255. Україна може замінити Африку для Європи і США. Андрій Бродський

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви слухаєте подкаст «Що з економікою?». Це проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки Приватбанку. Я — комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: Я — економіст Центру економічної стратегії.

Ангеліна Завадецька: І сьогодні з нами в студії Андрій Бродський, генеральний директор гірничодобувної компанії «Велта», яка спеціалізується на видобутку, переробці та продажу титанової сировини. Андрію, вітаю!

Андрій Бродський: Доброго дня!

Ангеліна Завадецька: Сьогодні ми зосередимося на темі угоди України і США щодо корисних копалин та потенціалу України на світовому ринку титану, хоча, я думаю, не тільки титану, адже поговоримо і про інші матеріали, які в нас є. У подкасті ви також зможете дізнатися, у яких неочевидних речах використовується титан і чи зможе Україна замістити, наприклад, російське виробництво, яке досі купують різні країни світу, і чи достатньо у нас взагалі запасів і можливостей, щоб його замістити.

Отже, ще пів року тому ми говорили про угоду США та України, і США обіцяли, що будуть допомагати нам в обмін на наші природні ресурси — корисні копалини. 1 травня 2025 року Україна та США офіційно підписали цю угоду, яка називається «Угода про корисні копалини», згідно з якою створюється інвестиційний фонд відбудови США–Україна.

Андрію, як ви оцінюєте підписану угоду? Чи взагалі щось зараз по ній відбувається?

Андрій Бродський: Почну з кінця: дійсно, відбувається. Я не вважаю, а знаю, що за найближчі тижні вам буде про що поговорити більш конкретно. 

Максим Самойлюк: Може, ми рано записуємо цей подкаст?

Андрій Бродський: Ні-ні-ні, саме тоді, коли треба.

Ангеліна Завадецька: Тобто, будуть якісь приємні новини, які чекають у нас?

Андрій Бродський: Я вважаю, що так. Але це не буде миттєво. Не буде такого, що нам навалять купу грошей і робіть з ними що завгодно. Ні, про це мови не йде. 

Створений фонд, який, наскільки я знаю, зараз наповнюється персоналом, менеджментом. Менеджмент там (з того, що я знаю), суто американський, професійний, і вони вже починають аналізувати майбутні проєкти. Для того, щоб профінансувати будь-який проєкт у будь-якій галузі, його треба спочатку проаналізувати на життєздатність, на відповідність стандартам. Ось зараз цей процес і починається.

Максим Самойлюк: У вашому нещодавньому інтерв’ю ви сказали, що Україна сама не зробить F-35, але у нас є сировина для Заходу, який їх зробить. Я, готуючись до подкасту, полистав пару базових шкільних географічних атласів. Там, наприклад, з титанових родовищ були тільки Іршанське, Самотканське, а Бирзулівського, того, на якому працює «Велта», нема. Це, звісно, атлас за 8 клас, але це показово для розуміння того, в якому стані у нас перебуває знання про те, з чим ми працюємо. Про рідкісні землі я взагалі мовчу — у цьому атласі їх просто немає.

Розкажіть, будь ласка, яка в нас взагалі ситуація з мінерально-сировинними ресурсами? Чи знаємо ми чітко, що у нас лежить у землі, що ми реально видобуваємо і як ми це все далі використовуємо?

Андрій Бродський: Тут дуже неоднозначна ситуація. У нас дійсно багато чого є в землі. Не все те, що є, доцільно видобувати та переробляти з економічної точки зору, тому що це дуже складні геологічні процеси. Деякі українські родовища, про які зараз пишуть навіть у західній пресі, — я не претендую на істину, але, на мій погляд, економічно недоцільні для розробки. Але багато чого є.

