168. “Економічна журналістика в Україні стала соціалістичною”. Кошовий з Інтерфаксу і Давиденко з Forbes

Дисклеймер: щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юлія: Вітаю! Ви слухаєте “Що з економікою?”. Ми сподіваємось з Юрієм, що це ваш улюблений подкаст про економіку українською. Ми в студії Громадського радіо. Мене звати Юлія Мінчева з Вокс. Зі мною також Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії. Сьогодні в нас два гості, яких ми місяцями сюди запрошували. Дуже раді, що ми нарешті в такій компанії зібралися. 

Сьогодні ми будемо говорити про економічну журналістику, економічну журналістику в Україні, кому вона потрібна і на що взагалі впливає. З двома героями, які закінчили КПІ і за освітою максимально далекі від економіки, якщо дивитися суто на назви спеціальностей. Але натомість зараз вони обидва очолюються максимально потужні українські економічні ЗМІ. З нами сьогодні Дмитро Кошовий з Інтерфаксу і Борис Давиденко з Форбсу, який в минулому також очолював Вокс Україна. 

Дмитре, Борисе, вітання, раді, що ви з нами. 

Дмитро: Привіт. 

Борис: Привіт, доброго дня. 

Юлія: Перше питання, чому ви вже так давно і невтомно займаєтесь цим розвитком економічної журналістики, для кого вона взагалі треба в цій країні? Про що вона, якщо треба пояснити комусь, хто не закінчив КПІ і не очолював 20 років економічні ЗМІ в Україні. Дмитре, яка ваша коротка відповідь на довге питання? 

Дмитро: Можливо, відповідь буде в тому, як я потрапив в економічну журналістику. Мої друзі були журналістами, але вони не дуже добре рахували. А ось чому добре вчать в КПІ, то це якомусь аналітичному підходу і, звичайно, математиці. Те, що в економічній журналістиці не буває, те чим вона сильно відрізняється від іншої журналістики – це справді цифри, це можливість порахувати щось і на базі цих розрахунків зробити висновки. Тобто це, мабуть, одна з головних відмінностей. Саме так я потрапив в журналістику, бо я вмів рахувати, я зробив фондовий індекс і це була, мабуть, така путівка. 

Боря, тепер тобі слово. 

Борис: Ну, я потрапив абсолютно випадково в журналістику. Я прийшов на співбесіду фінансового аналітика, так як і Дмитро я теж вмів добре рахувати. Я переплутав телефон. І це була співбесіда не на фінансового аналітика, а на фінансового журналіста в газету «Дело». 

Ми 20 хвилин поговорили з кадровичкою. Вона сказала, що оскільки я вже прийшов, то варто познайомитись з редакторами. А це була газета «Дело» і за пів року до цього їх купив німецький великий холдинг «Handelsblad», дали грошей і вони переїхали в красиву будівлю на вулиці Володимирській навпроти Оперного театру. Там було все, як в кіно, такий open space. Десятки журналістів по телефону розповідають. Виглядало заманливо, як в кіно. 

Ну, я там щось сидів тижні три. Мені сказали, пиши новини. Дня чотири сидів, нічого не робив. Потім вони підходять і запитують чому я не пишу новини. Я говорю, а де новини брати? Вони кажуть, ну як де? В «Інтерфаксі». 

Юлія: Але от ви обоє почали свою кар’єру, якщо я не помиляюсь, в фінансовій газеті. 

Борис: Так, «Фінансова Україна» була щотижневиком, яка також працювала за ліцензією «Financial Times». 

Юлія: Була ліцензія «Financial Times» і було якесь таке стороннє зовнішнє натхнення щодо того, як буде працювати газета. Які у вас були очікування від того, як буде розвиватися ринок економічної журналістики? Якщо подивитися на те, що ви там думали, коли починали свою кар’єру, і те, що ви бачите зараз, які ви можете згадати такі ключові моменти для ринку, які на нього вплинули, змінили, стимулювали за оці 15-20 років? 

Борис: По випадку Дмитра, я думаю, років 25. 

Дмитро: Так, це було, здається, 1994 рік, коли я пройшов «Фінансову Україну». Моя така любов в економічної журналістки – це фондовий ринок, це ринок акції, те, з чого я починав. 

Юлія: Ви ще сподіваєтесь писати про фондові ринки в Україні? 

