Як відбуваються пом’якшення карантину в Словаччині?

Розмірковуємо про пом’якшення заходів карантину в Словаччині та в Україні разом зі словацьким аналітичним центром INESS, Інститутом економічних та соціальних досліджень. В якості гостя до нас приєднався Мартін Влачінський, аналітик INESS.

[Андрій Федотов] Мартіне, нам відомо, що INESS підготували маніфест для словацького уряду по боротьбі із коронавірусом. Які були його основні моменти та наскільки до ваших рекомендацій дослухалися державні чиновники? Які пропозиції були прийняті, а які – проігноровані?

[Мартін Влачинський] Для початку я б описав ситуацію в країні, коли ми готували маніфест. У Словаччині, як і в багатьох країнах, уряд досить пізно, тільки в кінці лютого, помітив, що щось відбувається. Тоді ми справді вдарили по гальмах досить швидко. Але через якийсь час здалось, що все в нормі, адже різкого сплеску випадків не було, «велика хвиля» заражень також не почалась. Щоправда, уряд був трохи безнадійним, здавалося, вони не знають, що робити далі.

Ми не пропонували якийсь детальний план, що робити далі, це були, скоріше, декілька орієнтовних пунктів. Це не було сприйнято таким чином, що, знаєте, прем’єр-міністр взяв документ і був здивований змістом. Хоч ми і добре пережили перший етап, в порівнянні з іншими країнами, але ми маємо зрозуміти, що карантин шкодить економіці, працівникам, роботодавцям. Також, наприклад, шкодить пацієнтам з іншими хворобами, тому що багато лікарів перейшли на «екстрений режим», і наразі важко отримати будь-яку допомогу. Таким чином, ми повинні перейти від загальнодержавних заходів безпеки до більш детально визначених, локалізованих, продуманих систем карантину, і починати «розблоковувати» економіку якнайшвидше. Це було розписано в декількох простих пунктах, ми хотіли швидше розпочати або зробити ширшою дискусію про відкриття економіки. І я не знаю, наскільки наш маніфест допоміг, але, здається, за останні два, навіть три тижні уряд змінив свій спосіб мислення і тепер реально розуміє необхідність трохи швидше рухати економіку.

[Гліб Вишлінський] Ви сказали, що минулого тижня уряд почав швидше виходити з локдауну. В Україні, наприклад, вихід із карантину в більшій мірі спричинений реакцією секторів. Підприємства приходять протестувати до будівель уряду та фактично наполягають на відкритті їхніх секторів. Однак наразі у нас відсутній горизонтальний вихід з карантину. Скажімо, громадський транспорт, освітні заклади, як дитячі садки та школи, все ще будуть закриті в Україні, Таким чином, економіка на карантині насправді означає те ж саме, що і галузеві обмеження.  Чи те, що ви бачите в Словаччині, це лише подібні галузеві полегшення, або щось ширше?

[Мартін Влачинський] Я б сказав, що це поєднано. Звичайно, головні вимоги надходять від бізнесу, і підприємства відкриваються. Велика дискусія ведеться і щодо шкіл, і ми не знаємо точної дати, коли вони повинні запрацювати. Коли діти вдома, батьки, або один з батьків зазвичай повинен бути з ними, якщо діти малі. Це, знову ж таки, великі обмеження для економіки, для батьків. Але, наприклад, церковні служби відкрилися, звичайно, з обмеженнями щодо кількості людей, не можна сидіти разом і так далі, але служба відкрита.

Щодо громадського транспорту в Словаччині, за винятком двох-трьох днів, насправді не було широких обмежень, подібних до Італії чи Іспанії. Прямого розпорядження, про те що потрібно надавати менше, або більше послуг, не було. Кількість пасажирів значно скоротилася з початку березня і в будь-якому випадку для них не було сенсу діяти на повну силу. Громадський транспорт був переведений у режим відпустки (це означає менше обслуговування, менше автобусів, менше потягів), але все одно продовжував їздити, і ви могли доїхати на поїзді будь-куди і будь-коли в межах країни. Зараз транспортні компанії повертаються до звичайного розкладу.

