264. Чому ЄС боїться українського зерна? Тарас Висоцький

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви слухаєте і дивитеся подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я — комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Сьогодні ви не почуєте звичного «А я Максим Самойлюк», тому що сьогодні разом зі мною співведуча — Наталія Колесніченко, старша економістка Центру економічної стратегії (ви, до речі, могли її бачити в нашому нещодавньому подкасті про відбудову). Будемо говорити сьогодні з паном Тарасом Висоцьким — заступником міністра економіки, довкілля та сільського господарства. Ми говоритимемо про цьогорічний врожай: чого нам очікувати, скільки будемо експортувати, і скільки залишиться для внутрішнього використання. 

Також говоритимемо про нову торговельну угоду з ЄС — які є нові умови, чи варто нам чогось боятися, чому європейські виробники так нас бояться, і загалом про українську торгівлю з різними країнами, зокрема з ЄС.

Пане Тарасе, давайте почнемо з основного: який цьогорічний врожай? Я так розумію, якісь дані вже маєте. Чи збіглися вони з прогнозами?

Тарас Висоцький: Вітаю, дякую за запрошення! Радію, що можемо обговорити гарну тематику.

Яка в нас поточна ситуація? Є класично дві великі групи — зернові та олійні культури. І є ще інші, наприклад цукрові буряки, які також трішки розглянемо.

Зерно: класично всі питають, що в нас із зерном. У цілому прогноз по виробництву зерна на цей рік становить близько 59 мільйонів тонн. Для порівняння — минулого року було 56 мільйонів тонн. Тобто це незначне, 3-5%, але певне збільшення порівняно з попереднім роком.

Що маємо по основних культурах? Їх у зерновій групі три — пшениця, ячмінь та кукурудза. Пшениця: збір уже завершено, це рання культура. Зібрано цього року близько 22, можливо 22,5 мільйона тонн (кінцеві цифри будуть пізніше). Тобто близько 22 мільйонів тонн, що є аналогічним показнику минулого року. Цього, одразу скажу, більше ніж достатньо для внутрішнього споживання — це більш ніж утричі перевищує його. Тому це нормальний показник, з урахуванням усіх обставин війни.

Ячмінь: зібрано 5,3 мільйони тонн, що також аналогічно минулому року. Тобто по ранній групі — пшениця і ячмінь — показники як по площах, так і по врожайності подібні. У певних регіонах десь більше, десь менше, але макроцифри однакові.

Кукурудза планує цього року мати врожаю найбільше. Попередній прогноз — 30 мільйонів тонн. Чому наголошую, що попередній прогноз — тому що збір кукурудзи активно триває, ми ще не перейшли екватор. Цього року була пізня весна, пізні сходи, холодна погода — відповідно, почався пізній збір, плюс досить дощовий вересень і жовтень. Основний збір ще попереду. Але, в принципі, з огляду на поточну динаміку і попередню врожайність, можна очікувати, що, можливо, з похибкою 3–5%, буде десь у межах 30 мільйонів тонн. Дехто каже 32, дехто 29 — ми поки орієнтуємося на 30. Це буде основна зернова культура з точки зору обʼєму, і це більше, ніж минулого року (тоді було близько 27 мільйонів тонн). Тобто очікується зростання на 10% або трохи більше виробництва кукурудзи.

Знову ж, треба пам’ятати, що погода може бути непередбачуваною — листопад і грудень збори триватимуть, може бути як сприятлива, так і ні. Тому кінцеву цифру важко назвати, але вона не зміниться в рази — буде лише певна похибка.

Тепер олійні культури: у нас є три основні — соняшник, соя та ріпак.

Соняшник найбільше збирається. Цього року очікується результат 11,5–12 мільйонів тонн. Більшість уже зібрана, хоча 100% ще не завершено (пізні жнива цього року у всіх культурах). Це приблизно на рівні показників попереднього року.

По сої очікується цього року 5–5,5 мільйона тонн — менше, ніж торік (тоді було 7,2 мільйона тонн). Посівні площі по сої зменшилися, тому менший результат є очікуваним.

По ріпаку очікується близько 3,3 мільйона тонн — приблизно на рівні минулого року (3,7 мільйона тонн), тобто на 10% менше, але загалом цифри, окірм сої, не суттєво відрізняються від торішніх. Ріпак уже весь зібраний, соя також — більшість, але ще в листопаді триватиме збір через пізні жнива.

І ще скажу про одну культуру — цукровий буряк. Як не як, але 200 тисяч гектарів — це суттєва площа. Очікується достатнє виробництво цукру для повного забезпечення внутрішнього споживання. Виробництво буде менше, ніж минулого року: тоді було накопано 13 мільйонів тонн, цього року очікується близько 10 мільйонів тонн — тобто приблизно на 20% менші посівні площі.

І, розуміючи ваші майбутні питання, зразу скажу: основний фактор — це недоступність європейського ринку. Ми фактично є самодостатні по цукру: можемо вирощувати і виробляти 1,8–2 мільйони тонн при внутрішньому споживанні близько 950 тисяч — 1 мільйона тонн.

