136. Ірина Іпполітова: 65% айтівців, які змінили роботу за рік війни, отримали вищу зарплату

Дисклеймер:

щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій: Доброго дня. З вами знову «Що з економікою?» – це передача, яка виходить на Громадському радіо, а також на усіх подкаст-платформах, і це спільний проєкт Центру економічної стратегії та Вокс Україна.

Сьогодні з вами знову я, Юрій Гайдай. І моя колега Юлія Мінчева. Привіт, Юлю.

І сьогодні ми будемо говорити з вами про IT-шечку. Точніше, будемо говорити про IT-сектор української економіки.

Я знаю, що коли пишу у дописах «IT-шечка», люди ображаються, кажуть, що це зневажливо, але я з любов’ю це пишу. 

У мене багато друзів в IT, які увійшли в сектор в 90-х роках, скоро пенсіонерами будуть.

І сьогодні ми будемо спілкуватися з Іриною Іпполітовою. Вона аналітик на DОU. Ви знаєте, що це одна з найбільших IT-спільнот, вебсайтів в Україні, які, власне, про IT.

Ірина є співавторкою великого дослідження ринку праці IT під час війни. Доброго дня, Ірино.

Ірина: Доброго дня всім.

Юрій: Ми в Центрі економічної стратегії недавно проводили черговий щомісячний огляд економіки, на якому розглядали стан IT-ринку.

Запрошені спікери дуже по-різному оцінювали ситуацію. Наприклад, Степан Мітіш, який очолює ЕРАМ Україна, сказав, що зараз на одну позицію претендує до 10 кандидатів.

Це таке загальне твердження, з якого можна зробити висновок, що в українському IT все погано, але я пропоную з вами заглибитися детальніше, щоб наші слухачі довідалися, власне, що ж насправді відбувається в IT.

Це важлива галузь української економіки, яка, по-перше, дає високооплачувану роботу багатьом експертам в Україні. І ці гроші люди потім витрачають, знову ж таки, на споживання в українській економіці, чим дають роботу багатьом іншим людям. Це такий ефект мультиплікатора. 

Хоча вони так само набагато більше, непропорційно більше витрачають і на імпорт, але тим не менше вони заводять сюди валютну виручку.

І після того, як аграрна галузь просіла через обмеження з портами, через війну ми не можемо настільки легко експортувати морським шляхом все, що експортували раніше, після просідання енергетики, ну і як наслідок металургії, також руйнування великих металургійних активів, звісно, роль IT ще більше зросла.

Зросла як джерело валютної виручки і навіть, як я б сказав, як осередку формування нової бізнес-еліти в плані людей, котрі закрили якісь потреби виживання і себе, і власного бізнесу. Котрі все одно, незважаючи на війну, якось розвиваються і задумуються над тим, чи можуть вони формувати країну, впливати на неї. 

Тому, власне, цей сектор буде привертати все більше уваги і надалі, і в тому числі у нас, економістів.

Я припиняю говорити, і тут, Ірина, розкажіть, будь ласка, спочатку, як завжди в таких випусках, коли ми говоримо про дослідження, яка у вас була методологія, як ви збирали дані, що це за дані, наскільки вони обширні, на основі чого ви робили висновки, про які ми зараз поговоримо?

Ірина: Як ви правильно сказали, DОU – це дуже велика спільнота айтівців. За березень у нас було біля 3 млн відвідувань сайту, і ми регулярно проводимо різні опитування цих айтівців, які заходять на наш сайт, читають наші матеріали.

Ми їх питаємо абсолютно про всілякі теми, які можуть цікавити айтівців. Наші великі, дуже відомі дослідження – це стандарти ринку, це зарплатні опитування, двічі на рік ми питаємо айтівців про їхні зарплати, і потім ці дані стають таким стандартом ринковим, на який орієнтуються всі — і роботодавці, і пошукачі. Це щоб орієнтуватися, яка кваліфікація, яка спеціалізація, зараз скільки коштує на ринку. 

І ось в лютому 2023 року ми провели велике опитування, на яке відповіли 7 тис. айтівців про те, що зараз відбувається, що в них з роботою, чи вони працюють, чи вони шукають роботу, чи можливо вони потрапили на бенч.

