На часі реформи, які прямо не пов’язані з вмістом людських гаманців, але вдарять по олігархату

16 Червня 2020
Поділитись

Інтерв’ю з Глібом Вишлінським для Gazeta.ua (Журнал “Країна”)

Україна та Міжнародний валютний фонд погодили програму співпраці у розмірі 5 мільярдів доларів – це 134 мільярди гривень. Ці гроші допоможуть упоратися з наслідками пандемії коронавірусу?

– Плануємо, що цьогоріч отримаємо до 4 мільярдів доларів. Програму замінили з амбітнішої та довготривалішої на короткочасну. Зможемо залучити ще 2 мільярди від Євросоюзу, 1,5 мільярда – від Світового банку, розраховує уряд. Має вистачити, щоб віддати борги й профінансувати дефіцит бюджету.

Уряд прогнозував падіння вітчизняної економіки на 5 відсотків. Щоб покрити закладений у бюджеті дефіцит у 7,5 відсотка ВВП, грошей може не вистачити. Є два варіанти. Перший – зменшуємо дефіцит бюджету. Обмежуємо програми, що не є критично важливими. Наприклад, “Велике будівництво” (у планах протягом року звести по сотні шкіл, садків, стадіонів, 200 приймальних відділень лікарень, 4 тис. км доріг. Роботу почали на понад 300 об’єктах. – Країна).

Другий – більше брати в борг. Ринки запозичень для країн, що розвиваються, трохи оклигали від гострої кризи початку квітня. Зможемо залучати гроші на внутрішньому й зовнішньому ринках. Але в менших обсягах, ніж раніше.

Чому нову програму співпраці розраховано на 18 місяців, а не три роки, як планували?

– На період кризи МВФ свідомо сконцентрувався на короткострокових програмах. Важко спрогнозувати, що відбуватиметься зі світовою економікою навіть наступного року. З другого боку, ми мали узгоджену на рівні експертів програму вже на початку грудня. Лишалося виконати кілька зобов’язань. Відтягували до останнього й реалізували їх тільки зараз. Якби зробили все в середині грудня, могли б отримати гроші ще торік.

У березні МВФ довелося з нуля швидко розробляти нову програму. Основна причина – неочікувана й необґрунтована зміна уряду. Попередній план погоджував Кабмін Олексія Гончарука. Ніхто не може сказати, як довго пропрацює його наступник. Меморандум із фондом підписами засвідчують президент, голова Нацбанку, прем’єр, міністр фінансів. Двох останніх можуть відправити у відставку будь-якого часу. Не зрозуміло, чи можуть брати на себе зобов’язання на три-чотири роки. Українській владі не довіряють на 100 відсотків. Вирішили не йти на ризик.

Про що свідчить ухвалення “антиколомойського закону”? Вплив Ігоря Валерійовича на президента слабшає?

– Коломойський – хитра, непередбачувана людина. Він гнучкий бізнес-гравець. Думаю, мав кілька планів. Найкращий для нього не реалізувався. Розраховував завадити ухваленню закону про неповернення націоналізованих банків колишнім власникам. Хотів відправити Україну шляхом дефолту та розриву стосунків із МВФ. Це дало б йому можливість реалізовувати свій порядок денний у країні. Поновити контроль над Приватбанком. Втілити корупційні схеми, наприклад, щодо контролю над Центренерго (державна енергогенерувальна компанія, одна з найбільших у галузі. – Країна).

Цього не сталося. Очевидно, Коломойський мав план Б. Не варто забувати про корупційний вплив на суди. Може намагатися визнати закон антиконституційним і скасувати його. Україна отримає один-два транші від МВФ, а Коломойський знову почне воювати за Приват. Велику битву з олігархом відклали на потім.

Зеленський не працює на одного олігарха, але він сам і уряд враховують їхні інтереси, казали ви. Мовляв, намагається відтворити модель Леоніда Кучми, який був посередником між олігархами. Чому зайняв саме таку позицію?

– Він не уявляє іншої. Завжди працював на олігарха як замовника. Його компанія виробляла медіапродукти для їхніх каналів. Сам Зеленський кілька років був генеральним продюсером “Інтера”. Похід у політику став для Володимира Олександровича експромтом. Після президентства життя не закінчується. 2024-го йому виповниться 46 років. Далі треба за щось жити. Навіщо сваритися з тими, від кого може залежати добробут твоєї сім’ї?

Він розуміє: хочеш бути популярним в Україні політиком, найкраще – домовитися з олігархами. Щоб реалізовувати державні зміни, потрібен політичний капітал. Без нього Зеленський перетвориться на Ющенка пізніх років президентства. Ніби й був главою держави, проте не мав ресурсів, аби виконати обіцяне. Не контролював Верховної Ради, уряду. Щоб утримати політичний капітал, потрібен адміністративний контроль, як у Порошенка, або народна підтримка. Зеленський спирається на друге. Домовляючися з олігархами, гарантує собі доступ до телебачення як інструмента збільшення суспільної довіри.

