246. ЄС згорнув торговельний безвіз для аграрки. Що це означає для України?

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Ангеліна Завадецька: Привіт! З вами подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Я — комунікаційна менеджерка ЦЕС.

Максим Самойлюк: А я економіст Центру економічної стратегії.

Ангеліна Завадецька: Сьогодні наш подкаст присвячений темі української аграрної торгівлі. 6 червня Європейський Союз не продовжив для України автономні торговельні заходи. По суті, це торговельний безвіз для експорту окремих українських товарів, насамперед агропродукції.

Що це означає для України, яких втрат зазнає бізнес та чи вплине це на ціни на продуктових полицях — будемо розбиратися сьогодні з двома нашими гостями. Це Яна Охріменко, старша економістка Центру економічної стратегії, та Ольга Трофімцева, докторка аграрних наук та керівниця напрямку агро в Ukraine Facility Platform. Вітаю вас!

Яна Охріменко: Вітаю, доброго дня!

Ангеліна Завадецька: Перше моє питання буде до тебе, Яно. Що це були за такі торговельні преференції? Як Україна торгувала з ЄС до них, коли вони з’явилися і чому зараз ЄС вирішив згорнути цей режим?

Яна Охріменко: Нам треба почати раніше — з 2014 року, коли була підписана Угода про асоціацію. Одним із компонентів цієї угоди стала поглиблена та всеохопна зона вільної торгівлі, яка передбачала певні торговельні преференції для України. З часом ці преференції ставали глибшими. Передбачалося, що у 2021–2022 роках станеться перегляд: мали домовитися про нові ліміти квот, ставки мит тощо. Але, зі зрозумілих причин, цього не сталося — спочатку ковід, а потім — війна.

Ці автономні торговельні заходи були, насправді, безпрецедентним кроком. Йшлося про повний торговельний безвіз для українських товарів на ринок ЄС. Насамперед ми говоримо про аграрні товари, тому що лібералізація міжнародної торгівлі саме аграркою завжди проходить з найбільшим «скрипом». І це стосується не лише відносин між ЄС та Україною — загалом така тенденція існує. Тому, попри те, що для багатьох промислових товарів торговельні обмеження були мінімальними, на початку 2022 року для аграрної продукції вони все ще були значними. Саме тому найбільший поштовх ці автономні заходи дали аграрній торгівлі.

Це було зроблено, щоб підтримати українську економіку під час війни. Можемо згадати блокаду Чорного моря — Україна до цього експортувала дуже багато агропродукції на Близький Схід і до Північної Африки. Європейський ринок мав це якось замінити — це був інструмент допомоги українським аграріїв, експортерів і загалом економіки під час війни. У червні 2022 року ухвалили перший регламент на рік, потім — ще один. А вже в червні 2024 року все пішло не так гладко, зокрема через протести фермерів на кордонах, блокади тощо.

Новий регламент 2024 року вже містив певний компроміс: там було, якщо не помиляюся, 7 чутливих товарів — тобто таких, які могли теоретично найбільше постраждати від імпорту української продукції в ЄС.

Ангеліна Завадецька: Давай тут назвемо ці товари. З основних.

Яна Охріменко: Цукор, мʼясо птиці, кукурудза, овес, мед і щось іще.

Ольга Трофімцева: Найбільш чутливі Яна, в принципі, назвала. Можливо, ще є щось. Ягоди — це вже почали додавати наші країни-сусіди, потім поступово шукали інші, чутливі або псевдочутливі групи товарів.

Яна Охріменко: Але тут, у принципі, жодна група товарів не застрахована, тому що немає якоїсь жорсткої методології для визначення. Це, як правило, ті галузі, які найбільш гучно заявляють про свої потенційні проблеми з українським імпортом. І в червні 2024 року вже був меседж від комісії, що надалі лібералізація відбуватиметься в рамках Угоди про асоціацію.

Це те, що ми спостерігаємо зараз. Тобто, є дуже багато чинників, і багато виробників не задоволені імпортом української продукції. Можемо сюди ще додати незадоволення наших безпосередніх сусідів, зокрема Польщі. І сталося так, що нам ці автономні торговельні заходи не продовжили. Тобто, умовно кажучи, зараз у нас ті умови, які були згідно з Угодою про асоціацію, і ми очікуємо на перегляд.

Максим Самойлюк: 6 червня пройшло, автономні торговельні заходи перестали діяти для нас. Певно, ще зарано оцінювати глобальний економічний вплив, що вже відбулося. Але, Яно, на твою думку, про що можна говорити вже зараз?

