195. Про ціни на електроенергію, стан енергосистеми та прийдешню зиму – Серебренніков із DiXi

Дисклеймер: щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю! З вами знову передача «Що з економікою?». Це спільний проєкт аналітичних центрів «Вокс Україна» та Центру економічної стратегії, який виходить на Громадському радіо і на всіх зручних подкаст-платформах. Сьогодні ми говоритимемо про енергетику.

Важлива тема, котра в багатьох на слуху і від якої залежить стан української економіки і, напевно, моральний стан кожного з нас. Сьогодні у нас в гостях Богдан Серебренніков, заступник директора з дослідження аналітичного центру DiXi Group і експерт в енергетиці.

Богдане, доброго дня! 

Богдан Серебренніков: Доброго дня, Юрію! 

Юрій Гайдай: Почну з того, що на поверхні – підвищення тарифів. До речі, ми регулярно повертаємось до тем енергетики; глядачі, ви можете подивитися історію попередніх подкастів, де ми говорили про це вже під час повномасштабного вторгнення. Прийшла пора оновити ситуацію, тому що змін відбулося багато На жаль, більшість з них не дуже добрі. 

Богдане, перше питання. Підвищення тарифів, що відбулося на днях, викликало багато запитань. Це було на часі, адже тарифи давно не мінялися, при тому, що була інфляція і девальвація, яка впливає на вартість обладнання в енергетиці. Було багато закликів громадян економити, і найкращиим інструментом мотивації вважили вартість електроенергії, бо далеко не всі є свідомими. Тарифи підняли.

Якщо зараз нам кажуть, що попередні тарифи були збитковими, як тоді система працювала? Хтось мав ці збитки компенсувати, хто брав їх на себе? Як це було до сьогодні? 

Богдан Серебренніков: Абсолютно вірно. Я би не вживав слово «збиткова» – просто була фіксована ціна, далека від ринково обумовленої. Ця історія хронічна, довжиною в 30 років.

Тарифи на електроенергію для населення завжди були регульовані та нижчі за ринково обумовлені. Очевидно, що хтось їх компенсував. Електрична енергія, як і будь-що інше на ринку, є товаром, який має конкретну вартість та її складові, що виміряються в цифрах.

Щоб товар міг вироблятися, а ми могли його споживати, ця вартість має покриватися повністю. Інакше не працює, принаймні в довгостроковому періоді. Якщо не покривати всі витрати, буде поступова деградація аж до виникнення проблем з тим товаром (як ми відчули, він є дуже цінним для нас). 

Юрій Гайдай: Додам, що має бути щось зверху в плані прибутку. Якщо ми говоримо про приватні інвестиції, то вони не підуть туди, де прибутку немає.

Богдан Серебренніков: Абсолютно правильно, дякую. Я свідомо хотів обійти питання прибутку, бо як тільки говориш ще й про прибуток в енергетиці, то це викликає надмірні емоції, хоча ви абсолютно правильно говорите.

Енергетика – це бізнес, хтось має вкладати інвестиції, і не лише повернути витрати, а й мати прибуток. Це нормально, фактично в кожному виробничому секторі економіки так працює. Якщо інвестор не буде приходити – не буде розвиватися сфера. 

Хто ж компенсував? До 2019 року, до глобальної реформи, коли ми перейшли від другої моделі ринку (так званої британської моделі Пула) до нової конкурентної європейської моделі, було перехресне субсидіювання. Відповідно частина, яку не сплачувало населення за реальними цінами на електроенергію, розподілялася на бізнес.

Перекладались витрати, ціна для бізнесу зростала, щоб компенсувати. Платило не населення, а бізнес. Це теж був обман, бо врешті-решт бізнес платить вищу ціну за електроенергію і вкладає її в собівартість товарів і послуг, які віг виробляє.

Виходить, що населення все рівно платило, тільки не напряму за електроенергію, а через спожиті товари і послуги. Така оманлива схема була до 2019 року. 

Юрій Гайдай: Для експортерів це впливало на їхню конкурентну здатність. 

Богдан Серебренніков: Абсолютно вірно. Витрати експортерів зростали, і їх не сплачували на внутрішньому ринку. Звісно, вони втрачали. 

Залежить від енергомісткості самого виробництва, є абсолютно різні. Одна справа – металургія. Інша справа – товари з високою доданою вартістю, IT-послуги – сплата електроенергії не сильно впливає на їхню прибутковість. Залежить від частки витрат на електроенергію в собівартості товарів.