Інформація: от ви кажете саме про інформацію, про атлас. Найгірше те, що в нас ніхто, майже ніхто, не зводив єдину базу того, що в нас є. У нас, як кажуть геологи, дуже розпорошені дані. Вони розкидані по різних геологічних партіях, колишніх великих геологічних компаніях, яких у нас було багато, а зараз вони вже кілька років не працюють або майже не працюють. Тому що не тільки під час війни і не останнім часом геологічну галузь залишали без грошей на існування, на геологорозвідку, на збір даних, на їх оцифрування, на зведення їх у єдиний атлас. Це ніхто не робив, і це зараз треба робити терміново.

Я вважаю, що наші американські партнери з радістю допоможуть у цьому, особливо грошима. Вони не зможуть і не будуть робити це технічно, бо ніхто не буде приходити в якусь геологічну партію і збирати там папери та переводити їх у цифровий стандарт, тим більше міжнародний. Але профінансувати це, я впевнений, наш уряд зараз зможе і домовиться про технічну допомогу.

Максим Самойлюк: Ми говоримо про те, що нам треба оцифрувати старі, можливо, ще радянські розвідки. Чи може щось змінитися з новими технологіями — з новими технологіями видобутку, сканування сировини? Чи можемо ми зрозуміти, що оцінки того, що у нас є, вже не відповідають дійсності, бо вони були неточними? Або ми знайшли щось нове чи у нас є розуміння, що у нас є такі-то матеріали, але ми не знаємо, що можемо реально видобути?

Андрій Бродський: Приблизно так воно і є, як ви кажете, але нам не треба просто взяти та оцифрувати радянські дані. Перше, що треба зробити, — усі геологічні дані по всіх родовищах треба зібрати в одному місці. Для цього є така організація «Геоінформ». У неї дуже багато геологічних матеріалів, але не всі. Я точно знаю, що не всі. Вони повинні зібрати до себе все й оцифрувати.

І держава (підкреслюю: це має бути державне рішення, тому що процес дуже дороговартісний) повинна ухвалити рішення про переведення цих даних у міжнародні стандарти. Тому що жоден світовий інвестор, у тому числі й фонд, який зараз створено, не буде інвестувати, поки наші запаси оцінюються за формулою і за стандартом так званого ДКЗ (Державний комітет із запасів). Цей стандарт ніде у світі не приймається. Є інші світові стандарти, які діють по всьому світу, і ми повинні почати переводити свої запаси у міжнародні стандарти.

Ангеліна Завадецька: Якщо ми хочемо грошей від них.

Максим Самойлюк: Ми кажемо, що надра належать народу, то для того, щоб ми як народ отримували вигоду від інвесторів, які приходять, ми маємо зробити, мабуть, і своє домашнє завдання. 

Андрій Бродський: А тут дуже цікаво те, що ви говорили: і про F-35, і про гарантію безпеки, яку ми вимагали від партнерів взамін на доступ до корисних копалин. По-перше, ми повинні партнерам показати, що в нас є — за їхніми стандартами.

Ангеліна Завадецька: Ми пам’ятаємо, що Трамп писав про рідкісноземельні елементи, з яких чогось у нас, можливо, вже і немає.

Андрій Бродський: Дуже велике питання, що в нас є, особливо з рідкісноземельних елементів. Наприклад, анекдотична ситуація: ми експлуатуємо Бирзулівське родовище.

Рік тому ми отримали європейський грант за програмою Reptis, де під нас був створений цілий консорціум провідних європейських інститутів, до якого увійшли і ми. І одним з пунктів було вивчення наших можливостей щодо додаткового збагачення нашої корисної копалини — ільменіту, який ми добуваємо. Це титанова сировина.

Коли ми почали вивчати і відправили проби до Австрійського інституту, раптом виявився ряд рідкісноземельних металів, які ми можемо там отримати. І зараз ми з’ясовуємо разом з австрійцями, чи це будуть промислові обсяги, чи ні. Але ми зараз отримали знання про те, що в нас є те, про що ми не знали. Це я кажу просто про своє підприємство.

Ангеліна Завадецька: Так, розуміємо. А забігаючи наперед, чи є у нас можливості переробляти це в Україні, щоб продавати вже, так би мовити, з більшою доданою вартістю?

