122. Владислав Чечоткін: “Серед перших замовлень у звільнений Херсон були ялинкові прикраси”

Юрій: Доброго дня! З вами знову сьогодні подкаст «Що з економікою?», який виходить на Громадському Радіо і на всіх основних подкаст-платформах. Сьогодні спілкуємося з співвласником Rozetka, Владиславом Чечоткіним. І з вами я, Юрій Гайдай, з Центру економічної стратегії. Зі мною в компанії Гліб Вишлінський, теж з Центру економічної стратегії, наш директор. Доброго дня всім!

Владиславе, я вам спершу хочу просто подякувати за те, що ви з нами, не тільки тут на подкасті, а взагалі з Україною; що ви, ваша компанія доставляє замовлення, дає площадку для торгівлі. Як ви писали: «мелете, грієте, заряджаєте, зігріваєте». Це дуже важливо.

Це і моральна підтримка для нас: бачити поруч бізнеси, які були в мирному житті; бачити, що вони працюють, відновлюються. Тому, дякую! Ми вас покликали на цей подкаст поговорити, власне, про економіку і про вашу роботу, тому що такі великі площадки, котрі працюють з роздрібною торгівлею, мають дуже багато інформації про стан ринку, про стан економіки, поведінкові патерни, споживачів.

Це дуже цікаво дослідникам, економістам, тому, я думаю, сьогодні більшість питань буде навколо цього.

І перше, що я хотів вас запитати: у вас, як і в багатьох бізнесів, випав повністю кінець 1-го кварталу через цей шок початку війни і був важкий 2-й квартал, потім гарне відновлення в 2-му півріччі. Наскільки я знаю, в серпні ви були близькі до минулорічного товарообігу. Це потім трошки зіпсували блекаути.

І перше, що хотів запитати: близькі до минулорічного товарообігу – це в гривневому виразі так, тобто там з поправкою на інфляцію? Тобто, виходить, що з поправкою на інфляцію – це десь ± 30 %, як відповідає стану економіки країни і те, що там оцінки спаду ВВП десь пропорційно, Rozetka це відображає, цей стан?

Владислав: По-перше, я хочу подякувати всім українцям, всім, хто продовжує рухати вперед країну і боронити її, перш за все, і рухати бізнес вперед, і економіку вперед. Дякую, що залишилися, що купляєте, що підтримуєте бізнес також. Авжеж, без ЗСУ і без наших покупців ми б не існували.

Щодо того, що відбувається зараз з нашими продажами, то так, ми кажемо все про гривню, але і структура попиту досить сильно змінилася. Справді, ми відвантажуємо більше замовлень, ніж рік тому, але замовлення подрібнішали.

Набагато менше продаються телевізори чи велика побутова техніка. Майже не впав попит, а деінде виріс на ноутбуки. Більш-менше стабільність по смартфонах. І дуже зросли речі першої необхідності. Вони, насправді, змінюються. Це не дуже стале поняття, на зараз, речі першої необхідності, тобто генератори, зарядні станції.

Деякий час тому це був корм для тварин та все для війни, для виживання: ліхтарики, батарейки, рації, ковдри, теплий одяг і таке й інше. Таким чином, обсяг замовлення зріс, а грошей в кишенях більше не стало.

Юрій: Це, як я розумію, додає трішки навантаження на вашу компанію, тому що це більше дрібних замовлень, котрі треба обробляти. Відповідно, додаткові витрати.

Владислав: Насправді, так, з одного боку, додаткові витрати. З іншого боку, ми дещо понизили рівень сервісу і ми зараз не так швидко доставляємо. Насправді, не дуже правда на грудень місяць, але, наприклад, влітку чи на початку осені, ми не так швидко доставляли, і це допомагає нам виживати.

В принципі, люди не такі вибагливі. Війна робить наших покупців більш, як би так сказати краще… Коротше, люди розуміють, що зараз не все так добре і не все так швидко, як було до повномасштабного вторгнення. І це дозволяє нам зшивати економіку цього бізнесу.

Юрій: Владиславе, а от в продовження цієї поправки на інфляцію, це, власне, те, що завжди цікаво економістам. А чи рахували ви, наскільки  по продуктах, по цих позиціях, котрі ви пропонуєте, зросли ціни?

Як це співвідноситься з офіційною статистикою, котру рахують по споживчій корзині і, можливо, є якісь категорії, котрі там зросли більше, які менше? Крім розумію тих, там критично, гостро необхідних всім генераторів, на які іде додаткова націнка від тих, хто зміг їх завести, запропонувати споживачам.

