190. Владислав Рашкован про Весняні збори МВФ, світовий борг, прогнози та економічну політику України

Юрій Гайдай: Доброго дня. З вами передача «Що з економікою?», яка виходить на хвилі громадського радіо, а також на всіх зручних подкаст-платформах. 

Сьогоднішній гість — Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора МВФ, представляє Україну та ще 15 країн. В період 2014-2016 років Владислав був одним з “архітекторів” реформ Національного банку.

Пам’ятаю Владислава ще з роботи в UniCredit, де він займався трансформацією і злиттями; тоді я випустився з факультету банківської справи і слідкував за українським банківським ринком, що був тоді значно активнішим. Владиславе, добрий день.

Владислав Рашкован: Добрий день. 

Юрій Гайдай: Дякую, що знайшли час поспілкуватися. Перше питання стосуватиметься Весняних зборів Ради директорів МВФ.

Збори Ради директорів МВФ — це щорічний захід, який збирає банкірів, міністрів фінансів, парламентарів, очільників бізнесу і науковців для обговорення глобальних проблем економіки, викликів сталого розвитку та інше. Владиславе, розкажіть детальніше, як відбуваються Весняні збори і які ключові теми обговорювалися цьогоріч. 

Владислав Рашкован: Дякую.

Весняні щорічні збори проходять двічі на рік. Весняні річні збори МВФ та Світового банку – це такий собі Давос центробанків та міністрів фінансів. 

Цьогоріч приїхало близько 10 тисяч урядових делегатів з більше, ніж 180 країн. У МВФ 190 країн (незабаром буде 191), проте не всі мають гарні відносини з фондом — деякі країни не працюють з МВФ, незважаючи на те, що вони є його членами. 

Було багато преси і бізнесу; бізнес цікавився основними меседжами як самого фонду, так і різних міністрів фінансів або центробанків.

Назву декілька ключових думок. По-перше, світова економіка прямує до м’якої посадки. Було багато побоювань рецесії світової економіки після високої інфляції. Проте, політика центробанків (незважаючи на їх жорстку кредитну і монетарну політики) і фіскальна політика урядів спільно змогли подолати глобальну інфляцію. Нас чекає економічне зростання: прогнози глобальної економіки цьогоріч покращились до 3,2%. 

Виникає друга проблема: 3,2% — не дуже добре. Цифри значно нижчі за середні протягом останніх десятиліть і перспективи зростання сповільнюються.

Основною рушійною силою уповільнення економіки є зниження продуктивності праці. Економісти думають, як підняти продуктивність, але відповіді поки що немає. Ця тема актуальна і для України. Треба проводити структурні реформи, зокрема на ринку праці, особливо під впливом нових технологій і штучного інтелекту. Штучному інтелекту було присвячено багато дискусій під час Весняних зборів.

Наступна проблема – борг. Глобальний борг був проблемою ще в 2019 році, до пандемії, адже був дуже високий, а з того часу зріс ще більше. Центробанки і фіскальний сектор витратили близько 14 трлн доларів під час пандемії. Зараз більше половини бідних країн мають проблеми з боргом, чверть країн, що розвиваються — також.

Не тільки розмір боргу має значення. Беручи до уваги високі ставки по всіх боргових інструментах, витрати урядів значно збільшуються. Витрати на обслуговування боргу є на історично високому рівні за останні десятиліття. 

Під час Зборів відбулось багато дискусій на цю тему. Крісталіна Георгієва на відкритті Зборів сказала, що без підвищеної продуктивності і без зниження боргового тягаря світ зустрінеться з таким млявим і розчаровуючим десятиліттям, що його назвуть “холодним десятиліттям 20-х років”. Тим не менш, правильна політика може зробити 20-ті трансформаційними, а не холодними.

Розмовляли ще про пандемію і шрами після неї. Втрати глобального ВВП складають приблизно 3,3 трлн доларів. Вони непропорційно лягли на плечі різних країн, бідні країни отримали більше шрамів. Ми ще багато років відпрацьовуватимемо негативні результати пандемії.

