283. Куди котиться світова економіка: Близький Схід, Китай і нова фінансова криза

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! Ви слухаєте і дивитеся подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я — економіст ЦЕС.

Ангеліна Завадецька: З нами сьогодні Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора від України в Міжнародному валютному фонді. Будемо говорити про світову економіку в умовах нестабільності, геополітичних конфліктів і війни, і про те, що зі світових зрушень стосується України. 

Але хотілося б почати з іншого. Буквально нещодавно МВФ затвердив нову програму фінансування для України. Ми з Владиславом готувалися давно записати цей подкаст, але, я так розумію, що всі були зайняті в МВФ підготовкою цієї програми підтримки. Тож давайте з цього почнемо: чому ця програма важлива для України і чим вона незвичайна для МВФ?

Владислав Рашкован: Дякую, що запросили! Але не записували подкаст не тільки тому, що ми готувалися до борду (зустріч виконавчих директорів МВФ — ЦЕС). Проблема в тому, що коли ти готуєшся, у тебе такий, як у Національного банку, період тиші, коли ти не можеш спілкуватися з журналістами. І насправді в мене зазвичай дуже коротке вікно, коли можна спілкуватися, — відразу після борду. Або, якщо говорити про світову економіку, у нас ще є весняні, річні збори, коли МВФ випускає свої звіти. Наступний звіт буде в квітні, але ми вже його готуємо. І тому, коли ти маєш доступ до цієї інформації, на жаль, знову ж таки, ти не можеш про це говорити публічно. Тому співпали такі історії. 

Дякую за запитання про нову програму. Я б хотів зробити один або два кроки назад і пояснити, що коли в України проблеми, не існує іншої організації, крім МВФ, яка приходить на допомогу. Всі інші приходять після цього. Чому так? Є для цього дві великі причини. Напевно, навіть три.

Перша — це те, що міжнародні організації, країни «Великої сімки» і не тільки, довіряють МВФ. МВФ є другою за кількістю членів міжнародною організацією у світі — у нас 191 член. Тобто всі країни довіряють МВФ, що його погляд на економіку не те, щоб правильний, але він єдиний, хто може надати такий діагноз. МВФ стоїть у центрі такого процесу. Друге питання в тому, що через цю довіру, коли МВФ виступає і каже: «Дивіться, цій країні треба допомога», — то країни в різних частинах світу починають рухатися. Ми в Європі, і у нас велика допомога була від «сімки» у цілому. На борді проголосували 24 на 1 за Україну, зрозуміло, що Росія — проти.

Я би хотів повернутися до того, коли почалася повномасштабна війна. У квітні 2022-го року, Крісталіна Георгієва вийшла під час весняних зборів і сказала, що Україні потрібно $5 мільярдів на місяць. Я був у кімнаті, де це було оголошено, — люди були в шоці. Тому що Україна до того отримувала $1 мільярд на рік, а тут — $5 мільярдів на місяць. Таких грошей не існувало. Більше того, ані в квітні, ані в травні, ані в червні 2022-го року ми їх не отримали. І тому саме в той період Національному банку довелося друкувати гроші, щоб підтримати не стільки армію, скільки економіку. Тому що, наскільки я пам’ятаю, у березні 2022-го року більше 80% компаній сказали, що вони повністю або майже повністю зупинили свою діяльність через шок. І саме в такий шок МВФ прийшов і сказав: так, ця країна працює, їй треба допомога.

Якщо зараз ми подивимося назад — уже 4 роки війни, — то на кінець 2025-го року Україна зібрала з міжнародних партнерів тільки бюджетної допомоги $167 мільярдів. Зараз, мені здається, $172,5 мільярдів — це без грошей МВФ. І якщо ви порахуєте по місяцях, то вийде майже $5 мільярдів. 

У МВФ також є своє внутрішнє обмеження, і будь-яка програма МВФ, яку фонд фінансує, має на меті досягнення external viability, тобто країна повинна показати, що вона може жити без програми МВФ. Але війна — це екзогенний шок і невизначеність. МВФ, для того щоб адресувати цю невизначеність, змінив чотири внутрішні політики у фонді і дозволив фінансувати країни під час війни. Україна — це перший кейс, і ми працюємо над ідеями, як це може бути використано в інших країнах. Але ця невизначеність призводить до того, що війна триває довше. Ми приїхали у вересні, спробували порахувати: якщо війна триватиме довше, скільки це вимагатиме грошей. Ми розуміємо, що на наступні чотири роки це $136,5 мільярдів.

З вересня ми працювали з міжнародними партнерами і з урядом для того, щоб знайти фінансову підтримку на наступні чотири роки. Ми отримали її від багатьох партнерів, включаючи Європейський Союз. На минулому тижні ми затвердили нову програму, в центрі якої, знову ж таки, знаходиться МВФ. Сума її — $8,1 мільярда. За програмою $1,5 мільярда вже надійшли в Україну на цьому тижні.

Але питання в тому, що це основна історія: МВФ має цей каталітичний ефект, який дозволяє приєднати всіх інших міжнародних партнерів для України. Тобто це велика робота, але вона не те щоб завершилась — навпаки, вона зараз триває. Але неможливо також сказати, що вона почалася, тому що ми її продовжуємо. І ця робота продовжується, і Україна показала себе дуже гарно. Незважаючи на війну, ми прийшли в минулій програмі до 8 переглядів, і я впевнений, що ми пройдемо цю програму також успішно.

Ангеліна Завадецька: Ми ще повернемося наприкінці подкасту до певних умов цієї програми. А поки що хочу перейти до основної теми нашого подкасту. Сьогодні це світова економіка. Ще кілька тижнів тому я б планувала вас запитати про вплив тарифної політики, загалом непередбачуваності Трампа, на світову економіку. Але зараз я мушу уточнити своє питання: як війна на Близькому Сході впливає на економіку?

Владислав Рашкован: Я все одно почав би з невизначеності. Я вчора розмовляв зі своїми друзями, які кажуть, що ми знаходимося на фронтирі цього і в умовах гіпотетичної Третьої світової війни краще жити в Україні, тому що Україна вже пройшла цей період. Як мінімум, розуміє, що таке невизначеність; розуміє, що таке нестабільність і живе в ній, насправді, не 4 роки, а вже, як мінімум, 12. 

Ця нестабільність з’явилася не на минулому тижні і навіть не з’явилася 4 роки тому, хоча 4 роки тому вона дуже сильно була підсвічена для світу. Невизначеність стає новою нормою. Це те, що каже МВФ міжнародним партнерам, і Крісталіна Георгієва про це казала в Давосі, і П’єр-Олів’є Гурінша, який є нашим головним економістом, про це казав у Брюсселі в ті ж самі дні (ми там показували оновлення макроекономічного прогнозу). Фактично меседж був такий: світ вже не повернеться до епохи передбачуваності.

