Закупівлі під час війни і закупівлі в мирній країні ЄС: що об’єднує Україну і Польщу

Відбудова України — це не лише питання «скільки грошей потрібно», а й питання «як ці гроші витрачаються». Порівняння з Польщею, сусідкою й ключовим донором, яка вже двадцять років живе за правилами ЄС, дає рідкісну можливість побачити, які проблеми закупівель універсальні, а які породжені саме війною.

• Польський ринок закупівель — це 587 млрд злотих (майже €140 млрд або 14% ВВП), стабільний ринок мирної економіки.
• Український — це 930 млрд грн у 2025 році (22 млрд дол. США або 10% ВВП). Водночас потреби України значно вищі: $588 млрд необхідно на відбудову або майже три річних ВВП (за оцінкою Світового банку, RDNA5).

Попри прірву в масштабі, обидві країни хворіють на одне й те саме тільки в різному ступені тяжкості. У польських закупівлях 56% тендерів проходять з єдиним учасником — найгірший показник у Євросоюзі, гірший навіть за Чехію (40%) чи Грецію (55%). В енергетичному секторі ситуація краща — 25%. В Україні ж у сфері будівельних робіт понад 85% вартості контрактів припадає на одноосібні тендери, а в енергетиці — 87%.

Механізм схожий в обох країнах: замовники формують умови так, що приходить лише один, часто заздалегідь відомий підрядник. Різниця тільки у причині. У Польщі це бюрократична складність мирного часу й надто деталізовані технічні вимоги. В Україні ж наклалися довоєнні інституційні слабкості на процедури, які запровадили для швидкого реагування на виклики війни – руйнування, потреба швидких оборонних закупівель тощо.

За оцінками Єврокомісії, одноосібні контракти в середньому дорожчі на 9,6%; Чехія після заборони таких тендерів зафіксувала падіння цін на 6,1%. Український приклад підтверджує це напряму, коли на великі об’єкти вдається залучити 9–11 компаній, ціну вдається знизити на третину від стартової. Бізнес готовий конкурувати, питання лише в умовах тендеру.

Є й суто українські проблеми, яких у Польщі немає. Найбільша будівельна активність концентрується довкола Києва та відносно безпечних західних регіонів, тоді як прифронтові території, які потребують відбудови першочергово, отримують найменше через безпекові загрози, брак місцевих ресурсів і дефіцит кадрів для підготовки документації. Третина всіх контрактів укладається в четвертому кварталі через затримки у виділенні бюджетних коштів — це провокує грудневий аврал з нехтуванням якістю та січневий спад. А державна платформа моніторингу відбудови DREAM поки не дає повноцінного інвестиційного аналізу: обґрунтування проєктів зводяться до базового кошторису, без розрахунку повного життєвого циклу об’єкта, як того вимагають стандарти ЄС.

У висновку, низька конкуренція в закупівлях — це не виключно наслідок війни. Польща, мирна країна та член ЄС із двадцятирічним досвідом застосування закупівельних директив, усе одно посідає останнє місце в Євросоюзі за конкурентністю торгів. Найякісніше правове регулювання не гарантує конкуренції, якщо на практиці специфікації пишуться під конкретного постачальника.

Водночас масштаб української проблеми — 85–87% проти 25–56% — це вже якісно інша ситуація, породжена комбінацією війни, дефіциту фінансування, регіональної нерівності та незавершеної інституційної реформи управління публічними інвестиціями.

Що з цього випливає для політики відбудови?

1. Демонополізація тендерів: для Польщі – це спрощення процедур у межах права ЄС, для України – прозорість кошторисів і поступовий перехід від надзвичайних воєнних процедур до конкурентних там, де це вже безпечно.
2. Залучення іноземного капіталу: польський досвід показує, що навіть у мирній економіці іноземні фірми домінують у складних технологічних нішах (фінансові послуги, хімія, медобладнання), тоді як український ринок енергетики залишається фактично закритим для іноземних інвесторів, зокрема через вимоги щодо локалізації у державних закупівлях, які не діють у Польщі. Тому міжнародні консорціуми, гарантії та пільгове фінансування можуть одночасно знизити ризики й підвищити конкуренцію.
3. Використання Prozorro, конкурентної переваги, якої немає в більшості країн світу, паралельно з реформою бюджетного планування й доопрацюванням DREAM. Очікування покладаються на новий закон про публічні закупівлі, який має розширити можливості для малого й середнього бізнесу та гармонізувати правила з директивами ЄС, які, як показує польський досвід, самі потребують доопрацювання, щоб бути дієвими не лише на папері.

Жодна з двох країн не є ідеальним взірцем у закупівлях і саме тому їхнє порівняння настільки цінне. Польща доводить, що зріла правова система ЄС сама собою не гарантує конкуренції. Україна доводить, що навіть в умовах війни прозорість залишається важливим інструментом, а конкуренція, коли вона реально виникає, дає відчутну економію бюджетних коштів. Відбудова — це водночас питання обсягу фінансування і питання архітектури ринку закупівель, яка визначить, чи матимуть витрачені кошти реальний результат.

Колонка підготовлена Центром економічної стратегії за підтримки Фонду «Аскольд і Дір» в рамках проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушійна сила реформ і демократії», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Норвегії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Центру економічної стратегії і жодним чином не може бути сприйнятий як відображення поглядів уряду Норвегії, уряду Швеції або ІСАР Єднання.

Джерело: Вікно Відновлення.