Дмитро: Так, я сподіваюся. Я вважаю, що майбутнє економічної журналістики, майже в будь-якій країні, так, щоб вона була широка, щоб вона була не для вузького кола людей, які пишуть про великі компанії, або які, навпаки, пишуть тільки про курс валюти і, можливо, про ставки. А щоб це було, справді, така потужна економічна журналістика, яка вимірюється щоденними газетами. І за рахунок існування фондового ринку. 

Ну, і ось, Боря, коли він приходив, то в нас навіть було в Україні якийсь час, коли було три щоденних економічних газети. 

Юрій: А що це було? 

Дмитро: Це було “Дело”, “Економические известия”, і це був “Комерсант”. Боря, я нічого не помиляюся? 

Борис: Ну, Інтерфакс, але то агентство. Інтерфакс не був газетою. 

Дмитро: Ні, я кажу про економічні газети. Тобто, газети в економічній журналістиці, мабуть, найпоширеніші. Звичайно, зараз змінюються ЗМІ, зараз з’являються електронні, цифрові ЗМІ. 

Так чи інакше, є такий закон, який мені навчили, що економічні газети щоденні є тільки в тих країнах, де є розвинений фондовий ринок. Моя історія в економічній журналістиці – це постійні надії на те, що він знову відновиться. Коли прийшов, це була ваучерна приватизація, і справді збиралися люди, торгували акціями, там навіть десь біля метро Арсенал був такий фондовий клуб. 

Потім якісь біржі були, потім була чергова криза. Згодом, після помаранчевої революції дуже сильно виріс ринок, скупляли Обленерго, і створювалися перші інвестиційні фонди, і Кінто, і інші, і ось тоді з’явилися одночасно три економічні газети. 

Потім з’явилися IPO на інших, на варшавські біржі, українські компанії виходили на лондонську біржу. Тобто постійна надія, вона не вмирала. Хоча ось сьогодні я прийшов і написав, що останнє IPO на українському ринку, це Рівненський народний клуб «Верес», який в 21-му році залучив 50 млн грн за допомогою однієї з найбільших на ринку компаній «Конкордкапітал», виведений з біржі в зв’язку з провадженням справи про банкрутство. Але я сподіваюся, що це все одно не точка, а чергова якась кома, бо я вірю все ж таки, що економічна журналістика відродиться разом з фондовим ринком. Боря, тобі слово. 

Борис: Ви просили тут драматургії, конфлікту, не погоджуватись. Я не буду погоджуватись з Дмитром, хоча теж перша робота була саме глядачем фондового ринку. Я рахував, писав акції, біржа ПФТС, українська біржа. Це такі рудименти. 

Насправді, Дмитро каже абсолютно правильну картину світу для 20-го століття, тільки, думаю, у 21-му столітті інтерес економічної, бізнесової журналістики дуже розширився. Є багато профільних видань, яких немає в паперовому вигляді. Газети – це теж, скоріше, рудименти, кількість їх читачів, вона невпинно скорочується, тому що вони вмирають.

Зараз, наприклад, це великі медіа типу «TechCrunch», вони пишуть про венчурну індустрію, і IPO, далеко публічних компаній, акції, яких торгують, це, мабуть, у декілька відсотків їхніх героїв. Все інше – це якісь швидкозростаючі компанії. 

Я думаю, що для того, щоб мати хорошу економічну, бізнесову журналістику, в першу чергу треба мати цікаву, розвинену, різноманітну економіку. Це, дійсно, коли в тебе економіка якась маленька, чи дуже олігархічна, чи дуже державна, то складно буде про це випускати багато цікавих, широкому колу людей текстів. 

Зараз далеко не у всіх країн є потужний, самостійний фондовий ринок. Тому здорово, якщо він буде в Україні, але якщо навіть його не буде, і всі наші компанії будуть на якийсь естонський, німецький, британський, гонконгський, американський, лондонські біржі – теж окей, нам буде про що писати. 

Ти запитала, для кого взагалі потрібна економічна журналістика. Очевидний варіант, що в неї є свої ключові стейкхолдери – ті, хто займається підприємництвом, бізнесом, менеджери, які управляють. Але це далеко не вичерпний перелік читачів. 

Я думаю, що це, коли ви дивитесь українське опитування, то завжди, що людей турбує, то вони будуть на першому, другому, третьому місці казати інфляція, безробіття, зростання цін на комунальні послуги. Це суто економічні категорії. 

