75. Стрибок інфляції тимчасовий, хоча й більший, за прогнози Нацбанку

Країни виходять з коронакризи, а світова інфляція несеться вперед. Що драйвить інфляцію, коли вона уповільниться і якими будуть наслідки для звичайних українців? На ці питання нам відповів керівник департаменту з аналізу макроекономіки ICU Сергій Ніколайчук.

Андрій Федотов: Сьогодні у нас в гостях Сергій Ніколайчук — голова департаменту макроекономічних досліджень ICU. Також Сергій з 2004 по 2019 працював в Національному банку, від економіста до директора департаменту монетарної політики та економічного аналізу.

Відіграв значну роль у впровадженні режиму інфляційного таргетування та розробці системи прийняття рішень з монетарної політики на основі правил і розвитку дослідницької функції в НБУ.

А також певний час займав посаду заступника міністра економіки у 2019 році.

Сьогодні ми запросили Сергія, щоб поговорити про зростання інфляції в Україні, а також про причини цього явища, наслідки для української економіки… І до чого взагалі готуватись в наступні періоди.

Сергію, як ви оцінюєте, що зараз відбувається та на скільки оцінки, які зараз оприлюднили щодо інфляції, є прогнозованими? І як на них мають реагувати люди?

Сергій Ніколайчук: Добрий день. Дякую за запрошення. Щодо інфляції. Поточний стрибок інфляції до 9,5% у річному вимірі — це трохи негативний сюрприз для багатьох експертів, аналітиків, політиків.

Ми звикли до того, що НБУ ефективно управляє інфляційними процесами. Ми бачили, що у 2019 році інфляція знизилася до 5%, у 2020 році була 5%. Тому зараз зростання до 9,5% вибивається з цієї картинки.

І, звичайно, зумовлює певну реакцію з боку Національного банку. На відміну від багатьох інших центральних банків, НБУ досить різко, агресивно і вчасно зреагував на це.

Нацбанк двічі підвищив свою процентну ставку з 6% до 7,5%. Саме через цей фактор в тому числі ми бачимо укріплення курсу гривні щодо долара.

Андрій Федотов: Я пам’ятаю, що декілька місяців тому в НБУ говорили про те, що інфляція може розігнатись в третьому кварталі цього року. Чи варто говорити про те, що НБУ потрібно переглядати ці прогнози?

І що сама інфляція розвивається швидше, ніж вони прогнозували?

Сергій Ніколайчук: Насправді, НБУ переглядає свої прогнози кожного кварталу. І останній перегляд свого прогнозу НБУ зробив у квітні та опублікував у своєму інфляційному звіті. Звичайно, після усіх інших нових і виходу даних щодо інфляції НБУ дає свої коментарі.

І в останньому з них, який вийшов за результатами травневої інфляції, НБУ каже, що інфляція зараз зростає трохи швидше, ніж це закладалося у квітневий прогноз.

І насамперед це пов’язано з двома товарами. Підвищилися ціни на соняшникову олію та природний газ. Точніше вони були більше відображені в статистиці Держстату, ніж це припускав НБУ.

Андрій Федотов: Скажіть, як економіст та людина, яка довгий час досліджує та моніторить макроекономічні дослідження, як ця інфляція буде впливати на життя звичайних людей? Які наслідки високої інфляції для звичайних громадян, чи для людей, які зайняті в приватному секторі?

Сергій Ніколайчук: Я б не говорив, як вона буде впливати. Тому що вона вже впливає. Інфляція, яку обраховує Державна служба статистики і публікує по ній цифри – є відображенням того, що відбувається з цінами. І саме це вже впливає на громадян нашої країни.

Якщо говорити про споживачів, то вищі ціни означають те, що знижуються реальні доходи населення. Тобто за вищої інфляції населення може купити  менше товарів і послуг за свої номінальні доходи.

Якщо ми говоримо про підприємців і компанії, то вища інфляція означає, з одного боку — вищі ціни на їхню продукцію, а з іншого — збільшення собівартості виробництва.

Але, звичайно, чистий ефект сильно буде залежати від того, як змінюються відносні ціни, та що швидше зростає. Вартість кінцевої продукції, яку виробляє підприємство, чи саме зростає собівартість цієї продукції.