Говорили про геополітичну напруженість, яка збільшує ризики фрагментації світової економіки і ризики глобалізації. Це стосується напружених відносин між Китаєм і США, а також воєн і конфліктів (російська війна в Україні, війна на Близькому Сході між Ізраїлем та Газою, потенційна її ескалація). Нещодавні атаки Ірану на Ізраїль, атаки в хуситів в Аденській затоці вплинули на міжнародну торгівлю та на глобалізацію, збільшивши витрати на торгівлю і строки доставки товарів по всьому світу. Засуха в Панамі обмежила рух в Панамській затоці. Є проблеми в Суецькому та Панамському каналах, що негативно впливає на глобальну економіку. Рекомендую прочитати матеріали фонду, там сотні сторінок про те, що я сказав за п’ять хвилин.

Юрій Гайдай: Владиславе, дякую. Підсумовуючи, перша проблема – це повільне зростання з багатьох причин. Ми підходимо до кінця попереднього історичного етапу з великими конвенційними резервами для продуктивного зростання, тому треба шукати нові двигуни. Додам про борг: через безпекову напруженість існує додатковий ризик нарощування боргу багатьма країнами, щоб озброїтись, гарантувати свою безпеку.

Якщо зростають витрати на обслуговування боргу, то є ризик появи країн, які не зможуть його обслуговувати (за низьких ставок обслуговування було прийнятним, зараз воно буде за межею). Про це теж говорили в МВФ? 

Владислав Рашкован: Багато говорили, додам ще один додатковий фактор.The Economist писав, що важко зменшувати борги або чи робити фіскальну консолідацію під час виборів, а цьогоріч їх багато по світу. В більшості країн вирішення цього питання буде відтерміноване як мінімум на 2025 рік, що також є ризиком.

Юрій Гайдай: Раз ми заговорили про 2025 рік — Владиславе, які ваші очікування щодо України? Що буде з зовнішнім фінансуванням? Міністерство фінансів, видихнувши, що надходження на 2024 рік зрозумілі, має активно працювати над наступним роком, де визначеності значно менше. Наскільки значним є ризик збереження макростабільності наступного року? 

Владислав Рашкован:  Дякую. Це дійсно важливе питання.

З початку війни майже всі внутрішні доходи бюджету йдуть на фінансування ЗСУ, зокрема на зарплати військових, фінансування тилу, підтримку армії. В 2022-2023 роках більшість амуніції, зброї нам поставляли західні партнери, що називається «in-kind contribution». Це десятки мільярдів доларів. В 2024 році через затримку американського фінансування, уряду довелося покривати витрати на зброю. Це декілька мільярдів доларів, які витратили цього року. Тоді, як доходи бюджету (податки, збори) фінансували армію, всі інші витрати держави (пенсії, фінансування держслужбовців, соціальних витрат) в 2022-2023 роках фінансувалися міжнародними партнерами. В 2022 році ми отримали 31-32 мільярди доларів бюджетної підтримки, в 2023 році — 41 мільярд. Разом за 2022-2023 роки ми отримали близько 73,5 мільярда доларів. Цьогоріч, незважаючи на затримку фінансування США, ми отримали більше 12 мільярдів доларів; від МВФ — 900 мільйонів, а за весь час війни близько 8 мільярдів доларів. Сподіваємося, що за наступного перегляду програми наприкінці червня, ми отримаємо ще 2,2 мільярди доларів, і до кінця року ще 2,2 мільярди. Сумарно цього року вийде 5,3 мільярда доларів від МВФ.

У 24-му році нам потрібно 37-40 мільярдів. Виглядає так, що ми впораємось з цим завданням. Я вхожу до групи під керівництвом прем’єр-міністра, яка двічі на тиждень зустрічається, щоб планувати та контролювати отримання міжнародної допомоги.