В принципі, якщо люди чесні і кажуть, що їх турбує, то непогано піти і про це щось почитати. А саме про це і пишуть економічні, ділові медіа. Пишуть більш змістовані, більш фактажні, ніж політичні і загальні медіа. Тому відповідь така, що економічна журналістика для всіх, кому не пофіг на їх добробут. 

Щоправда, цю думку досить складно довести до широкого кола людей, тому читачів у нас відносно небагато. Forbes читає мільйон людей кожен місяць. Це, порівнюючи з українською правдою, мало. В принципі, дивлячись на Україну, то, мабуть, і не дуже, мало. 

Юрій: Як ви обоє бачите напрямок руху економічної моделі економічної журналістики. Тому що зрозуміло, що модель підписки і продажу друкованих видань вона остаточно усохла. Крім цього, є конкуренція. 

Коли я був студентом Нархозу, для мене були дуже цінним вікном і джерелом якісної інформації про економіку кілька ділових видань, плюс «Дзеркало тижня», в якому була непогана секція про економіку. І це було для мене цінно. Це, до речі, дуже смішно, що для мене Дмитро прийшов у фінансову журналістику, а я пішов у третій клас.

А зараз щось можна прочитати просто в інтернеті, можна підписатися на кількох людей, якихось економічних блогерів, і виникає питання, а що з економічною журналістикою в Україні? Тому що ми маємо розуміти, що якщо вона буде жити коштом тих, про кого вона пише, то тоді вона, скоріше за все, буде не цікавою або упередженою, до неї буде мало довіри. Тому з огляду на те, наскільки в нас зараз слабка економіка, малий ринок, мені цікаво, що ви про це все думаєте? 

Дмитро: Я дам голос з того світу, бо бізнес-модель «Інтерфакс Україна» якраз за підпискою, і ми продовжуємо жити на цій бізнес-моделі. Саме тому я так шкодую, що немає ринку акції. 

Я повністю згоден з Борьою про все, що він сказав про економічну журналістику, про те, що економіка є всюди. Є від громадського транспорту, від відпусток, від пенсії, від школи приватної. Всюди можна будь-яку новину, я не знаю, навіть якісь моральні проблеми, їх можна відписати і з економічної точки зору, і волонтерство. 

Борис: Остання про Арестовича ми виписали з економічної точки зору. Порахували, скільки він грошей заробляє на своїх навчальних курсах. 

Дмитро: Інша справа, що платити люди будуть за те, там де вони є власниками чогось. Тобто, якщо ти є власником чогось, якщо це справді приносить тобі гроші, так переважно в більшості людей це валюта в нас може бути. Те, про що Боря казав, криптовалюта була. А акції, якщо ти в пенсійному фонді, те, що є на Заході, там набагато більший прошарок власників. І ось власник, він готовий платити за те, щоб отримувати цю інформацію. Ну і тоді якраз немає цієї проблеми, хто платить за ділову журналістику, за економічну журналістку. 

В Україні, по великому рахунку, це одна з головних проблем. І це проблема цих низьких зарплат в економічній журналістиці. Бо немає такої великої кількості людей, які готові платити за це гроші. 

Юрій: Нема мільйонів людей, в яких гроші в якихось інтервальних фондах, в пенсійних фондах, які ніби безпечні, але все одно дуже залежать від економіки і так далі. 

Борис: Я прокоментую твою тезу. Я буду людиною, яка буде зі всіма не погоджуватись. 

Звичайно, Юра, з тобою, як з блогером-публіцистом, конкурувати з журналістом нереально. Ти пишеш, у тебе класний стиль, слог, знання. Але оце парадигма про те, що інтернет, блогери прийдуть, спеціалісти, розсилки будуть робити, вони вб’ють медіа. Я в ній живу вже років 10. Тим не менш, ніякі тектонічні зсуви не стаються. Як були великі медіа, потужні The Economist, Wall Street Journal, вони тільки стають більш потужними, поважними, читаними. 

Тому я думаю, що це не боротьба, це підсилення один одного. За рахунок твоїх дописів, колег, журналісти вчаться набагато швидше. Вони бачать з різних сторін цю інформацію. Їхня робота повинна бути більш глибока, щоб вони могли принести те, що і тобі було б цікаво почитати. 