Ми бачимо цю фрагментарність світу. Вона вже, насправді, йде після 2008 року — глобальна торгівля зменшується як частина ВВП. Гіта Гопінат, коли була у Києві на конференції Нацбанку, дуже гарно про це казала. Ми бачимо більше торгівлі між блоками, аніж міжнародної торгівлі в цілому. Як ми знаємо з економічної теорії, це не дуже добре для економіки. І ми бачимо, що після ковіду і через цю фрагментарність світ виходить на траєкторію, яка не така, як могла би бути. Ми бачимо як потенційне глобальне ВВП зменшується. Якщо воно зменшується, то загалом весь світ стає біднішим. 

Зрозуміло, в різних країнах по-різному. Але оця багатополярність — геополітична, геоекономічна, геостратегічна — на додаток до цього кліматичні зміни, демографічні розриви, питання війни: спочатку українська війна, вплив на Європу, вплив на Африку, зокрема, а зараз і Близький Схід. Зрозуміло, що це підважує глобальну економіку. Тут, зрозуміло, і тарифи, про які ви сказали.

Роль адміністрації — це не головна тема, але важливий каталізатор. МВФ не займає ніяку політичну позицію, але фіксує механіку. Політика сьогодні, особливо тарифна така: ти заявляєш одні цифри і намагаєшся прорахувати вплив на глобальну або твою економіку, потім воно відкатується назад, а завтра щось ще інше: 10% чи 15%. Оці різкі тарифні кроки і перегляд домовленостей підвищують глобальну невизначеність.

Але попри те Гіта Гопінат, колишня перша заступниця голови МВФ, сказала в Давосі — вона була в інтерв’ю CNBC — що все змінилося, але насправді нічого не сталося. Тобто виглядає так, що світ зовсім інший, але МВФ вийшов з цифрами прогнозу світової економіки такими ж, які були, умовно кажучи, в минулому році. Багато факторів спрацювали різнонаправлено. У нас є негативні — це мита, тарифи. Але фактичні мита, як я сказав, значно нижчі, ніж найгірші очікування світу. Середні тарифи, які ввели США, були 14%. Це значно менше, ніж коли ми казали про 150% тарифів щодо Китаю.

Друге — приватний сектор виявився значно більш гнучким і зміг дуже швидко — і я думаю, що ковід тут допоміг — перебудувати ланцюги постачання. Третій фактор, про який багато казали в Штатах, — це бум інвестицій у штучний інтелект. Коли зовнішні економісти аналізували економіку США, вони показували, що майже все зростання в четвертому кварталі минулого року — це інвестиції в дата-центри і все навколо штучного інтелекту. Це також підживлює ринки. Хоча в той же час це створює і ризики для ринків. Якщо експерти будуть вважати, що є якась бульбашка на цьому ринку, то це може призвести до потенційної кризи, як було на початку 2000-х — під час dot-com crisis.

І четверте — насправді ще після ковіду ми бачимо фіскальні стимули в різних країнах. Знову ж таки, вони створюють свої інші проблеми, із боргом, але в цілому після ковіду країни не відійшли від того, щоб допомагати своєму бізнесу краще проходити кризу. І це, з іншого боку, знову ж таки, зростання ролі держави, яке ми бачимо після ковіду в різних країнах. Це також не дуже позитивно, тому що МВФ каже: якщо ви хочете зростати більш стійко, це повинен бути приватний сектор, а не держава.

І тут, повертаючись до всього цього, доєднується війна. Зрозуміло, що ця війна зараз досить велика, вона охоплює велику кількість країн. Основний канал впливу зараз — це, знову ж таки, невизначеність. Зрозуміло, що йде зростання ціни на нафту. Але не тільки зростання ціни — те, що затока заблокована зараз іранцями, призводить до того, що не постачається нафта, не постачається газ з Катару. Те, що я чую: сховища швидко заповнюються, і це призводить до того, що треба зменшувати виробництво. Це найбільший регіон у світі. І, на жаль, від цього також виграє Росія, через збільшення ціни. Незважаючи на те, що США готові постачати в Європу LNG-газ, я не думаю, що вони в змозі повністю замістити це. Все це разом контрабалансується.

У нас на наступному тижні повинні були вийти внутрішні результати. Вони попросили на тиждень відкласти, тому що їм треба було перерахувати спочатку нові тарифи, а зараз треба вже врахувати війну. Тобто поговоримо після весняних зборів і подивимось, що буде там. Чи настільки виявиться економіка стійкою, чи МВФ змінить свій прогноз.

Ангеліна Завадецька: Давайте ще коротко зупинимось на найбільших країнах. Чи проблеми однакові для США, Китаю, Європи і країн, що розвиваються?

Владислав Рашкован: Ні, не однакові, але проблеми є в різних країнах. Давайте почнемо, напевно, з Європи, а потім перейдемо до США. Китай — це окрема тема. Європа, як ми знаємо, ще з минулого чи позаминулого року зі звітів Драгі і звіту Летти, які казали, що Європа неконкурентна. А Драгі казав, що треба зробити, щоб збільшити цю конкурентність.

Також зараз тема, яка дуже активно дискутується в Європі, — це стратегічна автономія. Стратегічна автономія від Китаю в чомусь, але зараз уже також стратегічна автономія, можливо, і від США. Тут технологічна стратегічна автономія, тобто можна відмовитися від Huawei, але як відмовитися від усіх інших — від Amazon, від дата-центрів, від усієї технологічної, військової історії? Можливо думати в напрямку відокремлення від Китаю. Але світ побудований на міжнародній торгівлі — ми знаємо це з теорії Рікардо і так далі. Тобто краще, щоб була торгівля. Краще, коли в тебе є конкурентна перевага в чомусь, ти працюєш, і інші країни спеціалізуються на цьому.

Так світ працював останні, як мінімум, 100 років. А насправді — довше. Із 70-х років минулого сторіччя у нас був бум глобальної економіки, глобалізації. Зараз проблема Європи, насправді, не в Китаї і не в США, а всередині. Тому що продуктивність у Європі гальмує — ЄС відстає за продуктивністю від США. Масштаб її компаній не настільки великий — це не тільки в технологічній сфері, а в цілому, як у американських або китайських компаній. Швидкість зростання бізнесу не така. Є стартап-індустрія в різних частинах, вони намагаються створити в Берліні якийсь напрямок; є у Франції, є в Швейцарії різні стартапи, але Європа не вміє їх масштабувати. Як тільки треба масштабувати, всі їдуть одразу у Долину — у Штати. Тому що там є ринок капіталу і експертів, там велика економіка — 300 мільйонів, яка дуже це класно розуміє. І там є ринок цінних паперів, який потім це мультиплікує. Європейський також є, але ніхто там не вважає це настільки важливим.