Після 2019 року змінили схему покриття цієї недооплати з боку населення. Цей називають механізм PSO, або покладання спеціальних обов’язків, англійською мовою Public Service Obligation. Механізм, навіть за європейськими нормами, є допустимий – держава приймає рішення, що для населення або для інших категорій вразливих споживачів буде неринкова ціна. Європейське законодавство допускає це, хоча є низка вимог до механізму PSO: він має бути прозорий, недискримінаційний, обмежений в часі, тим, на кого покладається PSO, мають компенсуватися витрати.

З цих вимог у нас мало що дотримане. Проте, механізм PSO запущений. Згідно правил, визначених 483 постановою Кабінету Міністру від 5 червня 2019 року, основними донорами низьких тарифів для населення є дві енергокампанії – «Енергоатом» і «Укргідрогенерго».

Обидві державні, і зі своїх доходів покривають ту суму, яку недоплачує населення в цінах на електроенергію. «Гарантований покупець» – це державне підприємство, вбудоване в механізм PSO, і є транзитером, через нього проходять гроші: «Енергоатом» чи «Укргідроенерго» платить в це підприємство, а воно платить постачальникам. За статистикою «Гарантованого покупеця», в 2022 році загальна вартість соціальної послуги з підтримання низьких тарифів для населення в річному вимірі складала 126 мільярдів гривень. В 2023 році ця вартість зросла і становила 145 мільярдів гривень. Це та сума за рік, яку мають переказати «Енергоатом» і «Укргідроенерго» «Гарантованому покупцю» і далі по ланцюжку.

Юрій Гайдай: «Енергоатом» і «Укргідроенерго» мали доходи в таких обсягах? 

Богдан Серебренніков: До війни була одна історія, а після війни – вже інша. Зараз є борг «Енергоатома» перед «Гарантованим покупцем». Донедавна він складав близько 19 мільярдів гривень, які вони не змогли вчасно переказати, щоб повною мірою компенсувати вартість.

Далі «Гарантований покупець» не платить постачальникам універсальних послуг, що постачають електроенергію для населення, утворюється заборгованість на рівні обленерго, бо ці гроші мають покривати тариф на розподіл, на транспортування електроенергії до споживачів локальними мережами. Ланцюжок довгий, утворюються борги.

Юрій Гайдай: Накопичення заборгованості розділяється між постачальниками, тобто між мережами, які розподіляють електроенергію. Зараз складно і боляче говорити про генерацію ДТЕК, вона винищена. Тим не менш, до того приватні генерації також не доплачували? Перед ними теж формувався цей борг? Чи вони свої кошти отримували? 

Богдан Серебренніков: Ні, приватна генерація працює на оптовому ринку зі своїми контрагентами. Там є інша історія – борги на балансуючому ринку.

На ринку електроенергії є низка «чорних дір», де утворюються борги. Не хочу тракатися їх, бо там інша історія, хоча теж пов’язана з неплатниками серед деяких споживачів.

Ми говоримо про роздільний ринок. Основний донор – це Енергоатом, який платить приблизно 80-85% суми, решта 15-20% платить Укргідроенерго. Так працювало і працює.

Про підвищення з першого червня. Я не люблю казати слово «тариф». Все-таки це ціна. Навіть в постанові Кабміну вказана «фіксована ціна для населення». Тариф – з іншої історії. Тариф – це про фіксовані і регульовані послуги. Хтось щось приймає, і хтось щось встановлює. Ціна – це більш коректний термін, це просто ціна для населення.

Зараз вона фіксована. Після її підвищення до 4,32 грн, фінансове навантаження на Енергоатам і на Укргідроенерго спаде. За нашими попередніми оцінками вартість послуги з підтримки українських цін для населення в 2024 році може скласти близько 85-95 мільярдів гривень, в порівнянні зі 145 мільярдами в 2023 році. За нормальної практичної дисципліни і свідомого господарства, яке свідомо сплачуватиме вищу ціну, в ринок прийде приблизно плюс 50 мільярдів гривень. 

Юрій Гайдай: Чи можемо з цього зробити висновок, що тариф все ще не є достатнім, аби покривати вартість енергії, яка постачається до господарства? 

Богдан Серебренніков: Ні. Ми робили оцінки, як утворюється фінальна електроенергійна ситуація. Варто пояснити людям, щоб вони розуміли, які реалії стоять за цією ціною. 

