою.

Є офіційна заява уряду, що наразі спроможності українського виробника зброї на рік сягають 20 мільярдів доларів, а держава має лише 6 мільярдів для того, щоб викуповувати цю зброю. Дві третини виробництва стоїть і не використовуються повноцінно. Якби був відкритий контрольований експорт зброї на надлишкову продукцію, на продукцію, яку держава неспроможна в поточний момент викупити, це дозволило б знизити собівартість одного зразка озброєння.

Відповідно, за ці 6 мільярдів, які Україна має на закупівлі, можна було б купити більше зразків, бо собівартість через збільшення виробництва ставала б нижчою. Ми могли б краще забезпечувати лінію фронту, а виробники мали б більше обігових коштів для того, щоб фінансувати новітні розробки і покращувати якість зброї, яка йде нашим військовим.

Ми дуже активно цю тему захищаємо і адвокатуємо. Сподіваємося, в цьому році буде якесь рішення від держави і та продукція, яка не викуповується всередині України, її дозволять контрольовано експортувати до країн Рамштайна або до країн, з якими Україна має підписані безпекові угоди. Це дуже важливо для галузі.

Юрій Гайдай: А є? Я просто пробую пройтися по застереженнях, які можуть виникати у наших слухачів. Може статися таке, що ми експортуємо якусь зброю, а потім вона потрапить через треті сторони до Росії і буде використана знову проти нас?

Катерина Михалко: Цей ризик існує переважно на лінії фронту. Якщо ми кажемо взагалі про витік технологій, що росіяни можуть перекупити якусь українську зброю, на фронті це, на жаль, відбувається достатньо активно, бо дрони втрачаються або збиваються, інша техніка також. Наші вороги можуть досліджувати українські технології. Але українці роблять так само, коли перехоплюють якісь розробки росіян на лінії фронту, також їх досліджують.

Юрій Гайдай: Треба тоді розмежувати. Одна історія – це втрата технологій, а друга історія – це закупівля або отримання самої зброї, яка була виготовлена для того, щоб її використовувати у війні. Тому що розуміємо, що у росіян теж не безліміт інструментів, які вони використовують, теж є виробниче обмеження. 

Як я розумію, конкуренція по багатьох лінійках зброї у світі дуже велика між Україною і нашими союзниками і  цією віссю зла у вигляді Росії, Північної Кореї і їхніх колег.

Катерина Михалко: Так, добре. Якщо ми говоримо не про дослідження технології, а безпосередньо про умовне використання українських зразків раптом проти нас самих, чому це неможливо? Бо якщо ми говоримо про контрольоване експорт зброї, це означає, що Державна служба експортного контролю буде давати дозволи на вивіз такої продукції тільки до країн, наприклад, з якими підписані безпекові угоди.

Це означає, що держави вже допомагають Україні, вони є перевіреними. Вони наші безпекові союзники. 

Тобто це питання до нашого суспільства. Невже ми настільки не довіряємо нашим безпековим союзникам, які надають нам безкоштовно зброю зі своїх країн, що думаємо, що вони раптом будуть продавати цю зброю нашому ворогу? Я в це не вірю і не хочеться в це вірити, не думаю, що так буде. Ці країни цінують свою репутацію і підтримують незалежність України.

Другий аспект теж важливий. Чому росіянам не вигідно використовувати нашу зброю проти нас самих – бо це українська розробка, там програмне забезпечення стоїть українське. Для нашого ворога це буде не надто безпечно в умовах війни, якщо вони хочуть грати на свою користь. 

Не думаю, що це буде навіть для них самих вигідною стратегією. До того ж, вони через те, що мають тоталітарний режим, дуже гарно дофінансовують свій оборонно-промисловий комплекс. Кількісно вони нормально виготовляють.

Я не скажу, що в них є потреба перехоплювати ці зразки в якихось країнах, з якими в них, може, і дипломатичних стосунків немає. Тому якщо мова йде про контрольований експорт зброї, до саме цього переліку країн, які вже є нашими союзниками, то це абсолютно безпечно.

Юрій Гайдай: Тобто цей механізм має працювати так, як він стандартно працює через експортний контроль, коли для товарів подвійного призначення або воєнного призначення видаються експортні ліцензії. Тобто досліджується повністю контрагент, країна, рамка наших міжнародних угод, яка це дозволяє або не дозволяє. Досліджуються внутрішні потреби в Україні, наскільки вони задоволені, чи є в нас дефіцит зброї, чи закладено в бюджеті на її закупівлю і так далі. 