Андрій Бродський: Усе це нам треба будувати. І я вважаю, що держава, коли буде надавати доступ до нових родовищ, повинна домовлятися з інвестором, тобто з фондом, про те, що будуть будуватися підприємства не просто з видобутку, а й з первинної переробки. Це переговорний процес, і я вважаю, що він буде відбуватися.

Я знаю державних менеджерів, які ведуть ці перемовини, і я впевнений, що вони таки будуть їх вести.

Максим Самойлюк: Давайте поговоримо про те, в яких матеріалах ви бачите найбільший потенціал для України і що з них можна виробляти. Наприклад, той же титан — від банальних туристичних ложок, міцних і легких, до медичних імплантатів і запчастин для літаків.

Рідкісноземельні матеріали — що ми можемо робити з цим?

Андрій Бродський: Для початку все, про що ми говоримо зараз, має міжнародну назву Critical Raw Materials (скорочено CRM). Так ось, із цього спектра CRM в нас зараз реально працює тільки одна галузь — титанова. Більше в нас нічого не функціонує.

Як працює титанова галузь? Колись ми разом з Анатолієм Амеліним робили дослідження і прогнозували, як може розвиватися титанова галузь в Україні.

Ми передбачили три сценарії: позитивний, базовий і негативний. На жаль, все пішло за негативним сценарієм — саме так, як ми у 2020 році передбачали, якщо я не помиляюся.

Титанова галузь — це зараз 3 працюючі, але не на повну потужність, гірничо-збагачувальні комбінати. Було їх 5, а повинно було б бути десь 7, якби з боку держави були певні дії. Але зараз залишилося 3 гірничо-збагачувальні комбінати, які працюють.

Ми зараз не випускаємо металургічний титан (ми — я говорю про Україну). Металургічний титан у невеликих обсягах, не дуже високої якості, випускався на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті, але він зупинений з перших днів повномасштабної війни, і я, м’яко кажучи, не впевнений, що він зможе працювати після закінчення бойових дій. Там майже нічого не залишилося, фактично не залишилося можливості для перезапуску цього комбінату. Це — металургічний титан.

Другий спосіб переробки титану — хімія. Це виробництво так званого пігментного діоксиду титану. В Україні воно представлене двома підприємствами. Перше — на окупованій території в Армянську, у Криму. Це підприємство «Кримський титан». Друге — «Сумихімпром», яке, як ви розумієте, теж не працює через війну. Чи буде воно працювати після війни — дуже велике питання.

Зараз ці гірничо-збагачувальні комбінати, зокрема мій, займаються тільки експортом. Ми експортуємо до Європи, Чехії, Сполучених Штатів і частково в Мексику, тому що там є один із заводів наших американських партнерів.

Про інше, про рідкоземельні та рідкі метали, які, безумовно, є в Україні: середній термін реалізації проєкту від початку до першого продажу — від 7 років. Це дуже небагато за світовими стандартами.

Максим Самойлюк: Але для України це непогано.

Андрій Бродський: Я в тому ж інтерв’ю, яке ви цитували (РБК), казав: мене дуже часто питають, а чому в нас нічого не розвивалося, поки американці не проявили ініціативу, чому ніхто не збирався займатися гірничо-збагачувальною галуззю. Все дуже просто. Якщо у вас є гроші, набагато швидше й простіше отримати майданчик, наприклад, у Києві, за пів року зробити там проєкт, ще за рік побудувати торговельний центр.

Ангеліна Завадецька: Або якийсь багатоквартирний будинок.

Андрій Бродський: Це взагалі must-have. Багатоквартирний будинок — це просто клас.

Ангеліна Завадецька: Золота жилка.

Андрій Бродський: Але якщо у вас довгі гроші, ви можете не продавати квартири, а здавати в оренду. І все — у вас є бізнес.

Ангеліна Завадецька: Забезпечення на все життя.

Андрій Бродський: Є бізнес, який приносить гроші кожного дня. 

