Огляд проекту бюджету-2021: повний текст пресконференції та відео

Презентація аналітичного бріфу “Огляд проєкту бюджету 2021”, яка відбулася 25 вересня 2020 року. 

Гліб Вишинський: Колеги, доброго дня. Ми починаємо наш захід, який присвячений оцінці проєкту бюджету на 2021 рік. Зокрема, ми хочемо поглиблено сьогодні обговорити, крім проєкту загалом і пов’язаних з ним ризиків, також те, наскільки цей бюджету передбачає фінансування видатків на людський капітал. Мене звати Гліб Вишинський. Я виконавчий директор Центру економічної стратегії. Ми, власне, будемо презентувати нашу оцінку, яку ми робимо протягом останніх п’яти років щодо кожного з проєктів бюджетів, який подається на розгляд Верховної Ради урядом.

Сьогодні в нас такий порядок: спочатку мої колеги Анастасія Телетьон і Марія Репко представлять власне наш огляд проєкту бюджету. Далі ми попросимо надати коментарі наших давніх друзів і партнерів Олесю Островську-Люту, яка є генеральною директоркою комплексу «Мистецький арсенал» та Павла Ковтонюка, який протягом чотирьох років був заступником міністра охорони здоров’я. До нас пізніше приєднається Єгор Стадний, який протягом року також був заступником міністра освіти та науки та дасть свої коментарі щодо цього проєкту бюджету та загалом довгострокових тенденцій фінансування відповідних сфер.

Зараз я передаю слово колегам. Також хочу звернути увагу, що журналісти та зацікавлені з тих, хто дивиться нашу трансляцію на YouTube можуть в коментарях до трансляції ставити свої питання і ми будемо на них відповідати.

Марія Репко: Мене звати Марія Репко. Я заступниця директора Центру економічної стратегії. Сьогодні представлятимемо нашу оцінку бюджету на 2021 рік. Ми почали робити такі оцінки з 2016 року і кожного року насправді знаходиться щось нове і щось цікаве. Цьогорічний бюджет, мабуть, найцікавіший.

Я почну з загального огляду бюджету, а потім передам слово своїй колезі Анастасії, яка пройдеться по цифрах доходів і видатків. Отож, які дві основні визначальні політичні, скажімо так, забаганки, які цей бюджет сформували? Перше, це підвищення мінімальної заробітної плати, а вона підніметься до шести з половиною тисяч гривень. Це в середньому зростання 30% на рік, що є дуже багато, дуже і дуже багато. Це зростанням не є наздоганяючим, як це було при підвищенні мінімалки останнього разу за Гройсмана, коли зростання мінімалки наздогнала інфляцію та девальвацію, яка відбулася під час кризи 2014 – 2015 років. Це зростання мінімалки не зумовлене якимись економічними факторами чи зростанням продуктивності праці. Його першоджерело і першопричина це, мабуть, таке політичне рішення, що мінімальна зарплата має бути вищою. Це таке перше. І друге, що може трішечки підвищаться доходи бюджету. Насправді що відбудеться із доходами? Вони дійсно зростуть, але зростуть і видатки десь на 40 млрд. В бюджеті доведеться витратити більше на зарплати бюджетникам, а це в першу чергу освітня сфера і решта працівників, які працюють на єдиній тарифній сітці. Цікаво, що зарплата державних службовців за окремою статтею цього бюджету заморожується на рівні вересня 2020 року. Збільшення доходів від ПДВ, ЄСВ та Єдиного податку завдяки зростанню мінімалки дійсно може відбутися, але це зростання дуже негативно відіб’ється на інвест-кліматі, на розвитку бізнесу і трішки збільшить інфляцію, буде інфляційний стрибок.

Зважаючи на такий важкий бюджет і на такі бюджетні витрати на оплату праці у підвищеному розмірі, ми вважаємо, що доцільно розтягнути це підвищення у часі, наприклад, до 6 тисяч наступного року та до 6, 5 тисяч через рік. Після цього просто деполітизувати прийняття рішень про мінімалку, зробити їх аполітичними і залежними від економіки, а не від ось таких рішень.

Друга забаганка, її вже, власне, ми бачимо цього року і наступного також буде супроводжуватиме – це велике будівництво, будівництво, в першу чергу, доріг. На Автодор, на дорожнє будівництво виділяють кошти з бюджету напряму приблизно 71 млрд гривень. Це зниження в порівнянні з 2020 роком, коли з фонду боротьби з коронавірусом було дуже багато виділено на дороги. Проте тут вступає такий креативний підхід до бюджетування, бо іще 70 мільярдів гривень зверху міністр фінансів обіцяв видати як державні гарантії за кредитами на будівництво доріг. Наступного року за такими державними гарантіями уряд вже має сплатити більше, ніж 13 мільярдів гривень, на користь кредиторів «Укравтодору». Це такі квазіфіскальні видатки, які в принципі мали бути закладені до бюджету, але вони туди не закладаються, тому що бюджетний дефіцит і так дуже великий. Це перша загроза фіскальній стабільності, яку, власне, несе цей рік, який буде дуже і дуже непростий, якщо приймуть такий бюджет. Тут зійшлися три загрози, кожна з яких в принципі знаходиться десь на межі, і кожну з яких саму по собі можна в принципі прийняти і пережити. Проте вони зійшлися втрьох, а ось це вже створює підвищений рівень небезпеки фіскальній стійкості.

По-перше, дуже великий дефіцит державного бюджету – 6% ВВП, а також прибрана стеля по гарантованому боргу. Це вже означає великі квазіфіскальні видатки. Доходи закладено при цьому майже без простору для якогось руху. Вони закладені вже по-максимуму, закладено велике зростання ПДВ та інших податків. Більше витіснити з економіки навряд чи вдасться. Третє, це дуже великий дефіцит, який потрібно якось профінансувати. З МВФ відносини складні й фінансувати Мінфін пропонує дефіцит на внутрішньому ринку, де може просто не виявитися потрібних коштів.