В нашому випадку це доступ до перших облич, до людей, які приймають рішення. Це наше кредо, що ми завжди спілкуємось. Ми намагаємось не брати вторинну інформацію від прес служб, а спілкуватись з людьми, які безпосередньо приймають рішення. Це складніше, це не завжди швидко, але це дає нам вартість. 

Щодо економічної бізнес-моделі, Україна насправді нічого особливо унікального немає, просто що економіка маленька і люди не дуже заможні. А так, як у всьому світі, успішні медіа, в них дуже диверсифіковані джерела доходів. Якщо ви подивитесь на Financial Times, то там більшу половину доходів їм приносять освітня частина бізнесу. Вони вчать, тільки чому не вчать, і заробляють на цьому дуже багато грошей. 

А так, це класичний набір, в тебе є і реклама, в тебе є якась дуже така складна реклама, спецпроєкти, в тебе є і події, в тебе є і підписка від читачів і т.д. Тільки в такому випадку, і в Україні, і в світі, ти можеш дійсно будувати медіа як бізнес. 

Саме цим займається Форбс. У нас зараз, приблизно, я не пам’ятаю точних цифр, але десь 40% нам приносить журнал на його продажу, і реклама в ньому, десь 20% реклама на сайті, і десь 30% – це події, ну і все інше, те, що залишається. Тому дуже диверсифікована модель дозволяє зробити, більш-менш сталу бізнес-компанію. 

Юрій: Борис, насправді те, що я сказав, це була, повторюсь, така провокація, тому що я вбачаю, що одна з найважливіших функцій журналістів зараз, котра залишається і буде важливою – це тримати в фокусі найважливіше. 

Це така суспільна функція, тому що кожен говорить там про те, що йому важливо, в кожного своя повісточка або в кожного свій фокус досліджень, а економічні журналісти мають привілей визначати те, що важливо, і говорити про це, просвічувати людей. 

Мені здається, що це якраз така консолідуюча, одна з найважливіших функцій в цьому хаосі інформаційному. Можете погодитися або ні. Тобто для мене нема питання, цінна економічна журналістика чи ні в сучасному світі. Дуже цінна. 

Борис: Я згоден, що можна дивитись, не бігти в фейсбучному мейнстримі, а шукати важливі речі, які не попали в фокус дописувачів. Але найбільш цікаве мені, коли фейсбук обговорює, що це так, а вдається дізнатися, що це інакше, чи з іншого кута на це подивитися, що це взагалі. До тебе приходять п’ять тисяч злих фейсбук експертів, і тоді життя покращується. 

Юлія: А ви тут згадували про те, що важливо, хто є власником, він платить умовно за розуміння своєї власності і цінності цієї власності. Я згадала, що The Economist починався також, як медіа однієї дуже конкретної когорти суспільства. Ідея була просувати ідею вільної торгівлі, конкретно відмінити ввіз на імпортні, мита на ввіз зерна.

Моє питання про те, чи економічна журналістика має бути такою нейтральною, чи вона може бути якось ідеологічно забарвленою і таким чином також впливати на життя суспільства. Бо з одного боку, окей, можливо вас читає в якомусь кількісному співвідношенні невелика кількість українського населення, але очевидно її читають якраз ті, хто приймають рішення для всього українського населення. Ви впливаєте на їхню думку в тому чи іншому форматі. Може вони навпаки роблять не так, як ви пишете, але глобально ви можете на це впливати.

Перше, що ви думаєте про таку ідеологічність економічної журналістики? В Україні зараз, коли країна бідна, економіка бідна, а нам треба сильну економіку лише просто для того, щоб мати сильну економіку, як мінімум для того, щоб мати ресурси на виграш війни. 

Дмитро: Борю, давай, може я почну? Нам трошки простіше в агентстві, бо в агентстві є журналістські стандарти і в нас як такої ідеологічності не може бути. 

Юлія: Ви можете сказати просто, як економічні журналісти. 

Дмитро: Чесно кажучи, останні роки мене трошки турбувало, що сучасна українська економічна журналістика стала, я б назвав це, соціалістичною, занадто соціалістичною. Коли я починав, це були 90-ті роки, 2000-ні роки, бізнес тільки відбувався, він не мав настільки негативного забарвлення. 

