Польські фермери борються з фантомною загрозою. Реальна – в іншому місці

Економісти можуть навести щонайменше декілька цілком обґрунтованих аргументів на користь торговельного протекціонізму. І важко не погодитися з тим, що громадяни мають право на протест, якщо уряд погано дбає про їхні інтереси. Однак не можна знайти жодної вагомої причини блокування українського кордону польськими фермерами. Протести, які начебто спрямовані на захист інтересів польських фермерів, насправді мало пов’язані з уявною «українською загрозою». Ба більше, в далекоглядній перспективі, вони несуть шкоду для всіх, з польськими аграріями включно – і на це є декілька вагомих причин.  

По-перше, на момент початку протестів (наприкінці березня 2023 року) підстав для них уже не було. Зернова угода дозволила експортувати морем протягом року, починаючи з липня 2022 року, а український морський коридор фактично замінив її у вересні 2023 року. Відносно нещодавня українська ініціатива щодо страхування суден від воєнних ризиків також спрямована на подальший розвиток морської торгівлі. Морський транспорт є найбільш зручним та економічно вигідним способом експорту українського зерна, і після початкового шоку він знову стає пріоритетною стратегією. Повертаючись до тези на початку цього параграфу, повернення до морської експортної стратегії дозволило українським експортерам суттєво скоротити обсяги поставок до Польщі ще до початку протестів: у квітні 2023 року підстав вимагати заборони імпорту українського зерна в Польщі практично не було. 

Крім того, важливо пам’ятати, що офіційна статистика імпорту може бути досить оманливою поза контекстом. За словами Тараса Качки (торгового представника України та заступника міністра економіки), невеликі маркетплейси, які торгують українським зерном, є досить поширеним явищем у Польщі. Ця практика впливає як на статистику імпорту, так і на статистику експорту. Хоча імпорт українського зерна до Польщі збільшився з березня 2022 року, польський експорт зерна до європейських країн також збільшився. Тому вплив українського зерна на польських фермерів є перебільшеним – значна частина зерна прямує далі до інших європейських країн. 

До речі, досить популярний у Польщі наратив про те, що завдяки дозволу на імпорт українського зерна, українські «великі акули» агро-ринку збагачуються коштом польських фермерів також сумнівний. Дійсно, українське агро-виробництво більш концентроване: в Україні, частка підприємств площею від 100 га складає 44%, тоді як у Польщі – близько 1%. При цьому, 56% українських ферм мають площу до 100 га. Потрібно бути наївним, щоб заперечувати значний вплив великих виробників на український агро-сектор. Попри це, вони мають достатньо можливостей, аби експортувати великі партії продукції морем. Найбільшу шкоду блокада, навпаки, наносить порівняно невеликим виробникам. 

Підбиваючи підсумки, протести польських фермерів на кордоні проти імпорту українського зерна навіть близько не є пропорційними до тимчасових збурень на ринку спричинених цим імпортом. Отже, ця проблема має не економічний, а політичний характер.  

Польське сільське господарство відіграє важливу роль у польській економіці, а польські фермери сильно залежать від фінансування САП. У 2022 р. Польща отримала 3.48 млрд євро з Європейського фонду сільськогосподарських гарантій (так званий “перший стовп”, спрямований насамперед на підтримку доходів фермерів) та 1.0 млрд євро з Європейського сільськогосподарського фонду розвитку сільських територій, будучи таким чином п’ятим найбільшим бенефіціаром САП. Близько 40% доходів сільськогосподарського виробництва в Польщі надходить від прямих виплат та субсидій САП.  Варто зазначити, що рівень продуктивності праці в польському сільському господарстві майже в 3 рази нижчий, ніж в середньому по ЄС , тому значне фінансування мало відображається на добробуті фермерів.  

Слід також розуміти, що політичний цикл Єврокомісії добігає кінця: у червні відбудуться вибори до Європарламенту, а восени буде сформовано новий склад Єврокомісії. Іншими словами, розробка нової аграрної політики ЄС після 2027 року розпочнеться вже у 2024 році. За свою довгу історію САП вже пережила багато змін. Серед останніх змін – Базова схема виплат (BPS) від 2015 року, яка запропонувала більш уніфікований підхід до розрахунку виплат між членами ЄС і нарешті відійшла від складної системи виробничих субсидій. Крім того, BPS запровадила вимоги до сталого виробництва, яких фермери повинні дотримуватися, щоб претендувати на повні виплати.

