107. Віталій Ваврищук: Чи можливо співпрацювати з МВФ під час війни? Подкаст про нову програму

Юлія: Вітання! Ви слухаєте подкаст «Що з економікою?». Сьогодні ми записуємо його з Віталієм Ваврищуком. Він економіст, керівник відділу макроекономічних досліджень компанії ІСU. В минулому в нього є також досвід в регуляторних установах.

Ми сьогодні будемо говорити про співпрацю з МВФ. З вами, як завжди, ведучі подкасту Юлія Мінчева з Воксу та Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії.

Віталій, вітання. Дуже раді, що ви знайшли для нас час.

Перше питання дуже пряме і загальне. Чи взагалі можлива співпраця з МВФ зараз в часи війни? І на яких умовах вона можлива?

Ми пам’ятаємо, що в 2014-2015 році коли розпочалася активна військова агресія росії проти України в Криму та на Донбасі нам дуже допомогла та програма. Але тоді була трохи інша ситуація, навіть з війною.

Наскільки це впливає? Наскільки в часи війни можлива співпраця з такими великими міжнародними інституціями?

Віталій: Співпраця з МВФ точно можлива. Якщо говорити про формальну сторону, то насправді якихось очевидних перешкод для того, щоб МВФ започаткував нову програму з Україною на сьогодні немає.

Власне, тому українська влада і розпочала переговори про запуск цієї програми. І уряд, і Нацбанк одноголосно говорять, що програма МВФ є критично важливою для України, принаймні від початку 2023 року.

Але звісно ж, є розуміння і в української влади, і в МВФ, що ця програма буде не зовсім типовою. МВФ насправді має своєрідне меню різноманітних програм. І коли якась країна звертається з проханням отримати кредити від МВФ, МВФ йде до цього меню і дивиться, яка з рамкових програм найбільше підходить для тієї чи іншої країни, яка опинилася в скрутній ситуації.

Очевидно, що в цьому меню програм МВФ немає програм, які б були розроблені для країн, які знаходяться у стані війни, для країн, чия економіка різко змінюється буквально за 6 місяців. Українська економіка сьогодні лише відголосок того, що було, наприклад, до початку повномасштабного вторгнення росії.

І це очевидно, створить певні виклики, тому що немає якихось рамкових програм під подібні кейси, немає якихось напрацьованих процедур.

І найголовніше – ризик реалізації такої програми є дуже високими. МВФ, коли розпочинає будь-яку програму з будь-якою країною, визначає певні цілі, які повинні бути досягнені на горизонті 2-4 років. Це залежить від обраної програми. І визначає алгоритми, якийсь набір макроекономічних і структурних реформ, які дозволяють прийти до таких цілей.

Звісно ж, МВФ зараз задається питанням а чи можемо ми такі цілі визначити для країни, яка у стані війни, і чи можемо ми бути впевненими, що ми зможемо по тій дорожній карті, яку ми розробимо спільно з українською владою, впевнено крокувати наступні кілька років. І простої відповіді на це питання немає.

Тому ризики для програми великі. І це, як на мене, викликає таке занепокоєння МВФ і це, напевно, і є основною темою для переговорів. Потрібно з’ясувати, які цілі є релевантними, правильними, коректними для країни, яка знаходиться у стані війни.

Потрібно зрозуміти, як той же МВФ як кредитор буде реагувати, якщо програму доведеться коригувати. А ризики того, що програму доведеться коригувати дуже-дуже високі. І ще є одне важливе і принципове питання, це питання довгострокової платоспроможності України.

Будь-яка програма МВФ націлена на те, щоб нормалізувати боргове навантаження на економіку, з якою МВФ співпрацює. МВФ і влада країни-кредитора повинні прийти до точки, в якій можна чітко сказати, що боргове навантаження на бюджет є розумним і країна далі, після того, як МВФ програму припиняє, може самостійно забезпечувати фінансування дефіциту державного бюджету чи дефіциту поточного рахунку платіжного балансу.

