Чехія та Україна: розкриття потенціалу та мінімізація ризиків

Автори: Павел Гавлічек – науковий співробітник Асоціації міжнародних відносин (AMO), празького аналітичного центру. Яна Охріменко – старша економістка Центру економічної стратегії (CES), української неурядової дослідницької організації, що сприяє сталому економічному зростанню.

Переклад оригінального матеріалу на Transitions.

Прага скорочує підтримку розвитку України, що викликає питання: чи зможе економічний прагматизм підтримати партнерство, яке раніше визначалося політичною солідарністю.

Чехія, яка довгий час була одним із найбільших прихильників України в Європі, з новим популістським урядом, схоже, вирішила обрати інший курс. Минулого тижня уряд ухвалив рішення скоротити фінансування програми двостороннього співробітництва з Україною наполовину, як повідомляють поінформовані урядові джерела, а офіційне оголошення має відбутися 2 лютого. 

Урядова програма «Україна» та інші ініціативи охоплювали, наприклад, програму MEDEVAC, яка оплачувала госпіталізацію в Чехії українців, поранених під час війни, включаючи дітей, а також витрати чеських лікарів, які були відряджені до України. Щорічний бюджет у розмірі 500 мільйонів чеських крон (20 мільйонів євро) фінансував багато інших заходів, пов’язаних із допомогою розвитку.

Рішення про скорочення фінансування вдвічі є черговим кроком уряду Андрея Бабіша, який виконує свою передвиборчу обіцянку щодо радикального скорочення державних видатків на допомогу Україні. Також припиняється дія Transition Promotion Program (TRANS) – довгострокової ініціативи Міністерства закордонних справ, яка фінансувала чеські громадські організації, що просувають демократію та права людини в таких країнах, як Україна. 

Усе це відбувається попри публічні заяви ключових урядовців про бажання сприяти тіснішій співпраці з Україною та працювати над спільними проєктами, такими як перейняття досвіду України у розбудові спроможностей Чехії протидіяти дронам.

Однак не все втрачено. Окрім публічної підтримки України, зберігається інтерес до торговельного обміну та ділових зв’язків, особливо за підтримки Європейської комісії та інших програм фінансування ЄС. Але потрібно робити більше.

Економічні зв’язки між Чехією та Україною успішно продовжуються (хоча і в зміненому вигляді) попри російсько-українську війну. Чеські інвестиції в Україну мають давні традиції і зосереджені в оборонній галузі, транспортному машинобудуванні, сільському господарстві, енергетиці та інфраструктурі, а серед основних інвесторів — Czechoslovak Group, Skoda, Agromino та MND. Ці компанії допомогли зберегти виробничі потужності та робочі місця в критично важливих секторах України. (Хоча присутність українського бізнесу в Чехії є набагато обмеженішою, зростає частка виробників продукції подвійного призначення та оборонної продукції, включаючи спільні підприємства з виробництва дронів). 

Це не означає, що торгівля товарами не зазнала значних змін з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році. До ескалації конфлікту Україна була важливим постачальником сировини та промислових комплектуючих для чеської промисловості, зокрема залізної руди та автомобільних комплектуючих. Руйнування та окупація промислових регіонів у поєднанні з порушенням логістики та зростанням внутрішнього попиту призвели до різкого скорочення цього експорту. 

Водночас тимчасові торговельні заходи ЄС сприяли переорієнтації експорту України на сільськогосподарську продукцію. Тим часом чеський експорт вугілля, енергетичного обладнання та товарів оборонного призначення значно зріс: у 2024 році поставки в Україну склали 40 відсотків загального доходу компанії Czechoslovak Group, що спеціалізується на обороні та безпеці, що зробило її одним із найважливіших ринків для компанії. Торговельний профіцит Чехії з Україною зріс на понад 1 мільярд євро між 2021 і 2024 роками. 

