196. Треба розробляти нову економічну зброю і тестувати її на Росії. Роман Сульжик

Дисклеймер: щоб оперативно публікувати текстові версії подкастів, ми користуємося штучним інтелектом для їх розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Доброго дня, з вами знову передача «Що з економікою?», яка виходить на хвилях Громадського радіо, а також на всіх зручних подкаст- платформах. Це проєкт «Вокс Україна» та Центру економічної стратегії.

З вами я, Юрій Гайдай, старший економіст ЦЕС. У студії з нами Роман Сульжик – колишній банкір JP Morgan, Deutsche Bank. Він має понад 20 років професійного досвіду на міжнародних ринках капіталу. Входив в Наглядову раду «Приватбанку» як незалежний член. Найважливіше з усіх регалій – Роман є членом Наглядової ради Центру економічної стратегії. Романе, вітаю. 

Роман Сульжик: Дуже приємно тут з тобою бути, Юрію. 

Юрій Гайдай: З Романом ми заглибимось в його профільну експертизу і поговоримо про кілька речей.

Перша – це історія про санкції, застосовані Сполученими Штатами до Московської біржі. Декілька днів тому були опубліковані доповнення до SDN-списку (special designated nationals, американський санкційний перелік) – це найстрашніші санкції, які тих, хто в цьому списку повністю виключають з фінансової системи, яка працює в доларовому сегменті щонайменше.

Персональні блокуючі санкції проти Московської біржі – це потужний удар по фінансовій інфраструктурі. З іншого боку, Росія давно готувалася і до таких санкцій. Крім того, в них переважна частка торгів валютою і так відбувалася за межами Московської біржі.

Перше питання: наскільки це серйозні санкції? Який вони можуть мати ефект на економіку Росії, можливо, не тільки короткостроковий, а й на середній/довший горизонт? 

Роман Сульжик: Це дуже серйозні санкції, але, на жаль, не смертельні. Подібні санкції Євросоюз ввів ще в перші тижні війни і Московську біржу відключили від Євро.

Вони [росіяни] до цього готувалися. До війни у них 80% обігу на ринку було в доларі, зараз це тільки 30%; більше 50% – це юань. Це дуже для них неприємно.

Але це не те, що завтрашнього дня вони вже не зможуть отримувати долари за нафту і міняти їх на рублі, чи виводити за кордон, купувати мікросхеми чи станки для снарядів і продовжувати вбивати українців. Вони це все роблять поза межею Московської біржі. 

Ще до війни вони зробили сотні компаній, які керують олігархи, КДБ. На цих компаніях осідають гроші від продажу нафти і вони купують мікросхеми і відправляють на Росію. Тому відловлювати ці компанії, ланцюжки – це теж величезна праця і над цим працюють. 

Але це дуже боляче з іншого боку. Не тільки те, що не можна торгувати з Московською біржею. Московська біржа була центральним контрагентом. В Росії залишилось багато іноземних банків і компанії, які були клієнтами Московської біржи. Якщо ти торгуєш з Московською біржею, ти не бачиш, з ким ти торгуєш з іншого боку.

Це може бути підсанкційний російський банк, чи хто завгодно. Це була універсальна прокладка, через яку іноземці могли торгувати з будь-ким в Росії. Думаю, це використовували на повну.

Біржа – центральний контрагент, і люди не дуже високих моральних якостей, іноземці, які залишались і продовжують працювати в Росії – вони використовували Московську біржу як місток між ними та російською інфраструктурою. Зараз її повністю відключили. Ти як іноземна корпорація не можеш бути напряму клієнтом Московської біржі. Це буде важко навіть для китайців і індійців, якщо їхні корпорації зайшли на Московську біржу і через неї торгували рупіями, юанями, вели обміни їх на рублі.

Зараз вони задумаються, чи варто це продовжувати, щоб не влетіти в санкційні списки. Вони зроблять “компанії-помийки”, через які будуть продовжувати працювати, але це збільшить ланцюг і вартість транзакцій, не так легко, як було.