Владислав: Насправді, якщо казати про ринок взагалі, то зараз ринок визначає те, що є великий дефіцит на товари. Це, з одного боку, впав попит. З іншого боку, багато великих постачальників скоротили об’єм постачань. Великі виробники не хочуть продавати з відстрочкою платежів чи не хочуть продавати в кредит як так, як продавали до цього.

Вже за більшість товарів ми змушені сплачувати наперед: чи наперед під час замовлення, чи наперед, коли товар перетинає кордон України – і це зумовлює дефіцити і зумовлює дуже вузький вибір.

Тому зараз тисячі маленьких підприємств, підприємців, маленьких бізнесів можуть задовольняти потреби в якомусь вузькому асортименті, з одного боку. А з іншого боку, вони гарно цей асортимент знають і їх тисячі і через це ці вузькі чи маленькі ключові проводяться на нормальних сумах.

І якщо казати про здійснення попиту, то я вже, в принципі, все сказав. Загалом, страждає велика побутова техніка, страждають телевізори.

В принципі, страждають дорогі товари. Тобто, чи через те, що не можна купляти дороге, чи через те, що просто немає грошей, я тут вже не буду судити чи робити висновків, але всі товари подешевшали. Середня ціна всіх товарів не змінилася, чи, навіть, впала, навіть, в гривнях.

Юрій: А от ви говорили про проблеми з постачальниками, котрі не бажають працювати з післяплатою, закриття кредитної лінії. А немає контрагентів, які входять в ситуацію, розуміють, що війна в країні, що ви багато років були надійним партнером? Чи тут тільки бізнес і не можна говорити про те, що хтось буде якісь неринкові умови пропонувати?

Владислав: Тут, та. Тут, по-перше, все ж таки, буде, так би мовити, що всі однакові були, наприклад, у травні, а зараз, в грудні, вже досить є відчутне зрушення в бік більш звичного для нас життя і більш звичного для нас графіку оплат, постачання і такого іншого.

На жаль, найбільші постачальники найменш гнучкі і, так би мовити, найбільш кволі в прийнятті рішень, в тому, щоб піти нам на зустріч і таке інше. Це теж зрозуміло, коли ти вже знаходишся на якомусь рівні, то стає більш головним не втратити ніж заробити.

Юрій: Я перед тим, як передати слово Глібові, у якого є багато цікавих запитань, ще уточню, в продовження цієї історії. Якщо постачальники закривають кредитні лінії і хочуть працювати з переоплатою, наскільки вам можуть або підставили плече українські банки, в яких зараз ресурсу доволі багато? Чи фінансують вони оборотку? Чи це не є такою хорошою опцією для вас?

Владислав: Ми майже не беремо гроші на оборотку в банках. Єдине, ми співпрацюємо з банками. До цього це все, насправді, було за кошт постачальників. Наразі, це більше за наш кошт.

А з банками більше співпрацюємо з приводу потреб кредитування і воно більш-менш працює і банки допомагають і нам, і людям задовольняти своє потреби. Щодо фінансування оборотки нашої, то ні, такого немає.

Гліб: Владиславе, а давайте повернемося до споживачів. Ми, власне, чому вирішили поговорити з вами перед Новим роком, тому що згадали, зокрема, ваші розповіді про те, як в мирні роки ви, будучи власником великого бізнесу, хіба там не ночували на складах і всі працювали на оформленні замовлень в цей сезон подарунків, в період Black Friday (Чорної П’ятниці), як цього року?

В мене таке враження, як в споживача, що воно трохи змазано. Наскільки воно змазано порівняно до попередніх років? Чи є взагалі цього року високий сезон по споживчих товарах на «Чорну п’ятницю», на Новий рік?

Владислав: Дійсно, не такий виражений, як був до цього, немає такого зростання. Тим паче, що рашисти зробили нам дійсно «Чорну п’ятницю» не в переносному, а в прямому сенсі цього слова.

Якраз на цю найгарячішу неділю вони зробили блекаут в Києві і по країні. Тому все розмазалося і все пішло з продажів на підтримку країни, на підтримку споживачів, і всі ці черги, які ви могли бачити в наших магазинах та й біля інших бізнесів, які почали працювати, як Пункти обігріву, зарядки і психологічної допомоги, ніж як бізнеси.