І друга велика історія, що гальмує сьогодні Європу, — це незавершене добудування єдиного ринку. Те, що якраз сказано у звіті Летти. Я нещодавно виступав на конференції в Брюсселі і сказав: друзі, вибачте, коли німецький центробанк забороняє італійській фінансовій групі купити німецький банк — саме з логікою, що це італійці купують німецький банк — це виглядає для мене нонсенсом. У світі, який сьогодні є Європейським Союзом, це нонсенс. Вони створили ринок робочої сили — так. Але вони не завершили єдиний ринок капіталу. Насправді все ще немає єдиного ринку енергетики. Це все ще національні компанії, а не міжнаціональні європейські компанії. Крім того, те, що каже МВФ, — у нас нещодавно був звіт по Європі — що дуже великий рівень регулювання. І саме через це регулювання компанії йдуть у США, де значно більше дозволена свобода і так далі. І національний егоїзм ніхто не скасовував.

МВФ бачився буквально нещодавно по Азії — знову ж таки я був на конференції, де Крісталіна Георгієва виступала. Про майбутнє світової економіки неможливо зараз казати без Азії. Азія вже великий гравець, але останні 25 років для Азії були «золотою годиною». Регіон пройшов через кризи, посилив свої інституції, тобто це точно зараз не третій світ. Там знижена бідність, і регіон став у багатьох питаннях локомотивом глобального зростання. І я зараз кажу не тільки про Китай і не тільки про Індію, яка зростає на 7%, і в 2050 році стане найбільшою економікою світу, як мінімум за населенням. Дуже велике зростання у них — вони такий економічний центр світу.

Але є окремий напрямок економічної думки — пам’ятаєте книжку про Сінгапур, про те, як з третього світу перейти в перший? Так ось Азія перейшла з третього світу в другий. Тобто це не бідна економіка, але це така emerging economy, яка зростає. От як їй вийти з пастки середнього доходу і середньої економіки і перейти до наступного рівня розвитку — це питання для Азії. І знову ж таки, у книжках типу «Вузький коридор» Аджемоглу і Робінсона це дуже гарно написано: треба будувати інституції. МВФ каже: треба будувати необхідні резерви, людський капітал, промислову стратегію, але також бути гнучкими. Це важлива історія.

Близький Схід ми також згадали. У нас є департамент Близького Сходу, два заступники — обоє мої друзі. Один займається Катаром, Бахрейном, Об’єднаними Арабськими Еміратами, Кувейтом і Саудівською Аравією, а у другого — Сомалі, Йорданія, Ємен. Тобто такі країни, в які навіть не завжди поїдеш — Сирія, Ліван, Ірак. Зараз ситуація трошки змінилася, але все одно Близький Схід часто сприймають саме через конфлікт, хоча до цієї війни велика частина регіону демонструвала достатньо високу стійкість. Але є багато структурних проблем. У першу чергу це залежність від нафти і диверсифікація — це для них важлива історія. А для імпортерів енергії, які не є експортерами нафти, це борги. І це велика проблема.

Далі, напевно, про США. Велика проблема США пов’язана з тим, що, по-перше, з Китаєм є геополітичний конфлікт. Це таке структурне зіткнення двох моделей зростання. Китай був довго — 25–30 років — налаштований на зростання економіки через експорт: низька вартість робочої сили, багато людей, недемократична економіка країни. Вони зростали через експорт і через інвестиції в країну. А Америка, навпаки, — через імпорт: багато що імпортує, і через друкування долара, і через борги. Зростання боргу США дуже велике. МВФ довго каже, що це може бути проблемою.

І, насправді, Скотт Бессент, міністр фінансів США, дуже гарно це розуміє. Він у цьому бачить навіть екзистенційний ризик. Варто думати геостратегічно про колись потенційну конфронтацію, яка може бути в майбутньому між США і Китаєм (хоча ми всі сподіваємося, що цього не буде). Є книжка Кевіна Радда, колишнього прем’єр-міністра Австралії, яка називається Avoidable War — «Війна, яку можна уникнути». Він багато пише про це. І в США треба працювати над тим, що якраз робить Трамп: повернути багато бізнесу в країну, менше залежати від імпорту, менше залежати від заборгованості. А Китаю треба збільшувати внутрішній попит. І ми знаємо проблеми з ринком нерухомості в Китаї, який фінансувався багато державою останні 10–15 років. Це також створює великі проблеми.

Максим Самойлюк: Ми проговорили багато гучних тем, які є в публічному просторі. Це і штучний інтелект, і тарифна політика США, торговельні, і, на жаль, справжні війни. І вже обговорили, що з цього реально важливо. А от цікаво: чи є щось таке, що в публічному просторі не гучне, але дуже важливе, і про нього не говорять настільки гучно?

Владислав Рашкован: Гарне питання. Це залежить від того, де говорять. Я все ж таки знаходжусь у центрі дискусії, і у нас всі теми проговорюються. У нас навіть під час весняних гучних зборів є early warning exercise, коли ми проговорюємо tail-ризики, тобто ризики, які малоймовірні, але можуть дуже сильно впливати. Я за цим уже багато років спостерігаю, і мені дуже подобається ця дискусія. Але я скажу чесно, що ризики, які ми обговорюємо останнім часом, виглядають так, що ми в них живемо. Тобто вони вже все ж таки не tail. 

Але які основні теми у світі, які ми проговорюємо? Я думаю, що ви їх усе ж таки знаєте. Перше — я щойно сказав про рекордний рівень державного боргу в різних країнах. І в advanced economies, тобто в розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються, і в бідних країнах. Фактично проблема боргу є всюди. І як її вирішувати, ніхто не знає. Всі думають, що наступна криза все ж таки прийде з ринку державного боргу. І вона може бути масштабною. Коли — хто знає. Може, нам вдасться щось із цим зробити. Будь-який інший фактор — як я сказав — світова економіка насправді показала себе достатньо гнучкою і адаптивною.

Друге питання — це падіння продуктивності. Знаєте, є такий так званий парадокс Солоу: я бачу автоматизацію, результат автоматизації всюди — на перших шпальтах газет, у розмовах, вдома, у таксі і так далі, — але не в макроекономічній статистиці. Це стосується і штучного інтелекту зараз. Багато інвестицій — ми все бачимо, — але в продуктивності поки що на індивідуальному рівні, на рівні підприємства, і на макрорівні ми починаємо лише бачити дуже-дуже маленький вплив.

Насправді є декілька дуже класних макроекономічних робіт на цю тему. Я готуюсь до однієї лекції в університеті саме про вплив штучного інтелекту на економіку і дивлюсь на мікроекономіку і макроекономіку. Є досить відомий скептик — це нобелівський лауреат Дарон Аджемоглу. Він в одній зі своїх робіт, яку дуже багато людей цитує, сказав, що бачить вплив штучного інтелекту в цілому на глобальну продуктивність на рівні 0,5%. Але він найбільш скептичний. Є люди, які вважають, що значно більше буде позитивного ефекту. В цілому падіння продуктивності; якщо автоматизація не зможе це якось замістити, то ми будемо мати велику проблему для довгострокового глобального зростання.