Є п’ять основних складових, з яких складається роздрібна ціна для населення і для непобутових сплачувачів (бізнес, державні установи, сфера послуг і інші). 

Перша складова – це оптова ціна, по якій постачальники йдуть на оптовий ринок. Є різні сегменти ринку, багатосторонні договори, ринок на добу наперед; там вони купують електроенергію. Це оптова ціна.

Потім вона найбільш гнучка і мінлива – погодинна. За кожну годину на ринку електроенергії є своя ціна. Потім це усереднюється, сплачувач не платить кожну годину різну ціну. 

Постачальник, коли йде на оптовий ринок, закупає електроенергію по погодинним цінам, які дуже мінливі. Потім до цієї електроенергії, щоб вона була доставлена до сплачувача, є дві транспортні складові.

Одна називається передача. Це транспортування електроенергії магістральними мережами, яке здійснює «Укренерго», оператор системи передачі. Інша складова транспортування називається розподіл. Це транспортування електроенергії вже безпосередньо до сплачувачів, що здійснюються обленерго. Раніше ми їх називали «обленерго», зараз – оператори системи розподілу. 

Це чиста природна монополія і, на відміну від ринку виробництва, не може бути ніякої конкуренції, тому що дроти одні. Відповідно, ці два тарифи (на передачу і на розподіл) є абсолютно регулюваними з боку регулятора Національної комісії, що здійснює регулювання енергетичних ринків та комунальних послуг (НКРЕКП). Вони визначаються і фіксуються, як правило, на рік для оператора системи передачі і для операторів системи розподілу, яких в Україні 32 (вони пов’язані з обленерго). 

Потім є незначна четверта частина – це мережа постачальників.

Постачальник, який здійснює продаж електроенергії споживачу, веде недорога послуги, такі як рахунки, укладення договорів, інформування споживачів – невеличка ціла складова. Потім на ці чотири компоненти накладаються ще податки, в даному випадку – на додану вартість.

Сума перших чотирьох множиться на 1,2% ПДВ і утворюється ціна. Якщо взяти середнє чотирьох компонентів за 2023 рік – попередня оптова ціна, тариф на передачу, тариф на розподіл, тариф на постачання, мережа постачальника і податок – вийшло б 7,8 грн. 

Нюанс, який треба розуміти – тариф на розподіл (транспортування локальними мережами) дуже різний по Україні, в кожній області. Може бути від 70 копійок за кіловат-годину, як у Києві, до більше 2 гривень, як на Заході або Сході України.

Звичайно, ніхто не піде на те, щоб тарифи були регіональні і відрізнялися для спрашувачів. Відповідно, буде середня ціна, середній тариф на розподіл. За 2023 рік це було б 7,8 грн.

Така ціна для населення в середньому покривала б усі витрати і забезпечувала прийнятний прибуток для всіх учасників цього ланцюжка, не лише виробники іі транспортування – оператори і постачальники теж там. За 5 місяців 2024 року ця ціна була б трохи вищою – 7,16 грн.

Це більш-менш орієнтовні ціни про реальну вартість і ціну енергії для населення. Відповідно, 4,32 грн не покривають частину вартості, і вона покриватиметься в рамках діючого механізму, тими ж Енергоатомом і Укргідроенерго.

Юрій Гайдай: Є одне велике «але». Запорізька АЕС, найбільша серед активів Енергоатому, вибула ще на початку вторгнення. Значних втрат зазнала генерація Укргідроенерго.

Можливість компенсувати тарифи істотно зменшилась. Підвищення тарифів – це про збереження попереднього статусу кво, істотно ситуація не покращиться.

Далі буде накопичуватися заборгованість, можливо, трішки менше. 

Богдан Серебренніков: Необов’язково буде накопичуватися заборгованість, треба порівнювати дві речі: скільки Енергоатом і Укргідроенерго заробляють на ринку, продаючи на ньому свою електроенергію, і скільки вони змушені компенсувати в рамках механізму PSO. Після того, як втратили Запорізтку АЕС, саме фізичні обсяги виробництва електроенергії істотно зменшились, тому що ЗАЕС складала майже половину активів Енергоатома. Більшість гідроелектростанцій зараз пошкоджені. Ці дві компанії фізично набагато менше виробляють і, відповідно, продають на ринку.

Їм важче виконувати спеціальні обов’язки, які на них поклали. Одна з основних причин – це, щоб не утворювались в подальшому борги і не розходились по ланцюжку на всіх.

