Якою має бути роль НБУ в подоланні кризи?

8 Травня 2020
Поділитись

Виступ Гліба Вишлінського, виконавчого директора Центру економічної стратегії, в рамках публічної онлайн-дискусії: Стратегія підтримки економіки під час (коронавірусної) кризи: якою має бути відповідь Нацбанку?

Ми маємо розуміти, що є вибір для державної політики загалом, який не обмежується економічною політикою. Він лежить між тривалістю обмежувальних заходів для економіки та наявністю фінансових ресурсів для простою. Різні країни на цей вибір мають реагувати по різному. Інформаційні потоки так побудовані, що більшість дивиться на досвід розвинутих країн. В цих країнах склалася ситуація, коли залякані громадяни вимагають захисту від можливого захворювання і відповідно ці країни можуть собі дозволити платити ні за що – примусово зупиняти роботу підприємств і виплачувати компенсацію громадянам. 

Найбідніші країни не можуть собі дозволити будь-які карантини

Ми не маємо забувати, що формати зупинення економічної активності є дуже різними в різних країнах. Буквально щойно я читав в новинах, що завод Тесла в Каліфорнії примусово закритий з середини березня і Ілон Маск не може відновити його роботу, тому що інакше завод закриє поліція. В Україні діяльність більшості секторів економіки обмежена опосередкованими заходами, заборонено напряму тільки невелику частину. 

Відповідно, як реакцію на це, ми бачимо безпрецендентні заходи як бюджетної підтримки, так і активності національних банків щодо того, що називається або кількісним пом’якшенням, або друком грошей, викупом державних облігацій відповідних країн. Це невидимий win-lose, коли здається, що виграють громадяни, які більш захищені від захворюваності та смертності, але з іншого боку вони напряму ніби не програють, тому що негативних економічних наслідків вони можуть і не бачити, чи бачити в обмеженому обсязі. Держава може компенсувати їм їхні втрати. 

Водночас в країнах, що розвиваються, і в рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я чітко сказано – найбідніші країни не можуть собі дозволити будь-які карантини. Тому що зупинка економічної активності буде призводити до скорочення тривалості життя і погіршення стану здоров’я громадян через те, що їм просто не буде чого їсти. 

Україна знаходиться десь посередині цього діапазону. Ми не є настільки багатими, щоб ми могли друкувати гроші, не втрачаючи їх через зростання цін. Люди в Україні мають досвід гіперінфляції, вони чітко розуміють, як ці механізми працюють, і вони не мають надії, що схеми масштабної соціальної підтримки, наприклад запровадження гарантованого доходу, не призведуть до інфляційних наслідків. Тому політика України відповідно має уникати інфляції, при цьому забезпечуючи певний рівень бюджетної підтримки охорони здоров’я. 

Економічна політика має бути адекватною – немає виправдань, чому ми не маємо програми МВФ ще з грудня

Економічна політика має бути адекватною, незалежно від того, чи є коронавірус, чи немає. Чи є якісь виправдання, чому ми не маємо програми МВФ ще з грудня, коли ми могли насправді її мати – ні, ніяких виправдань для цього немає. Ми могли б не входити в коронакризу на межі ризиків, пов’язаних з виплатами за зовнішнім боргом, а зараз намагатися зішкребти з усіх наших партнерів якісь кредити на пільгових умовах, щоб цього року ще покривати дефіцит бюджету, який зросте. 

Те саме стосується всіх інших питань економічної політики. Буквально сьогодні побачив новину, що Міністерство економіки ініціює законопроєкт, який створить спеціальну міжвідомчу комісію, яка буде приймати рішення щодо того, дозволяти чи не дозволяти інвестиції у стратегічні галузі. Напевно Україна має настільки великий приплив прямих іноземних інвестицій в останні роки, що ми маємо вибирати, які іноземні інвестиції ми можемо дозволити і хочемо бачити, а які абсолютно некорупційна, чесна і патріотична комісія відправить назад до тих країн, які нам хочуть ці гроші дати. 