[Гліб Вишлінський] Мартіне, ми бачили різні режими локдауну в різних країнах. Так, наприклад, я чув від колишнього колеги, який працює в Австрії, що було офіційно заборонено працювати в офісах некритично важливим компаніям.  В Україні, скажімо, було штучне зниження мобільності, яке в основному ґрунтувалося на обмеженнях громадського транспорту. Якщо не говорити про кафе або культурні події, чи існувала заборона діяльності окремих секторів економіки, які не є безпосередньо небезпечними з точки зору пандемії?

[Мартін Влачинський] Ні, офіційної заборони не було. Хоча більшість компаній були вмотивовані,  і навіть вирішували, що працівники повинні працювати вдома, якщо це можливо. Можна знайти кілька А в промислових галузях, багато заводів закрито, але це було головним чином через повний колапс попиту або збій в логістичній мережі. Наприклад, закрилися виробники автомобілів, але, в першу чергу через проблеми з доставкою деталей і скорочення попиту на автомобілі дійсно скоротився. Прямого наказу про їхнє закриття не було, закрили власне публічні місця: кафе, ресторани, магазини, готелі, церковні служби, і школи, звичайно, і все.

[Андрій Федотов] Ми бачили статтю на вашому веб-сайті про літні канікули у школах, про те чи мають вони відбутись так само, як і в попередні роки, або їх слід скорегувати через пандемію, і, можливо, діти повинні літом піти до шкіл. Чи така дискусія насправді присутня в уряді, або це просто одна з ідей того, що можна було б зробити?

[Мартін Влачинський] Так, це частина дискусії. Маю сказати, це не дуже популярна пропозиція, і я не думаю, що вона буде прийнята. Головний аргумент ґрунтувався на точці зору батьків, адже тепер їм довелось залишатися вдома з дітьми два місяці, може навіть довше. А потім майже одразу починаються літні канікули – липень, серпень у Словаччині. Тож деякі батьки будуть змушені на п’ять місяців залишатись вдома зі своїми меншими дітьми. І наша пропозиція полягала головним чином у тому, щоб допомогти батькам знайти місце, куди вони могли б віддати дітей і піти на роботу.
Насправді немає впевненості, коли офіційно розпочнеться наступний навчальний рік, обговорення ще відкрите, але, швидше за все, канікули відбудуться.

[Андрій Федотов] Ми зробили кілька дайджестів про стратегії різних країн Європи для підтримки бізнесу. І ми бачили, що Словаччина має спеціальний тип підтримки, різні виплати, залежно від кількості втрат у цей період. Отож, яка ваша позиція, чи таких заходів достатньо для підтримки малого та середнього бізнесу? Чи це насправді працює, і що також слід зробити?

[Мартін Влачинський] Існує схема підтримки, виплати компаніям певної суми грошей на одного працівника, в залежності від зниження обороту малих компаній. Це не багато грошей, кілька сотень євро, тоді як середня зарплата в Словаччині трохи перевищує 1000€, тому ці виплати не зовсім покрили витрати на заробітну плату. Проблема в тому, що я навіть не впевнений, чи це вже працює. Бюрократія була абсолютно непідготовлена ​​до абсолютно нової схеми на кшталт цієї. Програма була створена понад місяць тому, але у цих формах зараз великий безлад, щодо затвердження і тому подібне.


Ми в INESS стверджуємо, що основною метою держави має бути захист працівників від падіння до рівня бідності. Економіка, точніше половина чи третина економіки, зараз у важкому стані. І держава не повинна намагатися повністю імітувати працюючу економіку, або робити вигляд, що зараз будуть покриватись всі збитки ресторанів, всі доходи компаній усіх типів, тому що просто це неможливо і надзвичайно дорого.


