236. «Сильні стають ще сильнішими». Примаченко з Prometheus про зміну фаху і навчання у дорослому віці

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю! З вами знову подкаст «Що з економікою?», і сьогодні ми будемо говорити про рескілінг (перекваліфікація – ЦЕС) і про навчання в дорослому віці. Це вже не перший епізод, який ми присвячуємо цій темі. Її важливість тільки зросла з попереднього разу, тому що Україна сильно потерпає від нестачі робочих рук.

В опитуваннях підприємців найбільшою проблемою став брак робочої сили. Крім того, ми бачимо і економічні індикатори, які це підтверджують, бо зарплати зростають з випередженням інфляції. Особливо вони зростають у роздрібній торгівлі, IT – у сферах, де потрібна інтенсивна праця.

І при тому, ми маємо доволі багато безробітних. Це структурне безробіття, коли є величезна потреба, але при цьому є люди, які не можуть цій потребі відповідати, і які на ринку праці є незатребувані. Їхнє якісне перенавчання є дуже важливим, щоб вони знайшли нове місце в житті, яке вони могли втратити, в першу чергу, через наслідки повномасштабного вторгнення. І крім того, робили свій внесок в зростання економіки України в нашу економічну стійкість. 

Тому сьогодні я покликав до нас в гості Івана Примаченка. Він співзасновник і CEO найбільшої платформи онлайн-навчання в Україні «Prometheus». Останні роки дивимося, як росте «Prometheus», і як він розвивається. З позиції Івана видно багато цікавих речей. Я думаю, в нього є один з найбільш накопичених досвідів в Україні в навчанні дорослих. Тому про це і поговоримо сьогодні. Іване, привіт.

Іван Примаченко: Привіт і дякую за запрошення.

Юрій Гайдай: Перше питання: скільки років вже працює «Prometheus»? 

Іван Примаченко: Якраз 10. Восени 2024 року виповнилося 10 років.

Юрій Гайдай: Ви запустилися у 2014 році, після Революції гідності. Теж непростий час, якраз під час вторгнення на Донбасі. Значний спад в українській економіці, викликаний накопиченими структурними проблемами управління «овоча».

Це дуже великий відрізок часу, 10 років. Я, напевно, більше запитаю про вужчий, чи як за час вторгнення змінився портрет користувача вашої платформи? Хто найбільше до вас звертається?

Іван Примаченко: Це дуже цікаво, тому що у нас було два етапи найбільшого зростання кількості слухачів на «Prometheus» за всю нашу історію. Перший – це був, звичайно, 2020-й, пандемія, ковід. В цей момент, напевно, відбулася світоглядна революція в головах людей.

До цього онлайн-освіта – була екзотика, люди постійно говорили «Я вчуся онлайн на курсах програмування», бо це було незвично і привертало увагу. Але під час пандемії всі були вимушені перейти в онлайн і зрозуміли те, що наука про навчання говорила вже десятиліттям: що немає значення, ти онлайн чи офлайн навчаєшся. Головне – якість самого навчання. І люди припинили говорити «Я навчаюся онлайн».

Люди тепер, якщо прислухатися, кажуть «Я навчаюся програмуванню». Вони не кажуть онлайн чи офлайн, бо у них навіть світоглядно це вже немає особливого значення. Має значення на якому конкретному курсі, в кого, на якій платформі ти навчаєшся. 

І другий величезний сплеск попиту на онлайн-освіту – збільшення кількості зареєстрованих користувачів, активних користувачів, виданих сертифікатів – це початок повномасштабної війни, 2022-2023 роки. Звичайно, що коли розпочалися повномасштабні військові дії, кількість активних користувачів драматично впала. 

Я пам’ятаю, був перший день російського повномасштабного вторгнення. Я їду в машині, і мені приходить повідомлення з аналітичної системи, що хтось придбав у нас онлайн-курс з маркетингу. Я тоді подумав – вау, почалася повномасштабна війна, люди купують курси з маркетингу, люди дуже впевнені тоді в перемозі. Мені це тоді було захопливо бачити.

І ми бачили протягом перших місяців, що люди навчалися прямо в зонах бойових дій. По аналітиці ти бачиш географію. Люди навчалися в Маріуполі, в Ірпені, люди навчалися по всій лінії фронту і за фронтом. Це було надзвичайно приголомшливо.

Юрій Гайдай: Має бути вражаюча моральна стійкість, щоб в таких стресових умовах навчатися.