Залежно від цього має ухвалюватись рішення, чи отримує виробник ліцензію на експорт якоїсь кількості одиниць, наприклад, важких дронів з нічним баченням і штучним інтелектом, чи ні. Я правильно розумію цю логіку, цей процес?

Катерина Михалко: Так, це завжди так працювало. Навіть до 2014 року, коли війни на території України не було, була Державна служба експортного контролю, бо це вимога міжнародного законодавства – контролювати трафік зброї. Не можна просто взяти вибухівку і кудись її відвезти. 

Це завжди контролювалося. І в усіх країнах Європейського Союзу, Штатах, де війни немає, все рівно ці служби існують і це завжди здійснюється контрольовано. 

Також там є кілька рівнів контролю. По-перше, для компанії, щоб подавати дозвіл на експорт будь-якого продукту, перед цим треба пройти перевірку від цієї служби і отримати повноваження на здійснення міжнародних передач. Коли компанія має ці повноваження, вона на кожен конкретний контракт подає заявку до Державної служби експортного контролю. Каже, який саме зразок озброєння або подвійного призначення хоче продавати і якому контрагенту в певній країні.

 Державна служба експортного контролю перевіряє контрагента і дивиться, що це за країна, що це за конкретний зразок озброєння або подвійного застосування. Після цього робить висновок і дає, або ж не дає, дозвіл на експорт такого продукту. Вони також контролюють імпорт в Україні.

Коли компанія хоче завести якісь комплектуючі специфічні для військової техніки, вони також проходять ці дозвольні процеси з Державною службою експортного контролю.

Юрій Гайдай: До речі, наскільки зараз притомна Державна служба експортного контролю? Я мав досвід взаємодії з ними, коли ще працював інспектором Ради бізнес-омбудсмена. Тут питання не тільки експорту озброєнь, а навіть товарів, які зі сторони ти б і не здогадався, що вони можуть бути подвійного призначення, тобто, використовуватися і в цивільній техніці, і за певного допрацювання – у воєнній. І було дуже складно з ними.

Чи є якийсь прогрес? Тобто, наскільки зараз з ними можна взаємодіяти, вести діалог у законодавчих рамках, які є зараз?

Катерина Михалко: У нас є з ними діалог. Ми наголошуємо на тих проблемах, де всюди говоримо, що, фактично, вважаємо, експорт наразі закритий з України, що, на наш погляд, може шкодити розвитку оборонно-промислового комплексу. Діалог є, і ми в робочому режимі опрацьовуємо з ці речі.

Єдине, що вони ж не є суб’єктом, який формує політики. Тому конкретно наш запит також стосується уряду, міністерств, інших державних органів влади, які безпосередньо формують правила гри. Тому в нашому кейсі вони виконавці.

Юрій Гайдай: Тут я говорю не тільки про експорт, але й про імпорт, який активно відбувається, тому що це ж постійні закупівлі компонентів, які потрібні виробникам, і вони теж проходять через це.

Катерина Михалко: Там є врегульовані процедури, якщо ми говоримо про імпорт комплектуючих, то в більшості випадків все в порядку.

Юрій Гайдай: Гаразд, ми з вами проговорили про цикл закупівель і про потреби відкриття експорту озброєнь. Розуміємо, що ця історія має багато плюсів. Це не тільки можливість розвитку українських виробників озброєнь в Україні, тому що ми бачимо, що багато виробників також переносить своє виробництво за кордон. Якщо ми боїмося втрати технологій, то в випадку перенесення виробництва за кордон, це стає ще значно менш контрольованою історією. Але, крім того, це і надходження валютної експортної виручки в Україну, що нам зараз дуже потрібно. Це додаткові податкові надходження до бюджету.

 Сподіваюся, що буде знайдено якнайшвидше ефективне рішення, яке враховуватиме потреби держави оборонного комплексу, але також даватиме більше гнучкості виробникам. 

Які ще є питання у взаємодії приватних виробників і держави, або хоча б ті, про які ми можемо говорити публічно, які є цікавими і потребують нашої уваги?

Катерина Михалко: Один з нових напрямків, які ми зараз запускаємо в Технологічних Силах України – це робота з міжнародними стандартами озброєння, стандартами НАТО, бо це буде важливим компонентом нашої євроінтеграції і євроатлантичної інтеграції України. Тому ми будемо над цим активно працювати. Вже є перші кроки з нашої сторони.

