139. Євгенія Піддубна: які виклики долає українська фармацевтика і що чекає на ринок далі?

Дисклеймер:

щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юлія: Привіт! Ви слухаєте подкаст «Що з економікою?». Це спільний проєкт Громадського радіо, Центру економічної стратегії і Вокс Україна», де ми раз на тиждень з фаховими експертами з’ясовуємо, що відбувається з економікою України.

В минулому випуску ми говорили про ІТ і про те, як війна вплинула на цю сферу. Якщо ви проґавили, можете надолужити і послухати класні результати досліджень.

А сьогодні у фокусі фарма. У студії – Євгенія Піддубна. Вона є директоркою з корпоративних комунікацій «Фармак», великої компанії, давньої на ринку України.

Також Євгенія є головою комітету з питань охорони здоров’я спілки українських підприємців, тому в такому ключі ще може представляти в цілому сферу не лише з боку компанії, яка виробляє ліки, а й з боку різних гравців і стейкхолдерів. Дуже раді, що ти знайшла для нас час і до нас прийшла.

Юрій: Ми вирішили, коли вже трішки вляглися пристрасті навколо “рецептосрачу”, ми вирішили його обговорити на холодну голову з фаховою людиною з ринку. І спробуємо це сьогодні зробити.

Юлія: У нас перше питання – це як взагалі ринок пережив війну? Яким був цей рік для сектору? Це таке базове питання, яке ми на початку задаємо для всіх, бо воно далі дає нам простір для рефлексій.

А друге – це хочу одразу запитати про торгівлю, як ви експортували: більше, менше, так само, через які шляхи, зважаючи на те, що там залишився тільки західний кордон і що сильно змінилась там структура, наприклад, експорту?

Євгенія: Дуже дякую за запрошення. Тема дійсно цікава. Фармацевтичний бізнес, він специфічний, тому що дуже соціальний. Він стосується того базового, без чого людям важко прожити і у мирні часи, а у військові часи, ще складніше. Доступ до води, доступ до ліків, доступ до зв’язку, певно, і до їжі. Це от таке найбільш базове, що потрібно.

Найважче, мабуть, було, коли почалися активні бойові дії, обстріли. Ви пам’ятаєте, багато аптек закрилися з безпекових питань. Також в нас всього два найбільших гравця-дистриб’ютори, і в них величезні склади. І якщо там були певні питання, скажімо так, безпекові, або доступу до складів, звичайно, через це дуже сильно поламалася внутрішня логістика всередині країни, і фактично був out-of-stock в аптеках.

Велика кількість аптек була закрита. Дуже дякуємо колегам з аптечних мереж, які виходили в найгарячіших точках, в бронежилетах, і відпускали ліки. Це абсолютні герої, наряду з тими, хто воює, потім з тими, хто під тими ж обстрілами налагоджував і енергетику, й іншу інфраструктуру.

Отже, проблеми були навіть, якщо говорити про Київ, коли ставилися блокпости, і фури не могли проїхати. Було важко навіть в цьому доставляти ліки. В нас, у фармах, була своя проблема. Фармацетичні склади відрізняються тим, що там спеціальні температурні режими, і дуже-дуже багато вимог.

Є така європейська та світова вимога Good Manufacturing Practice для виробничих підприємств. Так само Good Distribution Practice, Це ціла низка вимог до транспортування та зберігання лікарських засобів. Важко відкрити якийсь склад борошна і там зберігати ліки. Тому він в нас був один, повністю автоматизований, дуже гарний.

Юрій: Наскільки я знаю, є частина лікарських засобів, котрі доставляються з температурними  маркерами, котрі вказують дотриманий температурний режим.

Євгенія: Так, там не така прям велика частка лікарських засобів, які, наприклад, вакцини. Пам’ятаєте з Пфайзером, коли була проблема знайти холодильники, там мала бути мінусова температура, шукали навіть холодильники, які не пристосовані для перевезення лікарських засобів. Такі були часи. Мені здається, що за останні 5 років важко назвати якісь не кризові часи.

Отже, в нас був склад – село Килинівка, Маркарівський район, прям по трасі, там, багато важкої техніки, напевно, що це були танки, мене там не було. Отже, він був відрізаний. А там – на півтора мільярда гривень продукції. І що важливо, і ще більш важливо згодом стало, що там не тільки готова продукція, якої, в принципі, бракувало тоді по Україні, особливо там інсуліни, хронічні лікарські засоби для лікування хронічних хвороб, гормони і так далі.

Там ще було первинне пакування. Що таке первинне пакування? Там ампули, блістери і так далі. Тобто ми не могли фактично виробляти нові лікарські засоби. Згодом ми дізналися, що склад зруйновано вщент, згоріло все.