Тож, наразі уряд оголосив багато речей. Але існують великі проблеми в реалізації. І вони не так і поспішають їх впроваджувати, бо розуміють, що це може бути досить дорого. Скажімо, у нас є дуже сильна автомобільна промисловість, яка є ключовим сектором у Словаччині. І без німців, французів, британців, які купують машини, ми не можемо сподіватись на якісь фіскальні покращення. Якщо машини не продаються, ми не можемо завадити економічному спаду. Це очевидно.

[Андрій Федотов] Було багато розмов про, наприклад, дві різні стратегії, скажімо, відповідальніша соціальна дистанція, або більш жорсткі карантинні заходи. Що кажуть опитування в Словаччині, чи готові громадяни бути більш відповідальними, навіть без карантину? І чи можуть застосовані в Словаччині обмеження бути слабшими, щоб менше шкодити економіці?

[Мартін Влачинський] У Словаччині,за винятком Великодніх свят, ніколи не було обмежень руху. Тож ви могли піти коли і куди хочете. Не можна збиратись великими групами, але, якби ви пішли гуляти у лісі з друзями, ніхто б вас там не зупинив. З перших днів ми дуже швидко неофіційно впровадили певну соціальну дистанцію. Хірургічні маски, наприклад, в межах тижня почали носити від 0% практично всі 100% громадян. Це було дуже швидко, ми кожен день бачили політиків, або медійних людей у цих масках, цей рух швидко став масовим. Також дуже багато людей залишилися вдома, вулиці були порожні, стало набагато менше машин. Тому, я не думаю, що буде потреба в будь-якому прямому державному розпорядження, який би обмежував людей.


Ми також запровадили (що є дуже унікальним) 14-денний державний карантин для тих, хто в’їжджає, оскільки багато словаків працює за кордоном. Протягом перших місяців ви могли вибрати – піти на карантин в спеціальні заклади, або ж ізолюватись у себе вдома. Це перевірялось вибірково, але після декількох тижнів уряд вирішив, що всі, хто приїжджає з-за кордону, повинні поїхати на двотижневий карантин у державний центр, під наглядом поліції.

[Гліб Вишлінський] Чи ви бачите якусь динаміку у думках словацької громадськості? До прикладу, в Україні в перші тижні карантину люди були справді налякані, усі справді залишалися вдома. Але ефект страху зник і зараз можна побачити звичні затори і набагато жвавішу бізнес активність. Чи бачите Ви подібну динаміку у Словацькій Республіці, або в сусідніх країнах, якщо Ви за ними слідкуєте?
Бо, наприклад, вчора читав статтю у Financial Times, і журналісти були дуже стурбовані наслідками карантину. Вони кажуть що навіть після його формального закінчення люди настільки боятимуться, що вони відмовлятимуться йти на роботу як зазвичай.

[Мартін Влачинський] Так, я думаю, люди зараз спокійніші. Наприклад, тераси в ресторанах відкриті, на вулицях набагато більше людей, тим паче, що погода набагато краща, ніж у березні, тому всі виходять гуляти. Так, люди заспокоїлись. Поки стає все очевиднішим, що економічний вплив буде дуже важким для країни і для всієї Європи. Тож дискусія також зміщується в цьому напрямку.
Ці два місяці у нас в Словаччині були дуже хороші показники захворювань, ну було типового зростання, коли все починається з невеликої кількості, а потім різко зростає і згодом знижується. За останні кілька місяців у нас було лише два дні, коли ми мали понад 100 заражених на день, але багато цих людей були у карантинному центрі, тож вони насправді не були в суспільстві. Протягом останніх двох-трьох тижнів, у нас приблизно 10, а то й менше інфекцій на день, тож, цифри дуже хороші.
Досі у нас було 26 смертей, більшість із них надходить із будинку літніх людей. Тож звичайно, ведеться велика дискусія, як захистити пенсійні центри,  оскільки ми бачимо, що коли там є один заражений, через кілька тижнів це може призвести до 20 смертей. Велика дискусія почалась щодо пацієнтів з онкологічними захворюваннями, передчасно народжених дітей та подібних груп пацієнтів, у яких були проблеми з отриманням медичної допомоги. Є багато людей з іншими хворобами, які можуть погіршитись, якщо ми знову не почнемо працювати. Це ж стосується і багатьох лікарів.
З іншого боку, може здатись, що ми не рухаємось до відкриття кордонів. Тож всередині нашої країни уряд послаблює карантин. З іншого боку, поки що немає ясності щодо того, як відкрити кордони, як мінімум, з країнами Вишеграду, або, принаймні, для Чехії чи Австрії.

