238. «Що для США 一 турбулентність, то для України 一 понеділок». Марія Репко про весняні збори МВФ

Юрій Гайдай: Вітаю! Це подкаст і передача «Що з економікою?». Як ви, напевно, звернули увагу, ми оновили наш джингл. Сподіваюся, вам подобається, але можете написати у коментарях, якщо ви сумуєте за «Що, що, що з економікою?», бо я трішки сумуватиму.

Сьогодні у нас в гостях Марія Репко, заступниця директора ЦЕС. Ми зазвичай кличемо Марію поговорити про макроекономіку або про великі та важливі заходи, на яких вона була присутня – уважно слухала, дивилася, іноді виступала і модерувала.

Цього разу таким заходом є весняна зустріч МВФ та Світового банку у Вашингтоні – одна з найбільших економічних подій у світі щороку, яка впливає на глобальну повістку як політичну, так і економічну. Зараз вона відбувалася на особливому фоні змін в американській зовнішній і економічній політиці. Тому дуже цікаво почути враження Марії. Маріє, привіт.

Марія Репко: Привіт, Юра. Привіт усім.

Юрій Гайдай: Перше запитання – яка атмосфера відчувалася у Вашингтоні? Тому що дуже багато новин та невизначеності. Зрозуміло, що в першу чергу цікавить те, що стосується України, але і по інших питаннях дуже багато новин. Тому цікаво, що було на полях зустрічі.

Марія Репко: Це було суперсюрреалістично, причому одразу у двох вимірах – і в українському вимірі, і у вимірі долі самого МВФ та Світового банку. Я почну з МВФ та Світового банку, потім перейду до України. Отже, ми знаємо, що нова адміністрація Трампа в лютому запустила відлік часу для багатьох міжнародних організацій та для багатьох інституцій Штатів для того, щоб перевірити, наскільки ж вони ефективні

Ця доля не оминула і МВФ, і Світовий банк. Прямо перед зустрічами журналісти хвилювалися, чи не вийде США з цих інститутів так, як вони вийшли, наприклад, зі Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), чи з Міжнародної організації з міграції (МОМ). Тобто, взагалі не було впевненості. Багато питань, що публічних, що не публічних, ставили чиновникам фонду і чиновникам Світового банку про майбутнє цих інституцій.

Тобто, атмосфера на зустрічах була: “А ви ще будете наступного року з нами, чи це остання зустріч? Треба скупитися сувенірами і мерчем, поки вас не закрили, і це будуть останні 20-25 сувеніри із зустрічей Світового банку”. На щастя, побоювання не справдилися. Одна з цікавих атмосферних речей, що ці «штуки» відбувалися поза весняними зустрічами.

Тобто, всі, хто приїхали на весняні зустрічі, сиділи на панелях, слухали, обговорювали, ділилися думками, але читали новини з інших полів. Зокрема, дуже чекали на виступ Скотта Бессента, який виступав цього разу в Інституті міжнародних фінансів. Саме там він зробив програмну велику промову про політику адміністрації Трампа щодо МВФ та Світового банку.

Юрій Гайдай: Я тут зроблю вставку для наших слухачів. Це секретар казначейства, тобто, один з ключових людей у фінансовій та економічній політиці Штатів.

Марія Репко: Це було в дуже класичній, дипломатичній, чи врядувальній традиції США – коли важливі промови виголошуються в несподіваних місцях.

Що він сказав? Що цікаво – він не відмовився від імені США від участі у МВФ та Світовому банку. Навпаки, згадав Другу світову війну, згадав, що саме ці інституції були створені в рамках Бреттон-Вудської системи як американська відповідь на світову фінансову кризу, як намагання зробити світ більш фінансово стійким. І, в тому числі, як одну з основних колон, на яких тримався так званий Pax Americana, «Американський світ», – те, що було на той момент противагою Pax Sovietica «Радянському світу», який ми зараз знаємо під іменем «русскій мір». Тобто, він мало того, що згадав ці історії – він визнав їхню важливість. 

