153. Щит для інвестицій: як в Україні планують страхувати від воєнних ризиків? Олег Іванов та Марія Репко

Дисклеймер: щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юлія: Вітання! Ви слухаєте черговий випуск подкасту «Що з економікою?», спільний проєкт Вокс Україна, Центру економічної стратегії і Громадського радіо.

Сьогодні в студії Юлія Мінчева з Вокс Україна. Зі мною також Олег Іванов, економіст аналітичного центру Вокс Україна. Також з нами Юрій Гайдай та Марія Репко з Центру економічної стратегії.

Сьогодні ми будемо говорити про страхування воєнних ризиків – що це за інструмент, чому він є неуникним в ситуації, в якій український бізнес опинився зараз. Нещодавно Верховна Рада ухвалила в першому читанні законний проєкт щодо цього.

Трохи дам контексту. Ви, якщо слідкуєте за тим, що відбувається з економікою, знаєте, що відповідно до різних оцінок, від 400 мільярдів до трильйонів доларів, які Україна буде потребувати на відновлення, не можуть бути покриті виключно за рахунок коштів держав-партнерів. Для цього буде необхідне величезне залучення приватного капіталу, як в середині країни, так і особливо зовні.

Однак, в тих умовах, що ми сьогодні живемо, бізнесу функціонувати неймовірно складно, майже нереально. Тому є така потреба з необхідністю створювати певні стимули для того, щоб ці приватні інвестиції залучалися.

У першому читанні ухвалили законопроєкт. Я прошу Олега розказати трохи детальніше, що саме він передбачає, хто буде страхувати, що це таке, і на кого поклали зобов’язання розробити цю модель.

Олег: Я не впевнений, що це можна назвати розробкою моделі, але насправді усі, і у владі, і за кордоном розуміють, що лише допомоги, кредитів, які нам надають, буде недостатньо для відновлення країни.

Як правильно вже Юля сказала, оцінки різні і не остаточні, і звучала сума в трильйон доларів, потрібних Україні для відновлення. Відповідно треба якимось чином залучати прямі іноземні інвестиції.

Держава працює в цьому напрямку. Тобто йдуть переговори з міжнародними організаціями та різними країнами про створення певного міжнародного фонду, який б теж страхував ці інвестиції в Україну. Зі свого боку уряд так само планує розробити систему страхування інвестицій у нас в країні.

Мінекономіки підтримав цей законопроект, який був розроблений народними депутатами і прийнятий в першому читанні. Це законопроект 9015, який передбачає, що інвестиції в Україну будуть страхуватися експортно-кредитним агентством.

На сьогодні експортно-кредитне агентство страхує експортні операції, тобто стимулює експорт український за кордон наших товарів. Так само воно вже зараз страхує інвестиції українських інвесторів так само за кордон.

Виходить така ситуація, що іноземний інвестор, який хоче прийти в Україну, він може застрахувати свої інвестиції у себе там в країні. Тобто відповідна структура, як наше експортно-кредитне агентство, за кордоном може йому в цьому допомогти.

А в Україні такої системи немає. Тобто навіть якщо український інвестор захоче вкластися у відновлення, виходить, що він не захищений ніяк. Відповідно, розробили законопроєкт, який передбачає, що ЕКА буде страхувати прямі інвестиції, як іноземців, так і українців.

Єдине, що там в законопроєкті є поправка, що ці інвестиції мають бути в переробну галузь, і орієнтовані на експорт, тобто виготовляти товари, які йдуть на експорт.

Загалом, це дієва схема. Має бути якийсь державний орган, який буде виступати гарантом цього всього, і буде страхувати ці інвестиції.

Сам законопроєкт, це якби тільки рамка, бо депутати дають дозвіл, якби ЕКА здійснювати таку функцію. Тобто, зараз воно це не може робити. Це про майбутню перспективу. Виглядає так, що це тільки початок, це перший крок, тому оцінити дієвість скадно. У подальшому і Кабінет Міністрів, і Нацбанк, мають розробити підзаконні нормативні акти, які будуть допомагати.

Юлія: А в мене є питання. Те, що депутати хочуть допомогти бізнесу зрозуміло. Знайшли, хто буде розробляти законнормативні акти і далі придумувати конкретну схему, теж зрозуміло. Це я хочу запитати в Марії.

Мені поки не до кінця зрозуміло, а як це має функціонувати з точки зору публічних фінансів. Ми витрачаємо зараз на війну, нам допомагають покривати на наші соціальні потреби. А це страхування, наскільки це може бути коштовним? Чи є розуміння, що це буде також частково покриватися за рахунок, можливо, інших приватних страхових компаній, чи як це може бути організовано? Які це приблизно потреби, чи є розуміння хоча б якоїсь такої стартової суми, з якої можна входити в цей ринок?

