Повний текст обговорення “Чи спроможна Україна зупинити відмивання грошей?”

3 Червня 2020
Поділитись

Подія відбулась 26 травня, публікуємо транскрибацію обговорення та відео:

Марія Репко: Сьогодні ми говоримо на тему, яка є дуже важливою для України. Як для правовладдя, так і для фінансового здоров’я країни. Місяць тому всі обговорювали новий закон про відмивання грошей. В контексті цього лунали дуже різні думки, особисто мене дуже зачепило інтерв’ю автора книги про офшори “Moneyland” Олівера Буллоу. Цю книгу він писав надихаючись у тому числі справами українських корупціонерів, які ховали гроші в офшорних юрисдикціях. Це безліч імен, і безліч розслідувань. Я пропоную подивитись відео, на якому він говорить важливі речі, Я хочу щоб ми розглядали і обговорювали цей закон саме в контексті цих проблем. Сам Олівер, на жаль, не зміг до нас доєднатися, але ми покажемо два відео, одне з яких записане спеціально для цього заходу.

Перше відео (англ): MoneyLand – це по суті країна-гібрид, яка складається з законів, які є найбільш зручними для багатих і могутніх людей у будь-який момент часу. Ви можете вибирати. MoneyLand – ​​це вибір країни: обирайте будь-які закони, за якими ви хочете жити і ви так житимете. Чи це погано? Я особисто думаю, що так.
Я думаю особисто, що це згубний спосіб керувати світом. Це дозволяє клептократам викрадати гроші та ховати їх, і, по суті, не стикатися з наслідками цих крадіжок. Віктор Янукович з України, чий крах у 2014 році вивів мене на цей шлях пошуку брудних грошей. Знаєте, він приховував свої гроші, причому не просто десь, а в усьому світі. Але грошей, по суті, не знайшли. Не тільки його грошей не знайдено, але й попереднього клептократа з України на 20 років раніше, Павла Лазаренка. Його гроші досі не були повернені, незважаючи на те, що він був засуджений та ув’язнений у США. Його гроші були настільки добре приховані, що їх досі не було конфісковано.

Іще ця “система moneyland” дозволяє великим корпораціям надзвичайно успішно уникати податків, що дає їм несправедливу перевагу перед своїми меншими конкурентами оскільки менші конкуренти повинні платити податок. Я думаю, що це теж погано. І я думаю, що це є особливо актуально сьогодні. Це підриває здатність держав боротися з невідкладними загрозами та сформувати готовність, необхідну для подолання викликів типу COVID-19.

Друге відео (рос.): Здравствуйте, я Оливер Буллоу, журналист и писатель, я сейчас нахожусь у себя дома в Уельсе. Мне очень жаль, что я сейчас не в Киеве, хотя, вы, наверное, понимаете, сейчас никуда ехать ни вам, ни мне нельзя. Я написал несколько книг, в том числе и “Moneyland” – земля денег, и эта книга про коррупцию, про деньги, про процесс кражи, через который нечестные чиновники украли сотни миллиардов долларов из бедных постсоветских стран. Они скрывали эти деньги в оффшорных зонах, на Карибском море и так далее, и потом тратили их на элитную недвижимость, на яхты, на роскошные вещи на Западе, и особенно у нас, в Великобритании.
Я много бывал в Украине, особенно в 2014 году, когда я дружил с активистами из разных движений. Особенно с Дарьей Каленюк и Виталием Шабуниным. И они во многом помогли мне понять, как ваши политики украли столько денег, как они их скрывали на Кипре, на разных дальних островах и как они их тратили потом. Я очень благодарен им за их труд, потому что без их работы я не смог бы много чего написать. И я так же благодарен вам, потому что вы продолжаете работать в этом движении, пытаетесь понять, как коррупция работает, и кто и что делит. Я надеюсь, что скоро я смогу приехать в Киев еще раз, я очень скучаю по Украине, особенно летом.

Скоро моя книга выйдет на украинском языке, и я очень рад об этом рассказать, вы сможете ее найти в книжных магазинах. Если у вас есть разные вопросы, вы можете мне писать на twitter @OliverBullough. Если у вас есть разные примеры коррупции, про которые вы знаете, пишите мне, дайте мне знать. Потому что мне всегда интересно больше узнать про коррупцию и как она работает, особенно у вас, в Украине. Спасибо за внимание, надеюсь вас скоро увидеть.

Марія Репко: Я дуже дякую Андрію, який зробив можливим це відео-інтерв’ю., а також я дуже дякую Оліверу. У першій частині інтерв’ю він говорить дуже важливі речі, про які ми поговоримо далі.

Наші спікери сьогодні:
Оксана Макарова, вона була міністеркою України в часи, коли розроблявся закон про відмивання грошей.
Катерина Рожкова, заступниця голови Нацбанку України, яка буде працювати із цим законом.
Вадим Романюк, керівник практики банківського і фінансового права Адвокатського об’єднання PwC Legal
Дарина Каленюк, виконавчий директор Центру протидії корупції
Моє перше питання буде до пані Оксани, як до одного з ідеологів закону. Як він розроблявся, які цілі ставились, і які закладались механізми запобіганню відмивання коштів?

Оксана Маркарова: Вітаю всіх, дякую за інтерес до цієї теми. Олівер підняв одразу три пласти питань. Перше – безпосередньо корупція, тобто злочин. Злочин, який передбачає розкрадання, неефективне використання грошей тощо. Друге — ухиляння від сплати податків або їх перенесення, тобто трансфер прибутків у інші юрисдикції, інші країни. Вони можуть навіть не стосуватися урядовців, але використовуються міжнародними та локальними корпораціями. Третя, дуже важлива – відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом. Тому що їх мало просто вкрасти чи вивести – їх треба ще й використати.

Отож, саме тому ми і працювали над цим законом так довго. Тому що як країна, яка прямує в ЄС, ми, відповідно, повинні втілювати директиви Європейського Союзу. Саме 4-та і, частково 5-та директива, яку цей закон вже втілив, виникли 5 років. Тобто 5 років тому більшість країн почали їх активну імплементацію. По-друге, була так звана варшавська конвенція, ухвалена в 2010 році та ратифікована в 2014 році, яка говорить про арешт та конфіскацію законів, отриманих злочинним шляхом.
І є рекомендації FATF, яких теж треба дотримуватись, щоб залишатись у “клубі” цивілізованих країн. Чому для нас це важливо? Дуже просто – або країна сама бореться з цими ганебними явищами, у себе всередині будує систему ефективну протидії відмивання коштів, – або ж інші країни, як мінімум обережно ставляться до такої країни, або ж борються з такою країною, аж до потрапляння в чорний список. І ми всі пам’ятаємо ті часи і знаємо, що трапляється з тими країнами, що потрапляють в цей список.