Андрій Федотов: До речі, до нас приєдналась Юлія Мінчева – моя співведуча з VoxUkraine. В одному з минулих наших подкастів ми розмовляли з аналітиками Альфа-банку. І вони прогнозували, що інфляція розженеться до 10% в серпні, а в кінці року буде на рівні 8%.

Але на сьогодні ми бачимо, що і в США інфляція прискорюється. В травні була вже на рівні 5%. І взагалі глобально в світі, наскільки я розумію, все говорить про те, що інфляція буде чимось більш постійним.

І нам потрібно буде більше докладати зусиль для того, щоб приборкати інфляцію всередині. Тому що існує ще низка зовнішніх факторів.

Як ви на це дивитесь? Та які прогнози робите до кінця року, та на наступний рік? І як ви оцінюєте вплив зовнішніх факторів на ситуацію в Україні?

Сергій Ніколайчук: Давайте розпочнемо зі світової, а саме з американської, а потім перейдемо до інфляції в Україні та її прогнозів. І ви абсолютно праві. Вчора вийшли останні дані по інфляції в США. І вони теж були дещо вищі за очікування експертів та аналітиків.

Інфляція в США у річному вимірі становила 5%. Тоді як консенсусні прогнози давали 4.6 – 4.7%. Однак, цікаво те, що ринок вчора і сьогодні відреагував абсолютно не так, як це очікувалось.

Та не так, як він реагував на високі цифри по інфляції до цього. Наприклад, зазвичай, при високих показниках інфляції, зростали також і дохідності на американські казначейські папері.

З чим це було пов’язано? З тим, що населення, експерти, учасники ринку коли бачили вищі цифри по інфляції, очікували, що ФРС буде агресивно реагувати на такі цифри та відповідно підвищуватиме свою ставку.

А врешті це буде перекладатись на дохідність казначейських паперів. Однак, враховуючи що ФРС та її представники досить активно комунікували, що монетарна політика в США буде залишатись досить м’якою.

То фактично те, що висока інфляція за травень – не призвела до якогось ефекту. Та не призвела не те, що до зростання дохідності облігацій, а навпаки – що дохідності облігацій США знизились.

А ще цікавий ефект був в тому, що суттєво знизились очікування щодо майбутньої інфляції в США. Незважаючи на фактичне підвищення, інфляційні очікування знизились.

А вони вимірюються на основі різниці в дохідності тих облігацій, які індексуються на майбутню інфляцію, а також тих облігацій, які не індексуються, тобто звичайних облігацій. І це показник інфляційних очікувань, який вимірюється фінансовими ринками.

В чому ж секрет? Виявляється, що експерти та аналітики проаналізували дані в США по інфляції більше детально, ніж просто одну цифру. І виявилось, що прискорення інфляції в США пов’язане з декількома товарами, такими ідісинкратичними шоками.

В той час, як глобальний інфляційний тиск залишається в США досить низьким. І насправді, така ситуація чимось нагадує і ситуацію в Україні. Тому що якщо розглядати та зробити розбивку інфляцію по компонентам.

То ми побачимо, що у нас є декілька продуктів – ціни на які підвищились дуже сильно. Я вже згадував про соняшникову олію, про ціни на газ, які були вищими, ніж очікував НБУ. Також дуже високими є ціни на цукор, зерно. Звичайно, є і інші компоненти. Але якщо дивитись на загальну картину, то суттєвого інфляційного тиску в Україні немає.

Інфляція в Америці активно прискорюється за рахунок певних товарів, попит на які зріс під час пандемії та після неї. І що власне в свою чергу стимулювало дуже високий попит на певні commodities. Мова йде про мідь, залізну руду, продовольчі товари.

Але багато в чому, як на мене, цей шок є транзитивним. І тут я більше схиляюсь до того, щоб поділяти точку зору ФРС, яка вважає його транзитивним.

І після того, як другій половині року, наприклад, після гарних зернових врожаїв – ціни на зерно мають знизитись. Так само і в сфері обробки деревини, чи металургії.