[Андрій Федотов] У всьому світі зараз зростає безробіття, ми бачили показники США, і в Україні, зокрема, на різних платформах, де люди шукають роботу, спостерігається зростання кількості резюме, і одночасне зменшення кількості вакансій. Отже, яка ваша рекомендація для словацького уряду? Що слід зробити для підтримки економіки впродовж наступних місяців?

[Мартін Влачинський] Ми вважаємо, що уряд не повинен робити вигляд, що в червні чи липні все буде так само, як це було в лютому чи січні. Обов’язково буде якась перебудова економіки. Отже, акценти повинні бути не на запобіганні будь-яких звільнень у компаніях (оскільки це знадобиться компаніям для реструктуризації), а на запобіганні переходу людей, скажімо, з середнього класу до нижчих класів. Багато власників малого бізнесу, ресторанів, у яких добре йшли фінансові справи до карантину – не прекрасно, але добре –, протягом місяця або двох місяців зіштовхнулись із дуже серйозними фінансовими проблемами. Тож слід зосередитись на створенні якоїсь соціальної підтримки. Але не варто робити все можливе, щоб у компанії, в якої в січні було 12.000 працівників, залишилась таж кількість співробітників у серпні. Це неможливо, і, навіть якщо спробувати, це буде дуже дорого. Тож давайте зосередимо наші обмежені ресурси на найбільш корисних справах, на запобіганню повного краху фіскальної та соціальної ситуації в країні, а не на захисті кожної компанії від будь-якого можливого занепаду.

[Андрій Федотов] Дякую, Мартіне. Можливо, у Вас є якісь питання щодо української ситуації чи наших рекомендацій уряду?

[Мартін Влачинський] Так, мені цікаво почути, як наразі працюють українські робітники, особливо ті, хто працює за кордоном. Я знаю багато українських робітників у Словаччині, ще більше в Польщі чи Чехії. І, наприклад, у Словаччині деякі з них не були вдома з Різдва, адже, якщо вони поїдуть, вони не зможуть повернутися. Тож, моє запитання: чи це велика дискусія?  Чи багато робітників з-за кордону повернулися в Україну і не можуть повернутися на роботу? Або ситуація обернена і багато з них застрягли, скажімо, у Західних країнах, тому що вони не зможуть потім виїхати з України?

[Гліб Вишлінський] Так, це питання широко обговорювалось нашими іноземними партнерами, ЗМІ, це вагоме питання внутрішньої дискусії. Насправді, ми кілька років тому робили дослідження, і, за оцінками, у будь-який день приблизно 2,5 мільйона українців працюють за кордоном. Дуже конкретний випадок Польщі, де працює понад мільйон українців, – у них є дуже проста схема забезпечення короткострокового дозволу на роботу до шести місяців, а також порівняно проста система надання більш тривалих дозволів на роботу. Отже, до початку цієї кризи більшість українців у Польщі працювали офіційно і мали офіційні контракти, соціальне забезпечення. А кількість тих, хто повернувся в Україну зараз, значно менша за 2,5 мільйона, їх було приблизно 450 000 людей. І, звичайно, не всі вони були трудовими мігрантами, це могли бути бізнесмени, туристи, пересічні люди, що повертались з подорожей.