Є одна фотографія, моя улюблена: наш лікарський засіб заспокійливий, “Корвалол”, такий маленький флакончик, обгорілий такий, виглядає як бандера-смузі в променях сонця. Такий обгорілий, але дуже гордий. Це, мабуть, єдиний флакон, який там зберігся на тому складі.

І тому в нас був величезний челендж. Розумієте, постачальників активних фармацевтичних інгредієнтів, що є основою лікарського засобу, в Україні не так багато. В нас є свій завод з такого виробництва, він покриває невелику кількість, там всього 20 субстанцій виробляється. Основними експортерами є Індія, Китай. Через це і в ковід так важко було, коли там порти закривалися.

Юрій: Я вас переб’ю, я та людина, котра на подкасті перебиває і вставляє застереження або запитує. Що таке субстанція?

Євгенія: Субстанція це є активний фармацевтичний інгредієнт. Тобто це оця базова хімічна сполука, з якої потім виробляються лікарські засоби. І, оскільки є дві основні країни постачальника, то там треба записуватися наперед. Ми формуємо заявки наперед. І з пакуванням так само. Оскільки в нас величезна кількість всього цього різко втрачена, ми дуже просили наших партнерів увійти в наш стан і пріоритизувати поставки. Тому ми доволі швидко відновилися.

Юрій: Тобто компанії пішли на зустріч в цьому бездушному фармацвіті?

Євгенія: Дуже багато хто так. Абсолютно на 12+ по шкільній системі спрацювала наша логістика і наші закупки. І ми доволі швидко, ми вже влітку виробляли половину наших SCU. Я думаю, що до осені ми вже десь приблизно відновили повністю свій портфель і могли виробляти повністю все, що виробляли до початку повномасштабної війни. Але це був величезний челендж, стрес, ми це з керівництвом відмічали.

В нас є благодійний фонд родини Жебрівських. Він з 2014 року системно допомагав армії, населенню, культурні проєкти підтримували, медичну сферу. І найбільшим болем було, коли в нас просили лікарські засоби для ЗСУ, для ТРО, а ми не мали можливості їх виділити.

І тоді ми вирішили попросити наших закордонних європейських партнерів виділяти нам ліки гуманітарно. Дещо вони по собівартості віддавали, тому що в їхніх країнах регулювання, і не всі ліки можна віддавати просто так.

І ми взяли просто наші фури, і ми їх просто як молоковоз возили по Європі, збирали ці ліки і відвозили на на склади МОЗ.  Їм відвантажували, віддавали акти нашим європейським колегам. Ось так виконували свою цю соціальну функцію, тому що було дуже незвично, що до нас звертаються, а нам немає чим допомогти.

Ще челенджем була ціна, з двох боків. З одного боку в нас є цінове регулювання на певні види лікарських засобів, які закуповуються через державні програми, наприклад, реімбурсація “Доступні ліки”, або закуповується через державний бюджет, державні закупівлі для лікарень. І ціни регулюються, вони реферуються з Європою, встановлюється максимальна ціна, яка переглядається раз на рік, раз на півроку, або якщо дуже сильно змінився курс, за прописаним порядком.

З іншого боку, в нас 80+ відсотків це out-of-pocket пацієнти. Тобто ліки за гроші пацієнта. Це найвищий показник серед сусідніх країн. Це через те, що в нас не такий великий бюджет, щоб виділяти гроші на цей напрямок. Сподіваюся, що він буде збільшуватися. Більше людей зможуть отримувати компенсацію від держави у лікуванні.

Тобто, коли я кажу про 80+ відсотків за гроші пацієнта, ми розуміємо: різке зниження купівельної спроможності, люди в складному становищі, піднімати ціни неправильно, важко. З іншого боку, курс змінився, логістика змінилася, ускладнилася, здорожчала. Собівартість дуже сильно зросла. Ми тримали ціну кілька місяців на, скажімо, до великовоєнному цьому рівні. Але з часом і державні ціни були переглянуті, і ми трошки переглянули.

Юрій: Отут я знову втручуся і переб’ю. Це дуже класна ілюстрація для слухачів, як працює інфляція. Тобто спочатку з’являється фактор, інфляційні чинники, котрі тиснуть вгору, але вони проявляються не зразу. Тому що хтось з соціальної відповідальності, хтось зі страху втратити частину ринку, піднімає ціни не одразу. Відповідно, це проявляється пізніше.

І так само потім з інерцією ця інфляція спадає. Тобто інфляційний чинник вже закінчив діяти, а підприємці щойно піднімають ціни для того, щоб відреагувати на те, що там відбулося кілька місяців назад. Тому такий ціновий лаг буває. Дуже гарний приклад. Дякую.