Ангеліна Завадецька: Але саме цей продукт ЄС блокує, ставить квоти.

Тарас Висоцький: Так, і через те, що вже з минулого року почалося обмеження вільного доступу до ринку ЄС, то у нас була можливість експортувати до 500 тисяч тонн на рік, якби не було обмежень, а ми отримали квоту — 100 тисяч тонн. Тобто розуміємо — мінус 400 тисяч тонн. Це, одразу скажу, ми вже розуміли з кінця минулого року, відповідно, зменшили посівні площі.

Тобто зараз ми входимо у 200 тисяч гектарів — це також із запасом на експорт. Тобто все одно експорт є, але це 100 тисяч до ЄС. Треба треті ринки шукати. Тобто тут маємо прогнозоване зниження — на жаль, через зовнішні бар’єри, через неможливість доступу до фізичного експорту. Хоча за якістю продукції, конкурентоспроможністю — за всіма показниками — це, звісно, абсолютно високоякісний і конкурентний продукт. Тому так, коротко по основних культурах.

Наталія Колесніченко: Дуже дякуємо, це дуже цікава інформація. Як Ви думаєте, зараз Держстат не публікує цю статистику по обсягах внутрішнього споживання. От Ви по цукру її вже назвали, а можемо назвати ще якусь статистику? З урахуванням того, що в нас населення зменшилося, скільки нам треба пшениці, наприклад, або картоплі? Що у нас із врожаєм картоплі?

Тарас Висоцький: Так, можемо проговорити. Знову ж, є різні оцінки, різні розрахунки. Ми беремо офіційні дані з точки зору держави про кількість споживачів — 32 мільйони осіб. Тут можна довго дискутувати, але щоб було для розрахунку всім зрозуміло, звідки в нас такі цифри, тому я наголосив, що ми беремо саме ці дані.

Тепер, говорячи, наприклад, про пшеницю: внутрішнє споживання становить 6 мільйонів тонн. Тобто ми говоримо, що в нас 6 мільйонів тонн внутрішнє споживання, і можемо спокійно експортувати 16–17 мільйонів тонн у цьому діапазоні. Бачимо, що є запас.

По кукурудзі ситуація така ж: внутрішнє споживання також близько 6 мільйонів тонн. З урахуванням виробництва цього року, у нас може бути 24 мільйони тонн. Тобто експорт у чотири рази більший, ніж внутрішнє споживання.

Картопля, до речі, гарний приклад, він завжди цікавий. Цього року, я думаю, споживачі більш щасливі. Говорячи про картоплю, ми ж бачимо ціни: цього року овочевий фактор інфляції не є значним — у нас дефляція, по великому рахунку, за овочевими факторами. Весь «борщовий набір» — картопля, цибуля, капуста, буряк, морква — більш доступні. Зараз ціни в деяких позиціях удвічі менші, ніж аналогічні ціни були минулого року. Врожай кращий, менше вплинули негативні фактори. 

По картоплі офіційно ми можемо говорити про виробництво класичного великого обсягу — 18 мільйонів тонн. Об’єктивно, ми вважаємо (це така наша експертна оцінка), що реальний ринок становить близько 10 мільйонів тонн. З них досить велика частка йде на насіння, тому що населення садить, витрати великі, технології не завжди найкращі.

Наталія Колесніченко: І насіння, мабуть, не найкраще.

Тарас Висоцький: Так, не найбільш продуктивне. Тому близько 3 мільйонів тонн йде, дійсно, як посадковий матеріал. Близько 3–4 мільйонів тонн — це те, що йде на кормові цілі або, на жаль, частково псується через зберігання в невідповідних умовах, перш за все в домогосподарствах. І реальний ринок споживання, ми вважаємо, становить 2,5–3 мільйони тонн — це те, що дійсно споживається населенням.

Наталія Колесніченко: Харчове — тобто супи, пюре.

Тарас Висоцький: Так, так. Грубо кажучи, близько 100 кілограмів на одну особу, якщо говорити про 30–32 мільйони населення. Тому виробництво цього року картоплі достатнє — воно є більше, ніж минулого року. Фактично, згідно з офіційними даними, врожай більший на 1 мільйон тонн. Але якщо ми віднімемо насіннєві матеріали, кормові обсяги, псування, то побачимо, що на споживання це суттєво впливає. Адже якщо порівнювати 1 мільйон із 3–3,5 мільйонами — це 30%.

Ось вам відповідь, чому минулого року ціни підскочили, а цього року вирівнялися. Бо все-таки 30% — це суттєво.

Наталія Колесніченко: Суттєво, звичайно.

Тарас Висоцький: Це не 3–5%. Цього року для виробників картоплі, мабуть, не найкраще, але для споживачів — точно доступний рік, і по всій овочевій групі також.

Наталія Колесніченко: будемо сподіватися, що люди будуть задоволені.

Ангеліна Завадецька: Так, про борщовий набір — дякую, це ж моє улюблене питання, пам’ятаю, у нас там реліз про це був у липні.

