Економічний паспорт дорого коштуватиме бюджету України

Відповідно до них народжені з 1 січня 2019 року громадяни України матимуть право на виплати із Фонду майбутніх поколінь. Фонд накопичуватиме частину рентної плати від видобування нафти, природного газу, газового конденсату.

Перші повнолітні мають отримати виплати у 2037 році. Для цього вони повинні бути громадянами України та постійно проживати в межах держави з 13 до 18 років. Гроші можна буде використати на навчання, придбання власного житла. А якщо треба буде лікувати тяжкі захворювання, то кошти будуть доступні і до 18-річчя.

На думку старшого економіста Центру економічної стратегії Дмитра Горюнова, президентська ініціатива запровадити економічний паспорт українця — непродумана. Вона не вирішує ані довгострокові, ані тим більше актуальні економічні проблеми в Україні. При цьому з часом можуть виникнути складнощі із реалізацією.

Якщо узагальнювати, то створення подібних державних фондів та безумовні виплати держави населенню насамперед притаманно багатим країнам з великою часткою добувної промисловості, яка до того ж належить державі. В першу чергу це країни Близького Сходу. Там структура доходів держави радикально не співпадає зі структурою зайнятості. Україна не є такою країною.

Основна складність втілення ініціативи — гроші. Спочатку це не буде дуже дорого для бюджету. Припустимо, що таку схему запустили б з цього року. Якщо взяти кількість народжених у 2019-2020 роках (600 тис.), то зараз це коштувало б близько 7,2 млрд грн, що більш ніж уп’ятеро менше за рентну плату, заплановану в цьому році — 41,7 млрд грн.

Але згодом, із зростанням кількості дітей, які підпадають під цю програму, відрахування до Фонду будуть збільшуватись. Умовно, якби цього року до Фонду нараховувались по 12 тис. грн для всіх дітей, які народились за попередні 17 років (7,4 млн), такі витрати склали б 89 млрд грн. Це 7% від видатків державного бюджету цьогоріч. Із врахуванням того, що інвестиційний дохід теж забезпечує бюджет, оскільки кошти планується вкладати в ОВДП, — то ще більше.

Президентські законопроєкти передбачають і відсотки рентної плати, які скеровуються до держбюджету, і щорічні суми виплат реципієнтам. Така прив’язка статей, які спираються на абсолютно незалежні один від одного показники, є ризикованою. З одного боку йдеться про сировинні ринки, стан запасів корисних копалин та ставки рентної плати. З іншого – про народжуваність.

В якийсь момент баланс може не зійтись. Мабуть, тоді доведеться або переглядати параметри програми, що буде політично боляче. Або ж фінансувати програму з державного бюджету загалом, як це останні роки відбувається з Пенсійним фондом. А це боляче фінансово.

Повний матеріал статті опубліковано на Еспресо.