Це зриває останній фіговий листок нормальності з російської фінансової системи. Поки була Московська біржа, люди могли робити вигляд, що почекаємо ще пару років і працюватимемо, як раніше.

Зараз треба відривати ці корені, стосунки з Росією, і це дуже добре, тому що їх буде важко встановлювати назад. 

Юрій Гайдай: Це була одна з останніх ознак нормальності або можливості повернення до нормальності в майбутньому. Це була рукавичка, через яку західним компаніям можна було залізти в російський ринок, не боячись заляпатися. Зараз ризики влетіти під повторенні санкції через операції з санкціонованими російськими компаніями істотно зростають.

Роман Сульжик: Московська біржа була надійний контрагент. В неї був величезний власний капітал. Західним компаніям було легко відкривати ліміти на Московську біржу. Відкрити ліміти для торгівлі на будь-який російський банк, окрім Московської біржи, зараз майже неможливо. Тому коли кажуть, що торгівля продовжиться на небіржовому ринку – так, вона продовжиться, вона і була, але тільки між російськими помийками. Щоб нормальний банк наразі відкрив ліміти, які закриють на Московську біржу, на російський банк напряму – я не можу це уявити. Буде дуже боляче. 

Юрій Гайдай: З іншого боку є позиція, що ці санкції остаточно закривають російський капітал всередині Росії, тобто тепер буде ще складніше його виводити, переводити за кордон. Це лягає в ланцюжок сумнівних санкційних кроків Заходу, які замість того, щоб стимулювати відтік капіталу з Росії (особливо на початку вторгнення, коли був шок), вони через певні санкційні обмеження закрили цей капітал всередині. Чи ти бачиш в цьому проблему чи нехай собі сидять там? 

Роман Сульжик: Багато людей про це сперечаються. Я вважаю, що хай собі сидять, хай їздять в Сочі відпочивати.

Якщо вони хочуть реально виїхати, все загублять Росії – хай гублять. Буде їм важче сидіти на двох стільцях. Те, що зараз росіяни продовжують вільно їздити по Європі – це просто жах.

Те, що вони виступатимуть на Олімпійських іграх. Як це взагалі можливо? Ти можеш собі уявити, щоб у 42-му році якийсь німецький атлет в Швейцарії змагався з якимось англійським атлетом, і потім англійський атлет не потискає йому руку, і всі плюють в нього, а німецький атлет виходить, одягає свастику і кричить “Хайл Гітлер, я свою перемогу надаю великому фюреру, німецькому народу”? Це неможливо. І це те, що зараз відбуватиметься на Олімпійських іграх.

Спортсмени із Росії зараз навіть не повинні підписати ніякий документ, що вони не підтримують війну в Україні, бо тоді вони стануть злочинцями в Росії.

Це величезна проблема в Європі. Якщо ти росіянин, в тебе є віза в Європу і ти в’їжджаєш, тобі мають задати одне питання: чи підтримуєш ти особисто війну в Україні? Якщо ти кажеш “не підтримую” – ти можеш в’їжджати в Європу, і тоді ти стаєш злочинцем в Росії, тобі можуть дати 5 років ув’язнення.

Якщо ти кажеш “так, я підтримую війну”, то тебе не пускають до Європи, тому що ти – ризик терористичної атаки. Може, ти приїдеш і спалиш якийсь завод. Ти підтримуєш війну, а Європа – союзник України.

Вся пропаганда, що хороших руских треба вивезти, і гроші хай вивезуть – я її взагалі не розумію. 

Юрій Гайдай: Це, Романе, якраз наслідки та вплив цих російських грошей.

І в Олімпійському комітеті, і в Шаховій федерації, і в футбольних органах світових і європейських був величезний вплив російських грошей. Думаю, інерція впливу буде ще якийсь час зберігатися. Хоча є позитивні зрушення.

Я повністю підтримую твою позицію. 

Хочу рухатися далі до колонки, яку ти випустив на «The Kyiv Independent», щодо економічних кроків, яких можна і треба вжити до Росії, щоб обмежити її можливість вести цю війну. Мені дуже подобається вступ, про те, що російський президент спробує відновити Радянський Союз, але в цю гру можна грати вдвох. Щоб довершити цю гротескну історичну рольову гру Кремля, Захід має запустити у відповідь нову економічну холодну війну. Це дуже хороший панчлайн. Поговорімо про кроки, які ти пропонуєш.