Крім того покращення ситуації з логістикою та покращення ситуації з робочою силою має призвести до того, що збільшиться пропозиція продукції на ринку. І це призведе до того, що цей стрибок цін розвернеться.

Юлія Мінчева: На Vox нещодавно вийшла стаття Юрія Городніченка – макроекономіста та вашого колеги. І вона якраз стосувалась інфляції. Коли ви сказали про те, що подібна до України, я задумалась, що відрізняє українців від американців?

І найбільше в цьому контексті відрізняє напевно те, що за останні 20 років, або довгий період часу – американці відчували дуже низьку інфляцію. І від того, що вони була 1.9% або 2.1%, їхнє життя досить сильно не змінювалось.

А українці – навпаки, за дуже короткий періоди часу бачили достатньо великі діапазони різниці в цінах та ситуації, яка точилась на той час.

І Юрій Городніченко якраз розповідає про те, що через те, що раніше була така сприятлива та стала макроекономічна ситуація – то лише 20% американців умовно знають про те, який таргет в банку, та і взагалі цікавляться тим, чим займається Нацбанк. І тому існує така диспропорція між очікуваннями всередині, очікування прогнозистів, які краще розуміють ситуацію.

Але він каже, що подальшого сильного зростання не буде саме через те, що був період низької інфляції, коли всі до цього звикли. І в цьому різниця між 70-ми роками, коли ці очікування такими не були.

Навпаки люди очікували інфляцію, піднімали ціни, усе справджувалось, а далі по цьому ж колу… Виходить, що для американців приборкати інфляцію буде легше і простіше. А для українців навіть якщо робити те саме, все рівно можна не впоратись, саме тому, що потрібне час для того, щоб вкорінити такі очікування.  А також вести виважену та не ризиковану політику.

Що ви думаєте щодо цього? На скільки далі потрібно продовжувати ту саму політику, в надії, що вона убезпечить офіційні очікування на тому рівні, якому гарантує Національний банк? Умовних 5%, наприклад.

Сергій Ніколайчук: Дякую. Дуже гарне питання. По-перше, я повністю погоджуюсь з Юрієм, якраз до того, що цей шок цін на інфляцію буде транзитивним. І я скоріше схиляюсь до цієї точки зору, тому що є різні. І однією з головних причин, по-перше, це заякореність інфляційних очікувань.

А другою причиною є те, що у Центрального банку боротьба з інфляцією вдається набагато краще, ніж боротьба з дефляцією. І тому не настільки тимчасове зростання інфляції лякає американське та загалом західне суспільство.

Що стосується України. Тут теж все абсолютно правильно. У нас немає тривалого досвіду низької інфляції. А також є набагато вищий ризик того, що інфляційні очікування стануть тим механізмом, який сам по собі почне підживлювати інфляційні процеси.

Саме тому і відрізняється політика Національного банку України від політики ФРС. Нацбанк не може собі дозволити заспокоювати ринок, та обмежитись наразі виключно ним за допомогою своїх вербальних інтервенцій.

Нацбанк змушений діяти, і саме через це вимушено підвищив процентну ставку з 6% до 7.5%. І я очікування та побоювання що найближчому майбутньому це продовжиться, відповідаючи на підвищення інфляції та нові цифри, які бачили по травні.

І також один з каналів, які Нацбанк зараз задіює, що дозволяє обмінному курсі укріпитись. І в Україні, як на мене, це потужний сигнал та вплив, як на саму інфляцію так і інфляційні очікування.

Андрій Федотов: Сергію, скажіть, а якщо все ж інфляція продовжуватиме зростати та перевищуватиме прогнози, якою має бути відповідь на державному рівні від інституцій в Україні? Чи достатньо просто регулювати ставку? Чи має уряд реагувати на інфляцію? І взагалі, яким ви бачите цей антикризовий пакет дій, які потрібно зробити?

Сергій Ніколайчук: Перш за все, основний інструмент для боротьби з інфляцією – це монетарна політика. А це процентна ставка.

І дійсно, якщо інфляційні процеси ставатимуть некерованими та підживлюватимуть самі себе, то в цьому випадку Нацбанк буде змушений робити свою монетарну політику жорсткішою досить суттєво.

