222. Підсумки 2024 року з експертами ЦЕС. Вишлінський, Репко, Гайдай

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю, з вами знову подкаст «Що з економікою?». Я Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії. Сьогодні у нас підсумковий подкаст року, де ми говоритимемо про те, в якому зараз стані українська економіка, як вона пройшла 24 рік, і що ми можемо чекати від наступного року, на чому базувати свої очікування і так далі. Сьогодні у віртуальній студії у нас Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії, і Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії. Ми поговоримо з ними про ці теми. 

Привіт, Глібе, привіт, Машо. 

Готуючись до цієї розмови, я подумав, які зараз у нас сектори, теми визначають стан нашої економіки і можливість зберігати стійкість наступного року, підтримувати оборону і якийсь базовий добробут людей. Мені на думку спадають у першу чергу енергетика, особливо через останні, не найкращі новини, причому не пов’язані безпосередньо з обстрілом, а з регулюванням ринку праці, мобілізація, експорт і прив’язана до нього логістика, оборонна промисловість і фінансування дефіциту бюджету.

Фінансування дефіциту бюджету теж розгортається на кілька складових. Перше – те, що ми збираємо самі, це податкова політика, якій ми присвячували багато часу цього року, це монетарна політика, яка тісно пов’язана з залученням боргу на внутрішньому ринку і частково на зовнішньому в облігації, і зовнішня допомога, яка дуже важлива для нас уже три роки і буде так само важлива в найближчі роки, незалежно від того, які військові сценарії реалізуються. 

Я почну от з останнього, з зовнішньої допомоги, і запитаю у Маші, тому що Марія слідкує детально за цією темою. Ми можемо бути спокійні на наступний рік, на наступні півтора роки, чи є невизначеність? Давайте коротко підіб’ємо для слухачів, бо бачу, що, незважаючи на весь потік новин про чергові мільярди і зобов’язання і програми підтримки, є багато сумнівів. Що мене особливо дивує – багато невпевненості людей в тому, що наступного року економіка буде себе почувати хоча б так само, як цього. Є багато очікувань, що з економікою стане гірше. Давай спробуємо це розбити по складових, і перше, це зовнішня допомога.

Марія Репко: Добре, почнімо з зовнішньої допомоги. Це питання з зірочкою. Насправді, навіть серед аналітиків, людей, з якими я спілкуюся, надиво немає консенсусу щодо того, чи 25-й рік ми вже забезпечили, чи ще треба над цим працювати.

Я поясню. У Мінфіні, в Нацбанку і серед частин неурядових аналітиків панує думка, що Ukraine Facility – це 50 мільярдів євро, які на 4 роки надає нам Євросоюз, плюс ERA – кошти від російських активів, які щойно погодили, – що цих двох джерел нам вистачить для того, щоб покрити дефіцит і потребу у фінансуванні на 2025 рік. Це близько 40 мільярдів доларів, якщо рахувати так, як це рахує Мінфін. У чому тут питання? Чому частина аналітиків думає, що ризик все ще залишається?

У тому, що цієї суми якраз має вистачити, але ERA – доходи від російських активів – вони розраховані ще на закупівлю зброї. Німеччина вже порізала навпіл свій бюджет, який передбачався на закупівлю зброї для України. Чи підуть інші країни шляхом Німеччини –і ніхто не знає, але ми вже чуємо, що хтось говорить «тепер у України є гроші від російських активів, можна не фінансувати їм пряму військову допомогу, як ми робили в попередні роки». 

Це ризик. Наскільки цей ризик реалізується – зараз сказати важко. Це залежить від зусиль наших дипломатів, переговорників, фінансистів, які будуть працювати з міжнародними партнерами. Можливо, дійсно, якусь зброю буде придбано за коштів ERA, і на 26 рік там нічого не залишиться. Можливо, навпаки, ERA залишать суто на залишки фінансування, які потрібні для державного бюджету, і не витрачатимуть, зберігаючи на наступні роки. 

Але тут треба розуміти трейд-офф. Може і варто зараз, у цьому році, витратити якомога більше грошей на зброю, для того, щоб відбитися від Росії, для того, щоб не затягувати всю цю історію і війну на кілька років вперед. Тобто тут я не бачу, насправді, яка відповідь в даному випадку буде правильною. Чи витратити одразу все і спробувати перемогти за рахунок цих грошей, чи розтягнути ці кошти на кілька років. 

Приблизно така зараз картина із зовнішньою допомогою.