Досягнення здобуті завдяки спільній роботі НБУ, Мінфіну й уряду, зокрема змогли забезпечити макрофінансову стабільність в Україні. У нас низька інфляція (3,2%), високі резерви Національного банку (43 мільярди доларів), зростання економіки на 5% у 2023 році, плаваючий, але без значних коливань, курс гривні, немає затримки зарплат, пенсій і так далі. НБУ не друкує гроші, хоча влітку 2022 року вони це робили.

За останні 2,5 роки ситуація була б зовсім іншою без тих 85 мільярдів доларів. 

Щодо 2025 року, у нас немає одного фактора, щоб зрозуміти, скільки треба грошей на рік. Якщо війна продовжиться в 2025 році, то потребуватиме більше, якщо зупинятиметься — менше, але збільшаться соціальні витрати.

В червні цього року в Швейцарії відбудеться конференція Формули миру, організовану нашим президентом. Участь братимуть близько ста країн, це позитивна динаміка. 

Друга річ – це президентські та парламентські вибори в США, що пройдуть в листопаді. Як показує аналітика, демократи можуть виграти Палату представників, але втратити Сенат. Хто б не був президентом, балансувати в Конгресі буде важко.

У нас є якірні партнери на 2025 рік, навіть без знання часових рамок війни і результатів виборів в Штатах: Європейський Союз з EU Facility, який погодив 50 мільярдів євро; МВФ з програмою, яка працює; грошові домовленості з Норвегією, Японією, Канадою, Британією.

Незважаючи на невизначеність 25-го року, ми впораємось з заданням в наступному році. Європа починає прокидатися і розуміє, як сказав Жозеп Боррель, що потенційна широкомасштабна війна в Європі –  не фантазія. Україна стоїть на захисті Європи, ми купуємо їм час на підготовку до війни. 

Крім того, ми отримаємо додаткові гроші з російських активів.

Юрій Гайдай: До речі, про російські активи.

Одним з рішень, ухвалених в США, був РЕПО-акт, він є підрозділом іншого акту, 21st Century Peace Through Strength Act. По суті, це про конфіскацію російських суверенних активів США.

Це важливе рішення і прецедент, незважаючи незначну суму розміром близько п’яти мільярдів доларів. Основна маса російських суверенних активів зберігаються в Європі. Ми сподіваємось, що Україна отримає доступ до цих активів і використає їх на фінансування війни, або вже відбудови. 

Наскільки ми наблизилися до доступу до цих активів? Є значний спротив з боку Європейського центрального банку. Чи варто використовувати ці активи, якщо ми отримаємо доступ до них? Який підхід був би оптимальним? 

Владислав Рашкован: Дякую. Це важлива тема, на Весняних зборах українська делегація розмовляла на цю тему.

Згадаймо березень 2022 року, повномасштабна війна тільки почалася. Крок, який зробили країни G7 стосовно заморожування російських активів став неприємною несподіванкою для країни-агресора. Вони не очікували консолідованого, швидкого рішення.

Мабуть, країни G7 самі злякались того, що зробили — півтора року ніякого руху не було. Юристи обмінювалися думками, але політики не робили ніяких кроків. На фоні затримки фінансування від США політики почали дискутувати про активи, розглядаючи їх як альтернативу.

Я читав слова міністра юстиції Дениса Малюська про три можливі сценарії.

Є оптимістичний — ми заберемо всі гроші. Нейтральний — кредит від майбутніх грошових потоків.  Негативний — отримаємо відсотки, які заробляють різні країни на рахунках в Euroclear, де знаходиться близько 190 мільярдів євро з мобілізованих в березні 300 мільярдів доларів. Я згоден з оцінками Дениса щодо перших двох варіантів, але третій я б назвав мінімальним, тому що негативний буде якщо рішення не приймуть. Немає спільної позиції, солідарного рішення, що є проблемним. Європейський центральний банк, міністри фінансів різних країн не мають єдиної позиції з цього питання. Їм недостатньо сміливості взяти на себе ризики, пов’язані з рішенням, тому його відкладають на пізніше. 

