203. Чи може жінка керувати самоскидом, і чому це добре для економіки?

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю. З вами знову передача і подкаст «Що з економікою?», на якому ми обговорюємо важливі теми української економіки з фаховими експертними гостями. Сьогодні у нас буде тема, яка стосується ринку праці.

Ми знову повертаємося до ринку праці як одного з важливих факторів для української економіки. Кілька випусків тому ми говорили про енергетику як теж важливий обмежуючий або стимулюючий фактор, залежно від ситуації. Сьогодні поговоримо про інший напрямок – ринок праці.

Мої колеги з Центру економічної стратегії регулярно оновлюють Трекер української економіки під час війни. Ви можете подивитися його на нашому сайті. З останньго оновлення бачу, що за нашими розрахунками, спільно з основними даними найбільших сайтів з шуку роботи, ринок праці зараз в доволі дивному стані.

З одного боку, ми бачимо, що вакансії, розміщені на трьох основних агрегаторах, вже на рівні 90% від довоєнного 2021 року за кількістю. У перший тиждень липня вони підстрибували до 95% – це є рекордом за весь час повномасштабного вторгнення.

При цьому бачимо, що активність шукачів роботи залишається низькою. У середньому у липні цей показник коливався на рівні 65-70% від середнього за 2021 рік. При цьому зараз Держстат не публікує даних щодо безробіття, але ми спираємося на дані дослідницької агенції «Info Sapiens», яка проводить опитування, і власні оцінки рівня безробіття.

На основі їхніх даних, у липні цей рівень склав 18%. Безробіття трішки підросло після двох місяців скорочення. Що це означає? Це означає, що у нас далі продовжується значне структурне безробіття.

У нас є багато людей без роботи на ринку праці. При тому є багато бізнесів, які не можуть знайти собі людей. Зазвичай це вказує на те, що наявні професійні навики пошукачів роботи не відповідають запитам.

Тому, доволі важливим заходом зараз є перенавчити людей на нові професії, прокачати професійні навички, які затребовані на ринку. Сьогодні я запросив поспілкуватися гостя, який займається дуже важливим проєктом, про який я захотів розказати вам. Сьогодні в гостях Денис Гордієнко.

Він очолює напрямок навчання в шведській громадській організації, яка

називається Beredskapslyftet. По суті, це про зміщення професійних навиків. Ця громадська організація веде в Україні проєкт Reskilling Ukraine. Зараз ми про це поговоримо.

Денисе, вітаю вас. 

Денис Гордієнко: Юрію, вітаю, дуже дякую за запрошення, дуже приємно бути з вами сьогодні. 

Юрій Гайдай: Дякую, Денисе, що знайшли час.

Перше, що хотів запитати: як взагалі виникла ця ініціатива, навіть не українського проєкту, а ще шведська громадська організація? Наскільки я розумію, вона з’явилася ще до вторгнення і мала свої задачі на шведському ринку праці. 

Денис Гордієнко: Так, це дійсно не дуже типова непробудкова організація. Це ініціатива великого приватного бізнесу у Швеції, а також однієї з найбільших executive search компаній в країні.

Виникла організація з першого проєкту, коли почалася перша хвиля ковіду і виникла велика проблема: з одного боку – скорочення штату скандинавських авіаліній, авіаперевізників, аеропортів, з іншого боку – бракувало людей в системі охорони здоров’я. Так виникла ідея швидкого перенавчання бортпровідників скандинавських авіаліній, у яких були базові навички роботи з людьми, сервісу і так далі, на допоміжний медичний персонал, адже вони могли значно збільшити потужність медичної системи. За декілька тижнів цей проєкт був запущений, і на базі цього виникла ідея зробити організацію, метою якої є консолідація бізнесу і суспільства навколо кризових явищ.

Там, де державі складно швидко рухатись, приймати рішення, мобілізуються ресурси з великого бізнесу і виникають корисні короткострокові програми. З українцями ми почали працювати відразу після повномасштабного вторгнення. Першим проєктом була ініціатива з пошуку житла для українців, які почали приїжджати в Швецію. Разом з Airbnb, використовуючи їхні механізми пошуку приміщень і перевірки власників, була створена база хостів родин, які були готові розмістити українців і запрошували до себе. Вони надавали короткотерміново своє житло тим, хто тільки з’явився тут. 

Потім був більший проєкт – організація тимчасової школи для дітей, які щойно опинилися в Швеції. Почали в квітні на території одного з найбільших музеїв Стокгольму: ми зробили тимчасову школу, куди запросили українських вчителів, близько сотні дітей віку початкової школи, і забирали дітей на цілий день, годували їх, розважали, робили екскурсії.