Зараз я просто на цих трьох загрозах зупинюся. Ми бачимо, що при кожному 6% ВВП бюджетного дефіциту глибшає економічна криза. Це ось ці фіскальні та квазіфіскальні лінії на графіках. За останні три роки (2017, 2018, 2019 роки) державі вдалося утримувати консервативну фіскальну політику. Зараз ми бачимо, що від неї скоріше за все відійдуть.

Максимальне закладення доходів, ми бачимо макропрогноз (зростання ВВП на 4,6%, зростання інфляції – 7,3%) може не справдитися. Якщо бюджет недоотримає дохід, то податківці та митники витискатимуть його із бізнесу.

Ну і власне ілюстрація що до третьої загрози. Це вузький ринок ОВДП.

Зеленим на графіку позначені державні банки та Національний банк, тобто такі державні оператори, які купують облігації. Блакитними кольорами позначені приватні оператори, приватні учасники ринку, іноземні банки, нерезиденти, приватні банки компанії населення. Бачимо, що вони всі в сукупності тримають на руках менше, ніж наш уряд хоче розмістити на наступні 15 місяців.

 

Власне, по видатках  ми бачимо, що з 2016 по 2019 рік видатки бюджету знижувалися у відношенні до ВВП. В першу чергу, завдяки тому, що зникли ці величезні квазіфіскальні видатки на підтримку «Нафтогазу», на рекапіталізацію державних банків і так далі. Зараз під час кризи у 2020 році планові видатки природньо зросли, але у 2021 році їх не знижують до рівня 2019 року. Питання, власне, чи час зараз розкидати каміння. Я передаю слово Насті.

Анастасія Телетьон: Марія в загальному сконцентрувалась на ризиках бюджету, а я, власне, розкажу детально, зосереджуючись на цифрах доходів та видатків. Різниця між ними — це дефіцит. Чому в нас вийшов дефіцит на цілих 6% від ВВП?

Доходи сектору загальнодержавного управління — це сума зведеного бюджету місцевих бюджетів та доходів від ЄСВ. ЄСВ за своєю суттю теж можна віднести до податків, оскільки ми платимо його з власних доходів. Доходи сектору загальнодержавного правління впродовж трьох років становили доволі низький відсоток ВВП. Це було близько 40% і менше. У 2020 році цей відсоток росте через те, що й падіння ВВП, яке власне є знаменником його рахунку. В наступному році хочуть все-таки знизити участь держави в економіці, тобто загальну частку доходів у ВВП, але доходи, звичайно, ростуть. Вони в загальному виростуть на 8,3%.

Також хочу зосередити увагу на структурі цих доходів, а саме більшу частину займають податки з доходів фізичних осіб, тобто це ПДФО, ЄСВ та ПДВ, які платять люди. Що власне змінилося? Я пройдуся по найбільших за своєю структурою податках. Це буде ПДФО, що займає практично 25% зведеного бюджету. Він значно зросте за рахунок збільшення мінімальної заробітної плати, що за собою потягне і збільшення середньої заробітної плати в Україні. ПДФО у наступному році займе 7,8% від ВВП. Натомість ми бачимо, податок на прибуток зросте на 7,2%, що практично дорівнює прогнозованій інфляції, що закладена у проєкті бюджету на 2021 рік.

Щодо доданої вартості, то теж левова частка бюджету, тут варто зазначити доволі оптимістичні плани з приводу надходжень податків. ПДВ з вироблених товарів в Україні зросте на 66,8 %, з імпортованих товарів на 9,4%. Це дуже оптимістичні плани, зважаючи на виконання бюджету цього року. За 7 місяців 2020-го року ПДВ з імпортованих товарів виконаний всього лише на 45 % з внутрішнім виготовленння товарів. З внутрішньо вироблених товарів звичайно трохи краще понад 70% виконання у 2020 році.

Також дуже велику частку займають акцизи. Але тут я спершу б зосередилася на місцевих податках, хоча вони займають всього близько 2% від ВВП. Акцизи ростуть через планове підвищення акцизу з тютюну. З 2019 вони щороку мають підвищуватись на 20%, а також нововведення в наступному році — це акциз на рідину для електронних сигарет. На місцеві податки прямо впливає підвищена мінімальна заробітна плата, оскільки місцеві податки здебільшого складаються з єдиного податку і з податку на майно, які прямо залежить і прямо вираховується від мінімальної заробітної плати.Щодо видатків бюджету, у 2020 році участь держави значно зросла. Це пов’язано із падінням ВВП і, власне, з додатковими видатками для боротьби з коронавірусом. Проте в номінальному виразі видатки з наступного року зростуть лише на 2,1%. Це значно менше, аніж зростання доходів у 2020 році. Знову ж таки, ми зберігаємо доволі великий дефіцит різниці між доходами й видатками, аж на рівні 6% ВВП. Найбільшу частку становить соціальне забезпечення, наступне йде освіта та економічна діяльність, охорони здоров’я і далі.

В загальнодержавних функціях, в такі красивій назві зазвичай заховане обслуговування боргу, яке становитиме 3,6% ВВП, але номінально буде рости. Наступного року буде нова програма видатків, нові виплати за державними деривативами, які були випущені у 2015 році для реструктуризації боргу. Вони прив’язані до певного рівня ВВП. Вже цього року вперше ми бачили, що викуплялися ці деривативи, щоб зменшити виплати у наступних роках.

Також не буде вже фонду COVID, який у нас становить 65 млрд грн. Виконання по ньому доволі повільне, доволі неефективне — близько 30%.