Тому ухвалений 6-го грудня закон – це довга дорога в декілька років. Ми ще в минулому парламенті намагались його ухвалити, але підтримки він не знайшов. В чому головна мета директиви, я би на цьому хотіла сфокусуватись: це не закручування гайок, всупереч поширеній думці; це імплементація успішних кейсів, розроблена на базі багатьох років роботи західних партнерів. Насправді, ця директива запроваджує ризикоорієнтований підхід. Її мету можна коротко описати так: Як ефективно боротись з відмиванням, при цьому не вбивши сумлінний бізнес.
Якщо подивитись всі інші питання в публічних фінансах – податкова, BEPS, внутрішній аудит, боротьба з несплатою податків, – вони зараз всі впроваджують новий стандарт – ризикоорієнтований підхід. Тобто чітко визначаємо критерії, критеріїв має бути менше, ловимо суттєві і великі порушення і караємо сильно.

До цього наша система мала 17 критеріїв, ми могли зловити все, що тільки можна, десятки і сотні тисяч операцій, серед яких знайти реально великі корупційні схеми було неможливо. Як в цей підхід знайшов відображення в законі? Замість 17 критерії всього 4 – готівка, операції PEP (політично значущих осіб), переказ за кордон і переказ чи робота з контрагентом, який знаходиться в країні, яка не втілює рекомендації по боротьбі з відмиванням. Тобто всі інші критерії, які давали широкі повноваження, але створювали спам, вони пішли в минуле.

Крім цього, замість попереднього ліміту за операціями у 150 тис. ми підняли ліміт до 400 тис. Розширився перелік профучасників, та з іншого боку відповідальність більшою мірою перенесено на профучасників, а не на пересічних громадян чи бізнес, який є не фінансовим. Тобто ті люди, які надають фінансові, професійні, аудиторські послуги, стають суб’єктами первинного моніторингу.

Тому я, відтепер як три місяці вже не міністр фінансів, а представник громадськості і бізнесу, можу сказати, що закон однозначно дає послаблення для сумлінного бізнесу. Тож, якщо ви бізнес, що намагається відповідати усім критеріям, тому що працює, тому що експортує, тому що хоче обслуговуватися у нормальних банках, – вам буде надано набагато більш ширші повноваження. Водночас, якщо це фінансування тероризму, відмивання коштів, або клієнти займаються конвертацією, тут є більше критеріїв, щоб ці операції зловити і виписати суттєві штрафи, що зроблять цей чорний бізнес невигідним.

Це може подобатись чи не подобатись, але це новий нормальний стан речей, якщо ми хочемо бути частиною цивілізованого світу. Ми пам’ятаємо еру і кодованих рахунків, і парадигми “cash is king”, але тепер це в минулому. Як швидко бізнес зрозуміє що ми – і Європа, і Америка, і весь цивілізований світ – живемо у парадигмі, що прозорість – це нова норма, коли відповідальність і розкриття інформації, якщо не публічне, то хоча б банкам, профучасникам і органам, що моніторять – теж нова норма, і цих стандартів треба дотримуватись.
Я хотіла б також зупинитись на тому, про що вже згадувала – як запровадити ефективний моніторинг, при цьому не вбивши сумлінний бізнес. Зараз, коли ми перейшли у фазу імплементації, дуже велика робота попереду у всіх регуляторів, у НБУ, у Комісії, у професійних учасників щодо роз’яснення, навчання профучасників, які мають розуміти що, проводячи фінмоніторинг вони в першу чергу теж повинні залишатися партнерами бізнесу. Тобто аудитори, банки відтепер мають витратити більше часу, енергії на те, щоб вивчити свого клієнта і зрозуміти, що це їхня відповідальність. Якщо цей клієнт сумлінний – проводити операції і відстоювати його права, у противному випадку – це обов’язок профучасників відмовитись від такого клієнта і, відповідно, провести всі процедури для того, щоб ці порушення можна було припиняти.

Ми повинні були зробити це набагато раніше. Але дуже добре, що ми таки прийняли у грудні цей закон і зменшили багато ризиків при наступних перевірках потрапити в списки тих країн, в які ми точно потрапляти не хочемо, дякую.

Марія Репко: Дякую дуже Оксані, за такий всеохоплюючий опис закону. Власне, вона частково порушила питання, яке я хотіла поставити пані Катерині. Як зараз відбувається імплементація закону? Ви зараз “на вістрі” в Нацбанку і ви, як ніхто бачите, чи готові включатися банки та інші регулятори. Як просувається процес і чи буде він успішним?

Катерина Рожкова: Дякую! Перед тим, як говорити про імплементацію, я б хотіла звернутись до тих проблем, які підняв автор книги. Чому?
Це проблема ширша, ніж банківський сектор, набагато ширша за фінансовий сектор і набагато-набагато ширша за проблеми окремої держави. Ми в 2015-2016 рр., коли працювали з банківською системою в рамках очищення банківського сектору, ми зіштовхнулись з величезним обсягом фінансового шахрайства. І це дійсно, як сказала Оксана, не завжди було пов’язано з корупцією. Це було пов’язане з ухиленням від сплати податків, з виведенням незаконно отриманих коштів за межі країни. І ми зупиняли ці операції, і дивились кули ці кошти йдуть – в офшорні юрисдикції, де вимоги не такі жорсткі. Дуже часто ці контракти, ці фінанси підтверджені аудиторами, оцінщиками, надаються legal opinion великою купою консультантів із світовим ім’ям, які підтверджують легітимність цих контрактів.

І ми це питання піднімали ще в 2015 році, ще коли з цим стикнулись. На одній з конференцій ми говорили, що це неможливо робити в рамках однієї країни, і навіть в рамках одного регулятора. Це дуже широка проблема. Тому для початку нам треба було наші законодавчі вимоги привести до якогось світового стандарту. Коли лишаються сірі зони… А ми, як країна, були сірою зоною (сьогодні вже ні), тому що ми не контролювали ці операції. Були інші сірі зони де законодавство було дуже м’яким. Я не говорю зараз про офшор як про таку гавань, де є податкові пільги. Я говорю про те, що це – гавань, де правила фінансового моніторингу дуже-дуже умовні. І ніхто ніколи не намагався зрозуміти кінцевих бенефіціарів, джерела походження коштів, які заходять в цю країну, отримати підтвердні документи. Тобто, з одного боку є попит, а з іншого – умови, де цей попит можна реалізувати.
Тому, повертаючись до імплементації, імплементувати ці вимоги ми зможемо тільки якщо ми в нашій фінансовій, економічній екосистемі створимо такі умови, щоби всі гравці – починаючи від підприємців, закінчуючи аудиторами, оцінщиками, фінансовими й юридичними консультантами, бухгалтерами, нотаріусами і банками, звичайно, також – будемо виконувати ці правила.