Юрій: Так, я людина, котра ставить зірочки, робить примітки для слухачів. 

Бенч – це лава запасних, тобто коли ти продовжуєш бути пов’язаним з компанією, але зараз не залучений на якийсь конкретний проєкт, і відповідно, я так розумію, на бенчі ти отримуєш трошки меншу зарплату, так?

Ірина: Це залежить від компанії. Вони стараються все-таки зберігати там зарплати — або 100%, або 50%, що залежить від можливості компанії. 

Просто в нормальні часи цей бенч був невеликий, і я так розумію, що там і зберігається, можливо, зарплата.

Але зараз роботи стає менше, бенчі збільшуються в компаній, і там є різні способи все-таки економити гроші, і вже урізають зарплати на бенчі.

Але треба розуміти, що це фактично люди, які зараз не працюють. Тобто деякі компанії відправляють навіть не на бенч, а в неоплачувані відпустки, такі теж є.

Юрій: А як це працює в ІТ? Я розумію, що коли людина працевлаштована офіційно як співробітник, якого захищає трудове законодавство, неоплачувана відпустка – це одне.

А у випадку з ФОПом, який надає послуги компанії умовно, це виглядає так само, що неоплачувана відпустка – це тоді що?

Ірина: Фактично це договір між компанією і айтівцем, що якщо раптом знайдеться якась робота, то ось йому цю роботу запропонують першому.

Тобто від звільнення це відрізняється тільки тим, що не будуть шукати якусь людину на ринку, а ось візьмуть цю людину, яка зараз не працює.

Юрій: Тобто за нею зберігається пріоритетне право на цей проєкт, якщо він знайдеться.

Ірина: Важливий момент щодо досліджень. Наші дослідження не є репрезентативними. Ми не претендуємо на якусь репрезентативність всіх айтівців в Україні.

В першу чергу, тому що таку вибірку дуже складно побудувати, тому що ніхто в Україні не знає точно, скільки, яких є айтівців і де вони є.

Тому наша вибірка, в принципі, це просто люди, яких ми досягли і хто хотів нам надати відповідь.

Але, чесно кажучи, інших досліджень я не знаю по ІТ-ринку. Наші дослідження фактично єдині, напевно.

Вони дуже великі, в нас дуже великі вибірки і це трошки компенсує те, що це не таке класичне, репрезентативне, соціологічне дослідження.

Але для тих, кому це важливо, хочу одразу про це сказати.

Юрій: Ми якраз кілька тижнів тому обговорювали дослідження українських біженців за кордоном.

Кому цікава ця тема, пропоную пошукати і послухати той подкаст. І там якраз ми теж зачепали тему репрезентативності вибірки.

Власне, знову ж таки, маленька зірочка.

Це означає, що ми спочатку, дослідники спочатку мають визначити загальну популяцію і потім за допомогою якогось методу зробити довільну, але достатню вибірку, щоб її покрити.

І в тому випадку ми це робили, адресуючи питання через мобільні телефони за допомогою мобільного оператора.

Зрозуміло, що буде певне викривлення у вашому випадку, тому що це люди, які є частиною спільноти DOU, які користуються сайтом.

Завжди можна зробити якісь поправки, наприклад, на те, що людина, яка зараз без роботи може впасти в депресію і не заходити на сайт, щоб не дратуватись.

Або навпаки — заходити частіше, щоб бути в курсі ринку, шукати вакансії і так далі.

Але це все мінімальні викривлення. У вас дуже велика вибірка і, напевно, це найкращі дані, які у нас є, тому дуже цікаво про них поговорити.

Я тоді спочатку запитаю про основні показники, які ви винесли нагору, про те, що зараз, наприклад, 84% айтівців працюють, 13% без роботи.

Це стосується і тих, хто в Україні, і тих, що за кордоном. При цьому 40% шукали нову компанію або проєкт у 2022 році. А як це у порівнянні з минулими роками? Тобто, це нормальні показники, чи вони істотно відрізняються? І якщо так, то як відрізняються?

Ірина: Все-таки кількість тих, хто зараз без роботи, зросла.