Юрій Гайдай: Судячи з того, як комунікували міністерства у ході бюджетного процесу і з того, який пакет податкових змін був ухвалений, то мені здається, що цього all-in на рівні державної стратегічної політики не планується. Скоріше, це виглядає, як зберегти статус-кво цього року.

Марія Репко: Скоріше, так, ти правий, мені теж так виглядає. Але розуміючи, що Україну підносять, які ми стійки, як стійко веде себе економіка, люди забувають, що цей запас стійкості не безмежний. Запас стійкості в енергетиці, в людському капіталі, та взагалі в усьому, навіть психологічний. Тому можна говорити про стійкість, і можна говорити, я не люблю цю фразу, as long as it takes. А я прихильниця позиції, що потрібно взяти якомога більше допомоги в західних партнерів, впевнити їх в тому, що це потрібно, і спробувати їх змотивувати, якнайшвидше дати відсіч російській агресії, тому що не хочемо ми, щоб 10 років тривала війна, як в Сирії.

Юрій Гайдай: Якщо рухатися до наступної дотичної теми, до монетарної політики, тут один з найбільших сюрпризів кінця року була інфляція. Говорю сюрприз, тому що і аналітики, і Нацбанк з Міністерством економіки у своїх прогнозах дещо промахнулися з оцінкою інфляції. Ми можемо припускати, що Національний банк своїми прогнозами намагається якось якорити очікування, тому для нього може бути виправдано трішки промахуватися вниз. Все одно, інфляція вибилася за 11% зараз, і Нацбанк очікує, що вона знизиться до 7% до кінця року. Чи є підстави для таких очікувань? Чи можемо ми побачити, наскільки ймовірно точніше побачити ще тривалу високу інфляцію, маю на увазі в дабл-диджит, тобто більше 10%, не лише в першому кварталі наступного року, а й більше? Чи потягне це за собою далі підвищення облікової ставки?  

Марія Репко: Тут справді ситуація цікава. Інфляція почала прискорюватися в останні місяці. До цього Національний банк навпаки знижував свою облікову ставку, намагаючись дозбити вартість грошей в системі, тому що інфляція була нижча, ніж всі очікування. В останні місяці інфляція прискорилася, я би сказала, досить несподівано, не лише для Національного банку, а й для багатьох гравців.

Я дивлюся прогнози неурядових експертів на 2024 рік. У середньому люди очікували десь 6% середньорічна, 10% на кінець року. Це такі середні очікування були. Можливо, це навіть зараз буде перевищено. Тому Національний банк вирішив підняти ставку, що також стало несподіванкою для багатьох учасників ринку.

Причинами для такого зростання інфляції, ми бачимо, в основному продукти харчування. Що може їх штовхати вгору – це питання із зірочкою знову ж таки. Можливо, частково це врожаї, але частково одним з факторів може бути зростання коштів харчової промисловості, які вона не перекладала протягом року на споживачів. Зараз під кінець року почала перекладати. Що це за кошти, витрати? Це зростання вартості електроенергії. Якщо в тебе пекарня, то це електричні печі, ти маєш халепу і повинен собі купити або генератори, або встановити інші обладнання для стійкості, а також платити підвищену вартість за те, що ти маєш електричну енергію і виробляєш з її допомогою. Другий фактор – це зростання вартості робочої сили. Також в бізнесі, і ти вже згадував на початку розмови, що є проблема з кількістю людей, з людським капіталом, не вистачає людей, половина бізнесів на це скаржиться, і відповідно зарплати зростають, і це витрати для бізнесу, і бізнес ці витрати поступово переносить на споживачів.

Це другий момент, який міг підштовхнути інфляцію вгору. Можливо, Гліб зараз згадає ще якісь моменти, але ці два, я думаю, вони основні. Подивимося, як це буде розвиватися. 

Я думаю, що якщо з урожаєм ситуація може бути різна і залежна від погоди, то якщо війна триватиме і триватимуть обстріли, нестача людського капіталу, якщо ми це все затягнемо до 26-го і далі років, то фактор збільшення витрат підприємств і його вплив на ціни буде все вищим і вищим.

Юрій Гайдай: Тут я можу тільки відіслати наших слухачів до нашої попередньої розмови про ресторанний бізнес, де на прикладі структури цін на їжу наш гість пан Поліщук розбирав вплив компонентів, у тому числі енергетики. Частка комунальних послуг в фінансовій моделі одного абстрактного ресторану зросла з трьох до п’яти процентних пунктів. І через вартість електроенергії, і через витрати на генерацію.

Так само з іншого боку підтискає ринок праці. Важко знайти людей, тому бюджети на зарплату, фонд оплати праці зростає. Всі оці теми, які я озвучував на початку подкасту, вони взаємопов’язані.

