Врожай 2025: вплив війни, зміни клімату та вимоги ЄС

Перед українським сільським господарством наразі стоїть низка суттєвих викликів. Про це говорили з запрошеними гостями в рамках щомісячного “Огляду економіки” у листопаді. Цей захід фінансується програмою міжнародного розвитку уряду Великої Британії (UK International Development).

Найголовніший і постійний виклик – це погодні умови, які складно прогнозувати наперед.

Цього року саме через погодні умови результати рослинництва дуже нерівномірні. І збирання врожаю, і посівна під наступний рік відбуваються з певними затримками. Наприклад, станом на середину листопада зібрано лише 62% посівних площ кукурудзи, коли минулого року в цей час було зібрано майже 90%. Ранні культури – пшениця, ріпак, тощо – також збиралися з затримками.

У січні-жовтні 2025 року обсяги сільського господарства скоротилися на 12,4% порівняно з відповідним періодом минулого року.

Проте завдяки тому, що Україна розташована в різних кліматичних зонах, втрати через погоду в одних регіонах компенсуються нарощенням виробництва в інших. Насамперед це стосується зміщення сільгоспвиробництва з півдня і сходу на північ і захід країни. Так, попри посуху другий рік поспіль, у тому числі, імовірно, частково пов’язану із руйнуванням Каховського водосховища, зібраний цього року врожай пшениці вже маржинально вищий, ніж був торік – це майже 23 мільйони тонн.

Загалом врожай зернових та зернобобових очікується на рівні 60 млн т, що приблизно на 4 млн т більше, ніж торік. Натомість ситуація з олійними культурами гірша, ніж торік, оскільки ярі культури більше страждають від посухи. Скорочується і продукція тваринництва (крім птахівництва). Проте, вищий врожай зернових компенсує складну ситуацію в інших видах, тому за підсумками року внесок сільського господарства у зміну реального ВВП буде додатнім, хоча і незначним.

Кліматичні виклики, у тому числі зумовлені глобальним потеплінням, залишатимуться значними. За оцінками Тетяни Адаменко, керівниці відділу агрометеорології Українського гідрометцентру, у 2025 році середня річна температура була на 1,2°C вище норми (поріг Паризької угоди – 1,5°C ). Додатково цього року на стан посівів, врожай овочів і фруктів негативно вплинули весняні заморозки.

Хоча посуха загалом притаманна нашому клімату, нестача опадів два роки поспіль дуже значна. За 11 місяців 2025 року випало лише 80% норми дощів, а у деяких районах Півдня, Центру і Північного Сходу – лише 50%. Отже, розподіл опадів в Україні дуже нерівномірний за регіонами – у південних та східних регіонах ризик посух сягає 70%, а деякі області за літо отримують лише 1–6 дощів на 100 днів.

Водночас метеорологічні умови для врожаю наступного року доволі сприятливі завдяки теплим та вологим жовтню та листопаду, які допомогли озимим розвинутися краще, ніж очікували. «Саме це тепло і дощі дали змогу рослинам досягти фаз, які допоможуть перезимувати», — пояснює пані Адаменко. Теплі зими через глобальне потепління теж мінімізують ризики втрат врожаю озимих.

«Роль сільського господарства і харчової переробки в економіці України залишається вагомою. Якщо в 2021 році експорт сільськогосподарської продукції складав 44% всього нашого експорту, то у 2024-2025 році він становив близько 60%. А частка сільського господарства і харчової переробки у ВВП становить близько 10%. І такі високі показники утримуються попри виклики повномасштабної війни – втрата земель на окупованих територіях, їх мінування, руйнування інфраструктури, крадіжки і втрата техніки, руйнування господарств, нестача персоналу. Так, за оцінками RDNA4, станом на кінець 2024 року прямі втрати сільського господарства сягнули $11 млрд, а на відновлення потрібно щонайменш $55 млрд. Через наслідки війни обсяги врожаю у 2025 році нижчі за рекордні показники 2021 року на 70%, а результати тваринництва – на 20%», — аналізує старша економістка ЦЕС Наталія Колесніченко.

Тарас Висоцький, заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, погоджується, що погодний фактор залишатиметься критичним, але, за оцінками Міністерства, врожаї поступово зростатимуть, зокрема, наступного року – завдяки збільшенню посівів пшениці на 10%.

Кліматичні зміни, за його словами, мали наслідком і зміну регіональної структури українського сільського господарства порівняно з 2021 роком. Зокрема, південь-схід спеціалізується на озимих культурах – озима пшениця, озимий ячмінь і озимий ріпак. Класичним залишається “кукурудзяний пояс” – з північного сходу на захід та північ, від Сумщини до Львівщини. Так само розташовані і посіви сої, бо вона потребує і вологу, і тепло. А посіви соняшнику залишатимуться актуальними усюди, де умови їх дозволятимуть, ймовірно, крім півдня.