Цікаво, що удвічі скоротили видатки на керівництво та управління збройним силам України, що призвело до 2%-го падіння видатків на власне військову оборону, але натомість на внутрішню безпеку підвищили. Це плюс 23% на СБУ, на службу зовнішньої розвідки – 70%, на державне бюро розслідувань – 75%, прокуратура – 25%. Доволі важко пояснити, чому таке зростання по внутрішніх силовиках і падіння по обороні держави.

У наступному році 71 млрд на будівництво доріг хочуть покрити за рахунок державних гарантій. Це одна з найбільших частин економічної діяльності. Виділять додаткові 4,5 млрд, двічі збільшать бюджет на ДФРР. На реструктуризацію шахт та на програму по фінансуванню бізнесу 5-7-9 залишать фінансування на рівні 2020 року. Це 4,2 млрд і 2 млрд, відповідно. Також менше витрат на житлово-комунальне господарство, але вони фінансуються переважно з місцевого бюджету, лише частина покривається державою.

Незважаючи на зростання мінімалки майже 30% у 2021 році, ріст соціальних видатків відносно ВВП зменшиться. На соціальні фонди в номінальному виразі було закладено у 2021 році менше, аніж в плані на 2020 рік. Це, можливо, можна пояснити поки що недоопрацюванням проєкту фондів на даний момент: те що подав у проєкті Мінфіну на 15 вересня. Скоріше за все, що ці видатки виростуть.

Далі, звичайно, колеги більше розкажуть, але я назву загальні цифри. Охорона здоров’я й освіта — це ті видатки, ті програми, на які фінансування якраз таки збільшиться наступного року.

На охорону здоров’я збільшиться близько на 17% в номінальному виразі. Завдяки реформі системи охорони здоров’я більшість видатків тепер буде проходить через Національну службу здоров’я України. Це вже 65% всього бюджету на медицину. Прибрали медичну субвенцію, замість цього створили окрему програму видатків на медичне обладнання і продукцію, яка буде з місцевого бюджету. Поки що важко сказати, як вони розподілені. Я сподіваюся, що Павло далі більше зосередиться на цьому.

На освіту, духовний розвиток та фізичний розвиток закладено більше. Духовний та фізичний розвиток підтримали повністю. Всі їх видатки залишилися майже на тому самому рівні, що і у 2020 році. На освіту заклали на 12,2% більше, але так само як і на медицину, більшість з цих додаткових видатків буде йти на покриття зарплати за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати.

Далі я передаю слово колегам. Дякую.

Гліб Вишинський: Скористаюсь правом модератора, щоб трохи сфокусувати ті питання, які є до колег. Почнемо з Павла, тому що видатки на охорону здоров’я цього року є такими, що викликають найбільшу зацікавленість всіх від пересічного українця до політичних лідерів. Власне в подкасті, який ми записували разом з Єгором, що проходить із моїми колегами, ми це обговорювали. Ти казав, що загалом рівень витрат на охорону здоров’я, який в Україні на сьогодні є надзвичайно низьким, суттєво зростає. Так само, ми бачимо досить тривожні тенденції щодо власне, як казали за радянських часів, освоєння коштів, тобто низької спроможності Міністерства власне використовувати ті гроші, ті бюджетні призначення, які в нього є. Яке твоє ставлення до того, що відбувається з фінансуванням охорони здоров’я і з тим, що закладено власне в проєкті бюджету на 2021 рік?

Павло Ковтонюк: Дякую, Глібе. Я згоден з тим, що в охороні здоров’я цього року така певна особлива увага не тільки через COVID, але через те, що цей бюджет дуже сильно відрізняється від бюджету всіх попередніх років. Адже він вперше зображає зовсім нову модель фінансування цієї галузі, будівництво якої тривало 2017-2020 років і почалося ще при уряді Володимира Гройсмана, продовжилося при уряді Олексія Гончарука. І 1-го квітня уже останній уряд за Дениса Шмигаля завершив перехід всіх медичних закладів повністю на нову модель фінансування. Що це означає? Це означає, що тепер видатки на наші медичні послуги спрямовані власне на медичні послуги, і їх для нас замовляє, закуповує у лікарні Національна служба здоров’я. Вона є розпорядником більшої частини бюджету на медицину в цьому році, а лікарні тепер уже не є бюджетниками. Це важливо.

Гліб Вишинський: Павле, я хочу уточнити, чи правильно я розумів, що незважаючи на всі ці тривалі дискусії щодо запровадження медичної реформи на другому рівні, по факту запроваджена в повному обсязі у 2020 році, більше з того, це закладено в бюджеті на наступний?

Павло Ковтонюк: Так вона вже запроваджена. Незважаючи на всю риторику, яка була в медіа і супроводжувала по факту всі уряди. Протягом 2019-2020 років вони діяли послідовно за тим планом, який був закладений в законі про медичну реформу 2017 року. Власне, цей перехід був завершений. У 2021 році зустрінемося з новою моделлю фінансування, яка передбачає оплату конкретних послуг в лікарні, які є комунальними підприємствами, які діють згідно з нормами господарського права, тобто як будь-які інші підприємства. А що це означає?

Це означає дві важливі речі. Перша річ — це те, що тепер додаткові видатки на охорону здоров’я почнуть напряму конвертуватись в якість послуг. Заради цього власне і проводилася реформа, щоб з 2021 року ми не просто спускали ці кошти на утримання якоїсь аморфної інфраструктури, яку ми не розуміємо, як вона утримується і куди йдуть наші гроші. Тепер ми розуміємо, куди вони йдуть.