Ми відповідаємо не на одне питання “конфіскуємо активи чи ні”, у нас їх три. Перше — чи можемо ми забрати? Якщо так, то яким чином? Третє — в який спосіб гроші віддадуть Україні? 

На перше питання відповідали юристи, вони своє слово сказали: ризики є. Тепер політикам треба приймати рішення. В США таке рішення прийняли — Конгрес прийняв РЕПО-акт, він дає право і рекомендує президенту США конфіскувати російські активи (5-6 мільярдів доларів, але це не мало для України). 

На друге питання “яким чином забрати?” закон не відповідає. Президент приймає рішення забрати, стягує гроші, але куди? Треба створювати фонди. 

Думаю, президент Байден спробує знайти спільне рішення з європейськими колегами на засіданні G7. Це не означає, що рішення буде одне і те ж, оскільки суми й інструменти різні, зокрема в Америці немає відсотків. З питанням інструментів повинні працювати експерти з фінансової інженерії. Рішень є багато, а якщо є багато планів, значить немає планів. 

Є ще третє питання — як віддати гроші Україні? Американський закон не дає відповіді. Гроші можуть бути наданими місцевому фонду Держдепу, українському уряду в бюджет, USAID на вирішення якихось проблем, фонду міжнародного компенсаційного механізму в Гаазі, будують зараз. Поки що невідомо. 

Щодо відсотків з Euroclear то європейці запропонували направити їх на Peace Funds, з яких 90% підуть на військову підтримку, а 10% на бюджетну підтримку. На жаль, ці гроші не на реконструкцію, їх ми шукатимемо пізніше. 

Сьогодні Столтенберг був в Києві, де вони з президентом  обговорювали 100 мільярдів доларів на військову підтримку України, що також буде позитивно. 

Юрій Гайдай: Затримка допомоги від США підштовхнула ДІАЗ до активних дій. Нам це дорого коштувало, зокрема у втратах територій, життів тих, хто воює. 

Є поштовх до активних ДІАЗ з питань зброї та активів, хоча рішення швидким не буде. 5 мільярдів від США і співставна сума доходів від активів в Європі — це питання наступного року. 

Владислав Рашкован: Це може бути цього року, але наступного року, гроші нам також будуть доречні. Треба розуміти що американські 5 мільярдів — це одноразова історія. Європейські 4-5 мільярдів (в майбутньому буде менше, оскільки ключова ставка центральних банків знижується, як і дохідність цінних паперів) — це щорічні суми. 

Одна з ідей — зробити фінансовий інструмент, бонд або кредит, який використовуватиме майбутні доходи як заставу, а гроші видати зараз, бо один із принципів — швидке надання грошей.

Ми воюємо сьогодні, а не в 2028-му році, коли ми думатимемо про реконструкцію. Важливо зараз підтримати Україну, в 24-му, 25-му, 26-х роках.

Юрій Гайдай: Своєрідні похідні цінні папери. 

Владиславе, пройшлися по зовнішніх джерелах, але потрібно думати, як шукати джерела всередині країни. Це те, про що не втомлюється нагадувати всі наші партнери.

На вашу думку, які зміни зараз були б ключовими для економічного розвитку України? 

Рамка економічних реформ багато в чому встановлюється донорами. Я б уникав казати, що донори диктують зміни. Зазвичай пропозиції йдуть зсередини з України, а донори погоджують рамку і фіксують її для виконання, причому вона навіть не однакова.

Є вимоги, закріплені в програмі МВФ. Є Ukraine Facility Plan — програма фінансової підтримки від ЄС. Як координувати бачення і різні рамки, з тим, що нам потрібно? 