Тобто, оці 13%, які зараз не працюють, треба розуміти, що вони включають людей, які втратили роботу і шукають нову.

Так, наприклад, тих, хто просто не працює, тому що була частина людей, які сказали, що “я вирішив не працювати”.

Чи, наприклад, люди, які пішли в декрет, чи в якісь відпустки.

Вони всі входять в 13%, а ті, хто власне втратили роботу і зараз шукають нову, їх 9%.

В принципі, це досить багато, тому що зазвичай це 2-3% в ті хороші роки до повномасштабного вторгнення.

Тобто, зараз дійсно людей, які втратили роботу, стало більше.

Але все ж таки, 84% – це, можна сміливо сказати, переважна більшість людей, які працюють.

Тобто, якоїсь такої прям масштабної трагедії ми не бачимо, саме в плані втрати роботи.

І ще цікаво, що шукають зараз роботу 9%, а загалом протягом минулого року шукали роботу 39% тих, кого ми опитали.

І десь половина з них – це люди, які просто шукали роботу, тому що вони хотіли кращу роботу.

Тому що вони хотіли вищу зарплату, вони хотіли цікавіший проєкт, вони хотіли якісь кращі інші умови.

Тобто, абсолютно не завжди велика кількість людей, які шукають нової роботи, означає, що вони всі її втратили.

В багатьох випадках це означає, що люди просто шукають краще і знаходять краще.

Юрій: Це насправді чудово, це означає, що немає режиму виживання.

Бачу, що компанії тримаються за своїх найцінніших кадрів, за архітекторів, за лідів, як в Україні, так, напевно, і за кордоном.

Але є цікавіші інші розподіли. Тут буде цікаво, якщо ви поділитеся ширше своїми спостереженнями.

Ну, наприклад, те, що я для себе побачив, що найчастіше втрачали роботу ІТ-фахівці з Хмельницького. 29% з них втратили роботу або потрапляли на бенч.

Що ви ще можете розповісти, власне, за цими розподілами?

Ірина: Щодо регіонального розподілу, тут, звісно, все трошки складно, тому що кожне місце має свою специфіку, яка залежить від того, які компанії мали офіси.

Особливо це стосується невеликих міст, як Полтава, Хмельницький, Чернігів.

Якщо ми говоримо про великі центри — це міста-мільйонники Київ, Харків, Львів, Одеса і Дніпро.

Такі великі ІТ-міста, де зосереджено до війни було, якщо я добре пам’ятаю, 80% всіх айтівців.

Тобто, на всі інші наші обласні центри приходилося всього 20% всіх айтівців. І тут вже в кожному місті своя специфіка.

Це могла бути одна-дві великих компанії, які мали свої центри розробки саме там в конкретному місті.

Особливість невеликих міст в тому, що, як правило, там все-таки менш кваліфіковані спеціалісти працюють, фахівці.

Тобто, все-таки у великих містах кваліфікація завжди була трішки вища. Ну, і, відповідно, коли стає питання, кого закривати, кого скорочувати, вона зрозуміла, що першими йдуть з менш досвідом люди, менш сильні, і це ось менші міста.

Тобто, я до того, що тут просто на кожне місто треба дивитися окремо, і на цю ситуацію треба дивитися окремо.

Ну, якщо ми не беремо ситуації такі, як, наприклад, Одеса чи Харків, які теж опинилися досить низько в кінці списку, з великою часткою людей, які втратили роботу. Просто тому, що це міста фактично прифронтові, і там все не дуже добре.

Юрій: Так, до речі, якщо ми говоримо про той же Харків, який великий і прифронтовий, то там ситуація не сильно відрізняється, наскільки я бачу, від регіону.

Але тут, до речі, цікаве питання, а як визначалося розміщення? Тобто, місто – це місце, в якому зараз перебуває респондент, вірно?

Ірина: Так, де фахівці перебувають зараз, воно, звісно, відрізняється від того, де фахівці перебували до 24 лютого минулого року.

Юрій: Чи робили ви такий розріз міграції айтівців протягом року?

Ірина: Так, ми робили розріз останній раз, коли ми на це дивилися, це було літо минулого року.

Спочатку ми робили такий розріз у перший місяць війни, і там виходило, що фактично 60% айтівців виїхали.

