211. Про телеграм, витрати телемарафону та конкуренцію за глядача. Богуцький зі Starlight Media

Юрій Гайдай: З вами передача «Що з економікою?», яку ви можете слухати на зручній вам подкаст-платформі, а також на Громадському радіо. З вами я, старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай. І сьогодні ми знову говоримо про українську економіку. 

Тема, яку ми давно не зачепали, але яка дуже цікава для нас і думаю, що буде цікавою і вам – це економіка медіаринку. Сьогодні в нас в гостях Олександр Богуцький – виконавчий директор Starlight Media. Ця медіакомпанія знайома, в першу чергу, по каналах «Новий», «СТБ», «ICTV». Проте, медіагрупа містить більше всього.

В Олександра є величезний досвід на медіаринку, він його розуміє. Про це ми й говоритимемо з ним, а також з Глібом Вишлінським, директором ЦЕС, якого я покликав на підмогу для спілкування з таким важливим гостем. У Гліба теж є хороше розуміння глибшої історії, тому що я ще був зовсім маленьким під час якихось цікавих подій.

Доброго дня вам, і поспілкуймося. 

Олександре, у мене перше питання до вас. Як зараз виглядає медіаринок в Україні ?Цікаво і по частках аудиторії, і по тому, де є гроші. Як ця структура змінилася в порівнянні з 2021 роком, з періодом до вторгнення?

Олександр Богуцький: Доброго дня. 

Найперше треба було б поговорити про те, що таке медіа зараз, спробувати віднайти різницю між медіа на початку 20-х чи раніше. Тоді побачимо, що навіть сам подкаст, де нас слухають, якщо то не лінійний ефір, то це теж ознака нових медіа. 

Я час від часу думаю, чи ми можемо називати ту галузь, де ми працюємо, галуззю медіа. Чи радше треба говорити про перехід до економічної уваги, маючи на увазі кінцевого споживача, в якого є декілька годин вільного часу.

Якщо брати на сон вісім годин, на роботу вісім годин, залишилося ще вісім годин. Боротьба за ці вісім годин і гроші, які на ній можна заробити якраз і складає нову економіку медіа.

У цьому сенсі група Starlight Media має найсильніші телевізійні бренди – «Новий канал», «СТБ», «ICTV». Крім того, під час війни ми запустили декілька нових телеканалів, найбільші з яких телеканали «ОЦЕ» та «Твій серіал.

Ми готуємо до запуску ще один канал, який буде називатися «Супер». Після цього ще три інші канали вже нелінійного телебачення, які будуть безкоштовні для глядачів. 

Увесь медіаландшафт, або кількість конкурентів за увагу споживача, які мали б сформувати медіаринок, дуже сильно розширився.

Прийшли газети і журнали, друковані медіа, величезна кількість того, що можна споживати з інтернету: сайти, телеграм-канали, медіа, месенджери, величезна кількість каналів та відео в Ютуб, величезна кількість сайтів з відео, величезна кількість соціальних мереж, які ведуть зірки. Довкола цього формується абсолютно нова конкуренція, нові жанри. Відбувається інший розподіл грошей як рекламодавців, так і грошей споживачів. А ще ж залишились кінотеатри, театри, які теж є своєрідними медіа. 

Медіа зараз вже дуже непросто. Тому з самого початку треба сформувати телебачення, прокат, діджитал медіа чи активності. Одним словом, ми стараємося бути успішними щонайменше у двох напрямках – лінійне телебачення і в діджитал. Успіх в цих двох галузях дуже тісно пов’язаний з успіхом чи з умінням виробляти контент, який дивитимуться люди. Як я вже говорив, головна конкуренція йде за увагу глядача, споживача, за розмову з ним зрозумілою мовою, за пропозицію того, що він хотів би дивитися або споживати.