І МВФ іде, а країна може уже самостійно без зовнішніх підказок, без допомоги МВФ працювати і відсутність МВФ чи присутність МВФ уже не є критично важливою для того, щоб ця країна зберігала макроекономічну стабільність.

Зараз, якщо подивитися на макроекономічні показники, якщо заглянути наперед на 2-3 роки, то ситуація виглядає так, що державний борг України наступні кілька років буде дуже стрімко зростати. Він буде зростати як в абсолютному вимірі, так і відносно валового внутрішнього продукту. Мало того, він може зрости до настільки високих показників, що постане питання про необхідність списання частини цього боргу.

Тобто якщо говорити мовою фінансів, борг буде нестійким, по суті, Україна не зможе забезпечити виконання зобов’язання за своїми боргами у середньостроковій перспективі. Тому на порядок денний винесуть питання про часткове списання цього боргу.

І це часткове списання може потенційно стосуватися як боргів від приватних кредиторів, наприклад, боргів, які Україна отримала від тримачів суверенних єврооблігацій, так може і постати питання про списання боргів від офіційних кредиторів – від іноземних урядів і від міжнародних фінансових організацій. Але для МВФ питання списання боргу це таке своєрідне табу. Це не є звична усталена практика для МВФ. Вони таким чином не працюють.

Тому зараз коли команда МВФ намагається оцінити, що буде через 2-3 роки. і вони бачать потенційну перспективу часткового списання боргів, вони звісно ж, задають собі питання: а як в цій ситуації бути, як розробити дизайн цієї програми, щоб принаймні кредити МВФ залишилися умовно працюючими, щоб МВФ гарантовано отримав кредити, які буде надавати Україні протягом наступних 2-4 років назад у повному обсязі.

Тому питань справді дуже багато. Програма точно буде нетиповою, але зараз дуже складно намалювати потенційний дизайн цієї програми. Я б зараз не ризикнув сказати, на який період буде ця програма, який обсяг буде цієї програми і я б не ризикнув детально прогнозувати ці умови або набір необхідних кроків, які МВФ визначить для України.

Юрій: А з точки зору самої механіки, хто в Україні є стороною переговорів з МВФ, хто безпосередньо цим займається – це Мінфін чи Нацбанк, чи вони разом взаємодіють?

Віталій: Традиційно ключові сторони, з якими МВФ розробляє дизайн програми це уряд, переважно це питання Мінфіну, і Нацбанк. Тобто це кілька сторін, які мають приблизно однаковий голос і приблизно однакову вагу у переговорах з МВФ.

Чому так? Тому що програми МВФ націлені на вирішення проблем у фіскальній сфері, на контроль за дефіцитом бюджету, за державним боргом. Так само вони націлені і на вирішення питань платіжного балансу.

Вони націлені на вирішення питань валютного ринку, на підтримання резервів Центрального банку. І оскільки це питання, які стосуються як Уряду, так і Нацбанку, Центрального банку, МВФ традиційно, це не лише з Україною, це у випадку з будь-яким потенційним позичальником, МВФ починає переговори з кількома інституціями.

Юлія: Хочу повернутися до умов. Розумію, що з одного боку це дійсно ніхто цього зараз не знає, з іншого боку, можна передбачати, що це могло би бути.

Наприклад, коли у нас була ця програма в 2014-2015 році і була взагалі інша макроекономічна ситуація, тоді умовно однією з умов було і оцінка платоспроможності банків, взагалі така банківська реформа, перевірка того, що там відбувається, і після того ми отримали очищення банківської системи протягом декількох років.

Також програма мала тоді на меті ліквідувати дефіцит Нафтогазу. Але це така проблема, яка кочує. І зараз також зважаючи на ситуацію в Нафтогазі і їх дефолт дуже критична. Що тут може з такого структурного записаного в умови, крім питання судової реформи, яке не обговорюється, але досі Україною не виконане остаточно.

На що можуть дивитися? Чи насправді у випадку з війною буде менше таких більш чітких налаштувань, які мають робити? Чи навпаки через війну вони будуть ще вужчими? І що це можуть бути за сфери, реформи яких можуть бути на папері?