Але, все рівно, є відчуття, є зростання попиту. Люди хочуть якомога ближче повернутися до нормального мирного життя і це теж відчувається. Це відчувається через подарунки, це відчувається через дорогі покупки, які люди відкладали.

Вже декілька років поспіль сезон розмазаний за рахунок того, що в нас є вихідний день Різдво (25-те грудня), через те, що є «Чорна п’ятниця» і якщо, наприклад, п’ять років тому найгарячіший сезон була остання неділя грудня, перед новорічними святами, то зараз найгарячіший сезон починається з «Чорної п’ятниці» і закінчується десь перед святами – Святий Миколай, Різдво, і на Новий рік вже такий, останні всплески, так би мовити.

В цьому році таке саме, але, як я вже казав, через блекаути, через обстріли, «Чорна п’ятниця» не відбулася в тому об’ємі і в тому обсязі, на який ми розраховували.

Гліб: Владиславе, ви згадали Пункти незламності в точках видачі. Це стало, насправді, дуже видимим кроком вашого бізнесу в підтримці українців й іноземці, навіть, це побачили.

Питання, чи побачили ви, з прагматичної точки зору, якийсь позитивний короткостроковий вплив на бізнес, не лише на посилення вашого бренду як такого, який в скрутні часи, підтримав, навіть, не своїх споживачів, а просто українців, а от ті люди, які приходили до вас, щоб зігрітися, заряджатися, користуватися Інтернетом? Чи ви побачили якусь більшу споживчу активність з їхньої сторони?

Владислав: Хочу сказати, що Пункти незламності з’явилися набагато пізніше, ніж ми стали робити те, що ми робимо. Ми почали готуватися до блекаутів десь на початку травня, навіть на середині квітня.

Ми почали встановлювати генератори, пізніше закуповувати старлінки і почали готуватися до того, що ми будемо робити, якщо блекаути і наслідки війни, окрім авжеж бомбардувань, прийдуть до нас.

Ми ніколи не ставили собі за мету, щось на цьому заробити чи зробити якесь ім’я. Ми не робили на цьому ніякого піару. Чесно кажучи, я був впевнений, що багато бізнесів теж готові до блекаутів, готові вставати і допомагати Україні. Виявилося, що не так. Виявилося, що ми були одними з найперших.

По-друге, не знаю, чи ви бачили чи не бачили, у Facebook я опублікував ці історії, про те, як люди приходили в перші дні після ударів до нас з молоком, м’ясом чи щось таке, кип’ятити чайник і, на жаль, це стало, так би мовити, розпалом через те, що після цього вже за тиждень люди пішли робити все.

До нас приходять люди і не намагаються, а роблять аналізи крові; приходять діти, які хтось займається англійським, а хтось займається математикою, а хтось робити інгаляції; приходять люди, які просто замерзають, зігрітися. В деякихї містах Rozetka була чуть не єдиним місцем, де можна було зарядитися, де можна було зігрітися.

Якщо казати про продажі, то, на жаль, не до продажів. Бо, навіть, коли ти заходиш за своїм замовленням у цей магазин, який набитий людьми, які не купують, а які гріються, заряджаються і просто пересиджують, бо тут є світло і є якісь інші люди, з якими можна поговорити. В принципі, це стало місцем психологічної допомоги, також. То споживчі настрої, так би мовити, псуються.

Якщо казати про продажі з вітрини, то що люди прийшли тут і зараз, для нас це дуже невелике зростання. Так, люди купують. Насправді, воду ми надаємо безкоштовно, у нас є кулери для цього. Я маю на увазі купують якусь солодку воду, якийсь там шоколад чи щось таке, чи якісь алкогольні напої, але це все ж таки актив.

Це все про сталий розвиток. Ми сподіваємося, що, ми вже були, є з Україною, в Україні 18 років і сподіваємося, що хоча б стільки ще побудемо. Я впевнений, що майже всі щось купляли в Rozetka і сподіваюся, що будуть мати змогу купити ще.

Гліб: Владиславе, дякую! Я від себе останнє питання про споживачів, а далі до таких чисто економічних питань, вже Юрі передам слово. Чи було щось, що вас здивувало в змінах поведінки споживачів?

Бо багато чого було очевидним. Так, дійсно, ажіотажний попит на будь-які засоби збереження енергії. Було очевидно, все, що потрібно для виживання, а щось таке не очевидне, те що вас здивувало і змусило якось як керівника бізнесу реагувати в час війни?