Мені вони сподобалися, є доволі свіжі пропозиції, яких я не зустрічав в тих, хто працює на санкційному полі. 

Роман Сульжик: Дуже дякую, Юрію. Я 20 років працював в ключових світових банках, маю досвід, як працює світовий капітал, на що він реагує.

Я почав про це думати ще в перші тижні війни. Насім Талеб мені зателефонував, і я йому кажу, що треба зробити деякі з цих речей, що я написав в статті, кажу давай ти напишеш статтю, проштовхнеш. Він сказав: “Романе, зараз не на часі”. Коли я писав цю статтю, я хотів, щоб він був співавтором, я намагався її надіслати в «The Wall Street Journal», «Financial Times», але вони не взяли.

Я три місяці бігав з цією статтею; дякую, що тобі сподобалося. 

Талеб дав свої коментарі, але сказав, що за його політикою він не підписує статті. Може, я просто не дотягнув до його рівня.

Я не просто взяв і придумав ці ідеї – це більше двох років думок на тему. По-перше, основна ідея – як зробити, щоб санкції існували через 30-40 років після перемоги, чи, якщо нас змусять, миру з Росією. Треба, щоб санкції працювали на горизонті 30-40 років, щоб їх було дешево ввести і важко зняти.

Gерша і основна ідея, яку я пропоную, це обов’язкове декларування роботи в Росії будь-якими західними публічними корпораціями. Якщо ти публічна корпорація, то це значить десь на біржі ти залучаєш кошти інвесторів. Ти маєш інвесторам звітувати, скільки сплачуєш податки на Росію, чим допомагаєш вбивати українців. Хоча б одна річ – податки на Росію, це дешево ввести, тому що більшість компаній просто напише “0, ми не сплачуємо податки в Росії”.

Тільки компанії, які реально працюють в Росії, будуть змушені написати якусь цифру. Сплатив податки в Росії – це гачок, за який тебе можуть тримати інвестори. Потім якась Fidelity об’являє, що за пів року ми вийдемо з будь-якої компанії, яка продовжує сплачувати податки на Росію.

Або Робін Гуд зробить в своєму застосунку навколо кожної компанії, яка сплачує податки в Росії, маленьку літру Z. Потім Грета Турнберг виходить і каже: “ось ми тут воюємо за природу, за відмедиків, кроликів, а тут ми інвестуємо в те, що вбиває сотню тисяч українців. Давайте не будемо натискати на компанії з літерою Z, не будемо їх купуваьт, а тільки продавати”.

Юрій Гайдай: Для слухачів трішки розгорну: це логічна ідея, тому що компанії, які торгуються на біржах, в яких можуть інвестувати фонди, приватні інвестори, вони зобов’язані, якісно і належно розкривати всю інформацію про свої ризики, щоб інвестиційні рішення приймались на повній інформації. Важливо, що це регулюється всіма основними площадками, і дурити інвесторів не можна, бо за це серйозні санкції. Ти не можеш поставити “0”, якщо в тебе там нуля немає, інакше це матиме для тебе дуже серйозні наслідки. 

Як і загальні глобальні теми екології, те, що стосується корпоративної відповідальності є важливим, є фонди, які за цим слідкують, приймають рішення, в яких є політика “ми не інвестуємо в компанії, які займаються нафтою/виробництвом зброї”. Впевнений, що якщо таке розкриття було б введене, то багато фондів та й приватних інвесторів орієнтувалися б на нього. Це дуже класна пропозиція.

Роман Сульжик: Так, і вона дуже дешева. Її просто треба штовхати. Це не те, що ці ідеї належать мені. Наприклад, я підписав листа ще у 2022 році до Security and Exchange Commission, що треба робити таке розкриття.

Ця ідея витає в повітрі серед професіоналів. Треба дотиснути. На жаль, наші санкційні групи, хто веде перемовини, не підхоплюють цю ідею, хоча я до них теж її доносив.