Як це рішення Європейського Союзу вплине на умови торгівлі в найближчому майбутньому? Що діє зараз, у якій парадигмі ми знаходимося останні декілька тижнів і перебуватимемо ще певний час?

Яна Охріменко: Ми будемо вести переговори щодо умов, за якими торгуватимемо в подальшому. Це вже буде закріплено більш офіційно. Наразі нас зобов’язують ті квоти, які діяли, але, оскільки вже минуло 5 повних місяців, то це десь 7/12 квот до кінця року.

Але, чесно кажучи, я думала, що Ольга про це розкаже краще. Які зараз настрої в аграріїв? Що взагалі відбувається і чого очікують українські експортери?

Ольга Трофімцева: Так, дякую. Я не знаю, якщо колеги дозволять, то, напевно, дійсно підхоплю ті думки, які вже Яна озвучила. По-перше, загальну картину Яна вже намалювала щодо того, що було до повномасштабного вторгнення і після.

Тут варто відзначити, звичайно, що ці автономні торговельні преференції справді багато дали, і вони планувалися як підтримка українського АПК (агропромислового комплексу — ЦЕС). Якщо ми подивимося на цифри, то побачимо, що з 2022 по 2024 рік послідовно зростала наша двостороння торгівля, зокрема український агропродовольчий експорт до країн Європейського Союзу. Минулого року країни ЄС займали близько 56% нашого загального агроекспорту. А це чимало, самі розумієте. 

І ще хочу нагадати, що ці автономні торговельні преференції — це був дійсно жест доброї волі. Давайте про це не забувати. Європейська комісія й країни ЄС в односторонньому порядку вирішили таким чином нас підтримати. І мови про те, що це буде довготривалий механізм підтримки, не йшло з самого початку. Єдине, що можна дорікнути обом сторонам у тому, що потрібно було ініціювати або більш активно, зокрема з нашого боку, просувати ідею перегляду 29-ї статті Угоди про всеосяжну та поглиблену зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Було зрозуміло, що преференції не подовжать, і щоб не було нам жорсткого заземлення, можна було спробувати робити це раніше.

Але затягування було і з боку Європейського Союзу. Яна вже згадала деякі чинники. Серед них — політичний тиск: по-перше, з боку окремих груп виробників, а по-друге — з боку окремих країн. Ми бачимо досить диференційовану картину в ЄС щодо цієї ситуації. Якщо подивимося на Польщу, Словаччину чи Угорщину — це одна позиція. Якщо поспілкуватися з представниками німецького, нідерландського чи французького агробізнесу — побачимо зовсім іншу картину й настрої щодо українського експорту. Такий політичний тиск відіграв важливу роль у перебігу перемовин щодо 29-ї статті.

Щодо того, що відбувається зараз — нічого драматичного чи трагічного по суті не відбувається. Експорт їде далі, але тепер обмежується квотами за схемою перехідного періоду, як його озвучила Яна — 7/12 річного обсягу квот.

І знову ж таки, йдеться переважно про так звані sensitive products (чутливі товари — ЦЕС), як їх називає європейська сторона. Але фактично, тарифні імпортні квоти повернулись для всіх видів продукції, до яких вони раніше застосовувалися. І тут теж потрібно розуміти, що, наприклад, для кукурудзи повернення тарифних квот не критичне, бо навіть поза квотою вона може експортуватися до ЄС з нульовим митом.

Інша ситуація — з пшеницею. До квоти на пшеницю входить також і борошномельна продукція. Це, звичайно, виклик для наших виробників-переробників. Не слід забувати і про молочну галузь, і про мед. Доповнюючи відповідь, можна сказати, що більшість квот уже фактично вибрана або вибрана до кінця року, або буде вибрана найближчим часом. ЄС розподілив імпортні тарифні квоти у часі, щоб не було такого, як Максим сказав, коли 6 червня все завершується, а 7-го вже хтось вибрав усі квоти, наприклад, на цукор чи мед.

Фактично, у нас будуть існувати обмеження, які стримуватимуть наш експорт до ЄС. Але, з іншого боку, це привід думати в черговий раз про диверсифікацію експортних потоків. Яна згадувала Близький Схід, Північну Африку. Не забуваймо, що до повномасштабного вторгнення дуже успішно розвивався експорт на азійському напрямку. І мова не лише про великих споживачів як Китай чи Індію. Йдеться і про В’єтнам, Корею та інші країни Азії й Близького Сходу.