Іван Примаченко: Абсолютно. На мою думку, коли нація навіть під час війни на знищення продовжує навчатися, це нація, яка вражає. Тому це дуже круто.

Але після першого об’єктивного спаду, в травні почалося дуже швидке зростання. Травень 2022-го, і ми вже на кінець 2022-го року вийшли з рекордними показниками. Тобто в кінці 2022-го року за рік ми бачили рекордну кількість нових користувачів, які навчалися і отримали сертифікати про успішне завершення курсів.

В принципі 2022-й, 2023-й, 2024-й кожен раз ставили рекорд. Я пов’язую це з кількома фактами. Звичайно, що життя багатьох людей змінилося і їм знадобилося додаткове навчання. У нас багато навчається людей, які служать.  У нас є багато відкритих, напівзакритих курсів про дрони, зв’язок, технології на війні, психологію. Там вчаться сотні тисяч людей.

Другий аспект — внутрішньо переміщені особи. Це люди, які втратили роботу, хочуть отримати нові знання, навички і інколи професії, щоб почати працювати. 

Третій запит, який системний, це навички військового часу. Перша медична і психологічна допомоги —  супер залітають.

І звичайно, четвертий момент, це люди, які виїхали за кордон. У нас драматично збільшився відсоток аудиторії, яка навчається за кордоном. Коли ми виміряли це за результатами 2021 року, десь 3% наших слухачів навчалися за кордоном. Станом на сьогодні, це 15% слухачів з Польщі, Німеччини, США. Доволі очікувана картинка. Звичайно, що серед них є великий запит на мову. І це теж одна зі штук, які ми робимо.

Найбільша зміна аудиторії це те, що люди хочуть максимально практичні, конкретні знання і навички, які дадуть їм практичний результат в реальному житті. Люди вже не хочуть просто курсів, професій. Люди хочуть навчання, яке дасть їм роботу після завершення цього курсу. 

Юрій Гайдай: Повернемося все-таки назад. Яка структура курсів? Що у вас зараз найбільше затребувано? Ти описав три основні сегменти: професійні навички, військові навички і навички воєнного часу. А які топ-3 хіти у вас за кількістю користувачів?

Іван Примаченко: Хіти на всіх платформах онлайн-освіти в різних країнах приблизно однакові. Це основи програмування. Базові курси IT, бо всі хочуть зайти в IT і починають шлях з цих базових курсів.

Підприємництво. Люди, які хочуть спробувати почати свій бізнес, дивляться на ці курси і тестують: підходить мені, не підходить. 

Англійська мова. Це базові курси. І курси критичного мислення. Це абсолютні лідери.

Якщо беремо курси, які найбільше завершують, то це курси професійного розвитку. Вони залежать від ринку праці. Якщо ми говоримо про айтішку, то це курс DevOps (процеси розробки і операційної підтримки — ЦЕС). Інші напрямки стали менше наймати. DevOps наймають і далі активно — нестача хороших DevOps на ринку. Це доволі специфічний напрямок, але по ньому активні найми, тому люди активно навчаються. 

Якщо ми візьмемо менеджерські навички, то туди додалися софт-скіли (м’які навички – ЦЕС), тому що зараз це потрібно серед менеджерів. 

Але цікавий факт, у нас є популярний курс «Письменницька майстерність». Якби мені про це розповіли, я б не повірив, бо повномасштабна війна йде. Але очевидно, що у людей накопичилося бажання реалізувати свій досвід, і вилити його в книжки. І люди реально навчаються, як писати книжки.

Юрій Гайдай: Тобто це курс спрямований на те, щоб навчитися писати книжки, а не просто тексти, копірайтинг?

Іван Примаченко: Так, і випускники минулих років вже повидавали свої перші книжки, тобто воно вже працює. Але так, ідея – це написання художніх книг.

Юрій Гайдай: Ти згадав про те, що найбільше закінчують професійні курси. Тобто багато людей імпульсивно їх починають, але до завершення доходить менша частина. До речі, на скільки менше?

Іван Примаченко: До речі, я, звичайно, ще забув сказати AI – штучний інтелект. Супер затребувана зараз тема. Однозначно, чат GPT, Machine learning (машинне навчання – ЦЕС) з усіх сторін. І зі споживацького, і з більш фундаментального. Це те, що залітає класно, і те, що ми активно розвиваємо.

