189. Оксана Маркарова про пакет допомоги США, росактиви та лобіювання українських інтересів

Дисклеймер: щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Доброго дня, з вами передача «Що з економікою?», яка виходить на хвилі Громадського радіо та на всіх подкаст-платформах. Це спільний проєкт «Вокс Україна» та Центр економічної стратегії. Сьогодні знову ми, Юлія Мінчева і Юрій Гайдай, будемо спілкуватися про економіку України і про особливий вимір міжнародної допомоги.

Сьогодні особлива гостя – пані посол України в США і, за сумісництвом, на Антигуа і Барбуда, пані Оксана Маркарова. 

Оксана Маркарова: Вітаю, рада бути з вами. До речі, я ще представляю Україну в організації американських держав.

Юрій Гайдай: Ми спілкуємося з пані Оксаною після важливих і визначальних подій з ухвалення пакету допомоги в Американському Конгресі. Значна частина питань стосуватиметься міжнародних відносин, американської допомоги. 

Пані Оксано, я про РЕПО-акт запитаю. Це акт, що був ухвалений як частина великого пакету допомоги. В ньому йдеться про дозвіл і навіть спонукання президента США переспрямувати російські суверенні активи, арештовані в Сполучених Штатах.

Цей акт закликає президента сприяти створенню відповідного міжнародного механізму для переспрямування цих активів. Важливе таке питання: чи може це підштовхнути Європу конфіскувати основний масив російських активів на користь України, в першу чергу тих, що зберігаються в бельгійському депозитарі Euroclear? 

Друге питання: чи слід очікувати на спільне рішення Євросоюзу і Сполучених Штатів, зокрема, на найближчому Глобальному саміті миру?

Оксана Маркарова: Дякую за важливе запитання. Останні шість місяців ми фокусуємось на додаткових змінах до бюджету. Нам вдалося знайти всі компроміси, і було проголосовано за законопроєкт, де є бюджетна, безпекова допомога та інші. Законопроєкт РЕПО був схвалений в комітетах ще минулого року, але чекав свого часу. 

Другий законопроєкт серед тих, за які голосували, має символічну назву «Мир через силу» («Peace through strength») – відсилка до відомої фрази президента Рейгана. У ньому багато чого, зокрема те, що Росію назвали державою-агресором, а також повна редакція законопроєкту про конфіскацію. Ми активно працювали і з Палатою, і з Сенатом над цим надзвичайно потрібним і важливим законопроєктом. 

Це не законопроєкт прямої дії – він спонукає, закликає і надає повноваження президенту Байдену конфіскувати наявні активи. Вони знаходяться переважно не в Сполучених Штатах, тому законопроєкт закликає до спільної дії країни G7+, де знаходяться ці активи. 

Це питання Україна почала обговорювати ще до повномасштабної агресії Росії. Ми опрацьовували санкційні пакети з партнерами з серпня 2021 року, закликали Сполучені Штати й інших партнерів ухвалити превентивні санкції для того, щоб утримати Росію від нападу. На жаль, не вдалося домовитися про превентивні пакети. Але, буквально в перший день, як Росія розпочала повномасштабну агресію, вдалося їх ухвалити завдяки тому, що пакети були напрацьовані. Були знерухомлені суверенні активи російського Центробанку, суверенного фонду – те, що ми в комплексі називаємо суверенними активами. На жаль, не в кожній країні вони заарештовані: вони знерухомлені, тобто заборонено проводити будь-які операції. Велика частина зусиль направлена на те, щоб вони залишались знерухомленими, аби Росія не могла їх забрати. 

Українська позиція дуже проста – ми повинні конфіскувати саме тіло активів, кошти мають бути передані нам. Разом з Іриною Мудрою (коли вона ще була заступницею міністра юстиції) і Маркіяном Ключковським (який зараз в Гаазі очолює створення компенсаційного механізму) нам вдалося ухвалити резолюцію в ООН, що заклала основи для компенсаційного механізму. 