Вони були комфортному, знайомому середовищі, що допомогло їм краще, лагідніше інтегруватисв локальну систему освіти. Після цього ми робили табори для дітей влітку в Стокгольмі, а також, на прохання першої леді Фінляндії, зробили ще в Хельсинки влітку 2022 року.

Ми також запустили для українців центр професійної підтримки, де допомагали знайти роботу батькам цих дітей. Цей проєкт функціонує досі. На сьогодні близько 700 людей знайшли роботу в Швеції завдяки цьому проєкту. 

Перша ідея ініціативи Reskilling Ukraine з’явилась приблизно рік тому, коли ми обговорювали, що зараз можемо зробити в Україні, де є потреба в професійній допомозі. І в навчанні-перенавчанні вона значно більша, ніж у тих, хто виїхав за кордон.

Юрій Гайдай: Розкажіть, будь ласка, більше, як ви визначали цілі цього проєкту в Україні? Як дійшли до того, що пріоритетним першим напрямком для вас буде навчання жінок на водійок вантажівок і автобусів? 

Денис Гордієнко: Ми почали з чистого аркушу: почали вивчати інформацію, яка на сьогодні ситуація на ринку праці, які є запити роботодавців, які є запити та можливості в українців, особливо з вразливих соціальних груп, як от переселенці, ветерани, безробітні або люди з низьким рівнем доходу.

Ми побачили таку ситуацію: кількість вакансій дуже висока, при цьому рівень безробіття також досить високий. Було дослідження в 2023 році, воно з’явилось і проводилось, якщо я правильно пам’ятаю, Спілкою роботодавців за підтримки IBRD та ін. Ми спочатку зробили три напрямки, в яких шукали можливості.

Перше – це залучення жінок в ринок праці, оскільки в Україні рівень залучення жінок значно нижчий від рівня залучення чоловіків в економіку. Ми побачили в довшій перспективі великий ресурс для вирішення кризи робочої сили. По-друге, ми дивилися на компетенції і навички людей в громадах і в місцевому самоврядуванні. Третє – ми дивилися на мікро і малий бізнес, якраз під кутом переселенців: як допомогти людям вивчити, як почати свою справу. 

Ми вивчили існуючі проекти, ініціативи, обмеження, які є на сьогоднішній день і побачили, що буквально негайна потреба – це водії, оператори техніки, і жінки як ресурс – дуже великий потенціал.

Тому ми вирішили зосередитись на залученні жінок у нетипово жіночі професії, принаймні в Україні. 

Юрій Гайдай: Я так розумію, що значний вплив на цей сегмент ринку праці мала і мобілізація, аджечоловіки-водії мають дуже затребувані професійні навички в Збройних силах. А з іншого боку, в Україні, навіть з особистого спостереження, мало жінок-водійок великого транспорту.

Я припущу, що для багатьох жінок, які зараз вже дорослого віку, коли вони обирали свій шлях,вчитися на водійку було не те, що не прийнято суспільством, але це був дивний вибір для жіночоїпрофесії. Хоча ми розуміємо, що зараз вже технології, гідропідсилювачі, електроніка додатково зняли абсолютну потребу в чоловічій силі для того, щоб бути водієм великої техніки.

Розкажіть, будь ласка, які все ж виклики ви бачите зі свого досвіду? По-перше, мені цікаво, які вже зараз є у вас результати проєкту? Скільки ви навчили жінок, скільки у вас зараз навчається учасниць проєкту? На основі цього, які у вас є спостереження щодо викликів, які стоять перед жінками, що перенавчаються, а також перед вами та тими, хто виконує такі проєкти? 

Денис Гордієнко: Ми почали навчати пілотну групу на початку року, в січні почали програму, в лютому випустили першу групу випускниць ­– 24 наших перших випускниці. На сьогодні закінчило програму близько 120 учасниць, навчається на різних етапах в процесі близько 90, і до кінця року ми плануємо вийти на 325-330 випускниць. Наш перший пілот фінансувався виключно через приватних донорів – це приватні компанії, які виділяли на це гроші. Потім ми залучили гроші Шведської урядової програми, Міністерства зовнішньої іноземної допомоги.

Перші приватні кошти були від шведських компаній.

Також ми відразу, як тільки з’явилася ця ідея, звернулись до компанії Scania, вони теж підтримали, надаючи нам додаткову навчальну програму. Вони проводять додаткові курси з економічного водіння, безпечного водіння, кріплення вантажу і так далі. Також дають одаткову можливість пройти заняття з маневрування на сучасних автомобілях з автоматичною коробкою та на великих вантажівках. 