З точки зору зисків і витрат це буде найболючіша штука. Вона не змушує компанії міняти свою поведінку чи виходити завтра з Росії. Вони просто мають декларувати, скільки податків сплачують на Росію. Для них буде смертельно, що всіх виведуть на чисту воду. 

Захід надає нам новітню зброю, Patriot, їх тестують на російських гіперзвукових ракетах. Треба розробляти новітну економічну зброю і тестувати її на Росії. Це розкриття є прикладом такої зброї, яку можна потестувати на Росії дуже дешево. Вона буде мати величезний ефект з точки зору тиску на іноземні корпорації, щоб вони повністю залишили Росію.

З’являється якась напрудена ситуація, Китай каже, що нападе на Тайвань. Америка каже, що з наступного кварталу всі корпорації мають відзвітувати скільки податків вони платять Китаю. Один крок може зупинити наступну війну чи агресію.

Росію можна використовувати як піддослідного щура, щоб розробляти новітні економічні санкції. 

Друга основна ідея, що ці 300 мільярдів, які пройдуть заморожені активи – цього не достатньо.

Замість отримати 300 мільярдів разово, набагато краще зробити механізм, щоб Росія сплачувала 20, 30, 40 мільярдів на рік протягом десятиліть. Зараз саме час, бо після будь-якого перемир’я буде важко ввести. Поки європейці, американці налаштовані, треба робити механізм, свого роду фонд відновлення України, яким керують G7, щоб висмоктувати з Росії 10, 20, 30, 40 мільярдів на рік.

Я пропоную у своїй статті зробити в 5% спеціальний податок на всю торгівлю з Росією. Якщо ти продаєш їм Coca-Cola чи купуєш в них нафту – продовжуйте торгувати продуктами не подвійного призначення, але тариф, який сплачується в фонд. 

Для того, щоб корпорації, які продовжують працювати в Росії відчували біль від цього, можна зробити, щоб вони обовʼязково сплачували половину податків, які платять на росії, щоб допомагати вбивати українців, в фонд відновлення України. Якщо компанія сплачує мільярд доларів податків в Росії, вона має сплатити 500 мільйонів доларів в цей фонд.

Якщо зробити ці механизми, їх буде важко відкотити назад. Поки Росія ставить хоч якусь загрозу для України, своїх сусідів і Європи, поки вони не змінили режим, не відмовились від ядерної зброї, треба, щоб усі ці речі залишалися там.

Європа підходить до цього. Вже були розмови, що треба на всю купівлю зерна в Росії зробити тариф 50%. Треба це дотискати, зробити хоч якісь механізми, щоб кожен рік Росія сплачувала в якийсь фонд.

Юрій Гайдай: Мені подобається твоя ідея спрямувати ці надходження, або принаймні їх частину, на закупівлі західного ж бізнесу на користь України. Тобто, це й інфраструктурні закупівлі, виконання інфраструктурних проєктів будівництва, залізних доріг, відновлення аеропортів, або ж модернізація зброї, армії. Це величезні контракти і додана вартість, яка буде залишатися в Європі.

По суті, це не буде обтяжувати західну економіку. Зрозуміло, що такі конструкції, додаткові регулювання, перерозподіл, завжди проходить із значним скрипом. Мені дуже симпатичні кроки, які ти пропонуєш.

Про заморожені активи, я думаю, ми не будемо з тобою детально зупинятися, але ще два місяці тому я був на дискусії в Чатем-Хаус в Лондоні по замороженим активам, вона була доволі представницька. Вже тоді було зрозуміло, що вилучити заморожені активи Росії, Центробанку в першу чергу, які лежать та облікуються в Євроклірі, можна.

Немає таких фундаментальних заперечень проти цього, але при тому немає політичної волі. Шанси виглядали невеликими. Механізм, який запропонувала Велика Сімка, без ініціативи США б не відбувся – це механізм кредитного наповнення фонду для України за рахунок кредитних коштів країн, учасників G7, Євросоюзу, які потім будуть гаситися доходами від російських активів.