Для чого це? Для того, щоб ми з усіма рухались в правильному напрямку: агресор має заплатити, кошти мають бути конфісковані, передані Україні і прозоро виділені на компенсації та репарації громадянам, бізнесам, бюджету, на ті цілі, на які потрібно. На жаль, не всі наші партнери погоджуються з тим, що існує чіткий і чистий механізм конфіскації. 

Сполучені Штати займають позицію відмінну від тої, що була на початку – тіло активів має бути конфісковане. Більшість наших європейських партнерів готові розглядати конфіскацію доходів з активів чи їх додаткового оподаткування, але не самих активів. 

Недоторканість суверенних фондів – це міні-фінансова біблія, яка сидить в голові у кожного фінансиста, особливо того, хто має справу з публічними коштами. 

Юрій Гайдай: Пані Оксано, з огляду на те, що МВФ є обережним у використанні російських активів, бо суверенні фонди – це священна корова, як це узгоджується з тим, що найбільший акціонер, Сполучені Штати, зайняли таку жорстку позицію? Чи можуть бути зміни з боку МВФ? 

Оксана Маркарова: Це очікувано. Міжнародний валютний фонд (як і Світовий банк й інші багатосторонні фінансові організації) має приймати рішення, враховуючи інтереси всіх членів організації. В даному випадку я не маю на увазі Росію, але ми розуміємо занепокоєння інших. Якщо широко дивитись на проблематику конфіскації, то вона виходить за рамки питання України і Росії.

Раніше не було прецедентів конфіскації і передачі іншій країні суверенних активів, це буде перший. Про що турбуються країни? По-перше, який буде вплив на фінансову і валютну стабільність? Треба оцінювати ризики і управляти ними. З нашої точки зору це питання можна вирішити, обговорюючи спосіб здійснення конфіскації. По-друге, чи не підірветься довіра тих, хто тримає свої суверенні кошти в облігаціях до тих, хто конфіскує у інших країн, мовляв, якщо конфіскували російські, то можуть конфіскувати і наші, навіть якщо ми не нападемо. Є ще дуже багато інших юридичних, фінансових, політичних питань, але вони всі підлягають обговоренню і вирішенню. 

Юрій Гайдай: Додам від себе як ведучого подкасту, а не дипломата: конфіскації західними юрисдикціями все одно значно надійніші і прогнозованіші за інші альтернативи на кшталт Китаю. Про це ми детальніше говорили з Оленою Галушкою, співзасновницею Міжнародного центру перемоги України, яка займається просуванням теми конфіскації російських активів, а минулої осені з Маркіяном Ключковським спілкувалися. Деталі, особливо правові, можна довідатися з того подкасту. 

На завершення цієї теми, який план дій щодо російських активів вам здається найвигіднішим для України? 

Оксана Маркарова: Безумовно, їх конфіскація та передача в управління фонду за використання компенсаційного механізму, який дозволить використовувати кошти на ті потреби, на які ми спільно вирішимо. За трохи більше, ніж два роки повномасштабної війни стало очевидним, що найбільш правильним є швидке ухвалення рішень. Ні ми, ні наші партнери ще ні разу не пошкодували і не побачили негативу. Прийняття сміливих рішень та надання нам спроможностей призводить до позитивного результату. Затягування, обговорення дають Росії достатньо часу для підготовки контрзаходів. Я дуже рада, що з середини 23-го року нам не треба переконувати наших американських партнерів, що ми на одній сторінці цього питання. Сподіваюся, нам вдасться швидко переконати інших партнерів, щоб почати діяти.

Юлія Мінчева: Дякую. Ми також хочемо, аби разом вдалося це зробити, це не задача для когось одного. Як наполягала пані Галушка, важливою є позиція українців за кордоном, їх вплив на політичну ситуацію там. 