Зараз, після 2017 року, банківська система вже очищена і вона не створює схем. Але ж попит на не зовсім законні операції існує, і так чи інакше він пробивається в банківську систему. І коли ми це бачимо, звичайно приймаємо міри – зупинка банку, штрафи і т.д. Я пригадую цитату із фільму “Місце зустрічі змінити не можна”: “На фронті все зрозуміло – є лінія фронту, тут ми, напроти – вороги”. А тут же такого немає. Коли клієнт приходить в банк, він же не каже “Я буду використовувати свій рахунок для ухилення від сплати податку” або для обготівлення, або для чогось іще. Він говорить “Я – бізнесмен, я – підприємець, я буду працювати чесно” і таке інше. А потім починаються вже якісь обороти і якісь надзвичайні операції, і поки банк це проаналізує і зупинить, звичайно відбувається перетік коштів з “білої” економіки в “сіру”. Тому дуже важливо, що всі учасники нашої економічної системи імплементували ці нові правила.
Щодо банківського сектору – він чекав цього закону. Стара редакція закону, що діяла до 28 квітня багато разів змінювалася, тому що приймали ми його в 2001 році, але він носив досить формальний характер. З одного боку, банкам це було дуже зручно – були чіткі правила, в межах яких вони діяли, а все, що за межами цих правил, їх не стосувалось. З іншого боку, це не працювало так, як мало б працювати, і створювало для пересічних клієнтів перешкоди в нормальному обслуговуванні.

Цей закон банки чекали, в першу чергу, через ризикоорієнтований підхід. Сьогодні вони можуть і мають знати як це працює, ми почали підготовку із ними ще рік тому, до імплементації ризик-орієнтованого підходу. Ми показували рекомендації, як це працює в Європі, як це працює в інших країнах. Ми показували, як оцінити клієнтів за ступенем потенційного ризику якихось операцій, як відслідковувати операції, які не є звичайними для клієнтів. Тому сьогодні готові, якщо не 100% банківської системи, то найбільші банки точно готові. Чому не готова вся система? Враховуючи рівень розвитку технологій, і це актуальне питання для всіх країн, швидкість проходження платежів, дистанційність обслуговування, на сьогодні аби це все контролювати, аби вчасно реагувати потрібно реалізовувати ці правила через технології, через ІТ рішення. Великі банки в змозі це зробити, а невеликі банки, на жаль, продовжують опрацьовувати всі ці операції вручну, що по-перше суттєво знижує ефективність опрацювання, по-друге – суттєво затримує клієнтів, які попали в поле зору чи під прискіпливий аналіз. Така проблема є. Але ми наголошували і рік тому, і два роки тому, що технології в банківській сфері потрібно впроваджувати.

Наші банки у певному ступені готові. Але є інша проблема – це проблема визначення кінцевих бенефіціарних власників. На жаль, в нашій країні, ти не можеш покластись ні на який реєстр, тому що при реєстрації компаній, що носить повідомчий характер, туди можна вписати будь-кого. Не обов’язково ця людина є реальним власником. Це є проблема сьогодні для нашого банківського сектору.
Банки з цим стикаються, коли обслуговують клієнтів. Визначити кінцевого бенефіціара або дуже складно, або неможливо. І тому банки відмовляють в обслуговуванні, наданні кредиту, ми маємо купу скарг з різних рівнів. Але це правило! І ми всі разом, всі учасники ринку, повинні зробити так, аби це правило було застосовним. Тобто щоб його можна було практично застосувати. Інакше ота сіра зона,вона так і залишиться в сірій зоні. Без взаємопроникнення в банківський сектор жоден сірий або чорний бізнес не може існувати. Йому все равно треба мати змогу вийти в реальну, легальну частину економіки. Це буде проблематично для всіх, і це буде тяжкий шлях.

Тому ми розпочали роботу, з Мін’юстом, з податковою, з іншими стейкхолдерами, які працюють над цим, аби привести наші реєстри у якусь відповідність. Є дуже багато непрямих методів, щоб визначити кінцевого бенефіціара, або бодай довести, що наявний бенефіціар не є кінцевим. І це така спільна робота, яку ми всі повинні зробити, або за рік ми мали нормальні реєстри, ми знали кінцевих бенефіціарів. Бо після імплементації цього закону це стосуватиметься, зокрема і BEPS (система ухилу від податків, розмиття податкової бази), адже це єдиний стандарт. Тобто сьогодні економіки країн, які втрачають від недоотримання податків, непродуктивного виведення капіталів, різного роду маніпуляцій, домовились про єдині правила. І ми весь час кажемо: “Навіть якщо ви зможете провести цю операції в Україні, ви ніколи в житті не зможете ці кошти вивести за межі, і там скористатися, тому що там вже працюють правила BEPS, правила FATC, вони більш жорсткі. І так чи інакше, ви потрапите під розслідування і втратите кошти, а можуть бути й інші покарання”.
У нас зараз є час на період імплементації цього закону, всім зібратись з думками і перейти в прозору частину ведення бізнесу і прозору економіку.

Марія Репко: Дякую за таку надихаючу промову. Сподіваємось, банки і компанії зможуть працювати за новими прозорими правилами, як би складно це не було на початку. І, власне, наскільки це складно, чи є різниця для сумлінних та несумлінних бізнесів, я хочу адресувати Вадиму Романюку, який працює з клієнтами та бачить якісь найбільш болючі та поширені питання з боку бізнесу, які виникають чи можуть виникнути через імплементацію цього закону. Пане Вадим, розкажіть будь ласка, що говорять клієнти?