Віталій: Мені здається, що нова програма МВФ, це не буде програма структурних реформ. Це буде програма, яка спрямована переважно на макроекономічну стабілізацію. Навряд чи МВФ розраховує на те, що Україна буде здійснювати якісь амбітні структурні реформи у той час, коли доводиться вести війну і всі зусилля спрямовані на боротьбу з ворогом.

Тим не менше, є вже усталена трійка відкритих питань у відносинах між Україною та МВФ. Я думаю, що ця трійка буде знову на порядку денному. Вона вже напевно на порядку денному, коли Уряд і Нацбанк намагаються домовитися про нову програму.

Перше питання це звісно дефіцит державного бюджету. Відкрите питання, яким повинен бути цей дефіцит. Добре, зараз ми в 2022 році, це рік коли розпочалася війна, коли різко впали податкові доходи бюджету, коли дефіцит бюджету буквально за тиждень наприкінці лютого виріс до небачених показників.

Не було в України в Уряду іншого вибору, окрім як знаходити поступи профінансувати цей дефіцит бюджету, який сягає залежно від місяця 3-5 мільярдів доларів. Але ситуація, коли дефіцит бюджету є настільки великим, вона не є стійкою.

Зараз країни-партнери України достатньо швидко відреагували. Питання фінансування дефіциту в 2022 році по суті закрите. Залишається питання: що робити в 2023 році і надалі. Очевидна відповідь – поступово скорочувати дефіцит бюджету. Якими темпами його скорочувати і за рахунок чого фінансувати дефіцит бюджету, ці питання все ще не мають відповіді.

Але в кінцевому результаті Україна повинна прийти до значно нижчого дефіциту бюджету. Ми не можемо безкінечно покладатися на міжнародну допомогу. Я думаю, що вона буде залишатися достатньо великою ще наступні кілька років, але її обсяги будуть поступово зменшуватися. І це означає, що Україні потрібно зменшувати дефіцит бюджету. І я думаю, що разом з МВФ влада буде робити прогнози і плани зі зменшення дефіциту бюджету. Це перше питання.

Друге питання це енергетичний сектор і питання тарифів на енергію для населення в першу чергу, і частково для бізнесу. Це так зване питання квазіфіскального дефіциту бюджету.

Ми всі знаємо, що населення купує і природний газ, і електроенергію за ціною, яка і близько не покриває ринкову собівартість. І це означає, що держава постійно субсидує тарифи для населення і частково для бізнесу. При чому це субсидування покриває як заможні домогосподарства, так і бідні домогосподарства, які дійсно потребують такого субсидування.

І це субсидування в кінцевому результаті виливається в додатковий  прихований дефіцит бюджету, який можна оцінити в десятки мільярдів гривень. Тому це питання завжди було в попередніх програмах МВФ і воно безумовно буде залишатися, в тій чи іншій мірі буде відображено в новій програмі МВФ.

І третє питання це питання фінансового сектору. Будь-яка програма МВФ передбачає дуже велику увагу фінансового сектору, тому що без працюючого фінансового сектору взагалі немає змісту говорити про макроекономічну стабільність і про відновлення економіки.

Для МВФ дуже важливо впевнитися, що фінансовий сектор працює належним чином. У випадку України, звісно, фокус на банківському секторі. У нас не банківський сектор дуже малий. Про нього рідко говорять в рамках таких програм. Тому мова йде про банківський сектор, що МВФ захоче зробити.

Напевно, він захоче отримати якісь гарантії того, що в Уряду і Нацбанку є бачення як банки будуть проходити через кризу, яким чином банки будуть покривати втрати від знецінення кредитного портфелю.

Ми всі розуміємо, що багато позичальників на сьогодні не здатні повернути кредити. Це позичальники на окупованих територіях, компанії, які зазнали суттєвих збитків від воєнних дій. І банки ці кредити по суті мають зарезервувати, можливо, списати. І це означає, що банки потенційно можуть залишитися без капіталу.