І одна з основних речей, про які він сказав, це те, що і Світовому банку, і МВФ доведеться трішки або не трішки переглянути свої пріоритети. І так показав пальцем в бік Китаю. Те, що він показав пальцем на Китай, насправді було в його промові неодноразово. Коли ми чули, як він каже про те, що Світовому банку пора визначитися з політикою «випускників» з програм Світового банку, теж він показав пальцем на Китай. І те саме стосується МВФ, який також має переглянути свої політики щодо Китаю, який робить неприємні для США речі із своєю валютою.

Але МВФ і Світовий банк будуть жити, США залишаються в рамках Бреттон-Вуда. Тобто, народ видихнув з полегшенням. А українська історія, яка на фоні Spring Meetings (весняних зборів – ЦЕС) розгорталася, була теж подвійна. Це були переговори про мінеральну угоду, яка вчора була підписана.

Юрій Гайдай: Ніч з учора на сьогодні. Тобто, це паралельний процес, який ніяк не стосувався офіційної програми Spring Meetings, але всі очі і фокус делегації були на цьому.

Марія Репко: Абсолютно, так. На Spring Meetings прилетіли і проводили зустрічі, але основна інтрига і фокус як делегатів, так і людей, які стежили за Україною, були на тому, що відбувається навколо мінеральної угоди.

Також під час Spring Meetings ми побачили прямо переповнені символами фото Трампа з Зеленським на похоронах Папи Римського. Це відбулося на вихідних, одразу після весняних зустрічей. Тому це теж тема мирних переговорів, стосунків України і США, і того, наскільки особисті стосунки Трампа і Зеленського можуть бути «поремонтовані» після сумнозвісної зустрічі в Білому домі.

Це теж було дуже-дуже важливим. І українська делегація, і, в принципі, всі, хто займається Україною, через це переймалися. Ніби все вийшло непогано, побачимо, що буде в майбутньому.

Юрій Гайдай: Почитаємо знову нові тексти угоди. Але це більш політична історія. А якщо повертатися до економічного фокусу і самих зустрічей МВФ і Світового банку?

Ти згадала про фокус людей, які дивляться на Україну. Тобто не тільки українців, а й тих, хто слідкують, вболівають або мають якісь інтереси. Очевидно, наші найближчі сусіди, які теж дуже бояться безпекової загрози від РФ.

Який зараз цей фокус? Що, можливо, не завжди формально і офіційно нам говорять, комунікують? Чи було щось нове? Взагалі, які настрої? Що ти спостерігала?

Марія Репко: Я їхала з дуже обережними очікуваннями. Можливо, навіть надто обережними. Думала навіть, чи будуть в українців проблеми на кордоні.

Насправді нічого подібного не сталося. Пересічні американці, яких я зустрічала на тому ж кордоні, в готелі, на вулицях, коли дізнавалися, що я з Києва і українка, здавалося, прямо зараз обійматися підуть. Настільки вони були готові нас підтримувати. 

Я думаю, що значний ефект справило те, що це Вашингтон. Це місто, яке традиційно Україну підтримувало. Плюс останні події в Білому домі через зустріч Трампа і Зеленського, політики Штатів, які були останні місяці на слуху — тому інтерес до України знову підвищився. 

Щодо чиновників, я, чесно кажучи, не побачила великої різниці в риториці що Світового банку, що МВФ. На зустрічах ми обговорювали всі ті самі теми. Обговорювали на зустрічі з місією МВФ фіскальну стабільність, генерацію доходів бюджета. Обговорювали моменти, в тому числі, ефективності витрачання коштів на соціальну підтримку. Тобто, речі, які МВФ обговорював з українцями всі останні роки, принаймні як я працюю з цією темою. Постійно звучить тема фіскальної консолідації, відповідального витрачання грошей. І ця історія не була винятком. 

Зі Світовим банком те саме. Світовий банк має програми підтримки України. Ми обговорювали на зустрічі з представниками Світового банку, які працюють з Україною, ті самі розвиткові програми. Це програми і соціальної підтримки, і відбудови.

