212. Що, окрім війни, загрожує українській металургії?

Щоб оперативно підготувати текстову версію, ми використали штучний інтелект для розшифрування. Тому в тексті можуть траплятися граматичні та стилістичні помилки.

Юрій Гайдай: Вітаю! Ви слухаєте програму «Що з економікою?» і я її ведучий Юрій Гайдай. Сьогоднішньою темою випуску буде українська металургійна галузь. 

Як зараз себе почувають підприємства металургії, враховуючи всі військові ризики? Як змінилася світова кон’юнктура і як вона впливає на нашу металургію? Як змінюється експорт і імпорт? Як може вплинути на галузь втрата Покровську? Які прогнози по виробництву бачать металургійники? 

У подкаст ми додамо цитати профільних спікерів з недавньої події ЦЕС на цю тему. Спершу пропоную послухати старшого економіста Центру економічної стратегії Володимира Ланду про загальну картину виробництва металопродукції в Україні.

Володимир Ланда: Річне виробництво сталі у світі становить близько 1,9 мільярда тонн. Більше 1 мільярда тонн виробляється в Китаї. За останніми даними 54% світової сталі виробляється у Китаї. Наступними виробниками є також азійські країни Індія та Японія. 

Загалом динаміка останніх місяців помірно негативна. У серпні 2024 року виробництво зменшилося на 1,5%.

Коли ми анонсували наш захід, нашим питанням було чому все погіршується в металургії. Але з моменту анонсу з’явилися позитивні фактори. Зокрема, китайський уряд ухвалив пакет, який стимулював залучення іпотеки, купівлі житла на вторинному ринку та зменшував нормативи резервування.

Це позначилося на ринках руди і сталі, які додали по 7% за день. У результаті сталь коштує близько 484 доларів за тонну і котирування піднялось до приблизно 110 доларів за тонну. 

Прогнози глобальні не дуже оптимістичні. Надлишкова потужність металургійного виробництва оцінюється в 630 мільйонів тонн вже за пару років. Це загрожує чинним представникам галузі. Передусім, Індія продовжує шаленими темпами нарощувати відкриття нових потужностей.

У вересні виробництво основних видів металургійної продукції впало. Це стосується як сталі, так і чавуну і прокату. Загалом, виробництво сталі становить близько 610 тисяч тонн у вересні. Найбільше зниження по прокату – його виробництво впало майже на 15% до 504 тисяч тонн. 

Якщо брати ситуацію по 9 місяцям 2024 року і порівнювати з даними за відповідний період попереднього року, то бачимо зростання показників виробництва від 22% до 28% по основних видах продукції.

Розуміємо, що це за рахунок успішних попередніх місяців, а показники вересня знаходяться приблизно на тих самих рівнях, як і третій квартал 2023 року. У серпні Україна мала найвищий експорт металобрухту, в тому числі в Польщу і в Туреччину, а саме Туреччина нарощує імпорт вже готового прокату в Україну. Туреччина вже перевищила 50% від товарної позиції і має всі шанси перевищити максимум, який Туреччина імпортувала до України.

Юрій Гайдай: Це був вступний, загальний огляд від Володимира Ланди. Слайди і презентацію, яку згадував Володимир ви можете знайти у нас на сайті ЦЕС.

Пропоную послухати Станіслава Зінченка, директора GMK Center – Центру експертизи гірничо-металургійної промисловості.

Станіслав Зінченко: Зростання виробництва сталі не для всіх добре, тому що воно не у всіх зростання – у багатьох падіння. Це як середня температура по палаці.

Світовий ринок сталі останній рік тримається завдяки Індії з точки зору споживання. Споживання – це головний показник. Попит на сталь знизиться в цьому році на 1%. Це дуже погано, тому що ми знаходимося внизу економічного циклу, хтось каже, що ще трохи спустимося. Незалежно від війни, ковіду й іншого є економічні цикли, є сировинні цикли і так далі.