З Харкова виїхало дуже багато. До війни Харків був на другому місці, саме за кількістю айтівців, які там безпосередньо жили і працювали.

Якщо я не помиляюся, до війни 14% всіх айтівців жило в Харкові, а зараз там живе 3%.

Тобто з Харкова люди такі поїхали і поки що масово вони туди не повертаються. Це дуже відрізняється від ситуації, наприклад, з Києвом, звідки теж масово всі поїхали в лютому минулого року, але до літа дуже велика частка повернулася.

Тобто зараз в Києві все ще не так багато айтівців, як було до війни, але все ж таки, може, відсотків 70-80 вже довоєнного рівня.

То в Харкові більшість айтівців виїхала. І це Харків, насправді, дуже відрізняє від інших великих ІТ-міст. Тобто ні з Дніпра, ні з Одеси, ну і, зрозуміло, зі Львова не було такої еміграції, як з Харкова.

Тобто, чи поверне Харків цей статус ІТ-міста великого — незрозуміло. І що буде з вихівцями харківськими, теж поки що не дуже зрозуміло.

Чи вони будуть повертатися, чи вони залишаться там, де є, поки що ми не знаємо. Тому цей аналіз в розрізі регіонів складний зараз.

Ми, насправді, теж думали в рамках цього великого дослідження лютневого по роботі, зробити навіть окремий матеріал по регіонах, але поки що ми застопорилися на цьому питанні, що зараз вважати регіоном, як зараз ділити айтівців на регіони. Там, де вони жили до початку війни широкомасштабної, чи там, де вони зараз будуть.

Юлія: Я хочу запитати про якраз оцю локальність.

Про те, чи змінили місце податкового резидентства наші айтівців? Тому що у нас був цікавий подкаст на тему податків з Оленою Макеєвою.

І він був трохи давно, коли якраз спливав такий термін перших пів року і далі знаходження поза межами України, коли треба було там вже обирати, або залишатись податковим резидентом України і кудись далі їхати, або якщо там залишатися в інших країнах, то тоді переходити на інші системи оподаткування.

Чи ви питали, як багато з тих айківців, що за кордоном зараз фактично випали з нашої податкової системи?

Ірина: Ми питали трошки в іншому проєкті може два тижні тому, що вони робили зі своїми ФОПами, тому що за ФОПами в нас працює десь 87% всіх українських айтівців.

Тобто переважна кількість ІТ-фахівців працюють як ФОПи.

Юрій: Ага, і тут я зроблю ремарочку. Якщо ми будемо говорити про подвійне оподаткування, то з ФОПами якраз все значно простіше. Ну, і одночасно складніше, бо ведеш підприємницьку діяльність на території країни ЄС, відповідно, маєш платити податки там без варіантів, котрі можливі, якщо ти працюєш як найменший працівник за контрактом.

Ірина: Власне, ми ось питали в тих, в кого був ФОП, що вони робили.

Ну, переважно вони нічого не робили зі своїми ФОПами, тобто десь 30% сказали, що в них ФОП є, але вони його просто не використовують. 

Тобто я так розумію, що вони його не закрили, тому що для закриття треба приїхати в Україну, але вони туди нічого не отримують, ніякі кошти, просто скоріше платять оцей ЄСВ щомісяця, та і все.

Але решта 69% сказали, що вони використовують, тобто вони отримують на нього гроші. Ну і от ми якраз теж 3 квітня випустили матеріал про те, скільки зараз в Україні ІТ ФОПів. Їх кількість за минулий рік виросла на 32 тис.

Тобто ми тут говоримо про війну, кризовий рік, але кількість людей, які зареєструвалися ФОПами за ІТ-кодами зросла на 13%, що дуже багато.

Юрій: Я вас переб’ю знову, Ірино. Настільки зросла кількість нових реєстрацій, чи загальна кількість ФОПів за ІТ-шними кодами?

Ірина: Загальна кількість ФОПів зросла, але за цей час закрилося біля 1%, відкрилося 32 тис ІТ ФОПів, а закрилося десь 2,5%.