Уряд пішов на вимушений крок підвищення ціни на електроенергію для населення. Не хочу називати це підвищенням – це приведення цін для населення до ринкових. Якщо уряд хоче за допомогою низьких цін підтримувати населення України, то треба розуміти, що в такий спосіб підтримується абсолютно всі, в тому числі заможне населення, яке може сплачувати електроенергію за ринковою ціною.

Юрій Гайдай: Заможні домогосподарства переважно споживають більше електроенергії. Від хрестоматійних басейнів, які дехто має, до потужних побутових приладів, зарядки електромобілів середнього або вищесереднього класу. Виходить несправедливе дотування, тому що воно дотує всіх, замість того, щоб поставити ринкову ціну на електроенергію і спрямувати кошти на субсидування тих, кому справді не вистачає. 

Будемо рухатись далі. До речі, про Укренерго. Гідроенерго – це один з основних балансуючих активів: закачали або накопичили воду, коли низьке споживання, спустили її через турбіни, коли високе; легко запустити, легко зупинити – важлива балансуюча роль. Як Укренерго справляється з балансуванням системи, якщо балансуючі потужності частково вибули? Так само балансуючою була теплова генерація на вугіллі.

Богдан Серебренніков: Думаю, важко справляється. Ви назвали приклад гідроакамулюючих систем, де вода спочатку закачується в верхній басейн на період низького попиту і низьких цін, а потім видається. Є ще просто гідроелектростанції.

Неакамулюючі гідроелектростанції теж швидкі. Росіяни знали, що вони роблять, коли вони стріляли в балансуючу генерацію. Очевидно, що зараз Укренерго дуже важко. Ознакою цього є обмеження сонячної генерації, навіть в таких складних умовах для системи. Вимушені обмеження – це одна з ознак, чому з балансуванням не дуже справляються. 

Друга ознака – це те, що дуже часто ми, окрім комерційного імпорту, використовуємо аварійну допомогу. Це вимушений форс-мажорний імпорт, це аварійна допомога. 

Укренерго постійно залучає її з країн Європи; 4 країни, з яких ми можемо залучати, це Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина. І це другий показник, коли в екстреному режимі Укренерго змушені позичати, щоб балансувати. 

Проблеми з балансуванням є і вони серйозні. 

Ранкові і вечірні піки, характерні для саме добового споживання електричної енергії, утворюються переважно за рахунок населення. Ми маємо свій біологічний ритм. Вранці встаємо, готуємо їсти, ставимо чайник, миємося, не рахуємо потрібний об’єм води, а споживає багато. Хто живе в домі з електроплитами, вони повинні нагодувати дітей та себе. Те саме відбувається ввечері. Це третя ознака. Укренерго і Міненерго, всі закликають населення обмежити споживання в пікові періоди, коли важко збалансувати систему. 

Застосовується все, що можливо: всі внутрішні ресурси, залучається імпорт, аварійна допомога, закликають споживачів обмежити споживання. Найчастіше було у вечірні години. 

Коли всього цього не вистачає, тоді останній засіб – відключення. 

Юрій Гайдай: Зараз з’явилася друга хвиля, коли домогосподарства встановлюють у себе акумулюючі потужності. Якщо раніше звертали увагу на компактні акумулятори, типу ECOFLOW, то зараз вже переходять до рішень з обʼємнішими батареями на зарядку, котрі мають більшу споживчу потужність. Якщо ця практика буде продовжуватись (вочнвидь буде, бо люди хочуть забезпечити собі безперебійне живлення), то це буде додатковим викликом для розподільних мереж і для Укренерго. Коли після відключення з’явиться електроенергія, стрімко зростатиме навантаження, бо всім потрібно буде зарядити акумулятори. 

Чи це не проблема? 

Богдан Серебренніков: Палка має два кінці. З одного боку, саме Укренерго говорить, що нам конче необхідно в короткий період ввести в систему близько 600 мегават саме на цих «батарейках». Нормальним терміном в законі це «установка зберігання енергії». До війни у нас було встановлено в системі два мегавата. Один на Запорізький ТЕС, яка зараз теж обокупована, а другий мегават в компанії ?. Один мегават з 600. Тепер у населення з’являється потужніші системи.

Населення дбає про себе. Не один рік у нас будуть, якщо не подібні проблеми, то якісь проблеми з відключеннями. У мене у самого 5 дітей, що робити, якщо я ще й живу і домі, де немає газу, лише електроплита. Населення абсолютно правильно робить.