Вадим Романюк: В першу чергу, я хотів би подякувати Центру Економічної Стратегії за організацію цього івенту. Я хотів би розповісти про критичні моменти, які зараз найбільше хвилюють сумлінний бізнес.
По-перше, про бенефіціарів. Так, дійсно, бенефіціарів треба розкривати реальних. Набагато важче буде декларувати номінальних бенефіціарів. Якщо раніше їх можна було просто зазначити у спеціальній формі, але зараз процедура вимагає набагато більше інформації: структура власності (яку, до речі, теж не затвердили, але на днях Мін’юст затвердив реєстраційні форми) і додаткові документи. І от одне із критичних питань для сумлінного бізнесу – необхідність надання нотаріально завіреної копії документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником. Воно не застосовується лише в одному випадку – якщо бенефіціаром є фізична особа і в паспорті оформлений із застосуванням заходів єдиного демографічного реєстру. Тобто у вигляді ID-картки. У інших випадках, треба надавати нотаріально засвідчену копію паспорту. Це викликає найбільше занепокоєння у сумлінного бізнесу, де вже розкриті реальні кінцеві бенефіціари. Занепокоєння обґрунтоване, враховуючи слабкий рівень довіри до захисту персональних даних у нашій державі, нажаль.

Я би поставив таке питання: а чи не занадто? Тобто, хіба в нас наразі не достатньо механізмів, для виявлення кінцевих бенефіціарів? Наразі банки і так вимагають копії документів, надається інформація про структуру власності, витяг, що підтверджує реєстрацію юридичної особи, реєстрацію бенефіціарів за кордоном. Питання: для чого ще потрібна саме нотаріально завірена копія паспорту, виникає у багатьох бізнесів. І це питання інколи ставить перед клієнтами вибір: розкрити свої дані, або ж заплатити штраф. Деякі наші клієнти кажуть, що вони зареєстровані у 100 країнах світу, скрізь розкривають своїх кінцевих бенефіціарів, але ніде не вимагають завіреної копії паспорта. Це основна проблема, з якою стикається прозорий бізнес.
Друге – про переказ коштів через термінали самообслуговування. До прийняття закону дійсно було багато незрозумілого. Зараз усе більш-менш зрозуміло. На мій погляд, є обґрунтоване занепокоєння людей, адже, з одного боку, ми декларуємо пом’якшення і підвищуємо ліміт фінансового моніторингу до 400 тис. грн, а з іншого боку – зменшуємо поріг ідентифікації до 5 тис. грн.

Закон дійсно підвищує ліміт. Він, по-перше, підвищує ліміт для обов’язкового фінансового моніторингу зі 150 тис грн до 400 тис грн, по-друге, підвищує поріг ідентифікації та верифікації клієнта без відкриття рахунку з 15 тис грн до 30 тис. грн. А з іншого боку, вводиться вимога про те. що перекази коштів за певними винятками повинні супроводжуватися інформацією про платника та отримувача. Насправді закон дозволяє не проводити належну перевірку, тобто верифікувати платника, при здійсненні платежу на суму до 30 тис., крім випадків, якщо виникає підозра, що фінансова операція може бути пов’язана з легалізацією доходів та в разі отримання ініціатором переказу електронних грошей.
Враховуючи велику дискрецію Нацбанку, для того, щоб збити паніку в населення і уникнути закидів щодо наступу на малий бізнес, “яке ж може бути фінансування тероризму від 5 тисяч гривень” і так далі, на мій погляд доцільно було б встановити перехідний період, як він встановлений зараз, але не зменшувати суму з 15 до 5 тис., а навпаки підняти до 30 тис. грн. Закон цю можливість давав. А по закінченню перехідного періоду до наступного року вже можна було зменшити суму до 5 тис. і проводити обов’язкову верифікацію. Це б допомогло уникнути напруження в суспільстві.
Третє – найважливіша проблематика закону – відповідальність. Закон вводить деяких нових суб’єктів фінансового моніторингу і нагадує про це старим суб’єктам, які або не знали, що вони ними є, або ж просто ігнорували ці правила. Про банки всі знають. Але за законом існують й інша маса суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які, за законом, зобов’язані робити свій внесок у боротьбу з легалізацією злочинних доходів. Це і страхові компанії, і професійні учасники фондового ринку, аудитори, юристи. Якщо раніше деякі суб’єкти могли б виконувати свої обов’язки не надто ретельно, то зараз, враховуючи колосальні розміри потенційних штрафів, вони це будуть робити. Тому не варто дивуватись що, окремі юридичні чи бухгалтерські фірми, які обслуговують бізнес, почнуть вимагати заповнення різних опитувальників і надання різних документів. Саме у цьому, на мій погляд, криється найбільша проблема цього закону – це великі розміри штрафів і доволі розмиті критерії застосування цих штрафів. Штрафи мільйонні для банків, фінансових установ вони найбільші. для інших суб’єктів вони менші, але немає чіткої методики застосування штрафів, у цьому криється величезна корупційна складова.

Наприклад, за неповідомлення Держфінмоніторингу про те, що дані в реєстрі кінцевого бенефіціарного власника є неправдивими, штраф може сягати 340 тис. грн. Яким буде реальний штраф – 50, 100, 150 тис. грн – на підставі певних орієнтирів буде визначати суб’єкт державного фінансового моніторингу. Чітка методика мала була би бути затверджена в законі – але зараз це – прерогатива уряду, Мінфіну – прописати чітку методику застосування штрафних санкцій. Адже суб’єкти первинного фінансового моніторингу – бухгалтери, адвокати і т.д. – вони ж насправді не застосовують ризикоорієнтований підхід, як про нього говорили. Вони зараз ідуть шляхом збирання якомога більшої кількості папірців, щоб якомога надійніше себе прикрити. І без чіткого визначення розміру штрафів, можуть зрости ризики корупційної складової і підвищитися кількість судових спорів між суб’єктами первинного та державного фінансових моніторингів, зокрема, в частині справедливої оцінки визначення розміру штрафу.
Про закон багато можна говорити насправді, там дуже багато нововведень, але це основна проблематика.

Марія Репко: Дякую, пане Вадиме! Мені здається, пані Катерина хотіла б щоб прокоментувати з цього приводу.
Катерина Рожкова: Так, я б хотіла декілька речей сказати по всіх трьох пунктах, які ви зазначили.
Перше – це захист персональних даних. ВИ абсолютно праві, сьогодні це – тема номер один, і вона виникає не тільки через закон по фінансовому моніторингу, вона сьогодні номер один через через розвиток fintech у фінансовій сфері. Через те. зо працюють дистанційні канали, що можлива дистанційна ідентифікація, через те, що можливе покладання на інших суб’єктів фінансового моніторингу… Тобто що коли документи починають ходити в електронній формі по каналах між різними суб’єктами фінмоніторингу, звісно, це питання. І наразі це питання стоїть на порядку денному з банками і небанківськими фінансовими установами, сто відсотків треба з цим працювати. Стосовно того, які це документи – це нотаріально посвідчені паспорти чи інші ідентифікаційні документи, – це технічне питання і його можна опрацьовувати в технічному порядку.