Я зараз до Гліба перейду, хочу в нього запитати трішки про інші речі. 

Гліб Вишлінський: Але спершу я два слова про інфляцію скажу, тому що ми так трохи на операційний рівень вийшли, але якщо піднятися вгору і спробувати з неба на це подивитися, у ширшу перспективу, те, що ми під час повномасштабної війни, яка велася проти нас великим агресором, набагато більшим, ніж ми, мали інфляцію на рівні мінімальному, який у нас був цього року, близько 3%. При економічному зростанні, яке на той момент було десь відсотки 4% до попереднього періоду, це дуже незвично.

Коли від дуже низького рівня ми починаємо рухатися вгору в зростанні цін, то це не може розглядатися як викривлення. Скоріше, те, що ми бачили на початку цього року, було співпадінням факторів, починаючи від зовнішньої допомоги, яка дозволяла нам фінансувати наші потреби оборони не друком грошей і закінчуючи просто надзвичайно хорошим врожаєм всіх культур минулого року і так само не дуже хорошим урожаєм майже всіх культур цього року, а ми країна, яка в своєму кошику споживчому досі має велику частку продуктів не лише харчування, але й необроблених продуктів, тобто те, що люди купують і з яких самі щось готують. Відповідно ці коливання, навіть радує, що щось не напряму з війною пов’язане, але власне ті чинники, про які і ти, і Маша щойно говорили, вони є такими характерними для війни.

Ми бачимо, наскільки вони сильно проявляються в нашого ворога, набагато сильніше, ніж у нас, власне швидше, ще більший тиск на ринку праці, ще більший тиск на ціни, в них ще була більша доступність кредитів для домашніх господарств, для фізичних осіб, це теж давало свій поштовх, в результаті в них воно ще розігналося сильніше, ніж у нас. Ми побачили, що наш Національний банк професійніший, ніж Центробанк ворога в досить рівних умовах, там є команда, яка працює в Центробанку протягом тривалого часу, ми не можемо списати на якісь політичні рішення, відсутність досвіду, це такі команди, які грають на тому самому полі. 

Юрій Гайдай: Тут, мені здається, найбільша різниця між нашими економіками в тому, що Росія змушена тягнути більший тягар війни в промисловості власноруч. Якщо нам партнери дають значну частину допомоги, у нас немає настільки жорсткої перебудови економіки, як перенесення ресурсів, в першу чергу, людської праці, але так само і капіталу в оборонний сектор, який потрібно масштабувати, щоб фінансувати величезні втрати техніки, які є в Росії в цій війні.

Гліб Вишлінський: Я з тобою згоден, насправді це дуже важливо, у нас зараз всі теми, особливо коли ми говоримо на великих часових горизонтах і про результати року, про перспективи на майбутнє, вони змішані з війною і фактично у нас це трохи компенсує різницю в кількості населення, різницю в обсягах економіки, той факт, що своїми військовими на полі бою вони розпоряджаються більш вільно, ніж ми, і менше цінують людське життя.

Так само те, про що ти говориш, що крім того, що їм потрібно фінансові ресурси витрачати на виготовлення всього того, чим вони намагаються нас збивати, на це потрібно багато людських ресурсів, тому що ми багато цієї доданої вартості оборонно-промислового комплексу, якщо називати це нашим жаргоном, завозимо безпосередньо з тих країн, де вона була створена.

Марія Репко: У Данії прийняли рішення, що вони профінансують виробництво зброї для України прямо в Україні. Тобто, як раніше, більшість країн надають нам зброю виготовлену десь у них, десь на Заході, а зараз пішов перший проект, де Данія дає гроші українським виробникам на те, щоб вони для України виготовили зброю.

Юрій Гайдай: Це дуже добре для нас, тому що це зростання промисловості, це збереження експертизи. Ми неодноразово зачіпали це в подкастах цього року, що у нас недозавантажена оборонна промисловість і приватна, напевно, в першу чергу вона дрібніша, але теж важлива, але так само і державна могла би більше рости, маючи фінансування і маючи якийсь довший горизонт планування, ніж один рік. 

Гліб Вишлінський: Юро, але це дуже цікавий момент в умовах, коли зараз війна дедалі більше стає війною обмежених людських ресурсів. От ми дивимося, і те, що Маша сказала, з класичної точки зору, що є якісь продукти, які нам передавали, а тепер нам передають гроші, а ми можемо їх самі виготовити. З однієї сторони, абсолютно так, ми здобуваємо технології, досвід, наші виробники завантажуються, це створює нам можливість виходити з війни більш сильними. Але з іншої сторони, з точки зору того самого тиску на ринку праці і тиску на ціни, на внутрішні витрати, можливо краще, якби нам передавали готові знаряддя вбивства росіян, на які нам не потрібно витрачати свої обмежені людські ресурси. Тому воно зараз стає все дуже заплутано, коли ти маєш і позитивний ефект, і негативний ефект, і наші урядові колеги, які мають виробляти політику, мають все це враховувати. 

