Про «креативну» ідею ЄС розблокувати російські активи

Низка європейських країн і не тільки Бельгія, де знаходиться депозитарію Euroclear, де лежали цінні папери російських активів Російського Центробанку, чинила спротив – Німеччина, Франція теж були не в захваті від цієї ідеї. Тому вона, незважаючи на те, що фактично доводилося весь час брати гроші на підтримку України з коштів платників податків відповідної країни, придумувати якісь креативні рішення, все одно з основною сумою активів Російського Центробанку справа не рухалася.

Те, що зараз запропоновано, виглядає так, що другий варіант перетворення російських активів на спеціальні облігації може мати юридичний спротив з боку опонентів ідеї конфіскації активів менше. Ідея полягає в тому, що фактично вивільнити ці грошові кошти, які є в Euroclear, як активи Російського Центробанку, близько €200 мільярдів, вивільнити їх на користь України і замінити на спеціальні безвідсоткові облігації, які будуть гарантовані країнами Європейського Союзу. І таким чином зняти побоювання Бельгії, яка каже: «Ми нещасна маленька країна, якщо потім проти нас Росія прийде в суд і переможе, то ми втратимо 200 мільярдів євро, які дуже є великою сумою порівняно до нашого бюджету».

Інша справа, до чого ще не дійшло, це якщо ця схема буде погоджена, як ці гроші будуть використовуватися на користь України, чи буде це той варіант, який раніше обговорювався, коли вони будуть розміщуватися в більш доходні фінансові інструменти і просто приносити Україні як відсоток більшу суму на підтримку України, яка буде передаватися нашими міжнародними партнерами, країнами Європейського Союзу, чи то це буде схема, коли це просто буде фінансовий ресурс, яким розпоряджатиметься Європейський Союз, і, відповідно до політичних рішень Євросоюзу, нам будуть давати більше грошей на оборону, щоб ми могли схилити ситуацію на фронті на користь України, або це буде в режимі, як зараз, коли ми стримуємо російську агресію в межах своєї країни, не дозволяючи їй повною мірою виплеснутися на країни Європейського Союзу і східного флангу НАТО.

Ні, розмова активізувалася через те, що перед нашими партнерами постало питання, як фінансувати український бюджетний розрив, фінансувати українські потреби оборони в 2026-2027 роках. Тому що політично ніби прийнято рішення, що з 2028 по 2034 рік на Україну буде закладено €100 мільярдів в семирічному бюджеті Європейського Союзу, і це якось перекриватиме українські потреби. Але на 2026-2027 роки потреби не закриті, плюс те, про що оголосила теж цього тижня Урсула фон дер Ляєн, те, що Україна отримає цього року наперед €6 мільярдів, які передбачалося надати Україні наступного року лише, це фактично збільшило потребу України в фінансуванні на 2026-2027 рік.

Зокрема, вчора на конференції ЄС міністр фінансів Марченко сказав, що непокрита потреба на наступний рік складає вже €16 мільярдів, раніше йшлося про діапазон $10-15 мільярдів, курс 1-15 євро до долара, тому можете в голові приблизно порахувати. Виглядає так, що фактично у нас збільшилися потреби на цей рік: це може бути закупівля озброєння, зокрема, безпілотників, частково виглядає так, що до кінця не було все ж таки забюджетовано всі потреби Сил оборони на виплату грошового забезпечення, на виплату компенсації сім’ям загиблих тощо. Відповідно, це створило додаткову потребу, на яку потрібно переміщувати фінансування на цей рік.

Отже, постає питання, чим фінансувати цей розрив на наступний рік. Потрібно мобілізувати €16 мільярдів додатково до того, що було вже заплановано, розписано, прописано в документах на 2026 рік, залишається ще більша потреба на 2027 рік. І, відповідно, якимось переміщенням між маленькими статтями це питання вирішити – потрібно або йти до парламентів країн Європейського Союзу і казати «дайте гроші на Україну з усіма політичними наслідками, які з цього випливають», або все ж таки повертатися до теми використання російських активів для підтримки України.