Чим це закінчиться?

– Лояльне ставлення до олігархату – шкідливе і для України, і для самого Зеленського у тривалій перспективі. Не зможе виконати обіцянок та змінити державу. Люди втратять надію на покращення. Мовляв, хоч хто ставав би президентом, старі правила гри, несправедливість, корупція зберігаються. Розчарування загрожує державі. Під боком Росія чекає на наші поразки. Це підштовхне і відплив людей із країни.

Співпраця влади й олігархів – завжди втрати для економіки. Держава недоотримує гроші через різні схеми. Наприклад, знижені тарифи Укрзалізниці для підприємств Ахметова та завищені ціни на електроенергію його виробництва. Коломойський впливає на Центренерго. Україна втрачає гроші й не може приватизувати підприємство. Це під’їдає економіку.

Яких змін не втілює влада через домовленості з олігархами?

– Олігархат не вбити одним рішенням. Основний їхній інструмент – контроль над медіа. Важко позбавити їх цього, зберігши цивілізовані правила захисту власності. Ударити по олігархах може сильна реформаторська більшість у парламенті й уряді. Вона має бути компетентна, щоб виявляти й закривати схеми. Змінювати тарифи на залізниці та в енергетиці. Приватизовувати держпідприємства, на яких паразитують олігархи. Знекровлювати останніх, залишаючи їх без прибутків. Для цього необхідна політична воля.

Які реформи за рік влади Володимира Зеленського ви відзначили б?

– Важливим є відкриття ринку землі, з погляду захисту прав людини й можливості розпоряджатися своєю власністю. Але це матиме слабкий економічний ефект. Обмеження купівлі до 100 гектарів фізичною особою дасть змогу залучати інвестиції тільки для нішевих виробництв – виноградарів, ягідників. Ухвалена модель ринку не дасть можливості вирішити проблему нестачі зрошування зернових на півдні України. Там ідеться про поля агрохолдингів на десятки тисяч гектарів.

За прем’єрства Гончарука скасували закон із переліком держпідприємств, заборонених до продажу. Швидку велику приватизацію провести буде простіше.

Уряд Шмигаля – не реформаторський. Бореться з пожежами. Не виробляють стратегії, а об’єднують і роз’єднують міністерства. В економіці споживають досягнення попередників. Кабміни Гройсмана та Яценюка досягли макроекономічної стабілізації, НБУ реформував банківську систему. Це дало змогу пережити найгірший час коронакризи без колапсу. Уряд Гончарука в перші місяці запустив реформи, про які говорили до нього. Сьогоднішній – не робить навіть цього.

Уже 2023 року будемо змушені повертати МВФ гроші, які залучили цьогоріч. Не робимо реформ – залишаємося на кредитному гачку. Якби були надійні, могли би без МВФ позичати на міжнародному приватному ринку під нуль відсотків на довгий час, як це роблять Польща чи країни Балтії.

”Реформаторська більшість у парламенті й уряді має бути компетентна, щоб виявляти та закривати схеми. Змінювати тарифи на залізниці та в енергетиці. Приватизовувати держпідприємства, на яких паразитують олігархи. Для цього необхідна політична воля”, – КАЖЕ економіст Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ. володимир Казаневський бачить це так
”Реформаторська більшість у парламенті й уряді має бути компетентна, щоб виявляти та закривати схеми. Змінювати тарифи на залізниці та в енергетиці. Приватизовувати держпідприємства, на яких паразитують олігархи. Для цього необхідна політична воля”, – КАЖЕ економіст Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ. володимир Казаневський бачить це так

До клубу українських доларових мільярдерів уперше з 2015-го повернувся Петро Порошенко, згідно з рейтингом журналу “Форбс”. Неприхильність президента не впливає на бізнес попередника?

– Активи Порошенка не змінилися за п’ять років. Вони добре управляються й увесь цей час зростали в ціні. Особливість його бізнесу в тому, що він не залежний від державного ставлення, на відміну від того ж Ріната Ахметова. Ти або робиш смачні цукерки й торти і їх купують. Або ні.

29 травня Кабмін опублікував програму стимулювання економіки для подолання наслідків карантину через коронавірус. З якими пунктами ви погоджуєтеся і які недоліки бачите?

– Програму створювала неофіційна група при Кабміні “Центр економічного відновлення”. Він організував роботу з експертами. Лише Мінекономіки було ґрунтовно залучене. Інші стояли збоку. Хоча раніше такі стратегії готували саме галузеві міністерства. Хто має виконувати план – не писали його. Коли виконуєш щось за чужим сценарієм, завжди виходить гірше, з меншою мотивацією. До того ж різні розділи цієї стратегії розробляли різні групи. Вони не спираються на спільні принципи.