Євгенія: З позитивного скажу, що завдяки спільній роботі і Міністерства охорони здоров’я, і інших відомств, нам все-таки вдалося уникнути дефіциту. Я просто згадую ковідні часи, коли тільки все починалося. Пам’ятаєте, як в Італії було важко, коли там люди фактично нападали на фуру з ліками і мародерили. В нас ні під час ковіду цього не сталося, ні під час війни.

Я не уявляю жодної іншої європейської держави, яка так достойно би справилася з такою кризою, абсолютно неконтрольованою, коли кожен день змінюється ситуація – сьогодні немає енергії, завтра немає можливості кудись їхати, післязавтра люди мають через довгу комендантську годину, яка тривала, пару-трійко днів і треба швидко влаштувати для виробничих спеціальностей ліжка і можливість залишитися на ніч, тому що не можна їздити містом. Це було дуже важко, але координація була абсолютно на найвищому рівні.

В нас, мені здається, починалися наради з самого ранку і могли не закінчуватися до вечора. Це і топові представники міністерств, і відповідні служби, там Держлікслужба, наприклад. Це і прикордонники, коли мова йшла про те, що щось має швидко проїхати, хай то гуманітарка або якісь компоненти для виробництва лікарських засобів.

Юрій: Тобто держслужбовці теж відпрацьовували зі свого боку оперативно?

Євгенія: Абсолютно. Мені здається, що в мене такої кількості спільних чатів в Telegram і в WhatsApp не було ніколи. І вони були різні. Там окремо, наприклад, усі учасники ринку, дистриб’ютори, аптечні мережі, МОЗ і фармвиробники. І питання вирішувалися просто на кінчиках пальців. Хтось пише: “мені перекрили шлях бетоном, їде фура з хлібом, пропустіть.” І там якісь чоловічки біжуть, прибирають бетонну плиту.

І, звичайно, там системні питання: коли тільки почалося питання з бронюванням, дуже допомагали, коли все було доволі хаотично. Це зараз вже з’явилися чіткі правила гри, які ще відкатуються, скажімо так. Ми все ще в процесі подолання певних труднощів із бронювання за новою системою. Але я думаю, що один раз відкатаємо, і все буде дуже просто.

І це був дуже позитивний момент. Ми постійно були в тонусі, постійно на зв’язку. Я знала, що я в один з цих чатів напишу – і будь-яка проблема буде вирішена, якщо це можливо. Я пам’ятаю: березень, їде одна з перших наших гуманітарних фур.

Я на зідзвоні з головою митниці у Львівській області, кажу, їде на таких номерах, пропустіть, будь ласка, там першочергові лікарські засоби. Приїжджає, а там дзвонять мені о 12й чи 1й ночі, що тиск на вісь якийсь не такий, як має бути, на півтони. І ми там вирішуємо, домовляємось, що все-таки фура проїхала, тому що це чистий гуманітарний вантаж.

Тобто це було важко, але так, в принципі, зараз згадуєш, думаєш: ну молодці ж.

Юрій: Слухачі, на жаль, не бачать задоволену посмішку нашої гості. Посмішку людини, яка зробила свою справу добре.

Щодо електронних рецептів. Мені цікаво почути вашу точку зору як людини по іншу сторону цього ринку. Чому відбулася така несподіванка для споживачів ліків? Чи можна було оці зміни, котрі були запроваджені, з електронним рецептом, якось зробити кращими по процедурі або просто їх треба було комунікувати краще?

Євгенія: Ви абсолютно вірно сказали, що це проблема комунікації. Насправді українці самі собі придумали проблему там, де фактично її і не було. Друга проблема – це жорсткість закону, чим вона компенсується, а саме – небов’язковістю його дотримання. Ліки, які були рецептурними завжди – вони залишаться рецептурними. Ліки, які були безрецептурними, залишаються такими, які є.

Юрій: Тобто, перелік рецептурних засобів не змінився взагалі?

Євгенія: Не змінився. Ну, по-перше, зараз, перед тим, як там щось критикувати, я скажу хороше. Добре? Якщо ви зайдете на фейсбук-сторінку Міністерства охорони здоров’я, знайдете пост від 31 березня – там повністю розвінчання професійне усіх міфів про цю ініціативу.

Але, кому не хочеться витрачати час, я там дуже коротко пробіжуся по основному. В нас,за статистикою МОЗ, 60% ліків – рецептурні. Чому ці ліки рецептурні? Тому що або від них може бути побічні ефекти. Причому не завжди швидкі, а якісь там продовжені у часі, і ви не будете знати, звідки прийшла біда.