Зі зміною уряду Міністерство економіки об’єднали з Міндовкілля та Мінагро. Чи змінилися ваші обов’язки після переходу в таке об’єднане міністерство?

Тарас Висоцький: Обов’язків стало більше. Ми ж розуміємо — три міністерства, так? Це сумарно, по штатних розписах, близько 20 заступників. Якщо б ми брали суму, яка була в штатних розписах — по 6 у Мінагрополітики і Міндовкілля та 8 у Мінекономіки, — то не завжди заповнювалося 20. Зараз — 12. Тобто, об’єктивно, сьогодні нас призначено 12 заступників, і поки що не розглядається збільшення кількості. То ми можемо зрозуміти, що мінімум у півтора рази, навіть якщо просто пропорційно брати, мало збільшитись навантаження, навіть кількість обов’язків.

У моєму випадку, я, наприклад, відповідаю сьогодні за два переговорні розділи — це 12: безпечність харчових продуктів та фітосанітарні заходи, і 13: рибальство та аквакультура, тобто це в межах треку з євроінтеграцією. Також додався, порівняно з попереднім функціоналом, напрям з точки зору запуску економічно-ринкових моделей. Тобто агрострахування — ми плануємо наступного року почати, у нас є певні кошти в бюджеті, передбачені з пілоту, але запуск агрострахування. Відповідно, всі програми державної підтримки в аграрному напрямку. 

Також такі речі, як ринкове регулювання — те чи інше. Наприклад, відкриття нових ринків, або, як ви знаєте, була впроваджена дуже дискусійна тема — «соєві правки», як у народі називають, тобто експортне мито на ріпак і сою, нове регулювання, система моніторингу, верифікації. Такі елементи ринкового регулювання додалися до мого функціоналу. 

Але, що дуже важливо — у реформі було те, що весь функціонал збережений. Тобто, об’єднуючи міністерства, жоден напрям формування політики чи взаємодії не випав. Це дуже важливо — нічого не втратити з точки зору того, де потрібно, щоб держава була присутня. Тобто всі функції, абсолютно всі, перейшли в об’єднане міністерство і продовжують далі адмініструватися та реалізовуватися в його межах.

Ангеліна Завадецька: Пане Тарасе, от на вашу думку, чи взагалі доцільно було об’єднувати три великі міністерства? Тому що ми розуміємо, що агро — це один із найбільших переговорних пунктів з ЄС, і хотілося б представлення на рівні міністра. Чи виправдається це об’єднання? Чи підвищується ефективність?

Тарас Висоцький: Взагалі, в об’єднаному міністерстві, мені здається, 15 із 33 переговорних розділів — тобто найбільше з усіх переговорних розділів тепер в одному міністерстві. Є багато моментів позитивної синергії.

Наприклад, часто є дискусія між темами аграрними і довкільними. Це нормальна дискусія — ніколи не йдеться про те, що хтось має отримати перевагу за рахунок когось. Але вона іноді в такому форматі, що без аргументів (моя принципова позиція — я її відстоюю). І коли, наприклад, два відомства обʼєднані, трішки легше знаходити конструктив. Як мінімум, завжди можна домовитись посередині, бо немає такого завдання — підтвердити самодостатність якоїсь інституції. Більше можна просто говорити по факту речей. 

Тобто, говорячи про такі взаємопов’язані теми, де перетинається сільське господарство і довкілля, десь це перетинається з ринковим наглядом чи з інструментами ринкового регулювання — то, звісно, знаходити спільне бачення в межах одного міністерства (та за необхідності при модерації одного міністра) простіше, ніж коли іноді кожен зупиняється на своїй принциповій позиції і не готовий поступитися (як, наприклад, у нас довго було з реформою меліорації). Зрозуміло, що меліорація — це аграрна тема. Не управління водою, не водопостачання населенню, не протипаводки, а саме зрошення — як вода, потрібна для агровиробництва. Це аграрна тема. І в 2022 році було прийнято рішення, що це передадуть в аграрний блок, але історично воно було в Держводагентстві, тобто в Міндовкіллі, і завжди складно щось віддавати. І от три роки воно так не рухалося нікуди. А зараз фактично йде активне завершення цієї передачі функцій, тому що це все одно в межах одного міністерства. Немає того, що хтось отримує більше повноважень, а хтось менше — усе залишається в межах одного міністерства.

Тому є такі приклади синергії. Відверто, іноді це займає більше часу, тому що, знову ж таки, коли треба погодити якусь позицію в межах меншої кількості структурних підрозділів — це швидше. Але ми працюємо над тим, щоб внутрішню бюрократію оптимізувати, це ще потребує певного часу.

У мене є певний досвід, тому що я прийшов в уряд у вересні 2019 року — у момент об’єднання Мінекономіки та Мінагрополітики. А тоді це було Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Тому можу сказати, що критичні речі відбуваються одразу, але вихід у щоденний формат займає до пів року — з усіма внутрішніми процесами.