І третя велика проблема — це демографічна криза. Це не тільки проблема України, насправді це проблема у світі. Якщо ми подивимося на Південну Корею, на Японію, на багато європейських країн, у тебе є дві одночасні проблеми, і соціальний контракт поки не може нічого з цим зробити.

Перша проблема — радість від того, що люди починають жити довше через зміни, через інвестиції в медицину, через те, що світ жив багато років у мирному середовищі. Починаючи з Другої світової війни, відносно інших періодів життя це був мирний світ — до 2014 року і так далі. Це дозволило багатьом країнам, особливо високорозвиненим, інвестувати в медицину. Якщо ми подивимося навіть 100 років тому — люди живуть значно довше. Але питання в тому, що вони живуть значно довше вже не просто на 15–20 років, хотілося б, або до 30. Вони живуть після 75 до 90. А багато людей ідуть на пенсію в 65 або в 67 зараз. І постає питання соціального контракту: а що робити з цими людьми?

Насправді багато людей готові працювати, вони можуть працювати — не з такою інтенсивністю, але вони можуть це робити. Але світ поки що не готовий. Навіть якщо тобі 65, майже ніхто не візьме тебе на роботу. Тобто ти можеш, напевно, продовжувати роботу, якщо вже працюєш. Але якщо ти втратив роботу у 65 і тебе відправили на пенсію, то знайти нову роботу важко. І знову ж таки, як автоматизація з цим впорається — або замістить цих людей, які підуть з роботи, або дасть їм якесь доповнення — це велика тема.

Але друга історія — це низька народжуваність. І не тільки через стрес. Ми знаємо: в Україні зараз менше одиниці, мені здається, цифра народжуваності на жінку. І в Кореї така ж проблема. І в Європі така ж проблема. Але водночас у тебе є великий світ країн, що розвиваються, де значно більша народжуваність. І тут створюються дисбаланси, які також у майбутньому призведуть до проблем. Клімат разом із цими демографічними перекосами точно призведуть до міграції. А ми знаємо, як міграція впливає на політику.

Це така важка історія. МВФ на це дивиться. Це одна з ключових проблем МВФ, тому що ми кажемо про зростання, про економіку, і для нас демографія є важливою частиною. Якщо ви подивитесь — Ангеліна сказала про те, що ми обговорювали на минулому тижні щодо МВФ — багато написано в українській програмі саме про трудові ресурси, про демографію, яка є великою проблемою. Тому що у нас вплив війни дуже високий. Але навіть і до війни в Україні демографічна проблема була дуже серйозною.

Тобто МВФ зараз, окрім війни, бачить три великі проблеми. Це енергетична проблема, тому що у нас недостатньо буде потужностей. Навіть якщо війна завершується, нам для зростання треба більше енергетичної потужності. І друге — це відсутність робочої сили. Як мінімум 5–6 мільйонів людей, які виїхали або знаходяться на окупованих територіях. І як їх повернути — це велика частина теми економічної політики країни. Ви також нею займаєтесь, дякую за це. Але третя проблема — це побудова інституцій. Тому що будь-яка післявоєнна реконструкція — можу проговорити про це — вимагатиме інвестицій. А інвестиції будуть йти туди, де будуть інституції. Знову ж таки, економісти і МВФ про це кажуть.

Максим Самойлюк: Я вам хочу подякувати, пане Владиславе, тому що ви дуже влучно заспойлерили теми, які ми далі трошки глибше розглянемо. Це і штучний інтелект, і демографія, і інвестиції, особливо в українському контексті.

Перед цим закрию одне класичне питання — це курс валют і взагалі коливання валют у світі, зростання ціни золота, наприклад. Чи джерелом усіх цих пертурбацій є тільки геополітика, політика Трампа, війни? Чи також тиснуть якісь глобальні технологічні зміни і більш фундаментальні чинники, а не тільки геополітичні пертурбації?

Владислав Рашкован: Зрозуміло, хотілося б почути, що це якась велика проблема. Але тут я би дивився на дві різні речі: коливання валют і коливання ціни золота пов’язані, але це більше кореляція, а не взаємний вплив. 

Як я сказав, невизначеність є важливим тригером для валютних коливань. Але я також сказав, що той самий Скотт Бессент розуміє, що треба змінювати економічну політику. І саме ця зміна є більш передбачуваною. Я не знаю, чи ви чули таку концепцію, яка називається Mar-a-Lago Accord. Люди кажуть, що не обов’язково існує такий документ, але він існує — його можна прочитати. Це 40 сторінок, написано ще до приходу цієї адміністрації до влади. Я не пам’ятаю, хто саме написав це. Але концепція така: треба трошки девальвувати долар відносно основних валют, щоб зробити американський експорт — у тому числі продуктовий, газовий, нафтогазовий — більш вигідним для економіки. І, друге, подивитися, наскільки це також вплине на ринок боргу, наскільки інвестиції зміняться в міжнародні папери США.

І тут важлива історія. Тому що, якщо бачити це як кризу між США і світом з точки зору інвестицій, то в якийсь момент часу це може зупинитися, якщо буде конфронтація. Але як це вплине на інші країни? До цього США завжди були таким safe haven (безпечним місцем — ЦЕС). Якщо щось стається у світі, є дві речі: є золото і є американські цінні папери. А американські цінні папери — це попит на долар, і тоді йде зменшення вартості боргу США.

Що ми бачимо зараз? Після 2022 року, якщо ми подивимося на золото, є стійкий попит від центробанків різних країн на закупівлю золота. І це важлива історія. Чому? Я не можу сказати, що я великий спеціаліст у цій темі, але одна з причин, про яку я точно читав, — це якраз заморожені російські активи в Європі. Тому що для світової економіки мати міжнародні активи в інших країнах — це нормально. Але країни типу Китаю, коли побачили, що це може статися, почали інакше дивитися на це.

І для нас дуже позитивно, що це сталося — як мінімум мобілізація цих суверенних активів. На жаль, ми поки їх не конфіскували, але, я певен, одного дня ми прийдемо до цього — як українець, а не як представник МВФ. Тому що в 2014 році, наприклад, цього не сталося. Тобто приватні активи були заморожені у 2014 році багато, але державних — мобілізованих, суверенних активів — це тоді не стосувалося.

І що ми бачимо? З 2022 року китайський центробанк — але не тільки китайський — значно збільшив попит на купівлю золота. І інші центробанки, скажімо так, не високорозвинені країни, також це роблять.