Гліб Вишлінський: Я розумію, що тут той випадок, коли є правильна і неправильна відповідь, але все ж ви говорите про досвід Starlight Media, як історично сильного гравця у класичному телебаченні, ви на нього опираєтесь, щоб далі рухатися в діджитал тощо. Вам це точно допомагає, а не заважає?

Воно не тягне назад до старих добрих часів, коли ти зробив найкращий серіал, посів велику частку – ти крутий. Це з однієї сторони важко, тому що треба придумати і зробити цей серіал, але з іншої сторони, якщо це тобі вдалося, то в тебе є дійна корова на кілька років без постійної реакції на телеграм-канали-мільйонники чи зміну правил Ютуб. 

Наскільки воно вам все ж таки допомагає? Чи ви самі змінилися як група за цей час?

Олександр Богуцький: Дякую за запитання. Якщо зайти в будь-яку книгарню, де є сектор з книжками з економіки, то там можна тільки в назвах книжок знайти відповіді на всі запитання. Одна з тих, що мені дуже подобається «Або змінюйся, або вмирай». Далі – набір афоризмів, щоб рухатися вперед: «треба бігти» і так далі. 

Я можу проілюструвати це на прикладі музичної індустрії, яка без сумніву стосується медіа, і де ми колись були присутні. Колись ця індустрія розпочиналася з грамофонів, і вся еволюція відбувається довкола принципу, що є якийсь пристрій, який транслює музику. Різниця між айфоном і грамофоном бездонна. Далі потрібні артисти. 

Щоб ми там не говорили, не Карузо, але Олександр Пономарьов – нічого не міняється. Є артист, який добре вбраний, співає класичний репертуар. Цього мало, треба вийти за межі. З’явилися інші артисти, вбрані по-іншому, інші стилі, реп, інша поведінка, інколи антисоціальна. Але загалом нічого не змінилося. Ти або маєш пісню, яку готові підспівувати або слухати люди, або не маєш. 

Не стало музичних магазинів, де продаються платівки. Але насправді просто змінився спосіб дистрибуції. З’явилися сервіси, які пропонують взяти на прокат. Але нічого не змінилося.

Ключове – це запропонувати щось, що привертає увагу глядача. У цьому сенсі наш досвід у виготовленні контенту – це наша сильна сторона на противагу тому, що важко прийти і зняти серіал. 

Хто дозволить людям, які ніколи в житті нічого не знімали, щось знімати за 1,5-2 мільйони гривень за епізод. Це коло звужується. Якщо говорити про Голівуд, у якого величезна участь в індустрії, то бачимо нове кіно про Бетмена, де Леді Гага знімалась. Вони ніби й запросили зірок, і знімали талановиті люди. І що? Невдача. Це дуже непростий бізнес, пов’язаний з економікою уваги.

Всередині багато підводного каміння. Найперший принцип – якщо ти хочеш мати гроші, то ти повинен пропонувати глядачу якісний, перевірений контент.

Щодо якісного контенту, донедавна я був у цьому впевнений, але телеграм-канали цю віру мою трошки підірвали, або підривають щодня.

Юрій Гайдай: Я думаю, що якщо ми говоримо про технічно складний, або капіталоємний контент, то тут нічого не змінилося. Широкий спектр платформ дав можливість творцям більш бюджетного контенту мати більше свободи. 

Якщо раніше якийсь ведучий чи музикант залежав від обмеженого кола або медіаменеджерів, або лейблів, то зараз він може незалежно вийти на платформу і несподівано вистрілити. Щодо подкастів, маємо приклад того ж Лекса Фрідмана, який веде свої абсолютно нудні, не спектекулярні подкасти, і він збирає мільйони переглядів. Напевно, це комерційно дуже успішний проєкт. 

Чи оця можливість конкуренції, коли таланти можуть тепер самі спробувати реалізуватися, якось впливає на медіарену?

Олександр Богуцький: Без сумніву. Все рівно є 100% грошей, які ділять між собою 100% гравців.