Коли банки працюють без капіталу, такі банки дуже вразливі до будь-яких зовнішніх шоків і цей капітал потрібно відновлювати. Тому МВФ захоче отримати від Нацбанку і від Уряду бачення того, яким чином українські банки і зокрема державні банки будуть відновлювати втрачений капітал.

Чи готова буде держава наприклад, ре капіталізувати державні банки, якою буде потреба в такій ре капіталізації. МВФ буде питати чи є готовність акціонерів приватних банків і надалі підтримувати ці банки.

Я думаю, що фокус третього питання буде саме навколо якості кредитного портфелю, навколо кредитних втрат і додаткового капіталу, якого банки потребуватимуть для того, щоб лишатися на плаву.

Юрій: Віталій працював до кінця 2021 року директором департаменту фінансової стабільності Нацбанку. Це якраз департамент. Який відповідає за стабільність фінансового сектору в цілому. Це доволі новий напрямок в банківському регулюванні нагляд, який з’явився після кризи 2008 року.

У зв’язку з цим хотів більше вас запитати. В кінці 2021 року банківська система почувала себе доволі добре. Напевно, вона була в найкращому стані за багато років, оскільки кредитування особливого не було, але в цілому я пам’ятаю, що і ви говорили і об’єктивна статистика показувала, що банки мали доволі надійні кредитні портфелі.

Вони останні роки неохоче брали на себе якісь незбалансовані ризики і їх діяльність була доволі прибутковою. Я так розумію, що нам дуже пощастило, що ми увійшли в цю війну з таким міцним банківським сектором.

Зрозуміло, що перший шок банки вистояли доволі добре. А яка зараз ситуація в банківському секторі? Може трошки більше заглибимося. Що зараз відбувається з банками і державними, і приватними? Як ви взагалі бачите їх стійкість в найближчі півроку рік, якщо ми припустимо, що без пекова ситуація буде десь приблизно на тому самому рівні?

Віталій: Загалом, я повністю погоджуюся з думкою, що банки підійшли до цього виклику в прекрасній формі. Складно навіть сказати, що можна було б зробити краще чи більше для того, щоб бути готовим до цієї війни і економічної кризи.

Але це насправді, не дивно, тому що всі банківські регуляції, які базуються на рекомендаціях, стандартах базерського комітету, вони спрямовані на підготовку банків до значних системних криз. Якщо подивитися на базерські вимоги до капіталу, ліквідності банків.

То ми розуміємо, що це по суті вимоги, які говорять, що банки повинні бути в будь-яких момент готові до того, що завтра почнеться безпрецедентно глибока системна криза. Банки повинні мати для цього достатньо капіталу і достатній запас міцності в частині ліквідності.

Мало того, вони повинні мати план дій на випадок непередбачуваних ситуацій, якогось форсмажору, коли наприклад трапляються якісь техногенні катастрофи чи війни як у випадку з Україною.

І завдяки тому, що систематично і досить жорстко ці регуляції впроваджувалися з початку 2015 року, вони нав’язувалися банкам, банки були готові до таких викликів, тому вони по суті після такої паузи в кілька тижнів, коли потрібно було оперативно реагувати на захоплення відділень і на кібератаки, пов’язані з російською агресією, вони за кілька тижнів відновили нормальну повноцінну роботу.

Ми знаємо про те, що зараз близько 85% відділень банків працюють у звичному режимі. 85% від тої кількості банків відділень, яка була до початку російської агресії. Як на мене, це напевно, основне досягнення. Це те, за що банки можна і потрібно похвалити. Вони зберегли безперервність власної роботи.

Вони зберегли всі операційні процеси. Вони щохвилини забезпечували наприклад, доступ до рахунків, онлайн платежі, навіть, в найскладніший період – кінець лютого – початок березня – кожен міг відкрити додаток на своєму телефоні і переконатися, що бачить свої кошти на рахунку і навіть провести якийсь платіж і він протягом якихось хвилин доходив до отримувача.

Також банки були повністю ліквідними. В них був навіть не мінімальний запас ліквідності, який потрібен на випадок непередбачуваних ситуацій, я б сказав, що у них був навіть подвійний запас міцності, на щастя. По суті, завдяки цьому банки могли без будь-яких проблем виконувати абсолютно всі платежі від клієнтів. Банки могли безперешкодно повертати депозити тим, хто захотів отримати свої кошти прямо сьогодні.