Тобто люди не закривають ці ФОПи. Переважно в Україні, якщо вони перестають використовувати їх, то це десь 11%, тих, хто в Україні має ФОПи, його не використовують. 

А за кордоном, з тих, хто має ФОП, 30% десь не використовують, а 70% продовжують використовувати, щоб отримувати кошти. Ну, принаймні, так нам сказали в цих наших телеграм-каналах для айтівців, які переїхали.

Юлія: А в мене тут ще одне питання. Ви сказали, що в цілому і багато шукають роботу і часом навіть шукають не від того, що не мали, а просто з такої цікавості, бажання інших проєктів розвитку і іншого.

А кого найбільше шукають зараз на ІТ-ринку і в яких, умовно, за рівнем найвища конкуренція?

Тому що з того, що я бачу (звісно, це такі спостереження без цифр і гіпотези), що війна з досвідом і переселення, і переміщення може навпаки змусити інших людей розглянути сферу ІТ як таку більш стабільну, де ти маєш менш прив’язаний до локації дохід.

Така відносно легка точка входу, там купа курсів, але чи це дійсно ще й означає, що, наприклад, якщо ти з нуля хочеш почати джуном, то там набагато вища стала  конкуренція зараз, ніж, наприклад, була до початку такого повномасштабного вторгнення?

Ірина: Так, до речі, ця ідея про те, що люди з інших сфер дивляться на ІТ, і їм здається, що це там хороша, стабільна сфера, дуже гнучка, де можна працювати там з будь-якої точки, фактично, ну, це правда.

Тому що, знову ж таки, в цьому лютневому опитуванні 12% тих, хто заповнив нашу анкету, це люди, які не працювали в ІТ, але які зараз шукають там свою першу роботу.

Знову ж таки, війна, все погано, самі ІТ, які зараз вже в сфері, вони впевнені, що просто жахлива ситуація, роботи мало, роботи немає. Але одночасно величезна кількість людей намагаються в цю сферу ІТ зайти.

І це переважно світчери, так звані, тобто, це не студенти, які там закінчують виші І шукають першу роботу. Це люди, чий середній вік біля 30 років. Вони вже мають вищу освіту. Вони повчилися, можливо, попрацювали десь в іншій сфері і вирішили перейти в ІТ.

Їх зараз дуже багато. І, звісно, вони теж створюють тиск на ринку праці. Це ж не секрет, що минулого року по відгуках на вакансії від людей без досвіду було буквально біля 800 відгуків на одну вакансію, чи, може, навіть більше тисячі. Я не знаю, що там далі робив з цим рекрутер. 

Але людям без досвіду важко. Ми, до речі, зараз готуємо окремий матеріал про цих людей. Про те, як вони шукають роботу. Виходить, що вони шукають роботу дуже довго – шість місяців, більше року. 

Для порівняння: для досвідчених айтівців шукати роботу довго – це місяць, ну, півтора. То новачкам іноді буквально доводиться більше року шукати цю роботу.

Юрій: Тут інший попит, але так само це і горизонтальні зв’язки. Коли ти давно в індустрії, знаєш і рекрутерів, і тімлідів на інших проєктах, тебе знають, то зрозуміло, що це те, що економісти називають асиметричним доступом до інформації.

У тих, хто давно на ринку, він значно більший. Ну, і ще трішки, власне, з економічного боку прокоментую. Така ситуація на ринку, вона, звісно, погана для шукачів роботи і погана, можливо, для тих, хто вже на ринку, тому що їхній рівень оплати праці під цим тиском пропозиції буде просідати.

Стандартна історія взаємодія попиту і пропозиції, так, вона на вільному ринку вимірюється ціною. Якщо попит в тривалий час є менший за пропозицією роботи, то ціна цієї роботи буде зменшуватись.

Але, з іншого боку, для самого ІТ-бізнесу це, напевно, не так і погано, тому що я знаю,

що, власне, ІТ-бізнес, він, в принципі, нарікав на те, що вартість робочої сили в Україні, в принципі, наближається до європейської і, відповідно, це ускладнює конкуренцію.

Тобто, якщо в нас трошки просяде ця вартість робочої сили, це полегшить, можливо, життя, власне, самій індустрії. І це, ну, абсолютно закономірна ринкова ситуація.