Якщо кількість гравців збільшується, не буває такого, щоб когось, чогось не зменшувалось. Це фундаментальний закон, він нічим не відрізняється від законів фізики. Економіка точно є наукою.

Це не пас Глібу Вишлінському, це просто факт. Зараз Нобелівську премію отримали колеги з економіки, які довели, що якісне державне регулювання сприяє успіху економіки – для мене це однозначний факт. 

Повертаючись до вашого запитання – медіа, такі як ми, які є абсолютно зарегульованими, довкола яких близько 20 регулюючих органів. Порівняймо цю економіку з блогерами. Жодної відповідальності за те, що вони говорять в ефірі, жодної відповідальності за лексику, яку вони вживають, жодного регламенту в оплаті праці, в умовах праці, в протипожежній безпеці і ще в 350 регулюючих статтях. Далі ми питаємо в традиційних медіа: «А що ви робите для того, щоб привертати увагу глядача? Чи покращилася ваша економіка?» Зрозуміло, що погіршилася. Ми цю війну програли, тому що в державі мають бути прості і зрозумілі правила і, на жаль, держава не хоче запровадити їх, щоб вони були обов’язкові для всіх.

Ця проблема є у всіх галузях української економіки, я вважаю. Якщо говорити про медіа – вона є у всьому світі, але весь світ потроху починає оговтуватись. Євросоюз запроваджує нову директиву для аудіовізуальних засобів.

Величезні соціальні мережі, які легким порухом руки за 10-15 років майже прибили бізнес газет у всьому світі зараз отримують таку саму регуляцію, як і газети. А чому соціальні мережі змогли прибити газети? Жодної відповідальності, жодної регуляції, як це було багато часу. Можна писати і друкувати все, що завгодно. Ніякої відповідальності за використання контенту, за який традиційні медіа сплачують гроші, купують його, купують ліцензії і так далі. 

Візьмімо два пости. Один пост блогера, другий – Associated Press. Associated Press відправляє свого кореспондента, страхує його, купує йому фотоапарат, дбає про редакцію, про редакторів, про адміністраторів, про квитки, про телефон, про добові, про винагороду, і в результаті він публікує щось. Те ж саме бере блогер, який записує нове відео, використовуючи ці матеріали, і отримує від Ютуб точно таку саму винагороду, тому що вона пов’язана з глядацькими оцінками, з споживанням реклами під час трансляції, як це видання, не маючи на шляху жодних видатків.

Це величезна проблема, на яку почали звертати увагу. Авторські права,  – найвідоміші модельєри можуть щось винайти за 30-50 років діяльності, а виробники у всьому світі взяли і скопіювали. Ми ж вважаємо, що це промисловий злочин, що так не має бути, що це контрафакт, а в інформації жодних контрафактів.

Це величезна проблема. Але який вибір у менеджерів? Скласти руки і сказати, що тяжкі часи, існує Телеграм, ми нічого не можемо зробити? Ні, закотили рукави і працюємо. Ми в категорії тих, хто закотили рукави і працюють.

Гліб Вишлінський: Про Телеграм. Це український феномен. Відомо, що є кілька країн, де Телеграм настільки поширений, як джерело інформації. Зокрема, наші вороги, Росія, Іран, можливо, ще якісь країни. Для мене це є медіафеноменом, тому що це інструмент, який швидко доставляє новини споживачу в спрощеному вигляді. Колись були RSS-канали, які були гіківською штукою для просунутих людей, але вони ніяк не монетизувалися. Це було нішеве і фактично померло. У нас з’являється Телеграм, який в Україні в умовах війни починає набирати мільйонні аудиторії на продуктах різної якості. 

Але якісь речі, тим самим інформагентствам, роблять болючими, тому що тобі не потрібно читати інформагентства, щоб отримати офіційну інформацію від президента, прем’єр-міністра, Мінфіна, Нацбанку, ти можеш просто підписатися на їхні телеграм-канали і мати якісну достовірну інформацію, не кажучи про заголовки, які привертають увагу і не є зразком хороших медіа.