Рішення було прийнято в середині липня — орієнтир до кінця року, коли всі процеси працюватимуть «як годинник». Але вони потребують часу, і потім відновлення теж — тому що в мене є досвід відновлення, я працював у відновленому Міністерстві аграрної політики. Це також зайняло від політичного рішення. Навіть відновлення займає довше, тому що все-таки тоді треба починати з нуля, а не інтегруватися. Тоді відновлення зайняло близько року — близько рік, щоб запрацювало Мінагрополітики як повноцінно спроможна інституція.

Тому є плюси, є робочі моменти. Моє завдання — зробити все максимально зручно для бізнесу, щоб ніхто не відчував незручностей. Тому часу на дискусії чи роздуми я не витрачаю — просто роблю все, щоб незручностей для бізнесу, фермерів, аграріїв не було. І максимально стараємося приймати такі рішення, запускати процеси якнайшвидше, щоб незручностей не було.

Наталія Колесніченко: І завжди можна покликати міністра в якості арбітра для того, щоб узгодити якісь рішення між департаментами або підрозділами.

У цьому контексті ви вже згадали про те, що ви відповідаєте за два переговорні напрями. Мені здається, що наша аграрка — це одна з найбільших загроз для Євросоюзу. Ми бачили польських фермерів, які висипали наше зерно. Для мене це було дуже неприємне видовище, тому що хіба так можна? Люди вирощують під обстрілами, а вони так поводяться.

Як ви думаєте, це об’єднання і дійсно синергії в рамках Мінекономіки — чи воно допоможе вам в узгодженні цих напрямів, у відкритті переговорних кластерів, у допрацюванні додаткового законодавства? Чи має в цьому бути якась додана вартість більша, ніж коли б аграрне міністерство справлялося з усім самостійно?

Тарас Висоцький: У цілому, звісно, ми як держава маємо виступати одним фронтом з точки зору комунікації з європейськими колегами. І, знову ж, формування спільної позиції в межах однієї інституції завжди простіше. Це не тільки про агросектор — це в будь-якому робочому моменті. Коли немає якогось елемента внутрішньої конкуренції — хто краще відкриє, хто краще домовиться, — усі розуміють, що є спільний результат, то це простіше.

Плюс наш основний голова перемовин — Тарас Андрійович Качка. Він має досвід роботи в Мінекономіки, він дуже добре знає аграрний сектор, теж гарний медіатор, де потрібно. Плюс, знову ж, можна завжди міністру Олексію Дмитровичу Соболєву дати спільні тези відразу по всіх напрямках. Тобто за одну зустріч спробувати охопити те, де треба було б домовлятися з партнерами про три окремі зустрічі. Хай ця зустріч триває дві години, а не годину, але це не три зустрічі по одній годині, про які ще треба кожну домовлятися з транзакційними витратами. Тому однозначно в цій частині швидкості наближення до Європейського Союзу та темпу імплементації ефект масштабу, скажімо так, допомагає.

Я все-таки особисто вірю, що, незважаючи на всі ці острахи — вони перебільшені. Насправді ми можемо бути дійсно гарним взаємодоповненням. Український АПК — і я не тільки говорю про аграрний сектор, а й про продовольство, харчову промисловість, увесь цей агропродовольчий комплекс — може дуже гарно інтегруватися в Європейський Союз.

Можна завжди знайти речі, де у них дефіцит. Наприклад, Європейський Союз імпортує сою з Латинської Америки — який у цьому сенс? Ось, виробляється всередині Європейського Союзу — будь ласка, користуйтесь. Європейський Союз імпортує ріпак із Канади — який сенс? Ось, будь ласка, вам ріпак. Європейський Союз може бути самодостатній, і то знову залежить від погоди, по пшениці. Добре — спільно експортуємо на треті країни. Північна Африка завжди імпортує пшеницю, Близький Схід — виходимо туди.

А бувають роки, як щойно, наприклад, 2023-й, коли був неврожай, і тоді треба було імпортувати. А так — це елемент продовольчої безпеки. Тобто завжди є якийсь резерв, який тоді можна направити всередину, а не конкурувати за імпорт з України. Тому, якщо прибрати більше емоцій і міфів, бо це, об’єктивно, якісь історичні міфи, які наклалися, — реально наша інтеграція з Європейським Союзом у 9 з 10 випадків — це взаємовигода і спільний позитив.

Наталія Колесніченко: Які ваші очікування щодо того, як довго можуть тривати ці переговори? Особливо з точки зору цих аграрних вимог. Коли ми говоримо про законодавство з ветеринарії, ГМО, пестицидів, засобів захисту рослин — це все те, що дуже жорстко регламентується в Європейському Союзі.

Як швидко ми зможемо виконати наше домашнє завдання? Я так розумію, домашнє завдання перед відкриттям першого кластеру ми вже виконали, нас тепер чекають подальші кроки. Вистачить нам трьох років? П’яти?

Тарас Висоцький: Для повної імплементації необхідно декілька речей, як мінімум такі три компоненти. Це — приведення у відповідність нормативно-правових актів; потім їх імплементація, тобто приведення у відповідність знань державних інституцій, які реалізують цю політику (це ж зміна правил гри); і третє — це навчання і приведення у відповідність виробничих практик. Суб’єкти господарювання теж мають навчитися.