Українська енергетична система потребує цього, це дуже гнучкі потужності. Це як гідроакумулююча станція, яка довго закачує воду, а тут це відбувається за мілісекунди.

У Німеччині нас посилали на екскурсію на установку зберігання енергії, 22 мегават. Вона дуже важлива, навіть в таких країнах, як Німеччина. Їх встановлюють для того, щоб вони дуже швидко забрали електроенергію, зберігали профіцит, і дуже швидко могли віддати, коли з’являється дефіцит.

Тепер, замість великих, з’являється купа  маленьких. Це не є погано, може навіть добре.

Залежить від того, коли буде заряджатися. Якщо вночі, коли попит менший (до недавна було б добре, коли вночі піднімався попит), то це трошки вирівняє графік, за рахунок підняття нічного провалу. Або, якщо взяти весняний, літній та період ранньої осені, коли сонячний пік, було б добре, щоб населення якраз в цей час споживало. Вдень є там певний провал відносно ранкового піку і вечірнього піку. Тому не обов’язково це буде проблемою, може це будуть ліки.

Треба, щоб населення заряджало в денний період, коли сонячний пік, і в нічний період. А в періоди піків в системі, якщо будуть відключення, населення зможе підключатись до акумуляторів, як я зараз – з вами говорю, а у самого інтернет працює через EcoFlow.

Це може бути добре для енергосистеми, бо це батарейки – гнучка потужність, що вип=рішувала б проблеми самих домосподарств, сімей, щоб вони не так сильно страждали і допомагали енергосистемі.

Юрій Гайдай: Повернімося до імпорту електроенергії.

Основне обмеження — це потужність ліній передачі. Яку частину споживання зараз перекриває імпорт, чи може максимально перекривати? Чи можливо його істотно наростити? Наскільки я розумію, це капітальні вкладення в розширення передавальних потужностей. Чи є ці потужності у наших сусідів?

Богдан Серебренніков: Це питання комплексне. Не лише технічний потенціал визначає можливості імпорту, але й кон’юнктура ринку. Якщо у нас склались обставини так, що внутрішня ціна нижча за зовнішню – ніхто з імпортерів, постачальників, трейдерів не зможе імпортувати збиток. Останні дні на нашому ринку на добу наперед складається така ситуація, коли в день і в годину дуже низька ціна. Не можливо імпортувати, тому що не можемо купувати за дорожче в Європі і продавати дешевше на внутрішньому ринку.

Два компоненти – технічний і ринковий. Стосовно технічного, в нас є інтерконектори, які зв’язують українську енергосистему з європейською, і енергосистемою Молдови.

У них є максимальна технічна потужність. Ніхто не використовує на максимум, тому що є технічні умови і вимоги до використання цих інтерконекторів. Завжди частинка має бути зарезервована для транзитних потоків між об’єднаними енергосистемами.

Частинка має бути зарезервована на випадок, якщо якийсь інтерконектор вийде з ладу. Завжди реально доступна потужність і максимальна технічна – різняться, реальної завжди менше. Є певний резерв, який залишається для питань безпеки.

Є рішення з боку європейських партнерів, що Україні дозволено імпортувати в розмірі 1700 МВт в годину. Це інституційне, законодавче обмеження.

Так визначило НСОІ – європейська континентальна мережа. Фізично ми можемо більше. Залежно від періоду (літо, зима) та від того, коли ремонти. Навіть наявні інтерконектори дозволяють приблизно 2400 МВт. Нам дозволено 1700, ця цифра зростала постійно.

Було 700, потім 1050, потім 1200 МВт, 1700. НСОІ постійно дозволяв більше. Системи синхронізовані, і вони теж не можуть піти на те, щоб ми своєю вразливою системою погіршували їхню ситуацію, тому збільшували поступово.

Зараз ідуть політичні перемовини про те, щоб збільшили дозволену потужність для імпорту до 2 ГВт (2000 МВт). Це аварійна допомога. Треба вести перемовини з європейцями, вони знають про гостроту питання з надійністю енергопостачання та з енергобезпекою.

Питання в тому, що це кардинально не вирішить наших проблем, тому що дефіцит залишиться. Навіть максимальний поточний імпорт може покривати 10-15%. У нас більший розрив. 

Треба бути свідомими, що ані за рахунок внутрішніх, ані зовнішніх резервів ми не швидко перекриємо розрив між потенційним споживанням і можливістю забезпечити попит.