Ну, і, в принципі, навіть в мене, в моїй бульбашці, де інтелігентні, виховані люди, хтось може ГРВІ лікувати собі сам антибіотиками. Хоча антибіотики не діють на вірус ніяк, тобто ти фактично просто отруюєш свій організм. А ще резистентність – абсолютно інша болюча тема.

І так само і зі знеболюючим. Наприклад, якщо ти п’єш знеболюючі, які призначені взагалі для іншого використання, згодом, умовно кажучи, можна на операції прокинутися раніше часу, тому що вони вже на тебе там не так діють. Я зараз дуже спрощено говорю, але просто, щоб було зрозуміло.

Тому рецептурні ліки не просто так рецептурні. І вони такими були завжди і мали продаватися за рецептом. Єдина проблема в тому, що паперовий рецепт звітності не підлягає. Тому відсутність контролю і дуже тривала культура самолікування в нашій країні призвела до того, що можна було купити будь-який рецептурний препарат, навіть дуже серйозний, в аптеці.

Я приведу також приклад: коли була пандемія, люди відкривали протоколи і дивилися, які лікарські засоби використовуються при лікуванні ковіду, йшли, купували. А при ковіді основні сценарії– антитромбатичні препарати або лікарські засоби при ШВЛ. І от антитромбантичні препарати – це розрідження крові.

І люди просто прочитали, пішли, купили. І було багато випадків, коли людей з кровотечею забирали в лікарні, тому що вони собі вирішили, що в них ковід, і що їм обов’язково треба вколоти собі антитромбантичний лікарський засіб.

Для цього існують рецепти лікаря. І так було, в принципі, завжди. Електронний рецепт якраз вводився, це абсолютно нормальна практика на заміну паперовому рецепту. В електронного рецепту є свої абсолютно очевидні плюси. Особливо, наприклад, для хронічних хворих.

Є таке поняття, як телемедицина, коли ти не обов’язково маєш сам прийти на прийом до лікаря, ти просто через певні системи, всі знають, їх у нас парочку є, через смартфон можеш подати заявку на цей лікарський засіб. Я тут не хочу інструктувати, тому що це має робити МОЗ. Але є інструмент, який можна скористатися віддалено. Зокрема, деякі люди з деяких регіонів переїхали, і в них тепер немає сімейного лікаря під боком – можуть скористатись цим

Юрій: Абсолютно. В  перші дні війни я вивозив свою сім’ю з Києва, мій будинок був, фактично, за півтора кілометра до передових загонів русні в ті дні. Мені буквально через перший тиждень ще бойових дій подзвонила наша профільна лікарка дитини, запиталася, чи в нас достатньо ліків, які ми отримуємо по рецепту, і прислала електронний рецепт. Я в місцеву аптеку просто прийшов з телефоном. Це було дуже зручно, і я був дуже вдячний, що вона звільнила мене від мороки пошуку ліків.

Євгенія: І плюс тренд телемедицини набирає обертів. В нас є донори, які допомагають системі охорони здоров’я в Україні вже багато років. Вони також виділяють грантові кошти на те, щоб у нас цей напрямок розвивався, тому що для нас це особливо актуально. Тобто трагедії з відсутністю доступу до лікаря не має бути.

Але скажу таку річ, яку, певно, не варто було б зараз в мікрофон говорити, але через те, що в нас під час воєнного стану допускається і електронний рецепт, і паперовий, то ситуація фактично не зміниться, поки не завершиться війна.

Знову ж таки, комунікація МОЗ вийшла трохи запізно, вона була недорозкручена. Якщо б його розкидали по певним групам, дали лікарям пояснити людям, в аптеках розвісити постери, що “все буде там нормально, і треба робити тето-тето”, то можливо не було б резонансу. Але в нас зараз просто так багато різних справ, особливо в Міністерстві охорони здоров’я, так що треба як би робити поправку на вітер.

Тобто це, на мій погляд, така штучна паніка. Абсолютно спокійно можна було 1 квітня купити і Німесил, і решту лікарських засобів. Але, звичайно, цей тренд треба ламати після того, як Україна успішно пройде цю війну і це все завершиться перемогою. Ми в будь-якому випадку євроінтегруємось. Ви знаєте, що ви в Європі хіба що ромашку собі купите (без рецепту).

Зараз дуже багато українців за кордоном з цим зіткнулись. Тому що просто лікар каже: “я не бачив твою медичну картку, раптом я тобі зараз випишу антибіотик, а в тебе щось піде не так, я буду брати на себе відповідальність.”