Стосовно ліміту у 5 тис. – я хочу сказати про це, тому що багато дуже про це говорили. У нас середня транзакція в терміналах самообслуговування – 830 грн. Це факт. Я не знаю, чи хтось з вас користувався цими терміналами, але я користувалась, щоб поповнити мобільний або якість зробити інші дрібні платежі. І можу сказати, що я не уявляю, як можна в цей термінал запхати 10, 20 або 30 тис. грн. Це дуже незручно. Тому це нормально. Статистика говорить, що 96% всіх транзакцій в цих терміналах – це транзакції нижче 5 тис грн. Тому соціальної напруги там немає.
А от щодо решти 4%… Через термінали самообслуговування, ми ж можемо говорити про це відверто, здійснювалося поповнення карткових рахунків як заробітна плата в конвертах. То скажіть мені, чи ми повинні закривати очі і толерувати подібні операції, залишаючи підвищений поріг, чи все ж таки треба всім звикнути до того, що необхідно платити зарплату “в білу”, що треба сплачувати податки в державі, в якій ти живеш. Не треба говорити про соціальне напруження там, де його немає, треба перебудувати свій бізнес.
Ми дали перехідний період до кінця року власникам мережі цих терміналів самообслуговування, для того, щоб вони їх обладнали зчитувачами інформації, які дозволять ідентифікувати платника, тому що отримувач апріорі ідентифікований 0- там є банківський рахунок з іншого боку. Так от, деякі з власників мереж відмовились це робити. По-перше, це додаткові витрати, а по-друге, за їхньою статистикою більша частина транзакцій – до 5 тис. грн. У Європі взагалі ідентифікація відбувається від 0. Тобто всі операції відстеженні. Норми закону не зачіпають більшу частину сумлінних громадян. А тим, то намагався використовувати термінали як анонімні рахунки – поповнювати зарплатні картки сірою частиною зарплати, або здійснювати іще якісь не зовсім законні операції, їм варто перебудувати роботу свого бізнесу і почати працювати нормально.

Вадим Романюк: Я з усім погоджуюсь, але я хотів би звернути увагу на стратегічний вибір. Дійсно, я погоджуюсь, що такі платежі більше 5 тис. грн – це скоріше за все зарплата в конвертах. Але шум піднявся дуже великий навколо них і це питання можна було б розтягнути в часі.

Марія Репко: Я хочу попросити пані Дарину Каленюк дати свій підсумковий висновок. Чи Центр протидії корупції вважає, що цей закон зможе стати панацеєю, який вилікує Україну від цієї страшної хвороби? Або ж потрібні ще якісь великі кроки?
Дарина Каленюк: Дякуємо, Маріє і решті спікерів.
Насправді, закон є дуже великим прогресом і ми раді і щасливі, що він прийнятий. Ми розуміємо, що імплементація буде непростою, але ми на неї розраховуємо. Темою протидії відмивання грошей ми почали займатись, ще коли не було відомо хто такі публічні діячі (PEP), і навіть у профільному законі не було визначення, що службовці високого рівня є клієнтами з високим ризиком. З 2012 р. було багато змінено і тепер публічні діячі є одним з тих 4х критеріїв, які обов’язкові для посиленого належного контролю.
З 2016 року Центр протидії корупції адмініструє реєстр публічних діячів, для нас це є постійно діючий проект, що, з одного боку, допомагає суб’єктам фінансового моніторингу, насамперед банкам, а також іншим, виявляти публічних діячів серед своїх клієнтів. З іншого боку він допомагає запобігати легалізації доходів, отриманих корупційним шляхом.
У нас такий вузький фокус нашої роботи: ми вважаємо, що потрібно допомогти і українським, і іноземним суб’єктам фінансового моніторингу знати, хто є публічним діячем в Україні. Якщо у світі, скажімо, є списки терористів, їх веде ООН та інші організації, і стосовно таких людей мають бути заходи посиленого контролю, то офіційних списків публічних діячів немає і не може бути . І стандарти FATF, власне, не рекомендують створювати такі списки.

Новий закон дещо змінює визначення публічних діячів в Україні. З одного боку, їх буде менше, а з іншого – якщо ти один раз PEP, то ти PEP на все життя. У нас була прибрана норма про те, що після звільнення з посади три роки – і ти вже не РЕР. Зараз банки та інші фінансові установи повинні посилено моніторити клієнта, посада якого давала йому статус публічного діяча, протягом року, але не видаляти таких людей потім зі списків, що вже є великим прогресом. Ми і раніше у нашій базі не видаляли таких людей зі списку публічних діячів.
Звичайно, важливою при ідентифікації PEP’ів серед клієнтів є нормальна імплементація норми про бенефіціарного власника. І хоча я чую, як болить бізнесу про те. що складно ідентифікуватись, нотаріально завірену копію паспорту бенефіціара отримати, але, як на мене, посилення системи виявлення бенефіціарів було нагально необхідним. Це була така величезна діра в нашій системі протидії легалізації доходів. Вона ще досі лишається величезною.

Минулого року ми робили дослідження про український реєстр компаній та фізичних осіб. Раніше фінансові установи посилались саме на цей реєстр для визначення бенефіціарного власника. Ми виявили, що 27% юридичних осіб не подали інформацію про бенефіціарного власника, хоча були зобов’язані були подавати; 51% не подали інформацію, і мали право не подавати (наприклад, якщо власником юридичної особи була фізична особа, вважалося, що ця фізична особа є бенефіціаром, якщо не повідомляється інакше); і лише 21% подали інформацію про бенефіціара. Із цих 21% надзвичайно багато помилок, багато недостовірної інформації і нікого не штрафували за подання недостовірної інформації, або за неподання інформації про бенефіціарного власника.

Суб’єкти фінмоніторингу, посилаючись на реєстр, казали, що бенефіціар у реєстрі або відсутній, або бенефіціар – якийсь Попандопулус. Я рада, що цей закон передбачає умову, яка передбачає, що суб’єкт фінансового моніторингу не може обмежитись лише посиланням на реєстр, і потрібно посилатись і на іншу доступну публічну інформацію. Я думаю, коли в парі ці норми запрацюють – норма про обов’язок виявляти публічних діячів серед своїх клієнтів і обов’язок встановлювати справжніх бенефіціарних власників юридичних осіб клієнтів – тоді у нас буде покращена система блокування підозрілих операцій, операцій, які мають ознаки корупції, злочинів, і це насправді буде великим поступом.