Це дуже добрий знак, тому що це якраз той час, коли треба починати підвищувати видатки на медицину і знати, що вони не підуть кудись невідомо куди. А видатки потрібно підвищувати. Це я не просто кажу, як людина з цієї сфери, це об’єктивний факт. Україна успадкувала ще від Совка дуже низький відсоток фінансування на медицину. Близько 3% ВВП з державного і місцевих бюджетів, що більше схоже на країни Африки нижче Сахари, ніж на країни Європи, навіть Східної Європи. В принципі така макро-ціль (збільшення видатків на медицину) дуже справедлива. Коли я був у уряді, була така угода, що ми повинні реформувати систему фінансування, щоб ці гроші йшли ефективно і зрозуміло куди. Це буде час, коли треба буде підвищувати видатки. Ось перший рік, коли, власне, добре було б це робити.

В абсолютних числах ми бачимо, що видатки зросли. Конкретно по бюджету НСЗУ, тобто кошти, які йдуть на наші послуги, видатки зросли на 27 мільярдів гривень. Це додатково десь третина до того бюджету, який був на минулий рік, що є доброю новиною. Далі починається недобрі новини, тому що є фактори незалежні від цього бажання, які треба враховувати.

Перший фактор — це COVID. Він у нас є в цьому році вдарив не тільки по медицині, але по економіці в цілому і наступного року він ще буде. За моїми скромними прогнозами він, як мінімум, буде присутній активно в Україні ще до літа. Якщо вдасться рано розробити, зареєструвати вакцину, а Україні її швидко купити, то тоді це буде до літа. Якщо цей процес продовжиться, це буде довше. Повільно треба звикати до того, що додаткові кошти на COVID будуть потрібні, але COVID-фонду немає. Що це означає? Що ці кошти закладені в бюджет охорони здоров’я, і ось ця галузь буде змушена їх спожити.

Друге — це інфляція. Інфляція має велике значення в охороні здоров’я. Саме на наступний рік, тому що лікарні уже не є бюджетниками. Їм автоматично індексації не буде, відповідно потрібно буде підняти їм тарифи на послуги. Якщо не підняти, то за рахунок лікарень ця інфляція буде покрита, що погано. Тобто приблизно 7% від цих додаткових коштів піде просто на ріст цін.

Третій фактор — це підвищення мінімалки, яке теж не буде відбуватися автоматично. Воно коштує приблизно 15 мільярдів для галузі: із 27 млрд – додаткових 15 млрд. Це дуже велика частина. Фактично більшість цих коштів буде з’їдено на підняття мінімальної зарплати. Отже, є COVID, є інфляція, є мінімальна зарплата, які за моїми підрахунками з’їдають всі ці 27 мільярдів.

А тепер є ще гірша новина, тому що в цьому році були вже такі галузеві зобов’язання, створені урядом додатково, які переходять на наступний. Зокрема у вересні за ініціативою міністра охорони здоров’я лікарям почали виплачувати додаткові надбавки. Просто так, без якоїсь політики вирішили, що лікарям треба виплатити гроші. Лікарям їх виплачують, але в цьому останньому кварталі виділено 5,9 млрд. Відповідно, щоб забезпечити цю надбавку на наступний рік, потрібно 23 млрд гривень. Це ті гроші, яких в бюджеті немає, а зобов’язання є.

Друга річ, яка є — це надбавки тим лікарям, які борються з COVID. Тобто це кошти, які йдуть в лікарні визначені ‘ковідними’, які призначені винятково на те, щоб виплачувати надбавку медикам у розмірі 300% від зарплати середньої чи якогось певного рівня встановленого урядом. Ці надбавки коштують близько 10 млрд. В презентації Міністерства фінансів передбачалося, відкрито не говорилося, що ось там все воно є, але якщо порахувати ті фактори, про які ми говорили, то вже там місця для цього немає. Треба буде щось з цими зобов’язаннями робити.

Тому підсумок такий, що, з одного боку, дуже гарний момент починати збільшувати видатки на охорону здоров’я, тощо це буде конвертуватись в те, що ми менше заплатимо в лікарні з кишені, що будуть ліки для нас, що будуть підійматися зарплати медиків, але при цьому все підняття було з’їдено тими кроками, які Марія назвала «політичними рішеннями». Я можу вжити слово «популістичними рішеннями». При цьому на певні так само популістичні зобов’язання, які були взяті в цьому році, просто немає грошей. Я не знаю, яке рішення прийме уряд з приводу того, що буде. Тобто на практиці підвищення якості розвитку галузі я не очікую, хоча ми бачимо номінальний ріст видатків на галузь.

Гліб Вишинський: Якщо можна, то ще таке питання для уточнення. З того, що ти сказав, в мене склалось таке враження, що дійсно все буде з’їдено власне зарплатами медиків. Якою є ситуація з фінансуванням усього іншого, на що ми спрямовуємо гроші з бюджету на охорону здоров’я. Була дуже тривала кризова ситуація з закупівлею ліків за державні кошти. Так само продовжується системна проблема з тестуваннями. Люди далі змушені або довго чекати на тести на COVID, або платити досить суттєві гроші з великою рентабельністю приватним клінікам. Як тобі здається чи вдасться, навіть дивлячись не безпосередньо на бюджет, а на неспроможність та бажання правильно використовувати ці гроші, мати якийсь прогрес порівняно до умовно 2019 року?