Юрій: “Краще ти страждатимеш від якихось непролікованих результатів, ніж я страждатиму від того, що мій пацієнт помер.”

Ми зараз поговорили про минуле, про теперішнє. Вибачаюсь за таку пафосну підводку, але мені цікаво поговорити про майбутнє фарми, виробників. Початок війни, і раніше ковід, вказали на те, що важливо мати критичне виробництво в себе в країні. Але крім того, це і питання доданої вартості та платіжного балансу, тобто яку частину ліків ми виготовляємо самі.

З іншого боку, це знову ж таки і питання технологій. Тобто, якщо ми говоримо про ті ж інсуліни, які виготовляє ваша компанія, я розумію, що є такі монстри, як «Ново нордіск”, чий бюджет на дослідження – це просто космос. І зрозуміло, що такі компанії будуть рухати далі, якісь прориви глобальні, котрі потребують величезних затрат, мільярдів і мільярдів доларів.

Але які зараз ви бачите перспективи для своєї компанії, звісно, з того, чим ви можете ділитися, і взагалі для української фарми? Куди вона буде рухатися, щоб розвиватися в таких складних умовах, як зараз? Це перше питання. А потім я задам другу частинку, а не так, як Юлія запитує все одразу. 🙂

Євгенія:  Це насправді теж дуже об’ємне питання. І воно одночасно просте, і там є певні складнощі.

Юрій: От про складнощі якраз була друга частина питання.

Євгенія:  Якщо говорити про ринок лікарських засобів в Україні, то в нас в кількості більше українських ліків, а в грошах – більше іноземних ліків. Тобто імпортується лікарських засобів з-за кордону менше упаковок, але вони більш дороговартісні. В тому числі тому, що вони возять оригінальні, лікарські засоби, які дуже дорогими, на яких ще немає генериків, тому що діє патентний захист.

Юрій: А скільки зазвичай діє патентний захист?

Євгенія:  20 плюс 5. Але це доволі виправдано. Ви самі сказали, що зараз на сьогодні в Україні та й в принципі в країн з не дуже високим ВВП немає можливостей займатися інноваційною фармацевтикою, винаходити нові ліки, яких до цього не було. Тому що клінічні дослідження коштують сотні мільйонів. Такого потенціалу в Україні і, зізнаємося чесно, в багатьох країнах, навіть у членів ЄС, немає.

Але чому виправданий патентний захист? Не оці вічнозелені патенти, не патентний тролінг, а саме конкретно, наприклад, 20 років основного патентного захисту. Тому що компанія може досліджувати сто лікарських засобів, з яких один стане випущеним на ринок, пройшовши усі клінічні дослідження, затвердження FDA.

Оці всі витрачені величезні кошти на науку фактично, вони мають якимось чином відбиватися, інакше, як компанія буде далі займатися розробками? Тобто це абсолютно зрозуміло, де брати ресурс на нові розробки.

Юрій: Тобто впевненість в тому, що ти можеш повернути довгострокові, реально довгострокові, десятилітні інвестиції. Це одразу відповідь перша на те, які в нас є проблеми. Впевненості в бізнесу немає.

Євгенія: Так. Ні, тобто якщо б ми винайшли завтра якусь круту вакцину від якоїсь нової хвороби, то, звичайно, нам би теж дали патентний захист. Просто в нас немає грошей на клінічне дослідження, об’єктивно.

Ну і все-таки в нас низький академічний потенціал в фармацевтиці. В нас немає вищих навчальних закладів, інститутів, які входять в топ-100 світових, наприклад, на відміну від американських чи провідних ВНЗ старої Європи.

І в нас найвищий показник генеричних ліків, там 90+ відстоків…

Юлія: Ви кажете «генеричних» –  це які повторюють, дублюють оригінальну формулу?

Євгенія: Так, є оригінальний лікарський препарат, коли на нього збігає термін патентного захисту, можуть виходити аналоги. Це та сама діюча речовина. Треба довести біоковалентність, тобто, що вони мають однаковий терапевтичний ефект.

Після цього з’являється конкуренція, і тому, звичайно, ці компанії вже не вкладали такі гроші в розробки. Це, знаєте, як китайці розібрали якийсь американський радіоприймач, зібрали назад, і тепер можуть свій випускати. Але це теж треба вміти. Якщо я розкручу радіо, я його назад не зберу. А навіть якщо я його якось запхаю в коробку, воно все одно працювати не буде.

Тобто, не можна казати, що в виробництві та розробці генеричних лікарських засобів немає оцієї інноваційної складової. Там також працюють люди, кандидати фармацевтичних наук, люди, які мають якийсь науковий бекграунд. Тут теж дуже велика додана вартість, інноваційна. Вона не наукова, тому що немає новизни, але вона інноваційна, виробнича.