Марія: Дуже гарне запитання, але мені вся ця рамка не видається оптимальною.

Справа в тому, що якщо Україна страхує інвестиції в Україну – це все одно ризик держави України. А це відповідний настрій з боку будь-яких іноземців і відповідний рівень від просто відношення, що сюди не підуть, бо тут страшно, до відсоткових ставок, які є зараз.

По-перше, їх просто немає в ринку. По-друге, навіть якщо вони потенційно якось з’являться, то це буде абсолютно захмарний рівень, тому що ризик української держави, яка буде відповідати за виплату, за цією страховкою, він зараз величезний.

Тобто жоден резидент не буде розглядати для себе інвестицію в Україну під гарантією України як держави. Це може трішки допомогти, але для того, щоб робити масштабні інвестиції, потрібні гарантії саме за кордоном.

Це те, про що сьогодні вже говорили. Це про гарантії експортних агенцій від інших країн. Це гарантії інвестиційних спеціальних інституцій, наприклад, така є в Німеччині, така є в Польщі. Це гарантії міжнародних фінансових організацій, таких як DFC, це Development Finance Corporation в Америці та   MIGA, це така одна з багатьох рук Світового банку. Це також зараз розглядається на двох рівнях потенційне введення такої міжнародної пересольки страхування військових ризиків від EBRD, Європейського банку реконструкції та розвитку, і одночасно один з розділів цього нового EU Facility, який пропонує ЄС як формат міжнародної фінансової допомоги для України з 2024 року.

На мій погляд, треба не говорити зараз про те, що українська держава має іноземцям прогарантувати якісь інвестиції. Це не співставно з тим, що потрібно реально для того, щоб хтось до нас в країну заходив, а скоріше треба, щоб всі ці міжнародні ініціативи почали гарантувати інвестиції українських резидентів в Україну.

Зараз іноземна компанія, по-перше, має дуже дешеві ресурси за кордоном, низькі процентні ставки в порівнянні з українськими. По-друге, вона має гарантію від свого уряду на те, що якщо щось прилетить, то компанії ці гроші повернуть.

А є українці, які не мають гарантії і вимушені запозичувати під дуже високу процентну ставку. Це абсолютно нерівні умови. Тому мені здається, що основні зусилля треба спрямувати не на те, щоб виробляти політику, яка буде чисто нашою місцевою всередині України. А треба орієнтуватися на адвокацію того, щоб нарешті в світі усвідомили, що потрібна велика пересолька, яка включатиме рівні умови для інвесторів з України і з інших країн, яка не буде наших інвесторів при цьому дискримінувати.

Фінансування цієї загальної ініціативи як парасольки, може бути покладена на спеціальний фонд, який створять країни G7 з міжнародними фінансовими організаціями. Наприклад, меморандум ЄБРР, про який я вже згадувала, має такий підписаний лист про намір з урядом Швейцарії, здається, організацією з Тайваню, Україною, самим ЄБРР і Європейською Комісією. Це вже гарний початок для того, щоб звідси вже рухатися.

Якщо вони знайдуть кошти, які будуть гарантією, і вони її дадуть, наприклад, компаніям-перестраховикам з ринків, перестраховики прийдуть в Україну. Український уряд вже вирішить, які об’єкти можна страхувати першочергово за рахунок цієї програми. Тоді вирішиться питання і з фінансування. Ось такий мій погляд на цю проблему.

Юрій: Тобто, підсумовуючи те, що вже було сказано, у нас є проблема з тим, що недоцільно взагалі концентрувати ризики страхові в Україні. По-перше, є обмежена платоспроможність з боку України у випадку реалізації цих ризиків, відповідно, це і менша довіра і більше закладання ризиків інвесторами і західними, і українськими.

А друге питання, це те, що навіть, якщо цей інструмент розглядати, як для українського бізнесу, то все одно ми бачимо, що він не має рівного поля гри з західними інвесторами. Тому нам потрібно говорити про міжнародні інструменти, у першу чергу.

У мене ще до тебе одне запитання, Маріє. Були оголошені на Лондонській конференції ці ініціативи. Оскільки ти багато, там, спілкуєшся із представниками донорів і громадського західного суспільства, чи ти бачиш якийсь прогрес, от, від червня з часу Лондонської конференції, щоб ці озвучені ініціативи якось почали матеріалізуватися у більш практичному плані?