Павло Ковтонюк: Що стосується закупівель ліків для важкохворих, ця знаменита програма, яка була найбільш корупційною до 2015 року, була передана міжнародній організації. Тепер починаючи з минулого року вона поступово переходить в новостворене державне підприємство «Медичні закупівлі України», тобто на новий, вільний від корупції, національний механізм. В минулому було значно збільшено бюджет з приходом та зі зміною уряду. Новий уряд прийняв рішення саме збільшити бюджет на програми. Це дуже хороша новина. Щоб розуміли наші глядачі: є тяжкі хвороби, наприклад, онкологія. Це рідкісні захворювання, тобто там, де сім’ї просто потрапляють у фінансову катастрофу, коли не дай Боже у них таке трапляється. Дуже важлива програма, її бюджет був суттєво, доволі суттєво, збільшено минулого року. На цей рік він перенесений без змін, але за рахунок минулорічного збільшення. В принципі, я вважаю, що ми можемо бути задоволені статусом-кво, хотілось би безумовно більше. Це не є якась ситуація катастрофічна. Хороша новина полягає в тому, що новий механізм закупівель через нове державне підприємство «Медичні закупівлі України» показує вищу ефективність. Тобто ми можемо купити більше ліків за рахунок того, що раз за разом тендер за тендером нове ДП показує, що воно купує значно дешевше, навіть за міжнародні організації, ліки. Отже, в межах того самого бюджету ми купуємо більше ліків. Чим більше програм буде передано на підприємство в наступному році, тим більше буде економія, тим більше ліків ми купимо. Тому тут ситуація така буде залежати від рішення МОЗ: передавати більше програм на ДП МЗУ.

Зараз МОЗ намагаються забрати назад програми, що часом безславно закінчується, як це було з купівлею засобів індивідуального захисту. Знамените навесні, коли сказали, що куплять самі – купили й погано, і дорого, ще й привезли, коли вони вже були не дуже потрібні. Це ще раз показало, що навпаки треба передавати туди.

Що стосуються тестування, то надзвичайно важлива проблема – це пріоритетність, якої, на мою думку, уряд чомусь не визнає. Потрібно робити інвестиції, потрібно було робити інвестиції ще влітку. Зараз другий хороший час зробити туди інвестиції. Додаткових коштів на це я в бюджеті не бачу на наступний рік. Отже, знову на радарі цього немає. Те саме стосується і додаткового устаткування лікарень киснем, апаратами штучної вентиляції легень і так далі. Цього всього ми не бачимо. Ми бачимо додаткові кошти на закупівлю вакцини, які прописані окремим рядочком. Це добре, але до вакцини потрібно буде ще три місяці цього року і шість, як мінімум наступного, стримувати поширення пандемії. Окремого рядка в бюджеті на це немає. Це не є дуже добра політика теж.

Гліб Вишинський: Дякую, Павле. Олесю, коли читав наш звіт, це такий досить короткий був шматочок, але якийсь такий для цього звіту досить позитивний. Там погано, там погано, а на культуру якось нормально заклали грошей. На скільки це нормально є дійсно нормально в умовах, коли культура серед усіх галузей постраждала чи не найбільше? Серед найбільш постраждалих секторів в економіці культура знаходиться десь поруч з авіаційним транспортом. Чи не змушені будуть наші культурні діячі наступного року прийняти рішення працювати якимись «конторськими крисками» чи перекваліфіковуватись в IT-розробників?

Олеся Островська-Люта: Дякую, Глібе, за запитання. Насправді болісне, але я, як і Павло, почну трошки з огляду того, що відбувалося за останні років п’ять. Те, що ми бачимо в проєкті бюджету на 2021 рік, це продовження тих самих підходів і закладених реформ ще в період міністр культури Нищука. Коли було створено, наприклад, Український культурний фонд, а це головна реформа у сфері культури за останні 5 років, і пізніше створено Український інститут книги.

Я нагадаю, Український культурний фонд – це, власне кажучи, інституція, котра вперше за 30 років урівняла в правах різні сектори культури. Перед тими, власне, успадкували від радянського періоду такий підхід до культури, що культурою з точки зору держави вважається тільки те, що є засновано державою, має неприбутковий статус, умовно кажучи, бюджетні установи й спілки. Тоді, як основний масив цінного в культурі вироблявся дуже часто поза цією сферою, це вся література, візуальне мистецтво і тд, і тд…

Що відбулося з появою Українського культурного фонду? Сектор державної й недержавної культури були урівняні в правах точки з зору держави. Вони стали однаково цінними, однаково можуть отримати фінансування, але з великою відмінністю — це завжди відбувається на конкурентних конкурсних засадах, що теж є цілковито нововведенням. Це прозорі засади. Власне кажучи, Український культурний фонд може вважатися такою дуже хорошою практикою. Практикою, яку можна поширювати сміливо поза межі України, так само як продуктивний і хороший підхід. Отже, Український культурний фонд було засновано ще при міністрові Нищукові. Він підтримувався пізніше в період міністра Бородянського і так само підтримується в період міністра Ткаченка. Це дуже добре. Також це теж стосується Українського інституту книги.

Якщо ми подивимося, то пригадаємо, що відбувалося навесні цього року з початком епідемії, коли гроші на культуру, власне кажучи, були дуже жорстко обрізані саме цим інституціям: Українському культурному фонду, Українському інституту книги. На 2021-й рік ми маємо таке саме фінансування закладене, як фінансування на 2020 рік до секвестру. Це в важких умовах, як на мене, дуже хороша новина. По-перше, це забезпечує сталість. По-друге, це забезпечує визнання внеску різних секторів культури в розвиток суспільства і їхню однакову цінність. І у 2020-му році ще було введено одне дуже позитивне нововведення. Знову-таки через Український культурний фонд фінансується інституційні потреби організацій, котрі зазнали негативного впливу від пандемії. Як ми всі розуміємо інституції культури довгий час не могли працювати, а зараз навіть працюючи все одно мають дуже обмежене відвідування. Ці інститути дуже залежать у своїх доходах від фізичної присутності людей, як , наприклад і авіаперевізники, через це утворилося багато збитків. Так само нині на конкурсній основі подаючи грантові заявки, проєктні пропозиції до Українського культурного фонду, існує імовірність покриття цих проблем. Власне, цей підхід уже заявлений. Він дуже в цьому сенсі добрий.

Є ще одна річ, яку ми бачимо. Ми бачимо, що коли йдеться про традиційні видатки бюджету, це національні театри, музеї, заповідники, то приблизно таке саме фінансування індексоване очевидно, як я розумію, на зміну мінімальної зарплати. Тобто є зростання, воно відносно помітне, але не радикальне в рази.