Але є другий фактор щодо золота — я не знаю, чи ви аналізували це в ЦЕС — але це зростання stablecoins (криптовалюта, курс якої привʼязаний до стабільного активу — ЦЕС). Stablecoins, які прив’язані до курсу долара, але вони повинні бути забезпечені чимось. Вони можуть бути забезпечені, наприклад, інвестиціями в ті ж самі американські цінні папери. І ми бачимо, що це зростає. Ми навіть аналізували цю тему в МВФ. Але найбільший емітент stablecoins також інвестує в золото, і це великі суми грошей. Тобто ці два фактори — зростання stablecoins і зростання закупівель золота центробанками — збільшують зростання вартості золота на фоні фрагментації, ризиків і непередбачуваності.

А що стосується долара — долар якраз падає. І в цьому році, мені здається, десь на 10%. І це дуже цікаво. Тому що іншого такого safe haven з точки зору валюти і державних цінних паперіі у світі не існує. Ти не підеш купувати ізраїльські цінні папери, або французькі, або папери ЄЦБ. Насправді ЄЦБ, Європейський Союз, хоче, щоб євро стало такою великою валютою, і воно стало в багатьох внутрішніх торгівлях у Європі. Але все одно долар у міжнародній торгівлі є найбільшою валютою. І, незважаючи на потуги BRICS, BRICS+, які думали про створення власної валюти, нічого там не вийшло і не вийде. Тому що їх майже нічого, крім антизахідної політичної історії, не об’єднує — там немає загальної економічної історії. 

Тому невизначеність — так, але також є інші фактори.

Максим Самойлюк: Перейдемо до штучного інтелекту. Величезна тема, як на мене. Для вас і для МВФ — це більше ризик чи ресурс? Чи, наприклад, ви вже використовуєте в якихось процесах допомогу різних штучних інтелектів? І як він впливає на світову економіку?

Владислав Рашкован: Я не буду зараз зупинятися на тому, як ми використовуємо. У нас багато інструментів. Але насправді, центробанки і навіть Національний банк України використовували машинне навчання і 10 років тому також. Для моделювання, для аналітики багато компаній використовують це, але це не масштабний перехід до глобальної автоматизації і заміщення робочої сили.

Тут я вже сказав про парадокс Солоу. Дійсно, інвестицій багато. І нещодавно я читав одну статтю, де було написано, що в Техасі губернатор б’є на сполох через те, що неможливо знайти електрика, неможливо знайти інженера. Всі працюють на будівництвах дата-центрів, і ніхто не може побудувати каналізацію. Але для роботи регіону насправді тобі треба, щоб були і дороги, і мости, і інше, а не тільки дата-центри. Це важлива історія.

Але питання тут наступне. Як МВФ на це дивиться? У МВФ є три напрямки, про які ми кажемо. Перше — ми кажемо, що і в першому, і в другому випадку це такий К-подібний вплив. Коли була пандемія, МВФ також використовував цю К-подібну модель: тобто є країни, які зростають, є країни, які потерпають. Тобто це не конвергентний розвиток. 

Перший К-вплив — на професії. Зрозуміло, що це такий цунамі на ринку праці — це абсолютно точно. Але є професії, які більше схильні до ризику, а є ті, що менше. І ось цей штучний інтелект не просто змінює ринок — він його перекроює. І що МВФ каже у своїх дослідженнях: десь на 40% робочих місць у світі вплине штучний інтелект. Якщо дивитися на високорозвинені економіки, то 60%. 

Нещодавно я читав класний слайд, що насправді у світі тільки 1 мільярд людей використовував якимось чином штучний інтелект. Тобто в нас ще 7 мільярдів плюс людей, які ніколи не використовували. Є багато країн, які не знають, що це таке. Я кажу зараз не про ChatGPT у вас у кишені, хоча це також важлива історія. Я про це багато казав у 2024–2025 роках: це два різних підходи — Гассабіса з Google DeepMind, і Сема Альтмана в OpenAI. Гассабіс хоче використовувати це для науки, для вирішення проблем клімату, раку і так далі. А Сем Альтман хоче демократизації, щоб у кожній кишені у тебе була найрозумніша людина, з якою ти міг би поговорити.

І тут є третій між ними — це Anthropic з Claude, який сказав: ані те, ані інше. Мені не треба 900 мільйонів користувачів, як зараз у ChatGPT, але я хочу працювати на рівні підприємств. І вони якраз там зараз працюють. Є декілька компаній, які працюють саме над тим, щоб мати бізнес-кейси і ці бізнес-кейси мати можливість масштабувати і там показувати результати. І там багато вже бізнес-кейсів, але поки що вони не настільки впливові.

Але знову ж таки є професії, на які це дуже вплине: комп’ютерники, юристи, бухгалтери. Багато хто думав, що це будуть сині комірці, але насправді ми бачимо, що це білі комірці. Тобто ті, які працюють в офісах і п’ють каву, і хочуть поговорити в коридорі, а штучний інтелект може працювати поки без них.

Але тут дуже важливо, що поки що ми не бачимо цього масового знищення зайнятості. І як будь-які інші інновації або general purpose technologies (технології загального призначення — ЦЕС) будуть призводити до перерозподілу людей. Були люди, які займалися кіньми, а потім треба було працювати з машинами. І якраз ринок автомобілів у Штатах створив велику кількість робочих місць. Але тут важлива також роль держави — витрачання грошей на перенавчання, на рескіллінг людей. Це важлива історія в майбутньому, тому що вона дійсно може призвести до великого зсуву.

Повертаючись до К-подібного впливу: у нас є країни верхньої гілки хто виграє: де ми будемо бачити, навіть на рівні продуктивності компаній, приріст продуктивності людей, премію до зарплати у людей. А це створює вищі зарплати, вищий попит на послуги і так далі. І ми бачимо тут, що зростання цих навичок буде збільшувати загальну зайнятість, а не втрачати роботу. Але будуть також і ті, хто програє. І програє тут у першу чергу молодь, яка тільки входить на роботу, яка не кваліфікована і вчиться. А те, що вчиться, якраз штучний інтелект робить сьогодні дуже гарно, особливо для посад «в білих комірцях». 

Але ця автоматизація entry-level посад (посад для початківців — ЦЕС) якраз руйнує всю піраміду потім. Тому що для того, щоб стати партнером юридичної компанії за 15 або 20 років, тобі треба зайти як associate або як консультант на початку. Якщо ти не зростаєш і не можеш увійти, то через 20 років хто буде партнером? Відповідь — буде штучний інтелект. Тобто це така історія.

Друге питання — це вплив на країни. Так само є глобальна дивергенція, є розрив між країнами. І тут важливо, це третій пункт, який каже МВФ — це готовність. Тобто є країни, для яких штучний інтелект може стати економічним бустером. Ми бачимо це зараз у Штатах, ми бачимо це зараз у Китаї також. Ми бачимо трохи це в країнах, як Нідерланди, де у тебе є ASML, ми бачимо це в Кореї, де є Samsung і так далі. І це впливає якраз на країни, які не нафтові. Але ми також бачимо, що Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати зараз почали дуже багато інвестувати також в OpenAI і так далі, для того щоб наздоганяти, тому що там немає компетенції.