Дуже багато, до речі, сфокусовано на відбудові. Навіть в Українському домі була спеціальна панель з представниками Світового банку, яку Влад Рашкован модерував, про відбудову України. Там була дуже дивна і щемка історія.

Тому що це якраз був день одразу після бомбардування Києва. Одразу після того, як на Київ звалилося все те нещастя, яке росіяни на нас скинули. І всі, хто був у Вашингтоні, перевіряли свої телефони, і всі дуже сильно переживали за рідних і близьких, які залишилися в Києві. І при цьому це Український дім у Вашингтоні, це зелена галявина, красиво одягнені люди, посмішки, шатро з кавою і кока-колою. Тобто когнітивний дисонанс був максимальним.

Юрій Гайдай: Це відчуття сюрреалізму – коли ти маєш в голові і в телефоні війну, і бачиш одночасно абсолютно мирний, часто навіть безтурботний процес.

Марія Репко: Цікаво, що, напевне, дві третини, а то й три чверті з тих, хто зібрався на цій галявині, в телефонах мали війну. Ми просто настільки вже звикли до того, що попри війну і всі стреси люди продовжують працювати, проводити заходи, вимагати підтримки, десь діставати гроші, зброю, вести бізнес – що це стало звичним. Просто там контраст був максимальним.

До речі, Андрій Пишний і Сергій Марченко були на панелі, вони теж це зазначили. Для мене це був один з найемоційніших моментів.

Юрій Гайдай: Я хотів запитати більше. Розумію, що Сергій Марченко, Міністр фінансів, їхав на цю зустріч вже міцно тримаючи в голові 2026 рік. Бо скільки б МВФ не говорили про фіскальну консолідацію, за якою стоїть, по суті, дві прості речі — збирати більше податків і менше витрачати – це все для того, щоб зменшувати дефіцит бюджету. Адже чим менший дефіцит, тим нам простіше буде його покривати і тим менше ризиків для наших програм.

Я говорю з точки зору МВФ, тому що вони зацікавлені в стійкості обслуговування українського боргу і, взагалі, українського бюджету. Але ми розуміємо, що найближчим часом, як не консолідуй фіскально, все одно дефіцит залишатиметься величезним через оборонні видатки. Навіть у випадку припинення бойових дій істотно ці видатки не зменшаться в осяжній перспективі, тому що потрібно буде все одно вкладати дуже багато в безпеку. Відповідно, на цей рік зовнішнє фінансування більш-менш гарантоване і можна бути спокійними, а от на 2026-й питання є відкритим.

Чи були нові речі? Як обговорювалася історія з 2026 роком?

Марія Репко: Сто відсотків. Мінфін приїхав по гроші на 2026 рік, це правда. Тут є кілька визначальних речей. 

По-перше, це мирні переговори. Трамп намагається зробити свої посередницькі дії таким чином, щоб закінчити війну якомога скоріше – це його обіцянка, його гасло. Відповідно, ніхто не знає, чи це реально. І в Україні оптимістів, я думаю, залишилося вже не так багато. Чи дійсно 2025-ий рік буде останнім військовим роком і останнім бюджетом військових років – сказати важко. Тому 2026-й бюджет ми не знаємо і не можемо гарантувати, що він буде «невоєнним».

Мені здається, що треба закластися консервативно і закластися на те, що війна буде тривати. Така сама думка і у Міністерстві фінансів, що на все, на що ми можемо закластися консервативно, треба закладатися консервативно. На жаль, інакшої думки притримується МВФ, тому що у них є прогноз економічного розвитку, відповідний прогноз по видатках, і в цей прогноз закладається, що 2025-й рік буде роком війни, а у 2026-му вже війни не буде.

Відповідно, потреби у фінансуванні суттєво знизяться. Це базовий сценарій. Є ще негативні, за яким потреби у фінансуванні залишаються такими, як є, але за базовим сценарієм війна припиняється і грошей треба буде менше. Чому вони не можуть зменшити цей сценарій? Тому що у них є власні внутрішні політики, називаються Debt Sustainability. Це, скажімо, політики стійкості боргу.