Нинішня риторика Брюсселя значною мірою спрямована на етичне та стале сільське господарство. Тому фермери занепокоєні потенційним зростанням виробничих витрат; для деяких країн-членів (наприклад, Польщі) добробут малих фермерів може значно погіршитися внаслідок збільшення коштів продукції. Протести аграріїв також тривають у Європі (особлива напруга спостерігається у країнах, що, подібно до Польщі, найбільш залежні від САП – зокрема, у Франції, Іспанії, Німеччині, та Італії. І хоча плани Європейської Комісії скоротити використання пестицидів на 50% до 2030 року (оприлюднені ще в 2022 році) стали одним із формальних приводів до протестів, ситуація набагато складніша. Вище згадана ініціатива стала символом протесту, оскільки являє собою найбільш яскравий приклад амбітної і радикальної політики розробленої верхівкою без урахування думки всіх зацікавлених сторін. Проте, справжні причини набагато складніші.  

Тож з чим ми маємо справу? Візьміть високий рівень економічної невизначеності, зростання витрат на виробництво та падіння цін на сільськогосподарську продукцію у світі, додайте залежність від САП та неможливість виконати її вимоги у повному обсязі – і ми маємо готовий рецепт розчарування та занепокоєння серед польських фермерів. Однак питання, чому це занепокоєння спрямоване на українську сільськогосподарську продукцію (зокрема, українське зерно, що висипають на землю під час протестів), залишається відкритим. Складається враження, що блокування українського кордону – це просто найдоступніша і найгучніша (хоча й малоефективна) форма протесту.  

Перейдемо до іншої сторони цього конфлікту – українців. Так, ми навмисно згадали українців, а не лише українських фермерів та експортерів, адже блокада зачіпає всіх нас. Безперебійна логістика – це питання постачання продуктів харчування, зброї, пального та медикаментів, одним словом, це питання нашого виживання. Мабуть, неможливо зрозуміти це, не живучи в країні, яка перебуває у стані війни.  

Польські фермери стверджують, що вони не можуть конкурувати з українськими фермерами, оскільки останні не зобов’язані дотримуватися всіх вимог ЄС щодо контролю якості. При цьому вони не беруть до уваги майже відсутню  державну підтримку (українським фермерам доступні лише обмежені субсидовані кредити).  Додайте до цього той факт, що розмінування відбувається значною мірою за рахунок українських аграріїв, а нестача води (згадаймо вибух Каховського водосховища) залишається величезною проблемою для сільського господарства та харчопереробної промисловості, яка переважно розташована на півдні України. Це також реалії сьогоднішньої України. Занадто високою ціною дістається зерно, яке висипається на дороги, і обурення української громадськості цілком природне.  

Яким би не був сценарій майбутнього розвитку подій, можна бути впевненим у подальшій економічній інтеграції України з ЄС. Україна може стати цінним партнером для Польщі у лобіюванні спільних інтересів при розробці нової редакції САП.   Крім того, вільна торгівля між Польщею та Україною дозволяє обом сторонам розбудовувати ланцюжки доданої вартості. У 2021 році, на Україну припадало 18.9% польського експорту добрив, тоді як в 2023 – 32.2%. Разом з цим, український імпорт польських продуктів тваринництва (виробництво яких напряму залежить від доступу до порівняно дешевого зерна) збільшився кратно між 2021 та 2022 роками.  Відсутність адекватного діалогу між Києвом, Брюсселем, та Варшавою, яку ми спостерігаємо зараз, дорого коштуватиме і Польщі, і Україні в довготерміновій перспективі.  

Протести проти імпорту українського зерна не мають нічого спільного з фантомною “українською загрозою”. Навпаки, вони призводять до погіршення польсько-українських відносин на всіх рівнях, підривають безпеку в Україні, руйнуючи логістику , і звужують можливості для майбутньої польсько-української співпраці в рамках ЄС. Єдина стороною, яка від цього виграє – це Росія. Протести ослаблюють як польську, так і українську економіку, що грає на руку спільному ворогу. За найбільш песимістичного сценарію, польські фермери можуть на власному досвіді дізнатися, як це – вирощувати зерно у країні, що охоплена війною. 

Джерело: OKO.press.