Повернімось до пакету, але вже до практичної частини. Ми часто обговорюємо питання бюджету і українських публічних фінансів, тому що це гроші на війну, витрачені напряму. Менший фокус на інших видатках і сферах, тому що там витрачається те, що нам дають. На жаль, цей ресурс ми можемо використовувати обмежено.

Чи є можливість купувати українську зброю для України за американські кошти? З одного боку, це вигідна і гарна програма для американського бізнесу. З іншого, чи може підтримка України бути в такий спосіб? 

Юрій Гайдай: Особливо з огляду на заяви від нашого уряду, що українська оборонна промисловість не може бути достатньо завантажена лише коштом бюджету; вона могла б виробляти значно більше. 

Оксана Маркарова: Абсолютно. З самого початку виділення додаткових бюджетів (їх вже було п’ять) безпекова допомога виділяється за трьома збройними програмами. Перше – це президентські виділення, так звана програми PDA. PDA – це компенсація, відновлення власних запасів. Наприклад, Сполучені Штати передають нам зброю з того, що в них є, і використовують кошти бюджету для поповнення власних запасів. Дві інші програми, за якими Сполучені Штати купують зброю для нас: USAI (українська програма) і FMF (програма для всіх, в тому числі і для України). 

Заборони використовувати ці програми для купівлі українського обладнання немає. Сполучені Штати багато купують у партнерів. На третьому році війни і 155 калібру не вистачає, і перехоплювачів ракет для ППО. Американці по всьому світу шукають, де знаходять – там купують і передають нам. Заборони купувати у нас немає, особливо після вересня 2023 року, коли президент Зеленський був у Вашингтоні і з президентом Байденом погодив програму співробітництва і максимальної інтеграції. Це програма «FrankenSAM» – ми використовуємо українське, колишнє радянське обладнання і поєднуємо його з сучасним НАТОвським обладнанням, що теж вимагає певного виробництва. Міністратегпром займається цією програмою. 

Я сподіваюсь, в цьому бюджеті частина коштів піде якщо не виключно на українських виробників, то на співробітництва. Перше – це ремонт, утримання зброї і обладнання. Тут, у Сполучених Штатах, ми працюємо разом з усіма збройними асоціаціями (від профільних асоціацій до конкретних видів зброї). Посольство говорить про потребу максимально перемістити ремонти і зберігання в Україну.

Це надасть робочі місця в Україні, збереже більше коштів, бо не буде потреби у перевезеннях, і створить сектор українсько-американських, українсько-європейських компаній, що будуть цим займатися. Сподіваюся, що з бюджету буде частина робіт в цьому напрямку. 

США готові розглядати ті питання, в яких Україна пішла вперед, в тому числі виробництво дронів. Минулого року, коли ми по всьому світу шукали енергетичне обладнання, за кошти американського бюджету було зроблено замовлення трансформаторів для України. Це не збройна, але економічна частина бюджетної підтримки.

Юлія Мінчева: В Україні зараз, як і останні 10 років, важливим є питання “Як реформуватись в часи війни?”. Багато програм допомоги під це прив’язані: це і план України, про який ми говорили в минулому випуску подкасту з Олексієм Соболевим; і програми МВФ, які в прикрих умовах, але відсоток виконання найкращий порівняно з минулими програмами МВФ; програми Світового банку; і наші євроінтеграційні прагнення. 

Чи допомога США має вимоги по реформах, офіційні чи неофіційні? Яке бачення, які ключові сфери реформування, щоб довіра вибудовувалася краще і підтримка мала більше підгрунтя?

Оксана Маркарова: Спочатку коментар про реформи, а потім як структурована допомога від Сполучених Штатів. 