Ключова проблема – глобально знижується попит на сталь. Це є результатом жорсткої монетарної політики центральних банків, а також деіндустріалізації ряду розвинених країн і структурних проблем з попитом, не «apparent consumption», а «real consumption», що спричинений різними неуспіхами у великих країнах та їх промислових й економічних політиках. Всі знають про диспропорції, зокрема в китайській економіці.

Є проблема – глобальний попит знижується, він давить на усіх, і на Україну. До війни ми експортували 80% від виробленого, зараз експортуємо, якщо казати загально по сталевій продукції, 45-50% з того, що ми виробили, хоч ми виробляємо в рази менше. У сировинних матеріалах може більше в структурі. 

Другий дуже важливий чинник – Китай. На багатьох економічних конференціях дивляться на світову економіку з Китаєм та без нього: цифри дуже різні. Китай змінює всі моделі. Станом на сьогодні, за 9 місяців 2024 року експорт сталі з Китаю досяг 8-річного максимуму – 81 мільйон тонн було експортовано з Китаю. Для них це пару відсотків від виробництва. Для всього світу – це старт хвилі, що йде.

Не тільки хвиля дешевої сталі. Дешева сталь з Китаю приходить на ринок Південно-Східної Азії. Південно-Східна Азія починає рухатися на ринки Європи, Сполучених Штатів, на інші ринки. Ця хвиля йде і вона негативно впливає. Експерти кажуть, що цього року буде 100 мільйонів тонн, як було в 2016-2015 році. Не дивлячись на заяви Китаю про стимулювання попиту, інфраструктурні проєкти позитивно вплинули на ціни.

Для мене, а я не є трейдером сталі, ціни – це нічого. Для мене реальний результат – це «real steel consumption». Ось це показує завжди.

Це вплинуло на ціни, але це негативно в результаті вплине на європейський ринок, на ринки світові. Фактор Китаю завдяки експорту є дуже негативним і таким залишиться на найближчі роки. Китайським сталевим компаніям подобається експортувати, тому що багато малих та середніх середніх компаній, що виробляють 3-8 мільйонів тонн на рік вийшли перший раз на експортний ринок, через те, що в них була криза інфраструктурна та в будівельній галузі. Це системний фактор, що буде впливати. 

Ще одна глобальна погана новина – це Європа. Не можна сказати, що на 100% ми залежимо від європейської економіки, але по факту це так. Дані за 6 місяців цього року вказують, що 56-58% експорту товарів з України – це Європейський Союз. На кінець року буде більше через аграрний сезон восени.

Думаю, до кінця року ми досягнемо того, що за 2024 рік загальний товарний експорт з України буде більше 60%. Будь-які пів відсотка скорочення чи не скорочення в Європі системно впливають на українську промисловість, експорт, ціни, можливості. У нас немає інших можливостей експортувати. Ми можемо експортувати тільки в сусідні країни. У нас і так виросли логістичні витрати в 3-5 разів. Ми не можемо дозволити собі експортувати, як раніше.

Україна до війни, здається, експортувала металургійну продукцію та сировину більше, ніж до 90 країн світу. Ми шукали будь-де свої маленькі ринки. Зараз ми не маємо такої можливості через дорогу логістику. Навіть при наявності частково морського коридору ціни дуже великі. 

Про Євросоюз. У Євросоюзі системна проблема – стагнація економіки. Так, він показує невелике зростання – 0,3% кварталу. Кажуть, що для Європи 1-2-3% це нормальне зростання економіки. Але це загальне зростання, як середня температура по палаті.

Індустріальна Європа падає. Індустріальне виробництва Європи в цьому році – мінус 1,4%, а очікували – плюс 0,7%. Різниця дуже велика. 

