На підконтрольних Україні територіях проживає 31 млн людей

На підконтрольних Україні територіях проживає близько 31 мільйона людей, близько 5 мільйонів – на тимчасово окупованих, і приблизно стільки ж – за кордоном, констатує співробітник Центру економічної стратегії, учасник робочої групи з розробки Демографічної стратегії Володимир Ланда:

«Перед тим, як ми будемо говорити про народжуваність, смертність, відсотки тощо, треба відповісти на запитання, скільки в Україні населення?  Ми чуємо різні цифри. На сайті Держстату ми побачимо цифри від 1 лютого 2022 року – 41,1 млн. Але навіть на цю дату ця цифра не означає нічого, тому що вона з якоїсь причини не враховує Автономну Республіку Крим і Севастополь, при цьому враховує території Донецької та Луганської областей, які на той час були окуповані. Зараз ситуація, звісно, ускладнилася. Наша поточна оцінка, це фактично спільна оцінка Центру економічної стратегії, Інституту демографії і Міністерства соціальній політики, станом на зараз близько 31 мільйона людей в Україні проживає на контрольованих територіях. Ще близько 5 мільйонів проживає на неконтрольованих територіях. І ще близько 5 мільйонів проживає за кордоном. Ця цифра, можливо, трошки менша, ніж за іншими оцінками, але ми оцінюємо цю цифру саме в 5 через методологічні похибки. Це змінює картину приблизно на 2 мільйони людей, проте все одно 5 мільйонів лишається за кордоном, з яких із кожним додатковим місяцем воєнних дій в Україні все менше і менше шансів, що ми зможемо їх повернути додому.

Я думаю, обидва фактори мають вплив, тому що держава Україна не хоче розголошувати показники народжуваності й смертності на офіційному рівні. Ми зараз оперуємо фактично даними Опендатабот, які отримані за запитами до Міністерства юстиції. Нагадаю, що до повномасштабного вторгнення ці дані були доступні в онлайн-режимі. Єдине, що дані Мінюсту – це дані, коли зареєстрували народження або смерть. Й іноді вони мали затримку до декількох тижнів, особливо в сільській місцевості, де цей процес відбувається трохи повільніше.

Ухвалити Демографічну стратегію в 3-у кварталі 2024 року – зобов’язання України. В Україні, на жаль, зараз немає Демографічної стратегії. Саме тому вона розробляється. Вона вже пройшла більшу частину процесу, який має пройти. В чому її плюс? До її розробки були залучені всі експертні точки – державні, недержавні, громадські організації, науково-дослідні, які максимально мали можливість обмінятися думками. І насправді вже в серпні цей документ має надійти на розгляд всім міністерствам для фінальних правок, тому що це зобов’язання України – ухвалити Демографічну стратегію у 3-у кварталі 2024 року.

Середній вік народження дитини в Україні зростає кожен рік. Те, що ми бачимо народжуваність і смертність, це цифри, які самі по собі не прив’язані до інших демографічних процесів. Важлива база для цього – це статево-вікова піраміда населення, яка вже не дуже схоже за графіком на піраміду. Тобто, в Україні є певна кількість людей, певного віку і певної статті, і частина з них у репродуктивному віці, частина – ні. Ми знаємо, що середній вік народження дитини в Україні зростає кожен рік. Якщо на зорі Незалежності це було, умовно, 24-25 років, то зараз – це 28-29 років. А якщо ми кажемо, наприклад, про Київ, то це вже за 30 років. Також важливий показник для відтворення населення – це середня кількість дітей на одну жінку. Тобто для того, щоб населення просто відтворювалося при нульовій міграції на 100 жінок має бути 210-220 дітей. Цей показник недосяжний в сучасному світі. В Євросоюзі його немає в жодній країні. Він варіюється від 1,08 на Мальті до 1,8 у Франції. В Україні за останні 30 років найбільшим він був у 2012-2013 роках, коли він становив понад 150 дітей на 100 жінок. Але в 2021 році, це ще до повномасштабного вторгнення, він був демографічно катастрофічним. Тоді кількість дітей на 100 жінок впала до 116-ти. І у 2021 році показник приросту смертності відносно народжуваності був навіть більшим, ніж у роки повномасштабного вторгнення. Тому що в 2021 році на одне народження припадало 2,6 смерті, а зараз цей показник становить близько 2,9. Ковід частково вплинув на цей показник. Але загалом все останнє десятиліття цей показник збільшувався. Нагадаю, що у 2014 році він був на рівні 1,36, а зараз він уже більш ніж вдвічі вищий.