Є аграрний бізнес. Ви взяли площу 10 тисяч га. Купили (я кажу про середній чи великий бізнес) 10 тисяч га, засіяли. Наступного року зібрали. І ви вже отримуєте грошовий потік.

Ангеліна Завадецька: Я думаю, що тут у наших слухачів з’явиться питання: чому ви цим займаєтеся? Пройшов цей період у 7 років. Може бути якась дорога угода? Чому це важливо з точки зору бізнесу?

Андрій Бродський: Дурний, мабуть. Я відверто кажу: я не намагався знайти себе в таких речах, про які ми з вами тільки що говорили. Мені було набагато цікавіше робити щось масштабне. Щось, що мені цікаве «по вайбу», вибачте. 

Максим Самойлюк: За що ж вибачатися? 

Андрій Бродський: Коли мені принесли спецдозвіл, який, як виявилось, вже не діяв, і сказали: ось, компанія зі спецдозволом. А компанія була — така собі папочка. І я зрозумів, що це родовище титану. Я не розумів, що 90% продажу титанової сировини у світі — це продажі на хімію, а не на метал. А для мене на той момент це був метал, титан. Це був космос. Це була авіація. 

Максим Самойлюк: Туристичні ложки.

Андрій Бродський: Безумовно, в першу чергу. В першу чергу це були ложки.

У мене з дитинства була мрія займатися космосом, займатися титаном. І тут раптом у мене на столі спецдозвіл на видобуток титанової сировини. Я не міг не почати. 

Максим Самойлюк: Це ми говоримо про якийсь особистий вогонь. Але все-таки, якщо ми хочемо розвивати цю галузь, треба підходити більш системно. Нещодавно (це зовсім інша галузь), але Київстар вийшов на американську біржу NASDAQ, щоб залучити нові інвестиції і показати світу, як вони кажуть, що в Україні працюють ефективно керовані, високорезультативні інноваційні компанії.

Телекомунікації — це дуже далеко від титану, і як ви вже сказали, процес створення гірничодобувної компанії — це роки. Як у тих умовах, про які ви кажете, нам залучати інвестиції від людей, які, можливо, не мріяли все життя займатися титаном і будувати космос? Але в них є гроші, і вони готові щось вкласти.

Андрій Бродський: У світі є дуже багато бізнесменів, компаній, інвестиційних груп, які працюють на сировинному ринку, на ринку видобутку та переробки корисних копалин. Для них це професія. Хтось робить Tesla, а хтось видобуває та переробляє титан. Є такі, і головне — фінансування саме від них. Таких компаній доволі багато.

Що корисного для нас зробив Трамп цього року? Дуже корисно. Він раптом почав розмовляти про українські запаси. Спочатку казав про рідкоземельні метали, а потім — про мінеральні ресурси. І тут раптом весь світ зрозумів, що в нас щось є. І на цьому можна заробити. 

А тут починаються дуже цікаві речі. Це ж природні ресурси, і вони не скрізь розповсюджені. Наприклад, у Європі поклади СРМ є трохи у Норвегії — і все. А все життя Європа забезпечувала свою промисловість постачанням з Африки.

Максим Самойлюк: Але зараз в Африку прийшли китайці. 

Андрій Бродський: І росіяни, на жаль. Колишній уже «Вагнер», ви прекрасно знаєте, чим вони займалися, як вони фінансували війну у нас. Вони майже були на самозабезпеченні з того, що контролювали декілька держав, особливо в Центральній Африці: контролювали видобуток корисних копалин, їх продаж, і гроші від того йшли на війну в Україні. Зараз це вже не «Вагнер», це інша компанія, яку контролює Росія, але вони розширюють свою присутність. Вони витіснили європейців, і вони майже витіснили американців. Зробили це китайці та росіяни. І Африки зараз на мапі постачання для Америки й Європи немає.

Максим Самойлюк: Так звучить, що вони тепер мають бігти прямо до нас.

Ангеліна Завадецька: Чи можна сказати, що Україна стане альтернативою для Заходу, для США?