Реформи – це не щось, що можна один раз провести і почити на лаврах. Реформи в секторі публічних фінансів, монетарної політики, Національного банку і тд, проведені після революції гідності, навіть якщо вони не завершились, заклали нові інституції, стабільне підґрунтя. Завдяки цьому Україна пройшла ковідний час. Коли ми в Світовому банку чи в МВФ обговорюємо ситуацію в Україні, багато хто не іншим словом, як “чудо” описує той факт, що під час повномасштабної війни в Україні працює економіка, банківська система ні на секунду не припинила роботу, компанії продовжують працювати. Ми вийшли на рівень довоєнного експорту, довоєнного збору податків. Цього не достатньо, у нас величезний розрив, ми не можемо прожити без наших союзників і партнерів, які допомагають. Проте, уявіть собі, якби було так, як в інших країнах, коли набагато менші конфлікти призводили до повного колапсу публічних фінансів і економіки. У нас цього не сталося. Це завдяки тому, що Україна не тільки проводила реформи раніше, але й продовжує постійно реформуватись. 

Крім того, реформи потрібні, щоб ми могли залучати бізнес. Ми розраховуємо на конфісковані активи, на допомогу партнерів, на міжнародні фінансові організації – ось тут “включається” перелік реформ. Чому? Тому що будь-який кредитор дає кошти і підв’язує реформи, завдяки яким ситуація може покращитись. Країна швидше поверне кошти і стане самодостатньою. 

Ми не зможемо відбудувати Україну так, як мріємо без великого припливу іноземних інвестицій від Сполучених Штатів, Європи і від інших країн. Для цього нам треба реформи, щоб покращити бізнес-клімат верховенством права і таке інше.

Яким чином структурована наша допомога? В перший рік війни Сполучені Штати були лідером серед більшості реформ. Тоді, коли Європейський Союз обговорював, Міжнародний валютний фонд шукав внутрішні рішення, можливість працювати з країною в війні. Велика подяка нашому стратегічному партнеру Сполученим Штатам зокрема за те, що в березні 2022 року перший Supplementary Budget (13 мільярдів) був швидко ухвалений. Вони безпрецедентно давали суттєві суми на безповоротній основі. Всі кошти від Сполучених Штатів (безпекові, бюджетні, інші) були отримані на безповоротній основі. Крім останнього траншу – в останньому бюджеті прописано, що ми маємо повернути кошти, але вони будуть на сприятливій концесійній основі. 

Всі кошти нам давались як гранти, 23 мільярди просто прийшли до нас в бюджет, як і ще 46 мільярдів безпекової допомоги. Це гранти, щоб нам допомогти і не порушити нашу боргову і макрофінансову стабільність. До моменту, коли ми зайшли в програму МВФ, кошти надавались без умов. 

З США ми обговорюємо ряд реформ, постійно працюємо і спілкуємось, але ні в законопроєкті, ні в будь-яких інших документах немає формальних умов. Програма МВФ, яку ми отримали – унікальна для України. Було ухвалено рішення, що під час війни МВФ не може надавати фінансування. Умова, за якою воно може надаватись – це гарантії або фінансування, що є частиною програми, від країн G7 чи інших. Фінансування від Сполучених Штатів, Європейського Союзу, Японії – це пазли, які складають програму МВФ і завдяки яким МВФ може надавати фінансування. 

Неформально – виконання нами програми МВФ є важливим елементом, навіть якщо немає юридичної прив’язки траншу до програми. Ми повинні бути в поточній програмі та виконувати всі зобов’язання. Ми не просто виконуємо, а іноді перевиконуємо програму. У нас жодного разу не було проблем з переглядом, ми йдемо чітко по програмі. 

Зі Сполученими Штатами ми обговорюємо перелік реформ. Чому? У нас є платформа з питань відбудови, яка передбачає дуже багато реформ; туди входить Пенні Пріцкер і представник Білого Дому Даліп Сінгх. Маємо план з Європейським Союзом, де Макрофін є частиною цього плану і містить реформи. У нас є програми з Світовим Банком, ЄБРР, ЄІБ і так далі.

Юлія Мінчева: Понад 400 реформ зараз в матриці реформ. 

Оксана Маркарова: Тому була створена матриця реформ. Партнери, з одного боку, говорять про одні і ті ж категорії реформ.