 Як вам здається, це тимчасовий феномен України під час війни, коли в телеграм-каналі дізнаєшся як далеко Шахед від тебе, і потім у людей не буде потреби у швидкому оновленні інформації? У вашого бізнесу, особливо у «ICTV», яке історично працювало з новинами, багато досвіду в розумінні споживчої поведінки людей щодо новин. Телеграм збереже, на вашу думку, таку роль як медіа-канал? 

Чи буде він монетизуватися достатньо, щоб далі розвиватися? Чи війна закінчиться і люди стануть холоднішими до новин і їм набридне споживання агресивної новини в режимі онлайн?

Олександр Богуцький: Глібе, ви вірно сформулювали феномен Телеграму, як медіа, що дає можливість споживачам швидко розповсюджувати інформацію. У цьому сенсі, можна припустити, що Телеграм був аналогом мережі коротких повідомлень, яка зараз більше відома як Ікс. У силу того, що меню найкращих комунікаційних мереж, таких як Фейсбук, Інстаграм, Ікс, довший час не мали якісного російського чи україномовного інтерфейсу та розуміння, як вони працюють, Телеграм став популярним.

Я завжди думав про модель медіа. Треба зрозуміти, де той «вуйко Йосип, що горілку носить», який за це платить і чому він це робить. З цим у мене величезна проблема.

Що зробив телеграм? Він дав величезну можливість споживачам отримати найкращу систему дистрибуції контенту безкоштовно. Якщо ви працювали в газеті колись, то для того, щоб зробити подкаст, маємо мати, щонайменше, студію. У студії має бути мікрофон, пульт і так далі. Набігає до 5 тисяч доларів, а може до 10 чи 15. Крім того, все треба десь розмістити.

Якщо говорити про можливості в Телеграмі, то треба тільки створити контент, написати або зняти відео за допомогою телефону і все. Далі ти маєш таку саму мережу дистрибуції, як найбільші медіагравці на ринку. Телеграм-канал нічим не відрізняється по дистрибуції від телеграм-каналу президента Зеленського, який лише відрізняється контентом. 

Через те, що засновника Телеграму арештували у Франції, ми зрозуміли економіку месенджеру. Звідкись взялися 4,5 мільярди доларів, які хтось інвестував. Операційний прибуток телеграму далекий від плюсу – мінус 200 чи мінус 300 мільйонів щороку. Отже, цей проект кимось інвестується, а ким – ніхто не розуміє. 

Фейсбук має схожу модель, де споживач також отримує мережу дистрибуції: можливість проведення якісних рекламних компаній, використовуючи персональні дані. Але це публічна компанія, акції якої продаються на ринку, яка регулюється спеціальними актами; споживач розуміє, з ким він має справу. 

Я не вірю, що Телеграм помре своєю смертю. Він може завершитися тільки в випадку двох речей. Перше – акціонери чи люди, які дають гроші, перестануть їх давати, тому що не побачать, що ці гроші повертаються. У поточній моделі ми не бачимо реклами. 

Економіка компанії Мета зрозуміла. Я читав, що за останні три роки акції виросли з 90 доларів до 520, що говорить як про майбутнє, так і про віру інвесторів. Якщо запитати людей, навіщо вони інвестують в Фейсбук, вони скажуть, що це величезне обʼєднання людей і це технологічна компанія, яка зрозуміло працює. У випадку Телеграму, мені здається, що різні країни зараз приділять цьому увагу, тому що несподівано з’явилася абсолютно велика, якісна система дистрибуції абсолютно різного контенту. Це не завжди благо. 

Юрій Гайдай: Якщо рухатися від економіки платформ до економіки більш традиційних медіа, ви гарно дуже сформулювали «дядя, який платить», у нас є економіка уваги, але зрештою і в інших країнах є економіка політичного впливу.