Основний виклик, який ми перед собою бачимо сьогодні – це працевлаштування. З навчанням проблем немає, з набором чи з бажанням жінок навчитись проблем немає.

Виникають складнощі якраз на моменті, вже коли людина з посвідченням водія виходить на ринок. Ця проблема існує з двох боків. З одного боку, серед жінок є певна романтизація професій, особливо серед тих, хто ніколи не стикався з нею. Є якесь сформоване уявлення про професію, пов’язане з привабливою тільки стороною, наприклад, що це подорожі. З іншого боку, ми бачимо, що роботодавці, навіть ті, що кажуть, що вони шукають жінок і готові їх залучати, вони просто абсолютно не готові до інтеграції жінок в цю професію. 

Юрій Гайдай: У чому це проявляється? Вони просто не готові запрошувати жінок на співбесіди? Як ви робите такий висновок? 

Денис Гордієнко: Тут декілька рівнів проблем. Перший рівень – формування вимог до кандидата. Багато хто залишає вимогу трьох років досвіду водіння-вантажівки. Ми готові взяти жінок-водійок, але вони мають бути з досвідом трьох років. Вибачте, ми тільки почали над цим працювати. Це жінки без досвіду. Ви готові навчити чи ні? 

Другий рівень – суто побутові речі. Чи є там приміщення для жінок, роздягальні, побутові приміщення, гуртожитки, де вони можуть почувати себе в безпеці. 

Третє – жінки, як правило, більш обережні і відповідальні щодо того, аби взяти на себе певні зобов’язання. Так, вони потребують інший процес онбордингу, щоб їм хтось показав, з ними пройшов цей певний шлях, і потім відпустив на самостійну роботу, коли вона вже має комфорт і з автомобілем, і з маршрутами, і з цілим процесом. Цей процес треба прибудовувати. Плюс, звичайно, культурний момент. Чоловіки в професії – це нові колеги і вони сприймають це дуже неоднозначно. Десь там змішується якісь і стереотипи, може бути навіть конкуренція підсвідома. Так виходить, і особливо мені здається, тут роль відіграє якраз менеджмент першої ланки.

Безпосередні керівники – якщо вони не налаштовані правильно в цьому питанні, то співпраця не буде успішною. Ми бачимо багато, коли топ-менеджмент виступає «за», HR-и кажуть «клас, давайте, супер, комунікаційники готові все постити; жінки приїхали, а начальник колони чи бригадир каже «та про що ви говорите?».

Юрій Гайдай: Оскільки маю великий досвід в корпоративному секторі, мені здається, що це питання якісного «голосу згори», коли він не просто в піар-цілях комунікується, а коли ефективно транслюється по компанії і доноситься в тому числі до лінійних управлінців, що це справді новий напрямок, нове рішення для компанії в політиці управління людськими ресурсами. Це серйозно, це відповідає нашим цінностям, тому прошу адаптуватися і так далі. 

Напевно, у вас ще недостатня вибірка для цього. Думаю, тут є кілька напрямків, де воно може спрацювати. По-перше, справді великі корпорації з добре відпрацьованим корпоративним управлінням, де цей «голос згори» гарно доноситься. З іншого боку, це можуть бути і малі, середні компанії, де є більша гнучкість і вплив керівництва, можливо, і власників на те, як працюють, як реагують співробітники, просто через більш горизонтальну структуру.

Денис Гордієнко: Абсолютно, це підтверджується нашим досвідом. Для того, щоб під час навчання сформувати у жінок розуміння самої професії, ми включили в програму візити на підприємства. Крім навчання, вони проходять спершу теорію онлайн, потім ми їх збираємо в таборі, як ми це називаємо, тобто привозимо їх в одне місце, вони разом проживають, проходять практичні заняття, і решту часу вони проводять або на скані, або ми даємо їм ще тренінг з першої медичної допомоги, і ми їх возимо на підприємство.

Ми просимо підприємства, щоб показали, дали їм зазирнути залаштунки, щоб вони могли побачити цей процес і могли сформувати правильне відношення. Є компанії, які фокусуються на тому, як вони запрошують жінок, і розказують «дивіться, ось у нас водій, він має робити це і це, ось так виглядає його робота, так виглядають його обов’язки». Це одна група роботодавців.

Інша група роботодавців кажуть: «Слухайте, у нас жіноки ще не працювали водіями. Ми дуже хочемо їх запросити і поговорити, в чому їхні потреби, що зробити, щоб вони захотіли до нас прийти». Цей підхід фактично відкриває двері, він формує нове рішення, як залучити цю жінку, тому що так чи інакше всі процеси і системи були вибудовані на тому, що водій – це чоловік.