Це ті реформи, про які говорить президент, уряд і всі вдома. Для координації, щоб не було 400 списків з 400 реформами, було створено матрицю реформ. Списки, які виникають публічно, є процесом обговорення матриці. Вона обговорюється як в багатосторонньому форматі, так і в двосторонньому. 

Є реформи, які ми обговорюємо детальніше зі Сполученими Штатами. Деякі з цих реформ – це ті, що перейшли з попередніх.

У нас було 3 мільярди гарантій від Сполучених Штатів. Були реформи енергетичного сектору, нафтогазу, корпоративна реформа і так далі. Сполучені Штати багато відігравали роль в реформуванні публічних фінансів, були радники від Treasuries. 

Якщо подивитись на завершення законопроекту про виділення нам допомоги, ми маємо заключити договір про повернення коштів в майбутньому (навіть без юридичних прив’язок, тому що у нас немає кредитної угоди).

Юлія Мінчева: Чи може змінитись цей підхід у разі зміни політичної структури і внутрішньої політики США? Чи можуть умови стати більш жорсткими та чіткими в майбутньому?

Оксана Маркарова: Цей рік дуже складний, виборчий. З одного боку, в Сполучених Штатах демократія, і ми завжди говоримо про те, що ми працюємо з країною. Я мала досвід бути на позиції заступника Міністра роботи при демократичній адміністрації, а Міністром фінансів я працювала з попередньою адміністрацією Трампа. Є речі, які проходять ниткою через всі адміністрації.

Це наші реформи, які треба робити. Якщо продовжувати публічні фінанси це правильно – треба робити. Якщо знижується борг до ВВП і це правильно – його треба знижувати.

Є речі, які можуть залежати від того, який президент буде. Однак, наш перелік того, що треба зробити, аби рухатись до самодостатності і економічного зростання – зрозумілий, він фактично не міняється. Треба тільки робити.

Наша задача – залишатись двопартійними, незалежно від того, хто знаходиться в більшості, хто в меншості. Цьогоріч не лише президентські вибори,а також вибори в Конгрес. Зараз активний виборчий процес. Наша задача стати не дискусійним питанням, а питанням, яке об’єднує; залишатись пріоритетом для співпраці. 

За останні три роки мого служіння тут, нам вдалося не тільки втримати двопартійну підтримку, а й розбудувати її. У нас гарні, потужні стосунки з обома партіями, в обох палатах. Останній бюджет і в Сенаті, і в Конгресі отримав високий рівень підтримки серед республіканської партії, набагато вищий, ніж попередні два. Будемо рухатися в цьому напрямку і збільшувати підтримку. 

Юрій Гайдай: У розмові з Сергієм Сидоренком ви згадували про потребу оцінити підтримку, дивитися на кількість конгресменів, які підтримували абсолютно негативні поправки по зменшенню допомоги в нуль. Кількість є зовсім невеликою. Конструктивних конгресменів в обох партіях дуже багато. 

Оксана Маркарова: Якщо подивитись не на негативні поправки, а на голосування в цілому, то в Палаті голосів “за” набагато більше, ніж у попередні роки. В грудні 2022 року в Палаті було 225 голосів “за”, з яких республіканців було тільки 9, решта були демократами. Зараз голосів “за” 311: 101 республіканець і 210 демократів. Це набагато більше. 

Юрій Гайдай: Це чудово. 

Наступне запитання таке. Ви, як посол, спілкуєтеся не тільки з політиками, а й з бізнесом. В США багато великого бізнесу, який активно інвестує за кордоном. Чи бачите Ви у цього бізнесу апетит до інвестицій в Україну під час війни? Чи міг би бізнес зайти в видобувну галузь, особливо в небезпечних регіонах? Таким чином, він міг би проторувати шлях в Україну і принести додаткову безпеку, маючи гарантії від DFC або уряду США. 