Андрій Бродський: Може стати. Може, і я вважаю, що повинна стати. Вони зараз починають розвивати видобуток в Австралії, яка їм підконтрольна і дуже багата на природні ресурси. Вони розвивають видобуток на власній території в США, але їм дуже цікава Україна. І тут є такі дуже парадоксальні речі.

Наприклад, ви, мабуть, чули про такий метал — германій. Про нього багато говорять. Я не пам’ятаю, Трамп про нього казав чи не казав. Хтось з адміністрації Трампа точно казав про проблему з германієм. Чому це проблема? Тому що близько 90% виробництва германію контролює Китай.

І що робиться з цього германію? Точніше, що без нього неможливо робити? Без нього неможливо робити мікрочіпи і сучасну електроніку взагалі, а також оптику. У першу чергу, це все застосовується у тому ж, наприклад, F-35. F-35 без германію не полетить. Але його там просто крихти по вазі — грами, може, на літак.

Максим Самойлюк: Воно і рідкоземельне. 

Андрій Бродський: Так. І Китай за останній рік уже двічі закривав постачання до Сполучених Штатів германію своїм державним рішенням. Не можна — і все.

Ангеліна Завадецька: А в нас є в Україні германій?

Андрій Бродський: Так. І дуже непогані поклади. Але тут теж треба дивитися на інше.

Коли я почав цікавитися темою германію, з’ясував для себе, що весь світовий ринок германію у ціновому вираженні — це 300 мільйонів доларів. Всього. Це не ринок. Порівняйте із зерном, з олією, 

Максим Самойлюк: З торговими центрами.

Андрій Бродський: Тим більше. Що таке 300 мільйонів доларів? Нічого для світового ринку. Але без нього не літають літаки, не збираються айфони і так далі. Це критичний матеріал.

І що роблять американці зараз? Вони роблять це не по германію, а по інших матеріалах. Вони по одній компанії прийняли рішення: фінансують із державних органів, а саме, давайте говорити прямо — з Пентагону. Пентагон фінансує розбудову дуже великого родовища прямо на території Сполучених Штатів. А крім того, що вони фінансують із державного бюджету приватну компанію (я підкреслюю, приватну, вона не державна), фінансують як грантами, так і кредитами.

Найголовніше — вони ту продукцію (а це також рідкоземельний метал, як германій) будуть викуповувати за цінами набагато вищими, ніж постачають китайці. Тому що вони хочуть позбутися залежності від Китаю. І це державна політика. Я не кажу, що в нас держава повинна викуповувати по цінах взагалі щось вище ринкових. Ні, але нам треба з американцями домовлятися. І для того створений оцей фонд. А там не просто про фінансування, там про торгівлю в першу чергу.

Ангеліна Завадецька: Чи достатньо в України сировини і спроможностей, щоб замінити російську сировину, яку, я так розумію, продовжує купувати Європа, тому що вона використовується в одній із найбільших авіабудівних корпорацій Airbus? Чи є у нас, ви згадували раніше, за оптимістичного сценарію, такі спроможності?

Андрій Бродський: Його вже нема, і навряд чи він буде найближчим часом, цей оптимістичний сценарій. Але ці можливості є, проте реалізувати їх миттєво не вийде. Це потребує років на розробку проєктів, на будівництво, на вихід на ринок. І також треба працювати з європейцями, з американцями щодо того, щоб купували українське, а не російське.

Ангеліна Завадецька: Тобто має бути пропозиція ще відповідно.

Андрій Бродський: Це вже державне лобіювання. Є такий факт: президент Франції (я кажу, наприклад, президент Франції, я не кажу про Макрона), я пам’ятаю, початок 80-х років, у новинах. Президент Франції, коли здійснює державний візит, везе з собою низку компаній, приватних компаній, інтереси яких він особисто лобіює перед керівником тієї держави, куди їде. І він бере з собою бізнес, веде його за руку і каже: ось, у них треба купувати. Ми зробимо краще, ми зробимо дешевше, ми гарантуємо, ми інвестуємо, ми держава, нам цікаво.