Тому цей напрямок, звичайно, важливий, але постає питання фізичної безпеки руху в Чорному морі. Наскільки ми можемо безпечно працювати з портів Чорного моря чи Дунаю для експорту великими обсягами — це вже інша історія.

Ангеліна Завадецька: Ольго, якраз у мене тут є питання: чи єдине, що заважає нам повернутися до моделі експорту в Північну Африку та на Близький Схід як альтернативу експорту до ЄС, — це безпекова ситуація? Чи є ще щось?

Ольга Трофімцева: Це, як завжди, лише частина пазлу. Тут ми маємо розуміти, що, як і у випадку з Європейським Союзом, коли ми говоримо про аграрну торгівлю, аграрний експорт, потрібно бачити повну картинку і дивитися на неї зверху. Чому?

Тому що навіть до повномасштабного вторгнення у нас розвивався експорт до країн Азії, але ми чудово розуміємо, що з тим же Китаєм чи з тією ж Індією є, по-перше, питання виходу на ринок. Китай має свої заборонні інструменти — ті ж імпортні квоти, фітосанітарні вимоги тощо. Ось зараз, до речі, у нас відбувається абсолютно практичний крок: наша Держпродспоживслужба разом із виробниками поступово, крок за кроком, відкриває ринок гороху в Китаї для наших виробників. Це теж виклик. Чому?

Тому що китайські колеги, звичайно, зараз не приїжджають фізично в Україну, тому потрібно проводити так звані відеоінспекції тих ділянок полів, де вирощується та чи інша культура для китайського ринку. Індія — також величезний і цікавий ринок для нас, наприклад, для тих же бобових культур. Але при цьому Індія користується певними преференціями в рамках Світової організації торгівлі і дозволяє собі, наприклад, запроваджувати мита до 40% — заборонні — коли вважає за потрібне захистити своїх дрібних фермерів, виробників, свій внутрішній ринок. Тому вона теж може бути достатньо непередбачуваною.

Тому викликів багато. Це не тільки безпека. Це в цілому логістика, яка зараз обмежена, зокрема всередині країни. Вона все одно залишається пов’язаною з безпекою, звичайно, але ситуація, я б сказала, не зовсім оптимальна чи стабільна. Я зараз скажу, можливо, загальну фразу, але вона стосується всього експорту, й аграрного експорту зокрема. Дуже часто, коли ми говоримо про експорт, ми одразу починаємо дивитися на зовнішні ринки і казати, що нам потрібно там щось зробити: відкрити торговий дім, більше займатись промоцією, щоб більше знали Україну. А насправді виклики для нашого експорту переважно стоять всередині країни.

Тобто потрібно дивитися на те, як у нас працює виробництво. Наскільки наш фермер почувається впевнено у завтрашньому дні, щоб він міг спокійно планувати посівну кампанію на наступний рік і знати, що він буде сіяти, скільки він буде сіяти — для внутрішнього ринку, для експорту тощо. Які в нього податкові умови? Які умови з точки зору забезпечення робочою силою, інвестиційні можливості?

Тому експорт починається всередині країни — і про це не потрібно забувати, зокрема й нашій державі.

Ангеліна Завадецька: Ольго, а що кажуть у Брюсселі? Які очікування у професійних та дипломатичних кулуарах?

Ольга Трофімцева: Якщо говорити про торгівлю й загалом про Україну в агросфері, то я належу до тих, хто бачить більше світла і вважає, що склянка все-таки наполовину повна. Чому? Тому що спілкуючись і офіційно, і неофіційно, я бачу, що, по-перше, є однозначне політичне рішення про те, що Україна має рухатися до членства в Європейському Союзі. І ці речі — давайте також не забувати — взаємопов’язані: маю на увазі і двосторонню торгівлю, і початок перемовин про вступ України до ЄС.

Відповідно, а) є політична воля, і б) навіть ситуація, про яку ми вже почали говорити — про затягування перемовин щодо 29-ї статті. Якщо подивитися уважно або поспілкуватися з колегами в ЄС, то побачимо, що дехто каже: Брюссель робив це навмисно, з певних причин. Наприклад, щоб не завадити або, радше, щоб не розхитувати політичну ситуацію напередодні виборів у Польщі чи в Румунії. Щоб ситуація залишалась більш-менш спокійною й не давати приводів правим, націоналістичним силам (які, до речі, часто-густо підтримуються або мають зв’язки з країною-терористом Росією, або симпатизують їй), не дати їм привід для протестів чи для виведення фермерів на протести. Отже, було прийнято таке тактичне рішення — трохи затягнути час з цими перемовинами. 