Це в першу чергу через автомобільне виробництво, яке зараз намагається виправитися із захисного бар’єру. Друге – це машинобудування, що падає вже 3 роки. Німецька асоціація машинобудування каже, що в цьому році 8% впаде. Третє – будівництво – це темне падіння і криза протягом останніх 5 років. Мінус 2% буде також в цьому році. 

Що це значить для України? А хто буде купувати українську руду напівфабрикат? Можливо Європа на 3% в цьому році і на 1% в наступному за прогнозами. Не потрібно, бо вони будуть скорочувати виробництво. Вони вже скорочують виробництво. Ніхто не очікує збільшення виробництва сталі в Європи. Значить, українська руда під ризиком.

Наші внутрішні виклики потрібно впливають на те, що ми отримуємо вкігці і на наш експорт – це нестабільність морського коридору. Він є, але ми бачимо, що в будь-який момент його може не бути. Ціни на фрахт – це одна проблема. Найвищі логістичні витрати, якщо рахувати у порівнянні з рудою. Вартість морського фрахту нашої руди в Китай, що 10 мільйонів ми вже відправили в цьому році, і бразильської, і австралійської в 5, 6, 3 рази. Тобто в нас дорожче.  

Наступний пункт – це конкуренція з російською продукцією. Європа зменшує закупівлі чавуну українського і збільшує російського. Вони прибрали на цей рік всю квоту російського чавуну. Тобто ми не можемо виграти конкретну війну з російським чавуном на європейському ринку, тому що він дешевший, зі зрозумілих причин. 

Останній виклик – це торгові бар’єри для сьогоднішній і майбутніх торгів. Ще багато демпінгових видів проти української продукції, навіть в Сполучених Штатах в 90-х років.

CBAM чекає українську економіку з 1 січня 2026 року, компанії звітують вже зараз. За підрахунками, за перший рік – мінус 200 мільйонів євро експорту, на четвертий рік – мінус 1,4. За перші 5 років CBAMу – мінус 5 мільярдів експорту продукції ГМК і, мабуть, закриття іще 2-3 працюючих не на повну потужність заводів.  

Вибачте, що не дуже оптимістично, але це така зараз ситуація на ринку.

Юрій Гайдай: Це гарна ілюстрація того, що ринок металу трішки інший, ніж ринок зерна і, загалом, продовольство, на якому попит є постійно. З металургією тут і монетарна політика, і фази економічних циклів істотно впливають на попит на сталь. Треба дивитися на кон’юнктуру по всьому світу, незважаючи на те, що в нас зараз 80% експорту приблизно припадає на Євросоюз. Логістика, незважаючи на працюючий морський коридор, залишається ризикованою, а значить, по-перше, дорожчою, а по-друге, менш гнучкою. 

Послухаймо Олександра Каленкова, президента об’єднання підприємств «Укрметалургпром», про те, як зараз виглядає економіка української металургії, на скільки знизиться виробництво сталі у випадку втрати Покровська, і що очікують металурги від уряду, що уряд мав би, на їх погляд, зробити для того, щоб допомогти галузі.

Олександр Каленков: Багато журналістів бачать цифри зростання вперше за 7-8 місяців і говорять, що наша галузь зростає. Вона дійсно зростає, але порівняно з минулим роком, коли морський коридор не працював. Ці темпи зростання будуть все менше і менше з кожним місяцем осені. 

Ми зіткнулися з тим, що, крім війни, ми глобально знаходимося в падаючому циклі. Наш глобальний ринок залежить від Китаю, і дивлячись на Китай, ми можемо спрогнозувати, що в нас буде.

Європа також важлива, ми традиційно за останні 10-15 років приблизно третину продукції в ЄС експортували, решту – по всьому світу. Сьогодні ми експортуємо 80% нашого експорту саме в Європейський Союз. З одного боку, ми вважаємо Європу нашим домашнім ринком, а з іншого боку, ми дуже залежні від Європи і її політики.

