Стійка Україна може стати не об’єктом, а гравцем у геополітиці

Млява позиція Європи на тлі агресивнішої поведінки РФ, енергетична криза, епідемія, що не вщухає. Такі обставини вимагають від країни стійкості. Чи є вона в нас?

У 2013 році не очікували анексії Криму та війни на Донбасі, у 2019‑му навіть не думали про пандемію, у 2020‑му жоден аналітик не прогнозував ціни на газ більше ніж 1.000 євро за кубометр. Однак усе це сталося. Нехай нові виклики майбутнього непрогнозовані, але наші старі проблеми відомі та потребують вирішення. Це млява позиція Європи на тлі агресивнішої поведінки РФ, енергетична криза, міграція, епідемія, що не вщухає, виплата великих відсотків за держборгом. Такі обставини вимагають від держави стійкості. Чи є вона в нас?

Людський капітал

Обговорюючи плани на рік, у владних кабінетах обов’язково враховують імовірність того, що ідейний натхненник та локомотив цих планів може піти зі своєї посади будь-якої миті. Тож нерідко стратегії просто лишаються на папері.

Лише за останні місяці змінилися міністр оборони, голова Фонду державного майна, очільник ДП Гарантований покупець, голова правління Укрексімбанку, очільник Експортно-кредитної агенції та багато інших. За 30 років в Україні змінилося 30 міністрів економіки, і в кожного були свої погляди на політику та правила гри.

У разі зовнішнього шоку державі необхідно реагувати швидко, тому бажано мати напоготові ефективні інструменти та компетентних людей, здатних упоратися з будь-якою кризою.

Цього всього немає, якщо ти обіймаєш посаду три тижні, а твій сусід — три дні. До того ж, якщо ви обидва скоріше друзі президента, прем’єра чи олігарха, ніж сильні системні професіонали. Хтось зауважить: «Такий вигляд має молода демократія». У такому разі час дорослішати!

Довіра до рішень

Сварки або примирення олігархів із президентами не можуть ламати інституції, правила гри або змушувати державу порушувати слово. Невиконані обіцянки не залишають простору для дії, і коли співпраця життєво необхідна — довіри немає.

На рівні корпорацій або інвесторів довіра — це залучення коштів під реформи, сплата боргів «зеленій» генерації, участь компаній у публічних закупівлях без ризику натрапити на ручний тендер, реєстрація стартапів в українській юрисдикції, а не за кордоном. Це прозора приватизація, де кожен зацікавлений може взяти участь у торгах і запропонувати вищу ціну. Це інвестиції у фондовий ринок, коли міноритарні акціонери отримують дивіденди, а не виборюють їх у судах.

На рівні населення це довіра до податкової амністії, до чесного покарання чиновника, що порушив закон, нарешті, довіра до вакцинації. А сплата податків? Чи не найпоширеніший аргумент для ухилення від податків: «А що дає мені держава? Так чи інакше все розкрадуть». І це не поодинокі випадки, це масове явище.

Недовіра ускладнює державну політику: коли ти пропонуєш хороше рішення, а від нього відмовляються, бо просто не довіряють. Виконувати власні правила, тримати слово навіть у дрібницях, забезпечити зрозумілі правила гри для всіх — шлях до повернення довіри людей.

Запас міцності

Тепер вже можна оцінити «з відстані»: бюджетна та банківська політики 2016−2019 рр. дали Україні саме такий запас. Коли у 2020 році Мінфін стикнувся з коронакризою та чотиривідсотковим падінням ВВП, він був змушений наростити дефіцит бюджету у 2,7 раза порівняно із 2019 роком.

Завдяки запасу міцності публічні фінанси не скотилися у прірву. Дефіцит у 2019‑му — лише 2 % ВВП, враховуючи всі бюджетні та позабюджетні видатки. Його збільшення до 5 % не становило великої проб­леми.

Якщо уявити, що дефіцит 2019‑го був би на рівні 5−10 %, як у 2010−2013 роках, враховуючи позабюджетне навантаження (Нафтогаз, держбанки, інші держкомпанії), безболісно наростити його було би нереально.

Банківські реформи — якісне стрес-тестування банків та сформований у підсумку достатній запас капіталу — дозволили банківській системі пройти 2020−2021 роки без кризи, якою зазвичай супроводжувалася в Україні світова турбулентність.

На тлі зростання інфляції та згортання широкого пакету стимулів на Заході, запас економічної міцності обов’язково потрібно не втратити і наростити. Зниження бюджетного дефіциту та апетиту до позабюджетних видатків, утримання банківських нормативів на безпечному для фінансової стабільності рівні — це має стати пріоритетами державної політики макроекономічної стійкості.

Стійка Україна зможе дозволити собі стати не об’єктом, а гравцем у геополітиці, отримувати вигоду від глобальних трендів — від мільярдних IT-проєктів, зареєстрованих не в Люксембурзі, а в українській юрисдикції, до вибору України при переміщенні виробництв з Азії ближче до кордонів Європи. Стійкість дозволить будувати майбутнє для своїх громадян у своїй країні.

Матеріал опублікований на НВ.