Великий бізнес намагається використовувати вплив на політику й обмежувати імпорт конкурентам своїм дешевим товаром. Ця стратегія не створюватиме клімату для залучення інвестицій. Навпаки – навіть ті, хто бажає зайти в Україну, відмовляться. Мовляв, країна намагається закривати ринок від постачальників. Значить, інші дзеркально накладуть обмеження на експорт з України. Навіщо будувати виробництво, якщо товари не можна буде продавати за кордон.

А от підтримка малого й середнього бізнесу може спрацювати, якщо цю частину програми реалізують. Раніше ініціативи з підтримки бізнесу під час карантину втілювали вкрай повільно. Норму про компенсацію підприємствам за часткове безробіття прийняли в середині березня, а запрацювала вона з травня.

На які галузі найбільше вплине економічна криза?

– Є сектори економіки, які майже не постраждають. Наприклад, сільське господарство. Деяким буде непереливки – як авіації. Багато турагенцій збанкрутує. Є сектори посередині. Скажімо, громадське харчування або роздрібна торгівля непродовольчими товарами. Тут виживають сильніші. Більший бізнес з обережною фінансовою політикою має кращу подушку безпеки, ліпші стосунки з банками для залучення кредитів. Також важливою є сила бізнес-моделі. Наприклад, кримськотатарський ресторан “Мусафір” має три точки в Києві. Але є стійкий попит, хороша репутація. Швидко змогли переорієнтуватися на доставку. Ті бізнеси, що незрозуміло як виживали й до карантину, вмерли.

Зеленський пообіцяв велику приватизацію після пандемії. Це вдалий час?

– Її варто було робити в кращий період і не відкладати стільки разів. Усе державне майно, підприємства знецінилися. У грудні торік могли продати їх значно дорожче. Маємо дилему – або відкладаємо приватизацію й даємо можливість й далі наживатися олігархам, втрачаючи наші гроші, або ж продаємо в ненайкращий час. Треба розрахувати й зрозуміти, де втрати більші. Зараз на об’єктах приватизації триває підготовчий процес. Та поки що немає готового до конкурсу й продажу підприємства. Маємо час до осені. Можливо, тоді ціни трохи зростуть.

В уряд щойно призначили міністра культури. Не можуть три місяці визначитися з міністрами освіти, енергетики й захисту довкілля через кадровий голод, як каже президент. Яка його природа?

– Для мене кадрова політика – найбільше розчарування в Зеленському. Як успішний менеджер він мав би краще розуміти необхідність професіоналів на посадах. А почав ними розкидатися. Якби свідомо будував корупційну систему, як Янукович, кадрових проблем не мав би. Усі на посадах були б перевірені та інтегровані в систему. Зеленський не ставить за мету заробляти. Йому неприємно, коли хтось із його команди виявляється корумпованим нездарою. Але президент не може знайти йому заміну. Стоїть черга з корупціонерів, готових розгортати схеми, але замало чесних професіоналів.

Навіть у кращі часи було важко затягнути на держслужбу сильних і професійних людей. Зараз усі побачили, що це неоднозначна можливість з обмеженою зарплатою, великими обов’язками, постійним ризиком звільнення без причини.

У чому ключова відмінність нинішнього Кабміну від попереднього?

– Уряд Гончарука був командою зі спільними принципами. Орієнтувався на економічну свободу, ліберальні цінності. Кабінет Шмигаля їх не поділяє. Це набір людей, яких мало що поєднує. Відсутність принципів проявляється й у стратегії. Вона не цілісна. Уряд сам нездатний пояснити, чим кращий за попередній. Навряд може стати джерелом позитивних змін у країні. Це буде жевріння – намагання втримувати ситуацію. Весь Кабмін швидко замінять.

Майже половина українців готові терпіти матеріальні труднощі заради успіху реформ, свідчить опитування Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва. Як влада впроваджуватиме зміни – поволі під тиском суспільства, поставить на паузу, вдаватиме реформування, буде прорив?

– Необхідні реформи прямо не пов’язані зі вмістом людських гаманців і холодильників. Йдеться не про підвищення цін на газ до ринкових, як було раніше. Приватизація державних підприємств не вплине на пересічних українців. Єдине, що люди справді можуть відчути, – другий і третій рівні реформи охорони здоров’я. Повне відкриття ринку землі має стосунок лише до власників паїв. Потрібні сьогодні зміни вимагають більше політичної волі. Йдеться не про непопулярні рішення для народу. Та, щоб вони відбулися, треба наступити на інтереси великих зацікавлених гравців – олігархів і корупційних чиновників.

Зараз не потрібна суспільна підтримка для проведення великих болючих реформ. Для реформування достатньо довіри до президента на випадок, якщо він піде на конфлікт з олігархами.

Володимир Зеленський може не усвідомлювати, що треба щось змінювати. Так само не має технічного розуміння, як це зробити. Не може залучити потрібних людей, які допомогли б. Є загроза, що в якийсь момент він відмовиться від своїх обіцянок. Вирішить, що це непідйомне завдання. Далі говоритиме красиві слова без будь-яких дій.

X