Це класний крок для нас, тому що ми гарантовано отримуємо на наступний рік 50 мільярдів доларів, і в поєднанні з іншими зобов’язаннями в діапазонні 12-18 мільярдів цього буде достатньо, щоб профінансувати дефіцит і навіть спрямувати істотні суми на оборонні закупівлі, на армію. Така можливість буде, наскільки я розумію з перших зливів, які опублікував Bloomberg й інші провідні західні медіа. 

З іншого боку, це зменшує в нуль ймовірність того, що колись ці заморожені активи будуть конфісковані і передані на нашу користь. Як ти взагалі оцінюєш це рішення? Це така жирна синиця в руках, яка краще за журавля в небі, чи ні? 

Роман Сульжик: Це нормальний крок. Навпаки, це цементує, що навіть якщо завтра підписують мир, ці активи залишаться замороженими, поки доходи від них не виплатять 50 мільярдів доларів. Якщо б цього не було, то потенційно умовою якогось перемір’я могло б бути, що повертаються ці 300 мільярдів активів.

А так вони залишаться замороженими ще на 5-10 років, за які ми зможемо оформити нормальні репарації і їх всі конфіскувати. Будь-яка річ, прив’язана до цих активів, яка цементує їх статус заморожених і віддає якісь гроші Україні, це нормально. 

Було б краще, якщо б їх завтра всі забрали. Це теж величезна проблема агенцій. Європейці бояться нашій владі просто взяти і віддати сотні мільярдів доларів. Вони бояться, що з ними станеться.

Дякую, що ти це похвалив. Одна з великих речей, про які я думав – це як нам прив’язати інтереси не української влади, яка може думати про особисте збагачення, а саме України і громадян до інтересів європейських великих бізнесів. Зараз є багато компаніій, які продовжують працювати на Росії, які лобіюють, що не треба конфісковувати активи, вони бояться, що їх активи, які не вийшли з Росії, що Росія їх конфіскує як помсту.

До них питання: що ви робите в 25-му році в Росії? Зрозуміло, якщо ви в березні 22- го залишились в Росії і не змогли вийти. А що ви робите в 24-му році, в 25-му? Те, що у вас все конфіскують – нормально.

Зараз це величезна проблема, тому що ми, по-перше, не даємо нічого європейським бізнесам, які залишили Росію та понесли мільярдні збитки, а по-друге, ніяк не караємо бізнеси, які продовжують працювати на Росії. Тому, що я зробив цей механізм висмоктування з Росії 10, 20, 30 мільярдів, більшість цих грошей має розподілятися через Євросоюз, щоб їх корпорації робили проєкти в Україні, а наші могли тільки писати запити. Нам потрібна швидка дорога Львів-Варшава, швидка залізнична дорога Київ-Франкфурт, шпиталь на 10 тисяч людей, комплекс на відновлення військових в Закарпатті – європейці роздають своїм компаніям сотні мільйонів доларів, щоб вони виконували ці проєкти в Україні. 

Якщо взяти 15 мільярдів доларів і дати їх Deutsche Bahn, щоб вони побудували швидку дорогу Київ-Франкфурт, залізну дорогу, чи дати 15 мільярдів доларів українській залізниці, як ти думаєш, де більша вірогідність, що в нас буде якась залізна дорога? 

Юрій Гайдай: Спроможність «Укрзалізниці» останні 2 роки мене вражає і заслуговує на повагу, але тут питання вибору підрядників, можливості реалізації таких проєктів. У партнерстві це може добре спрацювати. 

Роман Сульжик: Нам треба працювати, заводити сюди західні компанії, щоб вони робили тут інвестиції, і давати їм їм контракти напряму. Крім того, це вирішує проблему агенцій. При відбудові навіть в Англії у 80-ті роки, коли Тетчер робила приватизацію, її запитали, яка у неї найбільша проблема, вона сказала, що корупція. Навіть в Англії, коли був величезний перехід від публічних грошей до приватних, була корупція. Що можна казати про нас? 