Бажання домовитися на довгостроковій основі є. Але тут ми знову повертаємося до того, що ЄС — це 27 країн, і різні групи виробників, переробників по-різному дивляться на ситуацію. Яна, до речі, згадувала, відповідаючи на запитання: що дійсно немає зрозумілої логіки, коли ми говоримо про ці чутливі групи товарів — немає пояснення, на якій підставі саме ці групи визнані чутливими. Те саме стосується ситуації з імпортом тієї чи іншої продукції — наприклад, зернових чи м’яса птиці. Деякі країни ЄС (не будемо називати) ставили в Брюсселі питання: яким чином ви підрахували, що експорт цієї продукції з України, її імпорт до ЄС, спричинив так званий критичний негативний вплив на європейський ринок?

Адже це було умовою застосування запобіжників — що вони можуть бути задіяні лише у разі наявності негативного впливу. Але має бути аргументована позиція, а не просто той факт, що фермери вийшли на протест і перекрили митні переходи — і це вже стало приводом для обмеження українського експорту.

Максим Самойлюк: Ми вже частково говорили про це зараз, але хочу все-таки завершити цю тему саме з європейським поглядом. Автономні торговельні заходи запроваджувалися як екстрена підтримка України під час повномасштабної війни. Війна триває, втім європейці цю підтримку скасовують.

Як вони це пояснюють на словах? Тобто війна триває, але чому європейці більше не бажають допомагати Україні так, як допомагали раніше, і як вони самі це виправдовують?

Ольга Трофімцева: Як, в принципі, вже було сказано, це не те щоб виправдовують, але позиція європейської сторони полягає в тому, що це все-таки були тимчасові заходи. Ще раз: ніде не було зазначено, що ці заходи мають тривати 3, 5 чи 10 років. Це дійсно тимчасові заходи. Відповідно, постає питання: як визначити «тимчасовість»?

Війна триває й досі — це дійсно серйозний контраргумент. Друге — це занепокоєння або турбулентність в окремих країнах — членах Європейського Союзу.

І тут, до речі, я ще не згадала про один важливий фактор, про який я завжди говорила і який нам потрібно брати до уваги: сам Європейський Союз з точки зору аграрного та продовольчого секторів і спільної аграрної політики зараз перебуває у процесі реформ. Ведуться досить гарячі дискусії, як у Брюсселі, так і в національних столицях, щодо того, як виглядатиме бюджет на наступний фінансовий період в ЄС. Я завжди згадувала — згадайте також протести фермерів, які, можливо, ви не знаєте, але іноді створювалося враження, що «ага, згадаємо ще Україну, імпорт з України», — у цих протестах, але зазвичай ці протести були не проти України.

Основними темами фермерських протестів у Європейському Союзі були умови Зеленої угоди. Тобто фермери, або агровиробники в ЄС, дуже часто згадували саму аграрну політику: вона занадто забюрократизована, занадто складна, не дає можливості розвиватись тощо. І зараз ми бачимо, що поступово ведуться дискусії щодо того, як виглядатиме бюджет, що буде реформовано, які саме залишаться напрямки підтримки агровиробників у Європейському Союзі. І це все, самі розумієте, додає нервовості всередині ЄС, зокрема і європейським фермерам.

Також, як ви пам’ятаєте, або, можливо, наші глядачі знають, що ведуться перемовини між Європейським Союзом і країнами Меркосур — тобто країнами Південної Америки — щодо зони вільної торгівлі. Це ще один фактор, який створює тиск. Французькі, іспанські й польські виробники побоюються збільшення імпорту певних видів продукції, які, на їхню думку, можуть також зашкодити внутрішньому ринку та їхньому виробництву в ЄС.

І ось усе це разом й призвело до того, що довелося скасувати ці автономні торговельні преференції.

І ще раз: це, в принципі, було відомо ще рік тому, що, швидше за все, їх не подовжать. Тобто це не було, як дехто намагається подати, чимось неочікуваним із боку Європейського Союзу. Це не так — ще рік тому це було зрозуміло. І, відповідно, була з обох сторін позиція, що потрібно почати перемовини щодо 29-ї статті, аби замість тимчасових заходів, які постійно подовжуються та призводять до дискусій і непотрібних, додаткових умов (згадайте, наприклад, ліцензування експорту), домовитися про довгострокові умови торгівлі. Це ж все ускладнює ситуацію — і, як ви розумієте, лягає додатковими коштами на виробника.