Юрій Гайдай:  Це цікавий ракурс. Взагалі це скидається на супер складну задачу по оптимізації з тисячами перемінних. Тому що, з іншого боку, наскільки я пам’ятаю, Данія фінансує в тому числі виробництво «Богдан» у нас, гаубиць самохідних. З ними якраз стає особливість, що наші гаубиці менш технологічні, в незначно дешевшому виробництві, але в них є величезний плюс, що ми їх можемо робити на порядок більше, ніж Німеччина своїх прекрасних, суперточних панцергаубиць, яких вони можуть нам відвантажити буквально одиниці щороку чи в межах десятка, а ми їх такими масштабами вже щомісяця виробляємо. 

Гліб Вишлінський: Це ще один вимір, ти додав, вимір вартості вбивства одного росіянина.

Марія Репко: Це не тільки вимір вартості вбивства, це ще вимір ремонтабельності. Якщо в тебе є на передовій якась кількість машинерії дуже складної, і вона вся різна, це такий зоопарк умовних, тобто дуже важко з ними. Це одна з причин,  чому аналітики зараз говорять, що одна зі слабких сторін Німеччини в Другій світовій, це був зоопарк різної техніки. А в Радянському Союзі, в Америці все могло бути гіршим, але не таким складним, не таким крутим, воно було стандартне. Це стандартне було абсолютно взаємозамінне, з розумілим ремонтом запчастинами і дешеве, що головне. Це дозволило врешті-решт формувати хорошу і гарну перевагу. Тому я думаю, що це абсолютно прекрасна тенденція, яку тільки варто підтримувати.

Юрій Гайдай: Ми вже зачепили оборонну промисловість. Але якщо закрити останній компонент фінансування дефіциту бюджету, тут у нас податкова політика. Сьогодні для нашої комунікаційниці (Ангеліно, привіт) думав над тим, які в нас одні з найбільших промахів цього року. Мені здається, що податкова політика заслуговує на цю категорію. Одна історія, про що ми неодноразово говорили, що можливо було неоптимальним вибрати прямі податки, запровадити військовий збір замість непрямих. Але інша історія – це те, як це було ухвалено. Це історія, яка тягнулася довго в часі і класично вийшла «під ялиночку». Було дуже багато невизначеностей для бізнесу і для бухгалтерів, які так і не розуміли, чи з нового року, чи з листопада, чи з грудня. І мені здається, що так робити не треба взагалі ніколи, навіть під час війни.

Виникає тоді запитання. Ми послідовно відстоювали, що підвищення податків є вимушеним і необхідним, але давайте подивимося. Це 140 мільярдів гривень додатково наступного року до бюджету. Ми маємо по суті менше чотирьох мільярдів доларів або євро. На фоні цього масиву зовнішньої допомоги, комітментів і прямої фінансової, і збройної, наскільки взагалі це істотно? Чи варто було взагалі починати цю історію от таким чином, на ваш погляд? Чи можливо взагалі потрібно було залишити податки і не чіпати? 

Гліб Вишлінський: У мене найбільше питання, яке є на сьогоднішній день, бо ми вже пройшли цей момент з вибором ПДВ чи військовий збір (у тебе в подкасті воно багато вже обговорювалося, наша позиція відома), але в результаті той дизайн, який вийшов, у ньому є не лише те, що підняли військовий збір. У нас одночасно не підняли мінімальну зарплату і не підняли зарплату бюджетникам. Фактично за умови того, що цей приплив грошей в економіку, як мені здається, наступного року суттєво погіршується ситуація з рівністю добробуту. Це наслідок помилки в прийнятті політичних рішень. Тому що не обов’язково було це робити саме так.