Це пов’язане з експортом озброєння, бо якщо наші виробники вже сьогодні почнуть працювати з країнами НАТО, їм потім буде легше вбудувати свої процеси в ланцюжки країн-постачальниць. А це дуже складний процес, бо якщо ми думаємо, що сьогодні ми відкриємо експорт, а завтра вже тисячі наших дронів поїдуть по міжнародних контрактах за кордон – так не станеться, бо ринок озброєння так розподілений у світі, на кожному ринку є свої перевірені гравці.

Закупівельник зброї – це завжди уряд і держава інша. Ці продажі ще треба зробити. Наші компанії мають бути готовими працювати на цих ринках.

Юрій Гайдай: З одного боку, клієнти у вигляді держав, керівництва, Міністерства оборони і військових, як замовників, часто бувають консервативними. З іншого боку, там багато лобізму зі сторони приватного сектору, який сильно розвинений на Заході і самих країн, які просувають інтереси своїх виробників.

Катерина Михалко: Безумовно. Навіть якщо не говорити про лобізм, а технічну складову. Іншій армії, іншій країні треба протестувати зброю, щоб вирішити купувати чи ні. Компанія має вивести на тестування зразок озброєння, потім пройти тестування на полігоні в іншій державі, потім й укласти державний контракт в іншій країні – це дуже непросто. Особливо, якщо це країни НАТО – там виробникам треба підпадати під стандарти регулювання і працювати з усіма законами.

Перший крок важливо робити вже сьогодні, щоб в перспективі 5 років українські виробники могли будувати ланцюжки постачання з країн НАТО. Ми хочемо в цей процес активно ввійти і бути консультантом для галузі, з приводу того, яким чином краще працювати з стандартами в Станах і іншим міжнародним регулюванням зброї. Це також допоможе євроатлантичній інтеграції, бо в нас буде взаємосумісність, наші військові будуть один одного краще розуміти з військовими тих країн.

У нас ще є стратегічний напрямок. Чому це важливо? Бо найбагатші країни світу – це завжди експортери високотехнологічних продуктів. 

Трагедія війни в Україні привела нас до того, що сектор військових технологій активно зріс, тому хочеться це використати для збагачення України, для подальшої відбудови. Виробники військових технологій є потенційно великим ресурсом для збагачення державою податкових надходжень, надходжень валюти. Важливо не допустити релокацію цих підприємств за кордон, бо сьогодні, на жаль, наші опитування показують, що 85% компаній або релокувалися за кордон, або планують це робити. 

Це страшна цифра. Дуже важливо зараз змінити державне регулювання, аби компанії, навпаки, хотіли відкривати ще більше підприємств в Україні, робити спільні підприємства з західними партнерами, і не вивозити всі потужності за кордон.

Юрій Гайдай: До речі, є цей інтерес? Точніше, інтерес точно є від західних партнерів. Якщо ми слухаємо інтерв’ю, виступи окремих військових, керівників високорівневих країн НАТО, то вони часто підкреслюють, що експертиза українського мілтеку важлива для них, щоб швидко врахувати реалії нашої російсько-української війни, яка задає рамки війни майбутнього. 

Наскільки це матеріалізується в конкретні запити, звернення, наскільки цей інтерес є конкретним і практичним? Знаю, що виробники українські їздять по різних міжнародних заходах, форумах і презентують свої напрацювання. Зрозуміло, що після того, як заборона експорту буде прибрана, не піде потік цих озброєнь на Захід, але наскільки нависло очікування конкретних пропозицій від країн Заходу, від виробників приватних по співпраці?

Катерина Михалко: Дуже багато запитів, починаючи з 2022 року і по сьогоднішній день: і пропозиції участі в конференціях, і команди безпосередньо найбільших світових гравців у виробництві озброєння приїжджають регулярно в Україну своїми делегаціями, зустрічаються як з нами, як з об’єднанням, так і з виробниками приватно. Проте, важливо, що має статися для того, щоб це перейшло від розмов до діла. А з цим є проблеми, бо для західних підприємств оборонка – це в першу чергу бізнес, а в другу чергу місійна історія.