Відповідно, щоб запобігти цьому, краще домовлятись про довгострокові умови торгівлі згідно зі статтею 29. Це фактичний консенсус, до якого дійшли обидві сторони.

Максим Самойлюк: До речі, дійсно було відомо, що автономні торговельні заходи будуть тимчасовими не тільки в Європі, але й у нас. Вже у червні 2024 року їх зі «скрипом» продовжили на рік. І тоді комісія дала зрозуміти, що всі подальші послаблення будуть відбуватися шляхом перегляду Угоди про асоціацію.

Юлія Свириденко, перша віцепрем’єрка та міністерка економіки, у травні 2024 року заявила: «Найголовніше полягає в тому, що і Україна, і Європейський Союз погодилися, що це продовження автономних торговельних преференцій буде останнім. І до літа наступного року, тобто 2025-го, сторони оновлять Угоду про асоціацію таким чином, щоб встановити передбачувані умови торгівлі на період до вступу до ЄС».

Зараз літо 2025 року. На жаль, передбачуваних умов торгівлі ми не маємо. Чому так довго панувала тиша і чому може здаватися, що для української сторони рішення про зупинку автономних торговельних заходів все-таки стало несподіванкою? Чи наші урядовці не вірили, що скасування заходів таки станеться?

Яно, можливо, ти нам зможеш розповісти про перебіг перемовин останній рік і що пішло не так?

Яна Охріменко: Насправді, я не бачила у публічному просторі таких відкритих заяв про те, як це відбувається.

У мене, наприклад, складалося враження, що ми сподіваємося на третій шлях. Тобто, з одного боку, АТЗ скасують, з іншого — нереалістично досягти нових домовленостей в межах Угоди про асоціацію. Можливо, нам запропонують щось інше — певні обмеження, але не такі жорсткі, як вони були у 2021 році, напередодні повномасштабного вторгнення. Це було моє враження.

Такі думки транслювалися, і мені здається, що це було загальне очікування. Але, знову ж таки, воно чомусь не справдилося. Хоча зараз українські урядовці — знову ж таки, неофіційно, через пости у Facebook — дають зрозуміти, що ведеться робота над тим, щоб нам запропонували м’якші умови порівняно з 2021 роком, щоб це не так сильно вдарило по українських експортерах. Європейські джерела, в принципі, також передають подібні меседжі. Але, насправді, якоїсь більш конкретної інформації у мене немає.

Ольго, можливо, у вашої сторони є така інформація?

Ольга Трофімцева: Ні, насправді, ви абсолютно праві. Знову ж таки, повертаємося — лише якісь окремі, неофіційні меседжі можна зчитати з повідомлень у медіа, зі спілкувань або з окремих інтерв’ю. І десь там це може бути озвучено, але, знову ж, я б сказала — це радше неофіційні позиції.

Щодо третього шляху — насправді, у нас зараз він і є, по суті. Тому що, по-перше, ця схема 7/12 якраз і дає можливість, по-перше, не зупинити торгівлю, наш експорт, а продовжувати експортувати, використовуючи залишки тарифних імпортних квот до кінця 2025 року. І в цьому сенсі, так, є певний часовий тиск, тому що зараз потрібно протягом найближчих місяців, а я б навіть загострила — протягом наступних тижнів — якимось чином уже сформулювати певні рішення.

Чому? Тому що, аби це рішення було ухвалене до кінця 2025 року, його потрібно запустити в офіційний бюрократичний шлях у Європейському Союзі, безпосередньо в Брюсселі. Адже ми з вами пам’ятаємо, що рішення там не ухвалюються за один день, як іноді буває в Україні. Це багаторівневе рішення, відповідно, його потрібно напрацювати вже до осені.

А тут ще одна складність, яку, до речі, теж треба памʼятати — це теж про політику. Але, як ми бачимо, геополітика і продовольча або торгівельно-аграрна політика — дуже тісно пов’язані. Ідеться про те, що в другій половині 2025 року головуватиме в Європейському Союзі саме Польща.

Хоча Польща зараз займає порівняно помірну позицію, у порівнянні навіть зі Словаччиною чи Угорщиною — це видно з офіційних заяв, з того, як формулюються позиції представників польського уряду. Але, тим не менш, ми чудово пам’ятаємо, що фермерське лобі — лобі малих і мікровиробників у Польщі — є доволі серйозною виборчою силою, а отже й політичною силою. Тому, як саме вони впливатимуть на позицію Польщі під час її головування в Раді ЄС — не знаємо.