Є ще одне нововведення, важливе. Подивимось, як це буде працювати. Це Фонд розвитку закладів культури державного значення. Це, власне кажучи, реставрація і будівництво. Чому це важливо? В культурі загалом є три великі проблеми: одна велика проблема – це якість інфраструктури, тобто наші музеї, наші фондосховища, наші театри в дуже поганому стані. Пам’ятки архітектури, котрі просто занепадають на очах. Це незворотний занепад, його не можна відновити. Це не обладнання, яке можна докупити. Тобто ми втрачаємо раз і назавжди. Тобто це щось, що не можна відтягувати й потім поновити за якийсь час. Це одна проблема, інфраструктурна.

Друга проблема, дуже суттєва, — це законодавча рамка і правила, котрі спрямовані в першу чергу на стримування ініціативи, не на її стимулювання. Це інша проблема.

Ще одна проблема — це вміння, навички, компетенції у людей, наприклад, в цілих пластах культури. Скажімо, в музейному середовищі, в менших містах ми маємо дуже мало молодих людей з навичками, які потрібні для того, щоб ці музеї ставали більше конкурентними.

Ось в бюджет 2021 року звертається до однієї з цих проблем, це проблема інфраструктурна. Про це говорилось досить багато у 2019-му році, дискутувалось, що це необхідно. Як там буде впроваджено, належить тільки побачити, тому що будь-яку “машину”, тим більше реставраційну, дуже важко стартувати з нуля. Як це спрацює, ми побачимо. З іншого боку інтенція хороша, тобто , як не дивно. Я не бачу якогось радикального зростання, яке б випередило інфляцію, з одного боку. А з іншого боку, це радше консервативно-позитивний сценарій для культури. За цих умов я була досить оптимістичною.

Гліб Вишинський: Дякую. Третій сектор, цією сферою розвитку людського капіталу є освіта. Єгор власне в Міністерстві відповідав за вищу освіту. По вищій освіті, ми бачимо, дуже велике зростання. Особисто для мене це не є настільки хорошою новиною, тому що загалом ми в ЦЕС протягом тривалого часу виступали за те, щоб зменшувати частку витрат на вищу освіту і передавати їх Павлу, власне, в охорону здоров’я. Напевно, для Єгора це більш радісна новина, хоча, можливо, тепер вже не відповідаючи лише за вищу освіту або будучи експертом з освіти. Загалом, ти бачиш якісь інші проблеми, які є важливим фінансування освіти цього року? Передаю тобі слово.

Єгор: Дякую, Глібе. Ви знаєте насправді, напевно, ми всі тут є адептами одного і того самого правила. Видатки, якщо вони збільшуються, то це ще не остаточна перемога. Потрібно, щоб ці видатки витрачалися ефективно. Це все одно, що приготувати тісто, але їсти його сирим, не спечений пиріг просто-напросто, і радіти з того, що в тебе є тісто, всі інгредієнти до нього і супер круто.

В освіті відбувається насправді суто номінально, напевно, безпрецедентне збільшення видатків. Я не пригадую роки, коли збільшили на майже 30 мільярдів освітню субвенцію, та що йде на середню освіту, коли лиш під нього у сфері управління Міністерства освіти на вищу освіту збільшили майже на 4,5 млрд гривень, це теж десь 25 % збільшення. Цьому, безумовно, можна радіти, тому що ми розуміємо, що є багато пов’язаних питань, які зв’язані зі стінкою браком коштів. Саме так, коштів. Це стіна в багатьох аспектах.

Але є інша стіна. Вона, напевно, є вищою і товстішою. Це то, як розподіляються ці кошти, ефективність цих коштів. Не можна сказати, що воно перекреслює: давайте просто заберемо ці кошти, якщо там неефективно. Водночас не можна бути до кінця задоволеним від того, як будуть використовуватися ці кошти. По-перше, велике питання, величезний жирний знак питання. Ми дали кошти на оплату праці: по суті, це все оплата праці, ось та освітня субвенція, видатки на споживання вищої освіти, але ми нічого не зробили для того, щоб система винагороди за працю, система оплати праці в системі освіти, стала більш ефективною.

Ми сьогодні маємо всім відому тарифну сітку. Як тільки уряд підвищує мінімалку, вона десь дострілює до персоналу. Наприклад, в університетах дуже легко побачити, що це підвищення мінімалки “дострілює” до всіх посад, окрім викладацьких. Тобто, по суті, ми маємо всі тарифи, які займають керівники, тобто адміністративний персонал, керівники відділів, технічний персонал, лаборанти й так далі, але це не зачіпає викладачів. Тобто це досить таке абсурдне. Вдумайтесь, плюс 4,5 млрд гривень на оплату праці, яка не буде ніяк впливати на розмір оплати праці викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри й так далі. Це є проблемою того, як власне ось цей популізм в плані ‘давайте підвищимо мінімалку’, як він б’є по цій бюджетній сфері.

На жаль, не йде це синхронно, коли збільшать видатки на оплату праці й роблять, я б казав, що нам потрібно робити лібералізацію в питанні оплати праці у сфері освіти. Нам потрібно більше узалежнювати не від тарифних розрядів, а від певних показників майстерності. Власне того, як людина працює на своєму місці, але для цього потрібно дуже багато нових речей запроваджувати. Для цього потрібно, напевно, якісна супервізія на місцях, для цього потрібно те, що називається ”управління персоналом” в наших закладах освіти. Для цього потрібно, щоби були нові речі, які дуже важко закласти в ці цифри, в цю тарифну сітку, дуже важко оцінювати. Ти ось там потрапив в цю ячейку в мене в Excel? Все, значить, ти отримаєш більшу оплату праці. Очевидно, що є речі, які не є калькулябельними, які виміряти може лише безпосередній керівник на місці. Для цього потрібно розбудовувати прозору систему оплати праці.