Для українців це все ж таки першочергова місійна історія, бо ми наближаємо Україну. Тому дуже багато процесів побудовані у нас всупереч, не завдяки. Тому коли західні компанії приїжджають, вони хочуть комфортні умови і локацію для того, щоб було безпечно будувати виробництво, коли наші виробники завжди під ризиком ракетних обстрілів, а підземних приміщень немає у великій кількості.

Питання західних партнерів такі: а на яких локаціях ми будемо розміщувати ці виробництва; ми там вкладемо мільйони доларів, побудуємо локацію, проведемо електроенергію й інші необхідні речі, інвестуємо у виробництво, розробимо спільно з вами технологію, а яка гарантія, що держава це викупить, якщо у вас не вистачає грошей навіть на власні потужності, на забезпечення армії сьогодні. Схоже, що може не викупити, бо цих гарантій ніхто не дасть. Якщо держава не викупить, то можна на міжнародні ринки продавати, але ні – не можна, бо експорт де-факто закритий. 

Західний партнер оцінює всі ризики і думає: я зараз вкладу кілька мільйонів доларів, мало того, що в мене ракета може прилетіти тут, так ще й не факт, що ця розробка буде комусь потрібна і держава буде спроможна це викуповувати.

Тому ми потрапляємо в ситуацію, коли або ставляться умови, що компанія має релокуватися за кордон, щоб отримати інвестиції і спільний проект, або ж цих проектів не стається. Тому важливо відкрити експорт, бо це заведе всередину України більше міжнародних партнерів, які будуть готові працювати в цій галузі, інвестувати кошти, це зніме ряд ризиків, пов’язаних з тим, що озброєння, яке вони виготовлятимуть всередині України ніхто не купить.

Юрій Гайдай: Бачимо, що кооперація між західними країнами посилюється, активізується, бачимо приклади, як це роблять наші сусіди. Та ж Польща давно має виробництво гелікоптерів, в тому числі бойових, і мультицільового призначення. Як от «Леонардо» італійської оборонної корпорації, які багато років є партнером Міністерства оборони Польщі і мають певні гарантії про закупівлі нових видів озброєнь. 

Бачимо, недавно було підписано угоду про оборонну співпрацю між Британією і Німеччиною, результатом якої буде конкретне спільне виробництво на території Британії стволів для артилерії. Це німецькі технології, Рейнметал, але з британської сталі. У Британії також спільне виробництво дронів, де використовуватимуться певні британські технології штучного інтелекту. Кооперація постійно відбувається, це висококонкурентні ринки, нам справді треба не втратити цей момент.

Чи є ще щось, Катерино, цікавого, що ви могли б розказати, але я вас не запитав, оскільки не настільки добре розуміюся на цьому ринку?

Катерина Михалко: Зараз історичний момент для України в плані посилення свого оборонно-промислового комплексу. Ви правильно сказали, що це висококонкурентна галузь, але чому в українців так гарно виходить? Бо у нас велика лінія зіткнення і дуже багато практичного досвіду. Коли наш виробник щось розробляє, він завжди має прямий зв’язок з лінією фронту, завжди може модифікувати цю розробку згідно вимог військових тут і зараз.

Це великий досвід такої інтенсивності війни, яку наразі в світі ніхто практично не має. Тому цінуються українські розробки. Нещодавно була заява міністра оборони Естонії про те, що Естонія готова імпортувати до себе, експортувати з України українські ракети. Це великий крок і велика заява, яка демонструє те, що українська розробка цінується в світі. 

Є багато бажань відкривати разом з українцями підприємства в інших країнах. Це теж питання експорту технології, бо важливо, щоб ця технологічна розробка зберігалася в Україні і все ж таки була нашим активом, а не просто вивозилася за кордон.

Історичний момент, хочеться не втратити цей потенціал і відкривати спільні виробництва і на території України, і на території наших країн-партнерів, інтегрувати наших виробників в ланцюжки постачання країн НАТО. Кілька змін у законодавство покращить багато речей і збереже оборонну галузь всередині України.

Юрій Гайдай: Це добре. Хоча ми знаємо, що є ще якісь неочевидні речі, кілька змін в законодавство, а потім ще велика купа в підзаконку. 

Останнє запитання про економічну політику і про регулювання. Наскільки сприятлива політика держави? Чи бачите ви зараз готовність, або практично реалізовано, підтримати приватних виробників інструментами, які вже є доступні, обговорюються? Це страхування воєнних ризиків, кредитування пільгове, доступ до індустріальних парків – як з цим? Чи насправді і немає критичної потреби, просто треба дати доступ до глобального ринку і далі приватний мілтек сам на все заробить?