І будуть країни, які залишатимуться позаду, тому що в них немає або дешевої енергії, або немає талантів, які поїхали за кордон, або немає інженерів і технологій, які це розвивають, або немає попиту на це. І для них, у тому числі через слабкий інтернет, слабку цифрову інфраструктуру в країні, це все може призвести до ще більшого розриву нерівності — як між країнами, так і всередині країн, між професіями.

МВФ, коли каже про готовність, каже, що треба розвивати цифрову інфраструктуру: обчислення, дані, зв’язок, кібербезпеку. Людський капітал, зрозуміло — це навички, рескілінг, про які ми казали. Треба навчати цьому дітей у школах, в інститутах, на роботі. І треба також розвивати вміння «вчитися вчитися» — це важливо.

Потім інновації. Ми казали, що в Європі це дуже погано, треба розвивати конкуренцію. І тут є проблема, тому що зараз великі компанії скуповують усе — всі стартапи — і просто не дають конкуренції. Розвивати підприємництво — і це також для України важливо. Доступ до фінансування. Ну і регулювання. Тут ми знаємо, знову ж таки, Європа дуже зарегульована, а у США є багато свободи і так далі. Тобто така історія: вплив дуже великий, але поки що К-подібний, і в економічній статистиці ми поки що цього не дуже бачимо.

Максим Самойлюк: Якщо ми дивимося на Україну в цьому контексті, то виглядає так, що у нас склався ідеальний шторм. Ви вже дуже влучно згадали про те, що у нас дуже серйозна демографічна криза, у нас також є освітні втрати: вони почалися з ковіду, зараз — повномасштабна війна. З другого боку, ми маємо штучний інтелект. Але не варто забувати, що те, що ми зараз зазвичай називаємо штучним інтелектом, — це так звані великі мовні моделі, а загальний штучний інтелект — ми тільки на порозі його створення і практичного застосування.

Якщо ми дивимося на Україну в цій К-моделі, де ми? Ми під загрозою чи у нас все-таки, завдяки цим ризикам, більш висока готовність до цього сценарію?

Владислав Рашкован: Це цікаве питання. Напевне, я б взяв час на нього подумати для наступного подкасту колись, за рік після цього. Я би сказав так: ми ближче до верхньої гілки, ніж до нижчої, саме тому, що ми знаходимося в екзистенційній кризі. Тому що у нас є якраз попит сьогодні, і цей попит створюється більше війною, і ми вимушені просто використовувати це значно більше у військовій ситуації. Ми пам’ятаємо, що війна — або мілітарі в цілому — є дуже високим каталізатором, дуже сильним каталізатором будь-яких інновацій. Ми це бачимо у нас. Але давайте уявимо позитивний сценарій, коли завтра війна завершується. Що далі? Далі — без інституцій, без цієї інфраструктури, про яку я сказав. 

Чесно скажу, я із захопленням дивився на роботу Михайла Федорова в Мінцифри, і зараз у Міноборони, і його команди в цілому, тому що вони роблять усе правильно. Є така тема зараз, називається Sovereign AI, тобто суверенний штучний інтелект. Це коли ти розвиваєш власні моделі і власні потужності з точки зору обчислення, тобі треба будувати свої продуктт. Окей, напевно, ми не зможемо робити свої чіпи зараз — вже неможливо інвестувати в цей напрямок.  Але наша проблема, як я сказав, — це енергія. Як тільки ми повертаємо собі Запорізьку АЕС і будуємо навколо цього потенційно цифрові — те, що називає Дженсен Хуанг з Nvidia — AI Factory, я думаю, що ми можемо стати там великим, гарним, як мінімум регіональним гравцем. 

Але війна, з іншого боку, — це також шок. Він не дозволяє так багато думати про внутрішнє підприємництво і так далі або про свободу, тому що війна призвела до того, що держави забагато. І, знову ж таки, це нормально. Але після війни — чи держава готова віддати те, що вона отримала спочатку під час пандемії, а потім під час війни? Це буде велике питання.

І, знову ж таки, я повернуся до інституцій: це вимагатиме інвестицій. Сьогодні була новина про те, що компанія, яка виробляє дрони, отримала, по-моєму, $50 мільйонів доларів і оцінку більше $1 мільярда доларів. І це дуже класно. Але бізнесу неможливо вказати, туди їхати чи ні. Хто б це не був, навіть якщо ти президент найбільшої країни світу, бізнес поїде туди, де буде бачити баланс ризику й доходу кращий, ніж в інших країнах. І це важлива історія.

Тому я думаю, що ми ближчі до вищої гілки. Для того, щоб це реалізувати, війна зараз є для нас великим поштовхом. Але для того, щоб іти далі, нам треба все ж таки будувати інституції, будувати інвестиційну привабливість і екосистему всередині, про яку я тільки що сказав, щодо готовності. Але те, що я бачу в Мінцифри, — вони роблять у цьому напрямку все правильно.

Максим Самойлюк: Дуже важливе питання ви підняли про інвестиції. І, наприклад, Юрій Городніченко, український економіст, професор Каліфорнійського університету в Берклі, у своїй нещодавній, здається, навіть останній науковій статті дуже добре обґрунтовує, по-перше, важливість інвестицій для України.

А також він з колегою підрахував, що Україні потрібно $40 мільярдів інвестицій щороку — іноземних та внутрішніх — щоб хоча б не збільшувати розрив від сусідів. Тобто для того, щоб і відбудовуватися після війни, і хоча б не збільшувати ще розрив від Польщі та інших країн. На ваш погляд, чи реалістично для України отримати ці інвестиції і що потрібно робити для інституцій, для того щоб ми ці інвестиції могли залучати?

Владислав Рашкован: По-перше, Юрій Городніченко — це, напевно, найбільш розумний українець, як мінімум за кордоном, і один із найбільш поважних економістів у світі, тому його дослідження я завжди читаю з великим задоволенням і з великою повагою ставлюсь до них.

Я впевнений, що інвестиції у фізичний капітал є, як я вже сказав — МВФ також це бачить — одним із binding constraints (обмежувальних чинників — ЦЕС) для зростання України після війни. Тобто демографія плюс інвестиції в людський капітал — це є поруч з енергією нашими найбільшими проблемами, але також і з інституціями.

І тут важливо дивитися як на попит, так і на пропозицію. Тобто з точки зору пропозиції, як я сказав, у нас проблеми — не вистачає багато людей. З точки зору попиту треба, щоб були можливості на ринку. І тут я бачу дві важливі речі, які можуть частково дати позитивну відповідь на ваше питання, але не остаточно.