Ми намагалися це зробити через те, що ми закладали керівникам університетів, ректорам, і встигли зробити чотири контракти. Одним з KPI в таких контрактах — це запровадження диференційованої системи оплати праці. Навіть в умовах, коли діє тарифна сітка, можна намагатися робити ось таку еластичну модель за премій, якщо в тебе є додаткові кошти. Але це полу мір. Потрібно змінювати саму тарифну сітку, потрібно лібералізувати цю систему, потрібно йти до диференціації оплати праці, яка, власне, залежить від якості роботи.

В середній освіті: все дуже просто, там все залежить від стажу. Я нікого не хочу образити й страшно не люблю ейджизм, наприклад, але ми розуміємо, що не конче ефективною є людина, яка працювала довше на посаді. І ще одне таке критичне питання: всі хочуть бачити молодь в школі. От всі хочуть бачити молодь в школі й кажуть: «Випускники педагогічних університетів не йдуть в школи працювати». Вони не йдуть, бо щоб досягнути бодай якоїсь нормальної пересічної оплати праці за мірками самої системи, їм треба працювати 20-30 років. Звісно, що вони не будуть іти.

Вже давно точаться розмови про те, щоб прив’язати це до сертифікації вчителів. Неважливо, що ти вчора прийшов з університету, але якщо ти володієш необхідною професійною майстерністю і ладен підтвердити це на сертифікації, то, будь ласка, ось твоя доплата, незалежно від того, який в тебе є стаж і тд. Ми просто можемо зайти в дуже глибоку кризу, тому що сьогодні ось це явище ”немає молоді в школах» дуже критичне.

По деяких предметах у нас невдовзі буде просто вакантних третина місць, третина посад. Зокрема, природники в найбільшій зоні ризику, фізика, математика. Я хотів би це завершити на такому підсумку. Ще, даруйте, забув сказати про … Це знаєте, як медичні закупівлі в медицині, довгий час була програма просякнута корупцією до змін, які відбулися, так в питаннях освіти — це завжди капітальні видатки.

Капітальні видатки — це будівництво, це ремонти, це капітальні ремонти. Це програми, які завжди існували, знаєте, як вотчина або нардепів, які ходили туди потім на комісії й вибивали щось на свої округи, або ректорів, якщо це вища освіта і тд. Цей підхід спостерігаємо і зараз, тому що в проєкті бюджету на вищу освіту і на фахову передвищу (коледжі) закладений 1 млрд.

Коли я чую про те, що нам треба будувати гуртожитки, я не маю такого очевидного висновку, особисто. Мені здається, що є дуже багато інших критичних інфраструктурних видатків, які потрібні в тих самих університетах. Особливо, сумнівно виглядають гуртожитки в епоху пандемії. Коли нам потрібне дистанційне навчання, наприклад, запроваджувати, коли нам потрібні онлайн тренажери, коли треба дороге ліцензійне програмне забезпечення для деяких дисциплін особливо для інженерних, архітектурних, наприклад, авіації, то це дійсно треба закуповувати дорогі тренажери. Це, можливо, люди навчаються в освіті дистанційно, в змішаних формах, а для цього потрібно програмне забезпечення, його потрібно купити. Будувати гуртожитки, коли ми маємо великий ризик спалахів у гуртожитках Covid, це трохи оксиморон, як на мене. Тому там бракує прозорості.

Ще одна така остання думка, на завершення. На жаль, я не можу сказати, що реформи, які розпочалися, зараз будуть продовжуватись. Тому що йде сигнал з Міністерства освіти від нинішнього керівництва, уже в принципі й публічно виступають деякі функціонери Міністерства з нової команди, що усі принципи розподілу коштів у вищій освіті, які ми заклали, їх треба змінити. Тому що у формулі підхід «такий поганий», а «ручний підхід хороший». Не цураються навіть такої лексики, ось, Прикриваючись якось непередбачуваністю тим, що потрібно залишати можливість ручному розподілу це розподіляти.

Насправді формула, яка фінансує за результатами діяльності університетів, то такий механізм теж передбачає, але він важить 2%. І цього достатньо. Це такий буфер, який називається резервами. Цих двох відсотків достатньо, щоб покривати якісь певні непередбачуваності. Проте якщо ми будемо мати відкат цієї системи фінансування, яка просто винагороджує університети за результатами, а не просто за кількістю студентів, які там навчаються і просто по близькості до Міністерства, то ми можемо втратити довіру.

Це дуже важливо, щоб всі збагнули: ми гралися з цим ручним розподілом протягом десятиліть, і ну дуже багато людей не бачить ефективності в цій країні. Особливо, дуже важко було завжди переконувати Міністерство фінансів, тому що Міністерство фінансів дуже легко доводить, що ефективності там немає. По багатьох параметрам простежується ця неефективність і, можливо, через ітерацію якихось урядів, якщо ми знову повернемося до цього ручного розподілу, просто не буде аргументів за те, щоб залишити ці видатки. Це є великим ризиком. Великий ризик — це брак довіри, ці рештки довіри, вони дуже хиткі. Вони поки що дозволяють зберігати певний рівень фінансування. От власне, я думаю, що люди, наприклад, будуть мати повне право сказати: “Даруйте, це ж гроші платників податків. Вони, як ми бачимо, вже десятиліттями не приносять того ефекту, якого хотілося б. Чому ми маємо ці гроші виділяти тоді?”.