Повертаючись до твого питання. На Coursera десь 7% слухачів успішно завершують курси і отримують сертифікат. У нас це 16%. Ми пов’язуємо це з тим, що, по-перше, немає мовного бар’єру. Об’єктивно, на Coursera багато хто реєструється, але розуміє доволі швидко, що не потягне академічно англійською. 

Другий аспект – це те, що курси Coursera на весь світ, і вони менш адаптовані до реалій конкретної країни. Бо є деякі речі універсальні, наприклад програмування, – яка різниця, де ти знаходишся, воно всюди однакове. Але деякі речі, навіть підприємництво, має свої нюанси. Наприклад, в Україні порівняно з США. Відповідно, у нас більша адаптація під конкретні запити, більше української аудиторії, тому більший відсоток успішності. 

І третє – насправді багато з наших курсів визнаються державою як офіційне підвищення кваліфікації. Вчителів, лікарі, держслужбовці – сотні тисяч людей проходить у нас ці курси. Це зручно, швидко, якісно. Вони, відповідно, навчаються онлайн замість офлайн-застарілих центрів підвищення кваліфікації. 

Цікаво, що, тим не менше, дуже великий розліт у відсотках успішної завершеності курсів. У нас є курс, абсолютно безкоштовний, відкритий для всіх, який має, у мене є підозра, найбільший відсоток успішної завершеності в світі для масового відкритого онлайн-курсу. Там 86%. А курс – це бюджетування місцевих громад. Його запускали, коли тільки стартувала реформа децентралізації. І ми питаємо у слухачів – чому ви так завершуєте цей курс?

Вони кажуть: «Інформації тоді дуже мало було. І ми боїмося, що щось не так зробимо з бюджетуванням, а потім сядемо». У нас тих пір є жарт, що найкраща мотивація для завершення успішного навчання – це коли є кримінальний кодекс, якщо ти не навчився.

Юрій Гайдай: Оце справді переконливо. До речі, а чи складно було подолати прірву між приватним сектором, сучасними технологіями і державним сектором, щоб ваші курси визнавалися? Як це відбулося?

Іван Примаченко: Тут є два нюанси. Держава, на мою думку, була доволі гнучкою і відкритою для того, щоб визнавати онлайн-курси. Наприклад, держава доволі швидко дозволила університетам в рамках нового тоді закону про вищу освіту визнавати результати навчання на тих чи інших курсах від третіх провайдерів, зокрема, онлайн-курсів, і видавати навчальні кредити за них.

У нас багато університетів в Україні, вже близько сотні, які на різних рівнях кажуть студентам, що ти можеш пройти курс на Prometheus, отримати сертифікат, і ми тобі його визнаємо як залік.

Юрій Гайдай: Тобто вони не бояться віддавати частину свого операційного процесу на аутсорс (зовнішнє забезпечення – ЦЕС)?

Іван Примаченко: Це вже багато років повністю законно, але їх єдине опасіння, що якщо це зробити це масовим і системним, то години можуть «поїхати» у викладачів на кафедрі. Але це трішки інше. 

З іншого боку, так само держава, відкрила ринок підвищення кваліфікацій вчителів. Вчителі зараз можуть вільно обирати, де вони проходять сертифікацію, є платформи, які виконують норму закону і підзаконки, зокрема Prometheus, найпопулярніший. У нас вчителі навчаються і всі державні атестаційні комісії визнають цей сертифікат. Це класно. 

Це відбувається чому? Тому, що держава бачить, що ти можеш справді за допомогою цих курсів дуже швидко навчити величезну кількість людей, дуже дешево в розрахунку на одного студента. Так дешево, що часто це може бути для самих слухачів безкоштовно. Тобто ти один раз вкладаєш гроші в цей курс і далі це масштабується без обмежень. І це класно працює.

Але це гірше працює там, де держава має мати спроможність так чи інакше інтегрувати чи тим більше створювати своє власне онлайн навчання. Там це йде набагато складніше. Це як з реформуванням профтехосвіти — залучити зовнішніх провайдерів це легко, можливо. Але змінити систему зсередини, розбудувати потрібні спроможності – це набагато складніше.

Юрій Гайдай: А про які ти говориш сфери?

Іван Примаченко: В принципі будь-які. Наприклад ті ж університети, які я згадав, які інтегрують курси онлайн в свої навчальні програми і навчальний процес. Вони то їх інтегрують, курси зовнішні. Але ж вони їх мало створюють. На заході, в США зокрема, саме університети були ключовим драйвером буму відкритих онлайн курсів. 