Це все неможливо зробити за один день чи за один рік. Перехідні періоди є на будь-яку зміну. Так і у Європейському Союзі — у них, коли законодавство оновлюється, завжди є перехідні періоди, вони навіть можуть бути 5–7 років. Ми беремо класично перехідний період хоча б три роки. 

У мирний час це нормальний перехідний період. Але треба пам’ятати, що все-таки війна впливає. Людей — дефіцит. Іноді ти готовий на підприємстві впровадити нову практику по вимогах до безпечності, але треба ж когось навчити, треба взяти цих додаткових людей — їх може просто фізично не бути. Тому, все-таки, з урахуванням того, що війна триває, в таких умовах це 3–5 років. Це просто складно з причин, на які неможливо вплинути. Це не питання працювати 24/7 чи інше. Десь і ресурсу немає, бо всі гроші на війну. Треба нове лабораторне обладнання, треба провести навчання, закупити реактиви. Потім і бізнесу треба інвестувати — десь нове обладнання, десь зробити реконструкцію цих будівель. А війна забирає багато ресурсів — бізнес теж донатить, допомагає. Тобто, якщо є вільний ресурс — завжди вибір: сюди вкладати чи допомагати. І з людьми ми розуміємо, яка складність. 

Тому, з урахуванням цього фактора, це 3–5 років. Ми зараз скринінг пройшли, тому говоримо, що до 2030 року. Це за умови, що не буде ще якихось більших форс-мажорів. Хоча війна — це вже великий форс-мажор, але вона може мати різну інтенсивність. Дивлячись з оптимізмом на фактор війни — з тим, що вона якнайшвидше завершиться нашою перемогою, — це 3–5 років. І ми так і комунікуємо з європейськими партнерами. Звісно, це не все буде розтягуватися. Уже в 2026 році більша стадія готовності запуститься. Благополуччя тварин — уже з 2026 року. Щось — у 2027-му. А так, у принципі, це діапазон 2028–2030 років.

І, знову ж, з нашої точки зору, ми будемо точно підтверджувати, що максимально докладаємо зусиль. Рішення Європейського Союзу — воно в двох частинах: десь є технічний аналіз, десь є політичне рішення. Ми знаємо прецеденти, коли країни приймалися, які не відповідали вимогам (не хочеться зараз називати, але не відповідали). У них, наприклад, було зовсім інше законодавство по ГМО — там було повністю дозволено, а в ЄС заборонено. Просто країна приймалася, і їй ще давалося 2–3–5 років, щоб привести у відповідність.

Тобто політична складова тут теж важлива — коли є очевидна дорожня карта, є показаний прогрес і зрозуміло, що ось горизонт, коли це точно буде досягнуто. З нашої точки зору, буде справедливо цей фактор приймати і не чекати, а просто брати це як правило — давати можливість вже у Європейському Союзі потенційно ті чи інші речі, які не є мега-критичними, виконувати. Звісно, і якісь принципові речі, наприклад, моніторинг хвороб, потребують мінімум семи років — і це неможливо зробити швидше, бо треба сім років, щоб сім разів народилися, сім разів взяти аналізи. А не говорити, що ми зробили моніторинг 4 роки, ще 3 чекати.

Ми сподіваємося, що це буде такий об’єктивний підхід, а зі свого боку будемо старатися показувати це. Сподіваємося, що це буде враховано, і все-таки наше членство в Європейському Союзі відбудеться в максимально стислі терміни й не буде якихось затримок через, я б сказав, робочі моменти, які точно будуть виконані, просто потребують часу. Їх неможливо зробити за місяць, навіть маючи великі ресурси й бажання.

Наталія Колесніченко: У цьому контексті ще маю одне питання: багатостраждальні, багато разів згадувані «соєві правки». Наскільки я пам’ятаю, за нашою угодою про асоціацію з ЄС ми брали на себе зобов’язання, що не будемо підвищувати жодні мита, тарифи тощо. Наскільки ці соєві правки, які дуже жваво обговорюють на ринку з усіх боків — хто за, хто проти — можуть викликати, і чи вже викликали, якусь негативну реакцію в ЄС?

Тарас Висоцький: Практика показує, що в умовах торгівлі є багато виключень.

Перше — сам факт того, що в нас воєнний стан, є форс-мажором. Він дає нам право на застосування певних короткострокових виключень. Тут треба розділяти треті країни і країни ЄС. Ми розуміємо, що з точки зору фінального вступу, навіть по тому самому соняшнику, треті країни в нас мають 10%, а ЄС — значно менше. Тому воєнний стан — це форс-мажор, який дає право на виключення, і ми це комунікували, обґрунтовували. Одна з причин у тому, що в нас є падіння виробництва продукції з доданою вартістю. Нам це важливо, адже це, знову ж, податки, бюджет, армія. І нам важливо, щоб максимально коштів залишалося в країні.