Тут варто розуміти, що в цьому році і загальна ситуація на світовому ІТ-ринку не така хороша, не така сприятлива.

І в усьому світі йдуть звільнення айтівців. Гроші трошки подорожчали, тому що центральні банк боряться з інфляцією, піднімаючи ставки. 

Відповідно, це теж впливає на кількість нових проектів, на доступність фінансування і, відповідно, впливає на попит на робочу силу, особливо на попит на аутсорси.

Ірино, ще хотіло запитатися, а що там з айтівцями, які у ЗСУ? Наскільки я розумію, з опитаних близько 1% служать в ЗСУ. І зрозуміло, що, скоріш за все, ця частка більша, тому що ті, хто зараз з ЗСУ, можуть не мати змоги взяти участь в опитуванні, або їм просто не до того.

Це зрозуміло. Але що ви ще можете розказати про портрет айтівця, котрий зараз у Збройних Силах і боронить нашу країну?

Ірина: Ну так, ви правильно кажете, що 1%. Але давайте будемо реалістами. Думаю, що люди, які зараз в Бахмуті, не відповідали на нашу анкету.

За оцінками Lviv IT-Cluster, десь біля 3% айтівців були мобілізовані в ЗСУ. Що мене особисто вразило, це те, що, по-перше, половина, навіть більше половини тих, хто нам відповів, сказали, що вони пішли добровольцями.

Тобто вони не чекали повістки, вони пішли самі. А друге, це те, що дуже велика частка саме досвідчених фахівців пішли в ЗСУ. Тобто, якщо в нас медіанний вік взагалі айтівців 29 років, то медіанний вік тих, хто пішов в ЗСУ, 34 роки.

І серед них 61% – це ті, хто мають тайтл сеньйор, чи вище. 

Юрій: Ну, сеньйор – це будемо вважати 5 чи більше років досвіду. А, до речі, чи є у вас інформація про те, який у них тайтл в ЗСУ? В які спеціальності нам подалися люди?

Ірина: Ми не питали. Ми анкету для них зменшили до мінімуму, просто для того, щоб не забирати їх час. Знову ж таки, не зрозуміло, в яких умовах, чи є в них можливість. Тому для них була дуже маленька анкетка.

Ми тільки питали, як мобілізувалися самі, чи добровольно, чи по мобілізації, і коли мобілізувалися. Тобто, виходить, що переважна більшість все-таки вже служить практично з початку війни. Останнім часом не було ніяких таких хвиль.

І оце ми побачили, що переважно це розробники, але в нас, в принципі, розробників найбільше. Але те, що це просто дорослі, досвідчені фахівці пішли отаким. Якось гордість, знаєте, проймає за наших айтівців.

Тобто, для розуміння, сеньйор – це людина без матеріальних проблем, яка могла, в принципі, перед війною вихати собі цілком і комфортно зараз жити в Європі.

Але ось досить багато цих людей вирішили, що вони підуть захищати нашу країну.

Юлія: В мене є ще одне питання. Багато кажуть, що контракти розривають, бо Україна у війні. Чи є якась статистика по таких розірваних або недоотриманих угодах, які спричинені безпековою ситуацією і тим, що Україна зараз є високоризикованою країною?

Ірина: Ну, власне, статистики немає. Не знаю, можливо, самі компанії чи ІТ-асоціації

якось зберуть таку статистику, але те, що ми бачимо, те, що ми питали у айтівців, це чи наймали їх компанії нових співробітників після початку повномасштабного вторгнення. І біля 30% айтівців нам сказали, що їх компанії продовжували найм.

Ще 30% орієнтовно сказали, що компанії звільняли співробітників, але переважно це були все-таки якісь точкові звільнення.

Звільняли не команди, закривали не проекти, переважно звільняли якусь кількість людей, там, де треба було якось трошки ужатися, скоротитися. Тобто, ми знову ж таки не бачимо, щоб масово закривалися команди, закривалися проекти.

Звісно, темпи найму зменшились,але немає відчуття, що все завмерло. Недавно в одному подкасті DOU ми обговорювали мілтек, нових проєктів, які орієнтовані на всякі воєнні військові технології. В мене є враження, що, наприклад, оця сфера зараз розвивається.