Я чув від Ігоря Смілянського, очільника «Укрпошти», що один з варіантів продажу контрольного пакету в «Укрпошті» міг би бути для стратегічних інвесторів на кшталт Амазону для розбудови стратегічної співпраці. Чи бачите ознаки такого інтересу? Чи можемо в найближчий рік побачити гучні заходи американських інвесторів? 

Оксана Маркарова: Зацікавленість у американського бізнесу однозначно є. Це підтверджується тим, що бізнеси, які були в Україні, не тільки залишились, але розширюють співпрацю. Можна згадати «Боїнг», який найняв 100 людей, і тепер 1100 людей працює в RтD центрі в Києві. Можна згадати всі агрокомпанії, які зараз збільшують програми, в тому числі роботи з фермерами. Всі, від Cargill до Bunge та IDM, залучені в процедуру розмінування. Вони розуміють, що це важливий етап. У нас 30% території заміновано, повно нерозірваних снарядів. DFC і Ексімбанк під час війни продовжують видавати фінансування. DFC зробило декілька угод в Україні протягом двох років, Ексімбанк оголосив першу угоду з того ліміту 3 мільярдів, про який домовились у 2021 році. Ми рухаємось в цьому напрямку. 

Безумовно є великий інтерес у компаній-виробників зброї і технологічних компаній, що вже співпрацюють з нами та укладають деякі контракти. Це ще один вимір дипломатичної роботи. У нас була делегація штату Юта: президент місцевого сенату та представники бізнесу. Регіональні і візити асоціацій до України відбуваються щомісяць або щодва місяці, завершуються вони конкретними обговореннями.

Працюємо над страховками, MIG-гарантіями, DFC і Ексімбанком, які почали активно підтримувати бізнес, щоб побачити нових великих гравців в тих секторах, де можна вирішити багато глобальних проблем. Це стосується рідкоземельних матеріалів, енергетики, сільського господарства, глибоку переробку і так далі.

Питання №1 – це безпека. Коли ми говоримо, що наш пріоритет №1 зараз – це ППО, то це не лише для того, щоб захистити наші домівки. Те, що відбувається в Одесі, в Харкові і по всій Україні – це жах. ППО потрібно негайно, ми над цим постійно працюємо. Як тільки ППО буде більше, у нас будуть з’являтися не просто “острови безпеки”, а більші зони ставатимуть безпечними. Це зелене світло для бізнесу, який поставив Україну собі на карту.

Юлія Мінчева: Я читала на Washington Post про те, як зусилля українців у різних сферах були спрямовані на зміну думки, посилення підтримки з боку різних середовищ. Історії з зруйнованими церквами в Україні відгукуються певній частині американців, які підтримують республіканців і мають вплив на своїх конгресменів.

Розкажіть історії або ваші рефлексії: що в цьому синтезі найкраще спрацювало, дало поштовх, який привів до результату? Можливо, історії, які ми в Україні не знаємо, де була гарна робота лобістів. 

Друге питання: як працюють лобісти росіян в Вашингтоні? Яка в них адженда, з ким вони спілкуються?

Оксана Маркарова: З нашого боку коротка відповідь: все спрацювало. Немає чогось одного, що можна зробити і перевернути думку. В перший день війни повномасштабної війни ми почали робити так званий War Bulletin, щоб дуже швидко інформувати всіх партнерів і колег в Конгресі про те, що відбувається. Перши рік ми робили його двічі на день і продовжуємо робити щодня – розсилаємо виключно офіційну інформацію англійською мовою. 

Був один день, коли ми не зробили War Bulletin. Ми отримали купу дзвінків, запитів “Де бюлетень?”. Ми зрозуміли, що треба продовжувати постійне інформування. 