Вважається, що фонд не може кредитувати країни, де борг не стійкий. А щоб борг був стійкий, треба хороші прогнози, що боргу буде все менше.

Юрій Гайдай: Я для наших слухачів, хто менше занурений в тему, зроблю коротку зноску. Стійкість боргу це не те, що він стоїть або залишається великим чи маленьким, а те, чи здатна країна цей борг обслуговувати. Тобто, чи не завеликий він. Якщо борг таких розмірів, що відсотки по його обслуговуванню постійно роблять зростаючу спіраль, і ми витрачаємо все більше, то тоді борг не стійкий.

Якщо ж вартість обслуговування є прийнятною, то борг стійкий. Це застосовано і на мікрорівні до кожного з нас, чи до підприємств. В даному випадку говоримо про макро, про бюджет всієї країни.

Марія Репко: Відповідно, МВФ дуже занепокоєні через стійкість боргу. Для того, щоб стійкість боргу відповідала правилам і внутрішнім процедурам МВФ, вони мають впевнитися, що Україна зможе свої борги обслуговувати. І тут у нас вже дуже-дуже небагато, насправді, простору для маневру. І у нас небагато, на жаль, простору для залучення нового боргу – бо стійкість боргу у нас «попливе», що буде дуже неприємно.

МВФ намагається уникнути цього через, можливо, тонкощі свого економічного прогнозування. Але проблема є, проблема залишається. Проблему довго відкладати не вийде.

Які в Україні є варіанти? Україна може залучати гранти, що мало реально, і на що МВФ сподівається. Комерційні борги вже реструктуризовані, але, ймовірно, буде ще одна або дві реструктуризації.

А найбільша проблема – дістати повністю російські активи, які могли би слугувати альтернативою новому боргу, а Україна наразі цього зробити не може. Що Світовий банк, що МВФ, що європейські і американські уряди, досить скептично ставляться до можливості повної конфіскації російських активів.

Слава Богу, що в нас є ERA, це 50 мільярдів, які дали підставу для доходів від російських активів. Але треба працювати, тому що зараз для України конфіскація російських активів стане і може стати критичним джерелом боргової стійкості – потрібної для того, щоб продовжувати залучати фінансування і залишатися в стабільній позиції.

Юрій Гайдай: Нагадай, будь ласка, в чому скептицизм МВФ і Світового банку по російських активах? Я пам’ятаю цю недипломатичну, «баранячу» впертість очільника Європейського центрального банку. До речі, дуже раджу нашим слухачам, хто цікавиться економікою, почитати свіжий інфляційний звіт Національного банку. У них є окрема вставка, дуже хороша, про те, чи вплинула би конфіскація російських активів на Єврозону. Вони гарно розклали по поличках з цифрами. І я впевнений, що голова Європейського центрального банку теж має такі дані і цю аналітику давно вже зробили.

А позиція МВФ і Світового банку на чому ґрунтується?

Марія Репко: Я не можу сформулювати чітке обґрунтування. Це щось важко вловиме: фінансова стабільність, стабільність долара, євро, фінансової системи, довіра. Ось такі речі, які не мають в принципі конкретного фінансового вираження під собою.

Але я думаю, що насправді важливо те, про що не говорять. Не говорить про це відкрито ніхто. Я думаю, що в Європі є тиск з боку тих компаній, які мають політичну вагу в себе вдома і не вивели з Росії активи. Зараз вони хвилюються через те, що Європа конфіскує майно Росії, а Росія конфіскує їх майно на своїй території.

Я думаю, що це досить складно. Частина відповіді на твоє питання це лобізм. Щодо Штатів, потенційно можу припустити, що це країни, які, скажімо, напряму кажуть про зміну структури своїх валютних резервів не на користь США, не на користь американських боргових зобов’язань.