Виплати на народження дитини – це не вихід. Тут важливий факт, що Демографічна стратегія – це не про те, що давайте просто мати більше дітей і вона буде виконана. Ні. Це більш радянський підхід. Держава має допомогти в тому, що якщо є родина, яка планує мати дітей, то держава має створити всі умови, щоб родина не відмовилася від такого бажання через, наприклад, економічні чи соціальні фактори. Тому перший блок Демографічні стратегії – це створення умов для підвищення народжуваності й підтримки сім’ї. Що в нього входить? По-перше, це створення дружнього середовища для людей з дітьми. Це можливість поєднання батьківства, материнства і роботи, підвищення економічної самодостатності родин. Тобто я б не казав тут про виплати на народження дитини. На мій погляд, це не вихід. Це, по-перше, тимчасовий вихід, а по-друге, він розрахований на найбідніші категорії населення. І фактично, це хабар від держави за те, що держава не забезпечує належні послуги.

Були опитування громадян, насамперед жінок, щодо того, а що вам потрібно, щоб народжувати дітей? І відповіді прогнозовані. Потрібна економічна база, щоб ми були матеріальні забезпечені. Потрібна прогнозованість, у нас зараз це на першому місці. Потрібна можливість поєднання материнства і роботи. І, взагалі, людина має відчувати, що вона не дискримінована, її права зберігаються і вона може дати дитині дитячий садочок, освіту і охорону здоров’ю. Це нормальні вимоги. І якщо ми подивимося, в яких країнах вони найкраще задоволені, то ми побачимо, що в цих країнах найнижча насправді народжуваність – це Сінгапур, і це Монако, де на 100 жінок в середньому припадає 90 дітей. Це фактично, як в Україні в умовах повномасштабної війни.

Насправді покращити демографічну ситуацію може кожна людина в Україні. Це несподівано, тому що всі думають, що це може зробити або родина, яка народила багато дітей, або держава, яка всім дуже допомогла. Насправді, можна бути навіть не людиною репродуктивного віку, не родиною і не державою, щоб сприяти Демографічній стратегії. Наприклад, якщо ви організуєте дитячий гурток, то ви дуже сильно посприяєте Демографічній стратегії. Якщо батьки знатимуть, що до вас у гурток можуть відвести дитину, то це їм полегшує життя і стимулює їх розглядати можливість збільшення своєї родини. Демографічна стратегія – це як у нашій країні мати максимальний демографічний потенціал. Це означає, що ми маємо відмовитися від якихось радянських настанов, мовляв “усе, в 60 років треба йти на пенсію і нічого не робити”. Якщо у вас є сили, є здоров’я і бажання працювати, то і держава, і роботодавці мають створити всі умови, щоб ви максимально це бажання задовольняли. І, звичайно, кожна людина живе і довше, і щасливіше, якщо крім роботи і родини, в неї є ще щось. Це так звана концепція третіх місць. Це може бути або спортивний клуб, або за інтересами, або щось інше… І для цього багато не треба. Це можна створити у лісі, помітити якийсь пішохідний маршрут. І це можна зробити в будь-якій громаді, навіть без витрачання ресурсів.

Хочу додати, що ментальне здоров’я передбачено в Демографічній стратегії одразу в декількох вимірах. Це і психологічна допомога родинам, і допомога самотнім матерям і батькам, і допомога в реінтеграції ветеранів, щоб вони повноцінно могли брати участь у діяльності суспільства і на ринку праці, в тому числі, коли вони мають деякі фізичні обмеження.

Я не дарма казав, що кожен з нас може впливати на Демографічну стратегію і, звичайно, у вас ще більше можливостей, якщо ви роботодавець. Якщо ви можете залучити додаткових людей, наприклад, старшого віку або з інвалідністю, на робоче місце – це великий плюс. Ви зміцнюєте демографічну стійкість України. І тут дуже важливо. Деякі роботодавці вважають, що якщо вони встановили пандус на робоче місце, то, в принципі, вони вже зробили достатньо і все. Насправді, це дуже велике комплексне питання. Бо це і посадові інструкції, і обладнання має мати відповідно налаштоване, і найголовніше – це підготовка колективу. Якщо колектив не готовий, йому не пояснили, як працювати з людьми з інвалідністю, то ці люди не зможуть працювати там комфортно. І друге, це позиція роботодавців. “Нам це не треба, у нас таких немає” – це дуже неправильно. Тут зворотній причинно-наслідковий зв’язок. Насправді, це люди з інвалідністю не йдуть до вас працювати, тому що ви не надаєте як роботодавець такої можливості.

В усьому світі, принаймні в понад 99% країн, жінки живуть довше за чоловіків. За останніми даними, я знаю лише один виняток – це Нігерія. І в цілому в африканських країнах ця різниця дещо менша, зокрема через постійні і тривалі збройні конфлікти. А в Україні різниця між тривалістю життя чоловіків і жінок дуже велика, більша ніж у європейських країнах. Зараз воєнний стан і точних цифр немає, але це приблизно 8-9 років різниці в тривалості життя. Це було і до 2014 року. І це один із найвищих показників у світі. У п’ятірку країн, де чоловіки також живуть набагато менше, ніж жінки, крім України, входять країни колишнього Радянського Союзу. Тобто це такий регіональний фактор.

Є чіткий план, що в третьому кварталі Стратегія має бути ухвалена. Це наше зобов’язання перед міжнародними партнерами».

Джерело: Українське Радіо.