Владислав Рашкован: По-перше, погоджуюсь, що в є різні рамки. На останній координаційній платформі донорів Світовий банк разом з Міністерством економіки України розробили документи, де спробували провести реформи до одного знаменника і створили так звану матрицю реформ. Там проговорюють реформи, які зараз існують в різних програмах (МВФ, Світового банку, Європейського Союзу, американські програми).

Я вважаю, що Україна паралельно повинна працювати (і працює) на декількох рівнях реформ, направлених на вирішення різних питань. 

По-перше, нам треба виграти війну. Це екзистенційний ризик для країни, тому треба продовжувати реформу армії, наближуючи її на стратегічному і тактичному рівнях до стандартів НАТО. На жаль, ми не встигли це зробити колись, тому доводиться робити це під час війни. Це важко, але життєво важливо для країни.

Наступне — реформи, що стосуються збереження макростабільності. Потрібно покращувати роботу податкової і митниці. Податки та збори — це перший крок для закриття фіскального дефіциту, ці гроші йдуть на підтримку нашої боєздатності.

Є питання, повʼязане з реконструкцією. Реконструкція трохи віддалена в часі, хоча хочеться, щоб вона почалася в повному масштабі. Для фінансування реконструкції потрібно налагодити питання з землею, без вирішення якого буде важко знайти західні інвестиції. Треба забезпечити правову визначеність.

Є багато завдань в сфері демократизації, в рамках еміграційної та демографічної політики. Для планування відновлення потрібно ще 4-5 мільйонів людей на ринку праці. Це середньострокове завдання для нас. 

Є окремий трек, який намагається зв’язати в матрицю реформ, направлений на юридичний процес приєднання України до ЄС.

В наступні роки треба буде прийняти тисячі законів. Треба мати спроможність розробити та прийняти ці закони в парламенті.

Серед всіх реформ ми не маємо структурних, тобто таких, які б змінювали структуру української економіки. Зі структурою, яку маємо зараз, нам буде важко в Європейському Союзі.

На які питання відповідають структурні реформи? Перше — як стимулювати експортно-орієнтовану економіку всередині країни. Тобто, збільшити кількість товарів на експорт. Друга частина питання — як інтегрувати Україну в європейські ланцюги створення вартості. Колись більшість нашого експорту йшов у Росію або країни СНД, зараз – до Європи і Китаю. 

Юрій Гайдай: Переорієнтація, яка була немислимою, відбулася за півтора року.

Владислав Рашкован: Ми були транзитною країною для газу, для товарів, які проходили через порти. Зараз, замість транзитної або буферної країни, ми можемо стати конічною країною для Європейського Союзу. Важливу частину займають питання як створити більше доданої вартості, більше переробки товарів, розвинути харчову промисловість.

Україна завжди мала великий державний сектор в економіці. Під час пандемії і війни цей сектор значно збільшився. Після перемоги варто повертатися до приватного сектору і не залишати державний капіталізм в країні.

Треба продовжити реформу землі, зробити її потенційною заставою для банківських операцій, щоб малий бізнес, фермери змогли отримати фінансування. Такі реформи ми можемо використати для інвестицій в країну.

Є багато монополії. Неочікувано, але досить швидко відбулась деолігархізація. Монополії на ринках ще існують, з ними треба щось робити. 

Останнє, дуже важливе для Європи — питання зеленої трансформації її фінансування. Треба використати відновлення як механізм для зеленої трансформації. У нас немає вугілля, багато ТЕЦ зруйновано, металургійні підприємства зруйновані або окуповані росіянами. Треба відбудовувати зелену металургію, зелену енергетику.

Юрій Гайдай: Ви зачепили дуже багато цікавих питань.

Я б подискутував економічно. Є теза, що державі немає сенсу стимулювати експорт, а потрібно працювати над фундаментальними факторами.

Зроблю відсилки до попередніх подкастів, де ми з Денисом Шемякіним, директором Команди підтримки реформ, говоримо про продуктивність і роботизацію, а також з Володимиром Ландою про демографічну стратегію.