І, відповідно, як Польща поводитиметься як країна, що головує щодо цих перемовин, теж залишається відкритим. Але ще раз — питання зараз часу. До кінця 2025 року було б непогано сформулювати, з чим ми будемо далі йти з 2026 року, у двосторонні торговельні та економічні відносини з ЄС.

Максим Самойлюк: Поки перемовини тривають і чим вони завершаться — ми не знаємо. Втім, до кінця цього року ми точно житимемо за певними умовами торгівлі.

Яно, чи можеш ти пояснити, якими ці умови є зараз? Тобто які саме нові ліміти квот, ставки мит існують?

Чи вони фіксовані, чи ми їх точно знаємо? Чи є вони незмінними, чи, можливо, залежать від виконання нами певних умов і можуть змінюватися навіть у цей період, поки тривають перемовини?

Яна Охріменко: Насправді, всі умови прописані у відкритому доступі — чорним по білому. Тобто тут для нас жодних сюрпризів немає. Але лише зазначу, що для більшості товарів АПК діє режим митних квот. Це такий цікавий гібридний інструмент: до певного ліміту можна ввозити без мит, а потім кожна наступна одиниця обкладається певними митами.

Насправді, всі умови прописані у відкритому доступі — чорним по білому. Тобто тут для нас жодних сюрпризів немає. Але лише зазначу, що для більшості товарів АПК діє режим митних квот. Це такий цікавий гібридний інструмент: до певного ліміту можна ввозити без мит, а потім кожна наступна одиниця обкладається певними митами.

Тобто це не така жорстка квота, що ви її вибрали — і все. Це радше квота: вибрали — і тепер платіть більше.

Насправді в ЄС діє така умова: якщо товар повністю відповідає стандартам якості, безпеки тощо продукції ЄС, то це може бути підставою для перегляду умов торгівлі для нього.

Ми могли б досягти трохи більшого прогресу в цій сфері, тому що ми так не змогли повністю імплементувати все аграрне законодавство, передбачене Угодою про асоціацію. Дуже багато імплементували — і щодо органічної продукції, і стандартів збуту, і багатьох стандартів безпеки тощо. Але, наприклад, те, що стосується генетично модифікованої продукції — все ще на стадії рамкового законодавства, яке почне діяти пізніше. Ще треба ухвалити купу підзаконних актів і запустити все в роботу, щоб воно справді почало діяти.

Але я не думаю, що можливо таким чином прискорити запровадження європейських стандартів, щоб уже прямо до кінця 2025 року ми все виконали — і з 2026 нам дали «зелене світло».

Максим Самойлюк: Чи правильно я зрозумів, що якби товари, які виробляє українська агропромисловість, повністю відповідали європейським стандартам — що є доволі складно досягти, тим паче в умовах повномасштабної війни, — але все-таки, якби це було, то в нас взагалі не стояло б питання квот, і ми б конкурували на абсолютно вільному ринку з іншими європейськими виробниками?

Яна Охріменко: Скажімо так, вірогідність цього була б набагато вищою. Тобто було б легше досягти сприятливих для нас умов торгівлі в рамках оновленої домовленості про зону вільної торгівлі з ЄС, якби ми прийшли з повністю виконаним списком. 

Що ви бачите? У нас була Угода про асоціацію — галочка, галочка, галочка. Тобто ми повністю все виконали. Але, знову ж таки, таке припущення все-таки занадто технічне, тому що процес дещо політизований. Але в цілому я вважаю, що так — імовірність того, що для нас усе проходило б більш гладко, була б набагато вищою.

Максим Самойлюк: Але це було б не автоматично, і це все одно потребувало б погодження Європейської комісії та всіх європейських країн. Але в нас би були, як любить казати президент Америки Трамп, «карти на руках», і ми б могли показати: дивіться, ми повністю відповідаємо всім стандартам, чому ви нас не пускаєте? Чи правильно я це розумію?

Ольга Трофімцева: Я, напевно, тут частково погоджуся з Яною. Чому?

По-перше, що стосується тарифних імпортних квот, так званих TRQ. Так, Яна з одного боку абсолютно права. Це не означає, що вибрали, скажімо, квоту в 650 тисяч тонн чи, наприклад, на поточний рік — 18 з невеликим тисяч тонн для меду — і все, більше не можна експортувати. Можна. Але за межами цієї квоти, зазвичай, ставка імпортного тарифу, наприклад, на пшеницю — 95 євро на тонну. І ця ставка тарифу, звичайно, робить продукцію неконкурентною. Тому ось, насправді, чому ми свого часу так боролися за те, щоб виторгувати ці тарифні квоти якомога більше.