Підхід, коли люди хочуть навчити жінок і потім залучити їх на робочі місця, які звільнені через мобілізацію чи інші причини, він не спрацює. Я для себе зрозумів, що така сама ситуація і з ветеранами, з людьми з пенсійного віку, з тими, хто поїхав з України і тепер питання як їх повернути. Дискусія в публічній площині ведеться навколо цих груп, нібито «давайте щось придумаємо, як ми їх навчимо і вони тоді займуть наші пусті робочі місця».

А такого не буде. Нам треба цілком перебудовувати процеси, дивитися на них таким чином, щоб ми могли залучати туди людей з різних груп, які раніше або не існували, або просто не були затребувані. Тут я бачу великий обсяг роботи для роботодавців, як проходити через цю кадрову кризу, що є серйозним випробуванням сьогодні для всіх. 

Юрій Гайдай: Це, Денисе, дуже важливе від вас зауваження.

Це слово, яке, можливо, комусь набило оскомлену інклюзію, але це справді дієва інклюзія, коли бізнес, роботодавці, в цілому суспільство наше має не підганяти цих людей, ветеранів, або жінок у пошуку роботи під свої квадратні жорсткі рамки, а адаптуватися і робити процеси такими, щоб їх було комфортно і максимально легко, гладко залучити. Ми маємо дбати про кожну людину, тому що цінність людського капіталу дуже зростає. Це важливий момент.

Ви вже згадали про Scania. Для наших слухачів, які не знаються на цьому ринку: Scania – партнер, тому що вони є одним з таих великих європейських виробників вантажівок. Тобто для них це дуже профільна історія.

Знову ж таки, у нас ніколи на подкасті не буває реклами. Якщо буває, ми про це кажемо окремо. Це не реклама, але я не вперше чую дуже добрі відгуки про цю компанію, власне, в плані їх таких дієвих соціальних ініціатив і залученості.

Можливо, ви можете згадати ще когось з українських партнерів, з ким у вас продуктивна співпраця. А також історії успіху ваших учениць було б дуже цікаво дізнатися. 

Денис Гордієнко: Один з перших наших партнерів серед роботодавців — це Fozzy Group. Ми з ними почали навіть з пілотної групи, ми вже возили учасниць подивитися. Вони вже мають успішний досвід – якраз у них працюють жінки водійками. Вони активно працюють над тим, щоб залучити більше, дуже відкриті для різних рішень. 

Ми багато спілкувалися з Ferrexpo. Вони теж пройшли досить довгий шлях в цьому напрямку, почали ще до війни. Вони навчають жінок працювати на кар’єрній техніці. Ми возили не одну групу учасниць на їх кар’єри, подивитися, як жінки керують цими самоскидами в кар’єрах по 130-150 тонн потужності. Вони там залучають і машиністок, і механісток. Дуже активно над цим працюють.

Нам дуже сподобався підхід HAVI. Це міжнародна транспортна компанія, яка обслуговує Макдональдс. Якраз їх підхід – це «розкажіть нам, що вам потрібно, що ми можемо зробити». 

Ми спілкуємось з ОККО. Звичайно, вони шукають водіїв бензовозів. Це складніша історія, крім посвідчення вантажівки потрібне ще додаткове навчання. 

Юрій Гайдай: Тобто, через вантаж, який має додаткові ризики, є додаткове регулювання і очікування від водіїв.

Денис Гордієнко: Так. Це не короткострокова історія, але ми тримаємо з ними руку на пульсі.

Є такі, якраз з тієї категорії приватних компаній, де власник активно залучений безпосередньо в управління компанії. Є логістична компанія, наприклад, Trans Logistics. Вона виконує багато перевезень в Україні. За межами вони вже найняли серед наших випускниць собі водійок, які вже там працюють.

Була ще компанія з Полтави, оператор автобусів. Я з ними безпосередньо не спілкувався, не пам’ятаю назви. Там теж є успішний досвід. 

До нас звертаються роботодавці щотижня. Ми дивимося, як ми можемо, збираємо вакансії, поширюємо ці вакансії серед наших випускниць і учасниць. Пробуємо різні формати. Ми давали такі курси, як зробити своє резюме водійки, наприклад.

Юрій Гайдай: Мені дуже подобається, що ви не лише навчаєте, а й супроводжуєте ваших учениць. Домагаєтеся максимізувати їхню ймовірність знайти роботу якнайшвидше, через партнерство і базове навчання. 