Однак, останні роки, економічна журналістика перетворилася в то, треба знайти, хто з бізнесменів, що десь вкрав, ну і тут треба віддати належне Форбсу. Я не знаю, мені здається, що ви чи не єдині, хто так чітко зайняли таку ідеологічну позицію пробізнесову. 

Борис: Ми просто знаємо, хто створює ВВП. 

Дмитро: Так, і я теж, знову ж таки, повертаючись до концепції власник, той, хто є власником, хто платить податки, то економічна журналістика має бути якраз на стороні цих людей більше. Тобто, як мінімум, вона не має ставити їм цю вину, що вони є власниками і що вони платять податки. Базово, мені здається, економічна журналістика, вона якраз іде від платника податків. 

Ну так, ідеологічно, мені здається, вона має виглядати так, і я б хотів, що саме з таким першим поглядом на економіку приходили журналісти в цю професію, а не навпаки, що вони бізнесмени, всі всім винні, і ми тут будемо писати кому і скільки. 

Юрій: Тобто, на твій погляд, оця основна перша причина такого руху вліво економічної журналістики, або економічно-суспільної, це свіжа кров журналістів, котрі приходять. Чи це просто, може, це запит там суспільства на оці скандали, сенсації, антикор розслідування?

Дмитро: Я би сказав, що це, скоріше, запит, я скажу, з популізмом якимось. Мені здається, це більше звідти йде. Не знаю, я настільки далеко і глибоко не аналізував, але не треба звинувачувати в тому, що хтось є монополістом, а треба дивитися, чому погано працює антимонопольний комітет. Це з таких ось яскравих прикладів. 

Бізнесмени, скільки я знайомий, звичайно, є різні, але якщо будуть правила гри, вони готові грати за правилами гри. Наше завдання якраз, ідеологічно, можливо, оці створювати правила гри, виступати за правила гри, а не за те, що поганий бізнесмен, чи погані правила гри, чи хороші правила гри. Ось про це, мабуть, і має йти ідеологічна мова. 

Борис: Дмитро вже сказав, в нас на сайті написано, що Форбс – це інструмент підприємця, і ми стоїмо на боці підприємця. Це не означає, що підприємець, бізнесмен, будь за яких обставин, хороший, це просто означає, що ми описуємо ситуацію з точки зору бізнесу, з точки зору того, що він зробив хорошого чи поганого. Тому тут дійсно, що в нас є така ідеологія, що бізнес і підприємництво – це корисне для країни, чим його більше, краще, чим більше економічної свободи зрозумілими правилами, тим краще. Цим краще не бізнесу, а тим краще в цілому всій країні. Це веде до економічного зростання. 

Щодо проблеми, яку ти підняв, вона комплексна. Весь світ так рухається вліво, крім Аргентини, яка зробила різкий стрибок. Українська проблема в тому, що наші економічні реформи, починаючи з несправедливої приватизації і продовжуючи до наших днів, широке коло людей від них не вигравало. 

Немає цього відчуття справедливості від того, що вони бачать, що є постійна приватизація, економічні реформи. Люди не починають жити краще. Чи дуже недовго живуть краще, а потім знову криза, і вони втрачають те, що їм вдалося покращити свій добробут. 

Це така зневіра в цю історію, що не працює ця ліберальна модель. Давайте щось нове спробуємо. І це небезпечне явище і може бути пастка бідності. Треба з неї вирватися. А це без підприємництва і потужного бізнесу нам не зробити. 

Юлія: Я тут просто подивилась на Юру. Він дивився на мене, а потім я подивилася на годинник. Ми починаємо так трохи перебирати час. 

Хочу на якійсь оптимістичній ноті закінчити, не про пастку бідності цей подкаст. Про який з ринків зараз писати вам особисто найцікавіше? Де ви бачите найбільший рух, потенціал саме зараз в часі війни?

Напевно, ви скажете, що це може бути історія з дронами. Але окей, можливо, навіть не в часи війни, а з перспективою на 5 років наступних в Україні. 

Дмитро: Я для себе обираю ринок праці. Я особливо ніколи ним не займався. Але мені здається, це настільки буде великий виклик. 

З того, що я зараз чую від бізнесу, це буде дуже просто цікаво, бо він буде зачіпати дуже широкі верства. Бо і з точки зору технологій, і з точки зору війни, і з точки зору міграції буде на нього стільки факторів впливати, що мені здається, це дуже цікава тема. А насправді в нас в економічній журналістиці, я не знаю, хто би писав дуже добре про ринок праці. Ось, можливо, така моя буде відповідь. 