Незважаючи на перебої, пов’язані з війною, елементи промислової інтеграції збереглися. Наприклад, завод Eurocar у Закарпатській області продовжує збирати автомобілі Skoda, ключові компоненти для яких постачаються з Чехії. Аналогічні двосторонні зв’язки зберігаються у сфері машинобудування та обладнання. Ці тенденції підкреслюють, що поточна структура торгівлі значною мірою відображає обмеження воєнного часу, і що залишається значний потенціал для відновлення та поглиблення промислової кооперації, щойно покращаться безпекові умови та відновляться виробничі потужності в Україні.

Додатковим, часто недооціненим активом у цих відносинах є масштаб і структура української робочої сили в Чехії. Ще до війни в Чехії проживала третя за величиною громада вихідців з України в ЄС (близько 194 000 осіб). Після повномасштабного вторгнення ще 374 000 осіб отримали тимчасовий захист. Станом на червень 2025 року понад пів мільйона українців все ще легально проживали в Чехії, що становило 54% усіх іноземців. Високий рівень освіти та відносно стабільні умови життя для більшості біженців, які переважно працевлаштовані, створюють сприятливі умови для обміну навичками, налагодження управлінських зв’язків та укладання ділових угод. З часом ці зв’язки у сфері людського капіталу можуть посилити промислову співпрацю та знизити бар’єри для транскордонних інвестицій.

Загалом економічна співпраця між Чехією та Україною досі була взаємовигідною, але її потенціал залишається недостатньо використаним. У міру того, як викривлення воєнного часу поступово зникатимуть, Україна має шанс знову стати не тільки постачальником сировини, але й надійним локальним партнером для чеської промисловості, особливо в галузі оборони та виробництва подвійного призначення. Втрата цих можливостей взаємодоповнення означатиме відмову від економічних та безпекових вигод для обох країн.

Що робити далі

Якщо Чехія хоче розвинути цей імпульс і продовжувати користуватися позитивним іміджем, який вона створила, завдяки підтримці українців протягом останніх років, необхідно припинити руйнування інфраструктури зовнішньої політики та практичних інструментів, які слугують основою для змістовної взаємодії між країнами.

Це стосується не тільки програми TRANS Міністерства закордонних справ, а й, передусім, Програми «Україна» — єдиного двостороннього інструменту підтримки. Експертів здивувало те, що основу програми було нівельовано, тоді як частина, що стосується співфінансування Чеського банку розвитку та чеських компаній, які беруть участь у відбудові України (зокрема шести українських лікарень), залишилася без змін. 

Однак такий підхід дедалі більше нагадує нову норму – політичне керівництво, зацікавлене насамперед у просуванні економічної дипломатії, з акцентом на прагматичних взаємовигідних відносинах і підтримці бізнесу, а не на ініціативах розвитку та розбудови демократії.

Це, безперечно, є сигналом для бізнес-спільноти обох країн і мало б заохочувати інвестиції, а також відновлення деяких можливостей для двосторонніх зв’язків. Це могло б запобігти руйнуванню репутації Чехії в Україні, яка може постраждати через негативні сигнали та меседжі, що надходили з Праги протягом останніх тижнів.

У списку побажань має бути повторне призначення Спеціального урядового уповноваженого з питань відбудови України, а також виділення ресурсів для збереження існуючої інфраструктури для ефективного обміну. Це включає не тільки Програму «Україна», але й інші фінансові канали, які могли б допомогти розкрити потенціал залучення більших коштів від ЄС та інших міжнародних інституцій. 

Однак усе це вимагатиме політичної волі та сміливості продовжувати інвестувати в цю сферу, а також лідерства, зокрема з боку прем’єр-міністра Бабіша та міністра закордонних справ Петра Мацінки, яким доведеться мінімізувати деструктивний порядок денний свого коаліційного партнера, проросійської ультраправої партії «Свобода і пряма демократія». 

Без цього Чехія ризикує перетворитися на ще одну Словаччину чи Угорщину, з якими ніхто не радитиметься, коли після закінчення війни ухвалюватимуться важливі рішення щодо майбутнього Європи та її архітектури безпеки.