Я спілкувався з Іваном Примаченком, з Прометеус. Сьогодні він мав доєднатися до нас, але, напевно, зробимо з ним ще окрему розмову, тому що вони теж багато ведуть проєктів по перенавчанню.

Він звертав увагу на те, що така, можливо, базова річ для тих, хто працює в корпоративному секторі або в ГО, як створення якісного резюме і планомірний підхід до пошуку роботи, коли ти надсилаєш його не одному роботодавцю, а активніше працюєш – це неочевидна для багатьох річ. У ситуаціях, коли вкладається значний ресурс у навчання, важливо, щоб потім цей ресурс і час людини не був змарнований, і щоб вона не втратила впевненість через те, що її очікування не справдалися. Той останній поштовх до того, щоб знайти місце роботи – це справді важлива історія. 

Денисе, можливо, ви ще порадите щось нашим слухачам і слухачкам, не тільки в контексті тих, хто, можливо, зараз слухаючи нас, задумався, щоб пошукати більше про ваш проект Reskilling Ukraine і податися на навчання на водійку, а й для тих, хто зараз розглядає можливість зміни професії, додаткового навчання, перекваліфікації.

З вашого досвіду проєкту, що б ви порадили таким нашим слухачам? 

Денис Гордієнко: Я б порадив дивитися уважніше на реальний сектор, особливо молоді. Зараз ми бачимо досить кризові явища на ринку ІТ, мені здається. Зараз дуже важко людині без досвіду знайти першу роботу в ІТ і почати будувати свою кар’єру, тому що цей ринок переформатовується.

Наразі я не експерт в цьому ринку, але мені здається, що якось він буде відбудовуватися трішки по-іншому з технологічними змінами, штучним інтелектом і так далі. Ми бачимо дуже великий запит в реальному секторі. 

Є ще один фактор, який ми не обговорили – сьогодні зарплати водіїв і операторів техніки досить низькі. Мені здається, що підвищення рівня оплати праці у водіїв та операторів техніки – неминуче. Підвищення неминуче, тому що війна – це один великий, потужний фактор. 

Іншим, може навіть сильнішим фактором для корекції ринку праці буде майбутнє приєднання до Європейського Союзу. Якщо ринок праці Європи відкриється для українців (не тільки для жінок, як сьогодні, а для всіх), де також існує дефіцит водіїв-антажівок, водіїв- автобусів, операторів будівельної техніки і так далі, я би радив розглянути для себе можливість навчання якраз на такій професії, як водій або оператор. 

Ми зараз також спілкуємось з «Volvo» на тему навчання жінок операторами екскаваторів-навантажувачів будівельної техніки. Ми розмовляємо з агрохолдингами з приводу навчання жінок на агротехніку. На жаль, система перенавчання, перекваліфікації на робочі професії потребує великих змін в Україні, але, незважаючи на це, можна знайти можливості і через службу зайнятості. 

Є ваучери різні від Мінекономіки на таке навчання для ветеранів, для різних груп. Мені здається, в майбутньому це може бути досить достойною професією з точки зору репутації і з точки зору оплати праці в Україні, як і в інших країнах Європи. Ми прийдемо до корекції заробітних плат, ми прийдемо до моменту, коли нам треба буде просто підвищувати радикально ефективність наших бізнес-процесів і так далі. Коли людина щось вміє робити кваліфіковано руками, то це в майбутньому дуже хороша перспектива.

Юрій Гайдай: Я додам ще, Денисе, що недавно бачив у соцмережах, як одна з ваших випускниць перегнала пожежну автівку, подаровану донорами для українських рятувальників, від кордону в центральну Україну. Мені здається, що це взагалі круто. Це така навичка, коли ти можеш керувати цими великими автівками; не було кому перегнати, і ти перегнала вантажівку. Це просто круто. 

Денисе, я вам дуже вдячний за цю розмову. Нагадаю, ми сьогодні спілкувалися з Денисом Гордієнком. Він лідер проєктів Beredskapslyftet – шведської громадської організації, яка веде проєкт Reskilling Ukraine в Україні, що перенавчає жінок на водійок великої важкої техніки. Закликаю вас, якщо ви у пошуку роботи або якщо ви задумуєтесь над зміною професії на перспективнішу, бути впевненими в собі, шукати можливості для професійного навчання, яких зараз дуже багато, в тому числі, коштом донорів і держави. Шукайте можливості, будьте продуктивними членами економіки, будуйте майбутнє.

Дякую, що слухали нас. З вами був проєкт «Що з економікою?» Центру економічної стратегії. Нас можна слухати на Громадському радіо і на всіх основних подкаст-платформах.

До наступних зустрічей в ефірі.