Майже 60% українських біженців у ЄС працюють не за фахом

Майже 60% українських біженців у ЄС працюють не за спеціальністю – свідчить дослідження, здійснене Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців. В ефірі Українського Радіо старша економістка Центру економічної стратегії (ЦЕС) Ірина Іпполітова зазначила, що ті, хто краще знають мови, частіше працюють за спеціальністю. Якщо мова йде про кваліфіковану роботу, то вона вимагає просунутого рівня знання мови B2, C1. Ірина Іпполітова зауважила, що для нерегульованих професій достатньо визнання освітніх документів, коли ви підтверджуєте наявність диплома бакалавра чи магістра, отриманого в українському університеті. А для кваліфікованих професій ви маєте показати де і як вчилися, і навіть список конкретних предметів. Потім необхідно довчити деякі предмети, здати теоретичний та практичний іспит. І тільки тоді вам можуть надати право на роботу.

Втрати для самої людини, для країни проживання та для України

У дослідженнях Управління Верховного комісара ООН у справах біженців йдеться про те, що майже 60% біженців мають роботу, але працюють нижче свого рівня кваліфікації. У Чехії працевлаштовані 72% українських біженців, у Польщі – 70%, у Німеччині – 46%. Яку економічну ціну Україна і Європа платять за таку втрату людського капіталу, коли є готовий фахівець у своїй сфері, але працює десь на простій роботі?

Це дійсно втрати людського капіталу. Така ситуація має негативні наслідки, причому для всіх учасників: для самої людини, яка працює не за своєю кваліфікацією, просто втрачає цю кваліфікацію із часом. Для самої країни приймаючої, тому що вони могли б якось корисніше використовувати цих людей, які в них опинилися вже навчені, вивчені. Не забуваємо, що навчити людину – це досить великі витрати. І виходить, що зараз просто цей капітал вже напрацьований не використовується. І для нас це теж погано, тому що якщо ця людина повернеться, ми вже, як країна, будемо мати справу з наслідками цієї декваліфікації. Якщо людина довший час не займається своєю роботою, вона втрачає певні навички, її кваліфікація знижується. Для нас це теж в майбутньому може становити проблему. Я не думаю, що це якась спеціальна політика закривання дверей. Це, скоріше, відсутність чіткої політики з боку приймаючих країн, спрямованої, щоб максимально ефективно використовувати тих людей, які до них потрапили, які приїхали.

Важливим є знання мови

Чому країни по-різному ставляться і чому такі різні показники? 

Тут насправді впливає кілька чинників одночасно. І вони в різних країнах можуть по-різному діяти і мати різний ефект. Фактор дуже важливий – знання мови. Наше дослідження, яке ми проводили на початку цього року, показує, що ті наші біженці, які краще знають мови, частіше вже працюють за спеціальністю. І це дуже логічно, тому що якщо ми говоримо про якусь кваліфіковану роботу, вона дійсно вимагає досить хорошого рівня знання мови. І ми зараз говоримо про просунутий рівень, те, що зазвичай маркують як рівень B2, C1, коли людина може вільно розмовляти на будь-які теми і, зокрема, на свою професійну тематику. Ми тут говоримо вже навіть не про звичайний повсякденний рівень знання мови, а саме про професійну лексику. І якщо ця мова дуже відмінна від української, як німецька, нідерландська, то це може бути додатковим суттєвим бар’єром. Другий чинник – це дійсно країна, тому що в Німеччині система орієнтована на кращу інтеграцію людей. Це прям система прийому біженців, оцінки їхнього потенціалу. Якщо вони бачать, що в людини є вища освіта, вони готові цю людину фінансувати, вчити мови і потім шукати їй роботу, саме яка відповідає вже отриманій освіті. Вони можуть собі це дозволити. Якщо ми говоримо про Польщу і Чехію, там такої системи немає, людина приїжджає і сама має про себе подбати і знайти роботу. І, звісно, перші роботи, які треба знайти швидко, найлегше – це робота, яка і мови не вимагає, або вимагає досить початкового рівня. Це певні роботи менш кваліфіковані, які завжди більш доступні, тому що на них не хочуть працювати місцеві, це не дуже престижні роботи, часто фізично виснажливі, важка фізично ручна робота. Якісь такі не дуже привабливі роботи, до яких немає якихось дуже високих вимог, відповідно немає високої конкуренції з боку місцевих. Це певна пастка, бо людина приїжджає, їй треба дуже швидко освоїтися, знайти роботу і заробіток, вона опиняється на такій роботі, і далі вже вирватися звідти важко. Ми розуміємо, що якщо людина працює цілий день, їй важко навіть піти на курси і вчити мову. Коли ми говоримо про визнання українських дипломів і кваліфікацій, навіть якщо це не дуже складна процедура, все одно це процедура, яка вимагає теж певних зусиль, бо треба зрозуміти, куди звертатися. Тут виникає мовний бар’єр, треба мати документи, їх перекласти, вони мають бути апостильовані – нотаріально завірені, і це вимагає коштів. Будь-яка процедура бюрократична створює ще додатковий бар’єр, навіть якщо ця процедура адаптована під українців, що, до речі, теж не дуже часто трапляється. Але бувають такі випадки, особливо для деяких дефіцитних професій, наприклад медиків, коли деякі країни таке дійсно робили, але все одно це додатковий бар’єр, який зупиняє людей. Ми теж маємо пам’ятати, що біженець – людина, яка приїхала на нове місце, їй треба з нуля облаштовувати своє життя.