Перше — це наш шлях до Європейського Союзу. Як ЦЕС ви точно розумієте, що українська економіка, яка була до 2014 року і до 2022 року, точно була більше транзитною економікою, де багато товарів йшло з Китаю через Одесу в Європу, тому що це найбільш близький для них шлях і тому що одеські порти глибокі, а, умовно, Констанца або Варна — ні, а до Гданська їхати дуже далеко, або до Ганновера, Гамбурга. І, по-друге, це був газ, енергія, яка йшла з Туркменістану або навіть з Росії: «Дружба», газові труби і так далі. Тобто це важлива історія, що ми були транзитною економікою. І тому у нас порти, наприклад, розвивалися дуже гарно, і у нас така велика залізна дорога і так далі.

Мені здається, що наше майбутнє — це така кінцева економіка. Ми стаємо фронтиром Європейського Союзу. Я вчора сказав друзям, що наше основне завдання після цієї війни — хоча Глібовицький каже трошки навіть далі — але наше завдання, щоб у цій фрагментації світу кордони цього світу пройшли по наших східних кордонах, а не по західних. Тому що після Першої світової війни, після Другої світової війни, навіть після 91-го року, кордони Європи залишилися на наших західних кордонах. Нам треба зайти зі східних. Євген Глібовицький каже, що треба посунути далі навіть цей кордон — на рівень Башкортостану, скажімо так.

Але це важлива історія для нас. І ми стаємо такою кінцевою економікою. Зараз Польща — це кінцева економіка, Румунія — кінцева економіка для Європи. І ми можемо виробляти товари, які будуть потім експортуватися або в Європу, або від Європи далі. І тут, я вважаю, це буде великий шанс для української економіки, саме через дешеву робочу силу, напевно, і багато можливостей.

І тут другий фактор — це відбудова. Ми знаємо зараз цифри, які прийшли в RDNA5 на минулому тижні від Світового банку, українського уряду, що потреба української економіки — $588 мільярдів. Це не означає, що якісь уряди повинні нам надати ці гроші. Більшість цих грошей — це повинен бути приватний сектор. Немає в світі публічних грошей, які можуть вийти в такому розмірі. І ніхто не дасть їх — політики інших країн не дадуть.

Але приватний бізнес може піти. І оці два разом фактори — що треба відбудовувати, а відбудовувати не тільки тому, що це гуманітарна історія, а тому що це історія ще однієї країни Європейського Союзу, де треба підійматися до рівня Європи — це можливість для нас. Це позитивна частина відповіді на те, що ви питаєте, чи можливо це? Нам це потрібно. Я тут повністю погоджуюсь з Юрієм. Чи можливо дійсно зараз, прямо сьогодні, як якась політична ціль? Так. Але у нас є дуже багато на сьогодні обмежень, які можуть статися.

Насправді я не бачив — якщо б ЦЕС зробив таке дослідження, я був би дуже радий — про ці обмеження. Ми знаємо, що до нас сьогодні може прийти в Україну, $10–15 мільярдів саме інвестицій на рік, які ми можемо спокійно опанувати. І саме щоб у нас було і проєктів достатньо, і можливості їх імплементувати. Я кажу зараз і про приватний сектор, і про державний сектор. І це не про бюджетну підтримку уряду, а це саме про інвестиції у відбудову України.

А от як прийти від 15 до 40? Я би хотів, щоб ви, напевно, взяли на себе — я готовий якось допомогти тут інтелектуально, аналітично — подивитися, чи наші дорогі до цього готові; а чи у нас готові цементні заводи, які будуть будувати, або цегляні заводи, або, мабуть, це не цементні й не цегляні, а це повинні бути заводи prefabricated houses (модульних будинків — ЦЕС) умовно кажучи. Тобто які будуть дуже швидко будуватись.

Це те, що колись — вибачте, неправильне зараз буде порівняння, але насправді це правильне порівняння — хрущовки, коли будувалися для того, щоб дати житло всім людям. Зрозуміло, що вони значно знизили якість, але вони також значно збільшили швидкість. Як нам зробити так: збільшити швидкість з одного боку, а з іншого боку — щоб не знизити якість і зробити це європейське, а не тимчасове? Це буде великий виклик для нас також.

І це важлива історія. Або навіть митниця наша — вона готова до того, що тобі треба в 10 разів збільшити постачання якихось товарів на територію України? Я кажу як про фізичну пропускну спроможність, так і про корупційну складову митниці. Тобто це важливі зміни в митниці, що також є частиною програми МВФ.

Якщо б сьогодні прийшли $100 мільярдів, у цьому місяці, в Україну для інвестицій — Україна не змогла б їх навіть витратити. Якщо б навіть 40 прийшли — не змогли б. Але вони нам потрібні і для відбудови енергетики, і для відбудови нових міст, і для будівництва нових міст. Наприклад, одне місто — ви знаєте, я з Оксаною Маркаровою дивлюся на цей напрямок — одне місто побудувати на 100 тисяч людей з нуля — це десь від $3 до $5–6 мільярдів. Але це все разом: це приватний сектор, держава, будівництво публічної інфраструктури і так далі.

Чи можливо знайти на це гроші? Можливо. Але це не один рік. Будівництво міста — це 3–5 років. Скільки таких проєктів в Україні можемо реалізувати? Треба збільшувати ці проєкти. Треба збільшувати цю пропускну спроможність. Уряд працює. Міністерство економіки Олексія Соболева працює над створенням цих можливостей. Створюються ці PPF-и (межі продуктивності економіки — ЦЕС) в Україні для того, щоб ці проєкти розвивати. Мінвідновлення, Міністерство фінансів, Міністерство економіки працюють над реформою управління публічними інвестиціями. Це частина і європейської інтеграції, і програми МВФ. Багато про це написано також в останньому звіті. І ми так навіть проговорювали вже вчора з Міністерством фінансів ці теми.

Багато ще треба зробити, і знову я повернусь до інституцій. Тому що так, нам потрібні $40 мільярдів. Але насправді нам треба $588 мільярдів як мінімум. А, напевно, більше, якщо доєднати Європейський Союз. І тут питання в тому, що за вказівкою ці гроші не підуть. Вони підуть тоді, коли побачать ризик і можливості. І для цього треба багато відбудовувати саме інституційну складову, верховенство права у країні. Ті речі, які не дуже осяжні, ніхто їх не може отримати, помацати, але вони є.

Ангеліна Завадецька: Вас надзвичайно цікаво слухати. Я як журналістка мала би вже перебивати і казати «у нас час закінчується», але я просто не можу дозволити, щоб ці думки не почули люди, які будуть нас дивитися. Наостанок я хочу запитати у вас 5 книжок, які б ви порекомендували почитати.

Владислав Рашкован: Я знав, що ви поставите таке питання, і я взяв із собою на роботу ці книжки. Їх буде не 5, а 7, тому що про 2 з них я вже казав раніше. Одна з них називається «The Worlds I See». Це книжка, написана Фей-Фей Лі, вона не про великі мовні моделі, а про те, чим займається зараз Фей-Фей Лі в Стенфорді і Ян Лекун у Нью-Йоркському університеті, який недавно пішов з META; це те, що називається World Models. Вони кажуть, що наш світ — це не тільки тексти, це багато того, що знаходиться поза нами. Фей-Фей Лі називає це Special Intelligence, тобто робот повинен розуміти, що це не просто чашка. А якщо вона стоїть на краю, що вона впаде і чому треба її зупинити? Тому що є закони фізики, тому що коли вона впаде, вона розіб’ється. Тобто описати це дуже красиво.