Владислав: Ви знаєте, мене дуже здивували наші споживачі, які повертали нам, наприклад, вкрадені… не вкрадені, а збережені генератори, одяг, який був в Ірпені. Коли ми повернулися в Ірпінь, магазин був розбитий, побитий, так би мовити.

За деякий час, за півгодини чи годину люди принесли генератор, принесли одяг теплий наших співробітників, які його, я навіть не знаю, яке слово сказати, я скажу вкрали, але це неправильно слово, які його вкрали у рашистів, які, у свою чергу, окупували наш магазин. І коли ті відволіклися, люди це сховали були дуже раді від того, що ми повернулися.

До того, було дуже дивно для мене, що, наприклад, Харків, який дуже страждав, як ми всі пам’ятаємо, і досі страждає, на жаль, від рашистських обстрілів, від рашистів. Ми чи 15-го, чи 17-го, я вже точно не пам’ятаю дату, але десь в середині березня ми повернулися і люди перше, що купували – це їжу для котів і для собак.

Це виявилося великою несподіванкою для мене, бо я не розумів, наскільки люди люблять. Насправді, я розумію, наскільки люди люблять своїх братів менших, але наскільки вони ними опікуються і що це буде товар найвищого попиту в Харкові, ніхто цього не очікував.

Так само для мене було великим здивуванням, що серед перших замовлень і найбільших за обсягом, я маю на увазі не за грошима, а за обсягом товарів. Найбільшим замовленням у Херсон деокупований були ялинкові прикраси, новорічні іграшки.

Люди хочуть жити. Люди хочуть якомога швидше повернутися до нормального, до мирного життя і забути всі ті кошмари, які творять орки на наших територіях.

Юрій: Владиславе, мені дуже сподобалася ваша теза про те, що абсолютна більшість в Україні розуміє, що зараз не платити податки – це злочин проти держави, і що це питання честі й гідності. Я вам дуже дякую за цю тезу! Мені здається це те, що регулярно мав би казати Президент, Міністр фінансів зараз.

На жаль, вони чомусь не наголошують на важливості сплати податків, не згадують про цю тему. Але, справді, крім історичних проблем для українського бізнесу з питаннями прав власності, судової системи, зараз додається проблема з воєнними ризиками, кредитуванням, браком інвестицій ще більшим, глибшим.

І, власне, мене цікавить: з вашої точки зору, як керівника великого бізнесу, яка б мала бути стратегія держави зараз, власне, по відношенню до бізнесу от зараз і можливо після війни?

Владислав: В нас було 98 перевірок, починаючи з 24-го лютого, і, чесно кажучи, більшість з них пройшло на нормальному так би мовити градусі, коли перевіряючі перевірили документи, перевірили якісь товари чи те що їх цікавило і пішли. Але багато з них було геть неприйнятними: і з погрозами, і з якимось, як я кажу, наголосами, я не знаю, як це зараз українською.

Коли, наприклад, у Харкові люди заскакували в магазини, які працювали в цей час, під час блекауту працювали на генераторах, і там розпугували наших покупців і з криками «Всім лежати! Всім стояти» і уявляли з себе я не знаю кого, якихось спец призначенців.

Були речі, коли ми зараз намагаємося довести свою правоту і сподіваюся, що все це завершиться кримінальним переслідуванням перевіряючих. Були речі, коли вони блокували роботу і вимагали документи на все: від опалення до генеруючих потужностей, як вони це називають генератори; перевіряли, намагалися перевіряти дизель біля генераторів і таке інше. І просто погрожували нам.

Врешті-решт, я чесно кажучи, я от вам кажу і побоююся, що там хтось зі стажерів буде намагатися щось на мене там сказати, але на зараз найбільший штраф, який був випущений, – це 51 тис грн. Rozetka ще нічого не сплатила з усіх цих штрафів. Ми постійно з усіма цими штрафами судимося. Десь ще судимося в Податковій. Десь ми знаходимося в процесі.

Але, навіть, якщо ці всі штрафи сплатимо, то я рахував, що кожен день роботи кожного податківця, який перевіряв нас за цей час, вони принесли державі десь 500 грн. Тобто, ви розумієте, зарплата податківця. Розумієте, що ці люди отримують, насправді, від держави, якщо порахувати з податків на 100% більше, ніж 500 грн на день, а принесли вони 500 грн.

А якщо казати про наші витрати на все це, на те, щоб супроводжувати, на нерви, на роботу, на таке інше, то це можна помножати на 10-120, не знаю наскільки.