У нас будуть вчителі, вчителям щось пообіцяли, будуть лікарі, державні службовці, поліцейські, будуть військові в умовах досить високого рівня інфляції, їм нічого приглядати не будуть. Окей, у військових нічого не заберуть у вигляді військового збору, тому що вони тут виключені, але в поліцейських, якщо я не помиляюся, заберуть, в держслужбовців заберуть, в лікарів заберуть, в працівників великих державних підприємств, де підняття зарплат процес морочливий, зав’язаний на фінплан, політично теж навантажений, багато людей на мінімальній чи низькій зарплаті. Те саме КП – ми дивимося часто лише на державні підприємства, але є купа комунальних підприємств, де працюють сотні тисяч людей на низьких зарплатах. У них, замість подарунку під ялинку у вигляді підвищення зарплати, буде зниження зарплати на 3,5%, при тому, що вся інша економіка буде заливатися зовнішнім фінансуванням. На тому ж підприємстві, яке виробляє «Богдани», воно державне, але вони будуть мати можливість підняти зарплату, тому що в них будуть гроші від датчан, якими вони профінансують, їм потрібно буде наймати працівників, вони піднімуть зарплату, в їхніх працівників все буде краще. Тому мені здається, що це такий, на жаль, хороший приклад помилок, але щодо цього дуже гірко, тому що компетенції у нашому середовищі, починаючи від Міністерства фінансів, народних депутатів, які вже 5 років працюють з цією темою, нас самих, які є публічно і не публічно залученими до дискусій, абсолютно достатньо для того, щоб ці помилки не робити, і непогано було б все ж таки якусь рефлексію на рівні вищого керівництва країни, щоб їх не повторювати. 

Машо, напевно, в тебе є своє бачення, можливо, інше.

Марія Репко: Ти майже процитував те, що я сьогодні зранку на радіо говорила про нерівність і про те, що зарплата бюджетникам заморожена, а в бізнесі вони зростають, тому я з тобою абсолютно погоджуюся. 

По податках, насправді, я трошки іншу бачу помилку в державних політиках цього року, яка має далекі наслідки і дуже неприємні для всіх. Це діпстейд, як ми його називаємо, і те, що з прокурорів, які собі всіляко замутили довідки про інвалідність, звільнено чи наслідки понесуть лише п’ятеро. По решті цю історію з пенсіями, з доплатами спустили на тормозах. Це говорить про що? Про те, що як би не підвищували податки, що би не робили з бізнесом, як би не детінізували його, в українському суспільстві все ще залишиться наратив, що бюджет держави гроші використовує неефективно, і зараз це я м’яко виражаюся. Це, на мій погляд, дуже серйозна помилка, з якого іще боку, крім фіскальної, податкової функції і бажання людей податками підтримувати державу, і уряд, і воєнні зусилля. 

Друга історія – це те, що ці прокурори та такі як вони часто не користь приносять на своїх посадах, а займаються шкідництвом. Ця історія про діпстейти глибоко вкорінені, корупційні, можна сказати династії, які займаються чимось у регіонах, чи на центральному рівні. – це те, що ми називаємо системою. Ця система отримала лишній лист з подарунком, красиво перев’язаний червоною стрічкою, що нічого, народ нормально робить, як робили, все буде добре. Я розумію, що боротися з цією системою важко. 

Я пам’ятаю, як до нас на івент приходив Денис Малюська, і ми це обговорювали, але для мене особисто ця історія переважила навіть той момент, коли податки збиралися підвищувати заднім числом, не заднім числом, не зрозуміло як, і всі бухгалтери були в шоці.

Гліб Вишлінський: Машо, ще до твого коментаря. Дуже важливо виходить, що, не пам’ятаю, яка точна сума, нехай 20 тисяч гривень цих виплат по інвалідності на місяць для цього прокурора, множимо на 12, 240 тисяч на рік, множимо на цю кількість прокурорів, це у нас 200 тисяч на 500 прокурорів, чи скільки їх було, виходить 100 мільйонів гривень на рік. Велика ціна, але порівняно до того, скільки люди, зокрема і бізнес, і громадяни прості, не доплатять, виходячи з цього розуміння проблеми, як ти її проговорила, що ця держава розбазарює наші гроші, тому ми не будемо платити податки, тому ми будемо ввозити контрабасом товари, тому ми будемо робити так само все, як робили раніше. Виходить, що ці прощені, як ти сказала, в цій коробці з червоною стрічкою 100 мільйонів гривень на рік обернуться втратами для бюджету, які нам потрібні і для захисту від збройної агресії, і для того, щоб платити найбіднішим.

Марія Репко: Ти розумієш, насправді не лише це, що вже дуже неприємно, але ще я спілкуюся з іноземцями, які підтримують Україну, з тими самими датчанами, з їх Міністерством іноземних справ, вони мене запитують про корупцію. Що я маю відповідати? Я не знаю. Звісно, говорю про те, що Україна зараз відійшла від росії і прямує до Євросоюзу, що це історія на десятиріччя, що це тектонічні зміни, які відбуваються, це видно, що вони відбуваються по всіх наших подіях, по всьому розвитку. Але все одно ці питання задаються і це також впливає на підтримку наших партнерів.