Другий момент — ми бачимо, що виключеннями можуть користуватися й країни-члени ЄС. Наприклад, у нас досі є односторонні обмеження, які не передбачені європейським законодавством, але введені країнами-сусідами на нашу аграрну продукцію — Польщею, Словаччиною, Угорщиною. Для нас це, знову ж, питання, про яке ми комунікували. Згадайте 2023 рік — ці блокади й інше. Тобто винятки з правил бувають.

Але з нашої точки зору, ми абсолютно підійшли до цього, максимально прокомунікувавши, обґрунтувавши й показавши, що це не має жодного негативного впливу на ЄС. Чому? Тому що, наприклад, ті самі продукти переробки сої та ріпаку знову ж експортуються в ЄС. Тобто введення цих речей не спричинило дефіциту сировини в ЄС із точки зору кінцевого споживача. Наприклад, біодизельний завод може взяти ріпакову олію з України. Так, він міг би взяти її з європейського заводу, але це не створює дефіциту для кінцевого споживача.

Ми відкриті, навіть зараз уряд запускає систему страхування військових ризиків — будуйте тут, у нас немає обмежень. Ніхто не говорить, що це має бути націоналізовано, і лише українські переробники мають право на цю продукцію. Будь ласка — іноземні інвестори, приходьте, будуйте, переробляйте, створюйте тут додану вартість і заробляйте спільно.

Тому так, це питання, яке треба комунікувати. Приклади показують, що кожна країна може мати свої аргументи — десь щось може погоджуватись, десь ні. Наш принцип — відкритість, прозорість і демонстрація того, що це в кінцевому результаті не матиме негативного ефекту на наших партнерів у Європейському Союзі.

Наталія Колесніченко: Тобто, наразі негативної реакції ми не отримали від ЄС?

Тарас Висоцький: Наразі жодного критичного фактору, ультиматумів чи повідомлень про те, що це треба зробити до певного дедлайну, інакше будуть наслідки, — такого немає.

Ангеліна Завадецька: Нещодавно Україна домовилася з ЄС про нові умови торгівлі. Загалом це сталося після того, як нам не продовжили «торговельний безвіз», як ми це називали, і зараз так само ввели квоти на певні категорії товарів. Розкажіть, будь ласка, які наслідки це має для нас?

Тарас Висоцький: Так, фактично ми говоримо про оновлення зони вільної торгівлі в рамках Угоди про асоціацію. Всі пам’ятають, що у нас було два роки АТМ — безквотний, безлімітний доступ. Потім один рік — ще з певними вже квотами, але все одно як продовження АТМ — автономних торговельних преференцій.

А тепер ми вийшли на оновлену зону — з одного боку, це плюс, бо вона безстрокова. Закріплено, що у 2028 році можна буде розпочати переговори про перегляд у бік збільшення. Але загалом підписано, що те, що набирає чинності, є фактично безстроковим. Разом із тим, на жаль, це не повна вільна торгівля, і ми маємо певні квоти.

Якщо говорити по основних позиціях — яловичина, свинина, м’ясо баранини — там це суттєво не вплинуло, тому що наразі ми ще не відкрили доступ до ринку ЄС через ветеринарні та епізоотичні питання. Тому там і не було експорту, відповідно, це поки що не є критичним питанням. М’ясо птиці — так, збільшили квоту з 90 до 120 тисяч, добре, що збільшили. Ми могли б експортувати більше, але це компромісне рішення. Молочні вироби збільшили у півтора раза — поки що це відповідає нашому потенціалу. Сухе молоко, масло — теж збільшили у два-три рази. Квоту на яйця збільшили у шість разів, на мед — також у шість. Тобто по більшості позицій, щоб зараз не робити весь перелік, це більш-менш відповідає нашим можливостям експорту в ЄС протягом наступних трьох років.

Можна зняти, але ми ж теж розуміємо, що миттєво не зможемо експортувати мільйони тонн по всіх позиціях — це теж треба запустити виробництво, збільшити обсяги тощо. Отже, лише по двох позиціях є суттєві обмеження — цукор і біоетанол. Ми розуміємо, що можемо значно більше. По біоетанолу квота була 100 тисяч, збільшили до 125 тисяч, але ми могли б спокійно виходити на 250, а в перспективі — навіть на пів мільйона, з точки зору виробничих потужностей і сировини. Фактично, цукор і біоетанол — це ті напрямки, які, по-перше, не мають альтернатив: внутрішній ринок обмежений, а експортувати в треті країни немає куди; по-друге, у нас точно є знання, вміння, ресурсна база і можливості виробляти набагато більше, якби було куди збувати. Тому ріст цих галузей буде призупинений через обмеження.

В інших напрямках можна сказати, що це такий середньостроковий, здоровий компроміс на кілька років до наступного перегляду, який не стане обмежувальним фактором для бізнесу. А от по цих двох позиціях — складна дискусія, дуже принципова, не все вдалося. Чи вдасться переглянути раніше 2028 року — ми завжди будемо про це нагадувати. Мабуть, складно, тому що ми бачили, як сформувалося інформаційне поле: багато проблем із солідарністю з Україною, хоча, насправді, Україна до цього взагалі не мала стосунку. Це проблеми внутрішньоєвропейських фермерів.