Марія: Ну, ця ініціатива EBRD і те, що в документі Єврокомісії по EU Facility згадане страхування, це вже великий прогрес. Тому що перше про страхування почали говорити ще, по-моєму, до Лугано і зараз це все вже матеріалізувалося хоча б в якусь форму, яку можна надалі приводити до ладу і де можна кудись прогресувати у визначеному напрямку. До цього такі були розмови дуже-дуже поодинокі.,

Юрій: Тут тоді ще виникає питання, якщо в нас від першої згадки до конкретного фіксування в документі минув рік, чи не мине в нас ще один рік до того, як ці інструменти на практиці запрацюють?

Марія: Юрію, запросто може, тому що дуже це все складно. Справа в тому як працює страховка. Страхові компанії можуть приблизно математично визначити ймовірність на стані страхової події. У випадку з Україною, прилетить чи не прилетить, багато вважаю ці прорахунки неможливими.

Я не люблю слово неможливо, тому що математично, мабуть, можливо все для спеціалістів, але багато учасників страхового ринку кажуть, що ні, це просто неможливо визначити математично цей ризик. Тому вартість такого ризику захмарна. Вона, в принципі, 100% буде від суми. Це абсолютно безпрецедентна історія в такому масштабі.

Нам потрібні пріоритети, які має визначити наш вже уряд, для того, щоб сфокусуватися на них. Він має визначитися, які галузі економіки, от, наприклад, експорту авіантовані, чи добувні, чи ще якісь об’єкти для нього є першочерговими.

Крім цього, потрібно довести до ладу реформу внутрішнього страхового ринку. Національний банк вже працював над цим, коли почав робити спліт, але потім настала війна. І, звичайно, ці всі історії зараз проводити набагато складніше, ніж навіть це було колись.

Тому, так, я не впевнена, що через рік вже буде доступна на українському ринку для всіх таке страхування від військових ризиків. Для того, щоб воно стала доступною хоча б через рік, навіть якщо закінчиться війна, це все одно буде актуально. Потрібно, щоб усі на це дуже активно разом працювали. І працювали разом, спонукали один одного, а не придумували свої невеликі ініціативи, які потім змагатимуться за місце під сонцем.

Юрій: Перед тим, як Юлія візьме слово, я знову ж таки підсумую. Якщо ми говоримо про тривіальне страхування автомобілів або будь-якого майна бізнесу, то на основі історичних даних можна отримати математичне сподівання, з якою ймовірністю стаються ці довільні події, аварія чи умовно землетрус.

Однак, у випадку обстрілів це не є довільна подія. Для якихось об’єктів імовірність практично нульова, для деяких вона прямує до одиниці, якщо вони відповідають новим цілям агресора РФ. Оскільки ці цілі невідомі, то практично буде схильність страховиків оцінювати такі ризики ближче до одиниці, просто щоб не помилитися і відповідно, виставляти вартість страхування ближче за математичне сподівання збитків по такому об’єкту.

Марія: Ринково це абсолютно неможливо зробити. Це потрібна гарантія, скажімо, на 80% покриття, від країн G7, Євросоюзу, США, і тоді, якщо буде така гарантія перестраховиків, це може якось запрацювати.

Юлія: У мене тоді інше питання. Люди, які мене найбільше в нашій країні зараз надихають, після військових, ДСНСників і лікарів, це підприємці, які відкривають бізнес тут, в часи війни, роуміючи як це ризиковано, і як, Марія сказала, без жодних гарантій. При цьому, навіть іноземному інвестору набагато легше буде наважитись підтримати потенційно успішний український бізнес, аніж умовно заходити невідомо в воюючу країну і будувати щось там з нуля. Тобто історія з внутрішнім інвестором пріоритетна.

А питання до вас усіх. Почнемо з Олега. А що може бути зараз досить таким high value low cost рішенням, коли ми це можемо зробити, і це не вимагатиме довгого горизонту впровадження або довгого, але якогось зрозумілого інструменту, на відміну від страхування, щоб спростити зараз внутрішньому інвестору життя. Якщо це не страхування ризиків, Олеже, що ще може вплинути на рішення відкривати і розвивати бізнес тут?

Олег: Зараз в умовах війни бізнес зрозуміло, що дуже важко. Я не знаю, чи можна говорити зараз про розвиток, бо війна змінила всі плани, і бізнес зараз в першу чергу працює на те, щоб вижити. Навіть, якщо подивитися на цю статистику кредитування 5-7-9, то там лише 5% цих кредитних коштів бізнес вкладає в себе, у свій розвиток. Це буквально 10 мільйонів доларів. Тобто це досить такі низькі суми. Я не знаю як бізнес в умовах війни може думати про якісь там грандіозні великі інвестиції.