Гліб Вишинський: Я зовсім не хочу платити зі своїх податків 20 % відкату будівельникам на будівництво гуртожитку. Дякую дуже, Єгоре. У нас є два питання. Одне питання улюблене питання Маші. Питання від Ярослава Винокурова, «Українська правда». Скільки за вашим розрахунком реально профінансувати дефіцит бюджету на 2021 рік коштами внутрішнього ринку? На скільки реально профінансувати дефіцит на 2020 рік? Насправді надзвичайно важливе питання, тому що в нас тут такі позитивні історії: тому сектору дали багато і тому сектору дали багато, тому сектори дали багато, чи не закінчиться це все тим, що на зарплати не буде вистачати?

Марія Репко: Дякую, Глібе. Дійсно, мені було дуже приємно чути про підвищення зарплат і в школах, і про зростання фінансування у сфері культури, особливо, на реставрацію пам’яток. Це дійсно така річ, я вважаю, що має бути у бюджеті у будь-які роки. Бо якщо втратити це, то дійсно незворотньо. Але як фінансист, я бачу що всі побажання профінансувати, Україна просто не може собі дозволити.

На графіку це дефіциту бюджету, блакитні стовпчики — це дефіцит зведеного бюджету центрального-місцевого, а далі йдуть підтримки всяких компаній, як «Нафтогаз», державні банки, зараз ще до цього додається «Укравтодор». Це дуже великі суми. Це означає, щоб взяти такий дефіцит, потрібно взяти додатковий відсоток державного боргу, тобто він зросте. Ось ці 6% або 8% з гарантією «Автодору» треба буде десь брати. Державний борг, особливо на приватних запозиченнях, на приватному ринку, він коштує Україні дуже дорого. Програма з МВФ затримується – цього року можемо отримати ще один транш, а не два, а не можемо не отримати в принципі. Бюджетний дефіцит на 2020 рік, який отакий величезний, там в стовпчику 7,5% ВВП, його поки що, станом на вересень, такого великого немає. Там приблизно 150 чи 200 мільярдів гривень. Я зараз не можу назвати точну суму, потрібно буде профінансувати в жовтні, листопад, грудні. А це буде період, коли розпорядники коштів робитимуть такі великі перекидки з програм, які вони не встигли освоїти, на ті програми, які можна закрити актами виконаних робіт та ще якимись методами для того, щоб витратити кошти, які виділять на них Міністерство фінансів.

Це велика проблема, бо за три місяці залучити стільки коштів на внутрішньому ринку майже нереально. Наступного року 270 мільярдів гривень дефіциту, а також погашення на величезні суми й ОВДП, і зовнішні борги фінансувати буде дуже важко. Особливо, знову ж таки зважаючи на те, що ми не знаємо, що буде з МВФ і що буде з зовнішнім ринками. Це насправді таке велике питання, якого ми зараз не торкалися у цій презентації, але якого потрібно торкнутися, потрібно задати.

В Європі зараз друга хвиля коронавірусу, вже падають потроху ринки акцій, з ними скоріше за все з якимось лагом підуть вниз і боргові ринки. Пока ще ніхто, крім Ізраїлю, не вводить нових жорстких локдаунів, але ми не знаємо, що буде. Навіть якщо Міністерство економіки робило такі середньострокові негативні сценарії, то такої затвердженої бюджетної декларації, яка б казала нам що, якщо щось піде не так, як ми будемо діяти, її немає. Є ймовірність, що дійсно цього року Україна не зможе запозичити на зовнішніх ринках, але звісно ж не зможе запозичити на внутрішніх ринках без грошової емісії такі суми. Доведеться або робити емісію або секвеструвати бюджет.

Це поганий сценарій, який нікому не подобається. Всі вже хочуть собі підвищені заробітні плати, ремонт гуртожитків і так далі, але ми розуміємо, що рік буде складний. Але якщо закластися ось так на максимальні доходи та максимальні видатки, то можна дуже сильно розчаруватися, цю довіру втратити. Тому краще закладатися консервативно: консервативно на доходи, консервативно на видатки та мати консервативні очікування.

Гліб Вишинський: І останнє питання, яке в мене є. Використаю на нього дві хвилини й сам на нього відповім, тому що ти не любиш відповідати на запитання. Як Ви вважаєте, чи справдяться прогнози уряду середньозваженого курсу 29,1 грн за долар? Тут є дві частини у відповіді. Перша частина — це просто повторити те, що сказала Маша. Це те, що треба закладати завжди консервативний сценарій. На підставі чого ми маємо закладати курс 29,1,  якщо в нас є пряма залежність між закладеним курсом із закладеними доходами бюджету, якщо на сьогодні курс складає 28,2. Давайте, ми закладемо краще той курс, який є середній за якийсь попередній період на якусь конкретну дату, а не будемо очікувати, що він буде рухатися в тому напрямку, який нам потрібен для збільшення доходів бюджету.

А що стосується власне самого курсу, то я дуже раджу прочитати інтерв’ю заступника голови НБУ Дмитра Сологуба, яке розміщене на сторінці «Інтерфаксу». Він відверто, як людина зі старої команди, яка залишається в новій, розповів про те, що відбувається зараз з курсоутворенням. Зараз немає підстав стверджувати, що є однозначний тиск рухати курс в якомусь напрямку, але знову ж таки, зважаючи на ті ризики, про які Маша сказала, тобто тут можуть бути сценарії в будь-яку сторону. Ситуація є надзвичайно невизначеною. Або ми стаємо “котиками” й чесно виконуємо всі зобов’язання перед МВФ і отримуємо все зовнішнє фінансування і відповідно, тоді ніякого курсу 29,1 з нашим позитивним торговим балансом не буде і будемо мати посилення гривні. Або ми будемо мати постійне фінансування без МВФ, 6 % дефіциту ВВП. Відповідно, тоді 29,1 грн це буде надзвичайно оптимістичний прогноз.

Дякую за ваші питання. Дякую за вашу увагу. Дякую колегам за те, що взяли участь у нашому заході.

Повний текст записки з оцінкою проєкту бюджету.

X