І виходить, що саме по цих двох позиціях ми стали жертвами негативно створеного інформаційного поля, яке не вдалося змінити. Але, маючи можливість збільшення по кількох десятках інших позицій з одного боку, і розуміючи, що якби ми сказали «ні, ми без цього не підемо», то АТМ би завершився, і з 5 червня ми б повернулися до 2021 року, — це була складна дилема в переговорах. 

Тобто, у більшості випадків це позитив, який дозволить далі розвиватися. А по цих двох галузях — думаємо далі, як усе ж використати цей потенціал. Можливо, дійсно, є треті ринки, про які ми ще не знаємо, але які можна буде знайти, щоб реалізувати цей потенціал.

Ангеліна Завадецька: Якраз про це хочеться запитати: з ким ми найбільше торгуємо і в яких ринках, країнах ви бачите найбільший потенціал? Куди ми найшвидше можемо розширити експорт?

Тарас Висоцький: На сьогодні нашим основним торговельним партнером залишається Європейський Союз — понад 50%, у 2022 році було навіть більше, але основним залишається саме Європейський Союз. Далі великим регіоном є Північна Африка, Близький Схід — тобто Туреччина, Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Алжир, Марокко. І також великий наступний кластер — це Південно-Східна Азія. Звісно, Індія, Китай — великі країни, великі споживачі, але разом з тим Індонезія, Філіппіни, В’єтнам, Малайзія — тобто весь цей напрямок.

І тут позиція така, що, знову ж, це основні ринки. Той, який поки що не є основним, але дуже перспективним — це, наприклад, Субекваторіальна Африка. У нас навіть є приклади експорту цукру не лише в країни Близького Сходу, а й у Субекваторіальну Африку. Індія — сама великий виробник цукру. 

Але біоетанол — це продукт, який споживається, перш за все, у таких передових країнах, бо це альтернатива викопному паливу. Він дорожчий у багатьох випадках, тому в третіх країнах попиту на нього не буде великого. Попит — це Європейський Союз, Сполучені Штати. Сполучені Штати залишаються найбільшим у світі виробником і мають потужну логістику. Інші ринки — поки що Близький Схід, самі нафтодобувні — тут немає цієї альтернативи.

По цукру потенційно можна, але треба розуміти, що є ще цукрова тростина, яка активно вирощується в Латинській Америці і, знову ж, в Азії. Тому якраз тут складність у тому, що на цих ринках наші позиції по інших напрямах не зростають. От, наприклад, беремо м’ясо птиці чи яйце — зростає в країнах Близького Сходу. Географія поступово розширюється. Ми бачимо, що по зернових, олійних і молочній продукції вона також охоплює різні напрями — знову ж таки, країни Близького Сходу.

А якщо брати логістику, то розуміємо, що більшість позицій Латинська Америка також виробляє, і їм вигідніше торгувати на менших відстанях, порівняно з нами. Тому там трохи складніше логістично.

А так, ці три регіони залишаються ключовими: Європейський Союз, Північна Африка, Близький Схід — як нетто-імпортери, і Південно-Східна Азія — також у багатьох випадках нетто-імпортер харчів.

Наталія Колесніченко: А якщо ми повернемося до питання біоетанолу: законодавча вимога додавати 5% біоетанолу в український бензин зараз відстрочена, але це ж могло б створити додатковий внутрішній попит на біоетанол? Чи наші виробники просто зараз не виробляють бензин у такому обсязі, щоб можна було спожити цей додатковий біоетанол з ринку?

Тарас Висоцький: Є декілька аспектів: це точно має допомагати — відтермінована відповідальність, але ж не заборонено вже запускати це сьогодні. Відтерміновано до 1 січня 2026 року, тобто незабаром це все одно буде. Поки що питання ще одного відтермінування не стоїть, на сьогодні його не піднімають.

У нас ринок бензину десь приблизно 2 мільйони тонн. Коли ми говоримо про 5% — це 100 тисяч тонн, коли про потенційно підняти до 10% — це 200 тисяч. Тобто це все одно незначний обсяг. Плюс ви маєте рацію: через війну велика частка імпорту. Ввозити бензин і тут змішувати складно: і нафтобази, і ризики військові. Зрозуміло, що він приїжджає вже з імпортованою часткою. Тому ми й говоримо, насправді, і говорили з Європейським Союзом, що цей біоетанол приходить до нас разом із бензином у цій частці. Це логічно — ті 200 тисяч, які б ми виробили, у більшості випадків просто перемішаються і повернуться сюди. Але поки це не вдається — внутрішній ринок зараз трохи обмежений.

Ми віримо, що з завершенням війни, з відновленням, із поверненням людей, зі збільшенням логістики, будівництва тощо — зростатиме споживання. Дуже часто дизель також використовується, можна говорити і про біодизель, але й біоетанол також може рости. Станом на сьогодні внутрішній ринок обмежений.