Я не хочу, щоб була ситуація, коли нам дали перші 10 мільярдів доларів на відновлення, хто б не був головою агенції, навіть якщо мене призначать, вони знайдуть засіб, щоб щось вкрати. І буде стаття, що на 500 мільйонів доларів хтось збагатився, хтось щось вкрав.

Це будуть останні 10 мільярдів доларів, які ми, як країна, отримаємо. А якщо ці 10 мільярдів доларів розійдуться по європейським компаніям і потім буде стаття Financial Times, що умовно грецька фірма-будівельник вкрала 500 мільйонів доларів, коли будувана новий порт в Одесі. Це вже проблема Греції, а не України. Такі історії в будь-якому разі будуть. Росія візьме одну таку і роздує на весь світ. Люди скажуть, що навіщо вони допомагають Україні, якщо вони там всі корупціонери і крадуть гроші. 

Якщо вони бачитимуть, що європейські країни отримують вигоду, а все сплачує Росія, гроші йдуть європейським компаніям – це буде дуже важливо.

Третє важливе – з’єднати інтереси України з корпораціями, які вийшли з Росії, які є порядними, і дати їм можливість стати з нами по один бік проти Росії. Я пропоную дати їм можливість за збитки від виходу з Росії отримати можливість стягнути з Росії гроші, але тільки після України. Якщо їх поставити в кінець списку – вони зроблять все, щоб той механізм щорічного висмоктування грошей з Росії працював, аж поки їм не повернуться 100 мільярдів (за оцінками New York Times) збитків.

Coca-Cola вийшла з Росії. втратила 1 мільярд доларів і не може його повернути. В той час як Pepsi залишилась в Росії і продовжує сплачувати сотню мільйонів доларів податків на рік, насолоджуючись меншою конкуренцією. Як це може працювати? 

Моя основна ідея – дати можливість Coca-Cola отримати свій мільярд збитків назад, а Pepsi змусити сплачувати в фонд відновлення України, з якого потім Coca-Cola і отримає свій мільярд. 

Юрій Гайдай: Національний банк оголосив про зниження облікової ставки на пів процентного пункту до тринадцяти відсотків.

Керуючись тим, що інфляція далі залишається низькою, останнім часом був ряд критики політики Національного банку, зокрема нашуміла стаття Валерії Гонтаревої, про те, що Нацбанк несміливо спускає облікову ставку, запізно лібералізує валютний ринок, занадто береже резерви і при цьому не обмежує імпорт. Що ти взагалі думаєш про поточну монетарну політику Нацбанку? 

Роман Сульжик: По-перше, я був трейдером, торгував проти Нацбанків, тому я мав аналізувати, як працюють Нацбанки країн Бразилії, Аргентини, Чехословаччини, Європи. У мене величезний практичний досвід.

Я повністю не погоджуюся з пані Гонтаревою. Треба обмежувати імпорт, бо купівля нових мерседесів – це неможливо. Дуже важко радити щось пілотам, які в кабіні під час турбулентності, якщо ти сидиш пасажиром, навіть якщо ти сам пілот. Коли ти тримаєш штурвал – це зовсім інше відчуття, ніж коли ти просто стоїш і радиш збоку. Я знаю, що таке приймати рішення на мільярди доларів, і знаю, наскільки важко людям Нацбанку. Я впевнений, що вони роблять краще, що можуть зробити. Якщо я з ними десь не погоджуюсь – я не знаю, чи поступив би краще, якщо б тримав штурвал. 

З моєї точки зору, взагалі не треба зменшувати ставку, не треба було відпускати гривню і давати її девалювати. Я вважаю, що фіксований курс був би набагато краще. Зараз вони цитують інфляцію 5%. Ця 5% інфляція – це те, що було рік тому, коли був фіксований курс.

Зараз курс впав на 10% рівня 36,6. Ці 10% прилетять, як то кажуть, check is in the mail, it’s already coming – це 10% інфляція.