Ще один виклик для українських аграріїів – вступ в ЄС

Цього року Євросоюз відновив квотування нашої продукції згідно оновленої DCFTA. Хоча порівняно з 2021 роком квоти збільшилися (наприклад, для меду – більш ніж у 5 разів, хоча для пшениці – лише на 30%), але порівняно з безмитною торгівлею, яку для нас відкрив Євросоюз з початку повномасштабної війни, це погіршення ситуації для експортерів агропродукції. І, звичайно, вступ України в ЄС вимагатиме суттєвої домашньої роботи від України, зокрема, адаптації до високих стандартів у виробництві та управлінні, модернізації технологій та інфраструктури, впровадження спільної політики та відповідних нормативно-правових актів.

Водночас доступ до більшого ринку, фінансування за рахунок прямих іноземних інвестицій та фондів згуртованості зумовлять поліпшення якості продукції, подальше зростання продуктивності та ефективності українського сільського господарства та підвищення конкурентоспроможності.

За оцінками ЦЕС, які представила старша економістка Яна Охріменко, повернення торговельних обмежень з ЄС має суперечливий ефект: це водночас і інтеграція, і дезінтеграція. З одного боку, лібералізація торгівлі є ознакою економічного зближення, і від 2021 року обсяги взаємної торгівлі суттєво зросли. Крім того, нові правила все ще кращі за ті, що діяли до повномасштабної війни. З іншого боку, порівняно з режимом автономних торговельних заходів, коли наші товари фактично мали повністю відкритий доступ до ЄС, це крок назад.

За словами Алекса Ліссітси, голови ради директорів компанії ІМК і президента асоціації УКАБ, для подальшого підвищення врожайності потрібні як розвиток зрошення, так і зміна підходів до насінництва, збереження вологи в ґрунті, нова техніка обробки ґрунту тощо. Водночас можливості інвестицій українських аграріїв обмежені насамперед наслідками війни та викликаними нею додатковими витратами, зокрема на закупівлю автомобілів для перевезення зерна, на пальне, на зміну логістичних маршрутів, на енергоавтономність.

В подальшому зростання вартості сільгоспземлі, яке наразі дуже нерівномірне за регіонами (вищі темпи зростання на заході і обмежені на півдні та сході), підтримає можливості аграріїв інвестувати. Але це потребує насамперед перемоги над рф, а також залежить від швидкості євроінтеграції України в ЄС. За оцінками пана Ліссітси, коли Україна стане членом ЄС, ціна на землю зростатиме швидко, наприклад, так, як це відбувалося в Болгарії та Румунії, де на одразу після вступу земля коштувала так, як зараз в Україні, а до сьогодні її вартість зросла до 8-12 тисяч євро за гектар землі, в залежності від регіону і в залежності від відповідної якості ґрунтів.

А для розв’язання проблем з нестачею персоналу потрібне навчання, зокрема з метою перекваліфікації, або більшого залучення до агробізнесу жінок і пенсіонерів. Вже зараз в Україні існує низка навчальних програм, у тому числі за підтримки міжнародних донорів, зокрема уряду Великобританії, уряду Нідерландів, у тому числі проєкт “Агрокебети” в рамках УКАБ.

За словами Олексія Павленка, радника СЕО Нібулону, підприємство суттєво змінилося за останні три роки через знищення річкової логістики з заблокованими 83 суднами Миколаєві,  втрата землі у Луганській, Донецькій області, значними витратами на розмінування землі на прифронтових територіях. Це зумовило значні військові втрати компанії – $436 млн. І для Нібулона, і для інших українських аграріїв важливою буде допомога уряду в розробці відповідних механізмів компенсації збитків та покладанні відповідальності на агресора. Це буде не лише справедливо, а й дасть змогу отримати кошти для подальшого відновлення агросектору.

Проте, вже зараз компанія змінила ключову модель – інвестувала в логістику, зокрема, в перевезення агропродукції через Дунайські порти, точне землеробство, використання ІТ. А також змінили структуру посівів, насамперед на півдні, з соняшника на озиму пшеницю, оскільки в умовах кліматичних змін перспективи озимих культур на півдні кращі, ніж ярих. Вивчає компанія і перспективи нішових культур – бавовни, нуту, бобів. А дефіцит персоналу (за час повномасштабної війни кількість персоналу скоротилася з 6200 до 1800 осіб) змушує розвивати автоматизацію усіх процесів.

Українське сільське господарство навряд чи зможе зробити різкий стрибок найближчим часом через нестабільний клімат, високу вартість логістики, обмежені площі та фінансові ресурси аграріїв. Водночас сектор залишатиметься стійким і продовжить робити внесок у глобальну продовольчу безпеку завдяки людям, які працюють навіть у складних умовах. Наступні 3–5 років будуть ключовими: те, як ми поєднаємо кліматичні умови, вимоги ЄС та воєнні виклики, визначить не лише майбутні врожаї, а й роль України на світовій аграрній мапі.