Наталія Колесніченко: Зрозуміло. Як ви думаєте, відміна торгового безвізу вже позначилася на торгівлі, на платіжному балансі? Ми бачили просто по цифрах, що в червні у нас був один із рекордно низьких показників торговельного балансу — більше ніж мінус 5,1 мільярда. Це дуже багато, це найбільший показник. І це відбулося частково через те, що він скоротився порівняно з травнем. Тобто відміна безвізу вже вплинула на нашу торгівлю?

Тарас Висоцький: Відміна безвізу впливає. Там кінцеві цифри не є настільки жахливими, тому що цього року ще вплинув другий фактор — знову ж погодний. У нас пішли менші темпи експорту, тому що відбулися навіть не затримки, а просто відтермінування збору, формування врожаю. «Соєві правки» знову ж вплинули — усі чекали, якими будуть правила гри, тримали продукцію. Тобто є ще інші фактори, які також безпосередньо вплинули на зменшення щомісячних обсягів експортного відвантаження агропродовольчої продукції. Звісно, важко відокремити кожен — це більше можна буде побачити як підсумок маркетингового року. Але, звісно, це впливає. 

Дуже проста математика: потенційно, умовно, 400 тисяч тонн цукру могли б експортувати, а не будемо експортувати. Навіть якщо брати по 400 доларів — це вже, якщо не помиляюся, 160 мільйонів доларів. І це один лише напрямок. Те ж саме з біоетанолом, десь по м’ясу птиці — обмеження, десь по молочній продукції, по кисломолочній — перехід. 

Плюс треба зрозуміти, що ми там не зазначаємо, але по пшениці повертаються квоти, яких не було. Ми туди експортували 4–5 мільйонів, а зараз — трохи більше мільйона. Треба шукати інші ринки, але там може бути нижча ціна. Тобто це вплине.

Порахувати зможемо правильно, експертно-економічно, я думаю, за підсумком маркетингового року — тобто липень–червень. Якраз з червня це впроваджувалося, там ще збір урожаю, тож липень–червень — і ми зрозуміємо показники, які в нас зменшилися в ЄС, де не вдалося знайти альтернатив, і виходить чисте зменшення.

Ще десь є ціновий фактор: може бути менший обсяг, але ціна зросла. Тобто тут треба підходити комплексно. Але, звісно, як би не підходити, — обсяг зменшиться, тому що обмеження з’явилися, і вони впливають.

Наталія Колесніченко: Але ж експортери намагалися трошки раніше експортувати максимально більший обсяг продукції до того, як це відмінили? Ми бачили це по даних. Це правда?

Тарас Висоцький: Так, правда. Але це ж, знову ж, можна зробити лише на один сезон, на 3–5 років наперед це не зробиш, тому це теж має місце. Знову ж, якби ми залишилися на умовах 2021 року — вплив був би значно більш негативним, ніж з урахуванням перегляду. Фактично тоді ввели 7/12 квот від 2021 року. Поки вони використалися, уже, на щастя, підписали та ратифікували оновлені квоти. Тобто ефект міг би бути більш негативним — він усе-таки буде негативним, але не настільки поганим, ніж якби взагалі ні про що не домовилися і просто повернулися до умов 2021 року.

Наталія Колесніченко: Тобто успішні переговори — це ключ до розширення нашого експорту?

Тарас Висоцький: Так, саме так. Тут, знову ж, треба зрозуміти внутрішні чинники й зовнішні. Однозначно, якби була змога повернутися не до АТМ, а до зони вільної торгівлі з ЄС — без квот, без лімітів, назавжди, — це б дуже допомогло. Тому що це про прогнозованість, це про розуміння, що сьогодні можна закладати завод із переробки, виробництва амінокислот, який через 5 років почне працювати, — і ринок точно буде. Тобто це про довгострокову впевненість.

Ми — експортоорієнтований аграрний сектор. У нас 60–65% продукції йде на експорт. Внутрішній ринок, як би ми не старалися, не відновиться до таких обсягів, щоб ми самі все споживали. Тому розвиток сектору залежить від експорту. Європейський Союз логістично найближчий і з точки зору купівельної спроможності — найбільший. Тому, звісно, якби була чарівна паличка і можна було б ухвалити будь-яке рішення, — довгостроково так.

Я зараз не говорю про війну. Зрозуміло, що це найгірший чинник. Він впливає на зміни, на інші речі. Тобто ми говоримо про ситуацію, коли війна завершилася, і з точки зору позавоєнної перспективи, виключно економічної, — це все-таки експорт і ринок, що є найважливішим. Наші люди — молодці. Вони знають як, вони гарні професіонали, побудують, мають досвід, управлінці з усім впораються. Треба лише ця довгострокова визначеність. Це — безпека і доступ до ринків. І в цілому агросектор буде постійно рухатися по висхідній угору.

Ангеліна Завадецька: На цьому будемо завершувати. Сподіваюсь, це така позитивна надія на майбутнє. Дякуємо, що дивилися нас.

Нагадаю, що це був подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку.

Підписуйтеся, слухайте, дізнавайтеся про українську економіку — і до наступних зустрічей!