Нашим слухачам пораджу звіт дослідження Центру економічної стратегії про корозійний капітал, там багато про медіа, тому що медіа були десятиліттями, вони виступали важелями впливу на державну політику і були збитковими, але власників це влаштовувало. Зараз ми отримали розворот дуже парадоксальний, коли приватні медіа під час війни працюють на інформаційну політику держави, але при цьому вони ще й фінансуються коштом не дуже багатих платників податків. 

На вашу думку, тут потрібно щось міняти? Як можна виходити, чи потрібно нам чекати, поки зміниться радикально безпекова ситуація, чи можна трішки розплутати цю історію зараз і лібералізувати медіаринок, дати більше свободи каналам, при тому зняти їх з «бюджетної цицьки»?.

Гліб Вишлінський: Юро, виконаю твою функцію і поясню, як ти зазвичай на подкасті, що ти маєш на увазі. Ти маєш на увазі телевізійні канали, які є в телемарафоні, які фінансуються, власне, коштом державного бюджету.

Олександр Богуцький: Є три частини, спробуймо говорити про кожну по черзі.

Перше –  це вплив телеканалів на політику колись і зараз. Є декілька яскравих тез. Зокрема, теза про Віктора Андрійовича Ющенка. У момент, коли він став президентом України, були телеканали. Ми, до речі, єдині, хто не показував ролики «Ваша дружина – американка». Можливо, ви, людина молода, і не пам’ятаєте цих яскравих роликів.

Юрій Гайдай: Це я ще застав.

Олександр Богуцький: Це ви вже застали. Це також говорить про те, що якщо ідея має споживача, то реклама неякісного продукту не може призвести до його тотальної перемоги на ринку. У кожному конкретному випадку перемога на ринку – це поєднання якісної промоції і якісного товару. 

Я вважаю, що до якогось етапу можливість впливу на економіку напевно є. Я би це назвав нерозвинутим суспільством. З якогось етапу така можливість зникає. 

Якщо говорити про поточну ситуацію, то у  великих телеграм-каналів аудиторія щоденна більша, ніж аудиторія традиційних медіа, таких як телебачення. Ми сфокусовані на нормальній економічній моделі, коли медіа прибуткові.

Друга історія – медіа завжди були збиткові. Це  є стереотипом і частиною кампанії хейту, яка продовжується з моменту, коли цей хейт став дуже популярним. Зараз дуже важко отримати слово «дякую».  

Зверніть увагу, росіяни, запропонувавши цю тезу «не все так однозначно» змогли в цілому ряді випадків зовсім на рівному місці ставити під сумнів безсумнівні факти. 

Медіа у всьому світі дуже прибутковий бізнес. Прибутковим бізнесом в Україні вони були завжди або майже завжди. Ми завжди податок на прибуток платили. Це так само, як були величезні підприємства, які зараз прибуткові, а колись були збиткові. 

Я би сказав, що не може бути наскрізна оцінка. Це оцінка кожного окремого медіа. Я хочу адресувати вас до податкової служби. Україна – феноменальна країна, вона друкує звіти всіх підприємств. Комерційної таємниці як такої у нашій країні немає. Ви можете подивитися на бюджети у вигляді узагальнених податкових звітів, які містять інформацію про доходи, видатки, середній рівень оплати праці, кількість працюючих українських медіакомпаній. Подивіться, перед вами відкриється маса феноменів цікавих для економічного аналізу. Зокрема, про те, чи можуть на телеканалах, які близькі по виробництву програм, бути аж така різниця в оплаті праці – між 30 тисяч гривень і 5 тисяч гривень.