Катерина Михалко: Потреба 100% є. Галузь оборони була дуже державною, особливо до 2014 року. Інноваційних компаній в цій сфері в Україні не з’являлося, вони завжди дотувалися і підтримувалися саме державою, підтримувалися державні підприємства. Така тенденція, на жаль, досі зберігається, і приватний сектор ОПК для української влади – це нове явище, і не завжди на ньому акцентують багато уваги. Це погано, бо навіть у 2014 році приватні виробники завжди працювали всупереч регулюванню, а не завдяки ньому, і досі не існує вагомих преференцій саме для українського виробника зброї в порівнянні з імпортерами.

Більше того, інколи імпортувати зброю в Україну вигідніше, ніж виготовляти її всередині держави, що теж є неправильним. Мають бути дотації саме в українські підприємства. Цієї політики дуже не вистачає галузі. 

Із позитивних речей, які нещодавно сталися – Міністерство стратегічних галузей і промисловості напрацювали рішення по спеціальному кредитуванню для підприємств ОПК. У найближчі тижні має вийти постанова, яка гарантуватиме спеціальні умови кредитів для оборонних компаній. Це правильний крок, ми його абсолютно підтримуємо і радіємо, що він стався. Ще більше ринкових умов, контракти з державою і буде супер.

Тому ці кроки необхідні, я сподіваюся, що держава буде нас чути, у нас є продуктивний діалог, але це вимагає певної кількості часу. Робити реформи в секторі озброєння під час Великої війни – це ще той виклик. Тому ми дуже цінуємо роботу наших профільних міністерств, державних чиновників, але на це треба час.

Юрій Гайдай: Розуміємо, що крім всього іншого, оборонний бюджет до останнього часу був сильно обмежений. Іноді для держави, коли стояв вибір купити більше дешевшого імпорту, чи думати про довшу гру і підтримувати українського виробника, то вибір припадав на те, що швидше, дешевше і простіше. Сподіваюся, що це поміняється, зокрема тому, що ми маємо значний прогрес у затвердженні тих багатостраждальних 50 мільярдів від G7. 

50 мільярдів від G7 – це збірна солянка коштів від Євросоюзу, США, Британії, Японії, Канади. Кожен буде їх виділяти за своїми правилами. Але бачимо, що принаймні в цій частині фінансування не буде жорсткого обмеження, що більшість коштів можуть йти тільки на цивільні потреби. 

Принаймні кошти від ЄС, які під заставу російських активів, орієнтовно близько 20 мільярдів доларів, ми будемо самі вирішувати, чи витрачати їх на війну, чи на соціальний бюджету. США свою частину внеску, 20 мільярдів, самі розподілять, судячи з преси, але там буде воєнна підтримка. Знаємо схильність США витрачатись на свою оборонку. Можливо, якась частина дійде до українського ринку виробників. Було б дуже добре. Від Великобританії 3 мільярди доларів в еквіваленті їхнього внеску можна буде використовувати на оборонні потреби. Частина буде на закупівлю британської зброї, звісно. Але теж, можливо, щось дійде до українського ринку. 

Наступного року є ймовірність, що більше коштів буде доходити через закупівлі, у тому числі і до приватного сектору. Не зважаючи на те, що у нас є повна невизначеність на 2026 рік, варто не підходити суперконсервативно, розтягуючи це фінансування на 2 роки. Варто спробувати отримати перевагу на полі бою, максимально і якомога швидше інвестуючи ці кошти в закупівлі озброєння, зокрема у закупівлі озброєння в українських виробників, у всіх, в яких є спроможність постачати зброю ефективно і оперативно в межах найближчого року-двох. 

Нагадаю, ми сьогодні спілкувалися з Катериною Михалко, виконавчою директоркою Технологічних Сил України – це громадське об’єднання, яке зводить докупи українських приватних виробників зброї.

Катерино, дякую, що знайшла час поспілкуватися з нами і розказати слухачам, що зараз відбувається на ринку приватного українського мілтеку. Сподіваюся, що ті зміни, про які ми говорили, будуть реалізовані якомога швидше і наш сектор зброї буде процвітати.

До наступних зустрічей в ефірі. З вами була передача «Що з економікою?» і її ведучий Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії.

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.