Чи може тут якимось чином допомогти уряд чи інші органи влади?

Я скептично до цього ставлюсь, якщо чесно. Звичайно можуть бути задіяні певні регуляторні заходи, але, зазвичай, їх ефективність короткострокова, по-перше. А по-друге, вона не дуже висока.

На місці уряду, чи на місці Мінекономіки, як на мене, в першу чергу зусилля варто зосереджувати на тому, щоб в Україні були ефективні ринки з високим рівнем конкуренції. Що врешті дозволятиме цінам виступати ефективним джерелом інформації про те, чи варто підвищувати виробництво тієї чи іншої продукції.

Державне регулювання цін, як метод боротьби з інфляцією… Як на мене, це не дуже ефективний спосіб в державній політиці.

Юлія Мінчева: Як ви тактично висловились. І насамкінець хотіла запитати про майбутню перспективу ринків взагалі. Ще минулого літа у нас на Vox була дуже цікава подія про світ після ковідної епохи.

І там Єгор Григоренко, який є членом ради директорів Vox, казав про те, що закінчується епоха дешевих грошей та низьких ставок.

Він казав, що потрібно готуватись, що в цілому в середньостроковій перспективі все це буде дорожчати: і рівень залучення інвестицій, а точніше вартість, і дохідність по них.

Що ви думаєте стосовно цього? Чи потрібно насправді до цього готуватись? Чи можна назвати це більш позитивним трендом, чи меншим?

Сергій Ніколайчук: Я думаю, що ми напередодні декади дуже дешевих грошей.

Юлія Мінчева: Ви більше оптимістично налаштовані. Розповідайте, чому ви так думаєте?

Сергій Ніколайчук: Тому що дуже багато капіталу у світі. І тут скоріше є попит на певні інвестиційні проекти, попит на те, куди дівати ці кошти. І ми не можемо говорити про те, що в світі існує якийсь дефіцит грошей. Ми бачимо скільки грошей надрукували Центрбанки в розвинених країнах.

Також до цього підключились країни, що розвиваються. І одна з причин. А друга причина, як на мене, це глобальні демографічні тренди.

Насамперед у розвинених країнах. Ми бачимо все більше старіння населення. А старше населення – це люди, які володіють капіталом. А зазвичай, таке старіння населення призводить до певного надлишку капіталу.

Юлія Мінчева: Це обнадіює і доволі оптимістично. Але чи буде Україні легше скористатись цими дешевими ресурсами? Тому що ми бачимо, що ніби ці гроші є, але коли стається нам позичати то ставки не настільки привабливі, як би нам хотілось.

І розумію, що це наша проблема. Але питання в тому, чи всі країни можуть цим скористатись чи знову буде історія з нерівністю в доступі? З ким ми конкуруємо на світових ринках?

Сергій Ніколайчук: Звичайно, що всі позичальники різні, та всі мають різні рейтинги, власні кредитні характеристики. І якщо дивитись загалом на країни, що розвиваються, то на сьогодні ставки для них знаходяться на історичних мінімумах.

Але для когось гроші коштують дорожче, а для когось дешевше. Україна, на жаль, там де вона є.

Все таки в середньостроковій перспективі дуже сподівають на це, що певні структурні реформи і продовження стійкої макрофінансової політики призведе до того, що вартість для України також буде знижуватись.

Юлія Мінчева: Тоді на цій оптимістичній ноті будемо завершувати. З того, що ми винесли: потрібно раціонально на особистому рівні слідкувати за своїми очікуваннями і не прогнозувати найгірших варіантів там, де для них немає передумов. Дякую, що були з нами.

Андрій Федотов: Нагадую, що з нами був Сергій Ніколайчук – голова департаменту макроекономічних досліджень ICU. Та це був подкаст «Що з економікою?». Слухайте нас на Громадському радіо та на платформах Apple і Google Podcast. Слідкуйте разом з нами за економікою та інфляцією. Ми завжди намагаємось бути в курсі та розповідати про це вам.

Юлія Мінчева: Будьте тими раціональними закоріненими членами ринку.