Отож, в нас 90+ відсотків – це генерики. Тобто, в нас ринок такий, який нового, особливо, власних молекул, не робить, і я вже пояснила, чому. Але, якщо дивитися геополітично, на нашу фармацевтичну галузь, то мені здається, що це дуже-дуже цікавий час. З одного боку, після пандемії Європа випустила Фармацевтичну стратегію Європи. І вони писали чорним по білому, що вони хочуть географічно скорочувати ланцюги постачання з Китаю й Індії, зменшувати залежність.

Це пункт номер один. І мова йде і про базові генерики, парацетамол, ібупрофен, і так далі. Знову ж таки, в Китаї був новий сплеск ковіду кілька місяців тому, і в Європі зник ібупрофен, і парацетамол. Тобто Європа залежна, і вона хоче трошки все-таки бути автономнішою, тому що світ в нас глобалізований, будь-яка болячка в будь-якому куточку світу може стати глобальною.Треба до цього бути готовими.

І є, з іншого боку, Україна, яка ще за Радянського Союзу була головним хіміко-фармацевтичним хабом. Основні заводи знаходилися тут. Один з них – це Хіміко-фармацевтичний завод імені Ломоносова 1925 року заснування, який був приватизованим, і став Фармаком.

Також в нас є цілі індустріальні зони і міста, які заточені на виробництво хіміко- і хіміко-фармацевтичних продуктів. Там, відповідно, є великий HR-потенціал. Ну, наприклад, Шостка. І там є коледжі й різні технічні заклади навчання, де готують відповідних спеціалістів.

Тобто, ключове – так, люди. Ключове – це спеціально облаштовані промислові зони, які, звичайно, треба там модернізувати, бо вони ще там такі виглядають так, що як з радянських часів.

Юрій: Я, до речі, запитаю. Власне, навіть з радянських часів, вже минуло 30 років, але і кінець радянських часів це вже був такий відчутний занепад і деградація. Оці там спеціальні навчальні заклади, коледжі, крім кількох університетів в обласних центрах і в Києві – вони ще здатні випускати фахівців, котрі цікаві ринку, бізнесу, які власне створюють додану вартість?

Євгенія: Ну, так. Звичайно, для нас основна кузня кадрів – це Харківський фармацевтичний університет, але є і фахівці з інших регіонів. І так, звичайно, під потреби, мають оновлюватися, скажімо, програми навчання, але ми активно на практику беремо, і ми не кажемо «Забудьте все, що вас вчили». Звичайно, ні. Готують нормальних фахівців, але їм треба практику давати

Тобто, база, потенціал є. Я не скажу, що вона така, що там просто хоч завтра постав завод «Pfizer», і  їм не треба буде нікого везти з фахівців зі своїх країн. Але потенціал є, його можна розвивати.

Юлія: А як росія? Вона була активною на фармаринку?

Євгенія: Це другий пункт. росія була хабом. І росія зараз втрачає інвестиції, і це якраз те, чим ми хочемо друге скористатися. росія втрачає інвестиції в клінічні дослідження і в локалізацію лікарських засобів.

Але не треба забувати, що росія – це ґвалтівник. Вони викручували руки. Хочеш продавати свої ліки іноземній фармі – локалізуйся. Роби трансфер технологій, щоб новітні ліки тут вироблялися, і так далі. Плюс це величезна територія, скільки в них там мільйонів, ми всі пам’ятаємо, на жаль, поки що не сильно там їх покосило.

Юлія: ЗСУ працює над цим, саме в цю хвилину

Юрій: Покосило сильно, але завжди недостатньо.

Євгенія: Отже, скільки їх там, кажуть, 130 мільйонів. росія передавлювала всіх в регіоні, в рамках Митного Союзу. Тобто вони могли гарантувати збут на ринках підконтрольних країн. І, звичайно, вони мали цю ринкову силу примушувати до локалізації і бути таким центром.

Я не думаю, що навіть перший час після перемоги росія одразу зможе повернути собі цей статус. Плюс інші країни в тому самому Митному союзі вже так трохи з прохолодою на все це дивляться, не дозволяють собою так легко маніпулювати. Тобто, в принципі, чисто гіпотетично, Україна на себе може перебрати (центральну роль).

По-перше, у нас, стільки населення виїхало, у нас є надлишкові виробничі потужності.

По-друге, у нас є кілька топових заводів. Не буду перераховувати конкурентів, але у нас п’ятірко точно набереться, в кого класні технології, європейське обладнання, європейського рівня лабораторії. Наші заводи атестовані європейськими сертифікатами.