Coursera пішла до університетів. Університети швидко створили сотні тисяч курсів для Coursera, розмістили там. І Coursera взагалі не дотична до процесу виробництва курсів. У випадку з Prometheus, який часто називають українською Coursera, модель дуже відмінна.

Тому що коли ми починали, ми теж думали, що будемо українською Coursera. Та швидко зрозуміли, що якщо самі не налагодимо процес виробництва онлайн курсів і не будемо допомагати партнерам, авторам, замовникам створити ці курси, ніхто за нас їх не створить. Тобто університети не зможуть зробити це самостійно.

Так і виявилося. До цього дня ми допомагаємо партнерам створювати більшу частину курсів, які розміщуються на Prometheus. Університети дуже мало створили подібних курсів самостійно. Ось це виклик. Тобто вони, і це плюс, готові підключатися, брати участь, навіть впроваджувати в себе ці курси, але створювати з нуля не мають експертизи.

Юрій Гайдай: У вас унікальна експертиза створення навчальних курсів та допомоги у їх створенні.

Іван Примаченко: Власне, так. Складний процес, щоб розбудувати цю експертизу. У нас внутрішній процес має більше 50 кроків створення відкритого онлайн-курсу. Його складно, дорого й довго робити.

В Україні університети не мають відповідних ресурсів для того, щоб в це інвестувати і розбудовувати це інституційно, як це робить Гарвард, MIT, і далі за списком. Відповідно, ми цим займаємося і допомагаємо широкому спектру партнерів. Це не тільки університети, це, в першу чергу, і міжнародні організації.

Ми Гуглу допомагали це робити, Майкрософту, EBRD (Європейський банк реконструкції та розвитку – ЦЕС). Дуже широкому списку партнерів, які потребують створення цифрового навчання.

Юрій Гайдай: Іване, ти сказав раніше, що в професійному сегменті є запит на те, щоб це були практичні курси, які допоможуть знайти роботу або підвищити фах і, відповідно, підвищити цінність себе на ринку праці. Що ви робите для того, щоб на цей запит відповісти? 

Тут є дві складові. Перша – це сама якість, формат курсів і так далі, а друга – це додаткова софт-робота з клієнтами вашої платформи, яка, можливо, додатково допомагає по працевлаштуванню.

Іван Примаченко: Ти абсолютно правий, що це цілий комплекс. Перше – це те, що по багатьом нашим професійним курсам ми співпрацюємо і створюємо їх спільно з великими компаніями.

Тобто, у нас є курс «Професія аудитор», який робився спільно з Ernst & Young Україна. Експерти Ernst & Young, їхні топові фахівці, створили цей курс. Тобто,  топовий роботодавець в Україні готує план курсу, матеріали з нашою допомогою, але базуючись на своїй експертизі і розумінні того, що саме буде потрібно новим фахівцям в цій професії, що він вимагає від них. У нас таке партнерство з цілою низкою великих компаній, тут і GlobalLogic, Lifecell, і OLX, і Comfy. 

Друге – ми намагаємося курси професійні, які ми називаємо Prometheus+, робити максимально практичним. Тобто, курс, який я згадував DevOps, менше про теорії DevOps-а. Звичайно, що там є теоретичні лекції і завдання, але, в першу чергу, це серія практичних проєктів, які потрібно піти на сервер і руками зробити. Це складно, але це дозволяє людям, які все-таки змогли завершити курс, бути реально затребуваними, тому що на роботі людям вже не платять за теоретичні знання. Їм платять за те, що вони можуть щось на практиці зробити, і це потребує теорії, але, звичайно, це потребує, в першу чергу, практики.

Третє – це навчання, яке ми називаємо кар’єрними консультаціями. Ми, по-перше, пояснюємо, як готувати CV. Наші кар’єрні консультанти їх вичитують, дають фідбек. Ми проводимо тестові симуляційні співбесіди. Людина може поспілкуватися з нашим кар’єрним консультантом, який ставить питання і потренуватися з відповідями. Інші люди можуть за цим спостерігати.

Ми підштовхуємо людей, особливо на наших стипендійних програмах. З одного боку, у нас є курси Prometheus+, які платні, куди люди самі купують місце. Вони, як правило, вже доволі активні, досвідчені люди. А у нас є стипендійні програми, де ми за допомогою донорських коштів надаємо безкоштовно місця, наприклад, ветеранам, членам їх родин, людям, які постраждали від війни.