Ви знаєте, чашка падала дуже повільно, і ми побачили всі сплески молока та зрозуміли, що треба підставити руку і зупинити це. Це важлива історія, і вона описує всю історію — це мемуари. Я читаю книжки з ручкою, і в мене там багато нотаток, я потім дав моїй доньці почитати. Я їй просто писав меседжі в книжці: «Дивись, це про тебе». 

Друга книжка. Я також відпрацював і писав про неї. Вона називається «Restorative Cities». Авторка — Дженні Ро, я з нею багато спілкувався. Вона була професоркою у Вірджинії, зараз приїхала в Единбург. Вона пише про міста, які лікують. І для нас це абсолютно тема завтрашнього дня. Вона каже: багато міст нас вбивають — через трафік, через забруднення, через клімат, через шум, самотність в місті. Тобто це погано. І вона бере різні аспекти міста і дивиться на них. Я дуже хотів би, щоб ці книжки переклали українською. Насправді вона пише нову книжку — у червні повинна вийти. Я буду працювати з видавництвами, щоб її видали. Тому що це абсолютно практична книжка для нас. Тобто це дві книжки, я про них вже казав, а інші п’ять — це якраз ваша відповідь.

Дві книжки мені дуже не сподобались, але це дуже важливо читати. Вони про Олександра Карпа. Я думаю, ви знаєте, хто такий Олександр Карп. Це засновник Palantir. Книга називається «Технологічна республіка» — це його філософський трактат. Вона вийшла в січні минулого року.

А друга називається «Philosopher of the Valley», тобто «Філософ у долині». Це пояснення фактично двох книжок разом. Він показує там своїх tech bros, тобто нову технологічну еліту. І, беручи до уваги, що це Palantir, який зараз на нашій стороні у війні і нам дуже багато допомагає, ми йому дуже вдячні. Але якщо ви почитаєте філософію в книжках про фантастику, там багато написано про погляди цих людей.

Книжка, яку я прочитав під час Різдва, саме через те, що це була розмова з сином. Його у якийсь момент це зацікавило. Вона називається «Replaceable You». Також це науково-популярна книжка, але з науковим поглядом. Фактично книжка розказує, як світ медицини прийшов до того, що майже кожна частина нашого тіла може бути замінена. Від носа, руки, ноги, серця і так далі. Для мене була дискомфортна книжка, тому що це не моя зона компетенції взагалі. Я нічого про це не знаю. Я не читав її кожну сторінку, скажу чесно. Я її проглядав. Але для України, на жаль, ця книжка сьогодні, під час війни, дуже цікава, тому що там розказується про всі нові технології і про реконструкцію облич, і про слух, і про очі, і про зміну. Тобто це велика тема. 85% того, що тут написано, я ніколи навіть не чув, тому що це не моя зона компетенції. 

Книжка, яка також не є моєю зоною компетенції, але я вже сьогодні сказав, я прочитав її в літаку, був у двох відрядженнях — «Read Write Own». Мені її порадила одна людина, яка займається цим напрямком. Це про інтернет і його майбутнє. І тут нове про штучний інтелект. Чому? Тому що вони розказують, як інтернет прийшов до того, щоб можна було читати те, що було написано, Потім вже можна було писати, а зараз це про блокчейн, про те, що ти володієш розподіленими базами даних, але також це про інтернет. Це багато про криптовалюти, про стейблкоїни, про штучний інтелект. 

Зараз що ми маємо? Ми маємо, що багато пише штучний інтелект і багато зараз вже читає штучний інтелект. І тоді виникає таке: якщо це ми будемо бачити в ліміті, то в якийсь момент часу 95% всього, що в інтернеті буде створено штучним інтелектом, і читати будуть штучний інтелект. Ніхто не буде читати статті. Ви будете просити Notebook LM, щоб він зробив маленький опис.

Ангеліна Завадецька: Це як жартують у LinkedIn: я написала тестове в штучному інтелекті, його зробила людина через штучний інтелект, і ось ми її маємо.

Владислав Рашкован: У мене є трохи інший жарт на цю тему. Я не користувався, але, наприклад, Tinder, коли ти свайпаєш в якусь сторону: зараз жіночка, яка займалася Tinder, потім Bumble і так далі, створює AI агенти, які між собою розмовлятимуть для того, щоб спочатку зрозуміти, наскільки люди підходять один одному, щоб не витрачати час.

Ангеліна Завадецька: Вау, як це спростить життя.

Владислав Рашкован:  Я не знаю, ви мені розкажіть. Але питання в тому, що в якийсь момент він скаже «нафіга ви мені потрібні», і ми самі будемо зустрічатися як АІ агенти. Тобто люди там і не будуть потрібні. Тому така тема дуже цікава. Це не моя зона компетенції, але було дуже цікаво почитати.

Зона моєї компетенції — і книжка, яку я зараз читаю, але ще не дочитав, і вона виглядає великою, і багато зараз її цитують. Мені здається, вона буде однією з тих, які отримають нагороду у цьому році. Це Ендрю Росс Соркін про 1929 рік. Він написав її майже як художній трилер, але ця історична книжка про кризу, Велику депресію 1929–1933 років. Він бере дуже короткий період часу і розказує той момент через обличчя експертів, людей, які саме тоді управляли найбільшими банками. Він багато працював з архівами, з людьми, які займалися цією темою. 

Вона дуже захоплює. Виглядає так, що не дуже прикладна, але в Давосі Росс Соркін також вів розмову з головою JPMorgan і з головою BlackRock. Вони проговорювали цю книжку. Багато знаходили паралелі того, що було тоді, з потенційною кризою штучного інтелекту і питанням бульбашки на ринку. Це дуже цікава книжка. Я люблю історію, тому мені дуже цікаво було почитати цю книжку.

Я беру з собою все в літаки. Люди на мене дивляться трохи здивовано, але я точно її дочитаю, і вона мені дуже подобається. Ось такі книжки не дуже звичайні для мене, тому що декілька були за межами моєї компетенції, але мені дуже подобались.

Ангеліна Завадецька: Дякуємо вам. Мені здається, це була чудова і дуже цікава розмова. Дякуємо, що долучилися до нас сьогодні!

Нагадаю, що це був подкаст «Що з економікою?» — проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським Радіо за підтримки ПриватБанку. З нами був Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора в Міжнародному валютному фонді. 

Дивіться, слухайте, дізнавайтесь про українську і світову економіку, і читайте книжки. Дякуємо!