Борис: Дім, знаєш, нас запитали про цікаве, а ти сказав про важливе. 

Євроінтеграція. Ну на жаль, воно там насправді не цікаво людям, широкому загалу це такі речі. Юля попала дуже чітко – оборона, тек, це прям реально насичена історія, там багато чого цікавого. 

Ну якщо ти запитала на 5-10 років, то це все, що спрямовано з економічною експансією на зовнішні ринки, не обов’язково європейські, можливо, азійські. Без цього ми не побудуємо велику економіку, тому ця експансія, експорт, вихід на нові ринки, це, безумовно, такий фокус і треба, щоб і держава в цьому, якщо не допомагала, то не заважала нашим підприємцям. Ми, як ЗМІ, маємо завдання надихати і показувати вдалі приклади, детально їх розбирати, щоб інші люди розуміли цей шлях і їм було трішечки простіше. 

Юрій: Я, до речі, зауважу, що та ж сама євроінтеграція, яка, насправді, може бути дуже цікавою. Там можна драматичний серіал зняти, а не те, що писати цікаві замітки. Там буде багато всього ще. 

Єдина проблема, що для того, щоб писати про це фахово і цікаво, щоб це було цікаво і журналісту, і читачам, треба витратити дуже багато часу на те, щоб розібратися, як це працює. 

Борис: Я, як редактор, одразу можу запропонувати просте, ефективне, цікаве рішення. Відправляємо журналіста на українсько-польський кордон зараз і влаштовуємо бійку з дальнобійниками польськими. І цікаво, і актуально, і, можливо, ефективно. 

Юлія: Але нічого не стане зрозуміло. Одна біда.

Юрій: У мене ще таке питання теж на завершення. А як ви відчуваєте: деколонізація української журналістики істотно позитивно вплинула чи може навпаки? 

Тому що раніше, я пам’ятаю, по-перше, багато видань були фактично під впливом або у власності російського бізнесу. А по-друге, багато людей стежили, читали “Російські ведомости”. Їм було цього достатньо. Зараз “Ведомости” вже ніхто не читає. Може, десь там хтось одним оком стежить за “Комерсантом”, просто, щоб продивуватися тому, що відбувається в Росії, але не більше. Тобто, для вас це плюс? 

Борис: Слухай, мені здається, це якась така економічно-географічна історія. Раніше, зв’язки українського-російського бізнесу були дуже тісні і переплетені. І це було, умовно, цікаво читати, як Дерипаска, у якого тут якийсь там Миколаївський глиноземний завод, якась алюмінієва історія, і ще що там в нього відбувається. 

Ну, а тепер, коли, умовно кажучи, російського бізнесу тут не залишилось, український бізнес найближче покоління дивитись не буде, якщо не довше, то воно просто не перетинається. Чого його читати? 

Дмитро: В обмінниках рубль був третьою валютою, а зараз польські злоти, а десь там леї. Тобто вона деколонізація економічно відбулася, і відповідна журналістика. Ми все ж таки йдемо за читачем.

Юлія: А чи прийшов інший читач до вас, наприклад, який тепер більше цікавиться українською економікою? Це, напевно, більше там до Інтерфаксу, до її англійської версії. Чи бачите ви там зростання підписок? 

Борис: Юлія, я ще попереднє питання прокоментую. Зараз, якщо там раніше, умовно, можна було побачити перелік російських багатіїв, то зараз це в нас така політика свідома, що ми досить уважно стежимо за польською економікою, перекладаємо багато текстів з польського Форбса, з австрійського, те, що воно може бути релевантно. 

Це не наша думка, давайте це робити. Якщо ви поспілкувалися з бізнесом, такий посил. Це класно, що ви можете перекласти чи написати статтю про Ілона Маска, але його діловий досвід в Україні має 0,0% корисної доданої вартості. 

А якщо ви напишете, як якийсь польський бізнес виходить в умовну Британію чи Францію, то для мене це корисно, я хочу подивитися, щоб ми не стикалися, з якими складнощами. Тому зараз ми досить сфокусовані на близьких ринках і на Форбсі можна побачити перелік найбільших польських компаній, словацьких компаній, угорських. Ми так знайомим читача з цим ринком.