Що стосується другої частини запитання і того, що Яна почала говорити: з одного боку — так, я з Яною погоджуюсь щодо імплементації. До речі, імплементація європейського законодавства — дуже часто в Україні забувають — це не просто прийняти закон у Верховній Раді, і відзвітувати: ось, дивіться, у нас закон прийнято — і все прекрасно. Ні. Європейська сторона дуже уважно дивиться саме на його імплементацію.

А що означає імплементація будь-якого закону в агросфері? Це означає, наскільки він реально працює — і працює на всіх рівнях. І тут можна навести дуже ілюстративний приклад тих компаній, які вже сьогодні експортують щось до Європейського Союзу: молокопереробників, чи, наприклад, тих, хто працює в сфері органічного сільського господарства, про яку згадувала Яна.

У сфері органіки ми, насправді, з Європейським Союзом уже дуже добре синхронізовані. Дійсно, це один з найпросунутіших напрямків адаптації українського законодавства до вимог ЄС. Тим не менш, складнощі й бар’єри для експорту нашої органічної продукції до ЄС залишаються. І вони залишатимуться до того моменту, поки Україна в усіх сенсах не стане частиною внутрішнього ринку Європейського Союзу. Тобто фактично — поки ми не вступимо до Європейського Союзу. 

І, більше того, навіть у цьому випадку, з досвіду я бачу — це теж практика, про яку Яна згадувала на початку нашої розмови, — що аграрка завжди є найскладнішим або одним з найскладніших секторів у перемовинах щодо угод про вільну торгівлю або будь-яких економічних домовленостей. І вступ до ЄС — не виняток.

Нас будуть чекати перехідні періоди — досить тривалі по деяких питаннях — що також залежатиме від нашого прогресу. А що означають ці перехідні періоди? Це означає, що ми поступово отримуватимемо доступ до внутрішнього ринку Європейського Союзу зі своєю продукцією.

Якщо при цьому умови вступу будуть такими, що відкинуть наш агропромисловий комплекс назад і стануть для нього дискримінаційними, то, напевно, варто задуматися: а чи не краще зробити перехідний період у 5–7 років? При цьому скористатися інвестиційними та фінансовими можливостями, тими програмами підтримки, які існують і, звичайно, поступово розширюватимуться з боку Європейського Союзу — для того, щоб наші агровиробники могли спокійно адаптуватися до нових умов виробництва: відповідності вимогам сталості аграрного виробництва, щодо засобів захисту рослин, пестицидів, добрив, благополуччя й здоров’я тварин тощо. Це можна перераховувати довго. ГМО згадувала Яна.

Яна Охріменко: Є цілий пласт екологічних вимог. Тобто пташина, оселищна директива — доведіть, що жодна екосистема не постраждала в процесі виробництва, і так далі. І насправді дуже багато грошей на фінансування цих природоохоронних директив беруться з фондів ЄС, Спільної аграрної політики.

Ольга Трофімцева: І наше основне завдання зараз, як я вже казала, — вести цей процес і перемовини з європейською стороною саме так, щоб ми могли якомога швидше отримати доступ до можливих фінансових ресурсів і підтримки з боку ЄС.

По-перше, з моєї точки зору, треба подивитися, які помилки були зроблені під час вступу Польщі, Румунії, Болгарії. Та ж Румунія, як ми з Яною побачили, у багатьох аспектах може бути прикладом для нас. Варто звернути увагу на її досвід вступу.

Ангеліна Завадецька: Я тут додам — відповідне дослідження можна знайти на сайті Центру економічної стратегії.

Ольга Трофімцева: Дякую, Ангеліно. І, наприклад, не повторювати тих помилок, які були допущені під час вступу цих країн — це один бік справи.

А другий момент — це надавати Україні більше можливостей інтегруватися вже зараз. Не лише державними чи урядовими інституціями, а й, наприклад, науковими й освітніми інститутами. Тобто брати університети та допомагати їм інтегрувати вже зараз у всі можливі європейські дослідницькі структури. Проєкти від «Горизонт Європа» робляться, але не вистачає там системності, як на мене.

Ангеліна Завадецька: Ми вже багато поговорили і про виклики, які стоять саме в агросекторі перед вступом до ЄС, і теж згадали приклади, які можна використати. Я тут подумала: а чи не варто нам іти за прикладом Польщі, умовно кажучи, яка зуміла «всунути ногу в двері» і повністю змінити аграрну модель під вимоги ЄС?

Яна Охріменко: Здається, була дуже значна відстрочка з виплатами — Польща почала отримувати виплати в рамках САП ЄС з великим запізненням.