Гліб Вишлінський: А я поставлю питання Юрі, щоб у нас все було чесно, бо Юра протягом цього року теж стояв на передовій у справі перезавантаження державних інституцій, які займаються економічною безпекою. Митниця, слідкував за ситуацією в податковій. Що тут ти бачиш? Чи є у нас підстави очікувати на якийсь прогрес в наступному році, що дозволить сказати людям, щоб платили податки? Що змінюється? 

Юрій Гайдай: Я, насправді, Глібе, доволі насторожений. Я не хочу називати це передовою, ця паралель у мене викликає дискомфорт. 

Гліб Вишлінський: Передова у нашій справі боротьби за кращу політику в державі – очевидно, що це не передова у розуміння військового. 

Юрій Гайдай: Якщо подивитися, з інституційної точки зору, що ми бачимо? У день, коли ми записуємо цю розмову, з’явилась новина про призначення керівника Державної податкової служби. У мене викликає велике настороження, що це людина – це військовий прокурор. Я не можу, не хочу переходити на особистості, особливо враховуючи, що я абсолютно не знаю цієї людини, але в мене виникає питання, наскільки може людина без жодної експертизи в податках або зі сторони бізнесу, керувати такою великою і важливою службою. Наскільки реальним, а не номінальним буде таке керівництво. Навіть багато років розбираючись у цих особливостях і нюансах, ти постійно відкриваєш для себе нові речі, нові теми, схеми, ключові маркерні пункти в тому, як працює податкова служба. У мене на наступний рік є прогноз, що нам не варто очікувати змін у податковій політиці.

Зміни в адмініструванні податків, скоріше за все, будуть. Не обов’язково вони будуть формальними, можливо будуть неформальними. Боюсь, що вони нам не дуже сподобаються. Я дуже хотів би помилятися. 

Якщо ж ми говоримо про Бюро економічної безпеки та Держмитслужб, справді тут інша ситуація. Принаймні, на законодавчому рівні тут заякорили перезавантаження цих органів. Не тільки на законодавчому рівні, а ще й на рівні очікувань донорів. Це справді важливо, це може бути для нас важелем, який спрацює. 

Але що в мене викликає побоювання – це подання до Конституційного суду. Мені здається, воно не включає Бюро економічної безпеки. Не так стосовно участі міжнародників у доборі кандидатів на керівні посади в державних органах центральної влади. Хоча БЕБ там немає, але якщо це подання отримає рух, а не прослідує тим самим шляхом, що і подання Петра Порошенка щодо конституційності усунення Януковича, то це може бути дуже поганим прецедентом. Це може підважити цю нову систему перезавантаження і призначення принаймні на рівні прозорих конкурсів з незалежними комісіями керівників. Це було б дуже погано. 

Тому мені здається, що нам всім потрібно буде докладати багато зусиль для того, щоб наступного року ці дві ключові інституції – Бюро економічної безпеки та Держмитслужба – таки були перезавантажені і почали процес реальних змін.

А от стосовно ДПС я справді доволі насторожений. На боці торгівлі, експорту ми пожинаємо добрі плоди того, що у нас працює морський коридор, і це перемога ще 2023 року, яка цього року зберігається, надзвичайно важлива для нашої країни. З іншого боку, ми бачимо, що далі є величезна проблема з торговим балансом, що виправдано умовами війни, але вона буде і далі тиснути на курс і навіть скоріше тиснути на Національний банк, який буде на цій розвилці, де з одного боку стійкість, точніше, поміркованість інфляції, а на іншому боці потреби впливати ринковим методом, курсом на торговий баланс, принаймні на ту його частину, яка залежить від курсу, тому що є зовсім не ринкові речі, банально про величезний імпорт зброї, які ніяк не зміняться. 

Що ви можете тут додати зі свого бачення?

Марія Репко: Так, по курсу теж цікаво, бо Національний банк ставить перед собою за мету стримати інфляцію. Ми вже говорили про процентну ставку, ми вже говорили про те, що на наступний рік інфляційний тиск на якийсь час буде з нами. Відповідно, що ще Національний банк робить для стримування інфляції – це валютна політика, зокрема інтервенції на валютному ринку. 

Скоріше за все, Національний банк буде намагатися утримувати курс від якихось надмірних коливань, як це він робив з моменту, коли політика стала керованою гнучкістю, як це називається. Але це буде робити не дуже просто, враховуючи великий розрив між експортом та імпортом, а також враховуючи тренди по експорту, які пов’язані з ризиками, з воєнними та з іншими, для економіки України. Відповідно, НБУ частину резервів спрямовуватиме на валютні інтервенції, але це не буде дуже багато. 