Міняється фокус, змінюється інформованість. Якщо в 22-му році ми були 24/7 breaking news на кожному телеканалі, зараз нас там немає. Тому, ми збільшили регіональну роботу. Не тільки генконсули і почесні консоли – я щомісяця роблю, як мінімум, одну поїздку в регіони. Поїздка на один день в Каліфорнію в Юту – трішки складно, але точно дає результат. Робота з губернаторами, з місцевими громадами, церквами, бізнес-асоціаціями дозволяє надавати більше інформації. Ми дуже підтримуємо всі регіональні поїздки. У нас є група ветеранів, громадських активістів, бізнесів, які приїжджають. Ми готові допомагати, чим можемо. Приїжджали наші капелани, пастори від протестантських церков, від православної, католицької, греко-католицької. Це працює, бо люди довіряють тим, хто такі ж, як вони. Коли фермери спілкуються з фермерами – це середовище набагато більшої довіри. 

Уніврситетська робота – нон-стоп. Ми намагаємося збільшити кількість українських студій, розлучити їх з євразійськими, східноєвропейськими, і щонайгірше – російськими. Незважаючи на те, що ми вже 32 роки незалежні, більшість країн світу, навіть наші друзі, дивились на нас через призму багатостолітньої російської пропаганди.

Юлія Мінчева: Як працюють росіяни? Чи було видно, що в них збільшується антиукраїнський лобізм? Наскільки він є відкритим? Наскільки в американському є відкритими розмови про підкупних експертів, політиків? 

Оксана Маркарова: Росіяни працюють потужно і системно. До повномасштабного вторгнення вони фактично домінували в багатьох сферах. Вони виділяють мільярди то на русський балет, то ще на щось через призму нібито культурного Росспівробітництва. Вони намагаються залізти в сектор недержавних організацій, культурних проєктів, пропихають свої «Безсмертні полки», влаштовують псевдо-святкування своїх свят. Вони дуже активно працюють, особливо в міжнародних організаціях. З моменту, як Радянський Союз припинив існування, вони продовжили радянську практику інфільтрації росіян на всі посади. 

В 22-му році наш президент почав напряму спілкуватись з усім світом. Така нестандартна комунікація захопила всіх. Його звернення в Америці реально дивляться, читають його твіти. Це пряма комунікація з нашими партнерами, з народом фактично. В 22-му році санкції зробили якщо не неможливим, то складним фінансування багатьох російських домів, самоварів, вони трішки позакривались, не працювали. За наступний рік оговтались, і зараз російська пропаганда стала розумніша. Є велика російська кампанія про те, що Україна закриває церкви і бореться з християнами. Це в той час, коли Україна забезпечує свободу релігії, всі християнські деномінації почувають себе вільно, а в Росії вони заборонені на підконтрольних територіях, Росія вбиває наших священиків. Через лобійські структури пропихається цей наратив саме для того, щоб вбити клин між нами і консервативною спільнотою. Християнська українська й американська громади запустили багато ресурсів, зокрема Russia Tortures Christians.

Російських наративів багато і постійно з’являються нові. Їх задача – послабити санкції, послабити Україну інституційно. Пропаганда значно збільшилась не в англомовному сегменті, а в іспанському, португальському сегментах. 

В 22-му році ОАД приймало всі резолюції і заяви, які приймала ООН. ОАД призупинило участь російського спостерігача в 22-му році, але росіяни намагаються вкидати дискусії і наративи, не будучи там присутніми, щоб збивати наші резолюції. Вони просто не складають зброю, а ведуть інформаційну війну, яка чітко скоординована з військовою агресією: іноді йде разом з нею, іноді перед нею. 

Юлія Мінчева: За спиною пані Оксани на банері фотографії наших захисників. Я сподіваюся, що максимальна кількість повернеться в свої домівки якомога скоріше. Дякуємо вам за захист і за те, що маємо змогу жити, записувати цей подкаст і боротися за нашу країну.

Будемо завершувати. Це був подкаст «Що з економікою?». Ми слідкуватимемо за всім, про що говорили сьогодні і в минулих випусках та наближатимемо перемогу. 

Бережіть себе, Слава Україні! Дякуємо Громадському радіо за можливість запису випуску.

Дякуємо, пані Оксано, за роботу. Ви надзвичайна і точно повноважна.