Єдине, що можна було б робити зараз, це якимось пільгами допомагати бізнесу. Зараз ми прийняли законопроект про відміну пільги для ФОПів і для бізнесу. Важко оцінити, наскільки ця пільга суттєво вплинула на розвиток бізнесу. Я думаю, що вона йому просто допомогла вижити, десь зекономити якісь кошти. У подальшому, зрозуміло, що треба чекати і вірити в те, що буде наша перемога, бо війна є суттєвим фактором, який впливає на розвиток.

Далі існують ті інструменти, які в нас і раніше існували: індустріальні парки, державне, приватне партнерство. Це, знову ж таки, ми говоримо про пільги, тобто якісь умови надаються бізнесу, для того, щоб вони розвивалися.

Щодо страхування, так, все, що казали Марія і Юра –це все правда. Наша держава навряд чи стане таким страховиком, який залучить мільярдні кошти іноземного бізнесу. Наш може і залучить, але у нас і коштів власних дуже мало.

Ми робили оцінку і дивилися. Якщо, наприклад, по прямим інвестиціям важко оцінити, які є українські, а от по портфельним на 2021 рік, була сума 18 мільярдів наших портфельних інвестицій. Але ми говоримо про портфельні, де може бути взагалі не так, як ми говоримо. Це можуть бути спекулятивні якісь схеми, де не обов’язково були гроші.

Якщо подивитися взагалі на саму роботу ЕКА, яка за час всього свого існування вклала близько 80 договорів на 600 мільйонів гривень, у 2023 році це взагалі 300 мільйонів гривень. Це дуже низька спроможність самого ЕКА. Я вже не кажу про те, що вони зможуть якісь мільярдні інвестиції страхувати.

Юлія: Маріє, Юрію, а ви ще скажете, як можна допомогти бізнесу тут і зараз, або хоча б в короткостроковій перспективі 2-3 років, коли фактично немає на це грошей і треба придумувати якісь альтернативні варіанти?

Марія: Дивись, повертаючись до українського ризику і як його оцінюють іноземці, я зараз прямо просто подивилася і відкрила котирування українських єврооблігацій. Це 30% від номінальної вартості, тобто 30 центів на долар. Це означає, що український ризик для іноземців, для портфельних залишається неприйнятним.

З напрямків інвестицій, що війна потенційно змінила в наших таких традиційних галузях, про які ми завжди говорили – це видобуток, агро, IT – з’явилися нові напрямки, де потенційно приватні актори можуть взяти високу частку дуже немаленького ринку.

Це, по-перше, military-tech, дрони і все інше для зброї, яке може вироблятися в Україні. Це тактична медицина, українські турнікети, інші речі, які зараз тестуються в живих умовах на полі бою, це якби не найприємніші напрямки для інвестицій. Хотілося б, щоб підприємці вкладали капітал в щось хороше, а не в такі речі.

Крім цього, скоріше за все, будуть потрібні інвестиції в індустрію будівельних матеріалів, через те, що дуже багато зруйнованого. Це буде відбудовуватися, потрібен буде цемент і решта матеріалів. Відповідно, також потрібна буде логістика для них, якісь внутрішні перевезення цих матеріалів.

Щодо інвестицій компаній, я так підозрюю, що зараз левова вичастка всіх капітальних інвестицій це так званий damage control, своєрідний. Тобто, по-перше, якщо десь вибило вікна, вони їх вставляють. Це теж капітальні інвестиції в ремонт.

По-друге, це релокація, яка також потребує інвестицій, якщо підприємство хоче зберігти свої потужності, людей, ринок, то воно просто буде переселятися з однієї території на іншу, де безпечніше. Це потребує коштів.

Ну і це також інвестиції в прикордонну експортну інфраструктуру для того, щоб експортувати зерно не традиційними шляхами через море, а в напрямку ЄС. Це не тільки зерно. Це експортна продукція, яка зараз переорієнтовується по логістичних каналах.

Щодо інвестицій спрямованих, наприклад, на внутрішній попит, я думаю, що це важке питання. Україна втратила 6 мільйонів своїх споживачів. Це багато. Є споживчий плюс, бо дуже багато людей служить в армії, споживчий ринок дуже сильно звозився, бідність зросла, і тут якогось поживавлення очікувати важко.