Якщо хтось прийшов, скажімо, до Штатів і сказав: не конфіскуйте російські активи, і є великим тримачем казначейських облігацій США, то, напевно, Штатам буде дуже неприємна ця історія. Адже відсоткові ставки по американському боргу і так вже дуже високі, особливо після тарифів. Американські treasuries (цінні папери – ЦЕС) перестали бути safe haven – безпечною хмаринкою, на яку всі інвестори «забираються» під час будь-якої турбулентності. Плюс американські борги дуже високі, і так США витрачають досить багато на їх обслуговування. Тому для них додаткове підвищення ставок через продаж боргів є важелем впливу.

Юрій Гайдай: Я пам’ятаю, що Саудівська Аравія в першу чергу погрожувала подібним. Але Нацбанк гарно порахував, що навіть у випадку відмови країн emerging markets (країн, що розвиваються – ЦЕС), котрі поза Євросоюзом, від таких зобов’язань, частка євро в загальному обсязі облігацій зменшилася би всього на один відсотковий пункт.

Марія Репко: В даному разі ми говоримо про долари, про США. Тобто тут треба подивитися детальніше на цю історію, але дивитися важко, тому що насправді немає відкритої статистики. Навіть МВФ, який частково публікує склад резервів світових центральних банків, детальної статистики не надає. Що погано – дайте нам прозорість, покажіть нам, що відбувається і всім буде зрозуміліше, але чомусь цього не відбувається.

Юрій Гайдай: Насправді ми цю історію вже кілька разів на подкасті обговорювали. Основне питання – якщо не американські облігації і не європейські, то куди йти? Насправді немає альтернативних активів. Золото – не варіант: в нього недостатньо обсягів і ліквідності, щоби всі пішли туди. І так само, якби країни почали масово розпродавати облігації, то зазнали б значних втрат через знецінення.

А я ще хочу тебе запитати – чи обговорювали на зустрічах пом’якшення політики Європейського Союзу щодо стелі дефіциту? Ті ініціативи, які передбачають виключення оборонних видатків з цих обмежень і уможливлюють нарощування оборонних видатків країнами ЄС за рахунок залучення боргу. Це вже істотно простимулювало європейські фондові ринки і оцінку оборонних компаній. Але я знову ж таки розумію, що це доволі відчутні теми для МВФ.

Марія Репко: На самих зустрічах я про це не чула – можливо, це обговорювали просто в іншій кімнаті. Адже що таке зустрічі? Це чотири великі локації, де відбувається одночасно кілька конференц-заходів. Тому цілком можливо, що це обговорювали. просто я не була присутня.

Але знову ж таки, повертаючись до Бессена, – він дуже чітко сказав, що США вітає політику Євросоюзу по збільшенню оборонних видатків і відходу від традиційної для ЄС позиції, коли вони покладаються повністю на США в питаннях безпеки. Я не можу сказати, що я це не вітаю. Чим сильніша Європа, тим сильніша Україна. Тому для мене це теж хороший розвиток подій.

Юрій Гайдай: Я, до речі, скажу, що це вітає і багато економістів, і макроаналітиків у Європі. Зокрема, через те, що традиційно була Німеччина, яка дотримувалася жорсткої фіскальної політики. І були країни півдня, такі як Італія і Іспанія, які вільніше поводилися з боргами. Далі Європейський центральний банк викуповував їхні облігації, що призводило до певного перерозподілу росту: через м’якшу монетарну політику такі країни, як Італія і Іспанія, отримували додатковий бонус до зростання за рахунок відповідальної Німеччини.

І багато аналітиків говорять про те, що відхід від стель боргу для оборонних видатків не тільки буде мати позитивний вплив на оборону, а і трішки зніме перекос, який створював багато напруження між країнами. Це не подобалося обережним країнам півночі. Тому це теж фактор.

Марія Репко: Подивимося. Мені здається, що з цього скористаються в першу чергу країни саме півночі, а також поясу Тримор’я – країни, розташовані близько до східних кордонів Євросоюзу. Я думаю, це буде для них основним фокусом.

Юрій Гайдай: Також дуже активно працює Британія на тим, щоб бути включеною в ті видатки, які можна робити за межами стелі. Я підозрюю, що оборонний сектор Британії «кусав лікті», коли почув ці новини, адже вони вийшли з Європи і можуть втратити таку можливість. Вони зараз дуже активно працюють на тим, щоб тут Британія була включена в загальний європейський процес. 