Стосовно відповіді на ваше більш широке питання. Звичайно одним законом по протидії легалізації доходів не можна радикально закрити всю тіньову економіку України. Чому Нацбанк штрафує банки за те, що тіньові компанії виводять брудне бабло, а де ж покарання для цих компаній? Дуже резонне питання. Цим має займатися весь державний апарат. Має нормально працювати податкова. Має бути нарешті створений окремий орган, який буде розслідувати фінансові злочини. Він десь підвис в процесі свого створення. Має працювати система правоохоронних і судових органів. Система кримінальної юстиції в нас реформується, але реформується дуже повільно. Два кроки вперед, три кроки назад. Є органи такі як НАБУ, спеціалізована антикорупційна прокуратура, які проводять складні розслідування про оборудки з легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Вони оголошують про підозри, виявляють компанії-прокладки, через які виводяться гроші. Але це вершина айсбергу – має працювати нормально і загальна система органів прокуратури, і судова система. У нас дуже мало вироків про протидію легалізації за статтею 209 ККУ. Ці вироки смішні, чесно кажучи. Причина – правоохоронні не вміють і не хочуть розслідувати комплексні справи, суди не знають або не хочуть їх розглядати.

Оксана на початку сказала, що є іще профільна конвенція про конфіскацію доходів від злочинної діяльності. Ця конвенція і принципи, які в ній закладені, запрацюють, коли у нас будуть вироки і правоохоронні органи будуть направляти свою енергію не тільки на те, щоб засуджувати, але і виявляти активи не тільки в Україні, але і за кордоном, і їх арештовувати і конфісковувати. Тут у нас на жаль прогрес не великий.
Тому, повертаючись до закон про протидію легалізації доходів, його функція превентивна. Він направлений на те, щоб вчасно виявляти підозрілі операції та блокувати їх, ускладнювати життя злочинцям та корупціонерам, які намагаються брудні гроші перетворювати в чисті гроші.
Я вважаю, що цей закон є великим поступом і його вдала імплементація спільно з очисткою наших реєстрів ускладнить життя тим, хто в Україні хоче відмивати гроші.
Тут дуже важливий момент про очистку реєстрів. Наш Єдиний державний реєстр компаній та фізичних осіб (ЄДР), надзвичайно дірявий, його потрібно змінити. Попереднє керівництво Міністерства Юстиції обіцяло новий ЄДР, але гроші були витрачені на новий софт, софт не викачаний. Ми бачимо старий реєстр з дірками, з неповною інформацією, яку дуже тяжко перевіряти. Тому я сподіваюся, що нове керівництво Мін’юсту запустить цей реєстр. У підсумку ми чекаємо, коли у нас буде чистий реєстр компаній та фізичних осіб.

Ми вже маємо чудовий реєстр електронних декларацій державних службовців – це також важливе джерело інформації для суб’єктів фінансового моніторингу. В Україні досить хороша школа журналістських розслідувань, які дають можливість виявити клієнтів з високим ризиком серед публічних діячів. Все це – інструментарій, який може і має бути використаний для ідентифікації підозрілих операцій і їх блокування. У нас є інструменті pep.org.ua, це відкритий реєстр публічних діячів, куди ми вносимо інформацію із цих реєстрів і аккумулюємо там інформацію від найбільш перевірених журналістів-розслідувачів в країні.

Марія Репко: Пані Дарино, дякую вам!
На жаль, у нас залишилася буквально крихта часу, тому що ми почали трішки пізніше. Проте є питання до учасників дискусії. Перше питання від Надії Бабинської: AML-закон вступив у дію 28-го квітня. Мінфін ще не розробив структуру і зміст власності, щоб юридичні особи могли подавати за новим законодавством інформацію про бенефіціарних власників. Чи це не затягує процес? Наступне питання досить дотичне. Питання від Винничук Дарини: Національним банком 19-го травня прийняте положення про фінансовий моніторинг. На думку спікерів, наскільки дієвим може бути законоположення без створення відповідних нормативних документів інших державних регуляторів?

Цими питаннями ми переходимо до того, як просувається імплементація і як державні регулятори створюють свою нормативку, свої підзаконні. По-перше, це щодо Мінфіну, по-друге, щодо інших установ. Хтось зі спікерів може відповісти на це запитання?

Вадим Романюк:
Я можу буквально кілька слів сказати. По-перше, дійсно Мінфін не розробив структуру власності. Як я сказав, Мін’юст вже вчора затвердив нові реєстраційні форми. Тому не за горами ця нова структура власності. Це трошки затяглий процес, проте бізнесу це на руку. Є більше часу, щоб розібратися з питанням про паспорти, переконати своїх бенефіціарів, що за законом потрібно реєструватися і надавати паспорти. Тобто це дає певний час для бізнесу. Тепер вони не в паніці, більше готові, адже перед прийняттям закону були схвильовані, що треба швидко бігти.

А по другому питанню, для інших установ це дійсно велика проблема.. От ми, як адвокатське об’єднання, теж є суб’єктом фінансового моніторингу. Для нас Мін’юстом ще не затверджений новий нормативний документ і ми в деяких положеннях умовно, як за аналогією закону, посилаємося на положення, затверджені Нацбанком. Так не повинно бути, адже дійсно і Мін’юст, і Мінфін, і Мінцифри, і ті органи, які здійснюють нагляд за іншими суб’єктами фінансового моніторинг, мають провести свої нормативні акти у відповідність. До того часу існує певна невизначеність і суб’єкти фін моніторингу не знають, на що орієнтуватися, якомога більше документів запитують, але все одно не вистачає вказівок від свого регулятора.

Марія Репко:
Наступне питання від Руслана Чорного: Чому Нацбанк постійно штрафує банки за компанії, які займаються незаконною діяльністю. Але ці компанії ніхто не закриває. Вони відкривають рахунки в інших банках і тепер штрафують їх. Створюється враження, що це такий бізнес стягування штрафів. Пані Катерино, чи можете Ви прокоментувати?

Катерина Рожкова:
Більшість операцій, які здійснюються сьогодні бізнесом, проходять через банківський сектор. Банки є суб’єктами первинного фінансового моніторингу вже багато років і зобов’язанні виконувати всі можливі технології для виконання функцій KYC або “Знай свого клієнта” та для аналізу операцій.
Якщо система фінансового моніторингу у банках не працює, а ми такі випадки бачимо. Коли вона носить фрагментарний характер, що дозволяє використовувати банківську установу для проведення незаконних операцій, операцій з легалізації – то банки за це повинні бути покарані і це світова практика. Тому що банківська система повинна була побудувати Anti-money laundering system ще починаючи з 2001 року, а сьогодні у нас 2020. Це перший point.