В нас експорт, в тому числі, і в країни Євросоюзу, що не на словах, а на діях, доводить, що ми конкурентоспроможні не тільки на нашому внутрішньому ринку, але й там можемо бути гравцями на міжнародних ринках, включаючи ринки суворого регулювання.

Юрій:  Я, як завжди, вас переб’ю. Мені цікаво, тому що я знаю Дарницю, знаю вас, знаю ще кілька, але цікаво вас почути. Кого ви ще б відзначили власне з таких високотехнологічних і просунутих колег?

Євгенія: Я із радістю оголошу цей перелік. Це компанії, які входять до нашого Комітету охорони здоров’я Спілки Українських Підприємців. Це “Фармак”, “Дарниця”, це  “Артеріум”, це “Biopharma”. Це ті компанії, які постійно реінвестують.

Моя компанія реінвестує до 90% прибутку щорічно. Навіть під час війни близько 725 мільйонів гривень пішло реінвестиції в розвиток. Дуже гарний показник. І ще є кілька компаній, які постійно працюють над тим, щоб покращуватися, щоб виходити на нові ринки, виконувати їхні вимоги, що немаловажливо.

Юлія: А що ринку треба загалом? Тобто, є компанії, які конкурентоспроможні, але чи треба якась зміна в регулюванні? Бо в нас, насправді, з точки зору такого споживача, досить дивний фармаринок.

Є там якісь БАДи, які косять під ліки, ліки, які косять під БАДи. Всі якось собі лікують, всі все можуть купити, потім ще перепродавати. Виглядає, зі сторони споживача, як погано регульований, або нерегульований процес.

Євгенія: В принципі, в нас дуже багато для євроінтеграції вже було зроблено. Наприклад, нещодавно була прийнята нова редакція закону про лікарські засоби, яка відповідає європейському законодавству. Але більша частина норм вступить після завершення воєнного стану або навіть з відтермінуванням, щоб перелаштуватись, тому що там деякі нові правила гри. Він знімає дуже багато питань на ринку.

Це ринок, хоч я на ньому працюю, але можу чесно сказати, що це ринок, де дуже багато різних форматів інтересів, хороших адвокаційників, які вміють працювати і з пацієнтами, і з державними органами, і з соцмережами. Тому що іноді якась ситуація здається критичною, коли вона не є критичною, і там і навпаки.

В принципі, ринок рухається активно до того, що він буде врегульований. Я не впевнена, що знову ж таки всі європейські нововведення сподобаються всім – ви бачили черги 31 березня в аптеки.

Юрій:  Я взагалі задумався про те, що в нас стільки всього відкладено на завершення воєнного стану, що це буде якийсь регуляторний шок.

Євгенія: Так, погоджуюсь. Мені теж здається, що можна дуже багато чого не  відтерміновувати. Ми періодично звертаємося до наших профільних стейкхолдерів і просимо переглянути деякі перехідні періоди, бо вони там не завжди є доцільними. Ми можемо швидше вже в принципі крокувати до світлого майбутнього.

З іншого боку, повертаючись до того, що я казала про те, що ми можемо трохи перетягнути на себе роль, яку до цього займала Росія, тобто покрити ринки, які не дуже активні в фармацевтичному плані. Це, наприклад, Центральна Азія, вони імпортери, в основному, лікарських засобів, в них мало що своє виробляється. Потім в нас є чудовий регіон Близький Схід, Північна Африка.

В нас там в принципі хороші дипломатичні стосунки через те, що аграрка проторила свій шлях і ми там вже продаємо ліки, вони користуються попитом. Ну і, скажімо, Східна Європа, Балтійські країни.

Теоретично Україна могла би стати таким центром, який буде локалізувати технології від іноземців у партнерстві, виробляти лікарські засоби, підвищувати свій технічний рівень, свій експертний, саме фармацевтичний, рівень, виробляти нові лікарські засоби і задовольняти потреби далеко не тільки України.

Що нам для цього потрібно? Перше: коли мова йшла про локалізацію вакцини, ми спілкувалися з декількома компаніями, і були дійсно країни, які цікаві для локалізації. Треба розуміти, що локалізація – це для двох сторін дуже складний, довготривалий процес трансферу технологій.

Ось, були там виробники з різних країн, і перше, що вони питали – а де гарантія держави, що продукцію викуплять? Ми зараз локалізуємо, вкладемо гроші, вкладемо людські ресурси, а де гарантія, що ця вакцина буде викуплена?

Тому треба шукати через тендери міжнародних партнерів чи українських виконавців, де буде, наприклад, державне замовлення на вакцину з календаря щеплення, і давати гарантію, що протягом 5 років вона буде викуповуватися.