Марія Репко: Класно, якби Україна була включена в загальний європейський процес. Це те, про що я вже писала у своєму звіті, про те – як Україна може інтегруватися в Європу. Це те, про що нам всім треба говорити з кожної праски, що українські виробники мають і повинні отримати доступ до цих контрактів, а Україна має скасувати заборону на експорт товарів подвійного призначення.

Мені здається, що саме зараз час для того, щоб український військово-промисловий комплекс вписати в загальний європейський. Інакше цього може не статися ніколи.

Юрій Гайдай: І потрібно, щоб це була політика на рівні держави, тому що приклад Британії показує, наскільки їхні політики активно включилися в цю роботу. Бо це промисловість, економіка, і зрозуміло, що у нас інтерес ще більший, бо нам потрібно вбудовуватися в ці ланцюжки. Це одна з запорук того, що ми справді інтегруємося в Європу і будемо частиною їхньої економіки.

Нещодавно бачив, як Тарас Чмут, — один з найактивніших лобістів хоча б часткового експорту української зброї, звертав увагу на те, що при всіх втратах Російської Федерації вони не припиняють експорти. Тобто навіть ППО – попри те, що в них багато втрат, вони продовжують експортувати техніку своїм партнерам в Центральній Азії. Вочевидь, не тільки тому, що це валютна виручка, а й тому, що це збереження ринку і політичний вплив. Тому це важливо.

Марія Репко: Для нас зараз політичний вплив і політична вага в Європі будуть одними із ключових на наступні декади, якщо не більше. Тут є побоювання щодо того, що для українських збройних сил зброя, вироблена в Україні, стане дорожчою, оскільки ринки розширяться, буде більше попиту, може збільшитися ціна. Але мені здається, це питання треба адресувати через різні державні політики, а не закривати просто для українських компаній можливості глобалізуватися, розвиватися, ставати частиною європейської безпекової архітектури. Щось ми з тобою перейшли на Європу, давай повернемося до Штатів.

Юрій Гайдай: Я тільки зауважу, що це питання вирішується регулюванням. Наприклад, експортні ліцензії, які можуть встановлювати умови щодо цін для державних закупівель цілком. У воєнний час це, я думаю, допустима історія, яка могла бути хорошим компромісом. Але давай повернемося до США.

Я наостанок тебе ще запитаю про «великого слона» в кімнаті – що говорили про вплив тарифів Трампа на глобальну економіку і на ринки, що розвиваються? Це все перетинається з цілями і роботою МВФ. Тому що я підозрюю, що такі істотні зміни в світовій торгівлі дуже вплинуть на стійкість ряду країн, які працюють з МВФ. 

Нагадаю слухачам, довгий час в політиці розвинених країн багатої півночі була дискусія: як краще допомогти бідним країнам? Чи ми просто їм даємо гроші, фінансуємо проєкти, водогони, інфраструктуру і так далі? Чи це безперспективне заняття і краще створювати нормальні умови торгівлі, щоб ці країни збагачувалися, заробляли і через ринкові механізми рухалися до розвиненого світу? 

Що ми бачимо за останній рік? Штати обрізають всі програми допомоги. Той же USAID, який фінансував дуже багато проєктів. Їхнім шляхом так само йде і Британія, яка була, здається, другим найбільшим міжнародним донором, наразі істотно скорочуючи видатки. Але з іншого боку, Штати запускають значне закриття вільної міжнародної торгівлі, яке теж в першу чергу вдарить по бідних країнах. Багато з них були дуже залежні від Штатів та кількох інших торгових партнерів в тому, що вони до них експортували.

Особливо, наприклад, по маленьких середніх африканських країнах могло бути кілька позицій експорту, на яких тримається вся економіка. Зараз, я так підозрюю, в найближчий рік це може запустити дуже багато нестабільності, тому що нестабільність в державних фінансах потім приводить до політичної нестабільності, особливо там, де слабкі інституції. Тому, що про це говорили?