Я думаю, що бюджет буде внесений вчасно, у дедлайн по законодавству – найближчий понеділок, 15 вересня. Була в Україні місія Міжнародного валютного фонду, всі ці потреби обговорювалися. Основна задача місії, як я розумію, була верифікувати, які є наші фінансові потреби на наступний рік і принципово проговорити нову програму.

Тому що проблема з нинішньою програмою є не в тому, що ми її якось надзвичайно погано виконуємо. Проблема з тим, що вона передбачала, що війна закінчиться набагато швидше. І це означає, що заплановані показники, зокрема, по дефіциту бюджету, по потребах фінансування, які закладалися на наступний рік, вони є абсолютно нереальними в досягненні. І, відповідно, або ця програма ламається і немає нічого на її місці, або більш раціональна, адекватна відповідь – це запуск нової програми, виходячи з нових припущень.

Але ці нові припущення, які передбачають, що війна буде йти кудись в нескінченність, вони мають мати під собою фінансове забезпечення, тому що у Міжнародного валютного фонду є 2 правила, які нас обмежують. Перше правило – це те, що коли програма підписується і Міжнародний валютний фонд бере на себе зобов’язання надавати кредити і моніторити виконання програми, нашу економічну і іншу політику, має бути повністю закрита фінансова потреба. Відповідно, для того, щоб була повністю закрита фінансова потреба, наші міжнародні партнери, країни Великої Сімки і Європейський Союз, мають надати дуже чіткі зобов’язання, як вони допомагатимуть цю потребу закрити, бо іншого способу немає.

А друге правило – це те, що, оскільки, на відміну від Європейського Союзу, Сполучених Штатів, за Байдена, Міжнародний валютний фонд надає Україні кредити на стандартних умовах, під відсоток, на відносно невеликий термін – на 35 років, як Європейський Союз – то вони дуже жорстко слідкують за борговою стійкістю, тобто, чи здатна Україна повернути Міжнародному валютному фонду своє фінансування. Так само це означає, що перекриття української бюджетної потреби має бути зроблено в такий спосіб, що це не збільшить боргове навантаження України на той період, поки Україна має розраховуватися з МВФ.

Порівняно до першої проблеми, друга проблема менша, з точки складності прийняття відповідних політичних рішень.

Ви знаєте, вчора Трамп зробив цю заяву в другий день конференції ЄС. Я теж на ній був, в кулуарах з колегами говорив. Більшість коментарів було в стилі «Трамп все злив» – злив в сенсі, що він не готовий на реальні санкції, на реальний тиск на Європейський Союз.

Але подивимося, тому що в ЄС теж формується розрив, внутрішній дисонанс між тим, що є з однієї сторони дедалі сильніше розуміння, а навіть воно було і без російських дронів над Польщею, а зараз тим більше, що Росія є серйозною загрозою. І одночасно все одно окремі країни Європейського Союзу продовжують підтримувати російську нафтову і газову індустрію. Відповідно, це створює ситуацію, яку потрібно вирішувати.

Тому з однієї сторони дійсно заява Трампа не виглядає як щось дуже рішуче. І от ми вводимо такі-то санкції, вводимо, зокрема, вторинні санкції на покупців російської нафти, таких як Індія, що може бути дійсно болючим для Росії, а от на Європу ми чинитимемо якийсь свій тиск. Фактично він дійсно перекладає це зобов’язання зробити такий великий перший крок на ЄС.

Тому мені важко сказати, в мене немає поки що в голові однозначної картини «зрада чи перемога». Це точно не виглядає як перемога і як рішуча заява. З іншого боку, теж ситуація, коли країни Європи мають витрачати не на щасливе життя свої бюджетні надходження, а в рази збільшити витрати на оборону, навіть свою, не кажучи вже про Україну, і при цьому підтримувати свого ворога.

Тобто теж на політичному рівні ця шизофренія не може тривати вічно.

Я думаю, що це для Росії достатньо боляче, причому воно навіть не з економічної точки зору боляче, не лише з економічною. Я думаю, те, що відбулося все в період збирання врожаю, коли попит на нафтопродукти, що в Росії, що в Україні зростає історично, бо це великі сільськогосподарські країни, воно скоріше створило ці внутрішні заголовки про дефіцит нафтопродуктів, і відповідно це показує силу України в цьому протистоянні і зменшує в російському суспільстві сприйняття, що Україна – це легка здобич, недокраїна, яку ще трошки і можна прибити.