Тепер дещо про телемарафон. Уявіть собі: ви держава, на вас напали. Якими засобами ви пробуєте себе захищати? Ви наймаєте людей, кажете громадянам, щоб ті виконували свій обов’язок, що треба купити зброю. Ви купуєте цю зброю по всьому світу і ще виробляєте. Чи йде війна на інформаційному фронті? Без сумніву. А яка в нас є зброя на інформаційному фронті? 

Моя донька писала курсову роботу про те, чому Україна виграла інформаційну війну на початку війни. За її результатами, на боці України виступили мільйони людей доброї волі, які репостили в соціальних мережах повідомлення про російську агресію. Сил тиску російських Russia Today і так далі не вистачило, щоб перебити мільйони користувачів у соцмережах. 

Але якщо запитати, де серед цих мільйонів українська держава – її немає. У якийсь момент ми, як держава, прийняли рішення про те, що у нас не повинно бути своїх медіаресурсів, і залишилося на цьому ринку комерційне телебачення і суспільне телебачення, яке було перетворене з колись державного телебачення УТ-1.

Коли почалася війна, ми виробляли дві години новин в день. Ясно, що ми зупинили весь ефір, і ми почали режим цілодобового інформаційного мовлення. Так зробили майже всі найбільші телеканали. На другий чи третій день повномасштабного вторгнення я подзвонив колегам з «1+1» і запропонував об’єднати редакції. Було ясно, що сила людей, які виробляли дві години новин в день до війни, а зараз мовлять 24 години, завершується. «1+1» сказали: «ні, у нас все в порядку, ми можемо самі продовжувати». 

Тоді я подзвонив на ТРК «Україна». ТРК «Україна» були близькі до того самого стану редакції, що ми, і ми об’єдналися. Ми 24 години вже могли розбити на 6 по 6 – люди отримали перший відпочинок.

Після цього я подзвонив на «Інтер». Я спробував зробити такий цілодобовий пул редакції. Я тоді дзвонив до іншого телевізійного марафону («П’ятий канал», «Прямий», і «Еспресо»), вони сказали, що вони продовжать за своєю програмою. Наступного дня до мене подзвонили колеги з «Плюсів», сказали, що то гарна ідея і треба об’єднати зусилля.

Ніяка держава це не фінансувала. Це фінансували ми. Потім, в якийсь момент, ми втомилися: реклами нуль, нема нічого. Діла вибір держави між замовити виробництво якісного перевіреного контенту в найкращих українських виробників, або знов щось утнути. Дуже часто держава чудить на цих тендерах; можливо, це один з найкращих прикладів того, коли за державні гроші роблять якісний продукт. 

Чи оплачує його держава сто відсотків? Відповідь – ні. Бюджет телемарафону держава оплачує на менше половини. Більшу половину ми фінансуємо. Кожна з наших редакцій отримує дотації від мовлення. 

Якщо взяти Starlight Media, то у нас є підрозділ, який виробляє телемарафон, і називається «СЛМ Новини». Це величезна служба, лідер з виробництва суспільно-відповідальних програм. Частина цих грошей заробляється телеканалами, які теж потім щось замовляють, прямо фінансують телемарафон. Його не треба відірвати його від чогось, а навпаки, треба зміцнювати. 

Державі треба виділяти більше грошей на інформаційну безпеку. Є феномени, як от Радіо NV, які також ведуть цілодобовий марафон. Я економіку радіо погано розумію, але там працює близько 70 журналістів, а кількості реклами, яка там звучить, явно не вистачить на ринкову оплату цих благородних людей. Думаю, що скоріше за все Радіо NV дотується діджитал-департаментами цієї групи. Держава могла б зміцнити цей інформаційний марафон замовленням на виготовлення якісного аудіопродуктуі. Держава в цьому сенсі фінансує суспільне телебачення, у Суспільного є активності в радіо. Ви розумієте, чому Громадське радіо себе досить впевнено почуває, при тому, що є Суспільне радіо. Ніхто не може заборонити людям робити те, що в них добре виходить.