Тобто, знаєте, виглядає, що це, скоріше, якийсь такий час турбулентності і час змін, що там десь щось закрилося, хтось втратив роботу, але одночасно десь щось відкривається інше.

Це, звісно, дискомфорт, знаєте, і ми бачимо, що багато айтівців, більш половина айтівців хвилюється, що вони можуть втратити роботу, хоча там таких конкретних планів зараз немає у компанії. 

Але от у людей є такі хвилювання, тобто ці часи турбулентності, що там треба щось змінювати, треба щось шукати, треба кудись переходити.

Тобто, зрозуміло, що пошук роботи – це таке теж складне і нервове, і стресове заняття.

Але відчуття такого апокаліпсису все-таки немає.

Юрій: Я, до речі, тут додам про мілтек. Ми якраз на нашому заході, який я вже згадував, теж зачіпали тему мілтеку. І Антон Скрипник, CEO KindGeek, а також син Олексія Скрипника, який якраз помер, якщо я не помиляюся, за день початку повномасштабної війни минулого року, якого дуже поважали і поважають досі в цій індустрії, зокрема у Львові.

Він якраз говорив про те, що це багатомільярдний ринок мілтек. Що, наприклад, у Великій Британії до 40 тисяч компаній працюють у цій галузі, а у нас заледве 150 разом з державним виробництвом, враховуючи і потреби, і репутацію, яку наші ЗСУ розбудували. Я думаю, що тут величезні перспективи для росту. 

Час вже закінчується, зроблю ще від себе одну ремарку. Бачу по вашому звіту, що практично 75% тих, хто вперше шукає роботу в ІТ, володіють англійською на рівні intermediate або нижче, що, скажімо чесно, погано.

Навіть серед тих, хто в ІТ до року, це понад 50% і серед вже досвідчених айтівців це все одно майже 40% таких людей. І при тому лише 32% тих, хто активно шукають роботу, вчили англійську мову для того, щоб покращити свої шанси працевлаштуватись.

Тому для всіх, хто нас слухає, я просто ще раз скажу, вчіть англійську мову, тому що це дає вам значно більшу гнучкість, якщо ви на цивільному ринку.

Але так само, якщо ви в ЗСУ або можете потрапити в ЗСУ, то володіння англійською мовою теж буде величезним плюсом, тому що є величезний запит на людей, котрі можуть проходити навчання за кордоном на цікаві спеціальності, пов’язані з протиповітряною обороною і з іншим.

Тому англійська, не пам’ятаю, хто це сказав, але недавно я чув, власне, такий коментар від когось з експертів, що це наша друга або третя зброя.

Це ремарка з мого боку, напевно, передам слово Юлії для завершення подкасту, але ще запитаю Ірину, можливо, ми вас про щось цікаве не запитали, а ви нам могли би це розказати нашим слухачам.

Ірина: Хочеться, знаєте, на такій оптимістичній ноті завершити: серед тих айтівців, які шукали роботу з початку повномасштабного вторгнення, 70% її знайшли,

Ось, а серед тих, хто знайшов роботу, 65% знайшли її на вищу зарплату, ніж була в них попередня. Тобто, не все так погано.

Так, іноді треба довше пошукати зараз роботу, але шанс знайти роботу навіть на вищу зарплату, ніж була, досить непоганий.

Юлія: Я кажу, що насправді досить оптимістично виглядає ринок і класно, що він мав в собі запас цієї стійкості, і всі змогли в певний спосіб адаптуватись до нових умов.

Ринок розширюється, вчіть англійську, якщо хочете бачите себе в IT. А ми будемо в наступних випусках обговорювати ще якісь ринки, аби щодня і щотижня знаходити відповіді на питання, що з економікою.

З вами була Юлія Мінчева з Вокс Україна.

Юрій: Юрій Гайдай із Центру економічної стратегії. І з нами сьогодні була Ірина Іполітова, аналітикиня DOU і співавторка великого дослідження про ринок праці в IT.

Дякую вам, що були з нами. Слухайте нас на хвилі Громадського радіо і на зручних вам подкаст-платформах. Всього найкращого.