Наразі приблизно 10% українських трудових мігрантів справді повернулись в Україну, в основному це ті, хто працював у секторах, що закрились (в кафе, в готелях), або ті, хто просто використовував безвізовий режим для пошуку чи для неофіційні роботи в Польщі, Словаччині чи інших країнах ЄС.
Ми розуміємо, що ця ситуація накладає невеликі обмеження, наприклад, на грошові перекази. Але тоді виникла наступна проблема, оскільки у нас зараз дуже слабкий уряд як інтелектуально, так і політично. Це призвело до дуже низки дивних заходів, непередбачуваної політики, пов’язаної з міжнародними пасажирськими перевезеннями, перетином кордонів усіх цих обмежень.
Був ряд скандалів, коли ЄС або європейські компанії хотіли забезпечити тимчасовим робітникам, особливо в галузі сільського господарства, оренду пасажирських літаків у великих авіакомпаній, які зараз не виконують регулярних рейсів. Вони просили дозвіл на польоти. Компанії, що найняли цей літак, надали всі документи щодо контрактів людей борту. Однак державні чиновники відмовлялися надавати літакам, які наймались компаніями, право на рейс. І це був дуже великий політичний скандал. Прем’єр-міністр заявив, що це дуже гарна ідея для всіх українців, які працювали за кордоном, залишитися в країні, адже у нас дуже багато, назвімо це так, «низькооплачуваних» робочих місць, які вони можуть зайняти в Україні. І люди почали говорити навіть про те, що вони стають об’єктом такого сучасного рабства, оскільки уряд закриває кордони для трудових мігрантів.
Однак це був дуже цікавий випадок, який показує, що (і ви можете це прокоментувати), щось не так і в країнах ЄС, адже місцевих жителів недостатньо, щоб виконувати роботу. І такі країни, як Польща, Фінляндія, Німеччина, просять приїхати українців, хоча безробіття в цих країнах зростає.

[Мартін Влачинський] Я думаю, що головна проблема полягає в структурі робочих місць. Наприклад, у перші тижні пандемії, на початку березня було майже зупинене велике будівництво автодороги на сході Словаччини, оскільки багато робітників з України, чи Румунії, чи Сербії їхали додому. І насправді заміни їм не було. Це одна з причин, чому ми говоримо уряду, що ми повинні бути готові до певної перебудови економіки. Наприклад, будемо чесні, у туристичних агенцій чи готелів, у деяких ресторанів, і в інших бізнесів, де зараз звільнюють багато людей, буде багато проблем. Отож, можливо, буде розумніше, якщо деякі співробітники у цьому секторі почнуть переходити, наприклад, у сільське господарство тощо. Звичайно, це дуже важко, адже, якщо ви працюєте в готелі, ви не будете доїти корову. Ось одна з проблем.


Друга полягає в тому, що до цього часу не було дійсно великих звільнень, більшість працівників поки що залишається в компаніях. У нас поки немає цифр за квітень, а показники березня виглядають цілком нормально, вони майже не змінились. Але в Словаччині потрібен деякий час, щоб звільнити когось, треба пройти певну процедуру, щоб хтось був визнаний безробітним. Можливо, цифри за квітень теж будуть стабільними, і ми почнемо бачити деякі великі неприємності лише у травні, або ж червні, або навіть пізніше. Звісно, це залежить від того, коли відкриються західні економіки та наші заводи зможуть знову експортувати.

Але поки що робітників з України, Сербії та Румунії, трьох країн, з яких ми переважно приймаємо працівників, не вистачає на підприємствах. Навість не стільки не вистачає, оскільки багато з них залишилися тут, як я вже сказав, особливо українці. Але, знаєте, вони не будуть тут через рік, вони хочуть повернутися додому до своєї родини. Тож, можливо, вони почнуть виїжджати, і їм буде дуже важко повернутись сюди, про що ми вже говорили.

[Гліб Вишлінський] Насправді, для тих країн, які приймають українських працівників, є шанс використати цей час для зміни системи надання довгострокових дозволів на роботу. Як-от відмова буде політично не такою простою, це буде непопулярною. Мало хто думає про ці структурні відмінності, вони думають так: навіщо наймати більше українців, якщо у нас багато безробітних словаків.
А також для України і української економіки це буде краще. Якщо, наприклад, Словацька Республіка вирішить відкрити двері для українців для більш тривалої роботи, це збільшує шанси на те, що вони заберуть із собою свої родини до Словаччини на більш довгий період часу. Така ж ситуація і з Польщею.