Вони кажуть, що бачать, що рік тому було 5%, тому й знизили. Це як розігнатись на рівній дорозі і не бачити гострого повороту, а потім влетіти на швидкості так, що може винести. Вони можуть не втримати гривню, навіть не дивлячись на те, що іноземці надають нам стільки грошей, просто як кеш в резерви. Можуть не втримати, тому що треба підтримувати не тільки вливанням в резерви, а й ставкою. Якщо люди по 20% були готові купувати військові облігації і тримати їх, тому що гривня була більш-менш стабільна, зараз, коли буде девальвація гривні 10-15% на рік, коли ти сплачуєш по військовим облігаціям 12%, люди будуть думати, купувати військові облігації чи бігти на чорний ринок купувати долар. Коли долар стане кращою інвестицією, ніж військові облігації, то тиск на ці резерви збільшиться, буде дуже погано.

Я спеціально подивився, як це зробили в Англії під час війни, тому що в них була неймовірно важка ситуація. Кінець 1938 року, коли почалася війна в Польщі, один фунт був 4,80 долара за фунт. Він одразу впав. Вони зафіксували 4,05 долару за фунт у 1938 році і відпустили його 4,05 тільки у 1949 році. Фунт відразу впав на 30% з 4,05 до 2,80.

Тим не менш, вони його протримали всю війну. Вони ввели неймовірні обмеження на імпорт. Король Англії писав своєму другу в Америку і просив, щоб коли хтось плистиме до Англії, привезли йому ящик туалетного паперу з двома листочками. Для них це був заборонений імпорт на той момент, і він, як король, не хотів для себе і родини робити виключення з правила. Це король Англії. А у нас всякі корупціонери купують мерседеси. Для мене це настільки мерзотно, наскільки ти не можеш собі уявити.

З Гонтаревою я погоджуюсь, що потрібно обмежити некритичний імпорт і накласти 200-300% податками. А ставку, я вважаю, не треба зменшувати взагалі, а наразі треба її збільшувати, готуючись до того, що інфляція прилетіть. Курс навпаки треба зафіксувати, тому що наразі механізм звичайний.

Зазвичай кажуть, що експортерам легше. Експортери продають більше, поки люди не підняли собі зарплати. Зазвичай ти даєш вільний курс для того, щоб коли гривня занадто слабка, іноземці в неї інвестували, і цим вирівнюють ситуацію. Але зараз балансування не буде відбуватись. Я адвокую за фіксований курс, бо механізм балансування не працює взагалі. Якщо гривня завтра стане 50грн за 1 долар, ніякий умовний Воррен Баффет чи Ілон Маск не скаже, що гривня занадто дешева, давайте побудуємо за 2 мільярди доларів завод Tesla, чи купимо 10 мільярдів доларів гривні як актив і будемо отримувати 13%. Такого не буде, на жаль, саме тому, що цей механізм під час війни відсутний. 

Набагато краще зафіксувати якийсь курс і тримати його, щоб населення було готове тримати гривню і не бігти в долар і зовнішня економічна активність, резерви були більш-менш збалансовані. Мати 50 мільярдів резервів набагато краще, ніж 30 чи 20. Це теж економічна стійкість. Тому я не згоден з пані Гонтаревою, що треба роздавати резерви. Треба було більше їх накопичувати, коли була можливість. Це єдина їй порада.

Юрій Гайдай: Додам, що якщо ви маєте застереження стосовно девальвації і думаєте, чи тримати кошти в облігаціях, я для себе це питання вирішив просто: переклав частину свого портфельчика облігацій у валютні облігації. Таким чином, я досі підтримую український бюджет, але спокійніший щодо втрат своїх заощаджень. Це те, що можна зробити, перекладаючись по мірі того, як ваші цінні папери експарюються та закінчується їхній термін.

Романе, дякую за цю розмову. Як завжди, цікаво, яскраво і емоційно. Я думаю, це той випадок, той подкаст, на якому точно ніхто не заснув.

Нагадаю, з нами на хвилі Громадського радіо в подкасті «Що з економікою?» був Роман Сульжик – досвідчений банкір, який працював у JP Morgan, Deutsche, був у наглядовій раді «Приватбанку», а також є членом Наглядової ради Центру економічної стратегії. З вами був Юрій Гайдай, старший економіст ЦЕС. До наступних зустрічей. Тримаємося.