А ще були речі, які, знаєте, я намагався підібрати слова, але не буду, які мене тішать, бо в Полтаві податківців просто побили. Покупці побили податківців, які заскочили в магазин з такими самими вимогами як в Харкові – «Всім лежати! Всім стояти!» і просто та черга наламала їх і вигнала їх копняками.

Юрій: Це вражаюча історія, але це, навіть, не смішно. Тобто, я хотів підсумувати, коли ви почали…

Владислав: Ні-ні, а тут нема чого сміятися. Слухайте, тут треба плакати.

Юрій: Абсолютно!

Владислав: Я не сперечаюся, я не вдаю з себе, так би мовити, знаного економіста і не можу посперечатися про обсяг тих податків, чи багато ми їх платимо, чи небагато, чи треба платити менше, чи не треба.

Але адміністрування і підхід до підприємців – це те, що треба міняти і це те, що 100% наша держава ще за це заплатить. Заплатить через те, що люди побули десь закордоном, подивились як до них ставляться, так? Заплатить через те, що в мої магазини, наприклад, приходили і намагалися тиснути на людей, які вийшли в перший день на роботу з Маріуполя.

Тобто, вони з Маріуполя вирвалися, травень місяць і приходять податківці і починають на нього гримати, гупати, щось від нього вимагати, бо вони – «королі життя». Вони – не «королі життя. І це велика проблема всіх чиновників і всієї держави, що ми поки що не розуміємо, хто тут головний.

Юрій: Навіть мені бракує слів, бо я згадав історії, як и до 2014 року відбивалися від «орлів» Януковича і Клименка. Хіба що один позитив, що зараз мобільних телефонів у вас не вкрали перевіряючі, я так розумію, зі складу.

Владислав: Ми, насправді, рухаємося вперед. Просто не дуже вперед, вправо-вліво, але, все ж таки, просуваємося вперед.

Юрій: Будемо максимально пробувати цю тему піднімати і просувати, тому що адміністрування – це те, що можна зробити ось і це не те, де треба жертвувати якимось соціальними видатками, різати видатки держави, котрі зараз складно вже зменшити. Це просто те, що треба міняти підхід до сервісного і ризик-орієнтованого. Про це вже багато обговорено, написано.

Я Вас ще хотів запитати про Польщу. Ви недавно запустили доставку товарів в Польщу і я знаю, що от поки у вас доволі повільно все у Польщі відбувається. Ви казали в недавніх інтерв’ю, що хвалитися поки нічим. чому? Там проблема на боці бюрократії польської чи це чисто бізнесові питання? І яке у Вас взагалі враження від бізнес середовища нашого сусіда західного?

Владислав: і мене завчасно про це питати. Ми намагаємося поки що. зрозуміло, що ніхто нас в Польщі не чекає. Зрозуміло, що ніхто нам допомагати не збирається. В принципі, я на це і не розраховував, але це треба ще раз наголосити.

Ніхто там нам допомагати не збирається. Якщо ми, наприклад, намагаємося там з деякими великими площадками домовлятися і підписувати якісь контракти, то вони розмірковують, чи треба нас взагалі туди пускати чи не треба. Я, насправді, не знаю, яка в них там ситуація, але багато чого підписати не можемо.

Якщо казати про споживчі настрої, в нас купляють українці з Польщі, але поки що купляють щось найдрібніше.

Якщо казати про те, що хоче Польща від України, зрозуміло, що кожен бізнес хоче продавати і всі поляки мріють про те, що вони будуть продавати свої товари в Україні. Якось так, але питати мене як бізнес-експерта про польський ринок, чи про ставлення, чи про відносини з польськими бізнесменами, це досить завчасно.

Юрій: Владиславе, останнє питання, котре тут загубилося, і я передам слово Глібові і будем завершувати розмову. А яке у вас враження щодо українських виробників, з якими ви працюєте? Чи вони змогли зберегти позиції чи посилити? Який взагалі відсоток прямих постачальників з України у вас відпав з початку війни?

Владислав: Я зараз не можу сказати про відсоток постачальників, який відпав. Тобто, насправді, досить багато, бо було багато втрат у Харкові, багато було втрат в Одесі і там, і ринки горіли, і там знаєте, що багато з невеликих бізнесів, у яких там склад згорів, чи там магазин, майже все, що там у них було.

Потім, багато, дуже багато бізнесів ми втратили через те, що люди поїхали: жінки поїхали, чоловіки пішли воювати. Знову, вони теж не можуть відновитися і теж страждають. Тобто, втрати помітні.