Максим Самойлюк: Це звучить як домашнє завдання університетського рівня, а у нас поки що домашнє завдання на рівні початкової школи, я маю на увазі для держави. Бо на початку цього року Європейська бізнес асоціація зверталась до уряду з закликом розсекретити інформацію про українські надра. Тоді інформація про запаси та ресурси була під грифом «таємно» або «для службового користування». А влітку Кабмін затвердив перелік стратегічних корисних копалин і визначив десятки ділянок. Чи це щось покращило? Чи нам далі треба бюрократично працювати?

Андрій Бродський: По-перше, дії уряду відбулися, і гриф «секретно» дійсно знято десь місяць-півтора тому. Для здійснення іноземних інвестицій в Україні, для розвитку ринку і для будівництва нових підприємств це архіважлива подія. Але те, що робила Європейська бізнес-асоціація, вибачте, це профанація, тому що це питання на професійному рівні обговорювалося, наскільки я знаю, де я брав участь, останні 10 років. А на рівні державних органів так, щоб прописати рішення, я особисто брав участь на радах ще з 2019 року.

Тому Європейська бізнес асоціація — вони дуже великі молодці, але було зрозуміло, що держава приймає це рішення, про те, що буде зняття грифа, майже рік тому.

Максим Самойлюк: Тут суть навіть не в Європейській бізнес асоціації, хоча це поважна організація, ми її дуже цінуємо, але, власне, це рішення позитивне?

Андрій Бродський: Позитивне безумовно.

Максим Самойлюк: Чи достатньо цього кроку? Чи треба ще якийсь? У нас тепер є затверджений цей перелік, для інвесторів — оце розсекречення — достатньо? 

Андрій Бродський: Якщо брати галузь надрокористування, у нас дуже непогане законодавство. Воно було реформовано протягом останніх 3–4 років. Є ще нюанси, які я би змінив. Я буду це радити змінити, тому що зараз, знаєте ви чи ні, мене запросили, несподівано для мене, указом Президента бути членом нової Ради бізнесу. Оскільки мені пропонують працювати в новій для мене ролі, то я буду висловлювати стратегічні думки щодо змін саме в надрокористуванні. Тому так, я буду працювати, я буду радити. Деякі зміни треба зробити, але вони не дуже суттєві. Ми, як держава, більшу частину зробили. Такий крок, як зняття таємності, був дуже потужним і своєчасним.

Ангеліна Завадецька: А це розсекречення не використають наші вороги? Це питання, можливо, трошки з конспіративних теорій.

Андрій Бродський: Я відповім. Знаєте, чому у нас немає єдиної бази даних по родовищах? Не просто тому, що вони (росіяни) є у різних експедиціях, а тому, що єдина база зводилася у Москві свого часу, і вони знають набагато більше, на жаль, ніж ми самі. І так у всьому.

Ангеліна Завадецька: Ми вже поговорили про те, скільки і де використовують титан, а також згадали рідкоземельні елементи. Зокрема, титан використовується в медичній сфері, в імплантатах. І у 2023 році ви створили Velta Medical, де використовуєте титановий порошок у поєднанні з технологією 3D-друку для виготовлення медичних імплантатів.

Розкажіть, будь ласка, про цей процес: наскільки зараз це масштабне виробництво, чи ви тільки на внутрішнє використання працюєте, чи й експортуєте?

Андрій Бродський: Ми розвиваємо цей проєкт, розвиваємо його як окремий напрям у нашому бізнесі. Я бачу можливості для розгортання цього напрямку на міжнародному ринку, але ми зараз вчимося працювати на цьому ринку. Зараз вчимося технології, продажу, позиціонуванню себе на ринку. Для нас Velta Medical поки що — це навчальний центр. Ми навчаємося працювати в цій галузі.

Ангеліна Завадецька: Але вже є певні успішні кейси?