[Мартін Влачинський] Так, я трохи скептично ставлюсь до того, що ви сказали, тому що ми досить закрита нація. Нам не подобається, якщо сюди хтось приїжджає, тому дуже важко, навіть у сприятливі часи, переконати уряд і загальну думку, що нам варто більше відкрити ринок праці. Протягом останніх двох, трьох років, рівень безробіття був дуже низьким і, наприклад, в будівництві, або в сільському господарстві, неможливо було існувати без українців, сербів, або румунів. Але якщо все більше людей залишатимуться безробітними, то, звичайно, громадська думка стане ще більш ворожою до будь-якої ідеї про відкриття ринку праці для іноземців, звичайно за межами ЄС, оскільки ЄС відкритий.


Я маю ще одне питання. Ви вже згадували, що громадський транспорт якимось чином приходить у норму в Україні тощо. Ви згадали, що ви підготували якийсь поетапний план. Чи була якась реакція з боку уряду? Вони мають настільний план: крок перший, крок другий, крок третій, або це лише реактивні рішення?

[Гліб Вишлінський] Це дивно, адже вони взяли назву нашої ідеї, тому що наша тестова команда розробила ідею, що називалась «Адаптивний карантин». А уряд слово в слово переписав цей план, і сказав що Україні потрібен адаптивний карантин, що абсолютно повторює те, що ви запропонували у своїй роботі. Тобто локалізований карантин на основі динаміки інфекцій на місцях, бо ми зрозуміємо що, безумовно, пандемія має кластерний характер.


Але план уряду не був до кінця схожий на те, що ми пропонували. Вони запропонували 5 фаз виходу, але є певна відмінність від того, що ми бачили у країнах Вишеградської групи, адже ці фази були без дат. Існували деякі критерії, деякі досить складні критерії. Наприклад, кількість нових інфекцій має бути менша, ніж кількість пацієнтів, що одужали, або ж не повинно бути більше певної кількості нових інфекцій, і ці нові інфекції не повинні бути пов’язані одні з одним. Там йдеться про відкриття всіх магазинів, літніх терас в Україні, починаючи з 12 травня.


Проблема полягає в тому, що подібний перший етап послаблення карантину був дуже соціально несправедливим. Так, ми не є аналітичним центром лівого крила, як і ваша організація, ми більш ліберальні. Але ми зрозуміли що, це очевидно дуже соціально несправедливо, оскільки було прийнято багато рішень про відкриття галузей бізнесу, але громадський транспорт залишається закритим. Зараз автобуси, тролейбуси, трамваї обслуговують тільки тих, хто має спеціальний документ, який свідчить, що вони є критично важливими працівниками. А система метро у Києві, Харкові та Дніпрі повністю закрита з середини березня.


Це означає, що, якщо ви працівник з низьким рівнем доходу і, наприклад, проживаєте в одному з районів Києва, у той час, коли ваше місце роботи знаходиться в 25 кілометрах через річку, тоді у вас немає шансів почати працювати. Хіба що у вашої компанії є достатньо фінансів, щоб надати кілька найманих автобусів, щоб привезти вас на робоче місце. Те ж стосується і освіти. Ми не обговорювали яка ситуація Словаччині щодо дитячих садків, але в Україні практично на 100% можна сказати, що школи не відкриють до 1 вересня, окрім здачі фінальних іспитів для випускних класів. Щодо садочків досі немає прийнятого рішення. Таким чином, ті родини, що мають низький рівень доходів і у яких є маленькі діти, мають через це нижчий дохід і це є найбільшими недоліками нового етапу карантину.
Зокрема, магазини відкриті, у вас є шанс витратити гроші, але немає шансу їх заробити. Немає доступу до публічного транспорту, особливо якщо у вас є маленька дитина, за якою треба доглядати.