Палити резерви шаленим темпом, для того, щоб зафіксувати гривню на місці, незважаючи ні на які фундаментальні фактори – такого, я думаю, не буде. Буде політика помірних інтервенцій, те, що НБУ буде бачити, як те, що він може згладити, він згладжуватиме, але якщо фундаментальні фактори і ринок рухатимуть курс в той чи інший бік, то інтервенції будуть, але вони будуть не дуже великими, і НБУ буде давати курсу зміцнюватися або девальвувати. Для експортерів дійсно непогано, коли буде девальвація, для того, щоб бути більш конкурентоспроможними на ринках, але не факт, що це відбудеться.

Глібе, я чула, що ти щось хочеш сказати.

Гліб Вишлінський: Тут я б на місці експортерів, розуміючи, яка увага зараз у Національного банку є до ситуації з інфляцією, небажання, щоб вона залишалася вище цього психологічного рівня 10%, щоб далі розігрівались інфляційні очікування, я б розумів би, що щонайменше на найближчі півроку цінова конкуренція на міжнародних ринках буде важкуватою, тому що зарплати в Україні через нестачу робочих рук будуть зростати, курс при цьому Нацбанк намагатиметься використовувати як інструмент стримування інфляції. Відповідно питання, чи для експортерів буде цей ідеальний шторм – сподіваємося, цього не буде, бо якщо до цього додадуться більші успіхи росіян в ударах по енергетиці, ніхто не очікував того, що ми побачили влітку 2024 року, з нестачею пропозиції електрики на рівні місцями гіршому, ніж було в 22-му ще восени, коли росіяни тільки все це починали. Може бути ризик, так само може бути ризик, на жаль, на нашому західному кордоні.

Очікували, що найбільше наш ворог перекриває Чорне море, зараз з Чорним морем ніби розібралися і ситуація виявляється набагато більш підконтрольною, ніж польські фермери з нескінченними розборками в польській політиці. Виходить, що наш нібито партнер-друг не зовсім передбачений друг, а скоріше навпаки джерело великої непередбаченості, особливо для тих секторів економіки, які конкурентоспроможні, які працюють в секторах з більшою доданою вартістю, які вивозять свою продукцію фурами через західний кордон, а не суховантажами через Чорне море, які опиняються при блокуванні кордону в ситуації, яку майже неможливо вирішити, як це було з виробниками меблів чи поліграфічної продукції, тих, кого ми чули протягом минулого року на наших щомісячних заходах.

Марія Репко: Я би сказала, що щось може піти не так у дуже багатьох місцях, і у нас ці залежності дійсно серйозні. Це морський коридор, з яким легко щось може піти не так, і дякуємо військовим, що поки що такого не сталося. Це коридор наземний з ЄС, як вже Гліб зауважив, це енергетика, яку постійно виносять. А також давайте згадаємо, а що в нас експортні товари – це зерно. Знову ж таки, пам’ятаємо про врожаї, пам’ятаємо про вразливість елеваторів і портів. А також це метали, і я пам’ятаю, однією з тем минулого року був Покровськ, де знаходиться шахта коксівного вугілля – єдина в Україні, яка дозволяє українським металургам виробляти метали з трошки нижчою собівартістю, ніж це відбувається.

Гліб Вишлінський: Яка вже частково зупинена через те, що ворог підібрався зовсім під цю шахту.

Марія Репко: Так, тобто військовий фактор на експорт впливає і впливатиме. Я дуже сподіваюся, що нас хтось чує з уряду, з Кабінету Міністрів, з Офісу Президента, і зверне увагу на те, що військові плани мають враховувати також економічні речі,, а не лише суто географічні міркування, чи міркування з точки зору міста, де зручніше тримати оборону, чи звідки зручніше наступати. Я думаю, що варто враховувати також економічне значення якихось регіонів міста і того, що там знаходиться.

Гліб Вишлінський: Ми бачили дуже поганий зразок перших місяців війни – це втрата Енергодару. Здавалося б, маленьке місто і не так далеко від лінії бойового зіткнення, але там 6 гігават виробництва електроенергії, якби вони були втримані. Зрозуміло, тоді ніхто не міг цього очікувати, це була ситуація, де все рухалося. Але зараз ти права, якщо ми говоримо про сценарій, коли війна далі триватиме в режимі війни на виснаження, то у випадку, якщо ми не матимемо достатньої фінансової підтримки наших партнерів, це буде нас додатково послаблювати. 