Другий point. Стосовно клієнтів ми не є регулятором небанків, але всю інформацію, яку ми отримуємо в процесі нагляду, в процесі контролю за тим, як банки працюють у сфері фінансового моніторингу, ми передаємо правоохоронним органам; і інформуємо про це державний орган – держфінмон. Тому це їхня відповідальність провести розслідування, про це говорила сьогодні Даша. Застосувати заходи впливу до цих клієнтів, які здійснюють незаконні операції. Неправильно було б, щоб один орган, один регулятор зосередив у собі абсолютно весь функціонал. Друга частина питання це не до Нацбанку.

Оксана Маркарова:
Хочу повернутися до того, що Катерина сказала на початку. Система фінмоніторингу і боротьби працює тільки тоді, коли вона працює як цілісна система. Якщо тільки Національний банк буде карати банки за не організацію чи недостатню організацію – це призведе тільки до того, що банки стануть у позицію “краще все заборонити” і не буде від цього результату. І тут абсолютно правильно, дуже важлива роль є у тих органів, які повинні слідкувати за порушеннями, які стосуються реєстраційних процедур, порушення, які стосуються ухиленням від сплати податків. Тому що дуже часто порушення фінмоніторингу це пов’язане порушення з ухиленням від сплати податку.
Вадим говорив трошки раніше, що для бізнесу тяжкою є норма нотаріального завірення паспортів. Я, наприклад, зараз проходжу реєстрацію нової компанії. Тобто з цієї сторони вже я можу сказати звідки виникла така ідея. В процесі дерегуляції, я безумовно її підтримую, виникла ситуація, не говорячи про конкретні кейси, коли в податковій, це станом на три місяці тому, коли ми розглядали результати деяких перевірок, у нас дуже багато виявилося офісних центрів, в яких зареєстровано дуже багато компаній, і офісні центри про це не знають. У нас дуже багато компаній, у яких в реєстрі директорами, посадовими особами і власниками числяться люди, які ніколи не надавали свої паспорти і для них це було відкриттям, коли їм приходили запити.

Тому це з одного боку це і незручність, ще й додатковий видаток, для того, щоб зробити завірену копію. Однак на певному етапі, якщо ми не знайдемо іншого способу, яким чином з цим поборотися, у нас така і буде ситуація. Поки ми не побудуємо цілісну картинку. Чому? Вадим говорив, що великий штраф за неподання інформації, якщо інформація в реєстрі не відповідає, але ж це насправді ключова норма, яка дозволила в європейських країнах узгодити інформацію між всіма органами і її отримати чесно. Тому що в банк приходить реальний власник або реальний директор, який веде перемовини з банком, і якщо в реєстрі у цей час знаходиться інший громадянин, то якраз повідомлення цієї інформації від суб’єкту фінмоніторингу до утримувача реєстру. Тут дуже чіткий критерій: повідомили чи не повідомили. За це немає одразу якоїсь відповідальності, клієнт завжди може пояснити, чому в реєстрі одне (надавши документи і так далі). Поки у нас всі органи, які залучені, всі суб’єкти первинного моніторингу… Ви абсолютно правильно сказали, у нас дуже багато компаній були суб’єктами моніторингу, але саме через те, що штрафи були дуже маленькими, вони взагалі не виконували ці функції. Щоб не було перекосу і не було гігантських штрафів саме у банківській сфері, треба щоб фінансовий моніторинг був справою не тільки банків.

Друге питання, що банкам треба допомогти у цьому. Чому? Тому що є ряд інформації, до якої банки не мають доступ. Наприклад, банк не може перевірити, якщо він отримує від клієнта інформацію по його контрагентам. Банк може тільки надіслати запит, наприклад в податкову і запитати “Ця компанія здає звітність, не здає звітність?”. Більше того, подактова і не завжди відповість банку на це, тому що це комерційна інформація фактично іншого підприємства.
Тому ми про це говорили з Нацбанком (ця інформація з періоду, коли я була Міністром фінансів, але я сподіваюся, що команда міністерства продовжить роботу у цьому напрямку). Є ряд реєстрів, до яких банкам точно треба надати доступ. Банк повинен звичайно запитати у клієнта чи він дозволяє йому доступ до цієї інформації, але якщо дозволяє, то щоб банк міг те цю інформацію отримувати і належним чином здійснювати свою функцію суб’єкту фінансового моніторингу. Тому це така двостороння дорога. Всі компанії суб’єкти фінмоніторингу мають знайти баланс – як залишатися партнером бізнесу, при цьому здійснюючи ефективний фінансовий моніторинг. І тут цим суб’єктам теж варто допомогти, надавши їм відповідні інструменти і доступ до інформації.

Марія Репко:
У нас залишилося два питання, і я зараз одним з них продовжу цю тему. Які перспективи виведення системи KYC в аутсорс? Тобто всі ці люди, які будуть збирати інформацію, чи є перспективи, що з’явиться ринок аутсорсу цих послуг. Хтось може прокоментувати?

Катерина Рожкова:
Дякую. Я вам скажу, що це питання майбутнього. Але я впевнена, що це буде працювати, тобто аутсорс можливий. Новий закон сьогодні дозволяє так зване покладання.

Що це значить? Якщо я, як клієнт, неважливо, підприємець, чи фізична особа чи власник бізнесу, вже проідентифікований в якійсь фінансовій установі, тобто там є мій KYC-файл і вся інформація про мене. З мого дозволу ця фінансова установа може поділитися цією інформацію з іншою фінансовою установою, у разі якщо я захочу встановити з нею ділові стосунки. Тобто я хочу відкрити рахунок у іншому банку, я можу дозволити своєму банку поділитися цією інформацією і той інший банк вже не буде запитувати у мене всі документи для KYC. По суті це вже певним чином аутсорс, коли для одного банку чи фінансової компанії функцію KYC виконує інший банк чи інша фінансова компанія. Але ми дуже серйозно зараз працюємо, я вам привідкрию секрет. Це не секрет, ми зараз працюємо над Стратегією 2025 , над конкретними шляхами, як і що імплементувати. І знову ж таки, зважаючи на стрімкий розвиток технологій, це ті питання, які ми собі поставили.

Для того, щоб функція аутсорсу у системі фінмоніторингу стала повноцінною, регулятор повинен допомогти і тим, хто по закону повинен здійснювати аутсорс і компаніям, які можуть розробляти програмне забезпечення чи вести бази даних, чи надавати додаткову інформацію, щоб цей аутсорс був здійснений. І там є декілька питань.