Коли ми говоримо про дефіцит бюджету 7,5% ВВП, як це закладено в переглянутому бюджеті, для того, щоб підтримувати економіку і громадян – чи є ці 7,5% аксіомою? Є питання в тому, що часто ці гроші просто нездатні освоїти. Ми бачили, що на боротьбу з коронавірусною інфекцією за два місяці центральний бюджет витратив аж 400 мільйонів гривень – це в 4 рази менше, ніж витратили місцеві бюджети. Нинішній уряд нездатний освоїти гроші, які були і в попередньому бюджеті. Тим більше, що не все вкрай потрібно і багато чого можна перенести. Тому коли ми дивимося на макроекономічні ризики, ми маємо також дивитися на спроможність і здатність зробити так, щоб гроші спрямовувалися на ті сектори і тих людей, які найбільше втрачають. 

Держава є слабкою у запроваджені інструментів допомоги, тому має критично подивитися на адекватність введених обмежень економіки 

Ми розуміємо, що великий бізнес за наявних карантинних обмежень страждає менше. Він більше страждає через загальносвітову економічну кризу, а станом на початок карантину він навіть ще й не страждав. Позиція, яку представляє Спілка українських підприємців (СУП) є дуже важливою, але, знаючи структуру СУП, це скоріше позиція середнього бізнесу, якого в країні є дуже мало, значно менше у порівнянні з нашими сусідами. 

Малому бізнесу в свою чергу важко допомогти через те, що він знаходиться в тіні. Він часто немає можливостей залучити кредитні ресурси. Тому допомога має бути спрямована на те, щоб можна було якомога легше отримати допомогу по безробіттю, надавати відстрочку на сплату ЄСВ в постраждалих галузях, робити виплати батькам під час карантину, коли закриті заклади освіти. 

Ми бачимо, що держава є загалом достатньо слабкою у запровадженні будь-яких інструментів. Наприклад, інструмент виплат за частковою зайнятістю, який був прийнятий понад місяць тому – до цього часу так нормально і не запрацював. Ми мало чим можемо допомогти, тому я пропоную ще раз подивитися на карантинні обмеження. Наскільки вони є в даній ситуації критичними, наскільки ми можемо від них поступово відмовлятись і зменшувати масштаб втрат від карантину. 

Нацбанку буде, що сказати у звіті перед Верховною радою – він належним чином відреагував на цю кризу 

І останнє, те що стосується діяльності Національного банку. Він має швидко реагувати на зміну інфляційного тиску. Ця криза є кризою і попиту і пропозиції, але скорочення попиту по всьому світу буде призводити до інфляційних змін, на які потрібно реагувати зміною облікової ставки, що і було зроблено на останньому засіданні правління НБУ з цього питання. 

Рефінансування – це той механізм, який може використовуватися, можливо більше, ніж він використовувався раніше, головне, щоб це не ставало цими дивними схемами з фінансуванням державних банків, які є по суті державними органами, що є по суті квазі фіскальним фінансуванням квазі фіскального дефіциту. 

Підштовхнути банки до кредитування малого та середнього бізнесу та домашніх господарств через кредитні продукти для фізичних осіб, які працюють в білу, – це хороша стратегічна ціль, і я думаю, що тут Нацбанк повністю розуміє цю необхідність. Компенсація відсоткової ставки для підприємств постраждалих галузей – це може бути непоганий інструмент. Він в Україні працював навіть на початку 2000х років для сільськогосподарських підприємств. Навіть зі слабких українських урядом він працював відносно не погано. 

Фіналізуючи, мені здається роль НБУ у подоланні кризи є суттєво меншою, ніж у розвинутих країнах, через меншу залежність української економіки від кредитних ресурсів і меншу її спроможність абсорбувати ці кредитні ресурси. Головне завдання Національного банку – втримати стабільність фінансового сектору і власне інфляційні цілі. НБУ дає собі з цим дуже непогану раду. Ми бачимо, що незважаючи на дуже велику силу цієї кризи, ми не побачили жодних загроз для фінансового сектору та банківського сектору загалом – жодний банк не захитався, ми не бачили серйозних коливань на валютному ринку. В тому звіті, який буде робити Яків Смолій 13 травня перед Верховною радою, я думаю, що Національному банку буде, що сказати – він належним чином відреагував на цю кризову ситуацію. 

X