Ангеліна Завадецька: Спільна аграрна політика. Давайте трошки розкажемо про цю Спільну аграрну політику. Я думаю, що люди можуть не знати — я теж не знала, поки не писала про це в нашому телеграм-каналі «Що з економікою?».

Трошки розкажіть загалом, що це за політика, чому вона така дорога для ЄС і яку роль у ній може відіграти Україна. Чи ця програма взагалі для України?

Ольга Трофімцева: Це не програма, це політика — Спільна аграрна політика Європейського Союзу, як видно з назви. Яна вже сказала про Польщу — це справді так. Це, знову ж таки, було предметом домовленості польської сторони на той момент і європейської, що почнуть із 25% прямих дотацій на гектар, які отримували всі інші виробники в країнах-членах Європейського Союзу. А польські аграрії спочатку отримували 25%, потім 50%, потім 75%, і це було розтягнуто на кілька років. І лише потім — 100% усіх прямих виплат. 

Якщо ви думаєте, що польські агровиробники (я якраз у той момент працювала над своєю докторською дисертацією в Берліні, тому чудово пам’ятаю всі ці дискусії і в науковому середовищі, і в політичному) не були обурені таким рішенням — то були, звісно. Були дуже гарячі дискусії.

Але я тут, Ангеліно, по-перше, почну з Польщі. Сказати, що Польща успішно перебудувала свою економічну або аграрну модель — це, на мою думку, також перебільшення. Бо коли ми неодноразово з нашими польськими колегами проводили онлайн- та офлайн-заходи під час буремних часів у двосторонній торгівлі, особливо в останні роки повномасштабного вторгнення Росії, ми почули багато цікавого з точки зору аналізу того, як виглядає аграрний сектор Польщі сьогодні, після 20 років членства в ЄС.

І за ці 20 років виглядає так, що не всі агровиробники або мікровиробники стали інтегрованими та конкурентоспроможними навіть на внутрішньому ринку Польщі. От якраз цей прошарок малих, про яких нам польські колеги іноді закидають — ці 2 гектари, 3 гектари — дуже часто є слабкою ланкою в економічній системі регіонів і Польщі загалом.

Вони є, але вони не інтегровані як слід у внутрішній ринок. Те, що вони виробляють — так, зрозуміло, вони мають кудись це збувати, але сказати, що вони можуть бути самостійними економічними гравцями — на жаль, ні. І це справді соціальна й економічна проблема в багатьох регіонах Польщі, особливо сільських. Тож не все так рожево. І ще раз нагадаю — Польща вже 20 років є членом ЄС.

У нас виходу немає, по-перше. А по-друге, я хотіла наголосити, що для обох сторін — і для України, і для ЄС — це важливо. Є політична воля щодо членства України в ЄС, і є бачення України як члена ЄС. Якщо говорити про агро, я завжди наголошую, що у нас є можливості — ми згадували сьогодні про органічне сільське господарство, згадували про білки та протеїни, біоенергетику, біоетанол, до речі, не згадали, хоча він нині експортується у великих обсягах. І це, з одного боку, показує потребу ЄС, а з іншого — що ми це можемо робити.

Є багато інших речей, у яких ми справді доповнюємо Європейський Союз — доповнюємо його промисловість. І не лише в агро. Бо я хотіла б наостанок сказати, що варто дивитися на агропромисловий комплекс не як на ізольований сектор, а як на частину економічної системи, частину кругової економіки, біоекономіки.

Все більше наших агровиробників звертають увагу на цікаві проєкти, які, можливо, не пов’язані напряму з агро, але дають можливість агро бути постачальником для фармацевтичної, текстильної індустрій. Зараз почнемо вирощувати бавовну — текстиль, порох, коли агросектор пов’язаний з іншими: від енергетики до оборони.

І я впевнена, що нас чекає непростий, але успішний шлях до членства в Європейському Союзі. Все буде добре. Все буде Україна.

Ангеліна Завадецька: Дякуємо, Яно, дякуємо, Ольго, за дуже змістовну розмову. Ви слухали подкаст «Що з економікою?» — це проєкт Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку.

З нами у віртуальній студії сьогодні були Яна Охріменко, старша економістка ЦЕС, та Ольга Трофімцева, докторка аграрних наук і керівниця напряму агро в Ukraine Facility Platform.

Слухайте нас на всіх подкаст-платформах, підписуйтесь на YouTube, слідкуйте за нами у соціальних мережах — і до наступних зустрічей.

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.