Звісно були певні ліміти Нацбанку на зняття готівки, але якщо було бажання свій депозит переказати з одного банку в інший… бо наприклад, комусь могло видаватися, що інший банк більш надійний, то це можна було зробити без будь-яких перешкод.

Власне комбінація цих факторів це безперервність роботи банківського сектору і висока ліквідність банківського сектору. Вони допомогли зберегти довіру клієнтів до українських банків. Я б сказав, що цей тест пройдено дуже успішно і з мінімальними втратами.

Але зараз на горизонті з’являється новий потужний і масштабний виклик. Це втрата банками частини кредитного портфелю. Це те, про що я розповідав. На жаль, не всі кредити позичальники зможуть повернути банкам. І це не завжди тому, що позичальники погані.

Переважно це тому, що позичальники просто втратили свої активи, доходи і вони не можуть робити тепер регулярні платежі за процентами і подекуди повертати кредит, який вони отримали до війни. І ці кредити банки повинні будуть визнавати як непрацюючі кредити.

І банки повинні будуть формувати резерви під ці кредити. Це означає, що капітал банків буде скорочуватися. Є різні оцінки, скільки банки можуть втратити. Наприклад, Нацбанк говорить про те, що втрати можуть перевищити 20% кредитного портфелю банків.

Кредитний портфель банків на сьогодні приблизно 750 мільярдів гривень і 20% від цієї суми це майже 150 мільярдів гривень потенційних втрат від знецінення кредитного портфелю. Це надзвичайно велика сума. Це означає, що ці збитки банки повинні будуть за рахунок чогось покрити – або за рахунок прибутків які вони отримають цього року чи наступного року, операційних прибутків. Або за рахунок вливань капіталу від акціонерів.

І власне зараз Нацбанк і має пояснити банкам в серпні-вересні, швидше це до кінця року. А Нацбанк має пояснити банкам, яких дій він очікує від банків для того, щоб банки залишалися платоспроможними, щоб банки мали додатній капітал, щоб активи банків перевищували зобов’язання банків, щоб банки мали чим повертати зобов’язання, депозити своїм вкладникам.

Я припускаю, що банківська система на якомусь етапі може зайти навіть в зону негативного капіталу. Якщо банки визнають в повній мірі ті кредитні збитки, які очікуються до кінця року, деякі банки можуть з’ясувати, що в них від’ємний капітал.

Думаю, що це не є проблемою, якщо буде розуміння за рахунок чого цей від’ємний капітал буде покриватися в 2023-2024 роках. Від НБУ ми почули, що НБУ дав банкам достатньо часу для того, щоб вони цю проблему від’ємного капіталу чи недостатнього капіталу вирішили.

Я б сказав, що у мене є достатньо високий рівень комфорту, достатня впевненість в тому, що умовно найбільша 30-ка банків пройдуть через ці виклики в досить прийнятній формі, в прийнятному фінансовому стані, вони зможуть вирішити свої проблеми з капіталом, але для цього знадобиться певний час.

Юлія: Дякую Віталію. У нас уже спливає час цікавої розмови. Добре, що ви закінчили на такій обнадійливій ноті. Давайте теж підтримувати всі і нашу економіку, і банківську систему. Раціонально себе поводити максимально під час війни. Я розумію, що це буде складно, але потрібно.

Це був подкаст «Що з економікою». В ньому ми говоримо про те, що відбувається з українською економікою.

Якщо є якісь питання, теми, спікери. Яких би ви хотіли почути чи обговорити в студії, пишіть нам в соцмережах, і я і Юрій все читаємо і на все відповідаємо.

З нами сьогодні був Віталій Ваврищук, керівник відділу макроекономічних досліджень компанії ІСU. Також були Юлія Мінчева з Воксу і Юрій Гайдай з ЦЕСу. Почуємося з вами щотижня. Бережіть себе. До побачення.