Ситуація залишається складною. Наші підприємства працюють зі збитками, знаходяться в режимі виживання останні 2,5 роки. З одного боку, порівняно з довоєнним 2021 роком, ціни глобально впали на 40-50% на нашу продукцію, а з іншого боку собівартість зросла значно.

Наприклад, логістика в 4-5 разів, що обумовлено тією ж «Укрзалізницею». Навіть якщо в євро, в доларах рахувати, то підвищення було в 2,5 рази на деякі види продукції. Підвищення тарифів на електроенергію, які зараз в Україні майже в 2 рази вище, ніж в деяких підприємствах Європи.

Нам важко конкурувати. Важливо, що ми зберігаємо наші трудові колективи. Якщо наші підприємства в 2022-2023 роках були завантажені на 30-35%, а деякі підприємства були завантажені на 12-15%, все рівно ми платили людям заробітну плату, ми зберігали трудові колективи, тому що це найважливіше.

Я думаю, що коли ми будемо говорити про майбутнє нашої галузі і загалом економіки України, після безпекового фактору, успіху, розвитку, людський капітал вийде на перше місце. Ввсе це збільшувало нашу собівартість. В умовах, коли більшість наших підприємств не може запозичити на глобальних ринках гроші для підтримки своєї активності, для того, щоб вони дожили до перемоги, наша ситуація все складнішою виглядає.

Ключові ризики для нас – це Покровськ, забезпечення коксівним вугіллям. Без Покровська залишиться тільки імпорт, а імпорт теж обмежений. По-перше, це призведе до підвищення собівартості, а по-друге, ми фізично не можемо багато імпортувати в достатній кількості, тому що треба буде зменшувати експорт. Зараз наші підприємства, які залишаються на підконтрольній українській території, виробляють 60-65% від довоєнного рівня.

Вони можуть зрости до рівня 2021 року, але це важко, зважаючи на зовнішню кон’юнктуру і на зростаючу собівартість  на три країни. Але з Покровськом, з іншими факторами, вони можуть впасти в два рази. Цей сценарій, на жаль, реалістичний зараз. Це десь буде коштувати до 5 мільярдів плюс-мінус доларів в валютних надходженнях і 15-20 мільярдів в бюджет прямих надходжень і 80-85 опосередкованих. 

Крім цих ризиків, що ми можемо контролювати? Собівартість, в різних вимірах тарифи, вартість електроенергії. Ми за те, щоб перетин до імпортної електроенергії розширювався, щоб нам дали змогу укладати довгострокові договори на цей перетин, а не на один день, що дуже здорожчує вартість електроенергії. У цьому питанні для нас важливі податки, які зростають, акциз на дизтопливо. Ми дуже багато споживаємо дизтоплива в наших кар’єрах.

Йдуть розмови про економічне бронювання. Я дуже сподіваюся, що це не вилізе тим, що будуть додаткові платежі за те бронювання, що є на сьогодні для підприємств. 

Плюс воєнні ризики. Зараз дуже багато говориться про страхування від воєнних ризиків, але той законопроєкт, який ініціювали НБУ з Мінекономіки, містить для нас ще більше ризиків. Є плани ввести обов’язкове страхування вантажів, які імпортуються, експортуються і по Україні перевозяться. Це для нас на 1,2-1,5% збільшить собівартість нашої продукції, тому собівартість важлива. 

Додатково до цього накладаються фактори експорту металобрухту в Турцію, а нещодавно був експорт навіть в Придністров’я, цей воєнний російський анклав. 

Ми туди експортуємо металобрухт. Я думаю, що всі розуміють, що металобрухт – це стратегічна середина. Навіть якщо ми не переробимо цей металобрухт сьогодні, ми переробимо його через 3-5 років. Це ключове для розвитку електрометалургії і зеленої металургії, про що ми всі говоримо. Плюс санкції проти продукції РФ на нашому, як ми вважаємо, домашньому ринку в Євросоюзі, адже ми можемо зайняти це місце. А ще бронювання і всі проблеми, які виходять з ним.