Що відбулося, насправді, і те, що дає нам надію. Те, що до 24 лютого, якщо ми робили якісь активності з тим, що це український виробник, ми це якось підкреслювали і намагались допомогти людям обрати проміж іншого українські товари, то частіше це шкодило, ніж допомагало. Тобто, «Зроблено в Україні» не було брендом для самих українців і частіше люди брали не «Зроблено в Україні», ніж щось інше.

Зараз ситуація міняється. Все ж таки, економічний патріотизм, взагалі патріотизм на великому рівні. І там, де ми можемо гордо сказати, що це зроблено в Україні, це продається краще, ніж те, що зроблено не в Україні.

Але, як я сказав до цього, товарів помітно недостатньо. Тобто, треба помітно більше і помітно більший вибір, але ж тут стають на заваді фактори непевності: блекаути, відсутність грошей, відсутність інвесторів і таке інше. Все решта, ви і так знаєте.

Тому, ті, хто зараз встоїть, і ті, хто знайде в себе сили для того, щоб це рухати вперед, я вважаю, що в них гарні перспективи. Як я вже казав, економічний патріотизм дуже помітний просто.

Гліб: У мене, напевно, остання питання, бо мусимо вже завершувати, і воно таке досить очевидне. У нас починається 2023. Чи ви просто будете намагатися підтримувати все так, як воно було до вторгнення і щоб воно працювало нормально?

Чи все ж таки є, як в будь-якого бізнесу було до війни хорошого, намагання щось розвинути? Перефокусуватися на ті сфери, де є можливості? Стати в чомусь кращими? На чомусь заробити більше? Чи бачите ви хоч якісь плани для розвитку наступного року? Чи це лише таке виживання – втримання позиції, підтримання бізнесу?

Владислав: Це для мене персонально досить болюче питання, бо багато сотень людей з Rozetka воює, багато людей вже загинуло і моїх друзів, і моїх знайомих, і працівників Rozetka, і таке інше. Тому кожен раз, коли я кажу про плани чи намагаюсь якось там хизуватися якимось досягненнями, для мене це не очевидні речі, які, я не знаю, знаєте, як себе поводити. Тому, це таке, disclaimer.

З приводу того, що робиться зараз, наразі в Rozetka. Ми скоротили інвестування, з одного боку. А з іншого боку, ми намагаємося бути більш ефективними. Тобто, через те що ми менш вкладаємо в розвиток і менш, з меншою швидкістю рухаємося вперед, ми можемо деякі речі фіксити. Ви розумієте, бути більш економічно ефективними, з одного боку.

З іншого боку,  у нас вже плюс 10 магазинів від того часу як почалась війна. У нас більшість товарів на складі, які сплачені нашими грошима, на складах.

Якщо дивитись на, так би мовити, на сталий розвиток і уявити, що надалі інвестицій не буде чи не буде такої великої гонки озброєння, яка була до, маю на увазі, великого озброєння, я маю на увазі, економічна зброя, яка була до повномасштабного вторгнення, то ми – дуже стабільний бізнес, який досить повільно рухається вперед, але рухається вперед.

І в нас, якщо дивитись на долю в ринку, то наша доля помітно зросла від того, що було рік тому. Тобто, якщо дивитися, що економіка буде відновлюватися, і що покупна спроможність буде відновлюватися, і що люди деякі, багато з з людей, які поїхали, повернуться, то економічно у нас все буде, так би мовити, все буде дуже добре. Але ж це мої припущення, а як воно буде насправді, подивимося.

Загалом, рухаємося, але більш виважено, набагато більш виважено і набагато більш економічно ефективніше, ніж було до того.

Гліб: Зрозуміло, дякую!

Юрій: І на цій ноті ми закриваємо наші подкасти і радіопередачі в цьому, такому дуже непростому році. Владиславе, дякую вам за цю розмову! Дякую за відвертість і, мабуть, за все, що ви робите для країни і для бізнесу!

З вами були Юрій Гайдай і Гліб Вішлінський з ЦЕС Україна. Також, згадую наших партнерів з VOX Україна, Юлію Мінчеву, з якою ми вели всі подкасти цього року. Дякую «Громадському Радіо» і слухачам Громадського, а також усім, хто слухає нас на усіх подкаст-платформах! І бажаю, щоб наступний рік був для нас усіх переможним і світлішим за цей.

Гліб: Юро, і додам, що сьогодні з нами був Владислав Чечоткін, співвласник найбільшого маркетплейсу України, Rozetka.