Андрій Бродський: Так, певні успішні кейси є, але нам потрібно збільшувати виробництво, інвестувати туди ще дуже багато коштів, потрібно навчитися працювати із зовнішніми ринками. Зараз ми працюємо для наших поранених. Тут або це гроші материнської компанії «Велта», які ми просто використовуємо для того, щоб допомогти пораненим, або це благодійні кошти. В основному так і є. Два джерела. Щодо державних тендерах, наскільки я знаю, наш директор Velta Medical казав, що ми вже починаємо брати участь у першому тендері, але поки що в нас державних грошей не було.

Ангеліна Завадецька: Зараз, можливо, в мене таке трошки нахабне питання, але як до бізнесмена: скільки можна виручити, заробити на одній угоді з продажу титану або інших сировинних матеріалів?

Андрій Бродський: Колись один дуже впливовий і відомий олігарх мене запитував: «А скільки ти наживаєш на тонні ільменіту?» Це дуже складне питання — що значить «заробити». Іноді в тебе, як у будь-якому бізнесі, може бути плюс, а може бути мінус.

Колись, коли ми починали, ми робили свою фінансову модель. Я можу озвучити, це не секретні дані: тоді собівартість була десь $75 за тонну ільменіту, а продавали ми його за $300. Тобто і так можна було робити. Але з часом ситуація склалася таким чином, що в нас собівартість була $150, а продавали ми за $100. Тому тут можна заробити, а можна дуже-дуже сильно програти. І так, це бізнес, так у всіх галузях і так само в усіх корисних компаніях. Треба працювати: хочеш працювати — працюй.

Ангеліна Завадецька: Чи є у вас якась мрія, компанія мрії? Ви згадували на початку подкасту про космос. Кому б ви хотіли продати матеріали?

Андрій Бродський: По-перше, я мрію і роблю багато речей для того, щоб розширити лінійку продуктів. У мене зараз монопродукт. Я хочу зробити декілька продуктів, які буду продавати компаніям. Я не хочу зациклюватися на одній компанії, навіть на найповажнішій. Якийсь час тому я мріяв робити металеві титанові корпуси для айфонів. За 3 роки такий корпус Apple зробила — зараз користуємося. І в нас прийшла пропозиція: можемо ми для них робити такі корпуси чи не можемо. Так, мене драйвить така пропозиція, але буде це чи не буде — подивимося. Дуже би хотілося.

Ангеліна Завадецька: Досить традиційним уже питанням у кінці ми запитуємо в наших гостей: так що з економікою, пане Андрію?

Андрій Бродський: З економікою такий мемчик був — «велика парадигма». З економікою в нас зараз все дуже погано, тому що маємо парадоксальну ситуацію. У нас дуже багато грошей зараз в економіці, особливо крутиться в таких містах, як Київ, Дніпро, у великих містах. Більша частина цих грошей — це допомога, яка спускається по вертикалі і йде на споживання, на виробництво чогось тут. Але все це під час війни. Коли війна, сподіваюся, нарешті закінчиться, ми стикнемося з іншою реальністю.

Нам треба виробництво, нам потрібні інвестиції, треба будувати нові заводи, нові фабрики, нові гірничо-збагачувальні комбінати, нам треба будувати іншу економіку. Врешті-решт нам доведеться будувати нові міста. Це буде не відразу, а потім, але доведеться. Тому треба працювати.

Ангеліна Завадецька: На цій трудовій оптимістичній ноті будемо завершувати. Нагадаю, що з нами сьогодні був Андрій Бродський, генеральний директор «Велта» — гірничодобувної компанії в Україні. Дякуємо, що були сьогодні з нами.

Сподіваюся, вам було цікаво, бо я точно дізналася багато нового. Тема досить вузька, але дійсно цікава, необхідна й важлива. Тому дякуємо, що слухали й дивилися нас. Нагадаю, що це був подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Підписуйтеся на нас у соціальних мережах, на YouTube, дивіться, слухайте й дізнавайтеся про українську економіку.

Андрій Бродський: Дуже дякую!

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.