І там у нас часто робота полягає підштовхнути людину після успішного завершення навчання не боятися податися на вакансії. Тому що це звучить смішно, і майже я сам не повірив в це, але люди завершують ці курси і не подаються на вакансії. Тому що є страх, що мені відмовлять, я не сподобаюся як кандидат. І ми допомагаємо пройти крізь це. 

І нарешті, останній момент, у нас є компані], зараз їх 50, але їхня кількість швидко збільшується. Думаю, що вже влітку ми матимемо сотню компаній, які увійшли в коаліцію роботодавців, які зацікавлені наймати випускників наших курсів про Prometheus+, професійних курсів. Тому що для них це фактично стає ще одним каналом безкоштовного рекрутингу.

Ми віддаємо дані результатів навчання наших випускників, з їх згоди звичайно, рекрутерам цих компаній, і ті можуть їх запрошувати на інтерв’ю і потім наймати. Тому що вони розуміють, що ці люди принаймні вже показали свою готовність вчитися, вони навчилися певним практичним навичкам, які ми підтвердили, що вони освоїли. 

Юрій Гайдай: Я б навіть сказав, що тут частина того, що ти озвучив, це класичні функції Держпраці. Вони так і роблять, починаючи з кар’єрного наставництва, коли в тебе виділена людина, до якої ти не просто ходиш відмічатися, поки ти стоїш на обліку, а яка реально тебе вчить, як шукати роботу, як себе продавати на ринку. Власне, щоб держава швидше припинила тобі виплати по безробіттю і, навпаки, отримувала ефект від того, що ти на ринку праці. 

А наскільки ви співпрацюєте з Держпрацею зараз? Бо, наскільки я бачу, в них теж відбуваються певні зміни, вони рухаються у правильному напрямку і, напевно, ваші шляхи би мали перетинатися.

Іван Примаченко: Так, ми знаємо, що є нова команда в Державному центрі зайнятості, вони роблять дуже правильні речі. Ми з ними на зв’язку, вони дуже хочуть співпрацювати, але на даний момент, знову ж питання спроможності команди з їх ресурсами оформити зацікавленість в конкретні проєкти. Я дуже сподіваюся, що вже цього літа це перейде від теоретичних ідей і планів в конкретні реалізовані спільні проєкти, але поки що чекаємо і знаходимося на етапі перемовин.

Юрій Гайдай: Якщо ми будемо говорити про людину, яка в дорослому віці зрозуміла, що їй потрібно міняти фах істотно і починати практично з нуля, що б ти, виходячи зі свого досвіду, порадив цій людині?

Іван Примаченко: Я думаю, що тут має бути алгоритм. Найважливіше зрозуміти, що ринок роботи – це ринок, в першу чергу. Для того, щоб продати свої послуги, ти маєш розуміти своїх клієнтів, роботодавців.

Ти маєш розуміти, що їм потрібно. Звичайно, спочатку ми думаємо, що мені цікаво, що я б хотів, що я б хотів з точки зору, де працювати, ким працювати, скільки я хочу заробляти. Але після цього все-таки йде фундаментальне питання. 

Давай на прикладі візьмемо. Припустимо, я вчитель в державній школі. Я розумію, що мені цікаво викладати, займатися навчанням, але я хочу заробляти тисячу доларів на місяць. У школі державній це неможливо, на жаль, на даний момент.

Юрій Гайдай: Ти зараз рубаєш гілляку, на якій ми сидимо.

Іван Примаченко: На жаль. Ми сподіваємося, що це зміниться, але факт є фактом. І ти починаєш думати, що я можу зробити з цим.

Я можу прийти з державної школи в приватну школу, але в приватній школі буде вища зарплата, але вона теж не буде, як правило, тисячі доларів. Ти думаєш, це мені не підходить.

Я можу піти репетитором працювати, але це потребує певних навичок мікропідприємництва. Тобто тут вже не достатньо бути хорошим викладачем, ти маєш вміти продавати себе, і багатьом це не комфортно. Мені це не підходить.

Я можу піти в corporate, в їх L&D, навчальний підрозділ, і навчати людей в corporate, але це потребує знову ж таки нових навичок, комунікації, розуміння бізнес-процесів, бізнес-задач. Тобто мені підходить L&D, і тепер я намагаюся дослідити, які у мене навички є, і яких навичок від мене очікує роботодавець, і в чому різниця. 