Питання стоїть дуже гостро: а як об’єднати найкращих людей заради виготовлення найкращого продукту? Наші редакції виробляють цей продукт, ми його фінансуємо, після війни ми припинимо його фінансувати. У даному випадку, я не знаю, чи держава захоче зберегти за собою бренд і проводити інформаційну діяльність, тому що ми йдемо в Євросоюз, а в Євросоюзі держава не володіє медіа. Медіа можуть володіти або приватні акціонери, або якісь громадські об’єднання, що, по суті, є синонімом приватних акціонерів.

Гліб Вишлінський: Олександре, останнє питання. Яке ваше бачення, з урахуванням тих технологічних тенденцій, які є в Україні і в світі, бо телеграм – це феномен війни великою мірою, але є якісь феномени, які є глобальними, наприклад, загрози Ютубу з його алгоритмами. Це теж один з продуктів, який очевидно монетизується і має очевидну економіка, але яка є абсолютно іншою порівняно з лінійним телебаченням, що десятиліттями було лідером. 

На що ви дивитеся для того, щоб коли закінчиться війна, щоб ви відразу натиснули на педаль газу і щоб холдинг був не в ситуації наздоганяння, а в ситуації захоплення можливостей?

Олександр Богуцький: Наші можливості прямо пов’язані з можливостями держави Україна, тому що мова мовлення нашої групи – українська. Це набагато складніша розмова, ніж може виявитися просто так, тому що навіть всі люди, в яких є Netflix, з найуспішніших світових платформ, бачать, що ми не конкуруємо між собою в рамках України. Світ має понад 200 країн і, наприклад, іспанські чи американські серіали мають можливість в якийсь момент стати доступними у понад 100 країнах. 

Далі лише питання того, що захочуть люди споживати. Буде питання про конкуренцію уваги.

Гліб Вишлінський: Чи не зніме «ICTV» такий серіал, який захопить ринок Туреччини, наприклад, через Netflix?

Олександр Богуцький: Звичайною метою має бути успіх за межами України. Тобто немає ні одного великого світового медіахолдингу, медіагрупи чи медіакомпанії, успіх якої базується виключно на успіху всередині країни, крім, можливо, нас. Новина така: нас там ніхто не чекає.

Коли почалася війна, однією з наших ідей був вихід за межі України, створення каналу в Польщі. Ми в Польщі канал створили. Це все дуже непросто. У цьому сенсі «Нова Пошта» і інші українські компанії, які хоч трошки стоять на ногах в Польщі, це скоріше феномен. Ні один український банк не зміг вийти в Польщу. Медіа – це такі самі підприємства, як і будь-які інші, бізнес-модель цих підприємств завжди має бути однаково, якщо хтось би хотів до того придивитися. 

Виробництво продукту завжди повинно коштувати менше, ніж гроші, які це медіа збирає. Можливості збору цих грошей теж наперед відомі: це рекламна дистрибуція, підписка від людей. Інколи це ще бувають гранти – благородний механізм підтримки медіа. 

Якщо медіа збирає менше грошей, ніж витрачає на своє існування, завжди треба задавати собі запитання, хто інвестор і чому він це робить. Що мені не подобається в Телеграмі – я не розумію, хто інвестор. У Фейсбуці я розумію – американський капіталізм чи європейський.  

Якщо говорити про майбутнє, в яке я вірю, то всі програми медіаграмотності, які проводяться зараз, призведуть до того, що люди запитуватимуть звідки гроші. 

Юрій Гайдай: Олександре, дякую вам за цю розмову. 

Нагадаю, сьогодні у нас в гостях «Що з економікою?» був Олександр Богуцький, виконавчий директор групи Starlight Media. Ми разом з Глібом Вишлінським говорили про економіку медіа в Україні із значним відгалуженням в економіку платформ і трішки в етику.

Сподіваюся, вам було цікаво. До наступних зустрічей в ефірі.

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.