На зовнішньому ринку єдине, що може сприяти притоку інвестицій, це якщо закінчиться війна, буде страхування, і Україна відкриє переговори з ЄС. Коли відбудеться офіційне відкриття переговорів, а не просто кандидатський статус, тоді можуть зайти інвестиції орієнтовані на експорт в країнм Євросоюзу. Це великі споживчі ринки.

Такий трошки песимістичний погляд, але як є.

Юрій: Я ще трошки додам. Думаю, що ще до завершення активних воєнних дій, або принаймні до такого остаточного вирегулювання безпекової ситуації, будуть заходити компанії в галузі, де видно потенційне зростання, яке може перекрити будь-які ризики, 70-100%.

Це в першу чергу власне military-tech. Ми вже бачимо там західні інвестиції з високим ризиком, де інвестори усвідомлюють, що вони можуть втратити повністю свої інвестиції, або це може вистрелити і перекриє їм це сторицею.

Другий сегмент, це, власне, корисні копалини. Недавно вийшла дуже цікава стаття на Financial Times про те, що в Україні є поклади дуже багатьох важливих ресурсів, той же літій, про який я неодноразово говорив.

Це ті поклади, особливо в умовах того, як Китай, який теж видобуває багато ресурсів, поступово закривається від економіки світової, і поширює свій вплив на країни, котрі їх видобувають в Африці. При тому в Європі і в США їх складно видобувати. Через це я думаю будуть компанії, котрі спробують, принаймні, якщо не інвестувати великі суми, в повномасштабне виробництво, то спробують зайти для того, щоб принаймні забронювати це на перспективу. Це цілком мовірно.

Маємо приклад зовсім з іншої галузі –це  Ryanair, котрий теж зайшов просто на чергові переговори, сподіваючись вибити собі якісь преференції. Ми про це, до речі, говорили в попередньому випуску з Володимиром Білєньким.

Ще один момент, як ми можемо допомогти, мені здається, що місцеві бюджети громад, котрі є профіцитними, могли би спрямувати частину цих коштів на створення умов бізнесу, котрий або релокується, або хоче зайти на ринок. Це те, що теж стимулювало би економіку і давало би можливість такого швидкого старту по завершенню бойових дій, або, може, і раніше.

Марія: Так, мені подобається ця ідея, тому що, особливо на першому етапі, інвестиції зазвичай дуже великі. Особливо підключення електроенергії вимагає років насправді. Я пам’ятаю, як Байрактар жалівся на те, що йому сказали, що 4 роки будуть підключати заводи електроенергії.

Я хочу трішки розширити цю думку. Взагалі, гарно би було, якби всі політики відновлення перевірялися на предмет того, чи можна цю політику налаштувати так, щоб вона сприяла розвитку приватного сектора.

Поясню на прикладі страхування. Україна могла би теоретично зробити одного державного страховика, який би розробляв свої стандарти політики, страхував всі приватні компанії, а могла би, навпаки залучити просто українські приватні страхові компанії за виконання певних умов до доступу до цієї програми. Приватні страхові компанії прекрасно би виконували цю функцію, і приватний бізнес в це би інвестував, оскільки є попит.

Те саме стосується взагалі багатьох сфер. Тобто просто доступ до гарних, рівних, ринкових можливостей, просування контрактів, правильні державні закупівлі, до яких є доступ у всього приватного сектору, а не тільки, у десятка ФОПів, які вже давно мають контакти з цими закупівельниками.

Юрій: Тут, користуючись можливістю, знову передаю гарячий привіт антимонопольному комітету.

Марія: Так, дуже гарячий.

Юлія: У нас просто часто бувають випуски, де ми намагаємось вийти на якийсь неочікуваний фінал, а виходимо на одне і те саме, де все одно складно робити і простіше продумати новий законопроект на три сторінки про нового страхувальника, аніж робити те, що може бути більш ефективним, але зробити їх рівними для всіх. Ми реально нудні всі тут з вами, але і слухачі у нас такі, ми сподіваємось.

Будемо завершувати на сьогодні. Будемо вірити, що ця ідея або сильно трансформується в державу з експортно-кредитним агентством, або значно покращиться відповідно і до рекомендацій, які сьогодні давав Олег Іванов з Воксу, Марія Репко з Центру економічної стратегії та Юрій Гайдай з Центру економічної стратегії.

Мене звати Юлія Мінчева з Вокс. Слухайте нас і радьте своїм друзям.

Дякуємо ЗСУ за те, що маємо змогу це записувати. До зустрічі, слухайте Громадське!

Юрій: До нових зустрічей.