Завдання регулятора – 1) розробити вимоги до таких гравців. Вимоги з точки зору якості даних, мінімального набору. 2) питання збереження інформації, захисту персональних даних. 3) питання відповідальності. На сьогодні найбільше питань у банків виникає, якщо інший банк, який надав мені інформацію помилився, наприклад, неправильно визначив категорію клієнта, тому що не мав доступу до інформації, або ж щось не помітив. А я, взявши її, використовую і потім виявляється що щось не так, хто відповідальний за це?

Тому з моєї точки зору аутсорс буде, я в цьому впевнена. Питання створити правильні регуляції для цього ринку. І це питання регуляторів, не тільки Національного банку, але і всіх регуляторів, тому що бачите скільки у нас суб’єктів додається: і аудитори, бухгалтери і все інше. Їм треба десь мати цю інформацію, ці бази даних повинні десь бути створеними.

Я думаю, що найближчим часом, ми вже над цим працюємо, ми це будемо обговорювати з ринком в тому числі. Я не думаю, що це відбудеться прямо завтра, але я думаю за рік таке буде можливим і воно вже буде дуже популярним.

Марія Репко:
Дякую, пані Катерино. Останнє запитання в чаті від Юрія Прозорова: Дякую Катерині Вікторівні та Нацбанку, що вчасно роз’яснили населенню про 5 тисяч гривень та збили ажіотаж під час кризи. Але чи будуть реальні критерії дроблення переказів при поповненні готівкою банківських та небанківських терміналів?

Якщо я можу, будь ласка, я прошу розширити трішечки відповідь на це питання взагалі впливом на людей та такі малі перекази, малий бізнес, малі операції, бо багато хто хвилюється, що цей закон спрямований не проти відмивання грошей у великому розмірі, а що це черговий засіб тиску на маленьких підприємців чи на репетиторів, які щотижня отримують якісь малі суми і будуть підпадати під моніторинг і т.д..

Тобто я нагадую те, що спитав Юрій, чи будуть реальні критерії дроблення переказів. І від мене: який буде вплив на маленьких суб’єктів господарювання.

Катерина Рожкова:
Я спробую відповісти. Перше, ми завжди говорили і повторюю, що взагалі фінмоніторинг – це не математика, це аналітика і це мистецтво зрозуміти операцію, яку здійснює клієнт. Ми намагалися відійти від тих формальних критеріїв. Тому що сума операції автоматично не є ознакою того, що ця операція незаконна. Якщо ти розумієш, чим займається твій клієнт і який у нього звичайний обіг коштів по рахунках, то буде ця сума більше чи менше 5 тисяч, не повинно тебе насторожувати чи вимагати додаткового вивчення.

Стосовно критеріїв дроблення і того, чи це якось повпливає на звичайних людей. Оскільки отримувач коштів у будь-якому випадку проідентифікований в банку, то залежати буде від того, який ступінь ризику має отримувач коштів.

Я своїй мамі перераховую щомісяця по кілька разів кошти, вона у мене пенсіонерка, і мене ще жодного разу банк не зупинив. Вона має рахунок у банку, я маю рахунок в банку. Якщо це звичайна людина, якщо всі операції більш-менш зрозумілі, не буде запитань у банку. А ось якщо це компанія із незрозумілим бенефіціарним власником, і яка зазначила у статутних документах, що вона буде надавати послуги із розповсюдження шкільних підручників і матиме так і такі обороти, а насправді по рахунках побачимо, що в неї йдуть грошові обороти за металобрухт, пшеницю, а потім ще перекази з POS-терміналів від великої кількості людей. Тоді на таку компанію треба подивитися і якщо ж вона є високого ризику і її діяльність незрозуміла, то розбиратися варто з нею, а не тією людиною, яка їй за щось сплачує.

Можуть бути різні варіанти. Хтось казав, що він продає квитки в кінотеатри чи театри, а потім виявляється, що він разом з квитками, ми таке дуже багато бачили, компанія підторговує ще і вторсировиною, і лісом, і металобрухтом, і медом і тд. Це завдання банку: йти від клієнта, який є вигодонабувачем, тому що елементи дроблення будуть залежати саме від того, хто ці гроші отримує. Якщо таким чином зі мною в кредит чи в розстрочку розраховуються за придбання дитячого велосипеду – це одна історія. А якщо обготівлення навпаки – це друга історія, і це буде видно. Тому на простих людей це ніяк не вплине.

Ми розробили для банків рекомендації. Та постанова, яку ми затвердили, вона містить рекомендації, як побудувати правильно систему фінансового моніторингу, саме систему. Щоб не поодинокі операції аналізувати, а робити це на системному рівні.

Статистика показує, що 95% банківських клієнтів мають найнижчий ризик щодо здійснення якихось операцій, які можуть зачепати сферу фінмоніторингу. Так, це треба автоматизувати, але це дуже-дуже просто зробити. Ми розказали, як цю систему побудувати, починаючи від KYC.

Ми будемо використовувати вебінари, розглядати різні кейси, показуючи банкам на практиці, як це правильно зробити. Далі ми будемо до кінця року разом з ними навчатися, щоб всі елементи системи спрацьовували. Тому що кожна людина, відкриваючи рахунок у банку питає: “Що я буду з ним робити? Чи буду я використовувати його для бізнесу? Які у мене статки?”. У рамках моїх статків банк не повинен звертати уваги на ці операції. Ясно, якщо у мене статки нехай 30 тисяч гривень у місяць – то все окей. А якщо справа 30 мільйонів, то банк повинен запитати.

Але знову ж таки, це не стосується звичайних людей, не треба за це переживати. Як я кажу: банки – це партнери, їх завжди можна попередити про незвичайні разові транзакції. Наприклад, коли очікуєте подарунок, чи надходження особистого майна при продажі квартири і так далі. Аби банк був до цього готовий і в нього не було іншої тривоги.

Марія Репко:
Приєднуюся до побажань однієї із наших слухачок! Спасибі всім нашим спікерам, бо ви – саме ці люди, які роблять внесок у побудову здорової системи фінансового моніторингу та боротьби з відмиванням грошей в Україні. Завдяки вашим зусиллям, кожного із вас, може прийти в Україну більш здоровий інвестиційний та фінансовий клімат. Дуже дякую всім учасникам ефіру, всім спікерам та всім, хто на боці Центру економічної стратегії підтримував сьогоднішній ефір.

X