Юрій Гайдай: Я бачив абсолютно недолугі ІПСО, коментарі в чатах публічних дискусій про те, що Україна експортує електроенергію, і обмеження відбуваються для того, щоб більше заробити. Прямо зараз дивлюся на графік перетоку електроенергії через кордон, який погодинно оновлюється – там немає жодної години, коли б у нас був чистий експорт, тобто коли б ми продавали електроенергію.

Є перетік в Румунію, але там умовно 0,2 гігавата, при тому перетік в Україну 1,3 гігавата. У нас чистий постійний імпорт. Багато часу після останніх обстрілів немає жодного експорту. Наскільки я розумію, це те, про що ви говорили, коли інші країни не можуть використовувати наші мережі для, щоб умовно з Словакії транспортувати електроенергію в Румунію, або в мережу Молдови, коли це потрібно.

Але це зовсім не означає, що ми продаємо свою електроенергію. Ми є чистим імпортером зараз, і тут жодних варіантів немає. 

Богдан Серебренніков: Для любителів погратися і поперекручувати цифри, є платформа ENTSO-E, про яку ви сказали. Там є два індикатори. Перший — це «physical cross-border flow», коли електроенергія бігає. Електроенергія — це товар, який переміщується зі швидкістю світла, швидкість світла має свої фізичні закони. Є «scheduled commercial», що ми називаємо «плановий комерційний імпорт». Треба дивитися туди, де плановий комерційний імпорт. Україна нічого не експортує, там нулі. В технічному можуть бути сальдо перетоки, але вони технічні, електроенергія так себе веде в синхронізованих системах. Ми точно не віддаємо свою електроенергію.

Якщо говорити про довгострокові розширення інтерконекторів, то є кілька інвестиційних проєктів з розбудови. Наприклад, проведення з Південно-української АЕС до румунського міста Ісакча ще однієї лінії, подібної до тої, що була проведена з Хмельницького АЕС до Жешова. Один гігават.

Колись така лінія була в Радянському Союзі, зараз планується її відновити, хоча це важко і дорого. Ще одна лінія з підстанцією Мукачево і Словацької Вельке Капушани. Там теж близько гігаватта. Дуже важко сказати, коли воно може бути завершено. Номінально стоїть до 2028 рік. 

В середньо- чи довгостроковому періоді передбачається розширення, але ж ми потребуємо саме зараз. «Зараз» буде залежати від рішення європейських партнерів. 

Юрій Гайдай: Поговоримо про розподілену генерацію. Дивно, що зараз за це схопилися, тому що очевидність потреби була і значно раніше.

Чи може нас врятувати розподілена генерація цієї зими? Наскільки вона залежатиме від сталості газопостачання? Наскільки я розумію, в першу чергу, це газопоршневі, газотурбінні генератори малих, середніх розмірів, значно менші за блоки енергостанцій, які дають достатню генерацію, щоб забезпечувати великі об’єкти або місцеві громади. 

Богдан Серебренніков: Я думаю, перше треба домовитись про термінологію закону України про енергію. Там написано, що розподілена генерація – це генерація до 20 мегават, яка приєднана до розподільчих мереж операторів систем розподілів. Все, що більше 20 мегават не вважається розподіленою генерацією.

Газопоршнева установка, завезена в Боярку, досі не підключена – більше 20 мегават. Треба розуміти, що таке розподілена генерація за законом України.

Другий момент – це не лише газопоршневі, газотурбінні установки, але й ті, що дуже допомогли Україні в гнучкості і балансуванні. Сонце, вітер, установки на біомасі та біогазі – це теж розподілена генерація. Розподілена генерація – це все, що до 20 мегават, і що підключене до систем розподілу.

Інша справа, що населенню і деяким суб’єктам споживання легше встановлювати сонячні панелі. Це найшвидше, найдешевше. В цей період вони допомагають. В зимовий період вони видають максимум 10% від того, що видають зараз. Має бути оптимальний мікс. Питання, чи врятує.

Якщо під словом «врятує» розуміється, що не буде відключення, то ні. Чи дозволить пом’якшити дефіцитність в енергосистемі, проблеми з балансуванням? Так. В цій частині ці невеличкі газотурбіни, які можуть бути розтавлені ближче до місць споживання, замають менше площі, вони набагато менш вращливі до російських атак.

Вони вирішують одразу кілька проблем. Перше, енергосистема стає набагато менш вразливою до атак, вирішується питання балансування, в тому числі зеленої генерації, додаються потужності, які нам необхідні.

Четверте – це уніфіковані технічні рішення. Їх легко підключати, це блочно-модульні установки, розміром з контейнер. 