Марія Репко: Це була одна з центральних тем – Трампові тарифи, і взагалі різкі рухи у світовій торгівлі, нікого не залишили в спокої. Ніхто не міг сказати, що це не моя справа – всім було це цікаво. Але що у Світовому банку, що в МВФ, основні слова, які я чула з приводу тарифів, це disruption і uncertainty (крах і невизначеність – ЦЕС).

Спочатку тарифи вводять, потім знижують, потім знову підвищують, вводять на інші товари, потім скасовують. Це все називається одним словом – невизначеність. 

Це дуже дипломатично і навіть прогнози зараз роблять, виходячи з сценарію, який проговорюють. Він базується на політиках США станом на 4 квітня 2025 року. Всі ті анонси, які робилися після 4 квітня, в цей конкретний прогноз вже не входять. Тобто, ми маємо більш-менш українську ситуацію, коли хтось робить економічний прогноз, робить велику модель, розраховує показники, а потім уряд за 3 тижні двічі міняє всі припущення для цих прогнозів. З цією ситуацією стикнувся також Світовий банк.

Що можна чітко сказати – тарифи будуть поганими для економік, які розвиваються, для малих відкритих економік, які багато експортують і імпортують, і для тих, які не мають власного потужного ринку, покладаються на ресурсний експорт.

Основні рекомендації, насправді, ми проговорювали навіть з Гітою Гопінат на початку зустрічей. Це ті самі класичні рецепти МВФ: генерація доходів бюджету, загальні реформи для того, щоб зробити економіку більш стійкою. Ніяких чарівних пігулок ніхто не пропонує, але всі говорять: Brace for Impact, тобто ставайте стійкими, формуйте партнерства, спілкуйтеся з тими, хто є вашими сусідами, створюйте собі нові ринки збуту і намагайтеся виживати.

Юрій Гайдай: Це не зовсім оптимістичний підсумок, але маємо те, що маємо. Якби не українська історія, я б сказав, що це справді можна було б вважати поштовхом до змін. Тобто, цей довгий, уставлений статус-кво, можливо, його порушення пішло б комусь на користь. Але ми розуміємо, що вже стільки порушень статусу-кво і нестабільності, що хорошо від цього чекати, напевно, не варто.

Будемо лише сподіватися на те, що не буде найбільш агресивного сценарію по торгових війнах. Бо, знову ж таки, відішлюсь до інфляційного звіту Нацбанку, який гарно показав, що є не тільки безпосередній вплив мит на конкретні економіки. У випадку України, ми з тобою неодноразово і для медіа коментували, що лише долі відсотка ВВП можуть бути втрачені, тому що ми не так багато експортуємо до Сполучених Штатів. У нас великий дефіцит в торгівлі з ними, але тарифи вплинуть і на всіх наших торгових партнерів. Це може знизити попит на експорт, що йде від нас до них, і це вже опосередкований вплив. З огляду на те, наскільки наша економіка зараз закрита, то цей вплив напевно, буде менший, ніж для багатьох інших.

Марія Репко: Я зараз додам трішки гіркого оптимізму. Україна за свою історію, 30 з гачком років, пережила вже стільки штормів, і зараз вона проходить настільки сильний шторм, що все те, що в західних країнах і в Європі, в США, називають uncertainty (невизначеність), turbulence (турбулентність), для України — це понеділок. Тому я думаю, що для українців ці зміни в тарифах і глобальні політики не будуть настільки відчутні.

Юрій Гайдай: Мені здається, ти щойно озвучила заголовок для цього епізоду подкасту. На цьому і завершуємо. Нагадаю, ми сьогодні спілкувалися з Марією Репко, заступницею директора Центру економічної стратегії про весняні збори МВФ та Світового банку, але й про багато дотичних тем.

Дякую, що були з нами. Слухайте нас на зручній для вас подкаст-платформі. Підписуйтесь на YouTube. Більшість епізодів зараз ми вже випускаємо з відео. Слухайте нас також на Громадському радіо. До наступних зустрічей в ефірі.

Дякую, Маріє.

Марія Репко: Папа-папа.

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.