Зараз це заморожена, на жаль, ситуація. Окрема тема – валютна лібералізація, яка для нас важлива. Доступ до фінансування міжнародних фінансових інституцій, як Світовий банк, тому що не всі компанії мають доступ до цього фінансування.

Це фактори, які нам дозволять вижити і дожити до нашої перемоги.

Юрій Гайдай: Про ще  один фактор, важливий для металургів, а саме про страхування військових ризиків, говорили два наступних спікери. Це Олег Крикавський, директор із зв’язків з державними органами «АрселорМіттал Кривий Рігг», та Наталія Сидорук, директорка зі зв’язків з державними органами «Інтерпайп». Послухаймо Олега для початку.

Олег Крикавський: Буквально два тижні тому ми були на презентації нового проєкту від уряду щодо військового страхування на випадок військових ризиків. Мова йшла про примусове страхування. Я одному зі спікерів задав питання, що стосується іншого виду страхування, а саме страхування воєнних ризиків експортним кредитним агентством України. Конкретно нашу галузь прибрали як виключення, тобто вона не покривається страхуванням воєнних ризиків.

Я отримав відповідь від представника уряду: «Ми не знаємо». Через Національний банк вдалося дізнатися чому. Тому що уряд вважає, що стимулювання сировини і розвитку сировинної бази не є доцільним. Але я вважаю, що це дуже недалекоглядна політика уряду, тому що конкретно на нашому підприємстві сировина переробляється в кінцевий продукт.

Стимулюючи розвиток сировини, ми стимулюємо розвиток і експорт кінцевого продукту. Тому навіть там, де є обмежені ресурси і потуги уряду, вони все одно є певними несистемними. У тому числі наша галузь, виключена з страхування воєнних ризиків. А якщо ми говоримо про DFC, IFC і інші системні програми, то, по-перше, ми не відчуваємо, що там достатньо великий апетит до ризиків в Україні, і ми не бачимо, що це працює для страхування конкретно воєнних ризиків.

Після презентації концепції страхування воєнних ризиків, яка була в Лондоні, ми не почули нічого особливо нового в Берліні цього року. Страхування воєнних ризиків не відбулося станом на сьогодні. Ключовий меседж в моєму виступі: що заважає нам розвиватися – компонента безпеки, страхування. Якби вона активніше працювала на ринку України, то можна було б говорити про інвестицію, реінвестицію і про зростання.

Юрій Гайдай: Ми бачимо, що в уряду дещо інше бачення, ніж у металургів, ситуації з покриття страхуванням воєнних ризиків цієї галузі. 

Послухаймо Наталію Сидорук з Інтерпайпу, великого виробника спеціалізованої продукції з металу, який знаходиться в Нікополі.

Наталія Сидорук: Незрозуміло включене питання експорту неімпортних монтажних перевезень до цього закону, але ми також звертаємо увагу, що концепція, закладена в сам текст, має бути переглянута. Запропонована редакція законопроєкту визначає так звані зони ризику, і це так звані зони активних бойових дій, і плюс 100 кілометрів від цих зон. Це та територія України, яка не буде окуплюватись страхуванням воєнних ризиків. 

А тепер уявіть: ми знаходимося в Нікополі, у самому центрі активних бойових дій. Ми маємо вивезти свою продукцію з Нікополя, ми їхатимемо ще 100 кілометрів, які не покриваються ризиком, страхуванням, і коли ми виїжджаємо, ми начебто маємо вже на досить спокійній території України платити за страхування. Це питання ми також порушували перед НБУ, і думаю, що, можливо, нас почули.

Юрій Гайдай: На цьому завершуватимемо наш сьогоднішній епізод «Що з економікою?», присвячений огляду ситуації і проблем української металургії. З вами був Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії. До наступних зустрічей в ефірі.

Інші подкасти «Що з економікою?» за посиланням.