Юрій Гайдай: Є нюанс, я вже рік очую про те, що її не можуть підключити. Є якісь проблеми у підключенні об’єктів малої розподіленої генерації? Наприклад, якщо підприємство, або громада, купила чи отримала від донорів малу станцію, наскільки легко або важко підключити в мережу? 

Богдан Серебренніков: Спираємося на практику, яка показує, що з 90 установок, які USAID подарував Україні, величезна кількість не підключена. Значить, проблеми є. Уряд намагався спрости підключення, прийняли низку постанов, регулятор прийняв постанову про те, що установки з граничною потужністю до 5 мегават не потребують ліцензування, особливо ті, що будуть під’єднуватися для живення критичної інфраструктури, водоканалів, котелень, систем водовідведення, також закладів охорони здоров’я, освіти.

Друге, спрощують саме підключення, бо це хронічна проблема для України. Уряд прийняв постанови про те, що будівництво установок не потребує процедур, пов’язаних з проєктуванням відповідно до законодавства про містобудівничу діяльність. Потім вони спростили, що ці установки не потребують проходження процедури оцінки впливу на довкілля води.

Намагалися спростити інституційно, щоб було менше бюрократії. Є певна інерція в цьому процесі. Не можна помахом чарівної палички позбутися всіх проблем. 

Юрій Гайдай: Не можна сказати, що уряд ігнорував цю проблему. Були визначені слабкі точки і вузькі місця, які спробували усунути. Інерція є на рівні виконавців – місцевих органів влади. 

Богдан Серебренніков: По-перше, уряд діє не проактивно, а реактивно. Якби діяли проактивно, то був би запас часу, можна було б навчити людей, це нова технологія для України, відносно традиційних потужностей. Коли горить, палає, тоді рішення приймаються в пожежному режимі. Є проблема – компетенції зовсім на нулі. Мають бути фахівці в конкретних громадах, які здійснюють технічне підключення.

Залишаються вузькі місця, на які треба шукати відповідь. В середньостроковому періоді, рік-два, можна за допомогою цих установок покращити ситуацію в енергетичній сфері. В короткостроковому періоді, з урахуванням практики, яка зараз є, то повністю нас це не врятує.

Це наша дорога, туди треба йти. Ми розуміємо, що збереження великої енергетики вже віджило. Маючи такого сусіда, який буде ще з нами багато років, нам треба перебудовувати свою енергосистему шляхом децентралізації. Життя заставило це робити швидше.

Юрій Гайдай: Гаразд. Уявімо, що обстріли енергосистеми припинилися. Не будемо про найоптимістичніші сценарії, коли на місці північного сусіда утворився океан.

Але може таке бути, що обстріли припинилися. Скільки часу потрібно для того, щоб наша генерація і загалом енергосистема відновилася до рівня, коли вона працює без потреби відключення, без перенапруження, коли балансування відбувається в нормальному режимі? Пів року, рік, два?

Богдан Серебренніков: Важко відповідати, оскільки обидва процеси динамічні. Перший процес – це наскільки зростає споживання. Другий процес – як відновлюється генерація і яка пропозиція, наскільки міняється наша здатність задовольняти споживання.

Споживання теж може мінятися, як в один бік, так і в інший. 

Цікаво подивитися, чи вплине це якось на зменшення енергоспоживання самим населенням.

Юрій Гайдай: Улюблене питання. Можна оцінити еластичність попиту, живий експеримент.

Є багато інших факторів, які потрібно коригувати. Зокрема, мінливість і кількості споживачів, ще по бізнесу.

В умовному сценарії, коли припиняються обстріли, буде притік населення – біженців, тимчасово переміщених, котрі повернуться на свої місця. Бізнес відновить свою роботу, як і не знищені металургійні потужності. Це динамічний процес, його важко моделювати. 

Богдан Серебренніков: Ми можемо спертися на оцінки, публічно оголошені фахівцями. Щодо Дніпро ГЕС, сам Укргідроенерго бачить масштаби пошкоджень, розуміє їх природу, розуміє інженерні рішення, які мають бути застосовані для ліквідації обладнання, розуміє, чи мають вони це обладнання чи треба замовити.

Не все залежить від нас. Нам треба замовити специфічне обладнання. Так було в Укренерго.

Автотрансформатори – це штучний товар, що не лежить на поличках магазинів. Він замовляється, на його виробництво йде 6-9 місяців. Потім, оскільки він великий і важкий, його треба доставити, установити. На машинобудівних підприємствах є черги замовлень. 