Діма точно знає, хто найбагатший угорець. Але інші, я думаю, в цій кімнаті точно не знають. 

Юлія: Але чи стали угорцям цікавіше те, що відбувається в нас? 

Дмитро: З того, що я бачу, ні. Якщо, можливо, це було на початку війни, а зараз, коли є розуміння, що невизначеність збільшується з термінами завершення, оцим відновленням, я не бачу цього зростання. В цікавості я тут абсолютно згоден з усіма нашими бізнесменами, які трошки в «Інтерфаксі» Україна, а більше в «Форбсі», в інтерв’ю кажуть, що вони, саме українські бізнесмени, будуть головними інвесторами ось найближчим часом. Саме з ними має вестися розмова про те, які треба вибудовувати умови для цього розбудови. 

Борис: З позитивних історій, що в нас, в нашій статті під час війни почали перекладати як поляки, так і угорці, здається щось австрійці, і вони це досить систематично роблять, вже там 3, 6, 9, хто там, 12 місяців, і вони це продовжують робити. 

Ну, мабуть, це хтось читає, а в них там сайти закриті за підпискою, то люди ще й платять за це гроші. Тому цікавість до таких українських бізнес історій, до знання українського бізнес-ландшафту, вона є, вона не така, як в березні 2022 року, але залишається. Це прагматичний інтерес розуміти, що тут відбувається. 

Дмитро: Ну, тут, до речі, я додам, що, скоріше навпаки, український бізнес зараз активніше йде за кордон, бо, ну, бізнес, він прагматичний. Він хоче стояти другою ногою на якомусь такому ринку, на якому менше невизначеності. Ну, і про це ми якраз дуже багато пишемо, і про епіцентри, які купує інтерспорт в Польщі. 

Юлія: Серйозно?

Дмитро: Так, вже угоди закриті, вже є контрольний пакет інтерспорту польського. Ну, там, нова пошта, ми всі знаємо, МХП, як там воюють з МХП, багато пишуть і про Аврору, яка там в Румунію вийшла, і Біофарма, як виходить. Тобто, це, я думаю, тому і перекладають статті. 

Юлія: Ну, це фантастичні, насправді, і класні приклади, і дуже важливі для економіки зараз особливо. 

Юрій: Я от згадав, що рік тому слухав в подкасті «The Telegraph» Вікторію Амеліну, котрої більше немає з нами, і вона говорила про те, що дуже важливо, щоб світ слухав не тільки нас, як ми визначаємо себе, а так само важливо, щоб світ чув нас, коли ми говоримо про глобальні речі, якісь глобальні проблеми, тільки тоді ми станемо повноцінною частиною Європи і світу. 

Тут теж, напевно, є якась роль журналістики, в тому числі економічно, як такого місточка. Тобто, щоб ми не закривалися в своїй там маленькій комірці, а дивилися назовні, і були настільки якісними, щоб наші думки, наших колумністів так само запрошували, розміщали на глобальних платформах, з глобальним покриттям, не тільки про українську тематику. 

Напевно, на цьому будемо завершувати? 

Юлія: Так, завершувати. Особливо, просто вважаючи, наскільки економіка глобалізована, набагато більше, ніж будь-який культурний простір. 

Борис: Наскільки економіка маленька, тому подкаст нас буде такий короткий. Була б побільше, ми б більше поговорили. 

Юлія: Ну, це добре, через рік у вас зустрітися, будемо збільшувати випуск на зростання ВВП. Будемо сподіватися, що там буде. 

Борис: Чотири відсотки. 

Юлія: Ну, нормально, це плюс 4 хвилини. Це непоганий, насправді, момент. 

Добре, але тепер ми точно будемо завершувати. Це був подкаст “Що з економікою?”. Цього разу ми з’ясовували, що з економічною журналістикою, з двома гостями Дмитром Кошевим з Інтерфаксу і Борисом Давиденком з Форбсу. 

Читайте Інтерфакс, Форбс, підпишіться, отримайте журнал. Не забувайте про Вокс і Центр економічної стратегії. І будете знати, що відбувається, можливо, трохи раніше за нас і дізнаватися нових наших гостей. 

Всі коментарі, побажання, Юрію на Фейсбук. Це в нас є прекрасна точка входу з вашим зворотнім зв’язком. Бережіть себе і купуйте українське. Я завершу на цій фразі, тоді буде більше приводів писати про економічну журналістику.