[Мартін Влачинський] Це дуже цікаво, бо, може здатись що в умовах карантину у нас є багато чого спільного, а проте громадський транспорт є вагомим виключенням. У Словаччині він ніколи не закривався, держава навіть заохочувала компанії продовжувати працювати і надавати послуги.
Ще цікаво зазначити про те, що у нас були вибори 29 лютого і старий уряд програв їх. Але вони все одно продовжували утримувати владу протягом наступних трьох тижнів. Тож це була така собі передача влади, яка тривала першу половину пандемії. Згодом вони передали повноваження новій владі, яка була абсолютно іншою, набагато більш ворожою, аніж попередня. Тож було цікаво спостерігати за змінами. Вони пройшли досить м’яко, я б сказав, навіть неочікувано м’яко.

[Гліб Вишлінський] Я б також сказав, що той карантин, що зараз є в Україні, це відображення олігархічного впливу. Адже, якщо олігархи мають свої активи у виробництві металів, чорних металів, і у них на підприємстві працюють десятки тисяч людей, тоді проблеми громадського транспорту для них немає. У нас немає офіційних заборон для заводів, як наприклад у Італії, і олігархи мають достатньо фінансових ресурсів, вони можуть отримати дозвіл від місцевої поліції на роботу їхнього виробництва з орендованими автобусними перевезеннями.


У той час як маленькі бізнеси повністю покладаються на громадський транспорт, який має доставляти працівників на роботу. І такі фактори опосередковано додаються до цієї несправедливої системи. І я навіть можу повірити що це було свідомо зроблено… звісно, не для того, щоб напряму знищити малі бізнеси, вони не настільки витончені. Але для того щоб боротись із мобільністю, закриваючи саме громадський транспорт, а не критично важливі галузі. Наскільки я зрозумів, з того що сказав відповідальний за боротьбу з пандемією у Міністерстві охорони здоров’я, громадський транспорт з більшою вірогідністю розширить межі мобільності, аніж стане вирішенням питання поширення інфекції. Тож вони це зробили свідомо, щоб мінімізувати мобільність.

[Андрій Федотов] Ви згадали, що в Словаччині були деякі політичні фактори, зокрема, вибори. У нас також присутній цей фактор, оскільки восени у нас будуть місцеві вибори. Зараз ми бачимо в різних містах, наприклад, у Києві, мер кожного дня проводить брифінги для преси, щодо його підтримки у місті, його рішень по обмеженням в місті. Також у нас зараз скандал з мером Черкас, який сказав що пом’якшує заходи безпеки, тому що місцевому бізнесу дуже важко.

Тож, ми бачимо як цей карантин впливає і на те, що місцеві уряди виступають проти національного уряду, для того, щоб отримати рейтинги напередодні виборів і показати, що державний уряд проти малого та середнього бізнесу, а місцева влада, натомість, більше думає про населення.

[Мартін Влачинський] У Словаччині муніципалітети досить слабкі, тож у нас немає великої активності з їхнього боку.  У них немає повноважень, щоб робити щось масштабне. І зараз вони або дружелюбні до теперішнього уряду, або досить нейтральні. Дуже мало мерів, хто був би напряму опозиційний. Тому ні, наразі в Словаччині немає великих сутичок між центральним урядом та місцевими органами влади.
Цікаво хіба що зазначити про столицю, Братиславу. На початку березня, коли почали з’являтись перші захворювання, один або два випадки були у родинах з дітьми, які ходили до школи у Братиславі. Тому столиця першою закрила школи, і вони були першою іскрою, з якої почалось національне закриття шкіл та бізнесів. Муніципалітети можуть показувати приклад, але вони не мають розв’язаних рук для того, щоб проводити будь-яку більш широку політику.

[Андрій Федотов] Дякуємо, це була досить цікава розмова та обмін поглядами і культурним досвідом щодо цієї дуже дивної, не очікуваної кризи.

X