Тому тут багато складових. 

За оцінками Укренерго, щоб відновити ДніпроГЕС, треба рік-два. Найбільша гідротехнічна, гідронегатична споруда в Україні потребує рік-два. На Каховську ГЕС розрахували 6-7 років на відбудову дамби, вже після деокупації. Щодо ТЕС – залежить від рівня пошкоджень. У нас були дуже старі ТЕС. Ми змушені відновлювати деякі з них, оскільки є майданчики, приєднані до мережі, і ми не можемо ігнорувати. Розраховуємо на списане обладнання, зокрема вугільні котли, з країнах Прибалтики та європейських країн, де закриваються вугільні станції.

Все ж, це величезні блоки: енергоблок ТЕС – 300-мегаватний, це величезна будівля, в ній багато обладнання. 

Якщо говорити не про відновлення старого, а будівництво нового, то при хорошій швидкій логістиці (якщо контейнери, модульно-блочні установки будуть завозитися і швидко підключатися), то десь за півроку можна було б багато чого зробити. За рік взагалі значно пом’якшити ситуацію. Все впирається в різного роду речі.

Зокрема, підключення до мереж. Туди варто глибше копнути, регулятору подивитися, антимонопольному комітету. Що там відбувається? Чому є проблема? Вони спростили умови приєднання через стандартні послуги, НКРЕКП багато що міг, вже зробив. Все одно є проблеми з підключеннями. Підключати не вдається через технічні аспекти, немає кваліфікованої робочої сили, або якісь інші речі, які ведуть в сторону корупції. 

Юрій Гайдай: Богдане, наостанок хочу запитати про атомну енергетику. Маємо регулярні новини про плани Енергоатому щодо будівництва нових енергоблоків. Вони розширюють співпрацю з Вестінгаузом.

Останні анонси – це плани щодо 9 енергоблоків. Перші 2 – Південноукраїнська. Були новини про придбання російського обладнання у Болгарії. Це дальновидність керівництва енергоатому чи це абсолютна відірваність від реальності і ризикована затія? Як ви оцінюєте це зі свого боку? 

Богдан Серебренніков: Зараз набагато більш важлива реальність, ніж дальновидність.

Навіть якщо вони дивляться в сторону технологічно кращих реакторів покоління 3+, з меншими витратами, надійні, більш маневрені – це все добре. Так чи інакше, в 2035-2040 роки теоретично мають виводитися з експлуатації велика частина діючих блоків або всі їх ресурси мають продовжитись. Кілька разів вже було продовжено на 10 років. Якщо виконуються технічні умови і МАГАТЕ дає свої експертні висновки, що виконані всі роботи, дотримані всі вимоги, то все може продовжуватися. Це далекоглядна історія.

Нам треба дивитися, що є зараз. Беремо світову практику, де умови краще, ніж у нас з точки зору фінансів, логістики і техніки. Всі проєктні терміни щодо атомних електростанцій порушені – все будується довше, ніж заплановано. В Британії, в Америці, у Франції. У нас теж так буде. Швидше побудувати не вдасться.

Атомний енергоблок,  в середньому гігаватний, будується років 10, а то і більше. А що нам через 10 років цей 1 гігават, коли нам зараз не вистачає 2-3 гігават? Як зараз жити? Чи доживе Україна, чи буде цей попит, який треба буде покривати атомними потужностями через 10 років? Енергоресурси потрібні зараз і бізнесу, і населенню. Для мене абсолютно не виправданими є ці плани. 

Ми проводили дослідження спільно з з угорським центром та з нашим інститутом Академії наук України, моделювали шляхи довгострокового розвитку енергетики України. За деяким сценаріям навіть можна обійтись без будівництва нових АЕС, якщо зробити розумний, оптимальний мікс із нової генерації, з гнучких потужностей (великі батареї чи біоелектричні станції). 

Юрій Гайдай: Дякую вам за розмову. Дуже грунтовно, багато цікавих фактів про нашу енергетику. Нагадаю, це проект «Що з економікою?» на хвилі Громадського радіо – це спільний проект «Вркс Україна» та Центр економічної стратегії. З вами був Юрій Гайдай, старший економіст ЦЕС; сьогодні спілкувалися з Богданом Серебрянніковим – заступником директора з дослідження аналітичного центру DiXi Group.

Богдане, дякую за розмову. До наступних зустрічей в ефірі.