Але те, що стосується тіньового флоту, те, що в ЄС обговорювалося – це надзвичайно цікаво. Про це було чути від двох спікерів, від Кіта Келлога, спецпредставника США по Україні, і від Радослава Сікорського, віце-прем’єра, міністра закордонних справ Польщі. Сікорський говорив про тіньовий флот, який великою мірою йде через Балтійське море, і є навіть екологічні, природоохоронні підстави для того, щоб рух цього флоту зупиняти, тому що великою мірою це старі роздовбані танкери, які несуть реально серйозну загрозу для навколишнього середовища.

Це може бути використане як привід для того, щоб цей тіньовий флот зупиняти. Але чому я згадав ще про Келлога? Тому що його позиція, звісно, у Вашингтоні навколо Трампа є різні позиції з різною впливовістю, але його позиція, що Захід має приймати вищий рівень ризику.

Проблема в цій війні – це те, що Захід приймає нижчий рівень ризику для себе, ніж його приймає для себе Росія. Нам особливо нема чого втрачати, тому ми б’ємо по тому, до чого можемо дотягнутися. А от, щоб Захід належним чином відповідав на ескалацію від тіньового флоту до шахедів, а то і починав задавати тон в цій грі, а не вічно відповідати на ескалацію з боку Росії, що показує Путіну слабкість заходу і демократичного світу – це великий виклик.

З однієї сторони, так. З іншої сторони, може зменшитися сезонний попит. Я не є глибоким фахівцем в галузі нафтопродуктів, є кращі люди в Україні по цій темі, але наш бізнес є набагато більш гнучкими. Тому коли Росія влітку 2022 року почала бити по нашій інфраструктурі постачання нафтопродуктів, ми дуже швидко перебудувалися на оці дрібні потоки цистернами, відповідними автомобільним транспортом за різними маршрутами з країн Європейського Союзу. В Росії ніколи такої великої потреби імпорту не було, як у нас, і їм до побудови цієї інфраструктури ще далі, плюс більше покладання на державу в таких стратегічних питаннях.

Ми не маємо недооцінювати ворога, він є сильним, він може знаходити і рішення, але поки що цей конкретний удар, під ударом я маю на увазі стратегічний підхід удари по НПЗ, воно працює.

Група сама по собі дуже невелика, поки що нормальних оцінок щодо того, скільки виїхало українців цього віку немає. Є оцінки з польської сторони, там десь про 10 тисяч. Для розуміння, загалом чоловіків у віці 18-22 на підконтрольній території України (з урахуванням тих, хто на початок війни був молодшим і просто досяг вищого віку за кордоном, ми їх вирахували) десь близько 700 тисяч, і навіть якщо з них вийде кілька сотень тисяч, порівняно до 9 мільйонів офіційно працевлаштованих в Україні, а фактично економічно активного населення в Україні 13 мільйонів – це небагато, бо ця вікова група сама по собі є маленькою. Але проблема є дійсно в тому, що рішення 24 лютого 2022 року про заборону виїзду для чоловіків військовозобов’язаних, я вважаю, було абсолютно неправильним, воно створило атмосферу недовіри між державою і громадянами, і з тих, хто зараз виїжджає швидко з України, є велика частка тих, хто просто боїться, що «якщо я не встигну, то вийде хтось інший, держава закриє цю можливість, і тоді я вже не зможу і буду себе за це картати».

Тобто тут навіть більше не те, що вони усі так бояться, тому що боятися їм нічого особливо не треба, бо це молодь, повітряних ударів хлопці бояться менше, до мобілізації ще до 25 років часу багато, а от боятися, що держава мене обмане, на жаль, це є, і воно може призвести до того, що ті, хто міг би працювати в Україні, будуть перебувати на якихось поганих роботах за кордоном просто тому, що вони бояться, що їх більше ніколи не випустять.