Багато чого залежить конкретно від країни

Наскільки країни зацікавлені в тому, щоб використовувати саме фаховий досвід українця, який приїхав, і допомогти швидше опанувати, освоїтися?

Це реакція на ринок праці, який існує в країні. Якщо є потреба в медиках, можуть йти назустріч українським медикам, послаблювати вимоги, оплачувати мовні курси – таке є. Якщо не вистачає технічних, інженерних фахівців, можуть те саме робити для фахівців цих спеціальностей, але це дійсно залежить від ситуації в країні. І цей фактор професії теж дуже важливий, коли ми говоримо про визнання, про роботу за фахом, на нього теж треба зважати, тому що для різних професій ситуація дуже відрізняється. Якщо ми говоримо про ЄС, там є таке поняття, як регульовані професії, тобто професії, до яких є чіткий перелік вимог освітніх, кваліфікаційних. І кандидат має відповідати цим вимогам, щоб всі медики, фармацевти, ветеринари, архітектори обов’язково мають підтвердити і своє навчання, і свої практичні навички. Для них ця процедура більш складна. З іншого боку є професії, які не врегульовані. Цей список регульованих і нерегульованих теж залежить від країни. Вони різні в різних країнах ЄС. І тут теж дуже сильно залежить, куди ви потрапили і яка саме ваша професія. Але якщо це нерегульована професія, до якої нема цих обов’язкових вимог таких жорстких, тут насправді рішення вже може навіть ухвалювати сам роботодавець. Ви приходите, але у вас є певна освіта, кваліфікація. І тут вже насправді сам роботодавець може ухвалити рішення. Навіть якщо роботодавець готовий таке робити, потрібна буде мова місцева. Є невеликі винятки, такі сфери інтернаціональні, наприклад, як IT, де можна обійтися і англійською мовою.

В Німеччині є система інтеграції мігрантів, якої немає в Польщі та  Чехії. В Німеччині ця система з’явилася ще задовго до українських біженців і вона розроблялася не для українських біженців, а загалом для мігрантів, яких досить багато в Німеччині. І дійсно країна готова розглядати кожен випадок індивідуально. І якщо вони бачать, що у людини є цей потенціал – так, вони готові оплачувати курси, не тільки початковий рівень. Тому що багато країн насправді оплачують курси. Але найчастіше це просто такий початковий рівень, щоб ви могли порозумітися десь на вулиці, в магазині. Німеччина готова вчити до просунутих рівнів, якщо вони бачать цей потенціал. Тут є оця налагоджена система, в яку просто потрапили українські біженці. Також в них є і фінансово економічна можливість це все робити, тому що це досить дорого, особливо на першому етапі всіх прийняти, розселити, утримувати, навчати, поки людина не зможе самостійно інтегруватися.

Процедура залежить від професії та країни

Які етапи доводиться проходити, щоб підтвердити свою кваліфікацію, щоб був визнаний диплом? 

Процедура залежить від професії, а також від країни, тому що питання освіти, якщо ми говоримо про ЄС, віддається на відкуп окремим країнам. Кожна країна може висувати певні вимоги до освіти за певними професіями. Тому людина, коли потрапляє в країну, саме в цій країні треба визначити, які вимоги до якої професії. І ще нам треба тут розрізняти теж два моменти. Є визнання освітніх документів, яких може вистачати для певних професій, коли ви просто підтверджуєте, що у вас є диплом бакалавра чи магістра, отриманий в українському університеті. І цього іноді буває достатньо. Але для частини професій потрібно проходити процес визнання кваліфікації, підтвердити, що ви дійсно вмієте щось робити. І досвід враховується. Це можуть бути іспити практичні, теоретичні. Це стосується нерегульованих професій, до яких простіші вимоги, коли ви можете просто підтвердити факт навчання в українському університеті за певною спеціальністю і цього може бути достатньо. А є професії, до яких більші вимоги, коли ви маєте і показати, де вчилися, як вчилися, і прям до списку конкретних предметів. І вам необхідно довчити певні предмети, яких у вас, наприклад, не було в програмі навчання, потім здати теоретичний іспит, практичний – підтвердити, що ви дійсно можете робити певну роботу. І тільки тоді вам можуть надати права. Питання мови дуже важливе. Ці всі іспити відбуваються мовою приймаючої країни. Це теж величезний бар’єр насправді.

Чи спостерігається перетік біженців з однієї країни до іншої? 

Зазвичай біженці не переїжджають з країни в країну, тому що будь-який переїзд – це досить складний і дорогий процес. Звісно, такі випадки є, але коли ми говоримо про родину з дітьми, яким треба знайти і житло, і місце навчання, то це все дуже сильно прив’язує і до країни, і до конкретного місця, де люди опинилися. Такі випадки переїзду не дуже часті.

Статтю можна також прочитати на сайті «Українського радіо» за посиланням.