Владиславе, профільне питання. В Україні величезна ліквідність у банківській системі, накопичена завдяки фіскальному стимулюванню. Зовнішня допомога стає державними видатками, які перевищують те, що держава вилучає з економіки.

Безпрецедентне стимулювання тримає економіку на плаву, але має зворотну сторону — великі ризики інфляції, тиск на платіжний баланс і на курс. Нацбанк консервує ліквідність через депозитні сертифікати і високу облікову ставку, хоча остання поступово знижується через низьку інфляцію.

Чи можливо спрямувати вільну ліквідність банків у продуктивне русло механізмами кредитування чи іншими, при цьому не зашкодивши макростабільності? Чи тут не вигадаєш велосипед?

Владислав Рашкован: Почнімо з того, що банківська система капіталізована, ліквідна і не зупинилися під час війни. Це заслуга команди Національного банку, попередньої і сьогоднішньої.

Це перша криза в історії України, коли банківська система не потребує капіталізації, підтримки держави, а навпаки — ми обговорюємо, як банківську систему використати для розвитку України.

Перше завдання зараз – виграти війну. Сподіваюся, банківський сектор це розуміє. Банківський сектор фінансує український уряд, збільшуючи свої вкладення в державні цінні папери. Це відволікає гроші від кредитування реального сектору економіки, але на відновлення, яке потребуватиме мінімум пів трильйона доларів, частина прийде з банківського сектора. Це будуть не тільки кредити за кордоном, донорська підтримка, російські активи, репарації, витрати уряду, але також банківські кредити. 

Щодо структурних реформ, будьмо чесними — кредитування економіки було невисоким до війни. Чому? Тому що банки вважали, що ризики кредитування високі. Парламенту і уряду треба працювати над їх зменшенням. У питанні ринку землі також потрібно зменшити ризики для підтримки кредиторів. Минулі кризи вирішувались політично за рахунок банків і на користь боржників, а не банків земель. 

Руки пам’ятають, як видавати кредити, але рівень іпотеки до ВВП в Україні знаходиться рівнях, який в світі не існує.

Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів працюють над концепцією restart lending — відновлення кредитування. Варто дивитися з різних сторін, переосмислити роль банківського, фінансового секторів. Світ виявився неготовим до такого виклику, як російська війна в Україні, тому ніде немає сум грошей, потрібних для гарантій інвестицій в країну.

Є рішення по збільшенню іпотеки через державно-субсидовані програми Укрфінлитло. Є «Доступні кредити 5-7-9%» — урядова програма, фактично всі кредитування в Україні по ній. На неї треба дивитися через призму фіскальних ризиків, хоча вона підтримує банки, які кредитують економіку, використовуючи цю програму.

Коли знижується інфляція, ставка, вартість ресурсів — кредитні ставки можуть знижуватися до певного рівня. Проте, якщо кредитний ризик не зменшуватиметься, то буде ліміт подальшого зниження цих ресурсів. Я впевнений, що є можливість спрямувати ліквідність, у продуктивне русло, щоб підтримати уряд під час війни, фінансувати витрати бюджету, але, щоб профінансувати економіку, потрібно ще декілька кроків.

Юрій Гайдай: Коротка ліквідність — це поточні зобов’язання банків, або короткі депозити, котрі через якийсь час треба повертати. Відповідно, вони не можуть розраховувати, що гроші довго будуть у їхньому розпорядженні.

І останнє питання, Владиславе. Через війну і постійну залежність від зовнішньої підтримки є постійна потреба просувати наші інтереси на міжнародній арені. Це робота на міжурядовому рівні з парламентами, з керівниками міжнародних фінансових організацій і великих корпорацій.

Попередні методи, що працювали у 2022 році на хвилі шоку від вторгнення, вже не є дієвими. Як на вашому місці, з Вашингтону, це виглядає? Чи достатньо якісно українці роблять свою роботу? Що варто змінити в комунікаційних, лобістських підходах і стратегіях, щоб давати найкращий результат і наближати перемогу? 