Я тоді думаю, мені не вистачає певних навичок. Я роблю собі план, мені потрібно навчитися цьому, отримати такий-то досвід, і йду по цьому персоналізованому навчальному плану, щоб заповнити прогалини в своїх навичках, зробити їх відповідними тому, що хоче роботодавець. І тоді отримую ту роботу за тисячу доларів, сподіваємося, і більше, яку я хочу. Оцей алгоритм насправді з мого досвіду суперкоректний, суперкорисний, якщо ним користуватися.

Більшість людей, які йдуть за цим простим алгоритмом, ну він простий в описі, звичайно, що реалізувати його може в конкретному кейсі не так просто, але він доволі простий за логікою. Він дуже ефективний. 

На чому тоне більшість людей? З мого досвіду, вони починають думати і говорити про моральну сторону питання, що це несправедливо, що я маю в цьому віці дорослому шукати роботу. Або це несправедливо, що на нашій професії платять низький зарплат.

І це правда. Ми ж всі згодні, що вчителям треба платити більше. Ми всі хотіли б платити вчителям більше. Проблема в тому, що найближчі роки навряд чи це станеться. І навряд чи одна людина, яка просто працює вчителем, може драматично на це повпливати. Тому якщо ми говоримо на індивідуальному рівні, то тут потрібен вибір.

А якщо людина хоче щось змінити і практично в найближчі 2-3 роки, вона напевно має шукати якусь іншу альтернативу. І це цілком реально.

Юрій Гайдай: Насправді, якщо подивитися із зовсім прагматичного, навіть дещо цинічного ракурсу, якщо багато, особливо хороших вчителів вирішать шукати іншу роботу на цьому ринку праці, це буде тиснути державу обличчям в цю проблему нарешті всерйоз. Я знаю багато хороших вчителів, які працюють за покликанням і просто миряться з цією оплатою, добирають інакше цю зарплату, покладаються на свого партнера в забезпеченні родини. Але якщо реально в школах почне сильно бракувати вчителів, це вже буде політична проблема.

Це вже буде запит від українців, що, слухай, держава, це базова потреба. Для того, щоб я жив в Україні, мені треба, щоб мої діти мали де вчитися. Тому, напевно, це і тут якраз такий ринковий рух може допомогти, хоч і в болісний спосіб.

Іван Примаченко: 100%. Тобто, маємо розуміти, знову ж таки, це ринок. Якщо в даному випадку інші гравці на ринку, це робітники, фахівці, покажуть, що, окей, у нас є інші альтернативи, то держава буде змушена підвищувати зарплату.

Юрій Гайдай: Абсолютно. До речі, от, чи бачиш ти з одного боку, які фахівці зараз найбільше шукають нові професії, або інша категорія, які найбільше прагнуть професійно розвиватися. Звідки приходять ці люди?

Іван Примаченко: Звичайно складно давати оціночні судження, але з обережністю скажу, що в мене є враження, що відбувається наступне. Що, насправді, найбільше навчаються, люди, які вже мають найвище рівень освіти, навичок, проактивності. Найбільш сильні стають ще сильнішими завдяки інфраструктури онлайн-освіти.

Тому що тепер вони можуть з будь-якої точки країни отримати доступ до топ-навчання. Він доступний, географічно, фінансово доступний, або безкоштовний, або за невеликі гроші. Вони стають все більше кваліфіковані.

Найбільша проблема – це люди, які якраз не дуже кваліфіковані зараз. Їм складно включитися в процес розвитку своїх навичок, тому що вони просто до цього не звикли. І тому, ми спостерігаємо, як багато людей з бізнесу, з IT навчаються, підприємці навчаються.

І ми бачимо, як багато людей з державної служби, держпідприємств, навчаються менше. І це одна з проблем, які онлайн-освіта не може вирішити сама по собі. Ми даємо інструмент, яким можна користуватися, але тільки сама людина може вирішити, чи вона хоче його використовувати чи ні.

Тому, на мою думку, ШІ-технології дуже сильно змінять освіту. Вже змінили, змінюють, змінять ще більше, безсумнівно. Але ми не маємо забувати про людей, їх світогляд, установки, і характер.