Також мають бути пільги на оподаткування R&D діяльності, бо R&D навіть на генерики – це не завжди означає на 100%, що препарат “злетить”. Це стимулює компанії більше робити нових ліків, а не торгувати старими радянськими, до яких вже звикли. Їм треба мати якусь, скажімо, подушку, щоб не так страшно було інвестувати (в розробку). Таких ініціатив багато в Азії, в Європі, саме там все, що пов’язане з R&D діяльністю

Така роль держави, щоб ми на себе перебрали значну частину ринку росія, нагадую, давила у свій час ультимативно. Це не наш шлях. Нам би хотілося, щоб українські виробники могли запропонувати іноземцям щось таке цікаве для локалізації, щоб вони реально хотіли тут розширювати свій бізнес.

Друге: в рамках угоди про Асоціацію, а також домовленостей про визнання технічних регламентів, в нас немає взагалі нічого по фармацевтиці. І ми просимо-просимо, наші стейкхолдери, урядовці, підтримують, але європейці, не йдуть назустріч.

Чому? Це мікс. І протекціонізм, і те, що в нас корупція, і все-таки рано довіряти нашим сертифікатам, тому що не всі, хто їх отримує, заслуговують на них. І пройде певний час,, коли ми маємо повністю на рівні законодавства і регуляторки привести все у повну відповідність. Потім вони мають перевірити відповідність і просто визнати нашу сертифікацію.

Бо ми зараз без цього визнання не можемо – поки доїжджаємо до кордону, ліки на 30-50% стають дорожчими і, звичайно, втрачають конкурентну спроможність на ринках того ж ЄС. Таке нам не подобається, це великий нетарифний бар’єр. В нас є компанії-флагмани, які, в принципі, якщо б це визнання сталося, могли би вільно торгувати.

Добре було б хоча би підписати якийсь комітмент, окрему угоду, або там частиною угоди про асоціацію це зробити, і прописати, мовляв, друзі, ви виконуєте отакі-то, отакі-то вимоги протягом такого часу, ми вас перевіряємо, після цього можете торгувати. Бо зараз навіть такого плану немає. І тому перспективу дуже важко взагалі намацати. Де вона? 10 років? 5? 2?

Юрій:  А ви пушите цю тему зі свого боку? Щоб якось прискорити цю інтеграцію, щоб ви могли потрапити на ринок.

Євгенія: Ми драйвимо це.

Юрій:  Одразу видно фахівця з комунікації.

Євгенія: І нас чують наші державні органи, але це не проста тема. Кожна ж галузь хоче бути особливою, і ми не виключення. Є важка промисловість, є легка промисловість. А є витончена промисловість. Це ми.

Я ще третій момент не сказала – це патентне право. В нас дійсно в Україні патентний захист часто діє довше, ніж, скажімо, в Польщі. І люди возять ліки з Польщі в приватному порядку. Тому що в нас не до кінця діє такий принцип, що ліки можна розробляти, реєструвати і випускати на ринок одразу через день після того, як сплив патентний захист. А в нас так, що реєструвати ми їх не можемо.

З горем пополам ми можемо розробляти лікарські засоби, дуже дякуємо Комітетам Верховної Ради економічному і профільному, з охорони здоров’я, що таки була проведена реформа. До цього ми навіть не могли ввезти якусь пробну сировину, щоб почати якісь дослідження. Тобто зараз лікарський засіб може бути готовим вже, але реєстрація займає від півроку до року і це той час, поки оригінатор ще насолоджується штучно продовженим патентом.

Ми зараз намагаємося якби дуже просити, щоб все-таки цю реформу довели до того вигляду, коли ми можемо вже і реєструвати, і дійсно прямо на наступний день після витікання оригінального патенту в аптеки з заводу їдуть наші лікарські засоби, які є альтернативою оригінальному лікарському засобу.

Юлія: Дякую дуже. Зараз треба сказати, що самолікування – це шкідливо, не займайтеся ним взагалі, беріть рецепти у лікарів.

Класно, що в фармі насправді дуже оптимістичне майбутнє, якщо і з  боку держави, і з боку бізнесу буде класна синергія. Це був подкаст “Що з економікою?”.

З нами була Євгенія Піддубна, директорка з корпоративних комунікацій компанії “Фармак”, також голова Комітету з охорони здоров’я в Спілці Українських Підприємців.

А якщо у вас є теми, які ви хочете, щоб ми обговорили з Юрою – обов’язково пишіть йому в соцмережі, або в коментарях до цього відео радьте нас, Дякуємо Громадському за студію і за те, що завжди підтримують наші ініціативи. До побачення. Будьте здорові.