Владислав Рашкован: Українці, незважаючи на те, в уряді вони чи ні, в Україні чи за її межами, роблять дуже багато.

Не дуже розумно очікувати, що весь світ житиме в такому ж адреналіні, як ми. У світі є інші проблеми, якими люди опікуватимуться, кожна країна має свої завдання, шок війни пройшов.

На будь-якому заході ми нагадуємо про шок війни. Перемога українського фільму в номінації премії Оскар – це нагадування. Культурна дипломатія – це нагадування.

Декілька років у Вашингтоні американська організація разом з Nova Ukraine збирають близько 500 людей. Українці, які спілкуються українською, але є громадянами США, приїжджають туди, щоб навчитись механізмів адвокації, почути меседжі, узгоджені з українським урядом та українським посольством.

Опісля, вони йдуть до своїх конгресменів, в Палату представників і в Сенат та доносять основні тези. Важливо зустрічатися не тільки з політиками, сенаторами, конгресменами але і з їх “стаферами” — людьми, які для них готують документи і формулюють позицію. Це те, що роблять українці, я дякую всім за цю підтримку.

Більшість роботи проводяться людьми, які працюють в уряді та в посольствах. Маємо потужне посольство в США. Оксана Маркарова у статті  Washington Post, каже, що подія в Вашингтоні не вважається серйозною, якщо його не відвідала посол України в США, оскільки вона приходить на головні події. Тут немає втоми від України, нас підтримують на різних рівнях. На філософському, на рівні сенсів, фізичної та комунікаційної підтримки. Те, що прем’єр-міністр втретє приїжджає Весняне збори МВФ — такого раніше не було. В нього дуже потужна адженда.

Міністр фінансів, глава Національного банку завжди на подіях тут. Вони щотижня зустрічаються онлайн з МВФ, Світовим банком, основними партнерами, Європейським Союзом. 

Нашу команду ми створили на початку березня 2022 року. Двічі на тиждень ми зустрічаємось з прем’єр-міністром, з главою Національного банку, з міністром фінансовим, міністром економіки на тему пошуку грошей і координуємо стратегію.

В Європі з’являється розуміння, що це їх війна також. Наш сильний  амбасадор в світі — скандинавські країни і країни Балтії. Вони розуміють, що Скандинавія, країни Балтії, Польща, Румунія, Болгарія – наступні цілі Путіна, якщо в нього, не дай Бог, що вдасться в Україні. Він може піти на ці країни через свої кордони, не обов’язково через Україну. Європа прокидається. 

Я чекаю саміт НАТО, який буде влітку. Дуже цікаво подивитися і послухати їх ідеї. Я був розчарований самітами 2021-го та 2022-го років. Вони не знали, що робити. Сподіваюся, зараз вони більше розуміють, першочергово європейські країни є нашою підтримкою. Якщо в США будуть не позитивні для нас зміни в США, я впевнений, що Європа підтримуватиме. Вони розуміють, що Україна – це Європа, і очікують нас там до 2030-го року.

Юрій Гайдай: Владиславе, окрім багатьох цікавих речей, виношу з нашої розмови дві дуже повчальні речі: перше — ви повертаєте фокус до потреби виграти війну, це справді найважливіше; друге — це те, скільки разів ви сказали слово «люди» під час запису цього подкасту. Люди, не абстрактні ідеї. Це дуже повчально, скільки ви говорили про конкретних людей. Дякую за цю розмову. Дякую за те, що ви робите на своєму місці.

З вами був подкаст «Що з економікою?» — це спільний проєкт Центру економічної стратегії та «Вокс Україна». Мене звати Юрій Гайдай, сьогодні ми спілкувалися з Владиславом Рашкованом — заступником виконавчого директора МВФ. До наступних зустрічей в ефірі!