Яка доля українських біженців?

Війни – непередбачувані. Але одну річ завжди можна передбачити – люди змушені покидати свої домівки, щоб врятувати своє життя. Коли на Близькому Сході знову спалахнув конфлікт, Верховний комісар ООН у справах біженців нагадав: «Коли людей змушують тікати, швидкої дороги назад немає».

Звісно, українцям це пояснювати не треба. Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році спричинило найбільше масове вимушене переміщення людей у Європі за останні десятиліття – мільйони людей, здебільшого жінки та діти, залишили країну. Минуло вже три роки, а понад 5 мільйонів українців усе ще за кордоном. Як їм там? Чи вдалося знайти роботу? І чи повернуться вони коли-небудь додому?

Добра новина в тому, що українці знаходять роботу в рази частіше, ніж це типово для біженців. Жан-Крістоф Дюмон, керівник відділу з питань міжнародної міграції в ОЕСР, сказав мені, що в багатьох країнах рівень зайнятості українців був «вже, можливо, удвічі вищим, ніж серед інших біженців».

Попри складність порівнянь через різні джерела даних, рівень працевлаштування українців особливо високий у таких країнах, як Польща, де вже були міграційні зв’язки та схожість мов. Натомість у таких країнах, як Норвегія, де мовний бар’єр сильніший, цей показник значно нижчий.

Загалом доходи українських біженців зростають після кількох складних років. За даними регулярних опитувань, проведених аналітичним центром «Центр економічної стратегії», частка біженців, яким доводилося економити або позичати гроші, щоб купити одяг, зросла з 7% до початку війни до 28% у листопаді 2022 року. Втім, до грудня 2024-го ситуація покращилася – цей показник знову знизився до 7%.

Чому українцям вдалося краще інтегруватися на ринку праці, ніж іншим біженцям? Насамперед – завдяки сприятливій макроекономічній ситуації. Їхнє переміщення збіглося з періодом особливо гострої нестачі робочої сили, особливо в сусідніх країнах, як-от Польща та Чехія. Дійсно, останні дослідження, проведені в цих країнах, показують, що українці заповнили брак кадрів – і при цьому не витіснили місцевих працівників.

Для порівняння: у багатьох країнах особам, які шукають притулок, заборонено працювати, поки їхні заявки розглядаються. Наприклад, у Великій Британії біженцям заборонено працювати, доки триває розгляд справи (якщо тільки він не перевищує 12 місяців). За цей час людина отримує на проживання лише £49,18 на тиждень. Це фактично прирікає людей на провал. Дослідження німецьких даних показало, що рівень зайнятості був приблизно на 20% нижчим серед біженців, які мусили чекати додаткові сім місяців, перш ніж їм було дозволено вийти на ринок праці.  На те, щоб зрівнятися з іншими, їм знадобилося до десяти років.

Крім того, опитування в країнах ЄС показує, що близько двох третин українських біженців мають вищу освіту, а понад 40% респондентів – ступінь  магістра або вище. Вони не тільки більш освічені, ніж більшість інших груп біженців, але й більш освічені, ніж населення приймаючих країн.

Тим не менш, багато хто з них змушений був влаштуватися на роботу, для якої вони мають надто високу кваліфікацію. Чи то через мовні барʼєри, чи то через неможливість підтвердити дипломи, за даними ОЕСР, більшість переміщених українців у Європі працюють у сферах гостинності, громадського харчування, адміністративної підтримки та виробництва.

Чи планують вони повертатися після завершення війни? Це те, на що Україна покладає великі сподівання. Постійна втрата такої великої кількості високоосвічених жінок стала б серйозним ударом для економіки, ослабленої війною. А втрата дітей ще більше погіршила б і без того складну демографічну ситуацію.

Але відносно успішна інтеграція українських біженців за кордоном (попри те, що їхні навички часто залишаються недооціненими) може виявитися палкою з двома кінцями для України. Чим краще люди облаштовуються, тим рідше вони говорять про бажання повернутися. За даними опитувань Центру економічної стратегії, частка біженців, які точно планують повернутися в Україну, знизилася з 50% у листопаді 2022 року до 20% у грудні минулого року.

Добре профінансовані зусилля, підтримані міжнародним співтовариством, з відновлення житла та економічного потенціалу, ймовірно, спонукали б частину людей повернутися. І, звичайно, для України може бути певною перевагою наявність великої діаспори, яка могла б допомогти з грошовими переказами, інвестиціями та торговельними звʼязками. Але це водночас нагадування: коли починається війна і люди розкидані по світу, зібрати все назад дуже складно.

Джерело: Financial Times