Ми маємо з цим працювати, тому що ти розумієш, що кожен має можливість покращити свої навички, але потрібно докласти зусилля. Ми маємо ідею зростання мислення поширювати зі школи, тому що інакше ми опинемося в ситуації, де всі знання світу доступні всім, але навчається 20% громадян.

Юрій Гайдай: Абсолютно. Це дуже перегукується з тим, що зауважував Тарас Павлов, який викладає математику в Київській школі економіки, і був одним з адвокатів і організаторів процесу українізації Khan Academy. Хто не знає, це, найпотужніший ресурс для навчання школярів, який містить практично повну шкільну програму, дуже якісно викладену, і тепер все більше і більше курсів вже перекладені, і не просто перекладені, а навіть адаптовані на українську мову, в тому числі, до речі, і курс з економіки, раджу.

І він зауважував, що раніше було очікування, що онлайн-платформи зроблять освіту доступною для всіх і зменшать цей розрив, але він бачить, що якраз діти з хороших шкіл, з багатих або забезпечених родин, більше вчаться, приходять після школи або після додаткових занять і беруть додаткові курси додаткові на Khan Academy. Хоча у кого є найбільша потреба в тому, щоб щось пройти, хто не має доступу до хороших вчителів чи методології, можливо, якраз таких користувачів менше і це ще навпаки збільшує розрив.

Ти маєш рацію тут, напевно, що ключова функція школи навіть не стільки навчити, скільки підштовхнути до навчання, бути наставником, створювати правильне середовище. Але це дуже складно забезпечити. 

Іван Примаченко: Я одну зв’язку скажу. У давньогрецькій, давньоримській, навіть в британській традиції важливим завданням освіти було виховання характеру. Ми можемо називати трішки іншими словами це, але ми знову повертаємося до того, що це критично важливо для школи. Не тільки навички чи знання, а і світогляд, звички, характер, які дозволяють тобі розвиватися після. Тому що без цього ти просто не будеш користуватися всіма можливостями, які відкриває світ. А зараз цих можливостей найбільше за людську історію.

Юрій Гайдай: Абсолютно. А якщо подивитися з іншого боку, хто зараз найбільш активний в пошуку каналів, залучення робочих рук? Які галузі економіки?

Іван Примаченко: Звичайно в першу чергу всі, по кому найбільше вдарила повномасштабна війна. По персоналу, який вдарила вона найгірше, це роздрібна торгівля. Транспортування, перевозки. Це компанії, які потребують багато лінійного персоналу, який або виїхав з країни значною мірою, або був мобілізований на захист країни. Відповідно, вони надзвичайно потерпають від дефіциту робочих рук.

Це номер один. Але, звичайно, є нестача людей майже на всіх напрямках. Проєктні менеджери, здається, куди вже більш поширена спеціальність на перший погляд. Але є величезна нестача проєктних менеджерів прямо зараз. І, звичайно, є величезна нестача людей, які працюють по новим викликам. Наприклад, залучення фінансування закордонного, іноземного, в тому числі на реконструкцію громади.

У нас зараз є ситуація, коли величезний обсяг грошей, сподіваємося, що він буде величезний, як мінімум він буде великим, на міжнародних донах буде заходити на проєкти відбудови громади. А менеджерити професійно ці кошти дуже мало людей вміють в Україні. І ще менше з цих людей живуть десь в громадах. І оце виклик, з яким ми працюємо щодня.

Юрій Гайдай: Про це говорили, пам’ятаю, ще на заході Центру економічної стратегії, у 2022 році, що це буде одним з ключових викликів відбудови. До речі, ти згадав про транспортування. У нас якраз в другій половині минулого року була розмова з Денисом Гордієнком, який веде проєкт по рескілінгу для жінок з фокусом на навчання водінню важкою технікою. Цей епізод називається «Чи може жінка керувати самоскидом і чому це добре для економіки?» Пораджу послухати нашим слухачам. 

На цьому, напевно, все. Ми багато покрили всього, дуже цікава була розмова. І дякую тобі за те, що ти робиш, тому що це справді проєкт, який істотно впливає на продуктивність в масштабах країни. Тому дуже радий, що ти знайшов час з нами поговорити.

Нагадаю, у нас сьогодні в гостях був Іван Примаченко, співзасновник і CEO, платформи «Prometheus». Слухайте нас на Громадському радіо, на будь-якій зручній вам подкаст-платформі, або дивіться разом з відео на Youtube Центру економічної стратегії. До наступних зустрічей!

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.