Юрій Гайдай: Дві теми, які залишаються – це енергетика і ринок праці. Ринок праці ми вже зачепили. Варто подивитися ширше, але потім повернутися на нашу грішну землю. Ми бачимо стратегічні зусилля з боку росії, щоб підважувати нашу енергетику. По суті, ми спираємося на захищену в лапках атомну генерацію, по котрій ми сподіваємося, що росія собі не дозволить, не ризикне бити напряму. Відповідно, залишаються лінії передачі і трансформатори, які зв’язуються все в єдину енергосистему. Але також це і імпорти електроенергії. 

Останні події в Балтійському регіоні, перерізання кабеля, який з’єднує Фінляндію і Естонію, теж можуть бути не тільки про демонстрацію сили і загроз росії нашим європейським партнерам, але й дуже прагматичними. Я звернув увагу на аналітику профільних експертів про те, що перерізання цього кабелю змусить Польщу експортувати більше електроенергії, давати більше перетоку країнам Балтії. Особливо, якщо ці країни таки будуть виконувати свій план по відключенню від мережі, яка отримувала перетоки від росії. Це може зменшити обсяги доступної енергії у нас, в Україні, яку ми можемо імпортувати. Тут велика комплексна гра відбувається. Я думаю, що багато чого ще є непублічного. 

Гліб Вишлінський: Це може бути проблемою більшою влітку, тому що зараз, щонайменше перед останніми обстрілами, українські АЕС працювали всіма блоками на повну потужність. Влітку це буде неможливо, тому що там те, що криється за назвою «плановий ремонт» – перезавантаження ядерного палива, якісь ремонти теж є, які не можна відкладати. Напевно, почнуть прямо з весни цей ремонтний сезон. Але якщо навіть подивитися в нашому Трекері економіки України на сайті ЦЕС скільки ми імпортували, то при всіх страхах щодо зими ми набагато більше щодня імпортували влітку, ніж імпортуємо зараз, навіть в ті дні, коли були суттєві відключення після вже осінніх-зимових ударів по енергетиці.

Думаю, всім потрібно буде готуватися до літа з альтернативною генерацією або з дорогою генерацією. 

У тебе був чудовий подкаст, де розкладали вартість електрики від дирчика бензинового до великих альтернативних джерел енергії. До літа ще є час, і у міжнародних донорів зазвичай в усіх країнах, де відбуваються війни або стихійні лиха є стандартна програма підготовки до зими. У нашому випадку ми маємо налаштовуватися на те, що в усіх має бути програма підготовки до літа. Як Маша сказала, у нас є дуже багато елементів нестійкості, і цей елемент нестійкості ми вже 24-го року зрозуміли, що він в нас буває і влітку теж. Нам потрібно в 25-му році прийти до нього настільки ж готовими, як ми прийшли готовими з захищеністю об’єктів енергетики до осені зими 24-25 років.

Марія Репко: Я зараз ще докину. Є ще Словаччина, до якої Україна зараз відмовляється по своєму газопроводу постачати природний газ, а в Європі дуже багато енергетики генерується саме на газових станціях. Є ще США, які дуже хочуть замістити російський газ своїм ЛНГ, і з яким, скоріш за все, Європа буде намагатися домовитися, бо це вигідно Європі і Трампу з багатьох політичних причин. Буде цікаво, не перемикайтеся. Є ще Молдова, в якої є територія Придністров’я дуже залежна від російського газу, і куди Росія сказала, що газ більше не постачатиме. Це теж буде цікавим розвитком подій.

Юрій Гайдай: Будемо завершувати. Занадто складна тема, щоб звести її до короткого висновку одним реченням. Маємо оптимізм через те, що в нас справді проблем з економікою таких, які можуть унеможливити ведення війни, не очікується наступного року, але маємо багато викликів. На жаль, більшість з них ми генеруємо самі як держава. З одного боку, це погано, з іншого боку, це означає, що їх можна вирішувати. Це не стихійне лихо, і це не росіяни.

Ще один привід для оптимізму — це те, що рух в Європу став на чіткі процесні інституційні рейки – з рожевих фантазій, мрій, сподівань воно перетворилося на процес, на роботу, яку потрібно зробити і яка закладе багато в чому, може поміняти основи того, як працює наша держава, як працює наша економіка.

Дякую, що були з нами цього року і розбиралися, вникали, слідкували, були небайдужими. Залишаймося небайдужими і наступного року, розбираймося в економіці та рухаймось далі. Бережіть себе!

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.